РЕФЕРАТ
на тему:
Історія розвитку аптек
ПЛАН
1. Зародження аптечної справи на території України
2. Розвиток аптечної справи в ХІХ столітті
Список використаної літератури
1. Зародження аптечної справи на території України
Першими документами, що дають відомості про історію розвитку
лікознавства на Русі, є літописи. Одне х найбільш ранніх джерел, в якому
згадується про існування лікарів у Київській Русі, – церковний устав
Володимира Святославовича, написаний у Х ст. (996 р.).
Оскільки на Русі ліки називалися зіллям, то й установи, що готували та
відпускали їх, називалися “зеленями” (звідси зелейник).
Джерелом лікарських засобів медичної практики в основному були рослини,
з яких готували “лікарське зілля” і для внутрішнього, і для зовнішнього
вживання, Найчастіше використовували аїр, лопух (кореневище); березу
(листя, бруньки, сік); борщівик, буркун, любисток, хвощ (траву);
бобівник, суниці, м’яту, подорожник, черемху, шавлію (листя); дуб,
дягель, півонію. редьку, хрін (коріння); яловець (ягоди); часник, цибулю
(цибулини) тощо.
У розвитку української фармації від зародження її в XIII ст. і до
формування прообразу сучасної аптеки на початку ХХ ст. виділяються три
основних етапи, які припадають на певні історичні періоди: князівської
доби (1256-1349), перший польський (1349-1772) і австрійський
(1772-1918).
Для князівської доби, що зайняла менше століття, характерне виникнення
храмової медицини. У цей час стали з’являтися медичні осередки з
аптеками при львівських храмах Іоанна Хрестителя (XIII cт.),
Домініканському соборі (XIV ст.), монастирі Св.Юрія (XIV ст.).
Лікувальна практика і застосування лікарських засобів базувалися в
основному на традиціях народної медицини.
Особливістю другого етапу, який тривав понад чотири століття і був для
галицького краю неблагополучним в епідеміологічному відношенні (епідемії
1348, 1362, 1365, 1464, 1467 рр.), стало будівництво у Львові першого на
території сучасної України водогону питної води (1404) й очисної
системи; запрошення у XV ст. з європейських країн до Львова перших
дипломованих лікарів і аптекарів; поява аптекарів-українців (Василь
Русин, 1445); відкриття у Львові першої офіційної публічної аптеки
(1490); заснування на західноєвропейський зразок цеху цирульників
(1512).
На початку XVI ст. у Львові виникли національно-релігійні братства та
позацехові об’єднання умільців, які, поряд з іншим, взяли на себе
створення шпиталів і притулків для хворих і убогих.
Проте розвиток медичної та аптечної справи в Галичині XVI ст. мав
хаотичний характер, а кількість шпиталів і аптек змінювалася без
урахування потреб населення.
В XVII ст. у Львові працювали 15 дипломованих лікарів, 5
цирульників-хірургів і 15 аптекарів. В ієрархії середньовічного міста
останні посідали проміжне місце між купцями й ремісниками. Їхній
соціальний стан уперше був визначений статутом Львівського цеху
аптекарів (парфумерії) в 1611 р.: “… аптекарі, що добре опанували свою
справу, як і лікарі, приносять місту славу й користь благородним розумом
та добрими науками… мають привілеї і ніяк не можуть бути залічені до
ремісників”.
Підготовка аптекарів складалася з двох ступенів навчання: учня і
підмайстра (помічника аптекаря). Щоб здобути звання аптекаря, крім
практичних навичок, набутих в аптеці, і складання іспиту, помічник
аптекаря мав пройти теоретичну підготовку у фармацевтичній школі
Ягеллонського університету (Краків), після чого він отримував звання
асистента (провізора) і право заміщення посади аптекаря-власника.
Здобуття титула магістра фармації вимагало декількох років практики і
складання магістерського іспиту при університеті.
За часів Польщі аптечна мережа Галичини нараховувала всього 23 аптеки,
вісім з яких містились у Львові. За типом це були аптеки приватні,
“домашні” або монастирські. І тільки у Львові існувала одна військова
аптека.
