.

Організація грошових розрахунків підприємства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
678 13322
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація грошових розрахунків підприємства

1. Суть і форми здійснення грошових розрахунків

Виконання більшості господарських операцій суб’єктів підприємництва
пов’язане з грошовими розрахунками. Підставою для здійснення грошових
розрахунків є наявність спеціальних документів: рахунків,
рахунків-фактур, договорів, угод, контрактів, актів закупівлі товарів
тощо.

Сукупність усіх грошових розрахунків і платежів підприємства називають
його грошовим оборотом. Розрізняють готівковий та безготівковий грошові
обороти. Для здійснення готівкових розрахунків підприємства
використовують готівку (в національній або іноземній валюті), яку
зберігають у касі. Максимальну суму грошових коштів, яка може постійно
зберігатися в касі (ліміт готівки), підприємство встановлює самостійно.
Ліміт готівки затверджується наказом керівника підприємства. Зі зміною
умов господарської діяльності підприємства (обсягу касових оборотів,
порядку здачі касового виторгу, періодичності інкасації готівки тощо)
сума ліміту готівки в касі може бути змінена.

Усю готівку понад встановлений ліміт підприємства зобов’язані здавати в
банк. Встановлений ліміт можна перевищувати тоді, коли готівка отримана
підприємством для виплати заробітної платні, заохочень, допомоги,
компенсацій, пенсій, стипендій, відряджень, дивідендів. Таке перевищення
підприємства можуть допускати лише протягом трьох робочих днів з
отримання готівки, а підприємства залізничного транспорту та морських
портів — протягом п’яти днів. Після закінчення цього терміну суму
невикористаної готівки наступного робочого дня повертають у банк.

Найчастіше готівка надходить у касу підприємства з банківських рахунків
або як готівковий виторг за продану продукцію, виконані роботи чи надані
послуги. Надходження і видавання грошей з каси оформляють спеціальними
касовими документами.

Суть безготівкових розрахунків полягає в тому, що платежі здійснюють
шляхом списання коштів із банківського рахунку платника і зарахування їх
на банківський рахунок одержувача, тобто проведенням відповідних записів
на банківських рахунках обох учасників розрахунків. Підставою для
здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних
розрахункових документів (платіжного доручення, платіжної
вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєстру чеків тощо)
на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи
програмно-технічний комплекс “клієнт-банк”.

Безготівкові грошові розрахунки класифікують на підставі таких основних
ознак (рис. 2.1):

а) за видами господарських операцій:

— грошові розрахунки за товарними операціями (за продану продукцію,
виконані роботи, надані послуги);

Рис. 2.1. Класифікація безготівкових розрахунків підприємства

— грошові розрахунки за нетоварними операціями (із кредитними
установами, бюджетом);

б) за місцезнаходженням банківських установ, що обслуговують розрахунки:

місцеві — грошові розрахунки, за умови, що банк, який перераховує
гроші, і банк, який їх отримує, розміщені в одному місті;

міжміські — грошові розрахунки, коли зазначені банки розміщені в різних
містах;

– міжнародні — грошові розрахунки, коли ці банки розміщені в різних
державах;

в) за фактом здійснення оплати:

попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт чи послуг;

оплата після реалізації продукції (післяплата);

г) за умовою оплати угоди:

акцептна форма розрахунків передбачає попередню згоду (акцепт) платника
на оплату;

безакцептна форма розрахунків не передбачає такої згоди;

ґ) за джерелами походження коштів, що їх використовують для розрахунків:

грошові розрахунки власними коштами підприємства;

грошові розрахунки за рахунок кредитів та інших позичених коштів;

грошові розрахунки за кошти клієнта (у випадку посередницької
діяльності).

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємства відкривають в
установах банків на договірній основі поточні рахунки. Порядок відкриття
банківських рахунків регулюється Інструкцією про порядок відкриття,
використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах,
яку затверджено постановою Правління Національного банку України від 12
листопада 2003 р. Підприємство може відкрити один і більше поточних
рахунків у національній та інших валютах.

Для відкриття поточного рахунку в банку підприємство подає в установу
банку такі документи:

заяву встановленого взірця на відкриття рахунку, підписану керівником
або іншою уповноваженою на це особою;

копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства в органі державної
виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

копію належним чином зареєстрованого установою документа (статуту,
засновницького договору, установчого акта, положення), засвідчену
нотаріально чи органом, який здійснив реєстрацію;

копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав
довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в
органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав
довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із взірцями підписів посадових осіб, що мають право
розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та розрахункові
документи, і відбитком печатки, засвідчену нотаріально.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до
законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до
вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у
відповідному органі Пенсійного фонду, засвідчену органом, що його видав,
або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у
Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві як
платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або
нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Щоб відкрити поточний рахунок для відокремленого підрозділу
підприємства, в банк, у якому підприємство вже має відкритий поточний
рахунок, подають заяву на відкриття рахунку, картку із взірцем підписів
і відбитком печатки, засвідчену в установленому порядку, та клопотання
підприємства про відкриття рахунку.

