РЕФЕРАТ
на тему:
Стратегії рольової реабілітації
Існують дві основні стратегії рольової реабілітації
1. Стратегія “терапія ролі”, тобто система заходів, спрямованих на зміну
психологічних ролей особистості (тут роль виступає як об’єкт впливу).
Вона включає такі методи: корекцію життєвих ролей і сценаріїв
(трансакційний аналіз); формування і реконструкцію ролей (рольовий
тренінг, психодрама); трансформацію ролі шляхом емоційного відреагування
(психодрама, рольова психотерапія); розвиток ролей та їхних особистісних
складових (тренінг особистісного зростання); психокорекція рольових
конфліктів.
2. Стратегія “терапія роллю”, тобто система методів психотерапії за
допомогою рольової поведінки (тут роль виступає як засіб впливу на інші
психологічні сторони особистості): ролі, що заміщають, уявні ролі,
рольове переживання як засіб гармонізації життя чи як засіб компенсації
(психодрама, терапія творчим самовираженням).
Якщо перша форма адаптації пов’язана з розкриттям сутнісних сил людини і
автономізацією від соціуму і соціальних ролей, то друга форма може
призвести до формування особистості, рольова поведінка якої буде
придушувати прояви спонтанності. По суті це особлива форма рольової
дисгармонії, що не належить до дезадаптивних, але у той же час є
неконструктивною формою рольової гіперкомпенсації (подолання рольової
дезадаптації).
“Терапія роллю” (психодрама)
Психодрама належить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль
виступає основним інструментом терапевтичного процесу, завдяки якому
вдається здійснити позитивні зміни в особистості людини.
Засновник методу психодрами Дж.Морено надавав настільки великого
значення психологічним ролям, що вважав їх первинними по відношенню до
“Я” людини, а не навпаки. Хоча це твердження є дискусійним, не можна не
погодитись з тим, що між особистістю, “Я” і психологічними ролями людини
існує найтісніший звязок. Психодрама є одним з методів психотерапії,
який найкращим чином підходить до розв’язання людиною рольових
конфліктів і до психологічної допомоги в переживанні людиною життєвої
кризи.
Психодрама дає можливість моделювати життя людини, переживати події
минулого, теперішнього та майбутнього, – як такі, що існували, так і
такі, яких не було і не могло бути, відтворювати будь-які, навіть
найфантастичніші, ролі. Моделюючи життєву кризу, можна допомогти людині
віднайти такі емоційні ресурси, які дадуть змогу подолати її
несприятливі психологічні наслідки.
У психодрамі створюється певний життєвий світ людини, який можна творити
і змінювати за власним розсудом, орієнтуючись на нагальні потреби
людини, які в реальному житті не можуть реалізуватись з якихось причин.
Отже, якщо у людини власний життєвий світ зруйнований чи деформований
внаслідок життєвої кризи, психодрама допомагає не тільки відновити його,
а й знайти перспективи для розвитку, варіанти можливих способів
розв’язання складних життєвих колізій.
Існує багато варіантів і підходів у методі психодрами, залежно від
характеру психологічних проблем, складу психотерапевтичної групи та
інших психологічних та клінічних чинників. Можна застосовувати
психодраму для підлітків, що переживають підліткову кризу, для жертв
сексуального насильства, для дітей, що опинилися у кризі внаслідок
розлучення батьків чи створення нової сім’ї (див. Психодрама…, 1997).
Цікавим застосуванням цього методу є робота, в основу якої покладено
аналіз сновидінь, тобто значущої інформації, що знаходиться у
несвідомому і впливає на нашу поведінку. Бібліодрама як метод
психодрамотерапії використовує біблійні сюжети (переважно такі, в яких
закладено життєві конфлікти) для аналізу їх у терапевтичній групі.
Юнгіанська психодрама передбачає психодраматичну роботу з так званими
архетиповими фігурами – Персона, Тінь, Аніма, Анімус та іншими (Барц Э.,
1997).
“Терапія ролі” (трансакційний аналіз)
Метод трансакційного аналізу, засновником якого є відомий американський
психотерапевт Е.Берн, належить до таких методів, які розглядають роль як
об’єкт аналізу. Суть цього методу психотерапії базується на ідеї
его-станів, тобто особливих станів особистості, в яких вона виступає у
процесі спілкування (трансакції) з іншими людьми: стан “Дитини”
(переважання емотивної сфери, безпосередність і спонтанність), стан
“Дорослого” (переважання раціональної сфери, розсудливість та
паритетність в стосунках) та стан “Батька” (переважання моральної сфери,
покровительство та контроль за виконанням соціальних норм).
Функціонування цих его-станів створює складну картину життя людини та її
стосунків з іншими і дає змогу проаналізувати багато явних і прихованих
тенденцій.
Важливою складовою частиною цієї теоретичної системи є аналіз ігор, в
яких беруть участь люди. Е.Берн наводить класифікацію цих ігор, робить
їх докладний аналіз, а також показує їх зв’язок з життєвими сценаріями
людей та їхними видами. Одним із застосувань трансакційного аналізу є
сценарний аналіз та ідея корекції дисгармонійних життєвих сценаріїв
людини. Ця ідея має надзвичайне значення для нас, оскільки життєві
кризи, як і інші важливі тенденції в житті людини, можуть бути
“запрограмованими”, тобто в неявному вигляді закладеними в життєвому
сценарії людини, а отже подолання життєвої кризи та її наслідків може
бути здійснене методами трансакційного аналізу.
Говорячи про терапевтичні аспекти рольового підходу до вивчення життєвих
криз, не можна не зазначити, що практична психологічна допомога людині,
що переживає кризу, можлива лише за умови наявності в людини потреби до
особистісних змін, невдоволеності існуючою ситуацією. Далеко не при всіх
рольових дисгармоніях людини можна говорити про таку потребу. Досить
часто деформації рольової поведінки є бажаними для людини і
використовуються для різних психологічних цілей.
Проблема “рольової людини”, тобто проблема гармонії і дисгармонії
особистості і її ролей) пов’язана з цілим рядом проблем соціальної
психології особистості, таких як соціальний конформізм (добровільне
прийняття на себе ролей чужих для людини, але таких, що схвалюються
соціальною чи політичною системою); проблема психології влади, як
рольової компенсації особистісних проблем людини; проблема волі і
добровільної “несвободи” особистості, що бере на себе роль “в’язня” чи
“жертви”, щоб уникнути відповідальності за прийняття життєво важливих
рішень чи позбавитися зусиль, необхідних для особистісного
самовираження. Ці проблеми уже виходять за межі практики психологічної
допомоги, хоч і визначають досконалість і гармонійність життєвого світу
людини.
Використана література
Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.-
М., 1997.
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих
взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы: Пер. с англ. – М., 1988.
Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. – М., 1989.
Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. – К., 1996.
Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. – К., 1995.
Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические
механизмы регуляции социального поведения. – М., 1979.
Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. – М., 1962.
Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. – М.,
1993.
Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л.
Морено: Пер. с нем. – М., 1994.
Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. – 1986. – N
10-12.
Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. – Красноярск, 1993.
Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с
англ. – М., 1997.
Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и
социол. мысль. – 1991. -N 1.
Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить
себя: Пер. с англ. – М.; Лос-Анжелес, 1995.
Толстых А. В. Возрасты жизни. – М., 1988.
Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. – М., 1990.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
