РЕФЕРАТ
На тему:
“Актуальні проблеми цивільного права”.
ПЛАН
Предмет цивільного права. Функції цивільного права в регулюванні
майнових і особистих немайнових правовідносин.
Цивільне законодавство і проблеми його вдосконалення.
Особисті немайнові права, їх види що забезпечують природне існування
фізичної особи.
Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної
особи.
Захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій.
Поняття речового права. Види речових прав.
1. Предмет цивільного права. Функції цивільного права в регулюванні
майнових і особистих немайнових правовідносин.
Предмет цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини
засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій
самостійності їх учасників. Майнові відносини складаються з приводу
конкретного реального і фізично існуючого майна. Ознаки майнових
відносин, які є предметом цивільного права: товарно-грошовий, вартісний
характер відносин, самостійність та автономність організаційно-майнового
статусу учасників відносин, юридична рівність сторін та самостійність
суб’єктів цивільного обігу.
Відносини власності є складовою частиною інституту речового права. Так,
до речових прав, крім прав власності належать: право повного
господарювання влідання та оперативного управління, право безстрокового
користування землею сервітути, іпотека, корпоративне (виникає у
господарських товариствах). Особисті немайнові відносини тісно пов’язані
з особою суб’єкта, вони є невіддільні від особистих прав. Об’єктом є
особисті права та нематеріальні блага які можуть продовжувати можливість
одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Це є права
автора на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів промислові
зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та інші результати
інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини, об’єктом яких
є особисті права на нематеріальні блага. Немайнові блага, як честь,
гідність, не можуть регулюватися, яке не є товаром і позбавлене
вартісної оцінки (політичні права і свободи). Функції права – це є
правовий вплив на суспільні відносини, спрямовані на досягнення
поставлених перед галуззю права, цілей і завдань, а саме регулятивна
функція, охоронна та превентивна функція.
2. Цивільне законодавство і проблеми його вдосконалення.
Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять
цивільно-правові норми. Цивільне право – це сукупність юридичних норм.
Після Конституції велику юридичну силу мають закони, до яких віднести і
ЦКУ від 16.01.2003 року, який складається із шести книг: 1-ша книга
“загальні положення (фіз. юр. особи, об’єкти, право чини, строки,
терміни, позовна давність). Книга друга – “особисті немайнові права
фізичної особи”; в якій забезпечується захист честі, гідності, ділової
репутації людини, бо все починається не з майна, а з духовних уподобань,
а саме – життя, здоров’я, честь, ім’я, ділова репутація. Книга третя –
“Право власності та інші речові права”. Отже, до речових прав віднесено
право власності, право володіння, сервітутне право, емфітевзис,
суперфіцій, застава та інші речові права. Книга четверта –
“Інтелектуальна власність” – це є авторські права на твори літератури,
науки, мистецтва. Книга п’ята – “Зобов’язальне право” – регулює майнові
зобов’язальні відносини, які виникають з договору, а також з не
договірних відносин. Книга шоста “Спадкове право” регулює відносини
спадкування за заповітом, за законом, де передбачено 5 черг спадкоємців,
а також регулює спадкування особливо майна в господарських товариствах.
Сучасне цивільне законодавство містить нормативні акти, які становлять
комплексне законодавство. Дія цивільного законодавства в часі
передбачена прикінцевими та перехідними положеннями до ЦКУ, де
зазначено, що кодекс набирає чинності з 1.01.2004 року, а закони
набирають чинності після 10-и днів з дня офіційного оприлюднення у
офіційних виданнях держави “Відомостях ВРУ, офіційний вісник України”,
газета “Урядовий кур’єр” та “Голос України”.
3. Особисті немайнові права, їх види що забезпечують природне існування
фізичної особи.
Головним правом людини – є право на життя. Воно є прикладним,
невід’ємним, проголошено на міжнародному рівні. Призначено для захисту
особи від насильства, для здійснення законного затримання та арешту, а
також для придушення бунту та заколоту. Ст27 Конституції України
проголошує – “Кожна людина має право на життя”. Обов’язок держави –
захистити життя людини. Право на життя має декілька аспектів, в тому
числі право на збереження індивідуальності та право на розпорядження
життям. Народження дитини – це процес фізіологічних пологів самостійного
дихання дитини, що і є юридичним фактом. Початок і кінець життя людини –
це є подія – юридичний факт, з яким пов’язано виникнення, зміна
припинення цивільних правовідносин. Кожна людина має право на охорону
здоров’я. Право людини на свободу і особисту недоторканість. Фізична
особа, незалежно від віку та стану здоров’я, має право на сім’ю, що
охороняється конституцією. Право малолітньої, неповнолітньої особи,
недієздатної особи, обмежено-дієздатної на опіку та піклування. Право
фізичної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а також право
на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових
продуктів і предметів побуту. Фізична особа має право на належні,
безпечні, здорові умови праці, проживання та навчання.
