РЕФЕРАТ
На тему:
Влада і лідерство в менеджменті.
ПЛАН
1. Влада і відповідальність
2. Характеристика типів влади
3. Типи лідерства в менеджменті
4. Стиль лідерства
1. Влада і відповідальність
Влада (англ. Authority) — це можливість менеджера (або групи менеджерів)
розпоряджатися ресурсами, впливати на дії і поведінку людей, за
допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, насильства
(батьківського, державного, економічного і ін.). Можна вести мову про
пряму владу, що спрямовується на те, щоб вирішувати (підвищення,
заохочення і т. п.) і зворотну владу, яка направлена на те, щоб
стримувати (влада заборони).
У більш широкому розумінні, влада — це форма соціальних відносин, яка
проявляється у здатності впливати на характер і напрямок діяльності
людей за допомогою економічних, ідеологічних і організаційно-правових
механізмів, а також використання авторитету традицій, звичаїв, обрядів і
ін.
Влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого
підпорядкування, ієрархії. Субординація встановлюється відповідно до
діючої структури управління. Немаловажливим є також врахування особистих
якостей і рівень фахової підготовки керівників та спеціалістів.
Для реалізації владних відносин потрібен певний рівень бюрократизації
системи управління, тобто необхідні правила і норми, що закріплюються у
різних організаційно-правових актах, включаючи статути, положення,
стандарти, інструкції тощо.
В ієрархії більший або менший рівень влади залежить від рівня посади –
чим вища посада, тим більшою владою наділяється керівник.
У процесі функціонування системи менеджменту виникають проблеми влади,
що зумовлюються силами, які діють на менеджера, на підлеглих і на
ситуацію.
А. Сили, що діють на менеджера: 1) власні цінності менеджера, обумовлені
самим суспільством; 2) влада обмежується затратами і надаваними
пільгами; 3) прийняття влади включає і відповідальність, але не всі
менеджери бажають мати які-небудь обов’язки.
Б. Сили, що діють на підлеглих: 1) деякі з них (підлеглих) можуть
розходитися із суспільством з ідеологічних міркувань; 2) підлеглі
підкоряються владі менеджерів через свої інтереси, які залежать від
мотивації; 3) люди сприймають владу інших тільки до якої-небудь межі; 4)
влада може застосовуватися просто тому, що деякі аспекти ситуації
здаються нездійсненими, або точно не оціненими; 5) влада може
застосовуватися через те, що підлеглі не досить сильні, щоб змінити
становище.
В. Сили, що діють на ситуацію: 1) влада може застосовуватися в період
довготривалих історичних конфліктів; 2) економічні умови, особливо
перспективи зайнятості, можуть зробити застосування влади більш-менш
спокійним.
Влада знаходиться у безпосередньому зв’язку із відповідальністю (англ.
Respansibility). В сучасному менеджменті роль відповідальності
підвищується, оскільки постійно зростає вартість використовуваних у
виробництві ресурсів і збільшується сума витрат, якщо приймаються
безвідповідальні, непродумані рішення, пов’язані із використанням
матеріальних, фінансових ресурсів і робочої сили.
Відповідальність здійснюється у різних формах контролю над діяльністю
суб’єкта з точки зору виконання ним прийнятих норм і правил, а також
вирішення конкретних задач.
Відповідальність також означає і зобов’язання відповідати за свої дії і
вчинки, приймати на себе вину за їх можливі негативні наслідки.
Відповідальність керівників особлива: вони відповідають не лише за
власну діяльність (бездіяльність), але й за вчинки і провини підлеглих.
Відповідальність в менеджменті повинна визначатися за кінцевими
показниками, що найбільш повно віддзеркалюють результати
виробничо-фінансової і маркетингової діяльності підприємств.
У сфері менеджменту відповідальність безпосередньо пов’язана із
повноваженнями, які виступають обов’язковою умовою ефективної роботи
персоналу управління.
