РЕФЕРАТ
На тему:
Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій.
ПЛАН
Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
Правове регулювання міжнародного підряду
3. Правове регулювання товарообмінних (бартерних)
зовнішньоекономічній діяльності
1. Центральне місце серед зовнішньоекономічних договорів займає договір
міжнародної купівлі-продажу. Колись він був єдиною формою, що
опосередковувала міжнародні господарські зв’язки, які зводилися до
торгівлі, і дотепер залишається найпоширенішою формою.
Однак не тільки формальною чисельністю пояснюється провідна роль
купівлі-продажу у світових економічних зв’язках. Інші
зовнішньоекономічні угоди або прямо пов’язані з купівлею-продажем
(супутні угоди, .’Наприклад, щодо перевезення, страхування, розрахунків
тощо), або є різновидами купівлі-продажу (наприклад, ліцензійні
договори, договори на надання послуг), або містять тією чи іншою мірою
елементи купівлі-продажу (наприклад, договори про кооперацію).
Крім того, договір міжнародної купівлі-продажу найбільш розроблений в
міжнародному приватному праві. Уніфікація права досягла найбільш вагомих
результатів саме щодо цього договору. В результаті, часто норми,
призначені для регулю вання купівлі-продажу, за аналогією застосовуються
до інших міжнародних комерщйних договорів.
Уніфіковані норми, що регулюють міжнародну кутв-лю-продаж, містить
Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, прішнята
на дшшоматігчній конференції у Відні в 1980 р., ішгроко відома як
Віденська конвенція 1980 р.
Віденська конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів
між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних
державах. Факт місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних
державах повинен випливати або з договору, або з ділових відносин чи
обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його
укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи
торговельний статус, ні іщвільний чи торговельний характер договору не
беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ст. 1).
У Конвенції встановлений порядок регулювання питань, прямо у ній не
вирішених (п. 2 ст. 7). Ці питання підлягають вирішенню згідно із
загальними принципами, на яких вона ґрунтується. У літературі та
практиці виходять з того, що до таких загальних принципів Конвенції,
зокрема, належать:
свобода договору;
диспозитивність положень Конвенції;
необхідність дотримання добросовісності у міжнародній торгівлі;
іфезумпція дії звичаю, що застосовується у відповідній галузі торгівлі;
зв’язаність сторін усталеною практикою їх відносин;
співробітництво при виконанні зобов’язань;
застосування критерію «розумності»;
можливість вимагати при порушенні зобов’язань реального виконання, однак
з пріоритетом еквівалентного відшкодування.
За відсутності таких принципів Конвенція відсилає до права, що
застосовується відповідно до норм міжнародного приватного права
(колізійних норм).
Частина II Конвенції регулює порядок укладання договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 14 Конвенції пропозиція про укладення договору є
офертою, якщо вона:
а) адресована одній чи кільком конкретним особам (про
позиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядаєть
ся лише як запрошення робити оферти, якщо інше прямо
не зазначене особою, яка зробила таку пропозицію);
б) досить виразна (тобто в ній зазначено товар та безпо
середньо чи опосередковано встановлюються його кількість
і вартість або передбачено порядок їх визначення);
в) висловлює намір оферента вважати себе зв’язаним у
разі акцепту.
Оферта набуває чинності коли вона одержана адресатом оферти і може бути
відкличною або невідкличною (ст .15). Оферта не може бути відкликана,
якщо в оферті зазначено шляхом встановлення певного строку акцепту чи
іншим чином, що вона є невідкличною; або якщо для адресата оферти було
розумним розглядати оферту як невідкличну й адресат оферти діяв
відповідно (ст. 16).
Після розгляду оферти адресат оферти повинен її акцептувати. Акцептом є
заява чи інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою.
Мовчання чи бездіяльність самі по собі не є акцептом (ст. 18).
Акцепт повинен виражати згоду з офертою та не вносити будь-яких
зустрічних пропозицій, у противному разі це вважатиметься відхиленням
оферти. Відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить
доповнення, обмеження чи інші зміни; є відхиленням оферти і являє собою
зустрічну оферту. Однак відповідь на оферту, яка має на меті бути
акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які істотно не
змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без невиправданої
затримки не заперечить проти цих розходжень. Якщо він цього не робить,
то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, що містяться в
акцепті (ст. 19).
Згідно з ст. 23 Конвенції договір вважається укладеним, коли акцепт
оферти набуває чинності, тобто з моменту отримання акцепту оферентом за
адресою комерційного представництва або за місцем постійного проживання.
2. Поїшфеними у зовнішньоекономічних відносинах є підрядні договори, які
опосередковують транскордонне виконання робіт: відшкодувальних та
геологорозвідувальних, проектних, монтажних, будівельних, щодо
технічного обслуговування машин та обладнання тощо. За договором підряду
одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну
роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник
зобов’язується прийняти та оплатити виконану робот}’.
Відносини з міжнародного підряду регулюються нормами національного
права, нормами міжнародних договорів та звичаями міжнародного ділового
обороту, що склалися у сфері підрядних відносин. Сторони підрядного
договору можуть обрати право, що застосовується до договору. У разі
відсутності згоди сторін про вибір права до змісту договору
застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок з договором.
Згідно з п. 7 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право»,
презомується, що найбільш тісний зв’язок з договором підряд}’ має право
держави підрядника Водночас п. 2 ч. 2 ст. 44 встановлює, що правом, з
яким договір найбільш тісно пов’язаний, щодо договорів про виконання
робіт вважається право держави, у якій створюються передбачені договором
результати. Колізія між зазначеними нормами має вирішуватися з
урахуванням специфіки конкретного договору – так, у разі, якщо
результати робіт є нерухомими, логічним буде застосування права держави,
на території якої ці результати створюються. Це, зокрема, стосується
договорів будівельного підряду Кабінету Міністрів України від 1 серпня
2005 р. № 663 затверджені Загальні умови укладення та виконання
договорів підряду в капітальному будівництві.
Ці Загальні умови відповідно до ЦК та ГК визначають порядок укладення та
виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва,
реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель, споруд,
технічного переоснащення підприємств (далі – будівництво об’єктів), а
також окремих комплексів чи видів робіт, пов’язаних з будівництвом
об’єктів.
Зовнішньоекономічні договори підряду укладаються між суб’єктами ЗЕД
України та шоземними суб’єктами на експорт та імпорт робіт. Експорт
робіт здійснюється шляхом їх виконання вітчизняними підрядниками за
межами або на території України для іноземних замовників, імпорт робіт –
шляхом їх виконання шоземними підрядниками за межами або на території
України для вітчизняних замовників.
Порядок укладення та виконання і форма зовнішньоекономічного договору
підряду, права та обов’язки сторін, вимога до робіт, матеріалів,
конструкцій, устаткування, порядок приймання-передачі робіт та інші
договірні умови визначаються правом країни, на території якої
виконуються роботи, якщо сторони не домовились про інше.
Зовнішньоекономічний договір підряду укладається суб’єктом ЗЕД України
або його представником, що діє на підставі договору або закону від
імені особи, яку він представляє.
Умови зовнішньоекономічного договору підряду визначатися на основі
примірних чи типових зовнішньоекономічних договорів підряду, раніше
укладених тощо. Процедура підготовки та узгодження зовнішньоекономічного
договору підряду, строки його вимоги до змісту повинні визначатися з
урахуванням вимог права, яким керуються сторони.
Зовнішньоекономічний договір підряду готується однією або кількома
мовами. Якщо будівництво здійснюється за рахунок державних коштів
України, визначальним є текст українською мовою.
Обов’язковою умовою зовнішньоекономічного договору підряду є визначення
валюти, в якій визначається ціна робіт та проводиться розрахунок.
У зовнішньоекономічному договорі підряду сторони визначають умови та
порядок передачі спорів до суду, країну суду, в якому будуть
вирішуватися спори, а також право, яке буде застосовуватись під час їх
вирішення що піддягають оподаткуванню митом та зборами, а також такі, що
потрапляють під обмеження до ввезення в Україну та вивезення з України.
На МЛС забороняється розміщувати товари, що заборонені до ввезення на
Україну чи вивезення за межі України, а також товари, розміщення на МЛС
яких заборонено законами України, нормативними актами Кабінету Міністрів
України та Державної митної служби України.
3. Поширеним видом зовнішньоекономічних операцій є товарообмінні
(бартерні) операції, які здійснюються відповідно до Закону України від
23 грудня 1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у
галузі зовнішньоекономічної діяльності».
Товарообмінна (бартерна) операція у галузі ЗЕД – це один з видів
експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або
договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних
(імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом ЗЕД
України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає
збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у
будь-якому- поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або
безготівковій формі (ст. 1 Закону).
Це визначення дає уявлення про ознаки товарообмінних (бартерних)
операцій:
це експортно-імпортні операції, що означає поширення на них загального
правового режиму експорту та імпорту, зокрема режиму тарифного та
нетарифного регулювання;
ці операції опосередковуються бартерними договорами (різновид
договору міни) або договорами зі змішаною
формою оплати, що передбачають розрахунок частково грошовими коштами,
частково – товарами, роботами, послугами (власне бартером виступатиме
частіша операції, неопосередкована рухом грошових коштів);
в основу цих операцій покладений принцип еквівалентності обміну —
експортна та імпортна частини таких операцій мають бути рівними за
вартістю.
З метою і забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного
обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій
Закон встановлює правила грошової оцінки товарів за бартерними
договорами. Так, у бартерному договорі обов’язково зазначається загальна
вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються, та загальна вартість
товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з
обов’язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним
банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют та
банківських металів, затвердженого постановою правління НБУ від4 травня
1998р. №34;
4) товарообмінні (бартерні) операції передбачають саме невикористання
грошової форми розрахунку, а не відстрочку платежу. З огляду на це не
можна визнавати бартерними операції, в яких розрахунок за поставлені
товари (виконані роботи, надані послуги) здійснюється шляхом видачі
векселя. Вексель поєднує в собі ознаки платіжного документа та цінного
паперу і посвідчує безумовне грошове зобов’язання сплатити суму грошей
власнику векселя після настання вказаного у векселі строку, тобто
передбачає проведення розрахунків у грошовій формі.
Хоча товарообмінні (бартерні) операції можуть бути вельми вигідні їх
сторонам, масштабне здійснення таких операцій скорочує надходження
валютних коштів в економіку країни, а відтак є небажаним з точки зору
публічних інтересів. Цим обумовлені законодавчі обмеження здійснення
товарообмінних (бартерних) операцій у галузі ЗЕД, а саме:
заборона проведення товарообмінних (бартерних) операцій з товарами
(роботами, послугами), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів
України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999
р. №756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» затверджено переліки
товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності
забороняється (додаток № 1 – перелік товарів, експорт яких за бартером
заборонено, як-от: насіння соняшникове, олія соняшникова, окремі види
алкогольних напоїв, сигарети тощо, додаток № 2 – перелік товарів, імпорт
яких за бартером заборонено: окремі види ювелірної сировини та ювелірних
виробів);
обмеження строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій (тобто
строків, у які має бути здійснена «балансуюча» частіша операції) та
встановлення відповідальності за перевищення таких строків.
Законом встановлено декілька граничних строків здійснення товарообмінних
(бартерних) операцій:
а) загальний строк — 90 календарних днів. За загальним правилом, товари,
що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну
територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше
90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення ВМД на
експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в
разі експорту за бартерним до складних технічних виробів і товарів
спеціального призначення затверджений постановою Кабінету Міністрів від
30 березня 2002 р. № 445.
Здійснення банками контролю за дотриманням резидентами строків,
визначених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті», а також отримання резидентами індивідуальних ліцензій
НБУ на перевищення цих строків регулюється Інструкцією про порядок
здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та
лізинговими операціями, що затверджена постановою Правління НБУ від 24
березня 1999 р. №136. виявляє та розслідує факти застосування або
загрози застосування органами іноземних держав, економічними
угрупованнями або митними союзами до товарів походженням з України
антидемпінгових та компенсаційних заходів; вживає заходів щодо
врегулювання торговельних спорів та захисту інтересів суб’єктів
господарювання України в антидемпінгових, антисубсидійних та спеціальних
розслідуваннях; проводить у встановленому порядку антидемпінгові,
антисубсидапцйні та спеціальні розслідування, готує пропозиції щодо
застосування односторонніх обмежень імпорту відповідно до норм та
пріпщипів СОТ;
в) представницькі, зокрема:
виконує в межах своїх повноважень комплекс робіт щодо забезпечення
входження України у світовий економічний простір шляхом налагодження
співробітництва із Світовою організацією торгівлі, Міжнародним валютним
фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським
банком реконструкції та розвитку, Європейською економічною комісією,
Європейським Союзом, Організацією Північно-Атлантичного Договору (НАТО),
іншими міжнародними організаціями, співтовариствами союзами,
об’єднаннями;
забезпечує в межах своїх повноважень представництво України у
відповідних міжнародних організаціях;
організовує роботу торговельно-економічних місій у складі дипломатичних
представництв України за кордоном; здійснює керівництво діяльністю
торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв
України за кордоном, у встановленому порядку призначає на посади та
звільняє з посад таких місій.
Державна митна служба України здійснює митний контроль в Україні згідно
з чинними законами України.
Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням
суб’єктами ЗЕД законодавства про захист економічної конкуренції;
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі здійснює оперативне державне
регулювання ЗЕД в Україні відповідно до законодавства України; приймає
рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидаційних
або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових,
компенсаційних або спеціальних заходів. Правове становище Міжвідомчої
комісії з міжнародної торгівлі визначає ст. 5 Закону України від 22
грудня 1998 р. «Про захист національного товаровиробника від
демпінгового імпорту».
Органами місцевого управління ЗЕД є:
– місцеві ради та їх виконавчі органи; місцеві державні адміністрації;
територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності України.
Компетенція місцевих рад та їх виконавчих органів щодо регулювання ЗЕД
визначається ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»
та Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в
Україні». Так, згідно з ст. 35 останнього Закону до відання виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад у сфері ЗЕД належать: ся в
порядку їх надходження, та не більше 60 днів починаючи від дати
закінчення оголошеного строку припинення заявок, якщо всі вони
розглядаються одночасно;
ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням
строку дії ліцензії;
якщо на момент процедури розгляду в квоти вичерпано, така вичерпання
квот суб’єкт ЗЕД, який подав відповідну заяв ку, повідомляється письмово
протягом семи робочих днів від дати її одержання; – рішення про видачу
ліцензії приймається з урахуванням даних щодо використання раніше
одержаних ліцензій за умови додержання суб’єктами ЗЕД вимог
законодавства про захист економічної конкуренції.
Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено з
додержанням вимог, установлених законодавством.
Рішення про відмову у видачі ліцензії повинне бути вмотивованим,
прийнятим у строки, встановлені для розгляду7 заявок, і надсилається
(видається) заявникові в письмовій формі. У разі відмови у видачі
ліцензії заявник має право на оскарження рішення згідно із
законодавством.
Митне оформлення товарів здійснюється за умови подання митному органу
оригіналу ліцензії, яку одержав суб’єкт ЗЕД. Копія ліцензії додається до
ВМД під час декларування товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під
режим ліцензування, і є однією з підстав для пропуску таких товарів
через митний кордон України.
Перелік товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування,
інформація про строк дії ліцензій та внесення будь-яких змін до них,
порядок подання та розгляду заявок опубліковуються в офіційних
друкованих виданнях України з повідомленням Комітету з питань
ліцензування імпорту СОТ протягом 60 днів з дня опублікування та
наданням копій цих публікацій. У разі якщо квота розподіляється серед
країн-постачальників, інформація про розподіл квоти піддягає
опублікуванню з повідомленням про це інших країн, заінтересованих у
постачанні в Україну певних товарів. Офіційне опублікування здійснюється
у строк не пізніше дати запровадження режиму ліцензування.
На запит заінтересованої держави – члена СОТ повинна надаватися
відповідна інформація щодо:
порядку застосування обмежень;
кількості виданих за певний період ліцензій із зазначенням у разі
необхідності обсягу та/або вартості товарів;
розподілу ліцензій серед країн-постачальників;
статистичних даних про обсяги та/або вартість товарів.
ЛІТЕРАТУРА
Цивільний кодекс України
Господарськіш кодекс України
Кодекс торговельного мореплавства України // Голос
України.-1993.-№11-12.
4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» //Відомості
Верховної Ради України.-1991.-294.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