Асортимент більшості галицьких аптек XVII ст. складали лікарські засоби
рослинного, тваринного і мінерального походження. Значні прибутки
аптекарям давала торгівля кондитерськими, спиртними і господарськими
товарами. В умовах відсутності державного контролю за діяльністю
приватних аптек галицькі аптекарі не були зацікавлені в удосконаленні
фахових знань і в пошуках більш раціональних форм організації роботи для
забезпечення потреб населення в лікарських засобах.
Третій, австрійський етап розвитку фармації в Галичині, який тривав
майже 150 років, характеризувався зародженням у Галичині державної
фармації в умовах приватної власності.
“Санітарним патентом” (1773) намісника австро-угорського уряду лікарям і
аптекарям заборонялося виконання професійних обов’язків без наявності
відповідних дипломів. Цим же документом уперше встановлювалися правила
діяльності лікарів і аптекарів: лікарям заборонялося виготовлення ліків,
а аптекарям – самостійне лікування хворих. За порушення організації
роботи аптеки магістрат накладає на власника штраф. Померлого власника
аптеки заміняв запрошений провізор, до членів родини це місце не
переходило. Аптекарі зобов’язувалися готувати і продавати ліки лише за
рецептом лікаря, вказуючи на етикетках своє прізвище.
Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов’язане з
уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і
поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії “Головного санітарного
статуту” Австро-Угорщини (1770), встановленням на території Галичини
державного цінника на ліки (1777), скасуванням польської і
запровадженням віденської метричної системи мір, забороною ввезення до
Галичини домашніх аптечок з інших країн. В кінці XVIII – на початку XIX
ст. галицькі аптеки виконували подвійну функцію: торговельних установ зі
своїм виробництвом і реалізацією ліків, ветеринарних препаратів,
косметичних засобів та медичних закладів для надання елементарної
медичної допомоги. Це позначилося й на управлінні аптеками: вони
підпорядковувалися промислово-торговельній палаті й медичним службам
міського управління.
Внаслідок урядового регулювання аптечної служби в Галичині у XIX ст.
склалося декілька типів аптек, що різнилися між собою як за
призначенням, так і за формою організації роботи: королівські, публічні,
військові, окружні, гомеопатичні, сільські, домашні і дрогерії.
Найпоширенішими були публічні аптеки, які мали рецептурний і
експедиційний відділи, механічну і рецептурну кімнати, склад для
матеріалів, зілярню, сушарню і бібліотеку. Тут дозволялося готувати
фармакопейні препарати, універсальні ліки та ліки з отруйними і
сильнодіючими речовинами, що їх виписували лікарі на спеціальних
рецептурних бланках. Право на ведення публічної аптеки надавалося
виключно докторам хімії або магістрам фармації.
Однак у провінції, згідно з декретом Надвірної канцелярії (1800),
дозволялося існування так званих домашніх аптек практикуючих лікарів,
якщо в місці їх проживання на віддалі однієї милі не було жодної аптеки.
При цьому лікарі мали право видавати хворим лише препарати, вказані у
фармакопеї. Сільську аптеку міг утримувати тільки дипломований провізор.
У рукописних лікарських порадниках ХVІІ ст. докладно описуються
технологічні процеси готування ліків. Ці відомості стали основним
джерелом для складання рукописних фармакопей.
Тодішні аптеки відігравали велику роль у піднесенні вітчизняної
фармації і таких наук, як ботаніка та хімія.
В аптеках готували порошки, розчини, сиропи, бальзами, еліксири,
есенції, декокти (“Лади”), олійні екстракти, пластирі, всіляка мазі,
пілюлі (“коточки”), таблетки (“трохиці”), пастилки (“леваші”),
супозиторії (“Гвіздочки”), оксимелі (“Меди”) та ін.
Важкий історичний період уярмлення України польсько-шляхетними
поневолювачами негативно позначився і на розвитку лікарського
обслуговування населення.
