.

Опорядження столярно-будівельних виробів (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
20 6684
Скачать документ

технічні науки

Дипломна робота

Тема.

Опорядження столярно-будівельних виробів

Вступ

Одна з головних задач — підвищення якості продукції. Столярні вироби
виготовляють для тривалого терміну експлуатації. Більшість їх
призначається не тільки для технічних цілей, але і для прикраси
приміщень, будинків і споруджень. Вони експлуатуються в різній
обстановці і різних умовах.

Тривале збереження виробів з деревини забезпечується обробкою. Під
обробкою деревини розуміють усі види обробки її поверхні, спрямовані на
поліпшення зовнішнього вигляду і захист від впливу навколишнього
середовища.

Багато видів обробки деревини, такі, як різьблення, випалювання,
інкрустація, позолочення, широко застосовувалися протягом багатьох
сторіч і зараз одержують подальший розвиток.

Найбільш високого розвитку досягла техніка і технологія обробки
лакофарбовими матеріалами. Обробка деревини лакофарбовими матеріалами
являє собою сукупність технологічних операцій із нанесення, сушіння й
облагороджуванняю лакофарбових покрить.

Сучасні лакофарбові матеріали й устаткування дозволяють індустріальними
методами одержувати на поверхні деревини різноманітні оздоблювальні
покриття з високими декоративними і захисними властивостями.

Поряд з рідкими лакофарбовими матеріалами для створення
захисно-декоративних покрить використовують плівкові і листові матеріали
на основі синтетичних смол.

Тому під обробкою деревини прийнято розуміти створення на її поверхні
захисно-декоративних покрить за допомогою лакофарбових, плівкових і
листових матеріалів.

Значний ріст обсягів виробництва столярних виробів, потрібних для
задоволення потреб народного господарства і попиту населення, викликав
необхідність спрощення технології і прискорення термінів обробки, а це,
у свою чергу, зажадало застосування нових лакофарбових матеріалів із
кращими технологічними властивостями.

У результаті створення нових лакофарбових матеріалів, матеріалів для
облагороджування лакофарбових покрить і устаткування для обробки багато
процесів, що раніше здійснювалися ручним методом з використанням
довгосохнучих лакофарбових матеріалів, виконуються на високопродуктивних
верстатах, конвеєрних, автоматичних і напівавтоматичних лініях.

2. Технологічна частина

2.1. Столярна підготовка поверхні.

Для всіх видів зовнішнього опорядження поверхня деревини має бути добре
підготовлена. Спочатку здійснюють столярну. Підготовку поверхні із
деревини.

Основна мета столярної підготовки під прозоре опорядження – вирівняти
поверхню, знявши хвилі, які виникли внаслідок фрезерування на
деревообробних верстатах. Столярна підготовка складається з таких
операцій: висвердлювання та залитування сучків та інших дефектів
вставками та клею, пробок остаточне вирівнювання поверхні та її
зачищання.

До столярної підготовки ставляться високі вимоги, бо навіть значна
явилистість від фрезерування на деревообробних верстатах (довжина хвилі
2 мм і висота гребеня 0,01 мм) після опорядження фарбами стає досить
помітною, що псує зовнішній вигляд опоряджувальної поверхні. Вставки та
інші залатування застосовують тільки при непрозорому опорядженні
поверхні деревини.

Поверхня деревини твердих листяних порід, особливо в завальнуватих
місцях, циклюють. Поверхню деревини м’яких і шпилькових порід ні за яких
умов не циклюють, тому що від циклювання їх поверхня стає шорстка.

На поверхні під прозоре опорядження, особливо світле, не має залишитись
брудних плям, шорсткості, хвилястості, подряпин від шкурки, вмітин,
виривів та інших дефектів.

2.2. Опоряджувальна підготовка під прозоре опорядження.

Для високоякісної підготовки поверхні деревини до прозорого опорядження,
крім столярних робіт, треба дбайливо виконати такі операції
опоряджувальної підготовки: знесолювання смолистих місць на поверхні
деревини, якщо виріб з шпилькових порід відбілювання плямистої поверхні
(особливо про пробитті клею під час личкування, якщо ця поверхня
споряджується в світлий колір: видалення ворсу.

Відбілювання зберігають і вирівнюють натуральний колір деревини.

Для відбілювання деревини застосовують такі розчини: перекис водню
(12-15%-й водний розчин. В який додають нашатирного спирту); хлорне
вапно, розчинне у воді до густоти пасти; щавелеву кислоту (5-10%-й
розчин) що найчастіше застосовують для видалення чорних плям від металу
і просочування клею.

Відбілювальні розчини на поверхню деревини наносять трав’яними щітками,
бавовняно-паперовими пензлями або лопатками потім їх змивають водою з
милом або содою.

Ворс (кінці перерізаних волокон, які при змочуванні набухають. А при
висиханні скручуються. Піднімаючи в гору свої кінці вусики) виділяють
для того, щоб зробити поверхню гладенькою а це сприяє рівномірнішому
нанесенню та економії опоряджувальних матеріалів. Ворс видаляють
шліфуванням поверхні дрібнозернистими шкурками (№6-12) попередньо
зволоживши поверхню 3-5%-м клейовим розчином та висушивши її. Це робить
ворсинки більш жорсткими і вони краще зшліфовуються.

Для кращого видалення ворсу операцію можна повторити два-три рази.
Зволожувати поверхні слід чубкою або тишпоком, рівномірно. Без пропусків
з такими розрахунком, щоб волого якомога менше проникала в деревину.

Більш поширений метод видалення ворсу в процесі ґрунтування. Для цього
на поверхню деревини наносять рідкий опоряджувальний матеріал, який
“зволожує” поверхню і підсилює ворс. Після першого покриття і
висушування поверхня шліфують дрібнозернистим шкірками (№6-8).

2.3. Опоряджувальна підготовка під непрозоре опорядження

Мета опоряджувальної підготовки під непрозоре опорядження полягає в
тому, що остаточно вирівняти і виглядати поверхню, ущільнити її,
забезпечити міцне зчеплення (адгезію) деревини з лакофорбованою плівкою.
Підготовка поверхні до непрозорого опорядження складається з розглянутих
нижче операцій.

Знесолювання, яке здійснюють для кращого зчеплення шару фарби з
поверхнею деревини в смолистих місцях шпилькових порід. Для знесолювання
застосовують такі смолорозчинники: бензин, спирт, скипидар: 25%-й водний
розчин ацетону; 5-10%-й водний розчин соди (після видалення смоли
поверхню протирають ацетоном); 4-5%-й водний розчин їдкого натру.

Знесмолюючі розчини на поверхню дерев наносять трав’яними щітками або
бавовняно-паперовими пензлями. Розчини підігріті до 50оС швидше
розчинюючи смолу.

Розчинену смолу змивають з поверхні теплою водою. Більшість знесмолюючих
засобів вогненебезпечні або шкідливі для здоров’я людини, тому
найчастіше застосовують розчин соди.

Ґрунтування сприяє збільшенню щільності деревини і крищому зчепленню
шару фарби з деревиною. Воно полягав просочуванні поверхневих шарів
деревини рідкими складниками-грунтовими, які швидко висихають. Ґрунтовка
просочують деревину з поверхні і деякою мірою заповнюють пори, а після
висихання створюють тверду підстилку для лакофарбованих покриттяв, з
якими вони міцно зчіплюються. Ґрунтовки на поверхню наносять пензлями і
тишпоними, а також розпиленням, вальцями або гарячим пресуванням.

