.

Мислення. Проблема розвитку творчого мислення (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
214 2990
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Мислення. Проблема розвитку

творчого мислення

ПЛАН

1. Мислення, його властивості та якості

2. Індивідуальні особливості в мисленні

3. Формування та розвиток творчого мислення в дітей

Висновки

Список використаної літератури

1. Мислення, його властивості та якості

Мислення — це пізнавальний процес, який визначається опосередкованим та
узагальненим відображенням дійсності. Опосередкованість означає, що
мислення, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначити та
зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є
процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Узагальненість — це, на
відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об’єкт та
його властивості, а інтегровано перероблена інформація про сутність не
тільки одного об’єкта або явища, а цілого класу (типу) об’єктів або
явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може
одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від
них, мислення в осягненні дійсності виходить за межі того, що
сприймається безпосередньо. Не маючи спеціалізованих аналізаторів,
людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті —
аж до розуміння природи власного мислення. Так, слідчий у
безпосередньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію
злочину, але тільки за допомогою мислення він інтегрує її в цілісну
картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за
допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу,
подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику
власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіологічному плані являє
собою створений у мозку ланцюг нервових зв’язків. Однак найважливішою
відмінністю цих зв’язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього
відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається
друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як
специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не
безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною
думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога
І. М. Сеченова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не
завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються
формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки
предметів чи явищ дійсності; судження — відображення зв’язків між
предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок —
зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо
нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим результатом будь-якого
акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах,
то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як
діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу,
синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, відокремлення деяких
його ознак та властивостей. За допомогою аналізу слідчий уже при огляді
місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події
злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле.
Наприклад, шляхом поєднання окремих елементів зовнішності злочинця зі
свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ.
Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони
взаємопов’язані:

аналіз здійснюється через синтез, а синтез — через аналіз.

5. На основі аналізу та синтезу виникає операція порівняння —
установлення подібності і відмінності між предметами та явищами
дійсності. Зокрема, аналіз та синтез зовнішності можливого злочинця
призводить до порівняння її з образами злочинців, які зберігаються в
пам’яті слідчого.

4. Абстракція — підкреслення найбільш суттєвих особливостей кількох
предметів чи явищ дійсності.

5. Конкретизація — мислений перехід від більш узагальнених понять до
конкретних. У практичній діяльності конкретизація виявляється в переносі
абстрагованих та узагальнених ознак злочину на вирішення слідчим завдань
у конкретній справі.

6. Узагальнення — групування, об’єднання суттєвих ознак в єдине ціле.
Зокрема, на основі абстракцій та узагальнень формується професійний
досвід працівників правоохоронних органів — відокремлення найбільш
типових способів вчинення злочинів, найбільш суттєвих засобів
психологічного впливу на злочинців, формування раціональних прийомів
вирішення професійних завдань.

Саме динамічні розумові операції і, зокрема, конкретизація, складають
основу механізму інтуїтивного (раптового, не-усвідомленого) пізнання.
Змістовним елементом інтуїції, як максимально згорнутого розумового
процесу, є професійний досвід, у якому закріплені та абстраговані
найбільш типові ситуації та засоби їх вирішення. Досвід бере участь у
вирішенні конкретного завдання у двох своїх проявах — свідомому
(прямому) та неусвідомленому. Неусвідомлена частина професійного (чи
життєвого) досвіду являє собою максимально згорнутий автоматизований
процес (скорочений нервовий зв’язок) оцінки ситуації, дії, інформації,
який відбувається у підсвідомості.

Психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як
вирішення конкретних розумових завдань, так і визначають індивідуальні
відмінності мислення.

Наочно-дійове мислення (генетично первинний різновид) — мислення, яке
безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності; думка, яка
супроводжує фізичну активність. Звичайно, цей вид мислення
співвідноситься з конкретною практичною діяльністю (професійне
мислення).

Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним
чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують в пам’яті.
Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або
злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.

Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятійності побудови суджень,
у встановленні причинно-наслідкових зв’язків, які не піддаються
безпосередньому сприйманню.

2. Індивідуальні особливості в мисленні

Види мислення є разом з тим типологічними особливостями розумової і
практичної діяльності людей. В основі кожного виду лежить особливе
відношення сигнальних систем. Якщо в людини переважає конкретно-діюче чи
конкретно-образне мислення, це означає відносну перевагу в нього першої
сигнальної системи над іншою; якщо ж людині найбільше властиво
словесно-логічне мислення, це означає відносну перевагу в нього другої
сигнальної системи над першою. Існують і інші особливості в розумовій
діяльності людей. Якщо вони стійкі, їх називають якостями розуму.

