.

Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
346 4498
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни „Облік і аудит в банках”

1.Організація обліково-операційної роботи в банках України.
2.Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України.

План

1.Організація обліково-операційної роботи в банках України.

2.Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України.

1.Організація обліково-операційної роботи в банках України.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні
банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином
за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне,
розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і
фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів,
ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або
деякі з таких операцій:

* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників капіталів, що інвестуються;

* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків,
акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

* купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних
паперів інших емітентів;

* видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які
передбачають їх виконання у грошовій формі;

* касове виконання державного бюджету;

* придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг,
прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

* купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

* купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів,
природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

* довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними
паперами тощо) за дорученням клієнтів;

* надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та
іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері
матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також
діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати
свої союзи та інші об’єднання для досягнення згоди, спрямованої на
монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок
і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності,
організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном
операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на державні,
кооперативні і колективні.

В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк
і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних
коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це
банки з колективною формою власності.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою
власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами
відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з
обмеженою відповідальністю (пайові банки).

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84%
загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок
об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою
випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само
акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права
вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки
вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних
банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим
акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25%
загальної кількості) є Промінвестбанк.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів
(паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право
власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу.
Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з
обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника
обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі
товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16%
від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі,
середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків —
середні (активи понад млн. грн.). У сімку найбільших банків (активи
понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк,
банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів
банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію
банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на
багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій
нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх
адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять
Промінвестбанк (понад 500 одиниць), «Аваль» (понад 200 одиниць),
Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і
безфілійними.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними,
іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу
спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами
одного типу.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають
різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних
банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні
юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і
залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і
поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна
кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має
бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є
місцеві кооперативні банки.

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і
диференціація банків залежно від спеціалізації з обслуговування
конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які
обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових
інституцій; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному
банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською
спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк
«Альянс» та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є
невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та
фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації
галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також
особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть
бути пов’язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними
представниками банків з галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк,
Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк,
Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки
виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад,
інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна
спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає
особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з
клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків
розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з
інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком
українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення
інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є
Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — це кошти фізичних
осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче
кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну
діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не
заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

Діяльність комерційних банків за ринкових умов є різноманітною. Банки,
передовсім, є самостійними суб’єктами господарювання, що функціонують на
засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають свій власний
продукт з метою отримання прибутку.

 Специфіка функціонування комерційних банків полягає в тім, що 
продуктом їхньої діяльності є, з одного боку, надання різного роду
послуг завдяки проведенню ними пасивних, активних і
комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – створення безготівкових
платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих самих операцій
(рис. 1).

Рис. 1. Склад продукції комерційних банків

За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти
для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні
банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку.
Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на
користь клієнта за певну плату. У цьому разі матиме місце не формування
й розміщення ресурсів, а переміщення вже наявних у банку коштів клієнта
з його розпорядження або здійснення інших операцій, які не пов’язані
безпосередньо з рухом грошей, – так званих збалансованих послуг.

Банківські операції відображаються в балансі відповідно в активній і
пасивній його частинах.

Баланс банку дає змогу отримати загальні дані про стан коштів банку, про
розміщення цих коштів (актив), а також про джерела їх утворення(пасив).

Пасивні операції – це операції, пов’язані з формуванням банківських
ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних
операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в
результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.

Банківські ресурси – це сукупність коштів, що знаходяться в
розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних
операцій.

Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на
власні й залучені.

Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою
для залучення коштів інших суб’єктів ринку і необхідною умовою розвитку
діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів,
засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку. У
.банківському балансі власні кошти обліковуються в різних фондах банку.

Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку
(якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від
випуску й розміщення акцій (якщо це акціонерне товариство)

Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку,
розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою
створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що
випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються
спеціальні резерви.

Нерозподілений прибуток це частина прибутку, І залишається у
розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам
та відрахувань до резервного фонду. З кошт нерозподіленого прибутку
формується ряд спеціальних фонд розвитку банку – розширення його
матеріально-технічної баз матеріального стимулювання персоналу,
вирішення соціальні питань та ін.

Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну,
оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації
інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення
збитків, або банкрутства банку, її значення пов’язане із забезпеченням
можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків.
Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності
банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна
функція пов’язана зі встановленням центральним банком для комерційних
банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою
гарантування нормального функціонування банків.

Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну
частину яких становлять депозити.

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у
фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що
регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три
основні види: до запитання, строкові та ощадні.

Депозити до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу.

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них
сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх
дострокового вилучення.

Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею
клієнтові депозитного сертифікату письмового свідоцтва банку про
депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних
процентів.

Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення
яких пов’язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім
повідомленням). Кошти, розміщені в ощадні депозити, не можуть бути
використані для поточних розрахунків, а є лише заощадженням та засобом
отримання доходу у формі фіксованого процента. Активні операції
комерційних банків – це діяльність, пов’язана з розміщенням власних і
залучених ресурсів з метою отримання прибутку. Активи комерційного банку
поділяються на такі основні види:

банківські кредити;

банківські інвестиції;

касова готівка та засоби, що прирівнюються до неї; основні засоби та
інші активи.

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у
процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх
повернення та сплати процента за користування. Такі операції, як
правило, забезпечують банкам основну частину їхніх доходів та займають
провідне місце серед статей активу балансу.

Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні
банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно
тривалі строки з метою отримання прибутку.

Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює
інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються
відповідно до інвестиційної політики банку.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути
оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат
коштів, вкладених у цінні папери.

Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл
інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів. Критеріями
диверсифікації можуть бути тип цінних паперів емітента, якість і строки
погашення, територіальний розподіл. Крім інвестиційних операцій, що їх
банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з
цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій
належать:

1) емісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних
паперів (як власних, так і третіх осіб) серед інвесторів та
посередників;

2) операції купівлі-продажу цінних паперів на ринку з доручення і а за
рахунок клієнтів (брокерські операції);

3) операції зберігання й управління цінними паперами (операції депо);

4) операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

Первинні резерви – це вкладення банку у високоліквідні активи, які
можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти”
на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших
банках, що забезпечують можливість безперебійної організації
безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для
готівкових платежів.

Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна
перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, -це, як правило,
інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові
зобов’язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий
рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення
коштів первинних резервів.

2.Організація обліку міжнародних розрахунків в банках України.

Значну увагу в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в
Україні приділяють питанням удосконалення механізму проведення
розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми
зовнішньоторговельних розрахунків, що вироблені міжнародною практикою, є
своєрідними захисними засобами від валютних ризиків і різняться між
собою за механізмом, ступенем гаранто-ваності й форми участі в
розрахунках банків.

Цивільно-правове регулювання цих розрахунків ґрунтується на правових
нормах як національного законодавства (Указ Президента України “Про
заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають
суб’єкти підприємницької діяльності” № 556/94 від 04.10.94 Інструкція
НБУ “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”), так
і міжнародного, до яких належать Уніфіковані норми, створювані в порядку
міжнародно-договірної уніфікації права або шляхом розробки і кодификації
міжнародних порядків. Це видання Міжнародної Торговельної Палати, а
саме: “Уніфіковані правила по інкасо” і “Уніфіковані правила і звичаї
для документарних акредитивів”. Ці правила досить поширені в діловій
практиці завдяки уніфікації банківських і договірних стандартів, що
сприяють полегшенню світової торгівлі.

Основними формами міжнародних розрахунків є банківський переказ,
акредитив, інкасо.

Банківський переказ

Найбільш поширеною й дешевою формою міжнародних розрахунків є
банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому
виплатити визначену суму на прохання й за рахунок платника іноземному
одержувачу (бенефіціару).

Розрізняють два види банківського переказу:

• авансовий платіж;

• за фактом відвантаження товару.

Вибір валюти й форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і
фіксуються в умовах контракту.

Авансовий платіж для оплати імпорту рекомендується використовувати
тільки в тому разі, якщо клієнт абсолютно впевнений в одержанні товару в
законодавчо встановлений термін постачання (90 днів).

Платежі для оплати імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів
можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки — лоро і ностро, що
ведуться в головному банку. Усі платіжні доручення на перерахування
через лоро-рахунки оформлюються російською (українською) мовою, через
ностро-рахунки — тільки іноземною мовою.

Комісії і SWIFT-витрати стягуються відповідно до тарифів банку, суми
комісій зазначаються у платіжному дорученні.

Акредитив

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.

Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває
акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів
експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи
акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що
експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у
встановлений термін.

Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між
імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває
акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому
гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти
відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта
(заявника акредитива) зобов’язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари,
виконані роботи та надані послуги;

• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При
розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти:

• платник — заявник акредитива, який звертається до банку, що його
обслуговує, для відкриття акредитива;

• банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

• бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив
(продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

• виконуючий банк — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням
банку-емітента виконує акредитив.

Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні,
підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і
непокриті, акредитиви з “червоним застереженням”, резервні. Цей перелік
видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й
інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених
вище видів.

Відкличний акредитив, може бути змінений або анульований
бан-ком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад,
у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови
банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив, може бути змінений або анульований тільки за
згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Підтвердженим безвідкличним є акредитив, за яким банк-емітент доручає
іншому банку (часто — авізуючому банку) взяти безпосередню участь в
акредитивній операції шляхом надання власного зобов’язання до
безвідкличного зобов’язання банку-емітента.

Перевагою підтвердженого безвідкличного акредитива для експортера є те,
що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, а й банк, який
підтвердив акредитив. Експортер отримує додаткові гарантії від деяких
ризиків, яким не може запобігти банк-емітент (наприклад, ризиків,
пов’язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за
торговельним зобов’язанням).

Непідтвердженим безвідкличним є акредитив — акредитив, за якого
авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття
акредитива та платить лише в тому разі, коли банк-емітент перерахує йому
відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяють на такі, що сплачуються:

• у національній валюті бенефіціара (експортера);

• у національній валюті імпортера;

• у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж та, в якій
відкрито акредитив, у його умовах має чітко зазначатися курс перерахунку
з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при
здійсненні виплат з акредитива.

За характером платежу (можливістю здійснювати часткові поставки
продукції) акредитиви бувають подільні та неподільні.

Подільним є акредитив, яким передбачається виплата експортерові
відповідно до контракту певної суми після кожної часткової поставки.

Такий акредитив є досить гнучкою формою розрахунків. Вигідний передусім
експортерові.

Неподільним є акредитив, яким передбачається, що вся сума, яка належить
експортерові, буде сплачена після завершення поставок або після
останньої часткової поставки.

Такий акредитив використовується здебільшого при постачанні окремими
партіями обладнання, технологічно тісно пов’язаного, тобто коли
непоставка однієї або кількох партій унеможливлює використання
обладнання, яке надійшло раніше. Отже, неподільний акредитив захищає
інтереси імпортера.

За місцем і суб’єктом виконання акредитиви поділяють на такі, що
виконуються:

• банком-емітентом у країні імпортера;

• авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;

• за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, термін дії
акредитива закінчується у країні банку-емітента і він оплачується тільки
після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття
акредитива.

Якщо виконуючим банком є авізуючий банк, можливі кілька видів оплати
документів залежно від способу оплати, зазначеного в умовах контракту.

За видом зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарської
діяльності (експорту чи імпорту товарів і послуг) акредитиви поділяють
на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт.

Акредитив на імпорт використовується для розрахунків за імпортовані
іноземними фірмами товари та надані послуги.

Він відкривається українськими банками за дорученням українських
фірм-імпортерів. При розрахунках за імпорт доцільно використовувати
акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти
документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу
запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб’єктів
господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних
банках для наступних платежів за акредитивами. Останніми роками НБУ не
рекомендує використовувати такі акредитиви.

Одним із видів акредитивів на імпорт є транзитні акредитиви. Вони можуть
авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за
дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці
акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються
за рахунок іноземного банку-емітента.

Акредитив на експорт використовується для розрахунків за експортовані
іноземними фірмами товари та надані послуги і відкривається іноземними
банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкривають здебільшого
іноземні банки з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у
цьому разі є призначення виконуючим банком уповноваженого українського
банку.

Крім зазначених, у міжнародній банківській практиці використовують
специфічні види акредитивів.

Переказний (трансферабельний) акредитив. Експортер може виявити
ініціативу повністю чи частково передати свої права за акредитивом іншій
стороні, якщо він є не постачальником товару, а посередником між
постачальником та імпортером.

Переказний акредитив дає змогу бенефіціарові (експортерові) передати
повністю чи частково свої права за акредитивом іншій стороні
(індосатові), яка мусить дотримуватися термінів та умов акредитива для
отримання платежу.

Щоб зробити акредитив переказним, експортер має домовитися з імпортером
про те, що при відкритті акредитива це буде обов’язково застережено.
Такі терміни, як “подільний”, “подрібнюваний” для

цього не застосовуються. Перш ніж здійснювати передачу, експортер має
надіслати до банку, що переказує, письмовий запит. Проте цей банк,
незалежно від того, чи підтвердив він акредитив, не зобов’язаний
впливати на переказ, за винятком випадків, на які він погодився, і доки
не буде здійснено банківські комісійні платежі.

