.

Лексика і фразеологія в професійному спілкуванні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1612 38149
Скачать документ

Реферат

На тему:

Лексика і фразеологія в професійному спілкуванні.

ПЛАН

Словниковий склад мови. Класифікація української лексики.

Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному

спілкуванні.

Активна і пасивна лексика. Лексика за сферами вживання. Суржик.

Фразеологія в професійному спілкуванні.

1. Словниковий склад мови. Класифікація української лексики

Основною одиницею мови є слово. Усі слова, що вживаються в певній мові,
становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавства, у
якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією (від
грецьких слів lexis – слово, logos – вчення).

Словниковий склад мови є не хаотичною множиною елементів, а становить
упорядковану систему мовних одиниць, які класифікують за різними
ознаками:

– за функціями розрізняють слова повнозначні (слова, які виконують
номінативну (називну) функцію (іменники, прикметники, числівники,
дієслова, прислівники)) і службові (виражають різні відношення та
зв’язки між повнозначними словами (прийменники, сполучники));

– за кількістю значень – одно- і багатозначні (уживаючись у багатьох
значеннях, слово має одне основне, або пряме, значення – первинне,
нейтральне значення слова, зрозуміле в контексті й поза контекстом. Інші
значення – непрямі, або переносні, – виникають унаслідок перенесення
назв одних предметів, явищ, дій, ознак на інші, напр., ринок: 1) місце,
де відбувається торгівля; 2) сфера товарного обороту, пор.: критий
ринок, центральний ринок, упорядкований ринок і національний ринок,
світовий ринок, зовнішній ринок, ринок праці тощо. Слова в прямому
значенні вживаються в усіх стилях мови, особливо в науковому та
офіційно-діловому, а в переносному – лише в художньому, публіцистичному
та розмовно-побутовому);

– за співвідношенням форми і значення:

синоніми (слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним
значенням, але різняться значеннєвими відтінками, напр.: керувати,
правити, управляти, розпоряджатися; синоніми увиразнюють мову,
допомагають створити яскраву образність, усунути лексичну тавтологію
(повтори слів), уникнути одноманітності мовлення);

антоніми (слова з протилежними значеннями: купівля – продаж (але не
продавати), будувати – руйнувати (а не руйнівний); правильне
використання антонімічних протиставлень допомагає чітко розмежувати
поняття, сприяє точності та яскравості вираження думки);

омоніми (слова, які звучать однаково, але значення мають різні, напр.:
виступ (промова) і виступ (суші); омоніми слід уживати дуже обережно,
особливо в наукових та офіційно-ділових текстах, щоб, висловлюючи думку,
уникнути двозначності);

пароніми (слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за
значеннями, напр.: запитання (звертання, яке вимагає відповіді) –
питання (звертання, яке вимагає відповіді, проблема), банківський –
банковий; еміграція – імміграція; рідкий – рідкісний; неприпустимо
замінювати один паронім іншим, оскільки це спотворює зміст вислову);

– за стилістичними ознаками – стилістично нейтральні (вживаються в
будь-якій ситуації, у будь-якому стилі мови) і стилістично забарвлені
(суспільно-політична лексика (нація, приватизація, парламент, права
людини), офіційно-ділова (справа, акт, бланк, реквізит), термінологічна
і виробничо-професійна (плотер, сальдо, дощувальна машина, консоль),
просторічна, або лексика побутової розмови (ляпати, тута, паскуда,
трудяга);

– за походженням – власні і запозичені;

– за сферами вживання – загальновживані і спеціальні;

– за частотою вживання — активні і пасивні.

2. Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному
спілкуванні

Лексична система української мови сформувалася в ході тривалого
історичного розвитку. У її лексичному складі розрізняють дві групи слів
за походженням – власні і запозичені.

До власної лексики належать слова, що входили в українську мову в різні
історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські (мати,
брат, дочка, бик, вовк, м’ясо, сіль), спільнослов’янські (свідок, посол,
боліти, холодний, дев’ять, я, він, там), східнослов’янські (батько,
дядько, кулак, собака, урожай, хороший, сьогодні, тепер), власне
українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути, малеча,
гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарівний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами,
запозиченими з інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно
небагато – 10-15%. Усі запозичення української мови поділяють на дві
групи:

1) слова, запозичені зі слов’янських мов (з польської (скарб, байка,
полковник, петрушка, барвінок), російської (паровоз, завод, взвод,
безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь, бадьорий) та ін.);

2) слова, запозичені з неслов’янських мов: з грецької (ангел, монастир,
історія, біографія, поема, атмометр), латинської (акваріум, радіус,
активатор, диктатура), тюркських (атаман, сарай, барабан, кизил, базар),
французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур, салют), англійської
(матч, баскетбол, смокінг, мітинг, лідер, фініш, бар), німецької
(офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), голландської
(флот, брезент, дамба), італійської (банк, опера, помпа), іспанської
(гітара, карамель, пума), фінської (камбала, морж, пельмені).

Використовуючи іншомовне слово в мовленні, зокрема й у діловому, слід
добре усвідомлювати його значення; іноді замість іншомовних слів доречно
використати рівноцінні українські відповідники, пор.: анархія –
безладдя; дебати – обговорення; дефект – недолік, вада, хиба; конвенція
– угода; лімітувати – обмежувати; прерогатива – перевага; репродукувати
– відтворювати; симптом – ознака.

3. Активна і пасивна лексика. Лексика за сферами вживання

За частотою вживання розрізняють активну і пасивну лексику.

