Міжбюджетні відносини на місцевому та державному рівнях (курсова робота)

Курсова робота

Міжбюджетні відносини на місцевому та державному рівнях.

Зміст

Вступ………………………………………………………….
………………………..

Розділ І. Теоретично-методологічні засади бюджету та напрямів

вдосконалення системи міжбюджетних відносин

1.1. Нормативно-законодавча база місцевих бюджетів та міжбюджетних
відносин……………………………………………………….
……………………………………………….

1.2. Інформаційне забезпечення функціонування Державного та місцевих
бюджетів……………………………………………………….
………………………………………………

1.3. Вплив бюджетної політики та її факторів на напрями формування і
використання
бюджету………………………………………………………..
………………………..

Розділ ІІ. Оцінка та аналіз місцевих бюджетів і бюджетних

відносин на сучасному етапі господарювання

2.1. Роль місцевих бюджетів в бюджетній системі України та їх
склад………..

2.2. Аналіз складу і структури доходів та видатків місцевих
бюджетів………….

2.3. Збалансування місцевих
бюджетів………………………………………………………

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення системи міжбюджетних

відносин

3.1. Формування та використання бюджету за програмно – цільовим
методом………………………………………………………..
……………………………………………….

3.2.Заходи по впровадженню у бюджетний процес раціонального
програмно-цільового методу управління бюджетами
……………………………………………………..

Висновки……………………………………………………….
………………………………

Список використаної
літератури…………………………………………………….

Додатки

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного
життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті
будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні
проблеми життя суспільства і людини.

Згідно ст.5 п.1 бюджетного кодексу України бюджетна система складається
з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого
самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст
та їх об’єднань, місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної
Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та
бюджети місцевого самоврядування

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та
сільські бюджети. Бюджет об(єднує області обласний бюджет, бюджети
районів і міст обласного підпорядкування.

Кошти місцевих бюджетів – основа фінансової бази органів місцевого
самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити
ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.

Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та
методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання
бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків. Короткий огляд основних вад
існуючої системи міжбюджетних відносин свідчить про те, що Україна
мусить як найшвидше знайти стабільніший і прогнозований метод
фінансування субнаціональних бюджетів – метод, який сприятиме створенню
нормальних бюджетних стимулів, посиленню фіскальної підзвітності та
досягненню ефективнішого та надійного фіскального вирівнювання.

За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи
висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних
вчених–економістів, таких як: В.Федосов, В.І.Кравченко,
С.А.Буковинський, С.Хегрут.

Метою моєї роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем
бюджетної системи та напрямки вирішення цих проблем.

Об’єктом дослідження є місцеві бюджети та між бюджетні відносини.
Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу
формування та використання централізованого фонду коштів на державному
та на місцевому рівні.

Робота містить три розділи, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі
об’єднані загальним питанням теми. У першому висвітлено
Теоретично-методологічні засади бюджету та напрямів вдосконалення
системи міжбюджетних відносин. В другому розглянуто оцінка та аналіз
місцевих бюджетів і бюджетних відносин на сучасному етапі
господарювання.

І, в заключному третьому розділі розглядаються напрями вдосконалення
системи міжбюджетних відносин.

РОЗДІЛ І. Теоретично-методологічні засади бюджету та напрямів
вдосконалення системи міжбюджетних відносин

1.1. Нормативно-законодавча база місцевих бюджетів та міжбюджетних
відносин.

Функціонування бюджетних відносин в Україні здійснюється на основі
законодавчих та нормативних актів, перелік яких визначений ст. 4
Бюджетного кодексу України:

1. Конституція України.

Бюджетний кодекс України.

Закон про державний бюджет України.

Інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.

Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Рішення органів АРК, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування.

Функціонування місцевих бюджетів забезпечується діючою законодавчою
базою (див. табл.1.1.1.) До базових нормативних актів слід віднести
Конституцію України (1996 р.) Закон України „Про місцеве самоврядування
в Україні” (1997 р.) Бюджетний кодекс України (2001р.), щорічні закони
України „Про Державний бюджет України”

Розглянемо, як регулюються бюджетні відносини відповідними законодавчими
та нормативними актами.

У Конституції України, яка була ухвалена на п’ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 р., урегульовані такі питання, що стосуються
функціонування бюджетної системи, а саме: механізм прийняття Законів
України, повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів,
органів місцевого самоврядування, основні бюджетні положення. Так,
статті 95-98 передбачають, що бюджетна система України будується на
засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства
між громадянами і територіальними громадами.

Держава прагне до збалансованості бюджету України, його доходів та
видатків, а регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету
України мають бути оприлюднені. Державний бюджет України затверджується
щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за
особливих обставин — на інший період.

