Реферат на тему:
Рольова компетентність і адаптивність особистості
Людині в своєму житті доводиться грати багато різноманітних ролей.
Можна без перебільшення сказати, що психологічні ролі особистості
складають її соціальне обличчя, визначають успішність її функціонування
в соціумі, а отже – істотним чином впливають на її життєву
компетентність в цілому.
Існують різні види класифікацій ролей: за сферами діяльності ролі
поділяються на професійні, сімейні тощо; за рівнем попередньої заданості
діляться на конвенційні, тобто закріплені в соціальній структурі, та
міжособові; за рівнем активності особистості ролі можуть поділятися на
аскриптивні, чи такі, що задані соціальною позицією людини, та досяжні,
тобто такі, яких людина досягла в процесі життєдіяльності. Важливою в
нашому контексті є класифікація ролей за ступенем їх участі в житті
людини, а зрештою – за рівнем включеності в структуру її особистості. За
цим критерієм ролі поділяються на ситуативні (тобто такі, які існують
обмежений відрізок часу і визначаються певною конкретною ситуацією,
наприклад, пасажир, покупець тощо) та життєві, тобто такі, які постійно
притаманні людині, незалежно від ситуацій, в яких вони можуть бути
актуальними (наприклад, статеві ролі, певною мірою і сімейні та
професійні ролі). З такими ролями, як правило, виникає особистісна
ідентифікація.
Яким чином психологічні ролі пов’язані з життєвою компетентністю
особистості? На наш погляд, цей зв’язок є досить істотним, а однією з
важливих складових життєвої компетентності є так звана рольова
компетентність особистості. Що вкладається в це поняття? В більшості
джерел під компетентністю розуміється система умінь та здібностей людини
розв’язувати певні задачі. В залежності від виду задач розглядаються
різні види компетентності. Життєва компетентність – це здатність людини
розв’язувати життєві проблеми. Рольова компетентність – це здатність
розв’язувати життєві проблеми, що пов’язані з рольовою поведінкою.
В літературі можна зустріти поняття, близькі за своїм змістом. Так,
“компетентність в спілкуванні” – це уміння долати труднощі в
спілкуванні, в першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність
рефлексувати власні прояви в спілкуванні і використовувати одержану
інформацію для самопізнання [8]. “Комунікативна компетентність”
розглядається як готовність особистості до комунікативної діяльності
[5].
В зарубіжних джерелах зустрічається тлумачення соціальних ролей з точки
зору “компетентностей взаємодії” (interaction competenties). Так, M.
Athay та J. Darley під компетентностями взаємодії розуміють здатності
створення нових зразків виконання ролі шляхом реконструювання знайомих,
набутих в практиці прикладів, що дає змогу діяти в специфічних змінах
ситуацій взаємодії. Серед базових компонентів розглядаються “здібності
брати перспективу іншого” та уміння “самоконтролю” [10, с. 70].
Деякі характеристики особистості, що аналізуються в психологічних
концепціях, мають стосунок до рольової поведінки, що узгоджується з
нашим розумінням рольової компетентності. Так, в теорії психодрами Дж.
Морено використовується таке поняття, як “рольовий дефіцит”, тобто
недостатність функціонування ролей, яка виникає в процесі рольового
розвитку [6, с. 284-299]. Розглядається первинний (рольова
недостатність) та вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит. Хоча це
поняття використовувалося автором переважно в клінічному розумінні, його
можна екстраполювати на прояви здорової психіки, в такому разі рольовий
дефіцит описує тенденції, протилежні явищу рольової компетентності.
Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що рольова компетентність
– це здатність особистості оперативно володіти своїми психологічними
ролями, виступати повноправним суб’єктом цих ролей, включати рольову
поведінку в процес власної життєдіяльності та життєтворчості, що дає
змогу розв’язувати різні життєві проблеми. Рольова компетентність – може
розглядатися не просто як функціональна надбудова над особистістю, а як
інтегральна характеристика самої особистості.
Рольова компетентність має певну структуру. Одним з її компонентів
виступає рольова варіативність, тобто різноманітність репертуару
психологічних ролей особистості, багатство її рольової поведінки. Крім
стандартного набору соціальних та міжособових ролей в референтних
групах, тобто ролей, що визначаються положенням особистості в соціумі,
її статусом, рольова компетентність передбачає існування багатьох
різновидів цих ролей. Наприклад, сімейна роль не обмежується однією,
нехай і найважливішою функцією, а виступає в багатьох функціях в
залежності від обставин (друг, співрозмовник, коханець, господар тощо);
міжособові ролі також мають значний спектр варіантів, що дозволяє
особистості бути іншою в кожній новій ситуації спілкування.
