.

Майстерність педагога, його творча ініціатива, удосконалення методів та форм роботи з вихованцями в гуртках народних ремесел (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
246 2966
Скачать документ

Реферат з педагогіки

Тема:

Майстерність педагога, його творча ініціатива, удосконалення методів та
форм роботи з вихованцями в гуртках народних ремесел

Майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної
діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої
активності особистості педагога (характеризуємо психологічний механізм
успішної діяльності). Коли ж ми хочемо усвідомити витоки розвитку
майстерності, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення, доцільно
сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна
майстерність — це комплекс властивостей особистості, що забезпечує
самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній
основі.

До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість
діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні
здібності і педагогічна техніка. В цьому визначенні слід наголосити на
таких моментах:

1) педагогічна майстерність у структурі особистості — це система,
здатна до самоорганізації системотвірним фактором є гуманістична
спрямованість;

2) підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність
(спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого
професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що
самоорганізується);

3) педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

4) техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити
внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної
діяльності.

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов’язані, їм властивий
саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.

Отже, щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї
діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати
певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких
забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього — і
розвиток учня.

Педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. Її
становлять ціннісні орієнтації: на себе — самоутвердження (щоб бачили в
мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби
педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя — програма, заходи,
способи їх пред’явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних
умовах — адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу
школяреві в розвитку — гуманістична стратегія). Для педагога провідною є
орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших:
гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів,
врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності
перед майбуттям, усвідомлення мети і великої любові до дітей починає
формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість як надзавдання у повсякденній роботі майстра
завжди визначає його конкретні завдання. Порівняймо дві позиції. У школі
по радіо дізналися про думку семикласника щодо непорядків у шкільній
їдальні, яку хлопець висловив журналістові, коли той брав інтерв’ю у
різних учнів. Думка семикласника Миколи була критична, гостра, але
висловлена від щирого серця. Директор виявив невдоволення через те, що
“слава” про школу рознеслася вранці по всій області. Марія Василівна,
класний керівник, захистила хлопця, запропонувавши директорові разом з
учнями обговорити проблему поведінки в їдальні, схваливши небайдужість
Миколи і давши йому і його товаришам можливість обміркувати, як змінити
обставини. Ми бачимо, що в одного педагога переважає думка про престиж
закладу. І це було б добре, коли б через це не страждали учні. Другий
учитель вболіває за розвиток учня, дбає, щоб критичний запал Миколи
переріс у творчу енергію, щоб у нього формувалася громадянська позиція.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що на
ньому головне — з’ясування біографічних відомостей про письменника чи
роздуми про сенс життя, вибір долі, над чим замислюються й учні?

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як
активна позиція. Проте нерідко трапляються й такі ситуації: завтра треба
вийти з учнями на збирання помідорів, а вони не хочуть працювати, бо
зібрані вчора і позавчора овочі ще гниють у полі, їх не вивезли. І хоч
учитель розуміє, що діти мають рацію, все ж наполягає: “Ви повинні вийти
на поле, а коли вивезуть — то вже не ваша турбота”. Якщо ти, вчитель, не
маєш змоги змінити обставини, то що заважає сказати дітям чесно: тут
коїться неподобство, — та й подумати, що слід зробити для врятування
врожаю.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у
малих справах, Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не
лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих
позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості
своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа,
відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є ^професійна компетентність.
Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає,
а з другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати, Готуючись до
уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує

особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже,
зміст професійної компетентності — це знання предмета, методики його
викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних
педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння
синтезувати матеріал для успішного розв’язання педагогічних задач,
аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення
психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв’язання
кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань
учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога — не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена
усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам.
“Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли
знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її
світогляд”1.

Для того щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета,
обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої
міркування. Звучить; “Я гадаю…”; “Мені здається…” А буває й так:
студент на педагогічній практиці точно передає думку з підручника,
розповідає грамотно, послідовно, а власної думки класу не дістає у
відповідь. Тут маємо відтворення почутого, не зігріте власними
роздумами. Так, інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не
розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів,
думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком
творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях “накопичення
знань”.