Повноваження державних органів влади (ст. 85) – це прийняття законів;
затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього;
контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення
щодо звіту про його виконання; затвердження загальнодержавних програм
економічного, науково технічного, соціального, національно-культурного
розвитку, охорони довкілля; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення
Програми діяльності Кабінету Міністрів України; затвердження рішень про
надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та
міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних
держав, банків і між народних фінансових організацій позик, не
передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням; призначення на посади та звільнення з посад Голови та
інших членів Рахункової палати.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і
нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні
ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст,
районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що
перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади
сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти
комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних
проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних
підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні
органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів
місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень
органів державної влади, компенсуються державою.

Передбачені доходи і видатки, які закріплюються за місцевими бюджетами,
складові місцевих бюджетів. Детально описаний механізм бюджетного
процесу на місцевому рівні, конкретизовані повноваження його учасників,
охарактеризовані окремі його стадії. Урегульовані питання, що виникають
у разі несвоєчасного затвердження відповідного місцевого бюджету.

Закон “Про Державний бюджет України” приймається на наступний за звітним
роком. На жаль, практично жодного року за 10 років незалежності він не
був прийнятий вчасно. Склад бюджету держави (зведений бюджет України)
зображено у додатку 1.

До основних законів, які регламентують функціонування бюджетної системи,
можна віднести:

Закон України “Про прожитковий мінімум”.

Закон України “Про місцеве самоврядування”.

Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим”.

4. Закон України “Про місцеві державні адміністрації”.

В Україні календарний і бюджетний роки збігаються. У цьому Законі
передбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та
видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії
областям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні
пояснення до здійснення виконання бюджету.

1.2. Інформаційне забезпечення функціонування Державного та місцевих
бюджетів.

Саме від чіткої, достовірної, оперативно отриманої інформації залежить
успіх будь-якої справи, тому Україна має налагодити не лише свою власну
систему інформаційного забезпечення в соціально-економічному просторі, а
й органічно інтегруватись у світовий інформаційний простір. На жаль, про
потенційні можливості України в економічному плані світовій спільноті
відомо не так уже й багато, а це істотно стримує інвестиції, заважає
налагодженню міцних економічних зв’язків.

Подамо можливу класифікацію інформації, яка стосується бюджетної системи
(мал. 1.2.1.). Розглянемо найважливіші законодавчі акти, що стосуються
інформацій. Бюджетна система функціонує на відповідній законодавчій та
нормативній базі.

Законодавством передбачені інформаційні процеси усередині бюджетної
системи та у її зв’язках із зовнішнім середовищем цих процесів.

Мал.1.2.1. Класифікація видів інформації, яка стосується бюджетної
системи.

Бюджетний кодекс України. Ст. 28 передбачає доступність інформації про
бюджет.

Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:

проекту Закону про Державний бюджет;

Закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками,
що є його невід’ємною частиною;

інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками
кварталу та року;

інформації про показники виконання зведеного бюджету України;

іншої інформації про виконання Державного бюджету України.

Верховна Рада АРК та Рада міністрів АРК, місцеві держадміністрації та
органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про
місцеві бюджети, у тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних
звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет має бути
оприлюднене не пізніше десяти днів із дня його прийняття.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну
таємницю” (1999 р.). Закон регулює здійснення права власності на
секретну інформацію, установлює перелік видів секретної інформації,
механізм засекречування та розсекречення, допуск громадян до державної
таємниці, відповідальність за порушення законодавства. Зокрема, ст. 8
передбачає перелік інформації, що може бути віднесена до державної
таємниці.

У ст. 24 передбачено, що безкоштовне надання інформації органам
державної влади та органам місцевого самоврядування здійснюється
органами державної статистики у межах коштів, виділених на зазначені
цілі з Державного бюджету України. Ця інформація надається із
дотриманням вимог конфіденційності.

Розглянемо інформаційне забезпечення окремих складових бюджетної
системи.

Рахункова палата. Усі контрольні органи, створені відповідно до законів
України в системах Міністерства фінансів України, Міністерства
внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Національного банку
України, Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна
України та інші державні контрольні органи, а також органи
внутрішньовідомчого контролю та аудиту зобов’язані, сприяти діяльності
Рахункової палати, надавати за її запитами інформацію про результати
перевірок та ревізій, які ними проведено.

Державна податкова адміністрація на основі Закону України “Про Державний
реєстр” (набув чинності з 1 січня 1999 р.) створила автоматизований банк
даних, який містить відомості про фізичних осіб — платників податків
(прізвище, дата і місце народження, місце основної роботи і проживання,
види сплачуваних податків та інших обов’язкових платежів), інформацію
про сплату податків, а також індивідуальні ідентифікаційні номери, що
надаються фізичним особам і зберігаються за ними протягом усього життя.
Ці відомості становлять інформаційний фонд Державного реєстру. Містяться
вони у базах даних регіональних податкових адміністрацій. Ця
автоматизована система унеможливлює надання одній і тій самій особі
кількох ідентифікаційних номерів і має кілька ступенів захисту.