Сучасна лакофарбова промисловість припускає грутовка з різних
складників.

Шпаклювання застосовують тільки при непрозорому опорядженні для
вирівнювання і вигладжування поверхні. Розрізняють місцеве і суцільне
шпаклювання.

При місцевому шпаклюванні шпаклівкою заповнюються на поверхні деревини в
окремих місцях(вириви, тріщини, тощо).

Суцільне шпаклювання остаточно вирівнює всю поверхню і одночасно
підвищує її щільність і твердість.

Шпаклівками називають пастоподібні суміші мінеральних наповнювачів
(крейда, важкий шпат, деревні опилки) затертих на сильфі або клейовишу
розчині.

Залежно від плівкоутворювальних речовин шпаклівки називають масляними
клейовими, нітролаковими та поліефірними. Під покиття олійними фарбами
та емалями іноді шпаклівку приготовляють на місці використання, змішуючи
розтерту крейду з клеєм, оліфою.

Найчастіше застосовують у меблевій промисловості шпаклівку МБШ –
нітрошпоклівку для суцільного шпаклювання. Цю шпаклівку іноді
застосовують для заповнення пор велико пористої деревини (дуб, ясень),
навіть при прозорому опорядженні.

При невеликому обсязі робіт шпаклівки можна наносити на поверхню вручну
– за допомогою шпателя. Однак цей спосіб мало продуктивний. Більш
практичним способом нанесення шпаклівок є пневматичне розпилення, а ще
раціональніше – застосувати вальцові та вальцово-ракельні верстати
прохідного типу, які дають змогу наносити шпаклівку за один прохід.

2.4. Нанесення лакофарбових матеріал методом пневматичного розпилення

Цей метод застосовують для нанесення лакофарбових матеріалів на рамкові
вироби, шухляди, стільці, брускові деталі, деталі складного профілю й
інші криволінійні елементи, які не можна обробити іншими способами, У
невеликих обсягах цей метод застосовують для обробки щитових виробів у
складеному виді. Шляхом пневматичного розпилення наносять оздоблювальні
матеріали, що не піддаються нанесенню кісточкою чи кистю тампоном
внаслідок швидкого їх загустіння і висихання, наприклад більшість
нітролаків і нітроемалей. Цим методом наносять лаки, фарби, емалі,
грунтівки, барвники, шпаклівки.

Для одержання шляхом розпилення гладких і рівномірних по товщині
покрить, без потьоків необхідний високий ступінь дисперсності, тобто
роздроблення лакофарбового матеріалу. Частки лакофарбового матеріалу
повинні мати розмір порядку сотих часток міліметра.

Розпилення оздоблювального матеріалу стисненим повітрям досягається за
рахунок енергії струменя стиснутого повітря, що випливає з великою
швидкістю через вузький отвір (сопло) в атмосферу.

Основна частина апарата для розпилення — форсунка. Застосовувані для
пневматичного розпилення форсунки мають два сопла: матеріальне, з якого
випливає лакофарбовий матеріал, і повітряне, з якого випливає стиснене
повітря.

Для пневматичного розпилення застосовують форсунки, у яких матеріальне
сопло охоплюється кільцевим соплом для стиснутого повітря. Подавана до
сопла рідина, що розпорошується, випливає з нього с. невеликий
‘швидкістю. Стиснене повітря випливає з кільця з великою швидкістю, що
досягає швидкості звуку, і за рахунок динамічного удару і сил тертя
розпорошує струмінь рідини, що попадає в його.

Інструменти для нанесення лакофарбових покрить, засновані на цьому
принципі, називаються пістолетами-розпилювачами.

Існує два види пневматичного розпилення: ручне й автоматичне. При
ручному розпиленні лак наносять на виріб ручним пістолетом-розпилювачам,
переміщуваним робітником з необхідною швидкістю. Параметри нанесення
матеріалу в цьому випадку регулюються робітником, і дотримання їхньої
правильності залежить від його досвіду і кваліфікації.

При автоматичному розпиленні застосовують спеціальні механізми, на які
монтують автоматичні пістолети-розпилювачі. У таких автоматичних
механізмах параметри розпилення встановлюють заздалегідь при
налагодженні машин.

У залежності від місця, де змішується оздоблювальний
матеріал з повітрям, розрізняють пістолети-розпилювачі внутрішнього
і зовнішнього змішання.

Лакофарбові матеріали наносять розпиленням у спеціально обладнаних
камерах чи кабінах. Для нанесення лакофарбових матеріалів методом
пневматичного розпилення використовують спеціальне устаткування, що
входить до складу розпилюючої установки:

компресор, що стискає і подає повітря;

повітрозбірник чи ресивер для відбору стиснутого повітря від компресора,
підтримки постійного тиску і подачі його в мережу;

фарбонагнітальний бак для подачі лакофарбового матеріалу до розпилювача
під тиском;

пістолета-розпилювач для розпилення оздоблювального матеріалу і
нанесення його на виріб;

распылительная кабіна з фільтром для очищення повітря, що
відсмоктується, від дрібних часток лакофарбового тумана і пар
розчинників;

повітропроводи для подачі стиснутого повітря до масловідділювача,
фарборозпилюючого бака і розпилювача.

Крім того, до складу установки можуть входити апарат (установка) для
підігрівання оздоблювального матеріалу, ємність і система трубопроводів
для централізованої подачі лакофарбового матеріалу замість
фарборозпилюючого бака. Схема стаціонарної заводської установки для
розпилення лаків і фарб із централізованою подачею показана.

Стиснене повітря з компресора через ресивер надходить по
повітропроводу 4 до масловідділювача, у якому він очищається від вологи
й олії. По шлангу очищене повітря подається до розпилювача.
Лакофарбовий матеріал по трубопроводу і шлангу також надходить до
розпилювача. Лакофарбовий матеріал за допомогою розпилювача наноситься
на виріб, встановлюваний у распилюючій кабіні.

Пістолет-розпилювач ручної дії. У краскораспылителях внутрішнього
змішання (СО-71, С-512,С-677) фарба змішується з повітрям у камері перед
соплом, що розпорошує, куди під тиском надходять фарба і повітря. З
камери змішання повітряно-фарбувальна суміш через щілинний отвір
викидається назовні. Ступінь роздрібнювання (дисперсність) або
використання таких пістолетів-розпилювачів менше, ніж
пістолетів-розпилювачів зовнішнього змішання. Ці пістолети-розпилювачі
вимагають великої витрати повітря. Вони дають широкий смолоскип
розпиленого матеріалу і дозволяють наносити більш, товсті покриття.

Пістолет-розпилювач СО-71 відноситься до групи пістолетів-розпилювачів
внутрішнього змішання лакофарбових матеріалів зі стисненим повітрям.

Лакофарбовий матеріал у матеріальну камеру може подаватися як із
фарбонагнітального бака через шланг і штуцер, так і зі стаканчика, що
угвинчується зверху корпуса у штуцер. Стиснене повітря подається через
штуцер по каналі у ручці розпилювача. У неробочому стані голка і
повітряний клапан перекривають їхнє надходження в сопло через кільцеву
камеру .