Майстерність педагога — в “олюднюванні”, натхненності знання, яке не
переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на
світ. На грунті професійних знань формується педагогічна свідомість —
принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці
принципи і правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду,
але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що
потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність
навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому,
що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях:
методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує
розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й
синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети, уявляти
технологію їх застосування.

Проте швидкість набуття майстерності не регламентується лише
накопиченням професійних знань. Справді, студентові, який добре вчиться
в педагогічному вузі, не завжди легко на педагогічній практиці в школі.
Є індивідуальні передумови успішної діяльності, стимулятори професійного
зростання — здібності.

Отже, третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності
до педагогічної діяльності, Вони залежать від особливостей перебігу
психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності. Аналіз
педагогічних здібностей здійснено у низці фундаментальних досліджень.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об’єднує всі провідні, то
вона, на нашу думку, найточніше визначена Н, В, Кузьміною — це
чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується.
Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних
здібностей до педагогічної діяльності:

1) комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується
потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати
позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від
спілкування;

2) перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,
педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину,

3) динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу
особистість;

4) емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати
самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно
від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

5) оптимістичне прогнозування — прогнозування розвитку особистості з
орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури
особистості через вплив на позитивні якості;

6) креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати
незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати
проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як
швидко йде професійне навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюються передусім на
нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна
усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи
оптимістичне прогнозування як одну з провідних професійно-педагогічних
здібностей, ми водночас наголошуємо на зв’язку комплексу здібностей зі
спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на
позитивне у становленні особистості будь-якої людини. “Вчитель не має
права сказати учневі: “Ніколи…” — це слова народної вчительки Т. І.
Гончарової.

Четвертий елемент педагогічної майстерності — педагогічна техніка як
форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність
без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих
результатів. Педагогічна техніка — це вміння використовувати
психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми
володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й уявою)
і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з’ясувати системність
цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає
нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що
акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії;
розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів
саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості,
а вдосконалення педагогічної техніки — пошук результату, адекватного
задумові.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю),
продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з
учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом
діяльності).

Педагогічна ситуація і педагогічна задача

Уся педагогічна діяльність складається з ланцюга педагогічних ситуацій,
їх створюють як учитель, так і учні, спонтанно і спеціально.

Починається шкільний день. До класу заходить учень, що запізнився, — вже
ситуація. Перевірка домашнього завдання. Два учні виявилися
непідготовленими — також ситуація. Під час пояснення нового матеріалу
через клас передається записка — знову ситуація. Це не завжди конфлікти,
але завжди суперечність між очікуваним і реальністю. Отже, педагогічна
ситуація — це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності
між досягнутим і бажаним рівнями вихованості учнів і колективу, що їх
враховує вчитель, добираючи способи впливу, стимулюючи розвиток
особистості.

Учитель усвідомлює педагогічні ситуації і формулює для себе завдання:
стратегічні (як виховати у школярів почуття відповідальності,
організованість), тактичні (розробка засобів обліку та контролю знань,
активізація пізнавальної діяльності на уроках) і ситуативні (як
відреагувати на те, що хтось запізнився, не вивчив, є неуважним на
уроках тощо).

Майстерність учителя полягає в умінні перетворити ситуацію на
педагогічну задачу, тобто спрямувати умови, що склалися, на перебудову
стосунків, наближаючись до поставленої педагогічної мети. Ситуація може
не стати педагогічною задачею, якщо вчитель її не помічає або ігнорує.

Таким чином, ситуація стає задачею в умовах цілеспрямованості
педагогічної діяльності (ситуація + мета = задача). Що таке педагогічна
задача? Це виявлені в навчально-виховному процесі суперечності, які
враховує вчитель, стимулюючи розвиток особистості, це педагогічна мета,
поставлена за певних умов. Можна вважати, що розв’язання її — основна
клітина педагогічної майстерності, яка відбиває рівень професіоналізму
педагога. Задача може мати кілька розв’язків, позитивний ефект яких буде
залежати від установок, знань педагога, його здібностей, володіння
технікою.

Розв’язання педагогічної задачі починається з аналізу ситуації в
цілісному процесі педагогічної діяльності: характеристики вихованців,
вихователів, їхніх стосунків, Внаслідок цього відбувається усвідомлення
мотивів вчинків, специфіки умов, особливостей взаємин.