Державний комітет статистики. На цей державний орган покладається робота
щодо збирання основних статистичних даних про роботу підприємств,
установ за передбачений звітний період. Більшість цих даних
використовується при розробленні бюджетних показників. Так, це відомство
повідомляє про індекс інфляції, який розраховується на основі динаміки
індексу споживчих цін. Індекс споживчих цін відображає збільшення
вартості тих товарів і послуг, які закладені в прожитковий мінімум.

Органи місцевого самоврядування. Інформаційне забезпечення органів
місцевого самоврядування передбачено Законом України “Про місцеве
самоврядування в Україні”, а також Бюджетним кодексом України. Органи
місцевого самоврядування можуть ініціювати перевірки, а також
організовувати їх проведення на підприємствах, в установах та
організаціях, що не перебувають у комунальній власності, з питань
здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади.

1.3. Вплив бюджетної політики та її факторів на напрями формування і
виконання бюджету.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових
відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє
Державний бюджет. Він – невід’ємна частина ринкових стосунків і
одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з
цього, важливо знати суть, природу Державного бюджету, особливості його
формування і функціонування, способи використання в інтересах
ефективного розвитку суспільного виробництва.

При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний
бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його
впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він
широко використовується для міжгалузевого і територіального
перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня економічного та
соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет
перерозподіляється близько 50% валового внутрішнього продукту.

Бюджет слід розглядати з таких основних позицій:

як економічну категорію;

як центральну ланку фінансової системи;

як централізований фонд грошових коштів;

як основний фінансовий план держави.

Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами
економічних (грошових) відносин: між державою і підприємствами
державної форми власності; між державою і підприємствами колективної
форми власності; між державою і приватними підприємствами; між державою
і громадськими організаціями; між державою і населенням; між Україною
та іншими державами і міждержавними організаціями.

Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме
через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту
між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною
сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими
категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому
масштабі розподільчі та перерозподільні процеси, у державі не існує.

Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у
централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною
базою існування держави. Характерними рисами бюджету як фонду грошових
коштів є такі: значні розміри; маневреність його коштів; наявність
резервних фондів.

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових
коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою
держави. Бюджет – єдиний фінансовий план, що має силу закону.

Бюджетна політика — сукупність заходів держави з організації та
використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і
соціального розвитку (дивитися додаток 2). Розробляється бюджетна
політика органами влади — законодавчою, виконавчою відповідного рівня із
залученням фахівців — науковців, практиків як вітчизняних, так і
зарубіжних. Сутність бюджетної політики відображається в статях доходів
і видатків бюджету, у джерелах їх формування та напрямах використання.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування:
кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним
підприємствам; державні дотації.

Бюджетна політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних
складових — бюджетної стратегії та бюджетної тактики, а основні напрями
бюджетної політики подано на мал.1.3.2.

Мал. 1.3.2. Основні напрями бюджетної політики на сучасному етапі.

Для практичної реалізації бюджетної політики в державі створюється
бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямованість бюджетних
відносин у складній соціально-економічній системі держави. Потрібно
зазначити, що бюджетна політика — це органічна складова фінансової
політики держави і відповідно бюджетний механізм є складовою фінансового
механізму.

Вплив бюджету на соціально-економічні процеси може здійснюватися прямими
та непрямими методами. До прямих методів можна віднести законодавчі та
інші нормативні акти, які безпосередньо регулюють “правила гри” всіх
учасників економічних відносин — держави, суб’єктів господарювання,
населення. До непрямих методів належать дії державних органів щодо
перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних
ресурсів, основні напрями їх використання.

Розділ ІІ. Оцінка та аналіз місцевих бюджетів і бюджетних відносин на
сучасному етапі господарювання

2.1. Роль місцевих бюджетів в бюджетній системі України та їх склад

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі
кожної держави, в них зосереджується значна частина державних
фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою
бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі
валового внутрішнього продукту, фінансуванні державних видатків, перш за
все, соціальної справедливості. Вони здійснюють безпосередній вплив на
задоволення різноманітних потреб населення, стан та якість надання
державних послуг. Видатки найбільш яскраво віддзеркалюють їх значення у
функціонуванні місцевого господарства, утриманні об’єктів
соціально-культурного призначення, проведенні інвестиційної політики,
здійсненні соціального захисту населення, охороні навколишнього
природного середовища

Згідно Бюджетного кодексу України (ст.5): Місцевими бюджетами ви
знаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети,
бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Визначальною ланкою місцевих фінансів є місцеві бюджети. У них
зосереджено понад 80 % від усіх фінансових ресурсів, що перебувають у
розпорядженні місцевого самоврядування. Сутність місцевих бюджетів
необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму
мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів
самоврядування По-друге, як систему фінансових відносин, що складається
між місцевим та державним бюджетами, а також всередині сукупності
місцевих бюджетів Як організаційна форма мобілізації доходів і
здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети – це
балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто
вони мають дохідну і витратну частини, принципи збалансування тощо.
Склад місцевих бюджетів зображено у додатку 3.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок:

місцевих податків і зборів,

неподаткових доходів,

надходжень із бюджетів вищого рівня.

Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на
регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання
ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади
надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу всі податки,
що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві
податки і надходження із бюджетів вищого рівня.

Ефективне використання інституту місцевих податків і зборів є важливим
способом зміцнення всієї фінансової системи держави. В розвинутих
країнах місцеві податки і збори, як правило, займають досить високу
питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального і
місцевого самоврядування (у таких європейських країнах, як Данія,
Іспанія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія – більш як 40 %). На
жаль, практика засвідчує, що роль місцевих податків і зборів у
формуванні доходів місцевих бюджетів України поки що незначна (менш як 5
%), а окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо
використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за
рахунок їх упровадження.

У США податок на майно становить близько 12 % усіх загальнодержавних
податкових доходів і 75 % місцевих податкових надходжень. Платниками є
юридичні й фізичні особи. Об’єкти оподаткування визначаються окремо
законодавством штатів.

У Бельгії, Данії, Німеччині, Італії, Норвегії від 70 до 90 відсотків
усіх доходів місцевих бюджетів забезпечується у формі податку на
прибуток підприємницьких структур і на дохід фізичних осіб.

Місцеві податки використовуються на всіх рівнях місцевого
самоврядування. В унітарній Франції це комуни, департаменти й регіони.
До місцевих зараховуються також податки, що застосовуються у
федеративних державах суб’єктами федерації. У Німеччині це – землі, у
США – штати. Тобто кожний рівень влади у більшості розвинених країн має
свою податкову систему.

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для
реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування.
Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази
діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують
необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і
соціального розвитку, що здійснюються органами влади і управління на
відповідній території. Через місцеві бюджети складаються певні фінансові
взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами,
установами, що розташовані на їх території, і населенням даної території
у зв’язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між
місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і
державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу
фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного
бюджету.

Роль місцевих бюджетів певною мірою визначається величиною валового
внутрішнього продукту, що перерозподіляється через них. У 1992 році
через видатки місцевих бюджетів перерозподілилося 14,5 відсотка ВВП, у
1993 році – 15,2 відсотка, у 1994 році – 15,9 відсотка, у 1995 році –
17,5 відсотка, у 1996 році – 14,4 відсотка, у 1998 році – 14,0 відсотка,
у 1999 році – 9,9 відсотка, у 2002 році – 11,2 відсотка.

У місцевих бюджетах зосереджувалося у 1992 році 37,8 відсотка обсягу
витрат зведеного бюджету, у 1993 році – 39,4 відсотка, у 1994 році -35,4
відсотка, у 1995 році -47,3 відсотка, у 1996 році – 43,6 відсотка, у
1997 році – 39,1 відсотка, у 1998 році – 47,7 відсотка, у 1999 році –
28,9 відсотка (див. табл.2.1.2.)

Таблиця 2.1.2.

Частка місцевих бюджетів у доходах і видатках зведеного бюджету України
(без урахування надходжень і видатків Пенсійного фонду)

Роки Частка у доходах, % Частка у видатках, %

1992 47,4 37,8

1994 42,0 35,4

1996 47,6 43,6

1998 45,9 47,7

1999 32,3 28,9

2000 29,1 35,3

2001 32,6 40,5

2002 31,8 41,8

2003 30,2 19,0

2004 23,0 21,95

2005 19,9 19,9

Основними домінантами складної і багатопланової ролі місцевих бюджетів є
те, що вони виступають: вагомим чинником економічного розвитку і
фінансової стабільності, інструментом макроекономічного регулювання;
важелем здійснення перерозподільних процесів; фінансовою базою місцевого
самоврядування; інструментом реалізації державної регіональної політики;
планами формування і використання фінансових ресурсів територіальних
утворень; основним важелем проведення фінансового вирівнювання; головним
джерелом фінансових ресурсів для утримання і розвитку місцевого
господарства, вирішення місцевих проблем; з бюджетів є те, що вони
виступають: вагомим чинником економічного розвитку і фінансової
стабільності, інструментом макроекономічного регулювання; важелем
здійснення перерозподільних процесів; планами формування і використання
фінансових ресурсів територіальних утворень; основним важелем проведення
фінансового вирівнювання; головним джерелом фінансових ресурсів для
утримання і розвитку місцевого господарства, вирішення місцевих проблем;
з їх допомогою проходить реалізація перспективних цілей національного
розвитку і загальнодержавних програм, проводиться фінансування державних
видатків; місцевим бюджетам належить важлива роль у забезпеченні
конституційних гарантій, вирішенні соціальних проблем, піднесенні
добробуту населення показано на мал.2.1.3.