При натисканні курка спочатку відкривається повітряний клапан, а потім
клапан подачі фарби в сопло. У результаті цього лакофарбовий матеріал і
стиснене повітря змішуються усередині головки, а потім суміш надходить в
атмосферу. Витрата лакофарбового матеріалу і стиснутого повітря
установлюється відповідно регуляторами. Форма смолоскипа змінюється за
рахунок установки знімних головок-насадок, що мають різні перерізи
вихідних отворів.

У пістолетах-розпилювачах зовнішнього змішання (КРН-2, ЗИЛ, КРУ-1,
КРМ-1, С-765) стиснене повітря, підведений до сопла, з великою швидкістю
надходить в кільцевий отвір між матеріальним і повітряним соплами. Він
захоплює навколишнє повітря, створюючи розрідження перед матеріальним
соплом. Фарба надходить у розріджений простір і втягується в зону
великої швидкості, де дробиться на дрібні частки і переноситься тим же
стисненим повітрям на виріб, що фарбується. Якість розпилення при
зовнішнім змішанні високе, однак у цьому випадку збільшуються
туманоутворення і, як наслідок, втрати лакофарбових матеріалів.

Одне з умов, що визначають якість покриття і мінімальні втрати на
туманоутворення,— правильний вибір оптимальних режимів розпилення (табл.
16).

У пістолетах-розпилювачах матеріальне сопло, голка і клапан звичайно
робляться змінними, з різними вихідними перерізами матеріального сопла і
відповідно повітряного кільцевого каналу. На всіх
пістолетах-розпилювачах можуть бути отримані плоский і круглий
смолоскипи шляхом установки відповідної головки.

На великі плоскі поверхні лакофарбовий матеріал наносять, застосовуючи
плоский смолоскип, на дрібні решітчасті вироби і крайки — круглий..

Догляд за пістолетами-розпилювачами. Перед початком роботи ретельно
оглядають пістолет-розпилювач, фарбо- і повітропідвідні шланги,
перевіряють їх справність.

У залежності від площі поверхні, що оздоблюється, установлюють форму
смолоскипа і роблять відповідне настроювання пістолета-розпилювача.

Приєднують шланги, що підводять стиснене повітря і фарбу від
фарбонагнітального бака, чи встановлюють знімний наливний бачок.
Регулюють подачу повітря і фарби.

Під час перерв у роботі передню частину пістолета-розпилювача опускають
у розчинник. По закінченні роботи, а також при зміні колера фарби
пістолет-розпилювач промивають розчинником.

Розпилюючі камери. Розпилююючі камери призначені для нанесення на вироби
лакофарбових матеріалів розпиленням, збору й відсмоткування летючих
елементів цих матеріалів, що утворяться з виді тумана. Вони повинні мати
зручний доступ до всіх частин виробу, що обробляється, і цілком видаляти
летючі елементи до просочування їхн у цех.

Розпилюючі камери по способі подачі в них виробів поділяються на
тупікові, коли вироби подають і вивантажують через той самий проріз, і
прохідні, коли виробу подають в один проріз, а одержують з іншого. У
залежності від величини виробів, що обробляються, камери поділяються на
мало-, середньо- і великогабаритні.

Принцип дії камери полягає в тому, що забруднений лаковим порохом потік
повітря, що проходить зі швидкістю 25…30 м/с через завихрювач 13
кабіни, захоплюється частина води з дзеркальної поверхні, завихряє і
утворює водяний туман. У цьому тумані забруднене повітря змішується, а
лаковий пил уловлюється водяним туманом і осаджується на дно ванни,
відкіля періодично видаляється при чищенні кабіни.

Устаткування Розпилюючої установки перед пуском у роботу повинно бути
перевірене і відрегульоване. Трубопроводи і шланги стиснутого повітря і
лаку повинні бути герметичними і не пропускати стиснутого повітря чи
лакофарбових складів.

Розпилюючі камери періодично (через 2…3 дні) очищають від налипання на
їх стінки лакофарбової кірки. Для полегшення видалення цієї кірки стінки
кабіни змазують тавотом або оклеюють папером з нанесеним на неї шаром
тавоту.

Фарбогнтальні бачки. Фарбогнітальний бачок призначений для подачі
лакофарбового матеріалу до розпилювача під постійним тиском. Він
складається з бака зі знімною кришкою , усередині якої міститься
ємність з лакофарбовим матеріалом. Кришка герметично кріпиться до бака
відкидними гвинтами 6, має трубку , що занурюється в лакофарбовий
матеріал. На кришці бака розміщаються редуктор, манометр, крани для
підведення повітря через редуктор і для подачі лакофарбового матеріалу з
бачка, лопатева мішалка для розмішування пігментних матеріалів — фарб і
емалей.

Масловідділювачі. Масловідділювачі служать для очищення стиснутого
повітря від часток води й олії, що знаходяться в ньому. Масловідділювачі
являє собою посудину циліндричної форми, у яку через штуцер подається
стиснене повітря, що надходить через щілини в трубу із вкладишами, де
він одержує обертовий рух. Частки води й олії, що знаходяться в потоці
повітря в зваженому стані, під дією відцентрових сил відкидаються на
стінки, де збираються в краплі, а потім стікають униз.

З труби з вкладишами повітря проходить через стрічковий (чи повстяний)
фільтр і надходить у розподільний канал, а потім у крани. До кранів
приєднуються шланги, що направляють повітря до розпилювачів.

У крани повітря надходить через редуктор 7, що дозволяє регулювати
його тиск від 0,05 до 0,6 Мпа. Тиск контролюється манометрами
вода.

Нанесення підігрітих лаків і установки для підігріву. Гарячі лаки і
фарби наносять звичайними пістолетами-розпилювачами. Розпилення
підігрітих (гарячих) лаків має ряд переваг перед нанесенням холодних
лаків: забезпечується гарне розтікання на поверхні виробів лаків з
більшою в’язкістю, зменшується можливість утворення потьоків на
вертикальних поверхнях, що дозволяє наносити лаки більш товстим шаром, у
зв’язку з чим виходить економія розчинників, знижується кількість
наносних шарів, підвищується продуктивність.

Для підігріву лакофарбових матеріалів існують різні установки: УГО-2МВ,
УГО-4М и ін. Установка УГО-2МВ складається з повітронагрівача, нагрівача
лакофарбових матеріалів, пульта керування і редуктора для підтримки
постійного тиску повітря, подаваного на розпилювач.

Повітронагрівач являє собою закритий циліндр із вставленим усередину
електронагрівником. Стиснене повітря, що надходить у нижню частину
циліндра, нагрівається від електронагрівника і піднімається нагору,
відкіля через редуктор надходить до пістолета-розпилювача.
Повітронагрівач забезпечує стисненим повітрям три розпилювачі.

Нагрівач лакофарбових матеріалів складається з бойлера і вертикально
розташованого теплообмінника, з’єднаних один з одним циркуляційними
трубами. Усередині теплообмінника поміщений змійовик, по якому проходить
лакофарбовий матеріал. Вода в бойлері нагрівається трубчастим
електронагрівником, піднімається по трубі, нагріваючи лак у
теплообміннику, і повертається в бойлер.

Сталість температури нагрівання повітря в повітронагрівачі і води в
бойлері підтримується гвинтами установки заданої температури. Для виміру
температури повітря і лаку встановлені термометри. Лак надходить у
простір між внутрішньою стінкою теплообмінника і зовнішньою стінкою
нагрівача. Нагрітий лак піднімається нагору і надходить до шланга для
подачі до розпилювача.

