Кінна статуя імператора Марка Аврелія (бронза). Встановлена ймовірно
Мікеланджело в 1538 р. на пл. Капітолія в Римі
Кінна статуя Марка Аврелія, на Капітолійській площі в Римі — найбільш
відомий пам’ятник мистецтва свого часу. Це єдина кінна статуя римського
імператора, яка дійшла до нас.
Цільний силует статуї, підкреслено великі обсяги, відсутність сильного
руху — все це створює відчуття значимості і сили, неприборканого
темпераменту і величі. Спокійний імператор на спокійному коні, правою
рукою він дарує пощаду переможеним варварам.
Спочатку вона була встановлена на схилі Капітолія напроти Римського
форуму.
У XII столітті її перенесли на площу Латерана.
У 1538 році Мікеланджело помістив її на Капітолії за розпорядженням папи
Павла III.
Зараз кінна статуя піднімається в центрі площі Капітолія, в оточенні
чудових палаців створених по проекту Мікеланджело.
Статуя Марка Аврелія пережила спустошливі набіги варварів і релігійний
фанатизм середньовічних християн, що спотворювали статуї, відбивали їм
носи, вважаючи їх ідолами.
Статуя Марка Аврелія не була ушкоджена, імовірно, тому що в середні
століття вважалося, що статуя зображує Костянтина Великого — першого
римського імператора, який прийняв християнство. Завдяки цьому шедевр
античного мистецтва дійшов до наших днів неушкодженим.
Статую Марка Аврелія можна вважати прототипом багатьох кінних
пам’ятників пізніх періодів, у тому числі кінному пам’ятнику Петрові I у
Михайлівськ замка, створеному Б.К. Растреллі.
Імператор протягує руку, ніби вітає тих, хто входить на площу.
Мікеланджело виконав і своєрідний малюнок, нанесений на поверхню площі
довкола статуї. Мікеланджело придумав чудові декорації для Марка
Аврелія, але помер швидше, ніж встиг завершити свій задум. Втілювати в
життя його плни довелося потомках. Гете, коли побачив площу Капіталія в
останній день перебування в Римі, в 1788 році сказав, що вона “подібна
чарівному палацу в пустелі”.
Кінна статуя Марка Аврелія виконана з бронзи, розміри її дещо
перевищують натуральні. Обидві частини цієї скульптурної композиції —
фігура вершника і загнузданого коня — порожнисті, а основа зроблена з
бронзи. Вся статуя покрита позолотою й важить понад дві тисячі
кілограмів.
Створення її належить, очевидно, до другої половини II ст. н.е.,
приблизно до 170 року. Ця статуя не розділила долю багатьох інших,
переплавлених у середні віки, лише завдяки тому, що її прийняли за
скульптуру Костянтина, першого імператора, який прийняв християнство вже
в зрілому віці. Втім, Костянтин продовжував виконувати функції великого
понтифіка й зберіг більшу частину вірувань, успадкованих ним від
предків. Та якщо згадати, що лише через 200 років — два століття потому
— сталося пограбування Риму варварами, і в цей час стали знову
використовуватися предмети, вчення й вірування, які належали до давніх
язичницьких культів, якщо згадати, що все це відбувалося в атмосфері
цілковитого невігластва і крайнього фанатизму, то помилки подібного
плану вже нікого не здивують.
Дев’ять років тому скульптура залишила своє звичне місце в Капітолії —
її було знято з постаменту епохи Відродження й відправлено на
реставрацію. На той час позолоти на ній практично не лишилося. Частково
це пояснюється чистим благоговінням людей, які впродовж багатьох століть
доторкалися до статуї, вважаючи, що це приносить місту вдачу і
процвітання. Існувало повір’я, що, поки ціла скульптура, Риму ніщо не
загрожує, але як тільки вона зникне, разом з нею зникне й місто, і
настане кінець світу.
Довший час ця кінна статуя перебувала в Інституті реставрації. Складові
частини її зберігались окремо одна від одної, над їх відновленням
працювала група фахівців — дуже нечисленна, що терпіла гостру нестачу
технічних засобів і фінансів, як це нерідко буває в середземноморських
країнах. Втім, обсяг необхідних реставраційних робіт виявився не дуже
великим, і при наявності достатніх засобів вони могли бути виконані
значно швидше — впродовж кількох місяців. Закінчення реставрації було
приурочене до 12 квітня 1990 року. Парадоксально тільки те, що причиною
цього було відкриття чемпіонату світу з футболу! Чемпіонат привернув до
Італії мільйони туристів — саме за них дбали реставратори.
