.

Уява в навчальній діяльності (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
340 1600
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“Психологія”

на тему:

Уява в навчальній діяльності

ПЛАН

Вступ

1. Уява в навчальній діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в
сучасних умовах науково-технічного поступу в нерозривному взаємозв’язку
з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Психологія як
наука становить систему пов’язаних між собою та з іншими науками
галузей. В першу чергу це соціальна, історична, економічна, етнічна,
юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія
мистецтва.

Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових
дисциплін, які знаходяться на різних ступенях формування, пов’язані з
різними галузями практики.

1. Уява в навчальній діяльності

    Взаємодіючи з об’єктивним світом, людина не лише сприймає,
запам’ятовує, осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона
безпосередньо не зустрічається. Ці образи можуть відображати події,
факти, явища, свідком яких вона не була. Нерідко в житті їй доводиться
створювати образи таких об’єктів, яких не існує в дійсності, над
створюванням яких вона працює. Цей процес називають уявою або фантазією.
Він значно розширює і поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь
вчителя, читаючи книгу з історії, учні мисленно малюють собі картини
далекого минулого, а на уроках географії ніби бачать красу природи.
Уявляючи літературних героїв, вони мисленно мандрують з ними. При
вивченні математики і фізики уява допомагає учням оживляти абстрактні
поняття, наповнити виведені формули конкретним змістом. Отже, поряд із
сприйманням, пам’яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних
процесів людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як
Ердман, Гензелінг, Сегал, Ю.Ліндварський, Б.Зальцман, В.Романець,
А.Петровський та ін.

Цей процес надзвичайно складний, і про це свідчить той факт, що й досі
немає його задовільного визначення. Так, Ердман під уявою або фантазією
розумів процес створення образів та сприйнятих предметів. Проте
застосоване ним тлумачення понять “предмет” і “зображення” не дозволяє
підвести до нього відношення речей та їх розуміння, що є важливим для
уяви.

Сегал під фантазією розумів наявність будь-якої ситуації у формі
уявлень. Не важко помітити, що вказане має місце і в процесі
пригадування.

В сучасній психології найбільш розповсюдженими є описові визначення.
Найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її
попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо не
сприймала і не сприймає. Або: уява – це необхідний елемент творчої
діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а
також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли
проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є
чіткішим та лаконічнішим.

У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву та її сторони.
Концепція одних / ідеалістів / зводиться до того, що стверджується повна
спонтанність уяви, незалежність від дійсності. Такий погляд є принципово
не вірним. Насправді уява людини детермінована об’єктивною дійсністю і
спрямована на її відображення.

Представники асоціативної психології В.Вундт, Т.Рібо та інші намагалися
звести фантазію до інших психічних процесів або їх комбінації. При цьому
вона втрачала свою самостійність, і в одних випадках її розглядали як
комбінацію розуміння і волі, а в інших як комбінацію сприймання, пам’яті
та інтелекту.

    Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко
виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши
результату праці, не можна розпочинати роботу. Чи обробляла первісна
людина камінь для наконечника стріли, чи виламувала палицю для лука – у
неї був образ того, що отримається в процесі праці, що буде в недалекому
майбутньому. Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих
результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності.

Розглянемо основні функції уяви.

Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення – пізнавальний процес.
Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у
вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами
пам’яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам’яті.

Уява тісно пов’язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання,
вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти
момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя
персонажів, їх стан і почуття.

Найтісніші зв’язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона
мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто
передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути
задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості
можливість випереджуючого відображення дійсності. Зустрічаючись з
невідомим, людина починає аналізувати, синтезувати, порівнювати те, що
вона сприймає, з минулим досвідом, і на цій основі намагається
проникнути в суть відповідних явищ. В цьому їй допомагає не лише
мислення, а й уява, яка проявляється у відтворенні цілісного образу з
доповненими недостатніми елементами. Так, учитель, зустрівшись з фактами
порушення дисципліни учнем, створює яскравий образ поведінки учня у
відповідній ситуації і тим самим допомагає мисленню розпізнати логіку
вчинку.

Як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Якщо проблемна
ситуація повністю визначена і в процесі усвідомлення перетворюється в
означену задачу, то хід її розв’язання підпорядкований переважно законам
мислення. Якщо ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною, то вихідні
дані важко піддаються точному аналізу. В цьому випадку на допомогу
приходить уява. Чим точніше описана ситуація, тим менше простору для
фантазії. Таким чином, цінність уяви в тому, що вона, доповнюючи
ситуацію, дозволяє прийняти рішення і знайти вихід з положення навіть
при відсутності належної повноти знань для мислення. Але у цьому
криється слабість такого розв’язання. Намічені шляхи є часто недостатньо
чіткими та строгими. Отже, однією з причин виникнення уяви у людини є
необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією.

Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об’єктивної дійсності.
Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості
об’єктів і зв’язки між ними. Тому уява є особливо цінною в науковій та
художній творчості.

Історія науки знає багато прикладів того, коли уява виступала одним з
найважливіших елементів наукового передбачення і наукової діяльності.
Особливо велику роль відіграє уява на ранніх етапах вивчення наукової
проблеми. Тоді її використання може призвести до виникнення важливих
здогадок. Важливим прикладом, що розкриває роль уяви в науковій
творчості, є створення Д.І.Менделеєвим періодичної системи елементів. Не
всі місця в таблиці могли бути заповненими в момент її створення. Але це
не завадило вченому в своїй фантазії передбачити не лише нові, ще не
відкриті елементи, а й здогадуватися про їх окремі властивості. Саме на
етапі відкриття, в процесі пошуків розв’язання проблеми велику роль
відіграють фантазія й інтуїція.

