.

Протестантські рухи в Європі в 16 ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4763
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Протестантські рухи в Європі в 16 ст.

ПЛАН

Вступ

1. Мартін Лютер – основоположних протестантського руху

2. Кальвіністський рух протестантів у 16 столітті в Європі

3. Протестантська Реформація в Англії 16 століття

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У першій половині XVI ст. у Західній і Центральній Європі розгорнувся
широкий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній і
політичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною
формою. Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення”
офіційної доктрини римсько-католицької церкви, перетворення церковної
організації, перебудова взаємин церкви і держави, тому він став
називатися Реформацією.

У вузькому значенні слово Реформація (від лат. Reformatio- перетворення)
– це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала
в XIV-XVI ст. найвищу кризу. У широкому змісті реформація являла собою
першу значну битву народжуваної буржуазії проти феодалізму і його
ідеологічної основи – віровчення церкви, що не відповідала більше
заповзятливому духу Нового часу. У відмінності від гуманістичного руху,
що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства, діячі Реформації
зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вир реформаційного
руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти,
збідніле дворянство і навіть короновані особи.

Реформація – це широкий релігійний і соціально-політичний рух, що
почався на початку 16 століття в Німеччині і спрямований на перетворення
християнської релігії. Почавшись в Німеччині, Реформація охопила ряд
європейських країн і призвела до відпадання від католицької церкви
Англії, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів, Фінляндії,
Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини.

Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої є
критика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і її
навчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейського
суспільства.

Протестантизм — один з головних напрямів у християнстві, що
відокремилися від католицтва в період Реформації у 16 столітті
(лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього
поділу (баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів
національного чи локального характеру є в усьому світі.

Історія протестантизму пов`язана з іменами велеких представників
людства, його культури, як-то Ян Гус, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо.
Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській
культурі.

Протестантизм всіх напрямків стоїть на тій позиції, що знання релігійної
істини дається людині божественним откровенням. Протестантизм позбавляв
папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії – протестанти
проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й
тлумачити Біблію. Зогляду на соціальні та політичні умови виникли різні
течії протестантизму: англіканство, лютеранство, кальвінізм.

Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає
молитку за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів,
ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається
проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з
проповіді, співання молитовних гімнів і читання Нового Заповіту.
Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто
кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.

Основною ідеєю протестантизма, сформульованою Мартіном Лютером, є
заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи
будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим
моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того,
що гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість спасіння досягається
винятково вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для
протестантизму біблійним текстом – Послання до Єфесян 2:8,9: Бо спасені
ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб
ніхто не хвалився.

Протестантизм, що виріс із боротьби з церковними традиціями, які, на
думку протестантів, часто-густо відходять від витоків християнства,
характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх
аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів.

1. Мартін Лютер – основоположних протестантського руху

Лютер Мартін (10 листопада 1483, Айслебен – † 18 лютого 1546) –
реформатор Церкви, основоположник протестантського руху.

Народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних
копалень Мансфельду. З п’яти років малий Мартін вже був відданий на
навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою
людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і
вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на
подальше навчання до Магдебургу, а потім до Айзенаху. У 1501 Лютер
поступає до університету в Ерфурті. Одного разу, переживши велике
потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі
батька переступає порог монастиря августинців, де він у 1507 дістає
посвячення у священники. Взимку 1510-11 Лютер з іншим
монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою
побожністю місцевого духовнства і повною відсутністю очікуваної
атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у
вірі, Лютер повертається додому і продовжує начання і 1512 захищає
докторську дисертацію в університеті Віттенберга. Минає п’ять років і
він, обурений поширенням продажу індульгенцій на відпущення гріхів,
складає свої 95 знаменитих тез з метою їх теологічного обговорення.
Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези
несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують
такі самі вільнодумці, як він, – рицарського стану Ульріх фон Гуттен,
вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп
Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їх підтримка додає Лютеру
впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати
свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не
тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю
буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і
дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння і тоді на
вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію
папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох
містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати
були кинуті у вогонь, що зробило велике враження на публіку. Тим не
менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт
студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс
канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську
булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним
прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше
враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не лишається нічого іншого, як
відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно
Карл V скликає у Вормсі райстаг і викликає туди Лютера. Від нього
вимагаться зректися своїх поглядів, але Лютер в чемній формі
відмовляється це зробити. Вже після його від’їдзу райхстаг оголошує його
поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже
встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом “рицаря Йорга”.
Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і
піклується організацію лютеранських громад, які виникають всюди в
Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в
розвиток німецької мови – Біблія стала зрозуміла простим людям, хоча
Лютер не користався певним німецьким діалектом і широко застосовував
власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю і
жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія
Лютера. За двадцять років було випущено більше як 400 її видань. За
допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес реформація
набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою церквою, багато
священників починають женяться, деякі цівільні особи беруть на себе
сміливість виконувати ритуал причастя, а вірні – нищити образи і
церковну скульптуру. Реформація йщла як “зверху”, так і “знизу”.
Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з
підпілля у Віттенбергу, щоб пом’якшити радикальність руху і тим, з
одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку,
а здругого, не наражати на прихильних йому купфюрстів, допомога яких
була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Гадріан
VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається
прийти до примирення з Лютером. А в Німеччині стає все більш
несполкійно. Спочатку повстання піднімає рицарство, а у 1525 починається
Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер
намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але
намарно. Мюнцер обвинувачоє його в тому, що він зрадив загальній справі,
але він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об’єднаними
зусилллями феодально-княжої аристократії повстання було стлумлене і
Мюнцер потрапив в руки ворога, а через кілька днів був страчений після
нелюдських катувань. Тим не менше, реформація продовжується мирним
шляхом, однак у цій ситуації Лютер робить несподіваний крок – він
жениться на черниці, яка два роки перед тим втікла з монастиря. Цим
актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і
священників його наслідувавли, але найближчі прибічники були дуже
розчаровані тим, що їх лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши
перевагу влаштуванню особистого життя. Цей крок Лютера разом з іншими
обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа
гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому немало
сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів
Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у
відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага
в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало
місце і серед самих реформаторів, спроби найти спільну точку зору у
теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і кінець-кінцем
розгалудження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя
Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими
проблемами, він, тим не менше не вимагає гонорару за свої книги,
задовільняючися скромною професорською платнею в Віттенберзькому
універистеті. Час від часу він бере участь процесі ствердження
протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі.
Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про
спадщину місцевого графа. Гінці рознесли цю вістку по всій Європі.

