музика
Анотація на тему: “Ти прекрасна, о наша Вітчизно” хор в супроводі
оркестру з опери “Навуходоносор”Джузеппе Верді
Загальні відомості про твір та його авторів
“Ти прекрасна, о наша Вітчизно” – хор в супроводі оркестру з опери
“Навуходоносор” Джузеппе Верді.
Джузеппе Верді (1813-1901) – класик італійської музичної культури, один
з самих визначних композиторів ХІХ ст.
Перу композитора належить 26 опер, духовні і інструментальні твори,
романси. Найбільш значну частину творчого наслідства Верді складають
опери, багато яких звучать з сцен оперних театрів всього світу вже
більше сто років. Твори інших жанрів, за винятком Реквієма, практично не
відомі, рукописи більшості з них загублені.
Джузеппе Верді прожив довге життя. Він народився в сім’ї сільського
корчмаря і пралі. З великим трудом отримав музичну освіту. Його
вчителями були сільський церковний органіст Й.Байстрокки, потім
Ф.Провезі, що очолював музичне життя в Брусето, диригент Міланського
театру Ла Скала В.Лавинья. Це були приватні уроки, тому що спроба
поступити у Міланську консерваторію закінчилася невдачею.
Перший успіх композитора був пов’язаний з постановкою в міланському
театрі. Ла Скала опери “Оберто” в 1839 р. Пізніше через 3 роки була
поставлна опера “Навуходоросор”.
Серед опери 60-х рр. найбільшу популярність набула опера “Дон Карлос”
(1867) по одноіменній драмі Міллера. Музика “Дона Карлоса” насичена
глибоким психологізмом, настроює на вершини оперної творчості Верді –
“Аїду” і “Отелло”.
“Аїда” була написана 1870 р. до відкриття нового театру в Каїрі. В ній
органічно злились досягнення всіх попередніх опер6 досконалість музики,
яскрава колористичність, відточеність драматургії.
Слідом за “Аїдою” був створений “реквієм” (1874) після якого наступило
довготривале (більше 10 р.) мовчання. Викликане кризи сом суспільного і
музичного життя. Це був час падіння пріоритету національних художніх
традицій.
В роздумах про даль нішу судьбу італійської музики, Верді приступив до
втілення замислу опери “Отелло” (1886 р.) ставшої істинним шедевром.
“Отелло” являється особливою інтерпретацією шекспірського сюжету в
оперному жанрі, зразком музично-психолоічної драми, доствореня якої
композитор ішов все життя.
Останній твір Верді – комічна опера “Фальстаф” (1892) дивує своєю
життєрадістю і незвичайною майстерністю: він ніби відкриває нову
сторінку в творчості композитора, на жаль, не отримавши продовження.
Інтерес до цікавої і правдивої творчості Верді не ослаблюється. Для
нових поколінь любителів музики вона залишається в собі ясність думки,
вдохновенні почутті і музичну досконалість.
“Навуходоросор”
Пізньої осені 1841 р. Верді приніс директорові театру свою нову оперу
“Навуходоносор” (Набукко), яка принесла композиторові широку
популярність. У неповіреннях європейського народу, що втратив свою
бальківщину і страждає, потрапивши у полон до вавілонян. Італійці
побачили долю свого народу, гнобленого і своїми, і чутними володарями.
Музика нового твору захоплювала слухачів з першого такту: – Такої музики
досі не було, – одноголосно твердили співаки, оркестранти і критики. –
це щось зовсім нове і нечуване… Верді зміг у звуках, у гармонічних
сполученнях передати всі інші думки…
На репетиціях робочі, монтери, декоратори і машиністи кидали свою роботу
і разом з хором співали популярні вже мелодії. А коли 9 березня 1842 р.
відбулася прем’єра опери, в залі діялося щось неймовірне: кожен номер
опери, кожна арія переривалася бурхливими оплесками, і Верді, котрий
сидів непомітний для публіки, в оркестрі, настільки хвилювався, що не
був спроможний вийти на сцену на вимогу публіки. – Я б хотів
сьогоднішнього вечора бути на вашому місці, маестро, – сказав йому один
з музикантів. – Але я щасливий вже тим, що сиджу поруч з вами.
Через незручну вимогу імені Навуходоносор перетворено в зменшене –
Набукко, і тому оперу дуже часто почали називати “Набукко”.