Значне місце відіграє уява в творчій діяльності вчителя, спрямованій на
формування всебічно розвиненої особистості учня. Ще А.С.Макаренко
вказував на те, що виховання такого прогнозування вимагає використання
вчителем уяви і мислення. Проте, вказуючи на необхідність уяви в
учительській праці, слід попередити і про одну небезпеку. Оцінка школяра
повинна ґрунтуватися на достовірних фактах поведінки. Якщо ж така оцінка
базується не на фактах сприймання, а на основі уяви, то це може
призвести до небажаних наслідків.

В основному уява людини характеризується активністю. Однак бувають
випадки, коли вона використовується не лише як умова творчої діяльності
особистості, спрямованої на перетворення дійсності, а й як заміна
діяльності. У таких умовах фантазія створює образи, які не втілюються в
життя, розробляє програми поведінки. які не можуть бути здійсненими. Це
буває тоді, коли людина в силу певних умов намагається ухилитися від
необхідності діяти. Типовим прикладом можуть бути мрії Манілова, описані
М.В.Гоголем. Така форма уяви називається пасивною. Пасивна уява буває
мимовільною та довільною.

Уява має мимовільний характер тоді, коли створення нових образів не
скеровується спеціальною метою уявити певні події, предмети чи явища.
Вона детермінована діяльністю, спрямованою на досягнення інших цілей. За
таких умов створення образів обумовлюється змістом розповіді, тексту та
ін. В основі мимовільної уяви можуть лежати слабо усвідомлювані людиною
потяги, потреби, установки. Свідоме втручання людини в цей процес
відсутнє. У чистому вигляді така форма уяви виникає при послабленні
діяльності свідомості: у дрімотному стані, у сновидіннях, при
патологічних розладах свідомості /галюцинації та ін./.

Уява стає довільною, коли діяльність людини скеровується спеціальною
метою створити певний образ. Так, учитель, пояснюючи учням новий
матеріал, іноді ставить перед ними завдання уявити певну подію,
літературного героя, комбінацію геометричних фігур тощо. Довільне
створення образів різних об’єктів широко розповсюджене в творчій
діяльності людини: конструктор ставить перед собою мету уявити образ
майбутньої машини, письменник – образ майбутнього героя, композитор –
майбутню мелодію.

Активну уяву людини поділяють на творчу і репродуктивну.

Репродуктивна або відтворююча уява являє собою процес створення образів,
що відповідають опису. При цьому створений образ є лише суб’єктивно
новим, а об’єктивно він уже існує, створений іншими. Самостійність у
створенні образу тут відносна. Побудова образу відбувається на основі
словесного опису об’єктів, сприймання їх зображень у вигляді креслень,
схем, карт та ін. Вона спирається також на різноманітні історичні,
археологічні, етнографічні, літературні та інші джерела. Особливо
важливою є просторова уява. Вона необхідна учням при вивченні
стереометрії, при розв’язуванні геометричних задач на комбінацію
геометричних тіл, при виконанні робіт з креслення, малювання.

Творча уява передбачає самостійне створення нових образів, які
реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продукти
творчої уяви формуються з елементів того досвіду, який людина набула або
запозичила в інших. Новизна їх полягає не в елементах, а у видозміні цих
елементів та їх сполучень. Характерним для творчої уяви є самостійний
образ матеріалу, спеціальний його аналіз, удосконалення образу в процесі
діяльності. Цей вид уяви є найважливішою складовою частиною творчої
діяльності людини.

Особливою формою уяви є мрія. Образи уяви не завжди відразу ж
реалізуються в практичних діях людини. Інколи вона створює образи того,
чого прагне досягти, але не може протягом певного часу. Такі образи
бажаного майбутнього називають мріями.

Висновок

Таким чином, найчастіше уявою називають процес створення людиною на
основі її попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо
не сприймала і не сприймає. Або: уява – це необхідний елемент творчої
діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а
також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли
проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є
чіткішим та лаконічнішим.

Уява, як і сприймання, пам’ять, мислення – пізнавальний процес.
Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у
вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов’язана з процесами
пам’яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам’яті.

Уява тісно пов’язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання,
вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти
момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя
персонажів, їх стан і почуття.

Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в
тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в
оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, уміння,
витрачена час, розумові і фізичні зусилля) здібна людина одержує
максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми.

Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу
його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності.

здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості,
що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високих досягнень у ній.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості
особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і
розходження, що виявляють, у динамці оволодіння необхідними для
неї знаннями, уміннями і навичками.

Спілкування — складний багатоплановий процес встановлення і розвитку
контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і
включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини,
вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб’єктів, спрямована
на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях
партнера.

Список використаної літератури

Выготский Л.С. Воображение и его развитие в детском возрасте // Собр.
соч. Т.2.- М., 1982.

Дьяченко О.М. Воображение дошкольника. – 1986. – №5. – Серия
“Педагогический факультет”.

Загальна психологія / Під ред. Максименка С.Д. – К., 2000.

Загальна психологія / За редакцією В.В. Богословського, А.Г. Ковальова,
А.А. Степанова – М: Освіта, 1981.

Загальна психологія / за редакцією Петровского А.В. – М: Освіта, 1986.

Здібності і схильності / за редакцією Голубєвої Е.А. – М.: Педагогіка,
1989.

Козаків В.Г., Кондратьева Л.Л. Психологія – М: Вища школа, 1989.

Пізнавальні процеси і здібності в навчанні / за редакцією Шадрикова В.Д.
– М.: Освіта, 1990.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020