Повноваження (англ. Authority, Organizational) — це посадові (службові)
права і можливості менеджера приймати рішення, що впливають на дії
підлеглих. Повноваження діляться на лінійні (управління виробництвом,
продажем, а в багатьох випадках — фінансами, в основі яких лежить
скалярний принцип — пряме і безпосереднє підпорядкування) і штабні
(функціональні, консультивні) повноваження, що допомагають лінійним
менеджерам в досягненні поставлених цілей: управління закупками,
обліком, персоналом, контроль.
Ефективний менеджмент досягається за умов, коли встановлюється певний
баланс між обов’язками, повноваженнями і відповідальністю. Кожен
керівник і спеціаліст повинен наділятися достатніми повноваженнями, щоб
успішно виконувати обов’язки, передбачені посадовими інструкціями чи
розпорядчим актом безпосереднього керівника.
2. Характеристика типів влади
В практиці на різних рівнях менеджменту можна виділити шість головних
типів влади: 1) влада примусу; 2) влада, що базується на винагородах; 3)
законна (легітимна) влада; 4) експертна влада; 5) еталонна влада; 6)
інформаційна влада.
1. Влада примусу (англ. Coercive Power) — це застосування різних форм
стягнень до осіб, що допускають порушення встановлених правил, норм і
нормативів. Тут використовують такі форми: зауваження, критика наодинці,
обговорення на зборах колективу, попередження, догану і т. п.
Влада, що базується на примушенні, реалізується в основному через страх:
позбавитися роботи, зниження офісного статусу, рівня заробітків,
втратити якісь привілеї тощо. Спостереження показують, що нинішні
керівники є більш сприйнятливі до виливу через страх, ніж рядові
працівники.
Зрозуміло, що страх у своїй активній формі прояву не може бути постійним
супутником кожного працюючого, оскільки це породжує скованість, зайву
нервозність, відчуженість і ін. Він може виконувати свою функціональну
роль у деяких специфічних ситуаціях: низька дисципліна праці, прогули,
відмова від дорученої роботи, невиконання розпоряджень адміністрації,
інші негативні прояви у поведінці працюючих.
Головне у сучасному менеджменті — це завбачати і усувати причини, що
ведуть до різноманітних порушень, насамперед дисципліни праці:
безкарність порушень, слабкий контроль, відсутність гласності стягнень,
погано поставлений облік тощо.
2. Влада, що ґрунтується на винагородах (англ. Reward Power). Цей тип
влади передбачає вплив через породження позитивних емоцій, що дозволяє
добиватися закріплення і розвитку бажаних або усунення небажаних рис у
поведінці підлеглих.
На практиці використовується широкий спектр винагород: різні форми
доплат до основної ставки, моральне стимулювання, надання можливостей у
підвищенні кваліфікації, просуванні по службі та ін.
Для активного впливу на поведінку і діяльність підлеглих треба знати їх
потреби, ціннісні орієнтації, а також ставлення до окремих видів
винагород і стягнень. За матеріалами досліджень, спонуковуючі мотиви
трудової діяльності керівників підприємств можна ранжувати так: 1)
усвідомлення того, що робота приносить користь суспільству; 2)
можливість використати свої знання і навички; 3) можливості просування
по службі; 4) прагнення набути репутації справжнього керівника; 5)
матеріальний інтерес.
3. Законна влада (англ. Legitimate Power) ґрунтується на використанні
владних повноважень, які залежать від місця в ієрархії менеджменту,
авторитету лідера. Велику роль тут відіграють традиції, зокрема
тисячолітня традиція підпорядкування особам, що займають певну посаду.
Донедавна чимало хороших традицій в нашій країні були занедбані:
шанобливе відношення до батьків і старшого покоління, недоторканість
чужої власності, обов’язковість у спілкуванні, чесність, справедливість
і ін., що призвели до багатьох негативних явищ у суспільстві: пиятика,
крадіжки, порушення моральних норм взаємовідносин і ін.
Абсолютна більшість традицій позитивно позначаються на трудовій
діяльності людей, вони характеризуються високою обов’язковістю,
автоматизмом дії, підвищують стабільність трудових колективів. Розмови
про те, що деякі традиції стримують науково-технічний прогрес, як
правило, не відповідають дійсності.