Ще однією складовою рольової компетентності є рольова гнучкість, тобто
уміння легко переходити від однієї ролі до іншої. В багатьох життєвих
ситуаціях буває необхідність відмовлятися від деяких ролей, що в певних
умовах стають неконструктивними та перетворюються в джерело
психологічних проблем. Негнучка, ригідна особистість немовби “застряє”
на окремих ролях, не може відмовитися від них, або прийняти на себе нову
роль. Така особливість стає причиною її низької адаптивності. Це
особливо помітно в період соціальної кризи, коли стрімко змінюються
умови життя, перебудовується рольова структура суспільства. Багато людей
не можуть пристосуватись до нових соціальних ролей, не здатні засвоїти
нові вимоги до професійної діяльності та інших видів соціальної
активності. На перший погляд, така безпорадність притаманна людям
старшого віку, але насправді людей як з високим, так і з низьким
показником рольової гнучкості досить багато в усіх вікових групах, хоча
він має тенденцію знижуватись з віком людини.
Третім параметром рольової компетентності є рольова глибина, тобто
володіння глибинною структурою ролей, опора в рольовій поведінці не лише
на рольові очікування оточуючих (хоча зовсім не враховувати їх неможливо
– це також веде до дезадаптації особистості), а й на такі особистісні
складові, як рольова Я-концепція, рольове переживання. Останнє є дуже
важливим компонентом життєвої ролі, оскільки воно виступає індикатором
включеності ролі в життя людини, зрештою – це показник психологічного
володіння роллю. Рольове переживання – це сукупність своєрідних
емоційних станів та процесів, що супроводжують рольову поведінку.
Потреба в рольовому переживанні (тобто потреба особистості в новому
чуттєвому досвіді, що набувається в процесі виконання ролей) – також
важлива складова рольової глибини особистості. Крім того – здатність до
глибоких рольових переживань – це одна зі складових акторського
мистецтва, для якого без сумніву треба володіти високою рольовою
компетентністю.
Нарешті, четвертим компонентом рольової компетентності виступає
здатність до рольової децентрації та прийняття ролі інших (протилежна
якість носить назву рольовий егоцентризм). Вміння приймати ролі інших
розглядається як основна мета соціалізації особистості в концепції Дж.
Міда. Воно вважається досить цінною якістю людини і допомагає їй
адаптуватись в соціумі, зокрема – уникати рольових конфліктів.
Рольова децентрація – це складне психологічне утворення, що включає цілу
низку умінь та здібностей: здатність до перевтілення, тобто вміння грати
ролі інших (це дуже добре видно на прикладі роботи актора, власне – це
основний компонент акторських здібностей); рольова емпатія, тобто
прийняття ролі іншої людини, здатність “приміряти” її на себе, розуміти
внутрішню логіку, вміння дивитися на світ очима цієї людини, з позиції
її рольової Я-концепції; рольова рефлексія, тобто уміння оцінити себе,
свою рольову поведінку зі сторони, с точки зору інших людей, здатність
визначати і прогнозувати рольові очікування до себе.
Окремо слід зупинитися на понятті “уявні ролі”, тобто ролі, які
виникають не в реальній рольовій поведінці, а в ситуаціях, створених
людською фантазією. Це відбувається при сприйнятті художньої творчості
(в найбільшій мірі – літератури, театру, кіно). Рольова децентрація
передбачає уміння перевтілюватися в образи, що відповідають таким уявним
ролям, та ідентифікуватися з героями творчості. Подібні психологічні
процеси притаманні різним видам активної творчості людини: літературної,
театральної, музичної, малярської тощо. В процесі рольової децентрації,
як правило, виникає рольове переживання, що має неабиякий терапевтичний
ефект. Він знайшов використання в великій групі методів психотерапії:
психодрамі, арттерапії, бібліотерапії та багатьох інших.
Описані показники взаємопов’язані між собою. Так, існує негативний
статистичний зв’язок між рольовою гнучкістю та глибиною, а також між
глибиною та варіативністю. Це означає, що широка рольова варіативність
та висока рольова гнучкість часто пов’язані з поверховістю ролей, а
значна рольова глибина (тобто здатність до довільної зміни сили рольових
переживань від повного його зникнення до почуття потрясіння та
катарсису) характерна для обмеженого репертуару психологічних ролей.