Поняття розуму ширше поняття мислення. Розум людини характеризують не
тільки особливості його мислення, але й особливості інших пізнавальних
процесів (спостережливість, творча уява, логічна пам’ять, уважність).
Розуміючи складні зв’язки між предметами і явищами навколишнього світу,
розумна людина повинна добре розуміти й інших людей, бути чуйним,
чуйним, добрим. Якості мислення – основні якості розуму. До них
відносять гнучкість, самостійність, глибину, широту, послідовність і
деякі інші мислення.

Гнучкість розуму виражається в рухливості розумових процесів, умінні
враховувати мінливі умови розумових чи практичних дій і відповідно до
цього змінювати способи рішення задач. Гнучкості мислення протистоїть
інертність мислення. Людині інертної думки більш властиве відтворення
засвоєного, чим активні пошуки невідомого. Інертний розум – це ледачий
розум. Гнучкість розуму – обов’язкова якість людей творчості.

Самостійність розуму виражається в здатності ставити питання і знаходити
оригінальні шляхи їхнього рішення. Самостійність розуму припускає його
самокритичність, тобто уміння людини бачити сильні і слабкі сторони
своєї діяльності взагалі і розумової зокрема.

Інші якості розуму – глибина, широта і послідовність також мають важливе
значення. Людина глибокого розуму здатний “доходити до кореня”, вникати
в сутність предметів і явищ. Люди послідовного розуму вміють строго
логічно міркувати, переконливо доводити чи істинність хибність
якого-небудь висновку, перевіряти хід міркування.

Усі ці якості розуму виховуються в процесі навчання дітей у школі, а
також шляхом наполегливої роботи над собою.

Мисленню конкретної людини наявні індивідуальні особливості. Ці
особливості в різних людей виявляються, насамперед, у тім, що в них
по-різному складається співвідношення взаємодоповнюючих видів і форм
розумової діяльності (наочно-діючого, наочно-образного,
словесно-логічного й абстрактно-логічного). Крім того, до індивідуальних
особливостей мислення відносяться також і такі якості пізнавальної
діяльності як:

продуктивність розуму;

самостійність;

широта;

глибина;

гнучкість;

швидкість думки;

творчість;

критичність;

ініціативність;

кмітливість і т.д.

При цьому швидкість мислення – це швидкість протікання розумових
процесів.

Самостійність мислення – уміння побачити і поставити нове питання чи
проблему, а потім вирішити його власними силами. Творчий характер
мислення чітко виражається саме в такій самостійності.

Гнучкість мислення – здатність змінювати аспекти розгляду предметів,
явищ, їхніх властивостей і відносин, уміння змінити намічений шлях
рішення задачі, якщо він не задовольняє умовам, що змінилися, активне
переструктурування вихідне даних, розуміння і використання їхньої
відносності.

Інертність мислення – якість мислення, що виявляється в схильності до
шаблона, до звичних ходів думки, у труднощі переключення від однієї
системи дій до іншої.

Темп розвитку розумових процесів – мінімальне число вправ, необхідних
для узагальнення принципу рішення.

Економічність мислення – число логічних ходів (міркувань), за допомогою
яких засвоюється нова закономірність.

Широта розуму – уміння охопити широке коло питань у різних областях
знання і практики.

Глибина мислення – уміння вникати в сутність, розкривати причини явищ,
передбачати наслідку; виявляється в ступені істотності ознак, що людина
може абстрагувати при оволодінні новим матеріалом, і в рівні їхньої
узагальненості.

Послідовність мислення – уміння дотримувати строгий логічний порядок у
розгляді того чи іншого питання.

Критичність мислення – якість мислення, що дозволяє здійснювати строгу
оцінку результатів розумової діяльності, знаходити в них сильні і слабкі
сторони, доводити істинність висунутих положень.

Стійкість мислення – якість мислення, що виявляється в орієнтації на
сукупність виділених раніше значимих ознак, на уже відомі
закономірності.

Усі зазначені якості індивідуальні, змінюються з віком, піддаються
корекції. Ці індивідуальні особливості мислення необхідно спеціально
враховувати, щоб правильно оцінити розумові здібності і знання.

3. Формування та розвиток творчого мислення в дітей

Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно
володіти деяким почуттєвим і практичним досвідом, закріпленим пам’яттю.
До кінця першого року життя в дитини можна спостерігати прояви
елементарного мислення.

Основною умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване виховання і
навчання їх. У процесі виховання дитина опановує предметними діями і
мовою, навчається самостійно вирішувати спочатку прості, потім і складні
задачі, а також розуміти вимоги, пропоновані дорослими, і діяти
відповідно до них.