4. Експертна влада (англ. Expert Power) ґрунтується на здійсненні
експертизі, за допомогою якої оцінюють інших, їх знання, майстерність,
що допомагає досягти успіху, оскільки підлеглі вірять у високий
професіоналізм керівника.
Розумна віра полегшує як прийняття, так і виконання рішень, тому так
важливо, з одного боку, певним чином культувати таку віру, а з другого —
постійно дбати про зростання професійних знань і майстерності лідерів.
“Розвінчування” керівників за найменші похибки в роботі, яке ще іноді
трапляється, приносить більше шкоди, ніж користі. Саме за цих умов деякі
трудові колективи позбулися своїх талановитих лідерів.
5. Еталонна влада (англ. Referent Power) полягає у використанні впливу
лідера завдяки наявності у нього захоплюючих характеристик і
властивостей, що охоче наслідують підлеглі, які прагнуть бути такими ж,
як і лідер.
6. Інформаційна влада (англ. Information Power) — це влада, результати
якої залежать від доступу і контролю над розпорядчою ситуацією про
організаційні операції і майбутні плани. Тобто тут підтверджується
відомий вислів про те, що хто володіє інформацією, той володіє владою.
Тому умовою ефективного менеджменту є розробка і впровадження науково
обґрунтованої інформаційної системи в кожному підприємстві і об’єднанні.
Перераховані типи влади можуть викликати у підлеглих різні рівні
мотивації щодо виконання обов’язків. Підлеглі можуть розглядати вказівки
лідера як обов’язкові, реагувати на них прихильно, або, навпаки,
сприймати їх байдуже чи навіть з опором.
Якщо вказівки сприймаються як обов’язкові, то працівники відповідають
ентузіазмом і великим прикладанням зусиль для досягнення поставлених
цілей. За умов байдужого відношення до лідера, працівники, як правило,
мінімізують свої творчі зусилля, а при опорі вони можуть робити вигляд,
що погоджуються із розпорядженням, а насправді мало що робити для його
реалізації або навіть допускати саботаж чи страйк.
Як свідчить досвід кращих підприємств, експертна влада і еталонна влада
найбільш підходять, щоб здійснювати керівництво, покладаючись на
обов’язковість підлеглих, у той час як інформаційна і стимулююча влади
ведуть до угоди про використання примусової влади, можуть викликати
тенденцію до опору з боку працюючих. Тому на практиці менеджери, як
правило, опираються на декілька типів влади.
У той же час слід мати на увазі, що, оскільки відбувається постійне
зростання кваліфікації працівників і вирівнювання інтелектуального рівня
керівників і підлеглих, то з кожним роком стає все важче реалізувати
владу, покладаючись на примушення, винагороди та інші описані раніше
типи влади. Тепер здійснюються пошуки інших форм впливу з тим, щоб
спонукати підлеглих до активного співробітництва. Найбільш поширеними
формами такого впливу є переконання і участь.
За допомогою переконання доводяться до свідомості виконавця вимоги,
дотримання яких дозволяє йому реалізувати ті чи інші власні потреби.
Інструментами переконання виступають логіка або ж те і друге разом
узяті. Все більшого поширення набуває вплив через участь. Мова йде про
участь у підготовці і прийнятті важливих господарських і соціальних
рішень, участь у власності, участь у розподілі прибутків і ін.
Хоча всі шість типів влади — це потенційні засоби впливу на інших, вони,
як правило, можуть породжувати у підлеглих різні рівні мотивації
виконання роботи. Підлеглі можуть реагувати на вказівки лідера з
почуттям обов’язку, з байдужістю чи опором. За умов обов’язку,
працівники відповідають ентузіазмом і прикладанням значних зусиль для
досягнення організаційних цілей. За умов байдужості працівники
прикладають мінімальні зусилля, щоб виконати вказівки. За умов опору
працівники можуть погодитися на співпрацю, але докладають мінімум зусиль
для досягнення цілей, при цьому можливий саботаж.