Уніфіковані правила та звичаї документарних акредитивів (ІГСР)
визначають умови їх переказу і встановлюють права та обов’язки сторін.
Зокрема, передача акредитива можлива тільки один раз. Отже, акредитив не
може бути переданий за запитом другого бенефіці-ара третьому
бенефіціарові.

Компенсаційний акредитив. Як і в ситуації з переказним акредитивом,
експортер може бути посередником між постачальником та імпортером. Він
може доручити авізуючому чи третьому банку випустити другий акредитив на
користь постачальника як альтернативу переказного акредитива,
використовуючи для забезпечення акредитив, випущений імпортером на
користь експортера.

Компенсаційний акредитив використовують як гарантію випуску другого
акредитива для покриття тієї самої угоди.

Більшість банків неохоче беруть участь в угодах з використанням
компенсаційного акредитива через наявний ризик. Очікуване виконання умов
та остаточний платіж за першим акредитивом мають забезпечувати певну
гарантію платежу за другим, однак виконання умов першого
унеможливлюється через дії сторін, втручання уряду чи з інших причин.
Наприклад, фактичний постачальник (бенефіці-ар другого акредитива) може
діяти за своїм акредитивом, що регулює рух товарів у його країні, а
отже, володіти правом на платіж. Однак вантажовідправник (експортер чи
бенефіціар першого акредитива) може бути неспроможний виконати умови
свого акредитива, наприклад, через страйк екіпажа судна, що може
зашкодити переміщенню товарів через кордон до закінчення терміну першого
акредитива. Це лише один із багатьох можливих випадків, коли
вантажовідправник (посередник) може виявитися нездатним виконати умови
акредитива.

Банк-посередник, що відкрив другий акредитив, усе ще буде зобов’язаний
сплатити бенефіціарові акредитив, якщо всі документи оформлено
правильно, і сподіватиметься на компенсацію від вантажовідправника
(посередника). Якщо він не може відвантажити товар кінцевому
імпортерові, то не отримає платежу за першим акредитивом і, можливо, не
зможе розрахуватися зі своїм банком. З цієї

причини, якщо банк погодиться випустити другий акредитив, використовуючи
перший як забезпечення, він прагнутиме отримати гарантію того, що в разі
потреби експортер зможе компенсувати витрати зі своїх основних
фінансових джерел.

З метою подальшого захисту своїх інтересів банк, що випускає другий
акредитив, може поставити вимогу, щоб перший акредитив було підтверджено
до розгляду питання про випуск другого. З цих та інших причин більшість
банків воліє, щоб їхні клієнти використовували домовленості про
переказування чи передавання надходжень, а не компенсаційні акредитиви.

Акредитив з червоним застереженням. Бенефіціар може потребувати
фінансування для завершення виробництва товару чи продажу виробів на
конкретне замовлення. Досягти цієї мети допомагає акредитив з червоним
застереженням. Назва ця виникла зі звичаю робити записи в цьому
акредитиві червоним чорнилом, аби відрізнити його від інших.

Використовуючи акредитив з червоним застереженням, банк-емі-тент за
дорученням імпортера уповноважує авізуючий чи підтверджуючий банк надати
бенефіціарові грошовий аванс проти його письмового зобов’язання надати
документи, що підтверджують факт відвантаження відповідно до умов
акредитива.

Цей акредитив дає експортерові змогу одержати аванс у розмірі частини
суми кредиту. Після одержання акредитива банк-платник чи негоціюючий
банк утримує суму авансу та відсоток зі свого платежу бенефіціарові.
Якщо бенефіціар відмовиться відправити товар чи виконати умови
акредитива, банк-платник чи негоціюючий банк простежить, щоб
банк-емітент отримав компенсацію за всю суму авансу, а також відсотки.
Потім банк-емітент стягує цю суму з рахунка імпортера. Перш ніж
погоджуватися з проханням експортера використовувати акредитив з
червоним застереженням, імпортер має порадитися зі своїм банком, щоб
усвідомити ступінь ризику.

Револьверний акредитив відкривається на частину суми платежів і
автоматично поновлюється після оплати чергової партії товару.

Такий акредитив:

• використовується для регулювання запланованих відвантажень товару
протягом тривалого періоду без випуску нового акредитива чи внесення
поправок до існуючого;

• обмежує суму поставок товару;

• регулює частоту відвантажень і допустиму суму поставки товару.