Лютера?нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника
— Мартіна Лютера.

Лютерани — одне із основних напрямів католицизму, що виникло підчас
Реформації у XVI ст. в Німеччині на основі вчення М. Лютера (1483—1546).
Відкидає папську владу, а єдиним авторитетом визнає Святе письмо —
Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині
безпосередньо Богом, без посередництва церкви. Головну увагу лютерани
приділяють не обрядам, а проповідям.

2. Кальвіністський рух протестантів у 16 столітті в Європі

Жан Кальвін (10 липня 1509 – †27 травня 1564) – французький
протестантський релігійний реформатор, засновник кальвінізму.

Кальвіні?зм — один із напрямів протестантської церкви, що виник у
Швейцарії в XVI ст. На відміну від католицької церкви, кальвіністська
церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність
як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення
багатства. Кальвіністи, як і католики, переслідували та нищили своїх
ворогів.

Кальвіні?зм — напрямок протестантизму заснований Ж. Кальвіном і
поширений в Шотландії, Нідерландах і в частині Швейцарії; кальвінізм
також прийнятий пуританами в Англії, Новій Англії й Пресвітеріанською і
Конгрегаціоналістською церквами в США. Основу доктрини становить ідея
приречення, відповідно до якої деякої душі заздалегідь обрані Богом,
завдяки жертві Христа, для порятунку, а інші прокляті. Хоча в даний час
кальвінізм у його найбільш суворій інтерпретації зустрічається рідко, у
20 столітті спостерігалося його відродження у вигляді неокальвінізму,
завдяки роботам Карла Барта.

Для кальвінізму характерно:

визнання лише Святого Письма, “Бог дав нам дві книги, два откровення про
Себе: книгу природи та Книгу Святого Письма”.

велике значення доктрини предоприділення (що йде від Божої волі –
предустановленність життя людини, його спасіння та осуджения);

успіх у професійній дяяльності служить підтвержденням його вибранності,

відкидання необхідності допомоги духовенства в спасінні людей,

спрощення церковної обрядності

у кальвінізмі відкинуто всі зовнішні атрибути культу — алтар, ікони,
свічки, хрест.

Проповідь — центральних момент богослужіння, вона включає співання
псалмів та молитв.

3. Протестантська Реформація в Англії 16 століття

Важливим засобом зміцнення абсолютизму при Тюдорах з’явилася реформа
церкви в Англії, що почалася при Генріхові VIII. Приводом до її
проведення послужило відмовлення папи римського дозволити розвод короля
Генріха VIII з його першою дружиною Катериною Арагонською, родичкою
Карла V. У відповідь на це відмовлення англійський парламент у 1534 р.
звільнив церкву Англії від підпорядкування Риму і “Актом про супрематії”
проголосив главою церкви короля. В основі Реформації лежало прагнення
англійських дворян і городян створити національну протестантську церкву
як знаряддя абсолютизму, а також заволодіти церковними землями і майном.
Парламентськими актами 1536 і 1539 років в Англії були закриті всі
монастирі, а їхнє майно і землі конфісковані королем; у 1545 році були
закриті всі каплиці, майном яких також заволоділа корона. Ці конфіскації
в остаточному підсумку збільшували земельні володіння дворянства і
буржуазії, а також значно поповнили королівську скарбницю. Нові власники
церковних земель, щоб збільшити свої доходи, зганяли з землі селян —
колишніх її власників, огороджували її і підвищували земельну ренту.