Розвиток мислення виражається в поступовому розширенні змісту думки, у
послідовному виникненні форм і способів розумової діяльності і зміні їх
у міру загального формування особистості. Одночасно в дитини
підсилюються і спонукання до розумової діяльності – пізнавальні
інтереси.

Мислення розвивається протягом усього життя людини в процесі його
діяльності. На кожнім віковому етапі мислення має свої особливості.

Проблема творчості з кожним роком стає все більш актуальною. “Аналіз
досить великого масиву літератури з проблем творчості, яка останнім
часом (протягом 20-3 0-х років) вже виділилась в самостійний напрям на
межі психології, педагогіки, філософії та інших наук, дає змогу зробити,
зокрема, висновок про те, що для здійснення соціально-економічних
перетворень, розв’язання надзвичайно-складних та нових завдань людині
сьогоднішнього, а тим більше завтрашнього дня, вже не просто бажано, а
необхідно оволодіти творчими вміннями, стратегіями і тактиками як
інструментарієм не тільки у професійній, а навіть у повсякденній
діяльності.”.

А.М. Єрмола відмічає, що “У філософській та психолого-педагогічній
літературі наявні різні трактування творчості, відмінні погляди на
природу, об’єктивну основу та структуру творчого процесу, формування
творчих здібностей людини та ін. І тут необхідно звернути увагу на
багатоплановість вживання поняття “творчість”. Його тлумачать як
“діяльність”, “процес”, “конструктивний принцип пізнання”,
“самореалізацію””. А.М. Єрмола розглядає творчість як діяльність:
“Творчість – це діяльність, результатом якої є створення нових
матеріальних та духовних цінностей. Вона передбачає наявність у
особистості цінностей, мотивів, знань і умінь, завдяки яким створюється
продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю й унікальністю. На
думку американського психолога П. Едвардса, творчість – це здатність
знаходити нові вирішення проблеми або винаходити нові заходи вираження,
внесення в життя чогось нового для індивіда; це сила, що сприяє
позитивній самооцінці й забезпечує саморозвиток індивіда.”.

Однією з головних умов для розвитку будь-якого суспільства є виховання
творчої особистості. Проблема розвитку творчої особистості знайшла своє
відображення і в національній Доктрині «Освіта ХХІ століття».

Люди поступово усвідомлюють, що запам’ятати всю інформацію, кількість
якої постійно зростає, неможливо, та й не потрібно. Знання повинні
поступатись способам діяльності і, в першу чергу, творчим. Іншими
словами, важливий не стільки об’єм знань, якими володіє людина, скільки
вміння добувати необхідні знання і застосовувати їх у конкретних
ситуаціях. Ускладнена шкільна програма та брак часу на засвоєння
матеріалу вимагають від учнів не механічного запам’ятовування,
репродуктивної діяльності на уроці, а вміння творчо підходити до
навчальних завдань.

Та й, на жаль, розвиток творчого мислення дітей не завжди забезпечується
в їхніх сім’ях, оскільки економічна та соціально-політична
нестабільність у нашому суспільстві обмежує можливість батьків займатися
дітьми. Тому це завдання в основному випадає на долю школи.

Проблема навчання творчості, підготовки до професійної творчої
діяльності досить незвичайна — як навчити того, чого сам не знаєш, тобто
нового, творчого Звідси виникла ідея «вільного» виховання, «спонтанного»
розвитку творчості, за якою найважливішим вважалося не перешкоджати
паросткам спонтанної творчості. Проте добре було б не тільки не
заважати, а й сприяти розвиткові творчих здібностей, здатності до різних
видів творчої праці.

Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке розмежування того,
чого у творчості можна й потрібно вчитися, а чого не можна й не треба.
Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє кілька рівнів творчих здібностей у
художній творчості, які виявляються в розв’язуванні творчої задачі. Одна
з головних характеристик творчої задачі, як відомо, — відсутність єдино
правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної
позиції, якщо йдеться про мистецтво, або, ширше, з певної рефлексивної
позиції суб’єкта відносно задачі. Отже, найнижчі, операціональні
компоненти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, показуючи й
пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед
учнем треба ставити задачі, для вирішення яких він має відшукати власні,
не відомі вчителеві засоби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тут і
саму задачу повинен поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Пашаєв).

Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному розумінні слова
«навчання» неможливо. Щоб описати процеси формування здатності до
творчості, використовується ідея, поняття тренінгового впливу. В даному
разі йдеться про тренінг інтелектуально-творчий.