Керівник визначає порівняльну зрілість конкретної особи чи групи. При
цьому виділяють чотири рівня лідерства, які знаходяться у
відповідальності з рівнем готовності (зрілості) працівників: давати
вказівки, “продавати” рішення, брати участь, делегувати
Давати вказівки — це лідерство, яке вимагає від керівництва поєднання
великого ступеня орієнтованості на задачу і досить маленького — на
відношення між людьми. Цей стиль придатний для тих службовців, які мають
низький рівень зрілості. Він підходить до цих умов, тому що працівники
не хочуть чи не здатні відповідати за поставлену задачу і тому їм
необхідні контроль і вказівки.
“Продавати” рішення — це рівень лідерства, коли керівник по-рівному і в
високій мірі орієнтований на задачу і на стосунки між людьми. В цих
умовах виконавці хочуть взяти на себе відповідальність, але не можуть,
оскільки знаходяться на середньому рівні зрілості. Тому керівник вибирає
поведінку, орієнтовану на задачу, щоб давати конкретні інструкції
підлеглим як і що робити. Керівник може підтримувати ентузіазм
працівників виконувати задачу під їх відповідальність.
Лідерство, яке орієнтоване на участь підлеглих в прийнятті рішень,
характеризується помірно високим ступенем зрілості виконавців. При цій
ситуації підлеглі можуть, але не хочуть відповідати за виконання
поставленої задачі. Тут керівник поєднує низьку ступінь орієнтованості
на задачу і високу ступінь — на людські стосунки. Найбільш оптимальним
буде стиль, при якому підлеглі будуть приймати участь в рішеннях,
оскільки вони знають, що і як потрібно виконувати і не потребують
вказівок. Однак вони повинні і хочуть усвідомлювати свою причетність до
рішення задачі.
Керівники можуть підвищити мотивацію і причетність своїх підлеглих до
розв’язання проблем організації, даючи їм можливість брати участь в
прийнятті рішень, а також давати лідеру зробити так, щоб поставлена
задача виконувалась не тільки лідером, але і підлеглими.
Четвертий рівень лідерства передбачає високу ступінь зрілості. Тут
підлеглі і можуть і хочуть нести відповідальність. Цей стиль називають
“делегованим”, а поведінка керівника може поєднувати низьку ступінь
орієнтованості на задачу і на людські стосунки. При цьому керівник
дозволяє підлеглим діяти самим, їм не потрібні ні підтримка, ні
вказівки.
3. Типи лідерства в менеджменті
Лідерство (англ. Leadership) — це процес діяльності людини, яка веде
групу до наміченої мети, сприяє формуванню групових цілей, виражаючи
потреби і прагнення людей в організації.
Лідерство стало об’єктом дослідження багатьох вчених, і нині
сформульовано три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.
1. Харизматична дія (від “харизма” — благодать) стверджує, що лідером
може стати лише людина, що має певний набір особистих якостей, здатність
спонуковувати інших до високопродуктивної праці. Починаючи з теорії
“великої людини” (зародилась ще в древніх греків і римлян), яка
стверджує, що лідерами народжуються, а не стають, робились спроби
визначити фізичні, розумові та індивідуальні риси різних лідерів.
Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими
повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є
обов’язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські
інтереси і зрілість.
2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в
силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і
відповідності взаємозв’язку між лідером і ситуацією. На думку
американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які
впливають на найбільш ефективне лідерство: 1) вплив посади — лідер, що
має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж
той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або
чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із
ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі
— наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.
3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації
міжособових відносин у групі, а лідера — як суб’єкта управління цим
процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства
розглядається як сумісна групова діяльність.
Нині лідерство як складний соціально-психологічний процес групового
розвитку диференціюється за різними ознаками.
За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки;
лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер,
який одночасно є і натхненником, і організатором.
За характером діяльності: універсальний, що постійно проявляє свої
якості лідера; ситуаційний — якості лідера проявляються лише в певних,
специфічних ситуаціях.
