.

Докази і доказування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
374 3216
Скачать документ

Реферат правозн

Докази і доказування

План

§ 1. Поняття та види доказів у цивільному процесі

§ 2. Поняття та етапи доказування у цивільному процесі

§ 3. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування

§ 1. Поняття та види доказів у цивільному процесі

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення
справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю таких елементів:

1) змісту доказів;

2) процесуальної форми доказів;

3) процесуального порядку одержання, дослідження і оцінки змісту і
процесуальної форми доказів ‘.

Зміст доказів – це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення справи. Так, у справі за позовом про визнання
договору купівлі-продажу недійсним, змістом наданого позивачем доказу,
встановленого на підставі показань свідка, є фактичні дані про
перебування продавця у стані, коли він не міг усвідомлювати значення
своїх дій та керувати ними.

Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом
засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані, що обґрунтовують
вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України
процесуальною формою доказів, тобто засобами доказування, є пояснення
сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання
свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи,
висновки експертів. Так, за позовом про відновлення порушених авторських
прав на твір образотворчого мистецтва позивач обґрунтовував свої вимоги
фактичними даними про те, що видавництво всупереч умовам авторського
договору самочинно внесло зміни у твір. Процесуальною формою цих доказів
став письмовий документ – оригінал авторського договору.

Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту і
процесуальної форми доказів – це встановлена цивільним процесуальним
законом послідовність отримання, дослідження й оцінки змісту доказів та
засобів доказування. Зокрема, особливою процесуальною процедурою
характеризується порядок отримання фактичних даних на підставі показань
свідків, які мають дипломатичний імунітет. Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК
України особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані
як свідки без їх згоди, а представники дипломатичних представництв – без
згоди дипломатичного представника.

Перелічені елементи, що характеризують докази в цивільному процесі, не
знайшли правової регламентації на рівні нормативно-правових актів, а
тому виокремлюються і досліджуються наукою цивільного процесуального
права. Втім, у ЦПК України знайшли своє відображення інші положення
інституту доказування – правила про належність і допустимість доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять
інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними будуть вважатися докази, які обґрунтовують
заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для
вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового
рішення. Вони мають входити до складу підстав позову або підстав
заперечень проти нього і характеризуватися значущістю фактів для
визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами
матеріального права1.

Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для
підтвердження їхніх вимог або заперечень. Проте, остаточно питання про
належність доказів вирішується судом, який повинен регулювати процес
формування доказів, необхідних для обґрунтування судового рішення.
Відповідно до ч. З ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази,
які не стосуються предмета доказування.

Питання щодо належності доказів вирішується судом на різних етапах руху
цивільної справи у суді. Так, при відкритті провадження у справі суддя,
перевіряючи зміст позовної заяви, встановлює, чи викладені в ній
обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, чи зазначені докази,
що підтверджують кожну обставину, чи немає підстав для звільнення від
доказування (пункти 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Відповідно до ст.
136 ЦПК України особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка,
зобов’язана вказати обставини, які він може підтвердити. Питання щодо
належності доказів вирішується і під час судового розгляду, який суддя
спрямовує на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування
обставин справи, усуваючи із нього все, що не має істотного значення для
вирішення справи (ч. 2 ст. 160 ЦПК України).

Поряд із правилом щодо належності доказів, цивільне процесуальне
законодавство передбачає й правило щодо їх допустимості. Відповідно до
ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з
порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за
законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, допустимість кожного конкретного доказу залежить від
дотримання процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту
і процесуальної форми доказу. Порушення вимог закону, що пред’являються
до порядку формування засобів доказування як процесуальної форми судових
доказів, тягне недопустимість цих засобів доказування, неможливість
використання фактичних даних, які містяться в них, для встановлення
істини у справі. Наприклад, у разі порушення вимог ч. 2 ст. 165 ЦПК
України щодо заборони спілкування свідків, які допитані судом, із
свідками, яких ще не допитано, суд може прийняти рішення про
недопустимість показань цих свідків.