4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної
особи.
Права фізичної особи на ім’я, передбачене СКУ, де визначається, що за
згодою батьків, дитині опреділяєтсья ім’я, по-батькові та прізвище. Ім’я
особи, яка скоїла злочин, може бути обнародуване після набрання законної
сили обвинувального вироку суду. Кожен має право на повагу до його
честі, гідності, та ділової репутації, ніхто не повинен зазнавати
приниження, навіть при його покаранні. Право особи на індивідуальність,
тобто на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної
самобутності, а також право на вільний вибір своєї індивідуальності, що
може мати місце право на вибір одягу. Право на особисте життя,
забезпечується таємниця його ст. 301 ЦКУ і не можливість ознайомлюватися
з цим життям інших осіб. Право особи на особисті папери – документів,
фотографій, щоденників, особистих архівів, отож оточуючі утримуються від
отримання інформації, яка міститься в особистій документації особи
(авторське право – листи, помітки, щоденники). Право особи на таємницю
кореспонденції – телефонних розмов, телеграфних повідомлень, телеграм та
таємницю листування. Право особи на інформацію ст. 302 ЦКУ, отже особа
отримує інформацію від органів влади за письмовим зверненням. Захист
інтересів фізичної особи при проведенні фото, кіно, теле, відео-зйомок,
тільки за згодою особи. Захист інтересів особи, яка зображена на
фотографіях та художніх творах і може бути публічно показана тільки за
згодою особи і то з отриманням плати. Право особи на свободу
літературної, художньої, наукової, технічної творчості. Право
громадянина на недоторканість житла, інша особа не може вторгатися в
житло поза волею власника. Право особи на свободу пересування, на вибір
місця перебування, на вільний виїзд з своєї держави, право на повернення
в свою державу. Право особи на вибір роду занять, а також право на
об’єднання у партії та громадські організації.
5. Захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій.
Згідно ст. 273 ЦКУ, в якій міститься положення щодо забезпечення
здійснення особистих немайнових прав від протиправних посягань інших
осіб. Особа має право на вибір схеми захисту, а саме: звернутися до
суду, звернутися до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
до міжнародних судових установ ,членом яких є Україна, а також до
органів центральної місцевої влади. Відповідно до ст. 5 ЦКУ Укр., особа
має право та позов про спростування відомостей, що порочать честь і
гідність, може бути пред’явлено особою, про яку поширено такі відомості
ст. 32 Конституції відповідно до якої кожен має право вимагати через суд
спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність
членів його сім’ї. При поширенні відомостей, що принижують ділову
репутацію організації, остання як юр. особа, звертатися в суд про
спростування цих відомостей. Суб’єктами цих відносин є особи незалежно
від наявності їхньої вини. ст.124 Конституції – вимоги фіз. юр. осіб про
спростування опублікованих засобами масової інформації відомостей, що не
відповідають дійсності, розглядаються судами, коли особа попередньо не
зверталася до ЗМІ про спростування відомостей. Позивач повинен довести
факт поширення відомостей відповідачем, а той – довести, що ці відомості
відповідають дійсності. Поширення – це є опублікування, передача. Особа
має право визначати відшкодування майнової і моральної шкоди. Відомості
мають бути спростовані в тому самому виданні, яке їх поширило. Строк
позовної давності 1 рік, а спростування повідомлень в газеті не пізніше
місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.
6. Поняття речового права. Види речових прав.
Речове право на чуже майно охоплює такі види цих прав: право володіння,
право обмеженого користування (сервітут), право забудови земельної
ділянки (суперфіцій), право користуватися земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Речові способи забезпечення
виконання зобов’язань – застава та при тримання. Цими способами у
держателя та притримувача виникають певні права на чужу річ. Речове
право виникло ще в Римське приватне право. Дане право є абсолютне,
виключне, об’єктом якого є певна річ, яке належить іншому власникові.
Право власності при речовому праві обмежується для власника, але воно не
може бути замінене на право власності. Речове право носить тривалий
строк, тобто довічне користування, або користування на певний строк.
суб’єкт користується своїм майном, бо свої потреби він не може
задовольнити з власного майна. Речове право на чужу річ виникає на
підставі закону заповіту, договору та рішення суду. Речове право
припиняється: якщо в одній особі поєднано суб’єкта речового права і
власника майна, суб’єкт речового права відмовляється від використання
майна, сплив строк, на який було встановлено реч. право протягом 3-х
років, особисті сервітути припиняються в зв’язку з смертю особи. Речове
право сильніше за право власності, бо власний терпить обмеження щодо
свого права власності. Правоволодіння чужим майном мають так звані
добросовісні володільці, які стають суб’єктом права власності.
Сервітутне право встановлюється щодо земельних сервітутів та особистих
сервітутів. Сервітут – це є підпорядкованість.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