В економічній системі держави

Впливають на: Використовуються як інструмент:

• соціально-економічний розвиток

• фінансову безпеку

• фінансову стабільність

• розвиток демократії

• добробут населення • перерозподілу ВВП

• державного регулювання на мікрорівні

• економічної політики

• фінансової політики

• регіональної політики

МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ

У ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСАХ У МІСЦЕВИХ ФІНАНСАХ

складова бюджетної системи

інструмент реалізації загальнодержавних програм

джерело фінансування державних видатків

інструмент фінансового вирівнювання. фінансова база місцевого
самоврядування

фінансові плани територіальних формувань

джерело утримання і розвитку місцевого господарства

джерело фінансування локальних послуг

Мал..2.1.3. Домінанти суспільного призначення місцевих бюджетів

2.2. Аналіз складу і структури видатків та доходів місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів залежать від бюджетної політики, яка
проводиться державою, від децентралізації управління соціальною сферою.
Все це є вирішальним фактором, що впливає на обсяг фінансових ресурсів,
які проходять по каналах регіональних бюджетів, на їх питому вагу в
загальнодержавних бюджетних видатках.

В Україні розмежування видів видатків між місцевими бюджетами
здійснюється на основі принципу субсидіарності із урахуванням критеріїв
повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.
Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

– перша група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг,
гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів.
Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

– друга група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих
державою для всіх громадян України. Здійснюються з бюджетів міст
республіканського значення Автономної Республіки Крим та міст обласного
значення, а також районних бюджетів;

– третя група – видатки на фінансування бюджетних установ та заходів,
які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих
категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в
усіх регіонах України. Здійснюються ці видатки з бюджету Автономної
Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та
Севастополя здійснюються видатки усіх трьох груп.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є поділ місцевих
бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів. Це
місцеві поточні, або адміністративні, бюджети та місцеві бюджети
розвитку, або інвестиційні бюджети. Кожен із цих бюджетів має власні
видатки і власні доходи. Видатки місцевого поточного бюджету
спрямовуються на поточні потреби, на забезпечення утримання
соціально-культурної сфери, на адміністративні витрати, на соціальний
захист, на виконання делегованих повноважень, на сплату видатків з боргу
місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок
місцевих податків і зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються
державною владою, та деяких інших доходів.

Видатки розвитку – це видатки на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності. Згідно Бюджетного кодексу України до витрат
бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: погашення основної суми
боргу; капітальні вкладення; внески органів влади Автономної Республіки
Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів
підприємницької діяльності.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого
самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

До власних доходів республіканського бюджету АРК та бюджетів органів
місцевого самоврядування належать доходи, які визначаються
законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а
саме:

місцеві податки та збори;

доходи від майна та підприємств, що належать до комунальної власності;

інші доходи, що передбачені законодавством.

Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (у %)зараховують у
певні види бюджетів безстроково або на терміновій основі.

Податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним
кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого
самоврядування, складають кошик доходів бюджету та враховуються при
визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Додаток 4.

Між бюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно
передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання
міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання і
субвенції.

Дотації вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної
спроможності відповідного бюджету. Дотація вирівнювання визначається як
перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого
самоврядування.

За бюджетним кодексом розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів
визначається на основі формули, яка повинна затверджуватися Кабінетом
Міністрів України.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в
порядку, визначену тим органом, який її надав:

субвенція на здійснення програм соціального захисту;

субвенція на виконання інвестиційних проектів;

субвенція за компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування
на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених
державою.

2.3. Збалансування місцевих бюджетів

Стан формування і використання місцевих бюджетів істотно залежить від
вирішення проблем збалансованості бюджетів, котрі є наслідком
невирішених питань у галузі фіскального федералізму. У цьому напряму
Бюджетним кодексом України передбачено удосконалення системи
збалансованості місцевих, бюджетів, що включає дві складові.

Перша стосується збалансування доходів, що передбачає розподіл
надлишкових доходів бюджетів територій з вищою за середню
податкозабезпеченістю між територіями з нижчою за середню
податкозабезпеченістю. Причому трансфертні платежі надаються територіям
із чітко визначеними напрямами їх витрачання, що буде забезпечувати
цільове використання коштів.

Друга складова збалансування бюджетів стосується видаткової частини.
Дуже важливим при збалансуванні видатків місцевих бюджетів є врахування
структурних видатків територій. Наприклад, якщо на певній території
проживає велика кількість престарілих людей або інвалідів, котрим
необхідно надавати додаткову допомогу, то у таких випадках при
визначенні сум офіційних трансфертів враховуються виплати населенню
такої категорії.