Нанесення лакофарбових матеріалів розпиленням забезпечує порівняно
високу продуктивність праці, можливість використання майже всіх
матеріалів для цього методу, рівномірність покриття і гарні умови для
плівкоутворення, можливість обробки деталей будь-якої форми. До
недоліків методу розпилення відносяться: великі втрати лакофарбових
матеріалів (до 40%); необхідність проведення роботи в спеціальних
розпилюючих камерах і устаткування спеціальних установок, забруднення
повітря в оздоблювальному приміщенні; значна витрата електроенергії.

2.5. Нанесення лакофарбових матеріалів методом наливу

Суть нанесення лакофарбових матеріалів методом облива полягає в тому, що
деталі, укладені на конвеєр, що рухається, проходять через завісу
оздоблювального рідкого матеріалу і покриваються рівномірним по товщині
шаром на всій ширині деталі.

Завіса оздоблювального матеріалу може бути утворена шляхом стікання з
похилого екрана; витікання з донної щілини; переливання через виступ
відкритого бічного прорізу зливальної греблі; переливання через зливну
греблю з наступним стіканням з похилого екрана.

Розливні головки з похилим екраном забезпечують гарну якість нанесення
лакофарбового матеріалу. У той же час з великої відкритої поверхні
екрана, по якій стікає лак, відбувається сильне випаровування
розчинника, а отже, підвищуються витрата матеріалу і загазованість у
зоні наливної машини. Тому такі машини не знайшли широкого застосування.

Розливні головки з донною щілиною знайшли найбільше застосування. Вони
являють собою ємність, у якій на дні є щілина, регульована в межах 0…5
мм в одних конструкціях за допомогою рухливого ножа, в інші — за
допомогою однієї рухливої (відкидний) щоки ємності (стінки головки).

Розливні головки з донною щілиною можуть використовуватися для нанесення
одно- і двухкомпонентних лакофарбових матеріалів.

Недоліками головок такого типу є: труднощі забезпечення сталості завіси
по всій її довжині; незручність промивання її після закінчення роботи;
необхідність підвищення фільтрації лакофарбового матеріалу, тому що в
протилежному випадку може бути закупорка окремих ділянок щілини,
наслідком чого є розрив завіси; утворення повітряних міхурів у
результаті удару лакофарбового матеріалу, що випливає з колектора з
великою швидкістю, об стінки головки і бурління, що знаходиться в ньому
матеріалу.

Краща конструкція головки з донною щілиною — головка з щокою, що
відкидається.

Розливні головки зі зливною греблею більш прості по конструкції й в
обслуговуванні. Їх застосовують переважно для нанесення поліефірних
лаків. Недолік головок цього типу — труднощі одержання тонких плівок (до
25…35 мкм) при нанесенні нітроцелюлохних лаків.

На машинах ЛМ-140-1 і ЛМ-140-2 установлюють розливні головки зі зливною
греблею й екраном. Лакофарбовий матеріал насосом подається в правий
відсік головки, відгороджений від лівого перегородкою 9 (мал. 49, г), у
нижній частині якої є пропускна щілина з капроновою сіткою — фільтром.
Проходячи в лівий відсік, лакофарбовий матеріал очищається від
повітряних міхурів і інших домішок. Перегородка легко виймається з
головки при її промиванні. Очищений лакофарбовий матеріал, переливаючи
через греблю, попадає на екран. На добре обробленій поверхні екрана
лакофарбовий матеріал розтікається тонким шаром і зливається з його
загостреної крайки.

Метод наливу в порівнянні з пневматичним розпиленням має ряд переваг:

висока продуктивність (швидкість подачі 10… 170 м/хв);

зниження втрат лакофарбових матеріалів;

зменшення витрат на створення вентиляційних пристроїв і поліпшення
санітарних умов у цеху за рахунок виключення туманоутворення;

можливість застосування високов’язких лакофарбових матеріалів для
нанесення на деталі, у результаті чого задана товщина покриття може бути
отримана при меншому числі шарів.

У залежності від призначення існують різні по конструкції лаконаливні
машини, у тому числі для обробки пластей і крайок щитових деталей,
обробки брускових деталей, об’ємних деталей (корпуса теле- і
радіоприймачів).

Пласти щитових деталей обробляють на лаконаливних машинах
ЛМ-140-1 і ЛМ-140-2.

Принцип роботи полягає. у наступному. Деталь кладуть на конвеєр, що
подає її під розливні головки. З головок випливає лак, утворюючи лакову
завісу, що при влученні на деталь” утворить на ній лакове покриття. Лак
подається до розливних головок з баків по трубопроводах насосними
установками. Лак, що не потрапив на деталь, стікає в лотки, розташовані
в столі між конвеєрами під розливною головкою, і по трубах повертається
в баки. Положення головок у горизонтальній площині регулюють механізмом,
а у вертикальному положенні — механізмом.

На машинах ЛМ-140-1 і ЛМ-140-2 можна обробляти не тільки пласті щитових
деталей, але і крайки. Для цього деталь кладуть на конвеєр таким чином,
щоб лакуюча крайка деталі знаходилася під кутом 60…65° до лакової
завіси.

Брускові деталі обробляють на лаконаливні машині ДВ507.03. Деталь
конвеєром, що подає, передається на стрічковий конвеєр, що переміщає
її під обливочную голівку 8 і виносить після обробки на роликовий
конвеєр. Під час руху деталі під розливною головкою на неї наноситься
лак за допомогою лакової завіси, що випливає з головки. Лак з бака в
розливну головку подають насосом по трубопроводу. Надлишки лаку
стікають у лоток, розташований у столі, і повертаються в бак. Величину
щілини розливної головки регулюють механізмом . По висоті розливну
головку встановлюють механізмом.

Машина може бути використана для обробки брускових деталей віконних і
дверних блоків, лиж, ніжок обідніх столів.

Деталь, що обробляється, подають у зону лакофарбового матеріалу в
положенні, коли дві її суміжні пласті розташовані під кутом 45° до
горизонтальної поверхні. При проходженні через завісу одночасно
покриваються лакофарбовим матеріалом дві суміжні верхні пласті.

У залежності від товщини шару, що наноситься, витрати лакофарбового
матеріалу, його в’язкості і виду установлюють відповідну швидкість
подачі деталей у лаконаливних машинах.

Так, для нітрокарбамідних ґрунтовок в’язкістю 35…40 с по віскозиметрі
ВЗ-4 швидкість подачі складає 80 м/хв, для нітролаків в’язкістю 80…90
с — 60…90, .для поліефірних лаків холодного сушіння в’язкістю 28…34
с — 70…90, для беспарафінових поліефірних лаків в’язкістю 55…65 с —
50…70, для шпаклівок в’язкістю 40…60 с — 50…60, для нітроемалей
в’язкістю 40…50 с — 60…80 м/хв.

Витрата лакофарбового матеріалу регулюється розміром щілини розливної
головки і швидкістю подачі конвеєра лаконаливної машини. Чим більше
щілина і менша швидкість конвеєра, тим більше витрачається
оздоблювального матеріалу на одиницю площі деталі, що обробляється.
Витрата також залежить від кількості подаваного лаку і його в’язкості.

2.6.Нанесення лакофарбових матеріалів методом струменевого обливу

Суть цього методу полягає в тім, що виріб, чи деталь обливають великою
кількістю перехресних струменів лакофарбового матеріалу, подаваного з
ємності насосом. Потім виріб надходить у тунель, усередині якого
підтримується визначена концентрація пар розчинників. Наявність пар
забезпечує рівномірне розтікання лакофарбового матеріалу по поверхні і
стікання його надлишків у похиле дно тунелю, звідкіля він через фільтр
знову надходить у систему фарбоподачі. Після витримки в тунелі деталі
надходять у сушильну камеру.