Активна лексика – це слова, які часто часто вживаються в повсякденному
спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це
загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та
широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика – це рідковживані слова, які не належать до
повсякденного мовного вжитку. Серед пасивної лексики розрізняють:

– застарілі слова, які поділяються на архаїзми (слова, що вийшли з
активного вжитку, замінені іншими й використовуються з певною метою:
уста – губи; ректи – говорити; боян – співець) та історизми (слова, що
називають предмети, які зникли з життя суспільства: терем, кріпак,
боярин, десяцький);

– нові слова, або неологізми, — слова, що входять або недавно увійшли в
мову: компакт-диск, клонування, піар, інтернет.

Застарілі слова не вживаються в професійних текстах, неологізми ж
характерні для наукового та публіцистичного стилів.

За сферами вживання лексику української мови поділяють на
загальновживану і спеціальну.

Загальновживану лексику кваліфікують як загальнонародну. До її складу
належать слова, використовувані всіма носіями мови незалежно від їх
розрізнювальних ознак. Це назви предметів побуту, явищ природи, процесів
трудової діяльності тощо: стіл, кімната, дощ, батько, нести, садити, ми.

На відміну від загальновживаної, спеціальній лексиці властиві певні
обмежувальні ознаки. Так, до спеціальної лексики належать такі групи
слів:

1. Слова, що використовуються у сфері професійної діяльності людей
(терміни і професіоналізми).

2. Слова, які використовуються жителями певних територій, тобто
діалектизми, напр.: черес (широкий шкіряний пояс); крисаня (чоловічий
капелюх); балабухи (різновид печива). Діалектна лексика є важливим
джерелом поповнення словникового складу літературної мови, вона широко
вживається в художніх текстах, але не може використовуватися в діловому
мовленні.

3. Слова, що використовуються людьми певних соціальних груп. Така
лексика поділяється на жаргонізми, або сленг (слова, уживані в мовленні
людей, об’єднаних спільними інтересами, віком, соціальним станом тощо
(хвіст (академзаборгованість), вишка (вища математика), бабки (гроші))
та арготизми – слова, характерні для людей, які свідомо прагнуть зробити
свою мову незрозумілою для інших. Для цього вони вживають спеціально
створені або деформовані слова, які мають відповідники в літературній
мові, наприклад: перо – ніж; хаза – хата; хавати – їсти.

Уживання жаргонізмів та арготизмів в усному і писемному діловому
мовленні неприпустиме.

Специфічним мовним явищем, яке найвиразніше представлене на лексичному
рівні, є суржик – суміш елементів української і російської мов (у
млинарстві „суржик” означає „суміш різного зерна – пшениці, жита, вівса,
ячменю; борошно з такої суміші”), напр.: предложив, получив, сапоги,
оп’ять, таможня. Суржик порівнюють з мовами-піджинами і креольськими,
які виникають переважно в колоніальних країнах Африки і Південно-Східної
Азії серед неписьменного люду, утворюючись на першому етапі з безладної
суміші двох мов, як правило, істотно відмінних між собою, а вже на
наступному етапі асиміляції піджин зливається з мовою колонізаторів.
Утворюється мова, яка дістала назву креольської. Відмінність суржику від
цих мов у тому, що він виник з інших причин, серед яких: багатовіковий
лінгвоцид; підступна політика (розроблена на основі досягнень сучасної
психо-, соціо-, нейролінгвістики) закріплення за російською культурою, з
якою тісно пов’язана мова, пріоритетності, вищості; інтерференція
(накладання) споріднених мов у двомовному середовищі.

Дослідники вважають, що суржик не становить системи, що це мова безладу,
у якій переважають російські слова і яка руйнує граматику і синтаксис.
Суржик проникає в сучасну українську літературу (твори Б.Жолдака,
О.Ірванця та ін.), у побутове та професійне мовлення. Так, замість слів
відрядження, кошторис, тези, конкурентоспроможний, колишній, втручатися,
ухвалити можна почути командіровка, смєта, тезиси, конкурентоспособний,
бувший, вмішуватися, рішити, що неприпустимо. Суржик – мовна мутація,
наслідком якої може стати втрата української мови як самобутнього,
неповторного феномену.

4. Фразеологія в професійному спілкуванні

Термін «фразеологія» вживають на позначення: 1) розділу мовознавства про
усталені звороти; 2) сукупності їх у мові.

Фразеологізми – відтворювані одиниці мови з двох або більше слів,
цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування
є:

1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів’я (п’яте колесо
до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не
страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати
задній хід).

4. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика
дослідження, об’єкт дослідження).

3. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і
Гоморра; випити гірку чашу до дна).

4. Антична література та міфологія (ахіллесова п’ята; прокрустове ложе;
аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).

5. Влучні вирази відомих людей: Борітеся – поборете (Т. Шевченко); Сміх
крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере ( усе той тратить, хто дає ( усе
придбав (Ш. Руставелі).

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов’язано з
неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності
народу, пор.: укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ.
when the pigs fly (буквально: “коли свині літатимуть”).

Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано
реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник
стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче
набігла татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.

Фразеологізми ( це майже завжди яскраві, образні вирази, які є важливим
експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід
використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися
в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель
вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення;
докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим;
доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не
наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати
мети , а не добиватися цілі.

Література

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.

Волощак М Неправильно ( правильно: Довідник з українського
слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. ( К., 2000.

Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К., 1999.

Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. ( К., 1997.

Фразеологічний словник української мови / Уклад. В.М. Білоноженко та ін.
– К., 1999. – Т. 1-2.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020