За Богдана Хмельницького Україна була поділена на 16 полків. У полкових
містах були медичні центри з аптечними, які обслуговували в основному
козацьку верхівку.
У міста підвладних Речі Посполитій, приватні аптеки з’являються тільки
в другій половині ХVІІ ст. – в Кам’янці-Подільському, Луцьку, Крем’янці,
Вінниці, Корсуні, Богуславі, Умані, Житомирі. Кількість аптек на
Правобережжі значно зростає після возз’єднання його з Лівобережжям.
На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст.. було створено чотири полки:
Харківський, Охтирський, Сумський та Острогозький. У кожному полковому
місті для медичного обслуговування населення були міські лікарі, на яких
покладались і функції аптекарів.
Усім казенним, міським і військовим аптекам України постачали лікарську
рослину сировину і виготовлені в лабораторії ліки – спочатку казенна,
так звана польова, аптека в Лубнах, а з 1778 р. – Харківська казенна
аптека. Велику роль у лікарському обслуговуванні Лівобережжя відігравала
також Кременчуцька аптека.
В асортименті лікарських речовин у той час переважали рослини (80%),
потім ішли хімікати (9-10%) і речовини тваринного походження (7%).
На сході України державні аптеки диктували правила суворого контролю за
діяльністю приватних аптек. Перебуваючи під владою російської держави на
сході України після правління Івана Грозного вийшов “аптекарський указ”
(при царюванні Михайла Федоровича). Сам цар взяв під контроль
аптекарську справу. Ліки відпускали за таксою і в медичному асортименті;
в аптеках працювали кваліфіковані працівники.
На Правобережжі, яке залишалося під владою Польщі до 1795 р., і в
Західній Україні, що була під владою Австро-Угорщини, лікарське
обслуговування перебувало в руках приватних осіб і монастирів.
Сільське населення, яке становило 76% всього населення країни, фактично
було позбавлене можливості користуватися ліками.
Згідно з декретами і розпорядженнями про санітарну службу й діяльність
аптек (1772 р.), аптекам у Галичині не дозволялося лікувати, а лікарям –
відпускати й готувати ліки. Монастирські аптеки було закрито. Не було
чіткого розмежування між аптеками і крамницями, які продавали різні
товари.
Історія медицини на наших землях сягає сивої давнини. Перші аптеки на
території Галичини з’являються у 13 ст. Серед освічених міщан значну
частину становили аптекарі та лікарі. У 1445 році міське право прийняв
аптекар Василь Русин. Як пише історик-архівіст Д.Зубрицький, “наскільки
відомо, це був перший аптекар”. У цей час з’являються оригінальні
наукові праці з медицини. Еразм Сикст опублікував медичний коментар до
творів Сенеки і трактат про мінеральну воду з с. Шкло. У 1609 р. було
видано латинською мовою аптекарську ординацію “Leсta digna”. Серед
аптекарів того часу був і Ян Кучковський.
Опис майна Яна Кучковського, який відбувся 7 серпня 1618 року у зв’язку
зі смертю Катерини Єльонек для доньки Катерини Ковальської в офіцині
аптекарській свідчить, що поряд з речами, які і зараз можна зустріти в
аптеках, як: коробки, ступки, кубки, сита, друшляк, терези, коновки,
ложки і т.п., в офіцині Яна Кучковського були і такі незвичні речі, як:
пательні ріних видів, алембик (дестилятор) мідний, інструмент для
марципанів, котел для приготування воску, фляга цинкова для оливи,
терези великі для зважування коріння, пічка залізна, мензурка цинкова,
шпателі, кухоль мідний для цукру. Аптекарі не тільки виготовляли ліки
для потреб міста, а й торгували ними з іншими містами. Як свідчить
архівний документ, 18 липня 1616 року Ян Кучковський повіз на ярмарок в
Язлівці такі товари, як перець, ароматну лепеху (аїр), аніс, імбір,
кмин, рис, брюсельку червону, брюсельку брунатну, мигдаль амброзієвий
(пахучий), дерев’яні поліна, коріандр, оливки, сірку цитрусового дерева,
сірчану кислоту, піхту, настойку троянди, мінеральні смоли, корицю,
горіх мускатний горіх, концентрат ароматної лепехи, татарське зілля та
інше.