Проте, у випадках високої рольової компетентності можливий істотний
розвиток здавалося б несумісних між собою параметрів. Це свідчить про
те, що ми маємо справу з інтегральним психологічним феноменом з досить
складною структурою, і в його характеристиці повинні враховуватись
вклади всіх окремих компонентів.
Рольова компетентність певним чином пов’язана з цілісністю особистості.
Чим багатша система життєвих ролей людини, тим багатоаспектніше її
соціальне обличчя, тим багатогранніше її взаємодія з різноманітними
соціальними ситуаціями, до яких вона може краще адаптуватися. Для такої
особистості явище атрофії ролей, яке може спостерігатися в критичні
моменти життя, не буде в значній мірі патологічним, адже втрачені ролі
можуть бути заміщеними іншими, в тому числі і уявними.
Атрофія ролей, як і інші види рольового дефіциту, є причиною збіднення
особистісного рольового репертуару. Особистісні ролі – це форми прояву
людської індивідуальності в соціальній поведінці. Втілюючись в соціальні
ролі, вони, тим не менш, виражають особистісні типажи, характери. В
драматургії такі ролі називають характерними. В житті людини часто
окремі особистісні ролі виявляються пригніченими, заблокованими,
відповідні сторони особистості – нерозвинутими через те, що відповідні
сфери життєдіяльності колись придушувалися, витіснялися, не отримали
належного розвитку.
Компенсувати нерозвинуті особистісні ролі, відновити втрачену
спонтанність допомагає метод психодрами, зокрема техніка “антиролі”.
Психодраматична група знаходить для кожного її учасника таку особистісну
роль, яка відповідає особливостям поведінки, в найменшій мірі їй
притаманим. Здійснення антиролі в спеціальній грі дозволяє реалізувати
значні, раніше заблоковані, особистісні резерви, наприклад, звільнити
витіснені прояви сексуальності, дати вихід почуттям, які до цього
вважалися неприпустимими. Підвищена таким чином рольова компетентність
не тільки сприяє самопізнанню, а й допомагає розв’язати багато
психологічних проблем.
Від рольової компетентності залежить здатність людини долати життєві
кризи, які можна трактувати як зміну життєвих ролей особистості [9, с.
69-79]. Життєва криза може розглядатись як рольовий конфлікт у сфері
життєвих ролей, суть якого полягає в труднощах формування нових ролей,
або неможливості відмови від старих, що втратили своє життєве значення і
перетворилися на гальмо особистісного розвитку. Розвинена рольова
компетентність допомагає подолати життєву кризу з меншими негативними
наслідками для особистості: висока рольова гнучкість сприяє легкості, а
отже і гармонійності зміни життєвих ролей; рольова варіативність
допомагає компенсувати недостатньо розвинуті ролі іншими ролями з
багатого рольового репертуару людини.
В процесах рольової компенсації важливе значення мають уявні ролі, які
створюються в процесі творчої діяльності людини та творчого
самовираження. Уявні ролі є важливими компонентами внутрішнього світу
людини, а зрештою – життєвого світу особистості в цілому. Уявна роль
може допомогти подолати життєву кризу навіть в тих випадках, коли
реальні життєві ролі втрачені людиною назавжди, або стають неможливими
через складні чи трагічні життєві обставини [1].
Сказане можна проілюструвати такими прикладами. Людина, що має багатий
рольовий арсенал, як правило, володіє багатьма соціальними функціями, і
втрата однієї чи декількох з них не призводить до особистісної
катастрофи, бо смисл життя людини може бути переорієнтований на інші
цінності. Ролі, що залишилися, можуть компенсувати втрачені. Навпаки,
обмеженість рольового репертуару (наприклад, якщо людина віддається
своїй професії відмовившись від створення сім’ї; або навпаки, присвятила
себе вихованню дітей з обмеженням у професійній сфері) загрожує стати
причиною життєвої катастрофою у випадку, коли через критичні чи трагічні
обставини людина втратить можливість повноцінно реалізувати свої основні
рольові функції.