Крім того, суд, враховуючи норми матеріального закону, має не допускати
підтвердження обставин, які за законом мають бути підтверджені певними
засобами доказування, іншими засобами доказування. Так, відповідно до
ст. 218 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги щодо письмової
форми правочину, яка встановлена законом, рішення суду у справі з
приводу заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих
його частин однією із сторін не може ґрунтуватися на показаннях свідків.
Отже, у такій справі допустимими є всі засоби доказування, крім показань
свідків, використання яких судом може потягти скасування ухваленого
рішення.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. У теорії цивільного
процесу класичним вважається поділ доказів на групи за такими
критеріями:

1) за характером зв’язку змісту доказів з фактами, що підлягають
встановленню:

а) прямі докази – безпосередньо вказують на факт, який підлягає
встановленню (наприклад, показання свідка-очевидця щодо факту заподіяння
шкоди джерелом підвищеної небезпеки);

б) непрямі (побічні) докази – не вказують безпосередньо на факт, який
підлягає встановленню, проте вказують на інші факти, що дозволяє зробити
вірогідний висновок про шуканий факт (наприклад, показання свідка про
те, що одна із сторін при укладений договору не усвідомлювала значення
своїх дій);

2) за способом утворення фактичних даних:

а) первісні докази – фактичні дані, одержані з першоджерела (показання
свідка-очевидця, оригінал документа тощо);

б) похідні докази – фактичні дані, отримані з джерела, що відтворює
інший засіб доказування (наприклад, копія документа, показання свідків
зі слів інших осіб);

3) за джерелом отримання фактичних даних:

а) особисті докази – фактичні дані, джерелом отримання яких виступає
людина (містяться у показаннях свідків, поясненнях сторін, третіх осіб,
їх представників);

б) речові докази ~ фактичні дані, джерелом отримання яких виступає
матеріальний об’єкт (закріплені у письмових доказах, речових доказах);

в) змішані докази – фактичні дані, джерелом отримання яких одночасно є
людина і матеріальний об’єкт (містяться у висновку експерта).

§ 2. Поняття та етапи доказування у цивільному процесі

Виконання завдань цивільного судочинства залежить від ефективності
процесуальної діяльності, спрямованої на встановлення об’єктивної істини
по цивільній справі, а саме від процесу доказування.

Доказування – це процесуальна діяльність суду та інших учасників
цивільного процесу, спрямована на встановлення істини у конкретній
цивільній справі і вирішення спору між сторонами.

Ця процесуальна діяльність має складну структуру, що передбачає поділ
процесу доказування на три етапи (стадії).

1) збирання доказів;

2) дослідження доказів;

3) оцінка доказів.

Збирання доказів – це процесуальна діяльність суду та інших учасників
цивільного процесу щодо залучення доказів, яка складається з:

1) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у
справі;

2) витребування доказів судом;

3) надання судових доручень щодо збирання доказів. Подання доказів
сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, полягає у
передачі доказів у розпорядження суду. Зокрема сторони зобов’язані
подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього
судового засідання у справі у строк, встановлений судом з урахуванням
часу, необхідного для цього. Докази, подані з порушенням таких вимог,
судом не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з
поважних причин (ст. 131 ЦПК України). Крім того, відповідно до ч. 2 ст.
60 ЦПК України докази можуть подаватися іншими особами, які беруть
участь у справі: третіми особами, представниками сторін та третіх осіб,
органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи
та інтереси інших осіб, заявниками та заінтересованими особами, їх
представниками.

Законодавець покладає на суд обов’язок за клопотанням сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі, якщо у них є складнощі щодо отримання
доказів, витребувати такі докази (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

У заяві про витребування доказів має бути зазначено:

1) який доказ вимагається;

2) підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи;

3) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Докази, яких вимагає суд, направляються до нього безпосередньо. Суд може
також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі,
одержати доказ для представлення його суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі
або у встановлені судом строки, зобов’язані повідомити про це суд із
зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали. За
неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання
доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні
особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому
притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов’язку
подати .суду докази.

За клопотанням сторони суд повинен поінформувати в судовому засіданні
про виконання його вимог щодо витребування доказів.

Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК України, у разі неподання без
поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та
неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про
тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом, в якій
зазначаються:

1) ім’я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) або місцезнаходження такої особи;

3) назва або опис письмового чи речового доказу;

4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу. Збирання доказів
може здійснюватись і шляхом надання судових доручень щодо збирання
доказів. Так, суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання
доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному
суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 132 ЦПК України).

В ухвалі про судове доручення, що є обов’язковою для суду, якому вона
адресована, коротко викладається суть справи, що розглядається, а також
зазначаються:

1) особи, які беруть участь у справі;

2) обставини, що підлягають з’ясуванню;

3) докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;

4) перелік питань, поставлених особами, які беруть участь у справі, та
судом свідку.

Судове доручення виконується у судовому, засіданні за правилами,
встановленими ЦГЖ України. При цьому, суд має повідомити осіб, які
беруть участь у справі, про час і місце засідання, хоча їх присутність
не є обов’язковою.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно
пересилаються до суду, який розглядає справу.

