Реферат
з зарубіжної літератури на тему:
Данте Аліг’єрі
Данте Аліг’єрі
Видатний італійський поет, велетенська постать якого, за висловом
Ф.Енгельса, визначає кінець феодального середньовіччя і початок сучасної
капіталістичної ери. В історію світової літератури він увійшов як
«останній поет середньовіччя і перший поет нового часу» (Ф. Енгельс),
автор «Нового життя» (1292—1293) і «Божественної комедії» (1313— 1321).
Народився Данте у Флоренції в дворянській сім’ї, яка належала до партії
гвельфів, однієї з найбільш впливових флорентійських політичних партій.
Вона виражала інтереси міської буржуазії й орієнтувалася на папу. Другою
впливовою партією була партія гібелінів, яка захищала інтереси феодалів
і орієнтувалася на імператора. Оскільки Флоренція на той час була
найбільш розвинутим і найбагатшим містом роздробленої Італії, то саме
тут відбувалась запекла боротьба між буржуазією, що поступово набирала
силу, і прибічниками феодального суспільства.
Дайте з молодих років брав участь у політичній боротьбі на боці
гвельфів, що вплинуло на формування його активної та діяльної натури. В
той же час, навчаючись юриспруденції в Болонському університеті, Дайте
захоплюється поезією. Особливий вплив на нього здійснює школа «солодкого
нового стилю», засновником якої був викладач літератури Болонського
університету Гвідо Гвініцеллі. Саме його Дайте називав своїм учителем і
батьком. Лірика школи «солодкого нового стилю» поєднувала в собі досвід
провансальської рицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі
й традиції сіцілійської поезії, насиченої Роздумами та філософським
розгляданням краси.
Ранні твори Дайте (30 віршів, із яких 25 сонетів, 4 канцони 1 одна
станца), об’єднані прозовим текстом, склали збірку під назвою «Нове
життя» (Vita nuova). Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи
«солодкого нового стилю» — філософічність, риторичність, містичну
символіку та витонченість форми. Але разом з тим, збірка стає і першим
здобутком нової ренесанської літератури — справжнім гімном життю і
любові. Вже сама назва Ті є символічною. Вона може трактуватись як
«нове», «оновлене», «молоде» і може мати кілька смислових значень.
По-перше, зміну одного періоду життя іншим (реальний план). По-друге,
оновлення, пов’язане з культом дами серця і осмислене у відповідності з
нормами любовного етикету, характерного для провансальської культури
(план стилізації життєвих подій: «Нове життя» — автобіографічна повість
про історію кохання Дайте до Беатріче). І, по-третє, духовне
переродження в релігійному розу мінні (найвищий, філософський план).
Цікаво відзначити, що вже в дебютному творі Дайте оновлення має
ступеневу систему — від земної дійсності (перша зустріч дев’ятирічного
Дайте з восьмирічною Беатріче в першій главі) через очищення до
споглядання раю в останніх главах, де він, після смерті Беатріче,
спираючись на символіку цифри дев’ять, доводить, що вона була «чудом,
корінь якого знаходиться лише в дивній трійці». Ця смислова
багатозначність, цей безупинний рух душі від земного до небесного,
божественного позначать собою зміст і структуру вже в роки вигнання.
Справа у тому, що Дайте не тільки кохається в поезії, а й, будучи
людиною цільного характеру й сильних пристрастей, людиною з розвиненою
громадянською свідомістю, стає помітною політичною” постаттю. До влади у
Флоренції приходять гвельфи, і у 1300 році Данте обирається одним із
семи членів колегії пріорів, яка правила міською комуною. Однак в умовах
загострення суспільної боротьби єдність гвельфської партії тривала
недовго, і вона розколюється на дві ворогуючі групи — «білих», які
відстоювали незалежність комуни від папської курії, і «чорних» —
прихильників папи.
За допомогою папської влади «чорні» гвельфи розгромили «білих» і почали
над ними розправу. Будинок Данте зруйнували, а самого його присудили до
спалення. Рятуючи життя, Данте у 1302 році покидає Флоренцію, до якої
так і не зможе більше повернутись. Перші роки вигнання він живе надією
на поразку «чорних», намагається встановити зв’язки з гібелінами, але
швидко зневірившись в них, проголошує, що віднині він сам «собою творить
партію». Залишаючись прибічником єдиної Італії, Данте покладає над” на
германського імператора Генріха VII, який невдовзі вмирає.
У вигнанні поет повною мірою пізнає, яким «гірким буває чужий хліб і як
важко підніматись чужими сходами». Йому доводиться жити в меценатів —
однодумців, розбирати їхні бібліоки, служити секретарем, на деякий час
(приблизно 1308 —1310 роки) він перебирається до Парижа.
Флоренція пропонує Данте повернутись до рідного міста за умови виконання
принизливого образу покаяння, від чого Данте рішуче відмовляється. У
1215 році флорентійська сеньйор/я знову засуджує його до смертної кари,
і Данте назавжди втрачає надію на повернення до Флоренції, але не
припиняє своєї суспільно-політичної діяльності за Італію без міжусобних
війн і без папської влади.
Не припиняє він і літературної діяльності. У його творчості періоду
визнання з’являються нові риси, зокрема пристрасний дидактизм. Данте
виступає як філософ і мислитель, керований бажанням вчити людей,
відкривати їм світ істини, сприяти своїми творами моральному поліпшенню
світу. Поезія його наповнюється моральними сентенціями, казковими
знаннями, прийомами красномовства. У цілому ж превалюють публіцистичні
мотиви і жанри.
До 1313 року, коли він впритул приступає до створення «Божественної
комедії», Данте пише морально-філософський трактат «Бенкет» (між
1304—1307 роками) і два трактати латиною «Про народну мову» і
«Монархія». «Бенкет», як і «Нове життя», поєднує прозові тексти та
вірші. Грандіозний за задумом {14 філософських канцон і 15 прозових
трактатів-коментарів до них), він на жаль, залишився незакінченим: було
написано 3 канцони і 4 трактати. Вже в першій канцоні Данте проголошує,
Ідо його мета — зробити знання доступними широкому колу людей і тому
«Бенкет» написано не традиційною для народу того часу латинською мовою,
а доступною для всіх людей італійською мовою вольгаре. Він називає її
«хлібом для всіх», хлібом, «яким наситяться тисячі… Він буде новим
світлом, новим сонцем, яке зійде там, де зайде звичне; і воно дарує
світло тим, хто перебуває в темряві, бо старе сонце їм більше не
світить».
У «Бенкеті» широко представлені філософські, богословські, політичні та
моральні проблеми того часу. Середньовічний за сюжетом і манерою
викладання — так, філософія тут виступає в образі шляхетної донни,— твір
Данте несе в собі виразні риси ренесанської доби. Перш за все це
звеличення людської особистості. На глибоке переконання поета,
благородство людини залежить не від багатства або аристократичного
походження, а є виразом мудрості й духовної довершеності. Вищою ж формою
Довершеності душі є пізнання, «в ньому полягає найвище наше блаженство,
всі ми від природи прагнемо до нього».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