І ось в один із днів мінливої римської весни, точніше, 12 квітня 1990
року, без широкого розголосу і особливої урочистості обидві частини
статуї було доставлено на попереднє місце. Кілька поліцейських машин і
мотоциклісти охорони супроводжували дві червоні вантажівки. Перша везла
статую Імператора з простягнутою вперед рукою, опущеною долонею вниз у
римському вітанні — жест, що означає одночасно і благословення. І тут
сталося диво. Несподівано на шляху процесії став збиратися натовп, який
натхненно аплодував і зустрічав появу статуї давнім вітанням: «Аве,
Імператор!» Над статуєю кружляв вертоліт, який стежив за її безпекою…
Проте ця обережність була явно зайвою. Абсолютно всі виражали свою любов
і глибоку пошану Імператору-Філософу. І хоча один з антифашистських
законів Італії забороняє піднімати у вітанні праву руку з опущеною
долонею, тисячі людей у пориві, що йшов із глибини душі, саме цим жестом
зустрічали статую Імператора. В цьому пориві і в цьому жесті не було
нічого політичного, і нікому навіть на думку не спало пов’язувати їх із
похмурими подіями Другої світової війни. Просто мешканці Риму, як і
майже вісімнадцять століть тому, раптом відчули свою причетність до
нового тріумфу Імператора. Простягнута рука Імператора, що сяяла у ще не
яскравих променях весняного сонця, наче востаннє благословляла людей, що
заполонили вулиці. Народу було так багато, що кортеж рухався зі
швидкістю пішохода. Рух, звичайно, інтенсивний у ці ранкові години, був
цілком паралізований. Але цього разу багатоголосся автомобільних гудків
звучало не протестуючи, а вітально, і, мабуть, ніхто з автомобілістів не
нарікав на затримку, оскільки її причиною був незвичайний затор. Водій
одного з автобусів із щасливою усмішкою сказав всюдисущим репортерам:
«Сердитись? Що ви! Хіба можливо сердитись на Імператора?»
Колосальну бронзову статую вершника, наче злитого в єдине ціле зі своїм
бойовим конем, спочатку вирішили помістити в музей і накрити ковпаком із
броньованого скла. Але це рішення у багатьох викликало неоднозначну
реакцію. Відомі діячі культури, історії, відповідальні чиновники,
включаючи радника із Міністерства з питань навколишнього середовища,
виступали за те, щоб статуя Імператора була встановлена на відкритому
місці у всіх на очах і стала доступною для доторку рук будь-якого
бажаючого. В результаті взяла гору думка, що дуже забруднене повітря
може істотно пошкодити бронзу й особливо позолоту, що подекуди
збереглася.
Було запропоновано на колишнє місце скульптури поставити її копію. Але
ніхто в Італії поки що не поспішає виготовляти цю копію, й далі від
розмов справа не пішла. До того ж, багато хто висловлюється проти заміни
реліквії підробкою. 20 квітня президент Італії Коссіга відвідав
скульптуру Імператора в Капітолійському музеї, де їй віднині судилося
стояти.
Ця подія, що пробудила зацікавленість у мільйонів, показала, що в
колективній підсвідомості людей все ще збереглося щось загадкове,
справжнє і дивовижне, що торкається і об’єднує всіх, і це «щось» не
варто лишати поза увагою.
***
Мікеланджело Буонароті (іт. Michelangelo Buonarroti) – (1475–1564),
італійський скульптор, художник, архітектор і поет. Ще за життя
Мікеланджело його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва
Відродження. Мікеланджело безсумнівно один з найбільш натхненних
художників в історії мистецтва і, нарівні з Леонардо да Вінчі, найбільш
могутня фігура італійського високого відродження. Як скульптор,
архітектор, живописець і поет, Мікеланджело вплинув на своїх сучасників
і на наступне Західне мистецтво взагалі.
Він вважав себе флорентійцем – хоча народився 6 березня 1475 року в
маленькому селі Капрезе біля міста Ареццо. Мікеланджело глибоко любив
своє місто, його мистецтво, культуру і проніс цю любов до кінця своїх
днів. Він провів велику частину зрілого років у Римі, працюючи по
замовленнях римських пап; однак залишив заповіт, у відповідність з який
тіло його було поховано у Флоренції, у прекрасній гробниці в церкві
Санта Кроче.
У 1538-1539 роках Мікеланджело був складений план реконструкції
будинків, розташованих на Капітолійському пагорбі – у самім серці Рима.
План Мікеланджело не був цілком реалізований до кінця 1550-х років, а
роботи продовжувалися аж до початку 17-ого сторіччя.
На вершині Капітолійського пагорба великий майстер вирішив улаштувати
площу овальної форми, у центрі якої повинна була знаходитися антична
бронзова кінна скульптура Імператора Марка Аврелія. Для Палаццо деи
Консерватори він спроектував новий фасад, що гармоніює з іншими
будинками, що розташувалися на площі, одночасно зберігши традиційну
римську монументальність.
Протягом свого довгого життя Мікеланджело був близьким другом принців і
римських пап, від Лоренцо Де Медічі до Лева X, Климента VIII, і Пия III,
а також багатьох кардиналів, живописців і поетів. Характер художника,
його життєву позицію важко однозначно зрозуміти через його добутки –
настільки вони різноманітні. Хіба що в поезії, у власних віршах
Мікеланджело частіше і глибше звертався до питань творчості і свого
місця в мистецтві. Велике місце в його віршах відведено тим проблемам і
утрудненням, з якими йому довелося зштовхнутися у своїй роботі, і
особистим відносинам з найбільш видними представниками тієї епохи.
Один з найвідоміших поетів Епохи Відродження Лодовико Аріосто написав
епітафію для цього відомого художника:
” Мікеле більше ніж смертний, він – божественний ангел. ”
Дійсно, епітет “божественний” часто вживається у відношенні Мікеланджело
через його абсолютно неординарні таланти. Два покоління італійських
живописців і скульпторів випливали його прийомам обробки людської
фігури: Рафаель, Аннибале Карраччи, Понтормо, Россо Фіорентино,
Себастіано дель Пьомбо і Тиціан.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