Розв’язання проблем збалансування бюджетів можливе лише при чіткому
узгодженні урядових функцій із різними рівнями виконавчої влади та
визначенні економіко-математичних засад процесів перерозподілу стосовно
вирівнювання фінансових можливостей територій.

Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між
обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального
або місцевого, і обсягами завдань та обов’язків, які на нього
покладаються в процесі розподілу компетенцій між центральною,
регіональною і місцевою владами. Вертикальний фіскальний дисбаланс
означає недостатність фінансових ресурсів у певного рівня влади для
забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань.

Вертикальних фіскальних дисбалансів можна позбутися і за рахунок надання
центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

Конкретний вибір шляху усунення вертикальних фіскальних дисбалансів
визначається політикою фінансового вирівнювання, яка здійснюється в тій
чи іншій країні.

На відміну від вертикальних фіскальних дисбалансів горизонтальні
фіскальні дисбаланси пов’язані з різними фінансовими можливостями
органів влади одного територіального рівня. Горизонтальний фіскальний
дисбаланс – це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї
або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами завдань,
котрі на них покладаються і забезпечуються іншими територіальними
одиницями цього рівня. Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді,
коли одна або кілька територій того самого рівня не мають достатніх
фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в
обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних
стандартів.

Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і
горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання
здійснюються заходи щодо перерозподілу фінансових ресурсів як між
ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між “бідними” й “багатими”
територіями – по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання –
перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі
мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси з метою їх
усунення.

Сформувала горизонтальні фіскальні дисбаланси нерівномірність розміщення
податкової бази. Вона, у свою чергу, спричинена нерівномірністю
розміщення продуктивних сил по території держави. У 1990 р. 10,72 %
сукупного суспільного продукту України вироблялося в Донецькій області,
9 % – у Дніпропетровській. Розрив між найбільшим показником з
виробництва цього продукту на душу населення в Запорізькій області й
найменшим – у Закарпатській становив 1,81 раза. Напередодні здобуття
Україною незалежності, у 1990 р., в шести індустріальних областях
(Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська з м. Києвом, Луганська
та Харківська) було вироблено майже 50 % національного доходу всієї
республіки. Тут зосереджувалося близько 60 % основних виробничих фондів
України.

За виробленим національним доходом на душу населення у 1990 р.
Запорізька область мала показник, що становив 125 % від середнього по
Україні, а Закарпатська – 78,8 %. У столиці, м. Києві, цей показник
становив 112,6 %.

Співвідношення між найвищим показником (Запорізька область) і найнижчим
(Закарпатська область) становило 1,59 раза.

Фіскальні дисбаланси характерні не тільки для України. У Російській
Федерації розрив між податковими доходами на душу населення “бідних” і
“багатих” територій перевищує десятки разів. У Європейському Союзі також
спостерігаються великі горизонтальні фіскальні дисбаланси.
Співвідношення між душовими доходами десяти найбагатших регіонів ЄС і
десяти найбідніших у 1988 р. становило пропорцію 3:1.

Отже, необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання була
зумовлена рядом об’єктивних причин.

По-перше, це нерівномірність територіального розміщення продуктивних
сил, яка зумовлює диференціацію податкової бази регіонів і територій
України. Причому, як переконує досвід, диференціація податкової бази
зростає. Зміщуються центри її розміщення. Зменшується роль традиційних
індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більше
занепадає податкова база аграрних регіонів України.

По-друге, це значна диференціація обсягів витрат у сфері надання
державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням
екологічної забрудненості вищі витрати на ці послуги мають східні
регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна
таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.

По-третє, гарантовані Конституцією України соціально-економічні права
громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних
заходів щодо забезпечення єдиних стандартів державних і громадських
послуг на всій території держави.

По-четверте, це потреби передання центральною владою на місцевий рівень
значної частини видатків, не властивих для її конституційних функцій.
Такі видатки ефективніше здійснюватимуться на місцевому рівні. Це
стосується видатків із фінансування освіти, культури, охорони здоров’я,
фізкультури і спорту та деяких інших

По-п’яте, це так звані зовнішні ефекти соціальних виплат, коли
послугами, які фінансуються з бюджету однієї
адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших
територіальних одиниць, але їхні владні органи при цьому не зазнають
ніяких витрат.

Для фінансування делегованих повноважень використовуються спеціальні
податки і збори. До складу відповідного кошика доходів включено
прибутковий податок із громадян, плату за ліцензії та сертифікати, що
видаються місцевими органами влади (у тому числі ліцензії на право
роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами), плату за
торговий патент і державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності; надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і
санкцій за порушення податкового законодавства тощо.

Нові механізми міжбюджетних відносин передбачають поступове вирівнювання
забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць бюджетними коштами
при одночасному створенні стимулів для місцевих органів влади і
самоврядування до раціоналізації показників місцевих бюджетів та
нарощування їх дохідної бази.

