Контрольна робота з дисципліни „логіка”
Закон тотожності. 2. Закон суперечності. 3. Закон виключеного
третього. 4.Закон достатньої підстави.
План.
Вступ.
Основна частина.
Закон тотожності.
Закон суперечності.
Закон виключеного третього.
Закон достатньої підстави.
Висновки.
IY. Список використаної літератури.
Вступ.
Мислення людини не хаотичне, воно підлягає логічним
законам.
Закон логіки – це внутрішній, необхідний зв’язок між
думками людини.
Філософи Давнього світу встановили: що зв’язки між думками
в структурі міркування не залежать від волі людини.
Три з основних законів сформулював Арістотель – закон
тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон
достатньої підстави сформулював Г.-В. Лейбніц, хоча такіж
думки висловлював Е. Паскаль.
Ці закони є основними тому, що вони такі корисні риси як
логічно правельне мислення, як визначеність, послідовність,
несуперечливість і обгрунтованість думок.
Логічні закони нерозривно пов’язані з законами
об’єктивного світу.
Вони є об’єктивними, не створені людським розумом, не
продиктовані мисленню самим мисленням.
Закони логіки мають свою основу, своє джерело.
Закони логіки існують і діють незалежно від волі людини.
Вони мають загальнолюдський характер, і їх повинні дотримуватись
усі люди, незалежно від їхньої раси, нації та соціальної
групи. Вони є єдиними для всіх людей.
Діють закони логіки у всіх сферах людського мислення.
Логічні закони є знаряддям пізнання дійсності, необхідною
умовою точного і адекватного пізнання дійсності.
Порушення вимог законів логіки призводить до неправельного
і нелогічного мислення.
Сучасна логіка визначає закон мислення як “завжди істинне”
. Закони логіки сформульовані таким чином використовуються
при розв’язанні складних логічних задач у кіюернетиці, теорії
релейно-контактних схем, у роботі електроннообчислювальних
машин, автоматичних пристроїв, математичній лінгвістиці.
1.Закон тотожності.
Закон тотожності : будь-яка думка про предмет у процесі даного
міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не
повторювалась.
Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного
предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки
змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може
вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.
Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних,
розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.
Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або
A=A.
В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від
обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони
логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного
характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань
в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє
значення.
Об’єктивною основою закону тотожності і його джерелом є
якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та
явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху
і змін. Причому кожна з речей , зазнаючи змін до певного часу,
лишається саме тією річчю.
Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах:
У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей
предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.
Предметна область – це коло предметів, у складі якого перебуває
виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої
визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.
Закон не забороняє переходити від одного предмета думки до
іншого, він забороняє підміняти один предмет думки іншим.
У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають
уживатись в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама собі,
якщо вона однозначна.
Поняття якими ми користуємось мають вживатись протягом усього
розмірковування, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо
поняття і терміни вживаються не однозначно, то мислення стає
невизначеним, процес мислення не досягає мети.
Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності:
підміна або сплутання понять.
Виходячи з цього можна висловити вимоги закону тотожності такою
формулою: не можна ототожнювати різні думки і не можна тотожні
думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як нелогічне
ототожнювання відмінного, так нелогічне і розрізнення тотожного
2. Закон суперечності.
Закон суперечності: два судження , в одному з яких щось
стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж
відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.
Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є
хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить
лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що
стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи
хибним є друге твердження, закон суперечності теж не
розв’язує.
Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей
закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як
і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.
Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас
визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з
протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання
істинним другого. Це пояснюється різним характером суперечних
суджень.
Поширюється закон суперечності на всі протилежні судження..
Об’єктивною основою закону суперечності є те, що один і
той самий предмет не може одночасно мати і не мати одну
й ту ж властивість.
Як і будь–який формально–логічний закон, закон
суперечності застосований тільки до таких суджень, у яких
ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і
в тому ж самому відношенні. Цей закон не застосовується до
несуперечних суджень, в яких ідеться про різні предмети або
різні ознаки одного предмета. Закон суперечності не діє,
якщо в судженні ідеться про один предмет, але в різний
час. Також закон незастосовується у випадках, коли в
судженнях предмет думки береться у різних відношеннях.
Закон суперечності, як і закон тотожноті, відображає
якісну визначеність предметів, коли предмет володіє якоюсь
ознакою, то не може в той же час не володіти нею.
Формула закону суперечності: А не є не-А, що означає,
що не можуть бути одночасно істиннними судження А і його
заперечення не-А.
З допомогою символів математичної логіки закон
суперечності виражається так: A^A ?, де А означає всяке
судженння, A? – судження, що заперечує судження А .