Автоматично відновлювані акредитиви бувають кумулятивними і
некумулятивними. Ця класифікація стосується регулювання отримуваних сум.
Наприклад, акредитив дає змогу відправляти товари на суму до 100000 дол.
щомісяця протягом одного року. Це може означати один з двох випадків.

Кумулятивний акредитив. Якщо у процесі одного зі щомісячних відвантажень
відправлено товарів на суму менше ніж 100000 дол., то дефіцит, який
виник, можна додати до суми за наступний місяць. Наприклад, якщо
бенефіціар відправить товар тільки на суму 80000 дол., наступного місяця
сума відвантажених товарів становитиме 120000 дол.

Некумулятивний акредитив. Згідно з ним товари, не використані в певному
місяці, не можуть бути доданими до наступного. Отже, якщо в певному
місяці відвантажено товарів на суму 80000 дол., бенефіціар не може
наступного місяця відправити товарів на суму, що перевищуватиме 100000
дол.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються
кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір
комісійних за авізуванням та інші витрати, пов’язані з відкриттям і
виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати
розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив
використовується для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може
бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство-покупець подає банку-емі-тенту
заяву, де має зазначити: номер договору, за яким відкривається
акредитив; термін дії акредитива (число і місяць закриття акредитива);
найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива
(документи, види товарів тощо); суму акредитива.

У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку,
банк-емітент перераховує кошти платника на рахунок у банку бенефіціара
та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про
відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому
рахунку “Акредитиви до оплати”.

Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та про зміни до
нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні необхідно чітко
зазначити повноваження виконуючого банку щодо виду акредитивної
операції.

Платежі за акредитивом здійснюється так:

1) після відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг
бенефіціар подає виконуючому банку необхідні документи, передбачені
умовам акредитива;

2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо
дотримання всіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту,
щоб отримати згоду на виконання акредитива;

3) здійснюються виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у
виконуючому банку;

4) кошти з цього рахунка виконуючий банк списує на підставі реєстру
документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам
акредитива:

5) при використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, цей банк
списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;

6) банк бенефіціара, у свою чергу, після отримання коштів від
бан-ку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.

Акредитив закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дії відкличного акредитива до
закінчення його терміну. Банку-емітенту надсилає повідомлення виконуючий
банк. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з
якого депонували кошти;

б) після закінчення обумовленого терміну акредитива. Про закриття
акредитива банк-емітент повідомляє виконуючий банк;

в) за заявою покупця за відкличним акредитивом про відмову акредитива
повністю чи частково акредитив закривається або зменшується в день
одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива
виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту.

Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних
економічних відносинах.

Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і
повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані
послуги; з іншого боку, вона сповільнює обіг (рух) коштів, тому що
потребує депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як
відбувся акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма
розрахунків за акредитивами в наших умовах є засобом адаптації системи
безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової
економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському
обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.

Інкасо

Ще однією, нині менш використовуваною, формою міжнародних розрахунків є
інкасо, тобто “одержання, передавання і пред’явлення до оплати векселя,
чека або іншого документа банком, що інкасує, для клієнта з наступним
переказуванням коштів на його рахунок”. Інкасо — це банківська
розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого
клієнта, на підставі розрахункових документів одержує належні клієнту
від платника кошти за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні
цінності або надані послуги й зараховує ці кошти на рахунок свого
клієнта в банку, тобто інкасо — це доручення експортера (кредитора)
своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо
або через інший банк зазначену суму або підтвердження того, що сума буде
виплачена у встановлений термін.

В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі
своїм банком, що передбачає його зобов’язання передати
товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умов виплати
останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком,
розташованим у країні імпортера.

Розрізняють два види інкасо: чисте та документарне.

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються
комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий
або переказний), чек чи інші фінансові документи і не обробляють
рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну тощо.

Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, що супроводжуються
комерційними документами; являє собою своєрідний компроміс між авансовим
платежем (коли покупець розраховує на експортера, який має відправити
товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею за відкритим
рахунком (коли експортер розраховує на покупця, який має оплатити
відправлений йому товар).

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дано вказівку
обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер
має змогу зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець)
не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це зумовлено
тим, що коносамент є документом на право власності, й тому банк
контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати
покупцю після того, як він виконає всі умови експортера, зазначені в
інкасовому дорученні.

Існує кілька видів операцій з використанням документарного інкасо. Це
так звані “документи проти платежу”, “документи проти акцепту” і “акцепт
із платежем проти документів”.