Метод струменевого обливу знайшов найбільше застосування при обробці
столярно-будівельних виробів (стулки кватирки, віконні блоки й ін.).

Схема установки струменевого обливу. Вироби, підвішені на конвеєрі,
надходять у зону струменевого обливу, де на них наноситься лакофарбовий
матеріал, що випливає з колектора. Колектор робить зворотно-поступальний
рух за допомогою привода з эксцентриковим механізмом і осьове коливання
(кут повороту ±10°). Лакофарбовий матеріал подається в колектор з бака
насосом; його надлишки стікають у піддон, звідкіля по жолобі через
фільтр повертаються в бак. По цьому ж піддоні повертаються надлишки
лакофарбового матеріалу з камери витримки виробу в парах розчинників.

Камера витримки ізольована від суміжних агрегатів — установок для обливу
і сушіння — повітряною завісою, необхідної для запобігання витоку пар
розчинників.

Метод струменевого обливу має ряд переваг перед іншими: можливість
повної автоматизації процесу; зниження відсотка втрат матеріалу;
створення кращих умов праці; підвищення продуктивності праці.

2.7. Нанесення лакофарбових матеріалів на вальцьових верстатах

Вальцьові верстати використовують для одно- і двостороннього нанесення
лакофарбового складу за один чи кілька проходів деталі через верстат у
залежності від необхідної товщини покриття.

Сутність методу полягає в тім, що лакофарбовий матеріал наноситься на
поверхню за допомогою обертового вальца, що, притискаючи до поверхні
деталі, одночасно бере участь і в її просуванні. Матеріал що наноситься,
попадає на наносний валец з резервуара (ванни) за допомогою живильного і
дозуючих вальцов чи з проміжку між дозуючим наносним вальцами.

2.8.Нанесення лакофарбових матеріалів в електричному полі струмів
високої напруги

Суть цього методу полягає в тім, що в системі електродів, одним із яких
є оброблюваний виріб, а іншим — коронируючі електроди, шляхом подачі
негативного потенціалу на електродні сітки з коронируючими електродами і
позитивного на виріб створюється електричне поле струмів високої
напруги.

В електричне поле з фарборозпилювача подається лакофарбовий матеріал,
частки якого, одержуючи негативний заряд, рухаються по силових лініях
електричного поля і притягаються до виробу, що знаходиться під
позитивним потенціалом.

Застосування методу нанесення лакофарбових матеріалів в електричному
полі дозволяє зменшити витрата лакофарбових матеріалів у середньому на
50% у порівнянні з пневматичним розпиленням.

Найбільш досконалим методом нанесення лакофарбових матеріалів в
електричному полі є метод, при якому негативний потенціал підведений
безпосередньо до розпилювача лакофарбового матеріалу, а позитивний — до
виробу, що обробляється, підвішеному на заземленому підвісному конвеєрі.
Розпилення виробляється обертовими чашковими чи дисковими розпилювачами,
коронируючі крайки яких служать негативним електродом. Розпилення
відбувається в результаті дії відцентрової й електростатичної сил
одночасно.

Якість фарбування при розпиленні в електричному полі струмів високої
напруги залежить від форми поверхні виробів, що обробляються,
електропровідності виробу, напруженості електричного поля, діелектричної
проникності лакофарбового матеріалу і його питомого й об’ємного
електричного опору.

У залежності від форми виробу, що обробляється, створюється різне за
формою і рівномірністю електричне поле. Силові лінії у великій кількості
зосереджуються на краях виробу, у достатній кількості на опуклій
поверхні й у меншому ступені — на увігнутій. Тому лакофарбовий матеріал
буде осаджуватися добре на опуклих поверхнях і погано в місцях
поглиблень.

Необхідна умова обробки в електричному полі — електропровідність виробу.
Вологість виробів з деревини повинна знаходитися в межах 8…12%. Для
підвищення електропровідності виробу з деревини воложать водяною парою
або шляхом нанесення струмопровідного складу — алкамона.

Для фарбування в електричному полі струмів високої напруги застосовують
різні лакофарбові матеріали. Для обробки виробів з деревини цим методом
найбільше поширення одержав лак МЧ-52 на основі сечовиноформальдегідної
смоли.

Принципова схема установки для обробки виробів в електричному полі
струмів високої напруги. Від високовольтного трансформатора через
кенотрони, опори й іншу електроапаратуру негативний заряд надходить до
розпилювача, у який із заправного бачка за допомогою насоса-дозатора
подається лакофарбовий матеріал. Лакофарбовий матеріал, одержавши
негативний електричний заряд, при розпиленні спрямовується до позитивно
зарядженого виробу і притягається до нього, утворюючи на поверхні
виробу покриття. Виріб через підвіску і конвеєр одержує позитивний
електричний заряд.

Особливе значення при обробці в електричному полі має конструкція
форсунок для розпилення лакофарбових матеріалів і пристрою для їхньої
дозованої подачі.

Розпилювачі. Для нанесення лакофарбових матеріалів застосовують
електромеханічні й електростатичні розпилювачі.

Електромеханічні розпилювачі, виготовлені у виді чаш, грибків і дисків,—
універсальні. Вони призначені для нанесення лакофарбових матеріалів на
плоскі вироби і вироби решітчастої форми. Розпилювачі встановлюють на
підставках з електроізоляційного матеріалу.

Чаша, грибок чи диск мають обертальний рух від электро- чи
пневмопривода, що забезпечує зміну кутової швидкості, необхідної для
вибору оптимальних режимів розпилення лакофарбових матеріалів.

У середину розпилюючого пристрою по трубці подається лакофарбовий
матеріал. Під дією відцентрових сил він подрібнюється і розкидається
крайками чаші, грибка чи диска.

До форсунок підводиться висока напруга негативного знака. У зв’язку з
цим розпилені частки одержують негативний заряд і рухаються до виробу,
що має позитивний заряд. Чашкові розпилювачі випускаються моделей ЕР-7,
ЕР-8 і ЕР-9.

При застосуванні дискових розпилювачів для одержання спрямованого
струменя встановлюють екран, заряджений однойменно з розпилювачем.

Електростатичні розпилювачі мають менше поширення. Принцип їхньої роботи
заснований на наступному.

З ємності лакофарбовий матеріал насосом-дозатором подається через трубку
у канал, а з нього через трубку і електроізоляційний шланг знову
надходить у заправну ємність. Частина лакофарбового матеріалу, проходячи
через канал розпилювача, подається через щілини на коронируючу крайку,
виконану у виді загостреного ножа. До розпилювача підведена напруга
негативного знака. У результаті цього лакофарбовий матеріал одержує
негативний заряд.

Щілинні розпилювачі можуть розвертатися на осі навколо шарніра, що
необхідно при зміні розмірів виробу, що обробляється.

Лакофарбовий матеріал в електростатичні розпилювачі подається
спеціальними дозуючими пристроями, що живлять кожен розпилювач окремо й
забезпечують стабільне і регульоване дозування фарби.

