Реферат на тему:
Практика пластування: картографія
КАРТОГРАФІЯ
В даному тексті розглядаються основи з орієнтування, картографії та
топографії для поглиблення знань у цій галузі
Основний прилад для орієнтування — компас, тому необхідно знати його
будову га принцип дії.В основі роботи компаса лежить явище орієнтації
магнітного моменту стрілки компаса вздовж силових ліній магнітного поля
нашої планети. Кожен атом речовини мас власний магнітний момент,
спричинений рухом зарядів електронів навколо ядра. Звичайно ці момсн ти
напрямлені безладно і взаємно компенсуються. При електризації тіл, дії
зовнішнього електромагнітного поля магнітні моменти атомів орієнтуються
водному напрямі, речовина «намагнічується», утворюючи два протилежні
полюси, які умовно позначають «південь» та «північ». У всьому оточуючому
просторі діють силові лінії магнітного поля. всі намагнічені частинки
намагаються орієнтувати власний магнітний момент вздовж цихліній.
Томумагніти притягуються один до одного протилежними полюсами і
відштовхуються однойменними. Електризуючи голку вовняною шматою в одному
напрямі, ми можемо отримати магніт, з якого легко одержати компас,
підвісивши його н;і нитці чи опустивши на поверхню води (мал.1)
Наша планета — цс величезний за розмірами магніт, і всі не іакріплсні
магніти на Землі та в оточуючому її просторі будуть орієнтуватись вздовж
силових ліній планети.
Компас — це намагнічена стрілка, вільно закріплена на осі, навко-.іо
якої вона може вільно обертатись. Орієнтуючись вздовж силових ліній
магнітною поля Землі, стрілка компаса завжди вказує напрям на північний
магнітний полюс Землі.Компас здавна використовувався для визначення
напряму на північ чи південь. Для визначення місцезнаходження об’єктів
зручно користуватись кутовими характеристиками, азимутами.Географічним
(істинним) азимутом А напряму називається кут. що вимірюється від
північного напряму географічного меридіану за ходом годинникової стрілки
в межах від Одо 360 градусів.Магнітним азимутом (А,м) напряму
називається куі. що вимірюється віл північного кінця магнітного
меридіану до вп.іначу-ваного напряму за ходом годинникової стрілки в
межах 0 – 360 градусів. По карті магнітні азимути можуть бути обчислені
за визначеним істинним азимутом А та величиною магнітного відхилення сі,
вказаного на полях карти.
Магнітне відхилення — кут між географічним та магнітним меридіанами.
Відхилення від істинного меридіану на схід вважасгься східним —
додатнім, на захід — західним — від’ємним. Лм = А а
В нашій країні найчастіше зустрічаються компас Адріанова та
артилерійський компас АК. В компасі Адріанова (мал.2) на дні в центрі
корп.усу закріплена сталева голка, на якій вільно підвішена в
горизонтальній площині магнітна стрілка. На внутрішній частині
закріплене кільце (лімб) з кутовими поділками.
Ціна внутрішньої шкали лімбу 3, на зовнішній шкалі вказані поділки
артилерійського кутоміру. Поділка кутоміра (тисячна) — центральний кут,
стягуваний дугою, яка рівна 1/6000 довжини кола.
Довжина дуги іі одну поділку кутоміра приблизно дорівнює 0.001. Зверху
корпус закритий прозорою кришкою, що обертається, з двома пластинами з
вирізами — прорізом і мушкою, які служать для точного візування. В
артилерійському (АК) компасі (мал.З) завдяки дзеркальній поверхні кришки
можливо одночасно орієнтувати компас і візувати предмет, що полегшує
вимірювання азимутів.
Орієнтування на місцевості — це визначення свого місцезнаходження (точки
стояння) відносно сторін горизонту і місцевих орієнтирів — помітних
предметів і елементів рельєфу та визначення напряму руху. Сторони
горизонту можна приблизно визначити за Сонцем, Полярною зіркою, ознаками
місцевих предметів та більш точно за компасом.
Відомо, щов північній півкулі влітку Сонце о 7 годині за літнім часом
знаходиться приблизно на сході, о ІЗ годині — на півдні, о 19 годині —
на заході.
В середніх та високих широтах за 1 год. Сонце переміщується на 15. За
різницею часу в момент спостереження та опівдні ,ін,і\одять кут, на який
«зміщене» но.іоАі пп’,1 Сонця в даний момент від напряму на південь.
Дещо точніше сторони горизонту визначають за Сонцем і годинником:
кладуть годинник горизонтально і повертають так, щоб годинникова стрілка
вістрям була спрямована в сторону Сонця. Кут між стрілкою і напрямом від
центру годинника на цифру «І» циферблату (влітку, а при відміні літнього
часу — цифру «12»), уявно ділять навпіл прямоюлінією, яка і вкаже напрям
на північ. Точність визначення напряму меридіану залежить від висоти
світила над горизонтом: чим вище Сонце, тим більша помилка. Влітку в
помірних широтах вона може досягати 20-25 градусів.