Завдяки значно меншим формальним вимогам ця банківська послуга дешевша і
гнучкіша порівняно з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову
форму вигідніший імпортеру, оскільки зберігає його право власності на
товар до моменту оплати розрахункових документів. Водночас при
розрахунках документарним інкасо експортер, який відвантажує товар, не
може бути упевнений у тому, що покупець вчасно оплатить відвантажений
товар.

Отже, інкасова форма розрахунків застосовується в тому разі, коли
експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки
між двома сторонами діють перевірені часом відносини; політичні,
економічні й правові умови у країні імпортера стабільні; у країні
покупця немає імпортних обмежень, якщо такі є, останній завчасно отримав
усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає
твердих обмежень щодо термінів здійснення розрахунків за отриманий
товар.

Задача

За умовою задачі з обліку г/о, які відбулися в комерційному банку в
листопаді-грудні, необхідно скласти відповідні бухгалтерські проведення.

Банк „Гарант” розпочав свою діяльність 1 листопада поточного
року. Банком зареєстровано статутний фонд в розмірі 10 млн.грн. Із
загального обсягу статутного фонду внесено 8,5 млн.грн. в безготівковій
формі, решта заборгованості одержана готівкою. 1 листопада банк підписав
угоду з „Новим банком” на проведення семінару-навчання з працівниками
банку „Гарант” щодо впровадження в систему обліку комерційних банків
МСБО. Семінар буде проведено у період з 1 по 15 грудня. За навчання
працівників під час семінару банк „Гарант” сплатив 15 листопада 1000
грн, 9 листопада видано аванс головному бухгалтеру в розмірі 15000 грн
на оплату витрат на відрядження. Мета відрядження – підвищення
кваліфікації. Термін відрядження 20 днів.

Банком виконано 1 грудня передплату за проведення аудиту
міжнародною аудиторською фірмою „Інтераудит” в період з 15.12 по 31.12.
Банк орендує приміщення, щомісячна орендна плата 4000 грн, сплачується 1
числа поточного місяця (за поточний місяць). Банк сплачує рахунки за
комунальні послуги 1 числа наступного місяця, а отримує їх в останній
робочий день поточного місяця в сумі 1500 грн. 28.12 банк оплатив 11000
грн за проведення реклами з надання послуг юридичним і фізичним особам.
Визначити фінансовий результат діяльності банку за звітний період
враховуючи обороти по рахунках 7 класу на кінець звітного періоду 983100
грн, по рахунках 6 класу 1500000 грн.

Розв*язання

№ Зміст господарських операцій листопад

Сума, грн Проводка

Дт Кт

1 Зареєстрований статутний фонд 10000000 3630 5000

2 Внесено в рахунок статутного фонду кошти безготівковим шляхом 8500000
1200 3630

3 Решта коштів внесена готівкою до каси 1500000 1001 3630

4 Проведено перерахунок коштів (оплата навчання працівників за час
семінару-навчання) 1000 7451 1200

5 Видано аванс в під звіт гол.бухгалтеру для поїздки у відрядження 15000
7452 3550

3550 2620

2620 1001

№ Зміст господарських операцій грудень

Сума, грн Проводка

Дт Кт

1 Проведено передоплату за проведення аудиту міжнародною аудиторською
фірмою „Інтераудит”

7450 3519

2 Проведено розрахунок по щомісячній орендній платі 4000 7421 3678

3678 1200

3 Проведено розрахунки за комунальні послуги 1500 7455 3519

3519 1200

4 Проведено розрахунок за проведення реклами з надання послуг юридичним
і фізичним особам 11000 7455 3519

3519 1200

5 Визначено та відображено фінансовий результат (прибуток) 1500000

983100

516900 Клас6 5999

5999

5999 клас7

5040

Список використаної літератури

Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е. Ф.
Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. — 471 с.

Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993.
—328 с.

Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. I. Савлук, М. Ф.
Пуховкін та ін. / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.

Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю. А. Бабичевой. — М.:
Экономика, 1994. — 397 с.

Банковское дело: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П.
Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 480 с.

Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни “Банківські
операції” / Керівник авт. колективу А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, 1998.—448
с.

Калина А. В., Кочетков А. А. Работа современного коммерческого банка;
Учеб.-метод, пособие. — К.; МАУП, 1997. — 224 с.

Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл, Р. Смит. — М.: СП
“Космополис”, 1991. —480 с.

Кочетков В. Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски;
Учеб.-метод, пособие. — К.; УФИМБ, 1995. — 16 с.

Коцовсъка Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вовнюк М. Операції комерційних
банків; Курс лекцій. — Львів; Центр Європи, 1997. — 276 с.

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996.

Вступ до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,
1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020