Дозування матеріалу може здійснюватися самопливом, за допомогою
стиснутого повітря, шестеренних і плунжерних насосів, золотникових
дозаторів. Продуктивність дозуючих пристроїв повинна забезпечувати
регулювання подачі лакофарбового матеріалу в межах 10… 300 г/хв.

Конвеєр і підвіски. У залежності від форми і роду виробів, що
обробляються, можуть бути різні по конструкції конвеєри: підвісні,
підлогові, стрічкові, ланцюгові. Для обробки виробів з деревини, як
правило, застосовують підвісні ланцюгові конвеєри.

При обробці виробів визначеної конфігурації і необхідності їхнього
обертання конвеєр забезпечується пристроєм для обертання підвісок
навколо осі в зоні електричного поля. Швидкість обертання підвісок 6…8
оборотів протягом одного метра шляху конвеєра.

Конструкція і крок підвісок розробляються для кожного конкретного
випадку в залежності від форми і розмірів виробу з урахуванням
виключення можливості екранування поверхонь, що обробляються, між
виробами.

Підвіски виготовляють металевими твердого типу щоб уникнути
розгойдування виробів і з найменшою поверхнею для полегшення маси і
зменшення втрат лакофарбових матеріалів.

Установки мають автоматичні^розрядники для зняття залишкового заряду з
електродних сіток, електростатичних розпилювачів і шинопровода після
вимикання високої напруги шляхом заземлення високовольтної шини.

Щоб попередити утворення іскри між виробом, що фарбується, і
коронируючими електродами, застосовують запобіжник від іскроутворення.

Для попередження обслуговуючого персоналу про включення високої напруги
мається світлофор, виконаний у виді світлового транспаранта з написом
«Висока напруга включена. Не входити».

Продуктивність розпилювачів (чаш) при діаметрі 50 мм складає 8…30, 100
мм — 12…60, 150 мм — 15…100 г/хв.

Відстань між розпилювачами (чашами) при комплектному їхньому
застосуванні в залежності від діаметра розпилювача (чаш) повинно бути не
менш 200 мм. –

У залежності від виду виробів, що обробляються, і необхідної
продуктивності існують різні компонування установок для обробки в
електричному полі. Установки можуть бути укомплектовані тільки
дисковими, тільки чашковими чи тими й іншими розпилювачами.

Установки експлуатуються відповідно до діючого правилами і нормами
експлуатації високовольтних електротехнічних установок і правилами
техніки безпеки, охорони праці і пожежної безпеки.

Заземлені частини установки і вогнища заземлення варто періодично
оглядати і перевіряти відповідно до правил і норм експлуатації
високовольтних електротехнічних установок.

Электрофарбувальні установки укомплектовують протипожежними засобами. На
кожній установці повинно бути не менш двох вуглекислотних вогнегасників.

Установка повинна бути обладнання попереджуючими плакатами з техніки
безпеки, охорони праці і пожежної безпеки.

Обслуговуючий персонал установки допускається до роботи тільки після
проходження інструктажу з техніки безпеки, охорони праці і пожежної
безпеки.

Двері і прорізи камери розпилення повинні мати автоблокування, що знімає
високу напругу при вході людини в камеру. Таке ж блокування повинна мати
і камера високовольтно-випрямляючого пристрою.

Усі металеві частини установки, що не знаходяться під напругою, повинні
бути – заземлені.

Витяжну вентиляцію блокують з високовольтним випрямлячем так, щоб без її
включення неможливо було подати високу напругу на розпилювачі. Включенню
конвеєра і подачі високої напруги повинні передувати звуковий і
світловий сигнали.

2.9. Сушіння лакофарбових покритті конвекційним способом

При конвективном способі сушіння теплота, від джерела нагрівання до
покриття, що висушується, передається за допомогою повітря, нагрітого до
40…80° З. Нітролакові покриття сушать при температурі 40…60° С, а
поліефірні (безпарафінові) — при температурі 60…80° С. При більш
високій температурі повітря на поверхні плівки утворяться міхури і
спостерігається зморщування.

Процес висихання покриття починається з верхніх шарів і повільно
поширюється в глиб плівки, причому останніми висихають шари на границі
лак — деревина.

Утворена на самому початку сушіння на поверхні тверда плівка перешкоджає
вільному видаленню пар розчинників, що виходять з нижележащих шарів
покриття. Ця обставина подовжує час сушіння і погіршує якість покриття,
тому що розчинники, що випаровуються, при виході з його товщі проривають
затверділу плівку, утворити при цьому кратери, міхури. Щоб уникнути
цього передбачається ступінчасте сушіння: спочатку при зниженій
температурі повітря (період інтенсивного випару розчинників), для
нітролакових покрить при температурі 20…25° С, потім при підвищеній
(період сушіння) — 40…45° С і знову при зниженій (період охолодження)
— 20…25° С.

У промисловості застосовують різні по виконанню конвективні сушильні
камери періодичної і безперервної дії. В якості теплоносія в цих камерах
найчастіше використовують пару, рідше гарячу воду й електрику.

Камери періодичної дії виготовляють у виді тупікових кабін, куди через
дверні прорізи закочують етажерки з деталями, покритими лакофарбовими
матеріалами. Після висихання покрить етажерки викочують через ті ж
дверні прорізи.

Найбільш прогресивними, що одержали широке поширення, є камери
безперервної дії транспортні органи в таких камерах виконані або у виді
спеціальних підлогових чи підвісних етажерок, що пересуваються
ланцюговими конвеєрами, або у виді пластинчастих, стрічкових чи
роликових конвеєрів.

Сушильні камери бувають одно – і багатоповерхові. Схема двоповерхової
сушильної камери безупинної дії. Деталь після нанесення на неї лаку
надходить у сушильну камеру. Пройшовши сушіння на верхньому поверсі,
вона опускається перекладачем на конвеєр першого поверху і знову
проходить через сушильну камеру в зворотному напрямку.

Сушильні конвективные камери прохідного типу різних конструкцій
вбудовуються в конвеєрні, механізовані й автоматичні лінії.

2.10. Сушіння лакофарбових покриттів методом попереднього акумулювання
тепла.

Суть методу полягає в тім, що перед нанесенням лакофарбового покриття
деталь (виріб) попереднє нагрівають. Акумульована в такий спосіб у
деревині теплота після нанесення лакофарбового матеріалу передається
йому, що сприяє швидкому висиханню за рахунок прискорення випару
розчинників, полімеризації і поліконденсації.

У результаті попереднього нагрівання повітря з поверхневих пор частково
віддаляється, що сприяє поліпшенню якості покриття, тому що при цьому
знижується кількість міхурів. Теплота йде знизу нагору, тобто від
підкладки до зовнішнього шару покриття. Пари розчинників у цьому випадку
видаляються безперешкодно, тому що поверхневий шар покриття має меншу
в’язкість під час випару розчинників. У зв’язку з цим поліпшуються
розлив лакофарбового матеріалу і якість покриття.

Попередньо поверхні деталей можна нагрівати контактним,
терморадіаційним, конвективним способами, у гарячих гідравлічних пресах,
терморадіаційних і конвективних сушильних камерах, на термопрокатних
верстатах.

Для попереднього нагрівання поверхонь деталей розроблені спеціальні
сушильні камери. У камері передбачено шість ступеней напруги, що
забезпечують зміну температури в межах 250…420° С. При такій
температурі на поверхні нагрівачів протягом 50 С температура нагрівання
деталі досягає 40…80° С.

2.11. Сушіння лакофарбових покрить ультрафіолетовим опроміненням.