Правда, “Набукко” викон4валась у старих костюмах, так як постановка
трьох інших опер в тому сезоні ввела імпресаріо в великі розходи. Верді
прийняв всі умови, так як вв програмі сезону у антрепренера уже були
намічені три нові опери відомих хорів, поставити четверту оперу молодого
і не завоювавшого ще слави композитора він рахував рискованим і думав,
що краще відкласти постановку “Набукко” до весни. По пораді друзів Верді
показав оперу Стреппоні, друзів Верді показав оперу Стреппоні, для неї
була призначена роль дочки Навуходоносора Абігаіли. Зацікавлена твором,
Стреполі сказала. Що “Набукко” буде її першою оперою в сезоні.
В кінці лютого, коли розпочались репетиції підчас роботи Верді помітив
ряд недоліків. Верді прийшов до висновку, що написаний ним любовний дует
лише ний біблійної величі, яка проходить через весь сюжет. Він задумав
внести замість нього більш драматичну сцену – пророцтво Захарія про
Вавилона.
Успіху опери немало допомагало і сильне виконання кращих співаків: в
“Набукко” Маріалья Дери вис. Цією оперою, по-суті, почалась артистична
кар’єра.
“Наубкко”, ранній твір Верді, не залишений від суттєвих недостатків. Це
бідність речитативів, громіздка перегружена міддю оркестровка, дуже
багато маршових режимів, які даючи музиці енергійний характер, в той же
час роблять її грубоватою і деколи примітивною. Але навіть в самій
грубості цієї музики відчувається велика сила, іскренність і
переконання.
Верді, автор “Набукко”, значно нижчий від своїх попередників в
майстерності і творчій зрілості. Але його опера розказуючи про народні
страждання, покорює переконанням художника, пов’язаного з народом.
Лібрето Солера не вільне від ряду умов, звичних для італійських опер
того часу, грішить часто наївністю, неправданістю драматичних ситуацій.
Біблійну легенду опутує доволі складна інтрига. Боротьба суперниць –
двох доньок Новоходуросора, Фенени і Абігайми, люблячих іудея Ізмаїла,
переплітається з честолюбивими діями. Абігаїли на трон батька. Багато
поступків героїнь. Частково перетворення Фенени в віру її коханого і
самовбивство Абігаїли, не показані в дії, а про них розповідається. І
тим не менше, лібрето, написане талановитою рукою, в цілому притягує
своїм драматизмом і великою відкритістю. Не в запутаній
авантюрно-любовній інтризі центр кульмінації сюжету.
Не честоливій Абігаілі, не Грозному Новуходоносору належить тут головне
місце. Їх заслонив образ народу, його страдання, його гнів, його надія
на визволення. Це було так близько до того. що творилось в той час на
батьківщині Верді.
“Хори Набукко” не відірвані від дії, як то часто бувало в італійській
опері, як то було і в першій опера Верді “Оберто”, де хор виступав
тільки в якості коментатора дій. Хори “Набукко” органічно входять в
драматургію опери.
Один з кращих епізодів опери – хор взятих в рабство євреїв (дія третя).
Перевід тексту: “Лети, моя думко, на золотих крилах до далеких
горбів”.
Мелодія цього хору по типу дуже близька до мелодії Белліні; близький і
характер відтворення – унісон голосів, що обгортаються м’якими
гармоніями супроводу, але в цій мелодії більше зібраної стрімкості. І в
динамічному розвитку цього хору, розпростаю чого від pianissimo до
сильного fotissimo, і знову повертаючого до попереднього звучання,
відчувається дещо нове і тут відображено сильний драматичний темперамент
молодого композитора.
Літературний зміст твору
“Ти прекрасна о наша Вітчизно” – хор з опери “Новуходоносор” відомий
багатьом. Слова написав італійський поет Солер. Він був гімном для
знедолених ізраїльтян.
В цьому творі змальовується всі краса Вітчизни: (від може бути
актуальним для будь-якої країни). Вона є прекрасна, її простори неозорі,
недосяжні для ока. В неї прекрасні як гори, так і поля, так і ріки.
Змальовано тут і патріотизм народу. Адже люба людина повинна стояти на
стороні своєї Батьківщини, і в потрібний час повинна віддати за її
захист навіть життя. І де б людина не була, куди б не їхала – повинна
завжди пам’ятати про свої витоки, коріння.
Тема: “… зображення краси Вітчизни, природи, героїзм її народу.
Ідея: виховувати почуття патріотизму.
Музично-виражальні засоби
Форма твору: твір написано у формі рондо.
Характер(твору) мелодії: інтонації твору тісно пов’язані із змістом
твору. Характер широкий, звеличальний (гімнів).
Ритм: використовується пунктирний ритм,
Часто зустрічаються тріолі, що робить мелодію багатою і неповторною:
Голосоведіння: мелодія зрідка рухається горизонтально:
Є у творі виклади мішаного руху мелодії: висхідний і низький (переважно)
Темп твору: широко.