Формула читається так: не можуть бути істинними А і
його заперечення – А?.
Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей,
які існують в об’єктивній дійсності, а лише забороняє логічні
суперечності із самим собою. Дотримання вимог закону
суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей,
існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення
може правельно відобразити об’єктивні суперечності.
Формальнго-логічних суперечностей не повинно бути в жодному
міркуванні, в жодній науковій системі. Вони є неприпустимими
також у висновках суду та слідства.
Суперечливі судження руйнують міркування. Виявлення
суперечностей в існуючих теоріях – необхідна умова їх
удосконалення.
3. Закон виключеного третього.
Закон виключеного третього формується так: із двох
суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і
той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно
істинне, друге хибне, третього бути не може.
Якщо закон суперечності і між суперечними , і між
протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише
між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і
частковозаперечними, загальнозаперечними і
частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним
заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними
значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.
Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.
Схема закону виключеного третього: A_A.
Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним
або одночасно істинним два суперечливі судження.
Із цього випливає вимога третього закону: у процесі
міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі
судження і визнавати істинним якесь третє судження.
З хибності одного судження випливає істинність другого,
а саме тому істинним не може бути якесь третє судження .
Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього
судження не може бути.
Не вказує закон виключного третього, яка з двох
суперечливих думок істинна, це установлюється конкретним
дослідженням, він ствержує, що дві суперечливі думки не
можуть бути одночасно хибними, одна з них має обов’язково
бути істинною.
Зумовлений закон виключеного третього властивостями
самих речей, він відображає простий факт, що предмет не
може мати даної властивості , або її не має. Не можуть
одночасно предмету належати суперечливі ознаки: наявність
однієї припускає відсутність другої.
Закон виключеного третього дуже схожий з законом
суперечності, заперечує несуперечливість і послідовність мислення.
Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два
суперечливі судження не можуть бути істинними одночасно, то то
закон виключеного третього говорить про те, що два
суперечливі судження не можуть бути хибними одночасно.
Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу
дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі
суперечливі судження: на супративні і суперечні. Закон
виключеного третього застосовний лише до суперечливих суджень.
Третій закон вимагає бути послідовним у мисленні,
забороняє лавірувати, ухилятись від вибору одного з двох
суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати
зрозумілі, певні відповіді на поставлені питання.
Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого
пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне
щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою
будь-якої справді наукової теорії і науки в цілому.
4. Закон достатньої підстави.
Обов’язковою рисою логічно правельного мислення є його
доведеність, обгрунтованість. Даний закон нерозривно пов’язаний з
цією рисою мислення.
Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати
тільки ту думку, істинність якої достатньо обгрунтована.
Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути
істинною лише тоді, коли вона обгрунтована.
Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності
будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього
закону дуже важко. Забароняючи приймати на віру будь- які думки,
тим самим власні погляди, переконання, світогляд.
У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як
цього вимагає релігія; будь-яке положення і судження має
бути обгрунтованим, доведеним. Тобто, навести інші
положення чи судження, які були б достатньою підставою її
достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші
думки, які раніше були визнані істинними.
Логічною підставою називається судження, які наводяться для
обгрунтування істинності іншого судження. Судження, яке
випливає з інших суджень називається логічним наслідком.
Далеко не всі логіки надають положення про необхідність
обгрунтованості думок статусу логічного закону. При цьому
вдаються до вагомих аргументів, зокрема таких, що формулювання
положення, яке претендує на статус закону достатньої підстави,
не піддається формалізації, його не можна переконливо виразити
засобами сучасної логіки у вигляді формули. Хоча у вигляді
формули вчені записують закон достатньої підстави так: А є
тому, що є В, де А є наслідком, а В – підставою цього
наслідку.
Думка, яка наводиться як достатня підстава, має
достатньою підставою третю думку, яка теж має достатню
підставу. Межею обгрунтування думок є очевидність, закони,
аксіоми та інші положення та принципи науки.
У судовому дослідженні межею обгрунтування єдостовірно
встановленці доказові факти, юридичні закони і положення, які
виробляються судовою практикою.
Закон достатньої підстави є відображенням необхідного
взаємозв’язку, існуючими між предметами і явищами навколишнього
світу, відображенням причинно-наслідкових відношень , генетичних
зв’язків.
У дійсності кожне явище має свою причину, реальну
підставу, без якої воно не виникло б і не існувало, так і
в мисленні кожна думка має свою підставу.
Закон достатньої підстави забезпечує обгрунтованість і
доказовість нашого мислення. Думки повинні бути
внутрішньопов’язаними , випливати одна з одної, обгрунтовувати
одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені
достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною
лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої
підстави забороняє визнавати істинність думки на віру.