Різновидом поточних рахунків є карткові рахунки (картрахунки), які
відкривають для обліку операцій за платіжними картками.

Відкриваючи рахунок, підприємство протягом трьох днів повідомляє про це
податковий орган за місцем реєстрації підприємства. Операції на рахунку
здійснюються після того, як банк отримав повідомлення з податкового
органу про взяття рахунку на облік. Про відкриття другого, третього і
наступних поточних рахунків у національній валюті власник рахунку
протягом трьох днів з дня його відкриття також повідомляє податкові
органи.

Крім поточних, підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть
відкривати вкладні (депозитні) та кредитні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок призначений для розміщення тимчасово
вільних коштів підприємства на депозити банку на встановлений термін
(або без зазначення такого терміну) з нарахуванням відсотків відповідно
до депозитної угоди.

Кредитний рахунок відкривають для обліку кредитів, наданих підприємству
установою банку шляхом оплати розрахункових документів чи переказу
коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної
угоди.

Для здійснення грошових розрахунків у іноземній валюті підприємство може
відкрити валютні рахунки. Для відкриття рахунку в іноземній валюті
потрібно подати ті ж документи, що й для відкриття рахунків у
національній валюті.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, які відрізняються
одна від одної особливостями фінансових відносин, способами платежу та
організацією документообігу.

2. Характеристика форм безготівкових розрахунків

Більшість розрахункових операцій підприємства здійснюють у безготівковій
формі. Застосування безготівкової форми розрахунків дає змогу знизити
витрати на транспортування і зберігання готівки та на її облік, зменшує
тривалість проведення розрахунків, підвищує рівень контролю за цільовим
використанням грошових коштів.

Безготівкові розрахунки підприємства здійснюють з дотриманням таких
основних принципів:

обов’язковість збереження підприємствами грошових коштів в установах
банків;

самостійність вибору підприємством установи банку;

самостійність вибору підприємством виду та форми розрахунків;

самостійність розпоряджання підприємства своїми коштами в межах чинного
законодавства;

здійснення грошових розрахунків у межах коштів на рахунках
підприємства;

максимальне наближення моменту грошових розрахунків до моменту
реалізації продукції.

Організацію безготівкових розрахунків підприємств регулює Інструкція про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена
постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року.
Ця Інструкція встановлює правила використання платіжних інструментів на
паперових носіях або в електронному варіанті під час здійснення
розрахункових операцій у формі:

меморіального ордера;

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

розрахункового чека — акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних
інструментів окремо регулюється законодавством України, у тому числі
окремими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Меморіальний ордер — міжбанківський розрахунковий документ, що його
складає банк під час здійснення розрахунків для документального
оформлення операцій щодо списання коштів із рахунку платника, операцій
із виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача
про списання коштів із рахунку платника

Підприємства України найчастіше здійснюють безготівкові грошові
розрахунки з використанням платіжних доручень. Платіжне доручення — це
розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника
обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної в
дорученні суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Платіжні доручення можна використовувати для оплати за відвантажену
продукцію, виконані роботи чи надані послуги (як попередню оплату, так і
для завершення розрахунків за актами взаємної заборгованості
підприємства), для сплати податків тощо. Платіжне доручення виписує
платник і передає його обслуговуючому банку не пізніше, ніж за 10
календарних днів від дати оформлення платіжного доручення. Банк приймає
доручення до виконання за наявності на рахунку платники суми коштів,
достатньої для оплати. Суму взятого до оплати платіжного доручення банк
списує з рахунку платника і перераховує на рахунок одержувача. Якщо
постачальник (одержувач коштів) не має відкритого в банку рахунку,
підприємство може здійснити розрахунок гарантованими платіжними
дорученнями через підприємство зв’язку. Розрахунки гарантованими
платіжними дорученнями застосовують для виплати заробітної платні
працівникам, які заготовляють сільськогосподарську продукцію, для
виплати пенсій тощо у місцевостях, де банківські установи відсутні. У
цьому випадку платник виписує платіжне доручення, в якому вказує
призначення платежу, додає до нього заповнені бланки грошових переказів
та список одержувачів коштів.