Інтелектуально-творчий тренінг, тобто розгорнуту систему гнучких впливів
на особистість, спрямовану на формування здатності до творчості, слід
відрізняти від прийомів, або методів, активізації творчості «під
конкретну задачу», тобто методів пошуку конкретного технічного або
наукового вирішення. Разом з тим знайомство з такими методами, значною
мірою поширеними в організації сучасної технічної творчості, їх
практичне застосування і відповідний досвід теж сприяють нагромадженню
творчого потенціалу.

Методи пошуку нових технічних рішень поділяються на групові та
індивідуальні. Серед групових слід відзначити «брейн-стормінг» Ф.
Осборна (про нього вже йшлося вище, коли розглядалася критичність
мислення), синектику (Дж. Гор-дон), для якої важливим є вміння
емпатичного втілення у неживі предмети, творчу дискусію тощо. Принципову
роль у групових методах пошуку нових технічних рішень відіграє
соціально-психологічний аспект організації творчої групи, комплектування
керівної ланки, стиль лідерства, підтримка комфортного спілкування в
групі. Ці ж фактори мають вирішальне значення для творчої ефективності
малих виробничих груп, зокрема в системах автоматизованого проектування
технічних об’єктів.

Серед індивідуальних або комбінованих методів (тобто таких, які можуть
використовуватися як однією людиною, так і групою) можна відзначити
узагальнений евристичний метод О. М. Половинкіна, метод гірлянд
асоціацій, або метафор, розроблений відомим винахідником Г. Я. Бушем,
його ж «метод семикратного пошуку», а також метод «морфологічного
аналізу» (Ф. Цвіккі), функціонально-вартісний аналіз, метод фокальних
об’єктів (Ф. Кунце). З цими методами можна ознайомитися в сучасній
літературі з технічної творчості (Г. С. Альтшуллер, 1986, В. О. Моляко,
1983, Ю. Л. Трофімов, 1989).

Системи творчого тренінгу, як правило, містять у собі комбінації
багатьох методів, вони орієнтовані не на конкретний результат, а на
поштовх до творчості, нагромадження відповідного потенціалу, відстрочену
творчу ефективність.

Висновки

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Мислення є вищим пізнавальним процесом. Воно являє собою форму творчого
відображення людиною дійсності, що породжує такий результат, який у
самій дійсності чи в суб’єкта на даний момент часу не існує. Мислення
людини також можна розуміти як творче перетворення наявних у пам’яті
уявлень і образів. Відмінність мислення від інших психологічних
процесів  пізнання полягає в тому, що воно завжди зв’язано з активною
зміною умов, у яких знаходиться людина.

Мислення завжди спрямоване на рішення якої-небудь задачі. У процесі
мислення виробляється цілеспрямоване і доцільне перетворення дійсності.

Мислення — це особливого роду розумова і практична діяльність, що
припускає систему включених у неї дій і операцій освітнього і
пізнавального характеру.

Будь-який розумовий процес є по своїй внутрішній будові дією чи актом
діяльності, спрямованим на вирішення визначеної задачі. Задача ця
включає в собі ціль для розумової діяльності індивіда.

Розумовий акт суб’єкта виходить з тих чи інших мотивів. Початковим
моментом розумового процесу звичайно є проблемна ситуація, тобто
ситуація, для  якої немає готових засобів рішення.  Мислити людина
починає, коли в неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення
звичайно починається з проблеми чи питання, з подиву чи здивування, із
протиріччя.

Процес мислення характеризується наступними особливостями:

1. Мислення завжди має опосередкований характер.

2. Мислення спирається на наявні в людини знання про загальні закони
природи і суспільства.

3. Мислення виходить з «живого споглядання», але не зводиться до нього.

4. Мислення завжди є відображення зв’язків і відносин між предметами в
словесній формі. Мислення і мова завжди знаходяться в нерозривній
єдності.

5. Мислення людини органічно зв’язано з практичною діяльністю. У своїй
сутності воно спирається на суспільну практику людини. Це аж ніяк не
простої «споглядання» зовнішнього світу, а таке його відображення, що
відповідає задачам, що виникають перед людиною в процесі праці й інших
видів діяльності, спрямованих на перебудову навколишнього світу:
«важливою і найближчою основою людського мислення є саме зміна природи
людиною, а не одна природа як така, і розум людини розвивався відповідно
тому, як людина навчалася змінювати природу».

Список використаної літератури

Климов Е.А. Основы психологии. Уч. для вузов. — М., 1997. 4-Лезер Ф.
Тренировка памяти. — М., 1990.

Немов Р. Психология. Кн. 1, 2, 3. — М., 1998.

Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К., 1995.

Рубинштейн С. Основы общей психологии. — С.-Пб., 1998.

Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989. — Т. II.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020