Звернімося до аналізу поведінки А. С. Макаренка у згаданій вище
ситуації1.

Дізнавшись про те, що в спальні ріжуться колоністи, вихователь реагує
швидко — “бігом з кімнати”, але не поспішає втручатися — розбороняти,
хоча Калина Іванович і шепоче йому в спину: “Ой, мерщій, мерщій,
голубчику”. Він спостерігає, бачить Буруна, який віднімає в одного з
хлопців фінку; бачить тих, хто співчуває пораненому. Він розуміє, що це
не останній дикий випадок, що ці діти звикли до такого способу
розв’язання конфліктів, потрібний тривалий час, аби змінилися стосунки і
вони зрозуміли жорстокість та безглуздя своєї поведінки.

Процес аналізу умов ситуації завершується на наступному етапі —
усвідомлення проблеми І формулювання задачі. Вчителі-початківці часто
пропускають цей етап і зразу беруться за розв’язання. Поспішають, не
відчуваючи глибини конфлікту, стереотипно сприймаючи ситуацію як таку,
що вже траплялась у практиці. Результат — вона не усвідомлюється до
кінця, нерідко сприймається лише видима частина айсберга. Невміння
бачити проблему, розуміти, що стоїть за діями учнів, призводить до
помилок у розв’язанні задачі.

Щодо ситуації “хлопці ріжуться” ми можемо зробити висновок, що Антон
Семенович бачить проблему не лише в тому, щоб навести порядок у
спальнях, припинити неподобство, а передусім у зміні ставлення
вихованців один до одного, до спільного життя в колонії. Задача, яку він
формулює для себе, — плекати паростки колективізму, створити такі умови
(нові ситуації), щоб колоністи намагалися самі розв’язувати проблеми.

Усвідомлюючи проблему, педагог конструює розвиток ситуації, припускаючи
певні варіанти розгортання подій. Це третій етап — розробка проекту
рішення. На цьому етапі висуваються гіпотези (передбачення),
вибудовується проект майбутньої педагогічної взаємодії (що робити, як,
якими засобами) у вигляді певної конструктивної схеми. Цей етап потребує
активного мислення педагога, його уяви. Вчитель-майстер прагне,
проаналізувавши ситуацію, залучати до її розв’язання громадську думку.
Початківець нерідко віддає перевагу парній взаємодії, що ослаблює його
позицію. Майстерність розв’язання задачі на цьому етапі і полягає у
спрямуванні активності особистості на її всебічний розвиток.

Якщо повернутися до згаданої ситуації з “Педагогічної поеми”, то ми
розуміємо: за зовнішніми ознаками поведінки Антона Семеновича і за його
роздумами проступає виважена стратегія — формування громадської думки,
ініціювання соціальної активності. Тому перша очікувальна пауза, гнівні,
різкі репліки-накази — прагнення підштовхнути колоністів, щоб вони самі
розв’язували проблему.

На цьому етапі важливо подумки приміряти знайдений прийом, уявити
можливі реакції на його вплив. Дуже важливо те, що, вибираючи прийоми,
педагоги-майстри шукають причину виникнення небажаних ситуацій у собі,
тому кожне їхнє рішення є кроком до гармонізації своєї діяльності, до
самовиховання.

Четвертий етап розв’язання педагогічної задачі — практична реалізація
запланованого рішення. Відбувається у взаємодії вчителя й учня,
організації діяльності вихованців як нових ситуацій, стимульованих
учителем для формування їхніх ціннісних орієнтацій і поведінки. Саме на
цьому етапі вчителеві необхідно досягти гармонії, узгодженості власної
діяльності з діяльністю учнів: активність учителя в розв’язанні проблеми
має викликати зворотну активність учнів, установка вчителя на взаємодію
— підживитися прагненням учнів спільно розв’язувати проблему.

Засобами педагогічної техніки вчитель мусить виявити перед учнями силу
своєї установки — допомогти, підтримати. Головна особливість взаємодії
вчителя і учнів — “рефлексивний характер, тобто постійне відображення
почуттів і думок учнів і цілеспрямоване їх формування, збагачення,
розвиток”. Важливо читати в душах учнів їхні думки і почуття, щоб бачити
наслідки своїх дій, передбачати зворотні ходи тих, кому адресовано
педагогічний вплив.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020