Оскільки напрям на Полярну зірку майже завжди співпадає з північним
напрямом істинного меридіану, в ясну ніч знаходять Полярну за сузір’ям
Великої Ведмедиці. Для цього пряму, що з’єднує дві крайні зірки
«великого ківша», уявно продовжують і відкладають на ній збільшену в
п’ять разів видиму відстань між цими двома зірками і в кінці лінії буде
виявлена яскрава Полярна зірка (мал.5).
Ознаки місцевих предметів у сукупності один з одним можуть наближено
показувати на сторо-ни горизонту, оскількидсякі про яви органічного
життя зумовлені розташуванням об’єктів відносно Сонця. Так, у багатьох
дерев кора грубша з північної сторони;
стовбур берези світліший і ела-стичнішнй з південної сторони. У сосни та
ялини з південної сторо ни виділяється більше смоли,
Дерева. к;імінн’і дерев’яні іа черепичні дахи покриті мохом густіше з
північної сторони. Мур.ппникн. як правило, знаходяться з південної
сторони ііоибура дергна чи пенька, їх пологі схили обернені до півдня.
Крім того, деякі предмети, створені руками людини, також допомагають
знайти сторони горизонту. Так, наприклад, просіки в лісі проводяться
приблизно з півночі на південь і ззаходу на схід, вівтарі церков
повернені на схід, хрести на куполах розташовані в площині
північ-піндс-нь.
Найбільш надійним і необхідним с вміння орієнтуватись за допомогою
топографічної карти. Топографічні карти — деталізовані
за-гальногсографічні карти, що відображають розміщення і властивості
основних природних і соціально-скономічних об’єктів місцевості.
Поділяються на карти суші та шельфу і внутрішніх водоймищ. На
топографічних картах суші з більшою чи меншою детальністю і точністю,
яку допускає масштаб, забражаються рельєф, водні об’єкти, рослинний
покрив, населені пункти, шляхи сполучення та інші об’єкти.
Топографічні карти великих територій видаються багатолистними серіями.
На кожному листі зображається порівняно невелика ділянка місцевості, в
межах якої поверхня земного еліпсоїду практично близька до площини.
Внаслідок цього спотворення на топографічних картах дуже незначні і не
враховуються.
Топографічним картам властива гснсралізованість зображення. зумовлена
головним чином масштабом і особливостями терену. Вона виражена в тому,
що навіть на деталізованих картах деякі об’єкти можуть бути відсутніми,
контури об’єктів бувають узагальненими,
розміри окремих об’єктів перебільшеними, а їхні зображення зсунутими.
План — зображення в ортогональній проекції на площині в крупному
масштабі обмеженої ділянки місцевості.
Масштабом (мірилом) топографічної карти називається відношення довжини
лінії на карті до довжини горизонтальної проекції відповідної лінії на
місцевості. Масштаб вказується під південною рамкою листа карти в
вигляді відношення чисел, словесного чи лінійного масштабу.
Топографічні карти обширних територій включають велику кількість окремих
листів. Система поділу карти на листи називається розграфкою. Кожен лист
обмежений відрізками паралелей та меридіанів, завдяки чому рамки листів
точно вказують розташування зображення території на земному еліпсоїді.
Для встановлення адреси листа карти служить система позначень —
номенклатура карт.
Топографічні карти відображають цілісну картину місцевості — будову
земної поверхні та розташування об’єктів. Багатий зміст топографічних
карт служить джерелом різносторонньої інформації про місцевість, причому
об’єм інформації на одиницю площі цих карт дуже великий, тобто вони
володіють великою інформаційною ємністю, яка, однак, зменшується із
зменшенням масштабу карти.
Географічний зміст карт передається за допомогою умовних позначень, які
вказують вид об’єкту, часто дають його якісні і кількісні
характеристики, відображають його планові форми і розміри.
Масштабними умовними знаками зображаються об’єкти, горизонтальні розміри
яких можуть бути виражені в масштабі карти. Масштабний умовний знак
показує границю поширення об’єкту у вигляді лінії того чи іншого малюнку
і характеризує самий об’єкт за допомогою кольору обмеженої площі,
літсрно-цифрових пояснень чи шляхом розставлення однакових позначок
всередині.
Позамасштабними (чи точковими) умовними позначеннями показують на картах
об’єкти, які займають на місцевості дуже малу площу, що не виражається в
масштабі карти, розташування яких фіксується на карті точкою (криниця,
окреме дерево, ін.). Рисунок знаку має або правильну геометричну форму,
або схематично відтворює зовнішній вигляд об’єкта. Дійсне розташування
об’єкта на місцевості визначається однією з точок знаку, яка
знаходиться: в центрі знаків геометричної форми; в середині прямого кута
біля основи знаків :і горизонтальною рискою: р центрі нижньої фігури у
знаків, які являють собою суку пніс-п, декількох фігур
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