2. Розвиток аптечної справи в ХІХ столітті
З середини набули поширення гомеопатичні аптеки. Згідно з протоколом
засідання Крайової Ради здоров’я від 23 червня 1883 р., гомеопатичні
препарати дозволялося виготовляти виключно за рецептом лікаря і тільки
тим аптекам, які мали на це право. Лікарі, що займалися лікуванням
гомеопатичними препаратами, були позбавлені можливості утримувати
домашню аптеку.
Перші окружні аптеки України (прототипи сучасних центральних районних
аптек) з’явились у другій половині XIX ст., що пов’язане із заснуванням
окружних професійних аптекарських об’єднань, зокрема Товариства
галицьких аптекарів у Львові (1868). Як правило, аптекам, що їх
очолювали голови професійних об’єднань, надавався статус окружних.
Найвідомішою з них була окружна аптека у Львові “Під чорним орлом”,
заснована у 1735 р. військовим магістром Вільгельмом Наторптом для
забезпечення ліками розташованих у місті військових частин та урядовців
Ради міста (з 1966 р. – це “Аптека-музей” м. Львова).
Серйозну конкуренцію аптекам становили дрогерії – магазини санітарії і
гігієни. Тут реалізовувалися хімічні товари для ремесел, дезінфекційні
засоби, фототовари, отрутохімікати, перев’язувальний матеріал,
косметичні засоби, а також деякі готові ліки, що відпускалися без
рецепта і за нижчу, ніж в аптеках, ціну. Власниками дрогерій були так
звані матеріалісти з трирічною підготовкою-практикою в дрогерії або на
складі аптечних товарів.
Асортимент українських аптек XVI-XIX ст. на 80% складався з лікарських
засобів рослинного походження, хімікати становили 6,7%-10%, речовини
тваринного походження – 7%-10%. З лікарських форм в аптеках готувалися
настої, відвари, мікстури, краплі, сиропи, чаї, порошки, мазі, свічки,
пластирі. Гостра конкуренція спонукала фармацевтів виготовляти також
лікувальні вина, мінеральні води, м’ясні бульйони, яринові екстракти,
супи в брикетах, косметичні засоби та інше.
Характерними для української фармації у XIX ст. стали проблеми
аптекарської монополії, конкурентної боротьби за отримання концесії на
ведення аптеки, дискримінація прав провізорів-службовців, що наймалися
на роботу до аптекаря-власника. Це вступало в протиріччя з
соціально-економічними відносинами, які все більше набували промислових
ознак, і сприяло виникненню у XIX ст. професійних товариств галицьких
фармацевтів для боротьби за свої права.
Історія Буковинської фармації також стала невід’ємною частиною історії
аптекарської справи в Україні. Особливого розквіту вона сягнула у
післякняжу добу, коли за панування Австро-Угорської імперії велике
значення надавалося охороні здоров’я людей. Ідеологія тодішньої імперії
проголошувала добробут і здоров’я підданих запорукою сильної монархії. А
відкриті у той час перші аптеки були вигідними підприємствами, де не
тільки продавали ліки, а й готували різні лікери, лікувальні горілки,
суміші лікарських рослин. Існували аптеки королівські, публічні,
окружні, військові, домашні. Австрійські традиції доброї аптечної
практики підтримувалися також під час перебування Буковини в складі
Румунії… Від 1918 по 1940 рр. окрім однієї, усі аптеки краю були
приватними. Із 43 аптек половина належала одному власнику. І коли раптом
занедужував якийсь пан зі Сторожинця, ліки з Чернівців йому
доставляли… літаком.
Перший з’їзд фармацевтів Галичини (1897) накреслив конкретні шляхи
розв’язання цих проблем: відкриття нових аптек, розширення
університетських студій, створення професійних аптечних товариств за
участю власників аптек і магістрів фармації (службовців), прийняття
статуту пенсійного фонду допомоги аптечним працівникам і їхнім сім’ям
тощо.