Люди творчих професій (а талановита людина, як правило, має високу
рольову компетентність за рахунок уявних, створених художньою творчістю
образів і ролей) долають життєві кризи засобами творчої діяльності. В
результаті – художник чи артист, незважаючи на те, що зовні він справляє
враження зовсім не пристосованої до життя і непрактичної людини,
переживає критичні (а часом і драматичні та трагічні) періоди життя
краще, ніж досконалий прагматик, якого може зовсім зламати невдача в
галузі власної справи чи кар’єри, в яких концентрується все життя цієї
людини. Художник завжди несе в собі багатий творчий внутрішній світ,
який є важливою складовою його життєвого світу і допомагає йому не
втратити особистісної ідентичності навіть якщо зовнішній світ зазнав
руйнівних деформацій. Ці закономірності використовуються в різноманітних
видах психотерапії творчістю та творчим самовираженням.
Творче відношення до себе і свого життя, необхідне для володіння
мистецтвом життєтворчості, допомагає вижити в надзвичайно складних
соціальних умовах. Чим вища рольова компетентність людини, тим
багатоаспектніше її функціонування, тим багатовимірніше її особистість,
тим більше можливостей її творчої самореалізації. Можна стверджувати, що
рольова компетентність в значній мірі сприяє творчому проектуванню та
здійсненню людиною свого життєвого проекту, а отже є всі підстави
розглядати цей феномен як важливу умову життєтворчості людини [див.: 3].
Компоненти рольової компетентності можуть розглядатися як складові
частини методів і технологій мистецтва жити, тобто виступати суттєвими
факторами життєвої компетентності.
Важливим практичним доповненням описаних теоретичних міркувань є
розроблена автором система формування практичних умінь та навичок, яку
можна назвати “тренінг рольової компетентності”. Він є складовою
частиною більш широкого навчального семінару “Рольовий креативний
тренінг”, або тренінг творчого педагогічного спілкування [2]. Цей вид
активного соціально-психологічного навчання має на меті розкрити творчий
потенціал людини, який необхідний в педагогічному спілкуванні та інших
формах роботи з людьми. Тренінг рольової компетентності полягає у
формуванні навичок управління власними психологічними ролями людини, які
вже є в її рольовому репертуарі, розвитку багатомірності ролей за
рахунок нових різновидів існуючих ролей та володіння новими уявними
ролями, що можуть мати не лише компенсаторну функцію, а й виступати
інструментом підвищення творчого потенціалу особистості, умінню більш
гнучко поводити себе в конфліктних ситуаціях і розв’язувати багато
педагогічних та інших практичних задач.
Рольовий креативний тренінг, зокрема, тренінг рольової компетентності,
звісно, не може вирішити всіх практичних задач, проте дозволяє
активізувати значні творчі резерви людини, які завжди є в достатній
кількості. Він не може в короткий строк розвинути творчі здібності (така
задача і не ставиться), зате вдається підвищити творчий потенціал за
рахунок більш ефективного володіння існуючими творчими можливостями
людини. Це має значення не тільки для виконання професійних функцій, а й
для розв’язання багатьох інших життєвих проблем. Зрештою – такі уміння,
навички та здібності допоможуть особистості краще адаптуватися в нашому
непростому сучасному соціальному світі.
Література
Горностай П. П. HYPERLINK “http://users.i.com.ua/~p_gorn/publ01.html”
Творчество, как форма освоения и переживания времени личности //
Психология личности и время жизни человека. – Черновцы: ЧГУ, 1991.- С.
24-32.
Горностай П. П. HYPERLINK “http://users.i.com.ua/~p_gorn/publ06.html”
Формирование творческой личности педагога – основа гуманистической
педагогики // Итоги XX в.: гуманизация образования – проблемы и
перспективы. – Витебск, 1998. – С. 121-125.
Жизнь как творчество / Отв. ред. Л. В. Сохань, В. А. Тихонович. – К.:
Наук. думка, 1985. – 302 с.
Життєві кризи особистості: У 2-х ч. / За ред. Л. В. Сохань, І. Г.
Єрмакова. – К.: ІЗМН, 1998.- Ч. 1.- 356 с.
Кобзарь Т. Л. К проблеме коммуникативной компетентности школьного
психолога // Журнал практического психолога. – 1999.- N 1.- С. 62-66.
Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л.
Морено: Пер с нем.- М.: Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1994.- 352 с.
Мартинюк І. О., Соболєва Н. І. Люди і ролі. – К.: “Україна”, 1993.- 180
с.
Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический
тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.
Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. – К.:
Агропромвидав України, 1998.- 348 с.
Personality, roles, and social behavior / Ed. by W. Ickes & E. S.
Knowles.- N.Y., etc.: Springer, 1982.- 362 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