Реформація проводилася шляхом найжорстокішого терору. Від англійців
вимагали повного підпорядкування новій організації церкви. За
заперечення її основних принципів покладалася страта. Побоюючись росту
народної опозиції стосовно нової церкви, Генріх VIII заборонив
самостійно читати і тлумачити Біблію майстеровим, поденникам, хліборобам
і слугам, тому що вони могли витлумачити її в дусі радикальних
сектантських навчань. Найактивнішими діячами Реформації були Томас
Кромвель — канцлер королівства, і Томас Кранмер, що зайняв після
Реформації посаду архієпископа Кентерберійського.

При Марії Тюдор (1553—1558), дочки Генріха VIII від першого шлюбу,
затятій католичці, що вийшла заміж за спадкоємця Карла V Габсбурга і
майбутнього короля Іспанії Пилипа II, в Англії восторжествувала
католицька реакція.

Після смерті Марії англійська корона перейшла до Єлизавети I
(1558—1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний
папою. При Єлизаветі абсолютизм ще більш зміцнився. Вона відновила
реформовану церкву, у цьому її підтримало більшість дворян і буржуазії.
При ній була складена остаточна редакція англіканського символу віри
(так називані “39 статей”), що прийняв парламент у 1571 р. Англіканізм —
помірний плин у протестантизмі. У його символі віри визнавався догмат
про порятунок людей від гріхів за допомогою віри в спокутну жертву
Христа й у Священне писання як джерело цієї віри, але при цьому не
відкидалися і “добрі справи”, що повинні робити віруючі на користь
церкви, як прояв цієї віри. Визнавалися два таїнства – водохрещення і
причащання. Церква стала національною, богослужіння велося англійською
мовою, відкидалися влада папи над нею, індульгенції, шанування ікон і
мощів, зменшувалося число свят. Разом з тим у реформованій церкві
зберігалася ієрархія духівництва, очолювана єпископами, що володіли
своїми землями. Духівництво підкорялося тільки королю як частина його
державного апарата і було зобов’язано пропагувати серед мирян ідею про
повне і беззаперечне їхньому підпорядкуванні королю і його посадовим
особам і про неприпустимість заколотів. Як і раніше стягувалася
десятина, котра стала надходити на користь короля і перетворилася у
важливе джерело його доходів.

Висновки

Отже, реформація 16 століття в Європі спростила, удешевила і
демократизувала церкву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх
проявів релігійності, додала нормам буржуазної моралі божественну
санкцію. Стаючи усе більш впливовою буржуазія одержала «дешеву», просту
і зручну релігію, що відповідала інтересам цього класу.

Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів і
обслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не
віднімає багато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших
обрядів і ритуалів.

Вона не стискує життя і поводження людини дотриманням посад, вибором їжі
і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніх проявів своєї віри. Така
релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.

Реформаторський рух досяг вищої точки в 16 столітті. У ряді європейських
країн, хоча і різними шляхами, був здійснений перехід до нової,
протестантської церкви. Подекуди міщанство задовольнилася реформацією
католицької церкви. 17 століття вже не знає Реформації. У наступному
розвитку поступово утворяться умови для епохи буржуазних революцій.

Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленні світової
цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально – політичного
ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не
роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості,
Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні
обрії. Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від
авторитарної опіки папства і церкви, одержала вищу для неї санкцію –
релігійну – на те, що тільки власний розум і совість можуть підказати
їй, як варто жити.

Реформація сприяла появі людей буржуазного суспільства – незалежного
індивіда з волею морального вибору, самостійного і відповідального у
своїх судженнях і вчинках. У носіях протестантських ідей виразився новий
тип особистості з новою культурою і відношенням до світу.

Капіталізм, що складається, одержав у протестантизмі духовне
обґрунтування.

У країнах, де перемогла Реформація церква виявилася у великій залежності
від держави, користалася меншою владою, ніж у католицьких державах,
унаслідок проведеної секуляризації утратила свою економічну міць. Усе це
полегшувало розвиток науки і світської культури.

У результаті Реформації вся Європа стала розколотою на дві частини.
Католицька церква перестала бути церквою всієї Західної Європи. З неї
виділився самостійний могутній релігійний напрямок – протестантизм –
третій напрямок у християнстві.

Протестантизм виробив функціонуючу сьогодні у свідомості мільйонів людей
особливу етику – етику праці, економічної діяльності, договірних
відносин, акуратності, ощадливості, педантизму, тобто бюргерських
чеснот, що ввійшли в плоть, кров і повсякденний побут країн Західної
Європи і Нового Світу.

Список використаної літератури

Всемирная история: учебное пособие. Т.2. – М: Мысль, 1985.

Всемирная история. Том 10. – М., 1997.

История философии в кратком изложении. /Пер. С чешского под ред.
И.И.Богута – М: Мысль. 1995 г.

Некрасов Ю.К. Реформация и крестьянская война. – Вологда, 1994

Порозовская Б.Д. Иоганн Кальвин, его жизнь и деятельность. – СПб., 1999.

Смирин М.М. Народная реформация Томаса Мюнцера и великая крестьянская
война. – М., 1995

Християнство / Янг Джордж. – М., 2000.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020