Порушення цих вимог призводить до необгрунтованого, бездоказового
і голослівного мислення.
Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження
. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу
її дійсності. Наука не може просто проголошувати свої положення,
вона повинна їх обгрунтовувати.
Висновки.
Вимоги основних законів логіки мають важливе значення для
судового пізнання, юридичної практики, дотримання законності,
що вони спеціально закріплені у процесуальних законах.
У сфері юридичного пізнання логічні закони набувають форми
правових норм. Вони забезпечують логічність судового
дослідження, логічну сторону пізнання істини під час дослідження
і розгляду судових справ.
Вимога закону тотожності виражена і закріплена у ст. 42
Основ кримінального судочинства, яка проголошує: “Розгляд справи
у суді відбувається тільки щодо обвинувачених і лише з того
обвинувачення , з якого вони віддані під суд”. Юридичний закон
не допускає розширення кола осіб під час розгляду справи у
суді. Суд пов’язаний рамками постанови про віддання під суд
і не має права, виносячи вирок , виходити з цих рамок.
Також підкресльється законодавцем і судовою практикою
необхідність дотримання вимог закону суперечності. Ст. 369 КПК
України, перелічуючи умови, за яких вирок визнається як
такий, що не відповідає фактичним обставинам справи,
виділяє, поряд з іншими, такі дві умови, безпосередньо
пов’язані з логічним законом суперечності;”…3)за
наявності суперечливих доказів, що мають суттєве значення
для висновку суду, у вироку не вказано, на якій
підставі суд врахував одні з цих доказів і відкинув
інші; 4) якщо висновки суду, викладені у вироку, мають
суттєві суперечності”.
Докази повинні мати чітку систему фактів без
суперечностей. Будь-які суперечності руйнують докази, роблять
непридатними для обгрунтування висновків. Саме тому
кримінальна справа може бути розв’язана лише тоді, коли при
розв’язуванні справи і перегляді усіх доказів усунуті усі
суперечності стосовно цієї справи.
Наявність суперечностей у показаннях потерпілого, свідка
чи обвинувачуваного засвідчує недоброякісність цих показань,
ці показання не можуть бути взяті до відома при винесенні
вироку.
У судовій справі за одним і тим же фактом не може бути
двох протилежних висновків експертизи. У такому разі їх
визнають недостовірними. Версія у справі може бути визнана
обгрунтованою лише за умов доведення хибності інших
можливих версій.
Також важливе значення у судовому дослідженні має
дотримання закону виключного третього. Суд не може зробити
висновки у справі, винести вирок або ухвалу без чіткої
категоричної відповіді на запитання про те, чи мала місце дія
склад злочину чи ні, чи винний підсудний у здійсненні цього
злочину чи не винний.
Вимога чіткого обгрунтування будь-якої процесуальної дії,
висновків слідства й суду у судовій практиці – це не просто й
не тільки логічна вимога. Закріплена юридичним законом , вона (
перетворюється у юридичну вимогу як неодмінне пізнання
об’єктивної істини у судовій справі і дотримання законності.
Усе кримінальне й цивільне судочинство пронизує
принцип обгрунтованості. Кримінальна справа може бути порушена
при наявності законних підстав. Ст. 94 КПК України: “Справа
може бути порушена лише в випадках, коли існують достатні
дані, що вказують на наявність ознак злочину”.
“За відсутності підстав до порушення кримінальної справи
прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою,
а суд – ухвалою, відмовляє у порушенні кримінальної справи…”
(ст. 99 КПК України).
Вирок може бути винесений за повного доведення події
злочину і винності підсудного, що проголошує ст.323 КПК України:
“Вирок суду має бути законним і обгрунтованим”.
Велике значення вимозі обгрунтованості відводиться під
час обвинувачення, віддання під суд, під час перегляду
присуду та ухвали.
Має важливе значення дотримання вимог закону
достатньої підстави при оцінці показань свідка, потерпілого
чи обвинувачуваного.
При оцінці слідства і судом висновком експерта однією
з основних вимог є дотримання вимоги обгрунтування. Виновок
приймають до уваги лише за умови його повного наукового
обгрунтування.
IY. Список використаної літератури.
М. Г. Тофтул – Логіка посібник – 2003.
2. В.Є. Жеребкін – Логіка підручник – 2004.
3. Н.І. Кондаков – Логічний словник-довідник – М., 1975.
А.І. Введенський – Логіка – Спб., 1910.
С.Н. Виноградов, А.Ф. Кузьмін – Логіка – М.,1950.
А.Д. Гетманов – Підручник по логіці – М., 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