Розділ ІІІ. Напрями вдосконалення системи міжбюджетних відносин.

3.1. Формування та використання бюджету за

програмно-цільовим методом

Сучасний етап соціально-економічного розвитку країни потребує
поглибленого розуміння ролі бюджету в економічній системі держави.
Сьогодні в Україні, у період політичних дискусій та загострення
соціально-економічних проблем, особливо актуальна потреба у поліпшенні
прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості, поліпшенні якості
надання державних послуг, які залежать як від обсягу реальних доходів
бюджету, так і від того наскільки ефективно розпорядники бюджетних
коштів управляють цими фінансовими ресурсами. Саме таким інструментом,
який дає змогу ефективніше й прозоріше використовувати бюджетні кошти, є
програмно-цільовий метод формування бюджету. Першим кроком у
реформуванні бюджетної системи стало прийняття Бюджетного кодексу
України у червні 2001 року, після запровадження якого розпочався процес
поступового переходу до формування бюджетів за програмами.

Положення статей 2, 87, 90, 92 Бюджетного кодексу України чітко
визначають перехід до програмно-цільового методу формування бюджету.
Починаючи з 2002 року, формування державного бюджету проводиться за
програмами, і практика застосування програмно-цільового методу
формування бюджету повинна перейти на рівень місцевих бюджетів.

Програмно-цільовий метод складання бюджету уперше було запропоновано у
США в середині 1960-х років XX століття, де й дотепер використовується
більшістю штатів і муніципалітетів. Відтоді практика програмно-цільового
методу складання бюджету поширилася на цілу низку інших країн. Його
активно практикують Канада й більшість країн Європейського союзу.
Сьогодні більшість країн ЄС надають допомогу іншим країнам саме у формі
програм, після здійснення яких ЄС прагне бачити досягнення конкретних
результатів. З-поміж країн СНД елементи цього методу використовують
Казахстан, Росія та інші країни.

Програмно-цільовий метод також передбачає, що при прийнятті рішень щодо
використання коштів враховуються такі аспекти, як підвищення корисності
програми, зниження витрат на функціонування місцевих урядів, якісне
надання послуг з охорони здоров’я та добробут суспільства в цілому.
Керівники використовують показники виконання програм для вичерпної
оцінки результатів, досягнутих внаслідок втілення програми, і вказують,
як ці результати співвідносяться з місцевими та державними цілями.

Найважливішими складовими програмно-цільового методу є :

— бюджетні програми і підпрограми;

— стратегічне планування;

— доходи й видатки: прогноз, оцінка і визначення повноважень;

— аналіз, оцінка і моніторинг програм;

— прозорість бюджетного процесу та участь громадськості у ньому.

В основу програмно-цільового методу складання бюджетів покладено
бюджетні програми, визначення яких дає Бюджетний кодекс України.
Бюджетна програма повинна мати чітко визначені мету й завдання окремого
розпорядника бюджетних коштів.

Удосконалення процесу використання програмно-цільового методу у
бюджетному процесі України повинно здійснюватися в умовах застосування
механізмів перспективного бюджетного планування із використанням
елементів стратегічного планування у діяльності головних розпорядників
бюджетних коштів. До формування бюджетних програм повинні входити
розроблення, аналіз та вибір програм, що визначені у програмних
документах органів влади; розроблення розпорядниками бюджетних коштів
короткострокових і середньострокових програм і завдань, які вони повинні
реалізувати, а також альтернативні шляхи вирішення завдань програми.

3.2. Заходи по впровадженню у бюджетний процес раціонального
програмно-цільового методу управління місцевими бюджетами.

Для успішного запровадження програмно-цільового методу є визначення
місця, ролі і форми бюджетної програми в уже наявній системі програм
економічного й соціального розвитку та класифікації бюджетних видатків.

Отже, для удосконалення бюджетної політики в державі треба перейти на
програмно-цільовий метод формування місцевих бюджетів, тим паче, що
проблема неефективного використання коштів та поліпшення якості надання
державних послуг є давно назрілою проблемою, особливо в період нестачі
бюджетних коштів.

Сьогодні методику формування бюджету на базі програмно-цільового методу
місцевих бюджетів розробляють у Хмельницькій, Полтавській та Львівській
областях.

Для успішного запровадження цього методу у бюджетний процес, як на рівні
місцевих бюджетів, так і на державному, треба здійснити низку заходів,
зокрема:

— прийняти законодавчий акт, який би регламентував цю роботу і визначив,
що програмно-цільовий метод є основним методом складання, виконання та
оцінки бюджетів усіх рівнів;

— через проведення навчань, семінарів, тренінгів змінити стереотипне
мислення фінансових працівників, головних розпорядників бюджетних
коштів, працівників органів місцевого самоврядування щодо доцільності
програмно-цільового методу формування бюджетів;

— прийняти постанову Кабінету Міністрів України щодо проведення
експерименту із запровадження програмно-цільового методу формування
місцевих бюджетів з метою відпрацювання методології застосування його;

— разом із відповідними міністерствами й відомствами розробити систему
показників оцінки виконання бюджетних програм;

— розробити перелік типових бюджетних програм за галузями;

— розробити програмну класифікацію бюджетних видатків;

— запровадити обов’язкове розроблення стратегічних планів.