Перевагою розрахунків платіжними дорученнями є простота і швидкість
документообігу, економічність та універсальність (можливість
застосування як за товарними, так і за нетоварними платежами).

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з
двох частин: верхньої — вимоги одержувача коштів безпосередньо до
платника сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт,
наданих послуг) і нижньої — доручення платника обслуговуючому банкові
про списання певної суми коштів зі свого рахунку та перерахування її на
рахунок одержувача. Під час розрахунків платіжними вимогами-дорученнями
постачальник виписує (не менше, ніж у двох примірниках) розрахунковий
документ з вимогою до платника оплатити вартість відвантажених товарів,
виконаних робіт, наданих послуг на підставі надісланих йому (оминувши
банк або через банк платника згідно з договірними умовами) розрахункових
документів. Платник, отримавши платіжні документи, визначає можливість
оплати платіжної вимоги-доручення, здає її до банку, котрий обслуговує
його, для того, щоб акцептовану за платіжною вимогою-дорученням суму
було перераховано з рахунку платника на рахунок постачальника. Термін,
протягом якого платник має подати до свого банку акцептовані платіжні
вимоги-доручення, визначається сторонами в угоді, проте не має
перевищувати 20 днів. Платник може повністю або частково відмовитися від
акцепту платіжної вимоги-доручення, про що він повідомляє безпосередньо
постачальника за передбаченим у договорі порядком у зазначені у ньому
терміни. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка не
перевищує наявну на рахунку платника. Платник може відмовитися від
акцептування платіжної вимоги-доручення, якщо поставлені товари не
відповідають умовам договору, відвантажені достроково або не за адресою
тощо. Застосування цієї форми грошових розрахунків прискорює оформлення
розрахункових документів, сприяє зміцненню договірних стосунків між
діловими партнерами, оскільки платіж здійснюється тільки за згоди
платника Розрахунки платіжними вимогами — форма безготівкових
розрахунків, при якій одержувач коштів подає на інкасо в банк, котрий
його обслуговує, розрахунковий документ, що містить вимогу до платника
про сплату певної суми через банк. Вона має дві особливості. Перша
полягає в тому, що ці розрахунки можна розпочинати лише після
відвантаження (відпускання) продукції, виконання робіт або надання
послуг; друга — в тому, що оплата платіжної вимоги здійснюється за
згодою (акцептом) платника. Унаслідок цього розрахунки платіжними
вимогами називають також акцептною формою розрахунків. Оплату платіжних
вимог без акцепту використовують тільки в розрахунках за окремі види
послуг, які надають згідно з тарифами на підставі показів лічильників чи
інших фіксованих платежів. Для акцептування платіжної вимоги платникові
надається певний термін, що залежить від виду акцепту. Розрізняють такі
види акцепту: попередній і подальший. За попереднього акцепту оплата
платіжної вимоги може бути здійснена тільки після попередньої згоди
платника. За подальшого акцепту банк негайно після отримання платіжної
вимоги знімає гроші з рахунку платника, який після оплати має право
акцептувати платіжну вимогу або відмовитися від акцепту протягом певного
часу. У випадку відмови від акцепту банк відшкодовує кошти платникові. У
сучасній системі безготівкових розрахунків використання розрахунків
платіжними вимогами обмежено. Грошові розрахунки підприємства можуть
також здійснювати із застосуванням чеків. У грошових операціях
підприємств використовують два види чеків: грошові та розрахункові.

Грошовий чек — це грошовий документ установленої форми, що містить
беззаперечну вказівку власника поточного рахунку (чекодавця) банкові
сплатити зазначену в чеку суму конкретній особі чи пред’явникові чека.
Основне призначення грошового чека — бути інструментом отримання
готівкових коштів із поточного рахунку підприємства.

Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням чекодавця
(платника) своєму банкові (банкові-емітенту) перерахувати кошти з
рахунку чекодавця на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів).
Розрахункові чеки використовують для здійснення безготівкових
розрахунків підприємства та фізичні особи. Розрахунковий чек заповнює
платник і передає його отримувачеві платежу в момент здійснення
господарської операції купівлі-продажу. Отримувач платежу (пред’явник
чека) подає чек у свій банк до оплати. Банк видає чеки клієнтові у формі
чекових книжок по 10, 20 та 25 аркушів. Термін чинності чекової книжки —
один рік. Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на
окремому балансовому рахунку. Оплата чеками прискорює здійснення та
значно спрощує техніку проведення розрахункових операцій, скорочує їх
трудомісткість. Однак, через необхідність спеціального депонування
коштів за такої форми розрахунків частина їх на певний час вилучається з
грошового обороту підприємства.