Цей метод сушіння полягає в полімеризації поліефірних покрить під дією
ультрафіолетових променів у присутності сенсибілізатора ‘. Перевага
цього методу твердіння поліефірних покрить на деревині — висока
швидкість твердіння. Застосовуючи різні випромінювачі ультрафіолетового
світла і сенсибілізатори, можна досягти твердіння поліефірних покрить за
5…30 с.

В якості сенсибілізаторів застосовують різні хімічні сполуки (для лаків
і емалей гарячого сушіння — хлорантрахінон, холодного сушіння — бензоін,
тригонал).

Фотосенсибілізатори значно сильніше поглинають світло в довгохвильовій
ультрафіолетовій області спектра, чим ненасичені смоли. При цьому
способі твердіння проходить від поверхні в глиб поліефірного покриття.

Нанесений оздоблювальний матеріал (парафіномісткий лак) спочатку повинен
повільно полімеризуватись, щоб встиг утворитися суцільний захисний шар
парафіну на поверхні плівки. Тому спочатку покриття опромінюють
ультрафіолетовими випромінювачами низького (люмінесцентні лампи), а
потім високого (ртутно-кварцові лампи) тиску.

Покриття, утворені парафіномісткими поліефірними лаками і висушені
методом ультрафіолетового опромінення, не мають потреби в додатковій
витримці перед облагороджуванням. Їх можна відразу шліфувати і
полірувати. У результаті скорочення загальної тривалості сушіння покрить
знижується потреба у виробничих площах.

Покриття, утворені беспарафіновими поліефірними матеріалами (шпаклівка,
ґрунт, лак, емаль), опромінюють ультрафіолетовими випромінювачами
високого тиску (лампи ДРТ-12000). Ці покриття після ультрафіолетового
сушіння не вимагають облагороджування (шліфування і полірування).
Лакофарбове покриття може бути матове чи глянсове в залежності від
застосовуваних матеріалів.

2.12. Терморадіаційний спосіб сушіння лакофарбових покриттів.

Терморадіаційний спосіб сушіння заснований на здатності лакофарбового
матеріалу пропускати інфрачервоні промені визначеної довжини. При
поглинанні променів підкладкою вона нагрівається.

Для сушіння лакофарбових покрить на деревині необхідно правильно
вибирати параметри джерел випромінювання.

Для сушіння покрить застосовують інфрачервоні промені з довжиною хвилі
0,75…8 мкм. Кращою проникністю володіють хвилі довжиною 1…4 мкм,
випромінювані джерелами з температурою нагрівання понад 450° С. При
зниженні температури нагрівання джерела довжина випромінюваних хвиль
збільшується, що веде до зниження їхньої проникності. Глибина проникання
променів, а отже, і прогрівання деревини залежать від породи і складають
(мм): для шпилькових порід — 3…6, для листяних — 1…4.

У цьому випадку напрямок потоку теплоти (від деревини до зовнішніх шарів
покриття) збігається з напрямком руху летучих елементів лакофарбового
матеріалу, завдяки чому скорочується час висихання покриття і
поліпшується його якість.

Як джерело інфрачервоного випромінювання застосовують ті ж засоби, що й
у терморадіаційних камерах для попереднього підігріву деталей:
електролампи, обігріваючі панелі і трубчасті електронагрівачі.

Випромінювачі можуть нагріватися електрикою або гарячим газом, отриманим
при згорянні в спеціальних форсунках мазуту або природного газу.

При терморадіаційну випромінюванні в сушильних камерах нагрівається
також повітря, що сприяє висиханню лакофарбових покрить.

Більш економічні терморадіаційні сушильні камери з панельними
(суцільними) випромінювачами, що нагріваються гарячим газом, отриманим
при згорянні природного газу чи мазуту, і гарячою олією.

Нагрітий в агрегатах камери повітря надходить у канал і обігріває
металеву панель. Панель випромінює інфрачервоні промені, що проходять
через канал і попадають на поверхні деталей з лакофарбовим матеріалом.
Інфрачервоні промені нагрівають підкладку (деталь).

Процес сушіння лакофарбового покриття відбувається знизу від підкладки
догори. Тепле повітря, що надходить у канал з вентиляційно-калориферної
установки, омивають лакофарбові покриття зверху деталей, за рахунок чого
прискорюється процес сушіння покрить.

Ця сушильна камера придатна для затвердіння шпаклівок, порозаповнювачів,
ґрунтівок, лаків кислотного твердіння, нітроцелюлозних, поліефірних і
поліуретанових. Температура в камері регулюється безтупінчато в широких
межах. Довжина інфрачервоних променів регулюється, інтенсивність
випромінювання можна змінювати в залежності від лакофарбового матеріалу
і підкладки.

Швидкість подачі деталей регулюється безтупінчато і встановлюється в
залежності від застосовуваних лакофарбових матеріалів.

Поліефірна шпаклівка твердне за 90 с (при витраті 120 г/м2), лак
кислотного твердіння — за 50 с (при витраті 120 г/м2), поліуретановий
лак —за 120 с (при витраті 60…80 г/м2).

3. Заходи з охорони праці

В оздоблювальних цехах деревообробних виробництв питання техніки безпеки
й охорони праці мають особливо важливе значення, тому що в процесі
застосування лакофарбових матеріалів виділяється значна кількість пар
розчинників, що забруднюють повітря.

Застосовувані в складі лакофарбових матеріалів розчинники, розріджувачі,
пластифікатори й інші хімічні речовини в більшості випадків володіють
токсичними властивостями. Токсичними властивостями володіє також пил, що
утвориться при шліфуванні лакофарбових покрить.

Токсична дія пар розчинників і пороху залежить значною мірою від
концентрації їх у повітрі. При малих концентраціях токсична дія їх може
бути майже відсутня. Тому для захисту здоров’я працівників проводяться
профілактичні заходи, до числа яких відноситься встановлення
вентиляційних установок і установок кондиціонування повітря. За
допомогою цих установок в оздоблювальних цехах повинен забезпечуватися
такий повітрообмін, щоб концентрація токсичних газів, пар і пороху в
повітрі виробничих приміщень не перевищувало гранично допустимих норм.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони
— це такі концентрації, що при щоденній роботі тривалістю не більш 8
годин протягом усього робочого стажу не викликають у працівників
захворювань або відхилень у стані здоров’я, що виявляються сучасними
методами дослідження безпосередньо в процесі роботи чи у віддалений
термін.

Робочою зоною вважається простір висотою до двох метрів над рівнем
підлоги чи площадки, на яких знаходяться місця постійного чи тимчасового
перебування працівників.

Професійні захворювання працівників оздоблювальних цехів — дерматит і
екзема. Токсичні речовини можуть також викликати зниження загального
опору організму іншим шкідливим впливам, наприклад інфекції грипу,
туберкульозу й ін.

У виробничих умовах токсичні речовини можуть надходити в організм трьома
шляхами: через органи дихання, шкірний покрив і шлунково-кишковий тракт.

З усіх застосовуваних розчинників найбільш токсичні бензол, толуол,
ксилол, сольвент-нафта і стирол.

Всі оздоблювальні цехи повинні мати посилену витяжну вентиляцію. У
виробничих приміщеннях, де виділяються шкідливі пари і порох, у першу
чергу повинні влаштовуватися місцеві відсмоктувачі (місцева вентиляція),
що призначаються для уловлювання і видалення забрудненого повітря
безпосередньо від місць шкідливих виділень.

