КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
“Мікроекономіка”
1. Що таке споживчий вибір і які елементи його визначають. Як впливає на
споживчий вибір спадна гранична корисність. 2. Причини виникнення та
існування олігополії. Рівновага за Нешем. 3.Задача
ПЛАН
1. Що таке споживчий вибір і які елементи його визначають. Як впливає на
споживчий вибір спадна гранична корисність.
2. Причини виникнення та існування олігополії. Рівновага за Нешем.
3.Задача
Список використаної літератури
1. Що таке споживчий вибір і які елементи його визначають. Як впливає на
споживчий вибір спадна гранична корисність.
В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель
поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного
моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.
Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від
споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.
Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все,
що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход
споживача.
Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури
споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати
задоволення потреб.
Відносно індивідуальних наборів пріоритетів можна сформулювати такі
правила:
1. Пріоритети можна ранжирувати. Люди можуть ранжирувати альтернативні
набори (комбінації) товарів у такій послідовності, яка відображає їх
пріоритети. Мова не йде про те, щоб вимірювати інтенсивність пріоритетів
(в скільки разів, на скільки відсотків і т.д.) Досить того, що людина
уявляє, який варіант найкращий.
2. Пріоритети транзитивні. Транзитивність означає, що якщо людина надає
перевагу набору А порівняно з набором В, а останньому порівняно з
набором С, то вона повинна надавати перевагу набору А порівняно з
набором С.
Транзитивність означає також, що якщо людина не бачить різниці між
альтернативами А і В, а також між В і С, то вона не буде бачити різниці
і між альтернативами А і С.
3. Великій кількості товару надається перевага порівняно з меншою
кількістю.
Споживач завжди надасть більш високий ранг набору з двох пляшок
шампанського і двох коробок цукерок, ніж набору з однієї пляшки
шампанського і однієї коробки цукерок.
Тим більше споживач ніколи не відмовиться від блага заради – шкоди
(антиблага).
4. Субстітуція. Споживач погодиться відмовитись від невеликої кількості
товару А заради більшої кількості товару субстітуту.
5. Спадаюча гранична корисність. Гранична корисність кожної додаткової
одиниці товару знижується по мірі зростання загального обсягу споживання
цього товару
Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на
ринку за товар, є категорією суб’єктивною. Корисність – це спроможність
товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.
Корисність товару – це задоволення, яке отримують від споживання. Не
можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну
придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі
з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів
живопису.
Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних
людей, оскільки залежить від смаків і вподобань. Наприклад, конкретна
телевізійна програма (лялькова вистава) може давати неоднакове
задоволення чи корисність для різних членів сім’ї. Якщо діти будуть
надзвичайно задоволені, дивлячись цю програму, то дорослі можуть
нудьгувати, бо віддають перевагу серйозним фільмам чи політичним
програмам; 2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж
людини в різний час і за різних обставин. Наприклад, тепле пальто взимку
і влітку, ліки для здорової та хворої людини, парасолька під час дощу і
за доброї погоди.
Теорія корисності має певний недолік. Ще ніхто на практиці не винайшов
методу для відносного визначення корисності (ступеня задоволення) від
споживання благ. Наявні показники цього зробити не можуть.
Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не
виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що
ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру — ютиль
(від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну
кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи
задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним
прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку
споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць
корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність.
Рис 1. Крива граничної корисності.
Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує
зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих
благ. Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта
чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами.
Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і
винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь,
додаткові сигарети тощо.
2. Причини виникнення та існування олігополії. Рівновага за Нешем.
У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це
слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”.
Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така
ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у
середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм
становила у національному виробництві Японії 71%, ФРН — 79,5%, США —
97,8%, Великобританія — 95,5%, Франції — 99,8%. Схожа ситуація
спостерігається і в інших галузях.
Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців
одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне
переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів,
така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається
поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.
Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам
важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це
пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно
мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю
розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам
важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.
Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів.
Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її
товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів:
знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати
додаткові послуги для покупців тощо).
Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна
олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти
можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши
по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти
проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так
зване “лідерство в цінах”), як правило, найкрупніша фірма, інші
дотримуються її.
Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало
підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду
дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової
монополії, що підтверджує правильність ленінського визначення
монополії як угоди кількох гігантських підприємств.
На ринку з абсолютною конкуренцією ціна рівноваги зрівноважує попит і
пропозицію. Для монополізованого ринку рівновага настає тоді, коли
гранична виручка дорівнює граничним витратам. Тривала рівновага виникає
у міру того, як входження в ринок нових фірм зменшує прибутки до нуля.
На таких ринках кожна фірма може приймати ціну чи ринковий попит як
задані, і особливо не хвилюватися щодо своїх конкурентів. Проте на
олігополістичному ринку фірма встановлює ціну або обсяг виробництва,
частково ґрунтуючись на стратегічних планах, в яких враховується
поведінка її конкурентів. Водночас рішення конкурентів залежать від
рішень фірми. Як же тоді ми можемо визначити, які ринкові ціна та
кількість потрібні для рівноваги і чи існує взагалі така рівновага? Щоб
відповісти на ці запитання, нам потрібен такий підхід до опису стану
рівноваги, за якого при прийнятті рішень фірми явно враховується
поведінка конкурентів.
Стан рівноваги на конкурентному та монополістичному ринках: коли ринок
перебуває в рівновазі, фірми діють найкращим чином і не мають підстав
для того, щоб змінювати свою ціну чи обсяг виробництва. Звідси ринок із
конкуренцією перебуває в стані рівноваги тоді, коли пропозиція дорівнює
попиту, оскільки фірма реалізує всі свої можливості – вона продає весь
обсяг виробленої продукції і максимізує свій прибуток. Подібно
монополіст перебуває у стані рівноваги тоді, коли гранична виручка
дорівнює граничним витратам, оскільки тоді фірма реалізує весь свій
потенціал і максимізує свій прибуток. Дещо змінивши цей принцип, ми
можемо застосувати його до олігополістичного ринку. Однак тепер кожна
фірма прагнутиме повністю
Використана література
Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в
Україні // Економіка України. – 2002. – №3. – С. 35-42.
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:
Навч.посіб. – К.: Вища шк., 1998. – 544 с.
Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посібник / За ред.
Ватаманюка З., Панчишина С. – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. –
606 с.
Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник. У 2 ч. / С.Будаговська,
О.Кілієвич, І.Луніна та ін.; За ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 1998.
– 517 с.
Нуреев Р.М. Курс микроэкономики: Учебник. – М.: Издательство НОРМА,
2001. – 572 с.
Основи економічної теорії: Підручник / Крупка М.І., Островерх П.І.,
Реверчук С.К. – К.: Атіка, 2001. – 344 с.
Полуянов В. Монополізованість промисловості України і тенденції
формування ринкових суб’єктів господарювання // Економіка України. –
2001. – №9. – С. 36-42.
Филюк Г. Олігополія: теоретичний аспект // Вісник КДТЕУ. – 2000. – №4. –
С. 34-43.
Фролов П. Деформації в промисловості України та шляхи їх усунення //
Економіка України. – 2001. – №10. – С. 88-90.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