Ладо-тональні особливості твору:
Хор написаний в тональності Fis – dur. В творі зустрічається відхилення
в домінантові тональність Cis – dur (22 –24, 30-36 тактів)
Характеристика фактури:
Гармонія хору багата на співзвуччя. На форі “переливів” в лівій руці, в
правій руці звучить мелодія в акордовому викладі.
Вокально-хоровий аналіз
Тип і вид хору – твір написаний для мішаного хору з супроводом. В творі
зустрічається унісонний виклад:
А також всі партії звучать разом з гармонічному викладі:
Діапазон хору і хорових партій:
Діапазон хорових партій є більше октава.
Теститурні умови зокрема кожної партії ж в деякій мірі складними. Досить
високі звуки у басів та альтів звучать на р. Основна частина твору
звучить в унісон (сопрано, альт та тенор, бас). Тому твір повинен бути
виконаний інтонаційно чисто.
Дихання по фразове, звуковедення плавне.
Динаміка
Динаміка тісно пов’язана з текстом. У творі використовується різка зміна
динамічних відтінків:
Ff – h – ff – p – ff – pp – p – ff – p – ff – p – pp/
В загальному мелодія, супровід та динамічні відтінки повністю
відповідають літературному тексту і взаємопов’язані. Навіть на останній
цілій ноті повинне бути виконане сильне крищендо.
Інтонування. Інтонаційних труднощів у цьому творі немає. Всі фрази твору
розпочинаються унісоном, або з домінантового тризвуку.
Оскільки твір написаний в основному Fis – dur, то потрібно звернути
увагу на підвищення терцій в домінантовому акорді, а також підвищення
субдомінанти
Диригентсько-виконавський аналіз
Хор “Ти прекрасна, о наша Вітчизно” написаний в розмірі 4. В темпі
Zargo. Перш за все твір диригується за чотиридольною схемою.
Твір розпочинається фортепіанним вступом на 11 тактів, а починає співати
в 12 такт з затакту на четверту долю
Вступ показую, вертаючись до концертмейстера. В ступі є різкі зміни
динаміки. Перший такт звучить на ff а другий на р.
В відповідності до цього в першому такті руху будуть широкими і різкими,
а в другому маленькі і плавніші. Якщо динаміка сильніша, то більш
напружую м’язи (але не сковую), отже й тексти стають інтенсивнішими,
октавнішими, і навпаки, в другому такті, чим слабша динаміка, тим менш
напруженими будуть м’язи рук, що в свою чергу спричинить меншу
інтенсивність жестів.
В дев’ятому і десятому тактах є стоячі ноти, які витримуються лівою
рукою. Отже, одночасно з першим жестом правої руки, яким починають довгу
ноту, піднімають енергійним помахом ліву руку і тримають її непорушно,
коли права рука відмічає проміжні долі. Так піднесена і водночас
напружена ліва рука якнайкраще відображає певного роду затримку руху, що
постала через появу довгої ноти.
Вступ закінчується в десятому такті на третю долю:
Після зняття на третю долю витримую нерухомо паузу 11-го такту.
Спів починається на 12 такті з четвертої долі. Тому на третю долю роблю
замах для взяття дихання хористами, і на четверту долю хористи чітко і
плавно розпочинають співати. Рухи повинні бути широкими, але не різкими.
В чотирнадцятому такті є зняття на другій долі:
Потім ці зняття повторюються дуже часто: в 16, 18, 20, 22 тактах. А в 24
такті є стійка нота на другій долі і третій долі, яка витримується лівою
рукою.
Спочатку всі партії співають в унісон. В 28 такті на четверту долю
кожний голос дістає свою партію і починає співати на ff, що показується
ще більшим замахом вгорі. А потім різко переходить на р і рухи стають
майже непомітними вдолині.
Тому. Що не менш важливу роль у відображенні динаміки диригентськими
жестами відіграє ще й висотний рівень їх.
Сильну динаміку відображають на високому, а слабку на низькому рівні.
При такому раптовому послабленні динаміки не можна втягувати голову в
плечі, або схилятись. Голова і корпус диригента повинні бути в
звичайному положенні.
В 44 і 46 тактах стійка нота витримується лівою рукою на першій і другій
долі. В самому останньому для хору такті на цілій ноті робимо крищендо,
і піднімаючи руки показуємо зміну динаміки. Знімається на першу долю.
Після чого фортепіанний супровід закінчується ще двома акордами, які
потрібно легко зняти: на третю і на першу долю.
Значення твору:
Твір має велике значення як для слухача, так і для диригента.
Диригент удосконалює диригентські схеми, покращуючи техніку диригування,
набуває відповідних вокально-хорових навичок. Слухач знайомиться з
мелодикою італійської пісенності.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