Приймачі витяжної вентиляції встановлюють усередині сушильних камер, у
розпилюючих кабінах, над головками лаконаливних і вальцевих машин, над
ємністю для занурення й ін.

Загальобмінну вентиляцію зі зміною повітря по всьому об’ємі приміщень
влаштовують у тих випадках, коли у виробниче приміщення попадають
шкідливі виділення по причині неможливості повної герметизації
виробничого устаткування, коли відсутні строго фіксовані джерела
шкідливих виділень чи коли робота місцевих відсмоткувачі неефективна.

Приточна вентиляція призначається для відсмоктування забрудненого
повітря, що видаляється місцевими відсмоктувачами і загальобмінною
витяжною вентиляцією.

Для попередження професійних захворювань у виді дерматиту й екземи при
роботі з лакофарбовими матеріалами, що виділяють шкідливі пари
розчинників, необхідно:

перед початком роботи змазати руки вазеліном чи ланоліном, а потім
протерти їх насухо;

користатися спеціальними захисними пастами, що після закінчення роботи
змивають з рук водою;

уникати миття рук у розчинниках і розріджувачах лакофарбових матеріалів;

після миття насухо витирати руки, особливо між пальцями;

на операціях, що викликають сильне забруднення рук (ручне фарбування,
ґрунтування, порозаповнення, полірування), користатися гумовими
рукавичками.

Робочі органи шліфувальних стрічкових верстатів, що несуть абразивне
полотно (циліндри, диски, бобіни, шківи, щітки), повинні бути
збалансовані. Неробоча частина шліфувальної стрічки повинна бути
закрита. Конструкції пороховідсмоктувачів повинні забезпечувати повне
уловлювання пороху в місцях її виділення. Попереду верстата повинний
установлюватися козирок, що охороняє руки робітника чи його одяг від
потрапляння у верстат.

Лаконаливні машини, верстати для фарбування, ґрунтування, порозаполнения
обладнають відсмоктувачами чи зонтами з приймачами, що приєднуються до
місцевої витяжної вентиляції для видалення шкідливих і небезпечних
випарів лакофарбових матеріалів. Усі механізми, що рухаються під час
роботи, для нанесення лакофарбових матеріалів повинні мати огородження,
що виключають потрапляння рук робітника чи його одягу у верстат.

Полірувальні барабани повинні мати огородження, що одночасно є
приймачами для відсмоктування відпрацьованих полірувальних матеріалів,
що приєднуються до місцевої вентиляції, що відсмоктується. Верстати
повинні бути обладнані спеціальними пристроями для зняття
електростатичних зарядів, що виникають у процесі полірування.

Пожежна профілактика

Оздоблювальні цехи деревообробних виробництв найбільш небезпечні в
пожежному відношенні, чим інші. Застосовувані для обробки деревини
лакофарбові матеріали не тільки легко загораються, але пари багатьох
розчинників утворять з повітрям вибухонебезпечні суміші.

Вибух сумішей відбувається при влученні в середовище іскри, полум’я,
розрядів статичної електрики і нагрітих предметів. Вміст
вибухонебезпечних речовин у пароповітряній суміші виражається в грамах
парів розчинника, що містяться в 1 м3 повітря.

Крім того, деякі матеріали, що містять олії, що висихають, і скипидар,
здатні до самозапалювання. Самозапалювання може відбутися у випадку,
коли висихаюча олія стикається на великій поверхні з повітрям і теплота,
що виділяється при окислюванні, не віддаляється. Тому необхідно
промаслені «кінці» і ганчірки складати в спеціально призначені для цього
металеві шухляди з кришками, що періодично протягом зміни чи по її
закінченні очищають, а самі промаслені матеріали знищують.

Найбільш небезпечні ділянки оздоблювальних цехів у пожежному і
вибухонебезпечному відношенні — ділянки нанесення і сушіння лакофарбових
матеріалів (розпилюючі кабіни, лакопаливні машини, ванни для занурення,
сушильні камери й ін.). Ділянки облагороджування лакофарбових покрить
(шліфування, полірування) також пожежонебезпесні, хоча вміст розчинників
на них трохи нижче, ніж на попередніх.

В оздоблювальних цехах забороняється застосовувати прилади й апарати з
відкритим полум’ям, проводити роботи і використовувати механізми, що
викликають появу іскор.

Підлога цеху повинна бути виконана з незгораючих матеріалів, стійких до
органічних розчинників. Для нагрівання оздоблювальних матеріалів і інших
технологічних цілей бажано застосовувати пари низького тиску чи гарячу
воду.

Камери для нанесення і сушіння лакофарбових матеріалів, у яких
створюється висока концентрація пар розчинників, повинні бути обладнані
могутньою витяжною вентиляцією.

Теплоізоляційні огородження сушильних камер повинні забезпечувати
температуру на зовнішніх стінках не більш 30…32° С.

У лакоприготувальних відділеннях не повинно зберігатися більш добового
запасу матеріалів.

Забороняється проводити які-небудь роботи по заміні і ремонту
електричних систем і струмоприймачів без відключення електроенергії в
цеху.

Непігментовані лакофарбові матеріали до місць споживання краще подавати
централізовано, застосовуючи систему лакопроводів, у яких лак
переміщається під дією стиснутого повітря чи азоту чи вуглекислоти
перекачується системою насосів.

Нітроцелюллозні і поліефірні лаки варто наносити в різних распылительных
кабінах і лаконаливних машинах. У разі потреби застосування цих
матеріалів на тому самому устаткуванні після роботи з одним з матеріалів
промивають устаткування й очищають вентиляційні системи.

Не слід безпосередньо змішувати каталізатор із прискорювачем, тому що
при цьому утвориться вибухонебезпечна суміш.

Не можна зберігати каталізатор і прискорювач в одному приміщенні.
Каталізатор необхідно зберігати в скляній чи алюмінієвій тарі.

Ганчірки, змочені ініціатором чи лаком, щоб уникнути самозапалювання
зберігають у тарі, залитою водою, а потім спалюють.

В оздоблювальних цехах застосовують спринклерні установки (водопроводи)
для автоматичного гасіння вогню.

Для гасіння пожеж у виробничих приміщеннях, пов’язаних із застосуванням
легкозаймистих рідин, застосовують установки хімічного пожежегасіння:
пінні, газові, порошкові. Принцип дії таких установок заснований на тім,
що при виникненні пожежі в зону горіння вводяться газоподібні хімічні
вогнегасячі речовини, що ліквідують пожежі.

Крім стаціонарних установок пожежегасіння оздоблювальні цехи повинні
мати первинні засоби пожежегасіння: вогнегасники, шухляди з піском,
бочки з водою, викидні рукава, стовбури, сокири, пожежні ломи, залізні
багри, цебра, пожежні крани.

З метою своєчасного оповіщення працівників підприємства, виклику
пожежних підрозділів і інших служб для ліквідації пожежі в цехах і на
підприємствах установлюють різні системи пожежної сигналізації. Усе
більше застосування для цих цілей знаходить автоматична пожежна
сигналізації.

Використана література

Н.М. Прозоровський Технология отделки столярных изделий М., Высшая
школа, 1991 г.

С.С. Шумера. Технологія меблевого виробництва. К., Вища школа, 1989 р.

А.Н. Крейд лин. Столярные, плотничные и паркетные работы. М., Высшая
школа, 1989 г.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020