Незважаючи на згадані проблеми і протиріччя, аптечна справа в регіоні
розвивалась у напрямі створення прообразу сучасної аптеки.
Однак вирішальний вплив на розвиток фармації і збільшення мережі аптек
справив науково-технічний прогрес, розвиток промисловості і природничих
наук, а також діяльність окремих визначних місцевих фармацевтів, які
сприяли зародженню хіміко-фармацевтичної промисловості в Галичині.
Відсутність на той час хімічної промисловості в регіоні призвела до
того, що саме аптечні лабораторії стали центрами синтезу й аналізу
хімічної продукції, одержання хімічно чистих речовин (алкалоїдів,
глюкозидів) і розробок технологій виробництва з них нових препаратів,
удосконалення апаратури для виготовлення більш складних лікарських форм.
Найкращою науковою лабораторією в Галичині у XIX ст. була лабораторія
аптеки “Під римським імператором Титусом” магістра фармації Теодора
Торосевича (1789-1876) – автора понад 120 наукових праць, дослідника
фізико-хімічних властивостей мінеральних вод теперішніх курортів
Трускавця, Моршина, Немирова, Великого Любеня, ініціатора використання
посуду із затемненого скла для зберігання світлочутливих препаратів.
Відмінною рисою розвитку аптечної справи у зазначений період є
виникнення при аптечних закладах невеликих промислових виробництв з
виготовлення ліків. Найбільші аптеки могли конкурувати з продукцією
закордонної фармацевтичної промисловості, яка шукала в Галичині ринків
збуту. В той же час власники галицьких аптек намагалися заповнити
місцевий ринок своєю продукцією. Згодом вони стали кооперуватися, що
сприяло спеціалізації в їхній роботі, розширенню обсягу виробництва,
поповненню асортименту товарів.
На початку XX ст. сформувався багатофункціональний фармацевтичний
комплекс фірми “Петро Міколяш і Спілка”. Угорський підприємець Петро
Міколяш ще в 1826 р. заснував у Львові аптеку “Під золотою зіркою”, при
якій в 1852 р. відкрилася хіміко-фармацевтична лабораторія. А в 1900 р.
створилася фармацевтична фірма, яка мала аптеку, науково-хімічну
лабораторію, магазини санітарії і гігієни, лабораторного скла і
реактивів, склади для гуртової реалізації лікарських засобів,
гомеопатичних препаратів, товарів для дрогерій, виробництво і склади для
розчинників лаків та фарб.
Структура і функції фірми “П.Міколяш і Спілка” дають можливість вважати
її прообразом сучасного В/О “Фармація” в умовах приватної власності. У
першому десятиріччі XX ст. фірма забезпечувала чверть потреб Галичини в
лікарських засобах. Вона налагодила партнерські зв’язки з відомими
фармацевтичними європейськими підприємствами “Мерк”, “Шерінг”, “Баєр”,
“Кнолль”, “Ля Рош”, користувалася їх інвестиціями і представляла
продукцію цих фірм на галицькому ринку. Все це дозволило їй розширити
власну виробничу базу і відкрити у 1910 р. як окремий відділ фірми
фармацевтичну фабрику “Лаокоон”. Фабрика випускала медикаменти у таких
великих на той час обсягах, що постачала їх галицьким аптекам, лікарням,
військовим шпиталям. На базі цієї фабрики створено сучасний потужний
фармацевтичний комплекс “Галичфарм”, який нещодавно святкував свій
80-річний ювілей.
Отже, аптечна справа України протягом всієї своєї історії безупинно
перебувала в русі, об’єктивно залежала від соціально-економічного
розвитку та історичних особливостей України.
Список використаної літератури
1. Гунський І.М. Організація і економіка фармацевтичної справи
2.Верхратський С.А. Історія медицини.
3.Наталя Бенюх. Історія фармації Галичини.
4. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Париж; Нью-Йорк,
1980.
5. Губський І. М. Аптечна справа в УРСР.— С. 19.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