Втілення таких заходів дасть змогу створити найсучаснішу й
найефективнішу систему управління фінансовими ресурсами як держави, так
і органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування.

Висновки

Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних
відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації
доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

між державою і населення у процесі розподілу і перерозподілу валового
національного продукту;

між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є
досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної
системи 3 загальнодержавного бюджету фінансується понад 61,1% усіх
витрат. Спостерігається тенденція збільшення частки місцевих бюджетів у
фінансуванні бюджетних витрат, що може позитивно вплинути на розвиток
системи місцевого самоврядування, а врешті решт – на використання
бюджетних коштів у цілому.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та
закріплених загальнодержавних податків, зборів та інші обов’язкових
платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяють доходи,
необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для
виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини які виникають у
зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих
органів влади.

Міжбюджетні відносини – це відносини маж державою, АРК та місцевим
самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими
ресурсами, необхідних для виконання функцій, передбачених Конституцією
України та законами України.

За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні –
між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні – між бюджетами одного
рівня (в Україні тільки вертикальні).

Програмно-цільовий метод передбачає, що при прийнятті рішень щодо
використання коштів враховуються такі аспекти, як підвищення корисності
програми, зниження витрат на функціонування місцевих урядів, якісне
надання послуг з охорони здоров’я та добробут суспільства в цілому.
Керівники використовують показники виконання програм для вичерпної
оцінки результатів, досягнутих внаслідок втілення програми, і вказують,
як ці результати співвідносяться з місцевими та державними цілями.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про Державний бюджет України на 2006рік» від 20
грудня 2005р. Фінанси України ст.3-31.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2000 р. №1932

«Про затвердження Порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів

(дотацій вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до бюджету

вищого рівня) та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і

зборів на 2001 рік» // Офіційний вісник України. – 2001. – №1-2. – ст.
137-186.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2001 р. №1195

«Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

(дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету)

між державним бюджетом та місцевими бюджетами» // Офіційний вісник

України. – 2001. – №38. – ст. 9-25.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2003 р.

№1994 «Про затвердження методики розподілу обсягу міжбюджетних

трансфертів між районним бюджетом та бюджетами міст районного зна

чення, сіл, селищ».

5. Бак Н.А. Регулювання міжбюджетних відносин як складова бюджет

ного регулювання // Фінанси України. – 2002. – №5. – ст. 78-82.

6. Бондаренко В.Л. Історичні аспекти процесу створення і діяльності

комунальних банків // Фінанси України. – 2004. – №1. – С. 114-117.

7. Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування мі

сцевих бюджетів // Фінанси України. – 2001. – №6. – ст. 14-23.

8. Буряк П.Ю. Міжбюджетні відносини та перспективи формування мі

сцевих бюджетів // Фінанси України. – 2001. – №6. – ст. 14-23.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НЮС. -2003. ст.180-190

10. Григораш Т.Ф. Фінансові чинники формування місцевих бюджетів

// Фінанси України. – 2001. – №5. – ст. 62-64.

11. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. пос. / М.І.Ка-

рлін, Л.М.Горбач, ЛЛ.Новосад та ін.; За заг. ред. д.е.н., проф.
М.І.Карліна –

К.: Кондор, 2003.-220 с.

12. Кондратюк С.Я., Борисенко В.М. Становлення і розвиток казна

чейської системи в Україні // Фінанси України. – 2003. – №7. – С. 17-26.

13. Корчинський В.Є., Колодій СЮ. Реалізація принципів вирівню

вання та економічної ефективності при організації міжбюджетних відносин

// Фінанси України. – 2004. – №2. – С. 84-93

14. Кульчинський М.В. Проблеми бюджетного реформування в Україні //
Фінанси України. – 2002. – №7. – С. 25-29.

15. Кульчинський М.І. Роль міжбюджетних відносин у стимулюванні

розвитку регіонів України // Фінанси України. – 2000. – №3. – С. 87-91.

16. Кульчинський М.І. Місцеві бюджети і механізм їх формування //

Фінанси України. – 2001. – №9. – ст. 98-104.

17. Лилик О.Я. Міжбюджетні відносини в економічній системі держави //
Фінанси України. – 2002. – №6. – С. 30-35.

18. Луніна І. Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин //
Економіст. – 2000. – №10. – С. 32-36.

19. Петренко Ю.В „Місцеві фінанси”, опорний конспект. К;
Кондор,2003,с.29.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter