РЕФЕРАТ
на тему:
Міжнародний ринок капіталів
ПЛАН
Вступ
1. Поняття міжнародного ринку капіталів, особливості становлення
2. Міжнародний рух капіталів
3. Світовий ринок позичкових капіталів
4. Міжнародний кредит, класифікація і його роль у світовій економіці
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком
процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням
сек’юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією
цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти –
валютні, процентні, фінансові ф’ючерси та опціони, операції СВОП та
ін.). Це привело до створення великого мобільного світового грошового
ринку, де поступово втрачається колишня чіткість розмежування між його
окремими сегментами. Сукупна величина чистих міжнародних зобов’язань
становила на кінець 2006 р. 5,5 трлн. дол. США.
Складовими світового грошового ринку є міжнародні ринки грошей та
капіталів. Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх
цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать
до ринку капіталів, а короткострокові кошти – до ринку грошей.У процесі
поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв’язків
відбувається інтеграція національних ринків грошей та капіталів.
Постійне прагнення грошового капіталу до самозростання виводить його за
національні межі. В умовах повної конвертованості валют унаслідок
переплетіння різних національних грошових ринків створюються міжнародні
ринки грошей та капіталів, що підвищує мобільність грошового капіталу.
1. Поняття міжнародного ринку капіталів,
особливості становлення
Участь національних ринків грошей та капіталів в операціях світового
ринку визначається такими чинниками:
* наявністю розвинутої кредитної системи та фондової біржі;
* місцем країни у світовій економічній системі господарства та її
валютно-економічним станом;
* помірністю податкового тиску;
* пільговим валютним законодавством, що відкриває іноземним
позичальникам доступ на національний ринок грошей та капіталів та
іноземним цінним паперам – до біржового котирування;
* вдалим географічним положенням;
* відносною стабільністю політичного режиму.Ці чинники обмежують коло
національних ринків грошей та капіталів, які виконують міжнародні
операції. Унаслідок конкуренції склалися світові фінансові центри –
Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.
До Першої світової війни найвідомішим фінансовим центром був Лондон. Це
визначалося високим рівнем розвитку капіталізму у Великобританії, її
широкими торговельними зв’язками з іншими країнами, відносною сталістю
фунта стерлінгів, розвинутою кредитною системою країни.Після Першої
світової війни провідний світовий фінансовий центр перемістився до США.
У Західній Європі активно здійснюють міжнародні кредитні операції
Швейцарія і Люксембург. Частка останнього становить близько 1/4 всіх
євровалютних кредитів. Новим світовим фінансовим центром став Токіо
внаслідок посилення позицій Японії на світових ринках, створення
потужної закордонної банківської мережі, скасування валютних обмежень.
Останнім часом з’явилися нові фінансові центри, такі як Багамські
острови, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та ін., що пов’язано з пільговим
податковим законодавством та незначними операційними видатками в цих
країнах.Формування сучасного світового ринку позичкових капіталів
відбулося на початку 60-х років XX ст. До цього в умовах світової
економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований.
З кінця 50-х років почали здійснюватися короткострокові фінансові
операції, водночас зростав попит на довгострокові позички. Наприкінці
60-х років розвиток світового ринку позичкових капіталів активізувався,
а в 70-80-ті роки його масштаби значно збільшились.Потоки світового
капіталу, що з кожним роком зростають, посилюють фінансову конкуренцію
між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, що сприяє
зменшенню втручання держави у діяльність суб’єктів на внутрішньому ринку
та лібералізації міжнародного руху капіталів. Так, масштаби фінансових
ринків Великобританії значно зросли після скасування у 1979 р. контролю
над рухом капіталу та здійснення реформи ринку акцій (“великий шок”) у
жовтні 1986р. Починаючи з 1980р. Японія розпочала лібералізацію ринку
іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку.
Значно зросли японський ринок іноземних облігацій та грошові ринки.
З інституційної точки зору міжнародний ринок капіталів та грошей – це
сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух
позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. До таких
установ належать: приватні фірми, банки, насамперед ТНК та ТНБ, фондові
біржі, державні та муніципальні органи, міжнародні та регіональні
валютно-кредитні та фінансові організації, регіональні банки розвитку та
ін.
Міжнародний ринок капіталів – це такий ринок, на якому купуються та
продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року)
боргові зобов’язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції,
заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та
банківські комерційні позички.Традиційний інструмент на міжнародному
ринку капіталів – іноземні облігації. Ці облігації продаються у
зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Іноземні облігації
були важливим інструментом на міжнародному ринку капіталів протягом
багатьох століть. Власне, значний відсоток залізниць США, що збудовані у
XIX ст., фінансувався продажем закордонних облігацій у Британії.
Новацією є єврооблігація, тобто облігація, що номінована в іншій валюті,
ніж валюта країни, в якій вона продається. Наприклад, облігація, що
номінована в доларах США, продається у Лондоні.
Сьогодні понад 80% нових випусків на міжнародному ринку облігацій – це
єврооблігації, і ринок цих цінних паперів зростає дуже швидко. Це –
головний цінний папір на міжнародному ринку капіталів.Найпотужніший
ринок капіталів у світі мають США. Нью-Йорк – центр ринку капіталу США.
Нині всі інвестиційні банки, такі як Salomon Brothers, Merrill Lynch,
Goldman Sachs, ведуть операції саме у Нью-Йорку.Найбільшим міжнародним
ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий,
євровалютний ринок. Термін “євроринок” застосовується також і до
аналогічних ринків інших регіонів. Мінімальна сума ділової операцій – 1
млн дол.Народження ринку євродоларів пов’язано із Радянським Союзом.
На початку 50-х років СРСР мав величезні доларові залишки в банках США.
Оскільки радянський уряд боявся, що уряд США може заморозити ці активи,
то прагнули перемістити вклади до Європи, де вони були б захищені від
експропріації. Переведення депозитів у доларах у європейські банки
породило ринки євродоларів. Вони створюються тоді, коли вклади на
рахунках у Сполучених Штатах переказуються в банк поза межами
країни.Євровалюта – це строковий депозит, що перебуває в банку за межами
країни-емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими
вкладами, причому більше половини з них – сертифікати депозитів зі
строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів
перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших
фінансових ринків у світовій економіці.
Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть
вкладатися поза межами Європи, особливо в місцях, які надають цим
депозитам статусу офшорних – Гонконг, Сінгапур, Багамські та Кайманові
острови.Офшорні банківські центри поділяються на “паперові” та
функціональні. “Паперові” центри зберігають документацію, банківські
операції вони виконують у незначних розмірах або не проводять взагалі.
Функціональні центри, навпаки, здійснюють депозитні операції та надають
кредити.
Обидва типи центрів допомагають переміщувати кошти з потужних
міжнародних фінансових центрів, таких як Лондон, Нью-Йорк, кінцевим
позичальникам. Банки використовують “паперові” центри, такі як Багамські
та Кайманові острови, для того щоб мінімізувати податки та виключити
регулювання своєї діяльності.Євроринки не підпорядковані національним
правилам, зокрема щодо резервних вимог та ін., тому банки можуть
працювати на них більш ефективно та з меншими витратами. Унаслідок
конкуренції на цих ринках з’являється взаємозв’язок між процентними
ставками на євроринках та на внутрішніх грошових ринках. Наприклад, якщо
відсоток за внутрішніми депозитними сертифікатами в США вищий, ніж за
євродепозитними, банки США намагатимуться отримувати позики на
евроринках через свої філії за кордоном.Між традиційними міжнародними
фінансовими ринками та євроринками існує певний зв’язок. Якщо
міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути
надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на
євроринках. Євроринки та офшорні ринки тісно пов’язані. Вони
обслуговуються однією групою банків. Обидва види ринків мобілізують
ліквідні кошти, виконують посередницькі функції та майже не підкоряються
внутрішньому регулюванню. Євровалютні ринки є ринками позик та
депозитів, міжнародні валютні ринки забезпечують базові засоби
платежу.Серцевиною ринку єврокапіталів є європозики, які надаються через
випуск єврооблігацій, тобто облігацій у євровалюті. Основна валюта
єврооблігацій – долар США.
Єврооблігаційна позика характеризується такими особливостями:
розміщується одночасно на ринках ряду країн на відміну від традиційних
іноземних облігаційних позик, які випускалися на одному ринку
країни-кредитора; валюта європозики, як правило, є іноземною для
кредиторів та позичальників (наприклад, позика у доларах США
розміщується в Японії, Німеччині та ін.); емісія єврооблігацій не
підпадає під національні правила проведення операцій з цінними паперами
країни, валюта якої є валютою позики, тощо. Емісія єврооблігацій
здійснюється консорціумом (синдикатом) банків, в яких беруть участь від
2 до 30-40 кредитних інституцій різних країн.
Міжнародні консорціуми (синдикати) банків – це угоди між банками з метою
спільного проведення великих міжнародних операцій та розподілу ризику
серед учасників відповідно до їх частки в угоді. Консорціум включає
банк-лід-менеджер, який формує групу банків-гарантів (коменеджерів), або
банків, які безпосередньо продають облігації. Банк-менеджер
зобов’язується надати 10-20% єврокредиту, а інші учасники – не менше,
ніж 1 млн дол. Частка кредитів банківських консорціумів постійно
зростає. Вартість кредиту на світовому ринку грошей та капіталів включає
змінну частину ЛІБОР1 та постійну – “спред”, тобто премію за банківські
послуги (маржу). Маржа коливається від 0,75 до 3% та залежить від
співвідношення попиту на кредит та його пропозицію, терміну позики,
кредитоспроможності клієнта, кредитного ризику. Незважаючи на відносну
самостійність ставок євроринку, зберігається їх функціональна залежність
від ставок національних ринків. Разом з цим існує і зворотний зв’язок.
2. Міжнародний рух капіталів
Міжнародні фінансово-кредитні відносини—це відносини, що виникають між
суб”єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції
капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків,
позичкових процентів.
Міжнародні кредитні відносини—це відносини, що існують між кредиторами і
позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і
погашення позики, включаючи наростання процентів.
Міжнародний рух капіталу—це переміщення капіталу між країнами у пошуку
більш вигідної сфери застосування.
Експорт капіталу—це одностороння міграція капіталу з однієї країни в
інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох
видів:
Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні
інвестиції.
Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних
відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.
Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи
товарній формі суб”єктами однієї країни у власність суб”єктам іншої
країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.
Міжнародна економічна допомога має свої форми:
— фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту
чи безвідшкодного фінансування суб”єктами одних країн суб”єктам інших
країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проекиів.
— матеріальна допомога – це безплатна передача суб”єктами одних країн
суб”єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.
За принадлежністю капітал, що експортується ділиться:
1.Приватний капітал — експортується у формі інвестицій та кредитів,
рідше у формі допомоги.
2.Державний капітал—експортується у формі міжнародної економічної
допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу
тенденцію.
Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких
чотирьох груп:
-прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.
-отримання підприємницького прибутку.
-отримання процентів за позичковий капітал.
-прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних,
політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.
Користь від імпорту капіталу:
1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.
2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.
3.Підвищення рівня класифікації працівників.
4.Нові робочі місця.
5.Розширення експорту, розвиток сфери послуг, набуття іноземного досвіду
в господарюванні.
6.Поповнення національного бюджету.
Шкідливий бік імпорту:
1.Можливе вивезення сировини.
2.Іноземне втручання у національну банківську справу.
3.Захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни.
4.Вивезення у прихованому виді прибутків з країни.
5.Деякі втрати політичної свободи.
3. Світовий ринок позичкових капіталів
Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70роки
20ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі
світового фінансового ринку.
Світовий ринок позичкових капіталів—система відносин щодо акумуляції і
перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту
і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторамирізних
країн.
Економічна структура світового ринку позичкових капіталів:
Світовий грошовий ринок—надання короткострокових позик переважно для
обслуговування міжнародної торгівлі, і виступає у вигляді грошей
(депозитів).
Світовий ринок капіталів—надання тривалих позик, фінансування
капіталовкладень.
Інституціональна структура світового ринку позичкових капіталів:
1.Вкладники—населення планети, офіційні інститути, приватні фірми,
банки, страхові компанії, пенсійні фонди, національні та міжнародні
організації.
2.Посередники(акумулятори і постачальники капіталу)—транснаціональні
банки, фінансові компанії, фондові біржі, ценральні та
зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні та національні
фінансово-кредитні установи.
3.Споживачі(позичальники)—ТНК, державні органи, приватні фірми,
міжнародні та регіональні організації.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів—відображає
рух капіталів між країнами, групами країн та регіонами світу переважно
через міжнародні фінансові центри.
Основні передумови формування фінансових центрів:
Високий рівень економічного розвитку країни.
Активна участь у МЕВ.
Розвинений національний ринок капіталів.
Ліберальне валютне і податкове законодавство.
Вигідне географічне розсташування.
Відносна політична стабільність.
Провідними фінансовими центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих,
Фракфурт-на-Майні; нові фінансові центри: Бахрейн, Панама, Гонконг,
Сінгапур.
Ядром світового ринку капіталів є Євроринок—це частина світового ринку
позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-позичкові
операції у євровалютах(валюта, яка функціонує як позичковий капітал поза
країною її походження).
Обсяг позичкових капіталів Євроринку складає- 7-8трл $, а загальний
обсяг світового ринку позичкових капіталів складає- 10трл $.
Функції світового ринку позичкових капіталів:
Акумуляція капіталу.
Перерозподіл капіталу.
Стабільність світового господарства.
Забезпечення прибутку від кредитних операцій.
4. Міжнародний кредит, класифікація
і його роль у світовій економіці
Міжнародний кредит—це позика в грошовій або товарній формі, яку надає
кредитор однієї країни позичальнику іншої країни на умовах строковості,
повернення і платності.
Класифікація кредитів різноманітна:
1.За призначенням:
а)комерційні кредити—це кредити, що надаються для закупівлі певних
товарів або оплати необхідних послуг.
б)фінансові кредити—це кредити, які можуть викорстовуватися
позичальниками на довільні цілі(інвестиції, придбання цінних пеперів,
погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію.)
2.За джерелами кредитування:
а)внутрішні—це кредити, які надаються суб”єктами однієї країни один
одному для здійснення ЗЕД.
б)зовнішні—це кредити іноземних позичальників національним суб”єктам для
здійснення ЗЕД.
3.Суб”єктами кредитування:
а) приватні кредити—це кредити приватних фізичних та юридичних осіб.
б)державні кредити—це міжнародні кредити, що надаються урядовими
установами від імені держави.
в)кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.
г)змішані кредити—це міжнародні кредити, що надаються під одну програму
різними кредитлрами.
4.За формою надання:
а)товарні кредити—це переважно комерційні кредити, для закупівлі певних
видів товарів чи послуг.
б)валютні кредити—це грошові фінансові кредити.
5.За формою забезпечення:
а)забезпечений кредит—це кредит, що забезпечується нерухомістю,
товарами, цінними паперами, як заставою.
б)бланковий кредит—це міжнародний кредит, який надається під
зобов”язання боржника сплатити його і під соло-вексель з одним підписом
позичальника.
6.За терміном дії:
а)короткострокові кредити – до 1 року.
б)середньострокові кредити – від 1-5 років.
в)довгострокові кредити – зверх 5-7 років.
У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу
роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів
торгівлі. У той же час він може приводити і до негативних наслідків,
викликаючи диспропорції в економіці країн кредиторів. Надмірне залучення
міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платіжну
спроможність позичальників за рахунок сплати величезних процентів за
кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною
призупинення їх економічного зростання.
Висновок
Таким чином, капітал (за «Економікс» Макконнелла і Брю) – це:
– створені ресурси, які використовуються для виробництва товарів і
послуг;
– товари, які безпосередньо не споживаються людьми;
– інвестиційні товари, засоби виробництва.
У закритій економічній системі джерелом капіталу є виключно внутрішні
заощадження. За умови підключення національної економіки до системи
світогосподарських зв’язків іноземні капітали, одночасно з внутрішніми,
виступають легітимною складовою національного інвестиційного середовища.
Специфіка міжнародного руху капіталу полягає в тому, що передача права
власності на інвестиційний товар чи надання економічних послуг
відбувається між резидентами різних країн.
Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є
найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти
світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки
опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал.Темпи
зростання експорту капіталу випереджають темпи зростання ВВП та
товарного експорту. За чверть століття (з середини 60-х років)
закордонні капіталовкладення зросли в 4 рази, на початку 80-х років їх
сума оцінювалась на рівні 450 млрд. дол. США. А на сьогоднішній день –
близько 3 трлн. дол. США.Міжнародний рух капіталу означає переміщення
його за кордон з метою одержання підприємницького прибутку чи відсотків
на капітал.
На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт
реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується,
міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення
прибутку.
Список використаної літератури
Гальчинський А. Теорія грошей. – К., 1998
Козик В.В., Панкова Л.А. Світове господарство та міжнародні економічні
відносини. – Львів, 2002.
Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. – К., 2000.
Мазаракі А.А., Воронова Є.М. Міжнародні валютно-фінансові та
валютно-кредитні відносини. Конспект лекцій. – К., 2001.
Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. – Чернівці,
1999.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