За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі найбільш поширеною є
класифікація лідерства за стилем.
Стиль (англ. Style) — поняття багатозначне. Кажуть: стиль епохи,
архітектурний стиль, стиль художника, стиль одягу, стиль життя, стиль
бігу, стиль керівництва (лідерства). В соціальній психології під стилем
мається на увазі цілісна відносно стійка система способів діяльності, що
забезпечує ефективне виконання суб’єктом своїх функцій.
При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою
владою, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в
життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на
підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація
вдала в руках керівника, причому він одноосібно розв’язує всі питання
управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто
втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв’язує їх ініціативу. При
цьому стилі управління керівник користується серед підлеглих головним
чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не
може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування
лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень.
Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування
повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і
користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення
приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться
з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої
здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і
високим особистим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і
розвиваються управлінські навички в підлеглих.
У практичній діяльності демократичний лідер виходить з того, що люди
мотивуються не тільки матеріальними, але й більш високими потребами,
тому він намагається зробити обов’язки підлеглих більш привабливими.
Тобто створити ситуацію, за якої люди до деякої міри самі себе
мотивують, тому що їх робота сама є винагородою. У високій мірі керівник
сприяє тому, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу
частину проблем, не шукаючи схвалення або допомоги. У той же час
керівник витрачає багато зусиль на створення атмосфери довіри і
відкритості з тим, щоб, коли підлеглим буде потрібна допомога, вони
могли б звернутися до керівника. Він старається навчити підлеглих
вникати в проблеми підприємства, надає для цього відповідну інформацію і
показує, як шукати рішення.
При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика
самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні
настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Цей стиль
знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим
установам.
В американській літературі подібний стиль називають стилем невтручання,
несуперечення або потурання (англ. Laisser-faire). Лідер повністю
покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена
групи, у якій всі члени діють переважно незалежно один від одного.
Американський психолог Ренсіс Лекарт усю різноманітність стилів
керівництва ідентифікував таким чином.
Експлуатаційно-авторитарні системи, в яких рішення нав’язуються
підлеглим; мотивація здійснюється за допомогою погроз; найвищі рівні
менеджменту несуть велику відповідальність, а вищі — практично ніякої;
тут має місце недостатній рівень розвитку комунікаційних процесів.
Доброзичливо-авторитані системи — керівництво приймає форму поблажливої
опіки середнього персоналу; мотивація — за визначені винагороди;
управлінський персонал несе відповідальність, але нижчі рівні — ні; мала
комунікаційність, обмеженість групової роботи.
Консультативні системи — лідерство здійснюється керівниками, які мають
більшу, але неповну віру в своїх підопічних; мотивація — за рахунок
винагороди і деякого підключення до керівництва; значна частина
персоналу, особливо на більш високих рівнях, відчуває відповідальність
за досягнення організації; існують визначені вертикальні і горизонтальні
комунікативні зв’язки; об’єм бригадної роботи характеризується середнім
рівнем.
Системи групової участі — керівники повністю довіряють своїм підопічним;
мотивація — за рахунок економічної винагороди, яка базується на цілях,
встановлених в процесі роботи; персонал на всіх рівнях відчуває реальну
відповідальність за цілі організації; розвинуті комунікативні зв’язки; в
наявності значні об’єми місцевої бригадної роботи. Останню систему лідер
вважає ідеалом для орієнтованих на прибуток організацій і пропонує всім
організаціям прийняти її.
Названі стилі лідерства не охоплюють всю різноманітність стилей, які
зустрічаються у практичній роботі. Діяльність лідера настільки
різноманітна, що всяка спроба єдиної класифікації стилів лідерства не
вдається. Тому мають місце й інші підходи до їх класифікації.
Російський професор Л.Д.Кудряшов, поклавши в основу характерологічні
особливості трудової діяльності керівників, виділив вісім стилів
лідерства: регламентатор, колегіал, спринтер, об’єктивіст, волокитник,
максималіст, організатор і клопотун.
Регламентатор — прагне до повної регламентації роботи підлеглих в
посадових інструкціях, приписах, нормативах і ін.
Колегіал — у своїй діяльності відводить важливе місце різним комісіям,
зборам, засіданням, нарадам. Тобто вважає, що ефективне управління можна
забезпечити виключно використанням колегіальних форм прийняття рішень.
Спринтер — дуже швидко реагує на зміни ситуації, особливо коли вбачає
для себе можливість зробити ділову кар’єру.
Об’єктивіст — постійно посилається на об’єктивні фактори, особливо коли
має місце відставання в роботі. Деяка переоцінка об’єктивних факторів
робить діяльність лідера малоефективною.
Волокитник — схильний до бюрократичних прийомів в роботі: кожен папір
повинен “вилежатися”, а кожне рішення — “дозріти”.
Максималіст — працює лише з великими проблемами і не визнає дрібних.
Організатор — основну увагу приділяє організаційним питанням (добір і
розстановка кадрів, розробка різних планів і завдань тощо), випускаючи з
поля зору інші важливі функції управління.
Клопотун — діяльність такого лідера характеризується великою
різноманітністю, він старається брати участь у всіх справах, бути
присутнім на всіх засіданнях, відвідати протягом робочого дня всі
ділянки роботи. Такий керівник не вміє відрізняти головне в роботі від
другорядного, а тому “тоне” у поточних справах.
Американський вчений Р. Вотермен пише про три типи лідерів: сторож,
маніпулятор коштами, будівельник-перетворювач.
Сторожа цілком знаходяться у сьогоденні. їх основна турбота полягає в
тому, що англійські дипломати називають “майстерністю бездіяльності”,—
вони хочуть бути впевненими в тому, що при них нічого не трапиться. Але
оскільки світ все-таки швидко змінюється, то дещо все-таки трапляється,
тому їх підприємства хиріють.
Другий тип — маніпулятор коштами. Він зайнятий фінансовими угодами. Може
розбагатіти, але не створює ніяких цінностей, нічого не добавляючи до
росту валового національного продукту. В кращому випадку, капітали
просто переходять з рук в руки, а в гіршому — вони знищуються. їх часто
називають гравцями з чарками.
Третій тип — будівельники, перетворюючі лідери, які йдуть працювати,
вірячи, що вони зможуть щось покращити.
Новий тип керівника в американській літературі одержав назву
“парадоксального керуючого”. Як особистість він може бути
охарактеризований такими досить суперечливими рисами твердий, але
гнучкий; дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє
зберігати дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений;
мрійливий і в той же час реалістичний.
Стиль такого керівника характеризується прагненням відкрито розв’язувати
конфлікти, одержувати інформацію про проблеми, що стоять перед
організацією, безпосередньо від працівників низової ланки, вмінням
слухати співрозмовника і викликати його на відверту розмову, створювати
розкуту атмосферу при обговоренні виробничих проблем, впроваджувати нове
при збереженні загальної стабільності в організації, уважно ставитись до
“неспокійних” працівників, оскільки вони не тільки створюють труднощі,
але и допомагають виявити проблеми і недоліки в роботі колективу.
4. Стиль лідерства
Формування ефективного стилю лідерства менеджменту чільне місце належить
стилю лідерства. В літературі називаються негативні типи стилів, такі як
волюнтаристський, бюрократичний, пасивний та інші. Справі шкодять деякі
негативні риси лідерів: гордощі і постійне демонстрування зверхності у
спілкуванні, зайва самовпевненість/фаворитизм, а також відсутність
особистої культури та вміння поводитися.
Важливою характеристикою є діловитість лідера, яка проявляється у
плановості, чіткій регламентації діяльності, високій організованості,
підприємливості, конкретності і оперативності в роботі, продуманому
розпорядництві і гнучкості у розв’язанні поточних питань, умінні
правильно маневрувати виробничими ресурсами і швидко перебудовуватися,
якщо цього вимагають інтереси справи.
Діловитість означає деяку практичність, уміння одержувати максимум
користі для загальної справи при наявних ресурсах, здатність твердо
оцінювати виробничу ситуацію і прогнозувати результати намічених дій.
Діловий лідер ставить завдання для підлеглих з чіткими цілями, вміло
підбирає виконавців, чітко розмежовує їх обов’язки, права і
відповідальність, здійснює систематичний контроль, ефективно стимулює за
хорошу роботу.
Рисою ділового стилю лідерства є професійне здійснення розпорядчої
діяльності, наукова обґрунтованість рішень, що ґрунтується на високому
рівні знань і розвинутому інтелекті керівника. Високий демократизм
управлінського процесу за ринкової економіки не може супроводжуватися
створенням багато чисельних рад, комісій та засідательською метушнею, що
нерідко веде до бюрократизму в роботі і втрати відповідальності
посадових осіб за доручену ділянку роботи.
Діловий керівник вміло користується різноманітними методами і прийомами
стимулювання за високоякісну роботу і скупий на стягнення. До того ж
пам’ятає, що, накладаючи стягнення на людину, не можна її принижувати.
Ефективність лідерства залежить і від поведінки лідера, специфічні риси
поведінки роблять одних лідерів більш ефективними, ніж інших. Оскільки
певні риси характеру важко змінювати, то мабуть легше знайти ефективну
поведінку, навички, засвоїти певні правила, перевірені багаторічною
практикою.
Лідер своєю поведінкою повинен постійно демонструвати чесність, певну
мужність говорити правду підлеглим, колегам на роботі і вищестоячим
керівникам, не боятися признатися у здійсненні помилки.
Лідер повинен постійно розвивати уміння управляти своїми психічними і
біофізіологічними механізмами, властивостями емоційно-вольової сфери,
можливостями пам’яті та іншими властивостями організму. У цьому зв’язку
заслуговують на увагу такі психологічні методи, як ауторинг, медитація,
рефлексія, уроки релаксації, оволодіння вмінням знімати емоційне,
психічне, інтелектуальне, біологічне та інші види навантажень, при
необхідності включати компенсаторно-адаптаційний механізм особистості.
Ефективному стилю лідерства притаманний високий рівень особистої
культури керівника (лідера), знання норм міжособового спілкування і
дотримання правил службової етики. Такий лідер шанобливий до людей,
особливо до жінок і досвідчених працівників, терпеливо відноситися до їх
потреб, прагнень і запитів, вміє радитися з людьми і довіряє їм,
критично оцінює власні досягнення.
В управлінській діяльності велику (чудодійну) силу має особиста
привабливість лідера, складовими якої є:
1. Високі моральні якості і характеристики.
Психологічні знання і уміння: комунікабельність і емпатичність,
правильний підхід до зіркових і референтних груп, інтуїтивне вловлювання
настання конфлікту.
Техніка самопрезентації — це вміння себе показати. Крім природного дару,
треба мати спеціальні знання, оволодіти певними навичками
самопрезентації, тобто технікою особистої чарівності.
Успішне лідерство вимагає добре знання підлеглих, усього колективу
працюючих, що дозволяє вибирати саме ті методи впливу на працівника, які
відповідають його психологічній структурі, цінним орієнтаціям, потребам
і інтересам.
Формування ринкових умов господарювання вимагає відмовитись від багатьох
психологічних стереотипів взаємовідносин в системі “керівник —
підлеглий”, ретельного вивчення і оволодіння нормами і правилами
діяльності, що позитивно зарекомендували себе у вітчизняній та
зарубіжній практиці.
Здійснювати загальну економічну і соціальну політику, усувати труднощі,
що виникають у повсякденній роботі, та розв’язувати перспективні
питання.
Постійно демонструвати високу організаційну культуру: плановість,
точність у всьому, самодисципліну, бережливе відношення не тільки до
свого, але й до чужого часу.
Навчитись бути рішучим, не відкладати важливих справ з дня на день, а
прийняте рішення неухильно впроваджувати в життя.