Акредитивна форма розрахунків між покупцями та постачальниками
передбачає використання акредитивів. Акредитив — це розрахунковий
документ, за яким одна кредитна установа (банк) доручає іншій здійснити
за рахунок спеціально задепонованих (заброньованих) для цього коштів
оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані
послуги або виплатити пред’явникові акредитива певну суму коштів. За
своєю суттю акредитив є договором, відокремленим від договору
купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.
Тобто акредитив — це договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за
яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого
імені на підставі документів, які відповідають умовам акредитива,
зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій
призначено платіж) або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей
платіж.

Суть вексельної форми розрахунків полягає в тому, що розрахунки між
постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником) здійснюються
з відтермінуванням платежу (до 90 днів), і оформляються векселем.
Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання
боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей
власникові векселя (векселетримачеві). Розрізняють вексель простий і
переказний.

Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку
векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну
суму. Переказний вексель (тратта) містить письмовий наказ векселетримача
(трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі
(ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Трасат стає боржником
за векселем тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на
його оплату, підписавши його. Акцептант переказного векселя, як і
векселедавець простого векселя, є основним вексельним боржником і несе
відповідальність за оплату векселя у визначений у ньому термін.
Вексельні зобов’язання платника, векселедавця та індосанта можуть бути
додатково гарантовані за допомогою авалю вексельного гарантування.

Предметом вексельних розрахунків можуть бути тільки гроші. Дозволяється
виставляти вексель як у національній, так і в іноземних валютах.
Можливість та умови виставлення й оплати векселя в іноземній валюті
визначають норми національного валютного законодавства. Оформляють
векселі на спеціальних банківських бланках.

Для здійснення розрахунків застосовують векселі, які відрізняються
порядком оплати, емітентом, наявністю застави, місцем платежу тощо.
Векселі класифікують за такими основними ознаками:

1) за емітентом векселі поділяють на:

— казначейські — один із видів державних цінних паперів, які
випускаються з метою покриття видатків державного бюджету і можуть
застосовуватись для здійснення розрахунків, зарахування сплати податків
до державного бюджету, як застава для забезпечення інших платежів та
кредитів. Емітує та погашає казначейські (скарбничі) векселі центральний
банк за дорученням державної скарбниці (казначейства) чи Міністерства
фінансів;

У сучасних умовах зростає обсяг грошових розрахунків фізичних і
юридичних осіб із використанням пластикових карток, їх використовують
для розрахунків за товари (роботи, послуги), а також для отримання
готівки. Банківські картки класифікують за їх власниками, за схемою
використання тощо. За власниками картки бувають приватними та
корпоративними. Власниками приватних платіжних карток є фізичні особи,
яким відкривають окремий картковий рахунок, на якому акумулюють кошти
власника картки. На одну і ту саму особу може бути відкрито необмежену
кількість карткових рахунків. Корпоративні картки — це платіжні картки,
які дають можливість їх власникам здійснювати платіжні операції за
рахунок коштів, що їх акумулюють на картковому рахунку юридичної особи.

За схемою використання картки поділяють на дебетові і кредитові.
Дебетові платіжні картки дають змогу використовувати лише ту суму
коштів, яка зберігається на картковому рахунку. При використанні
кредитних платіжних карток можна користуватися коштами банку (у певних
межах і за певний відсоток) згідно з угодою.

Ще одним видом банківських платіжних карток є зарплатні картки, які
використовують для виплати заробітної платні.

При використанні платіжних карток платники не потребують значних сум
готівки, що забезпечує збереження коштів. На залишок коштів, які
зберігаються на картковому рахунку в банку, нараховують відсотки.

Національний банк України веде роботу зі створення необхідної
інфраструктури для обслуговування в Україні грошових розрахунків з
використанням платіжних карток як національних емітентів.

PAGE

PAGE 14

PAGE

PAGE 14

Розрахунки за кошти клієнтів

Розрахунки за рахунок кредитів

Розрахунки власним коштом

За джерелами походження коштів для розрахунків

Безакцентна форма розрахунків

Акцентна форма розрахунків

За умовою оплати угоди

Післяплата

Передоплата

За фактом здійснення оплати

Міжнародні

Міжміські

Місцеві

Розрахунки за нетоварними операціями

За місцем знаходження банківських установ

Розрахунки за товарними операціями

За видами господарських операцій

Класифікація безготівкових рахунків

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020