Дослідженням доказів є процесуальна діяльність суду та інших учасників
цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення у судовому
засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи
заперечення. Зокрема відповідно до ст. 177 ЦПК України суд під час
судового розгляду справи, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, встановлює порядок з’ясування обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок
дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються. При цьому порядок
дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних
правовідносин і в разі потреби може бути змінений.

Оцінка доказів – це розумова діяльність суду та інших учасників
цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та правових нормах
і спрямована на формування у суб’єктів доказування власної думки щодо
достовірності обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи
заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення.

В теорії цивільного процесуального права виділяються такі види оцінки
доказів:

1) за юридичним значенням:

а) попередня оцінка – здійснюється під час судового розгляду до виходу
суду до нарадчої кімнати;

б) остаточна оцінка – здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є
підставою для винесення рішення у справі;

в) контрольна оцінка – здійснюється судами апеляційної і касаційної
інстанцій при перевірці законності й обґрунтованості рішень судів першої
інстанції;

2) за суб’єктами доказової діяльності:

а) рекомендаційна оцінка – здійснюється сторонами та іншими учасниками
цивільного процесу, крім суду, у формі пояснень, клопотань, заперечень
тощо;

б) владна оцінка – здійснюється судом і є підставою для прийняття ним
законного й обгрунтованого рішення.

Цивільно-процесуальне законодавство (ст. 212 ЦПК України) встановлює
правила оцінки доказів судом, а саме:

1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні
наявних у справі доказів;

2) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення;

3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу
окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться
мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

§ 3. Предмет доказування. Підстави звільнення від доказування

Законодавець підкреслює: доказування не може грунтуватися на припущеннях
(ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення
рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі, виникає спір.

Отже, предметом доказування є факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи
заперечення або мають інше значення для вирішення справи (наприклад,
причини пропуску строку позовної давності) і підлягають встановленню при
ухваленні судового рішення (ч. 1 ст. 179 ЦПК України).

В юридичній літературі предмет доказування структурують на такі
елементи:

1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які сторони кладуть
в основу своїх вимог і заперечень;

2) юридичні факти процесуально-правового характеру, на які сторони
посилаються в своїх вимогах і запереченнях;

3) юридичні факти, включені до предмета доказування за ініціативою
суду;

4) обставини, які не мають юридичного значення, але запропоновані
сторонами або судом з метою, правильного вирішення справи.

Поряд із обов’язком кожної сторони довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, цивільне
процесуальне законодавство встановлює підстави звільнення від
доказування, зокрема відповідно до ст. 61 ЦПК України не потребують
доказування обставини:

1) визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі
(наприклад, при вирішенні питання щодо визначення місця проживання
дитини при розлученні її батьків, сторони визнають той факт, що батько
дитини має кращі умови проживання та вищий матеріальний рівень);

2) визнані судом загальновідомими, тобто відомими широкому колу осіб, в
тому числі і складу суду. Такі обставини не потребують доказування через
очевидність об’єктивності їх існування. Як правило, загальновідомими є
юридичні події (обставини, настання, зміна чи припинення яких не
залежать від волі людини): аварія на Чорнобильській АЕС, землетрус,
повінь тощо;

3) встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або
адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших
справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої
встановлено ці обставини, тобто преюдиціальні факти. Преюдиціальний
зв’язок рішень у цивільних, господарських або адміністративних справах
пояснюється тим, що одні й ті ж самі факти можуть тягти за собою різні
юридичні наслідки. Наприклад, факт заподіяння шкоди може бути предметом
доказування як в адміністративній справі, метою якої є оскарження
протиправних дій органів державної влади, так і у цивільній справі,
основною метою відкриття провадження у якій є відшкодування заподіяних
потерпілому збитків.

4) встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили,
або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення з
питань, чи мети місце ці дії та чи вчинені вони особою, стосовно
цивільно-правових наслідків дій якої суд розглядає справу. Дані
обставини також є преюдиціальними фактами. Таким чином, ЦПК України
встановив різні правила преюдиції щодо вироків суду у кримінальній
справі, постанов суду в адміністративній справі та судових рішень у
цивільних, господарських та адміністративних справах. Відповідно до ч. 4
ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили,
або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення
обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки
дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, виключно з
двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Інші
обставини, встановлені такими вироком і постановою, не є преюдиціальними
і підлягають доказуванню в загальному порядку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020