Бути справедливим, особливо до підлеглих, і вимогливим. Не допускати
фаворитизму, завищених оцінок одних і принизливого, зарозумілого
відношення до інших.
Завжди заохочувати підлеглого за добру роботу, але ніколи не робити
того, що вони можуть зробити, за винятком вкрай необхідного. Навчити
підлеглого виконувати роботу завжди більш виправдано, ніж робити її
самому.
Надавати максимальну самостійність співробітникам, якщо їх дії і думки
суттєво не розходяться з думками керівника. Не сперечатися щодо
дрібниць.
Не користуватися владою до тих пір, поки можна діяти іншими способами.
Не підкреслювати службову вищість, своє становище.
Щоб запобігти непорозумінню, у деяких випадках давати письмові
розпорядження, особливо коли мова йде провідповідальні задачі. Якщо
розпорядження виявилося помилковим, визнати помилку, попросити
вибачення.
Не карати підлеглого, якщо він припустився помилки при виконанні
корисної справи, щоб не позбавити його ініціативи на майбутнє.
Позитивно сприймати критику та ділові пропозиції, на нарадах, на зборах
і засіданнях не виступати першим.
Поважати чужу думку, якщо вона навіть не співпадає з твоєю, а свою думку
висловлювати стисло.
Бути ввічливим, безмежно терплячим, ніколи не виявляти роздратованості.
Пам’ятати, що керівництво — це мистецтво заставляти інших робити всю
роботу.
Бути доброзичливим до колег по службі і підлеглих, завжди робити людям
добро.
Зберігати почуття відповідальності за доручену справу. Згадувати про
свої обов’язки раніше, ніж про права.
Шукати і розробляти найкращі рішення і старатися їх реалізувати, як би
це важко не було.
17. Завжди виконувати своєї обіцянки дотримуватися даного слова.
Бути чесним, правдивим у вчинках і міркуваннях.
Цікавитися всім новим, передовим і прагнути досягти успіху в роботі. Для
цього постійно вчитися і самоудосконалюватися.
Дбати про власне здоров’я і здоров’я підлеглих, систематично займатися
фізкультурою.
Щоб успішно здійснювати управління сучасними підприємствами, всі
менеджери повинні мати необхідну підготовку з основ службової етики,
спілкування із працівниками, що мають неоднакові службові права і
обов’язки тощо.
В пригоді може стати вивчення японського стилю, що одержав широке
поширення в практиці світового менеджменту.
1)розвиток “колективного духу”, колективної відповідальності замість
персональної;
2)широка участь працівників у “гуртках якості” та в інших формах участі
в управлінні промисловістю. Прийняття рішення за пропозицією “знизу”;
повага до ритуалів, звичаїв, традицій (щоденна фіззарядка і співання
гімну фірми, декларування заповідей, вступна промова низового
керівника);
культ вірності слову, виробничо-економічні зв’язки часто здійснюються
без будь-яких документів (договорів);
виховання у кожного працівника почуття обов’язку, відданості “своїй
фірмі”;
6)не висуватись, зростати професійно тільки разом з усіма;
общинний принцип підпорядкування лідеру, ватажку; виключення з общини як
вища форма стягнення;
мотивація досягнень групових цілей;
“доступність” керівника, відмова від окремих кабінетів, безпосередня
участь у виробничих процесах;
10)велика увага неформальним контактам;
11)оцінка працівника залежно від ставлення до нього інших працівників;
повічне наймання на роботу;
оплата праці залежно від стажу і віку;
14)приймання на роботу за рекомендаційним листом, матеріальна
відповідальність особи, що дала рекомендацію;
повне охоплення навчанням усіх працюючих;
створення “банків талантів”, за допомогою яких підшукують роботу
адміністративному персоналу, інженерам, технікам та іншим спеціалістам.
Дотримання вкладених і деяких інших рекомендацій може сприяти здійсненню
ефективно лідерства за умов ринкового механізму господарювання,
підвищенню мотивованості підлеглих у досягненні поставлених цілей.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
