РЕФЕРАТ
на тему:
Рольова компетентність як умова гармонійності життєвого світу
особистості
Постановка проблеми. Є багато психологічних теорій і концепцій, які
пояснюють гармонійність чи дисгармонійність особистості та її життєвого
світу за допомогою різних моделей. Досить цікавим видається підхід, що
трактує гармонійність із погляду компетентності. Однією з самих
опрацьованих в цьому плані є теорія життєвого світу Т. М. Титаренко, яка
пов’язує гармонійність життєвого світу особистості з життєвою
компетентністю чи некомпетентністю [1].
Життєвий світ особистості може бути представлено як сцену, на якій
розгортаються життєві події. Ця думка не така вже й нова, згадаймо
вислови В. Шекспіра “світ – театр” та О. С. Пушкіна “наше життя – гра”.
На драматургічній моделі життя і людської поведінки побудовано такі
відомі теорії, як символічний інтеракціонізм Дж. Г. Міда [2] та
драматургічні соціологічні теорії І. Гофмана і К. Барка [3; 4].
Соціальна поведінка в рамках цих підходів розглядається насамперед як
виконання соціальних (та інших) ролей. Логічно припустити, що
гармонійність життєвого світу в драматургічно-рольовій парадигмі може
бути пов’язаною з рольовою компетентністю, особливо, якщо розглядати
життєдіяльність людини з погляду функціонування її життєвих ролей.
Рольова компетентність як складова поняття “життєва компетентність”. На
наш погляд психологічні (насамперед – життєві) ролі досить істотно
пов’язані із життєвою компетентністю особистості, а рольова
компетентність є однією з її важливих складових. Що вкладається в
поняття “компетентність”? У більшості джерел під ним розуміється система
умінь і здатностей людини розв’язувати певні завдання.
Залежно від виду завдань розглядаються різні види компетентності.
Життєва компетентність – це здатність людини вирішувати життєві
проблеми. Близьким до нього є поняття “соціальний інтелект”. Рольова
компетентність – здатність розв’язувати життєві проблеми, пов’язані з
рольовою поведінкою або її засобами.
У вітчизняній літературі аналізуються й інші поняття, близькі за своїм
змістом до наведених. Так, “компетентність в спілкуванні” – це уміння
долати труднощі спілкування, у першу чергу, соціально-перцептивного
плану, здатність рефлексувати власні вияви в спілкуванні і
використовувати одержану інформацію для самопізнання [5]. “Життєвою
компетентністю” Т. Титаренко називає вміння не зосереджуватися лише на
собі, а виходити за межі особистого егоцентризму, віру у свої адаптивні
можливості, умінні розумно виходити за межі норм, уникати зайвої
мінливості і відносності світу [1, 204-206]. “Соціально-психологічна
компетентність” – це здатність розв’язувати різноманітні
соціально-психологічні завдання [6]. “Комунікативна компетентність”
розглядається як готовність особистості до комунікативної діяльності
[7].
У зарубіжних джерелах зустрічається тлумачення соціальних ролей з точки
зору “компетентностей взаємодії”. Так, М. Атаї та Дж. Дарлі під
компетентностями взаємодії розуміють здатності створювати нові зразки
виконання ролі реконструюванням знайомих, набутих в практиці прикладів,
що дає змогу діяти в специфічних змінах ситуацій взаємодії. Серед
базових компонентів розглядаються “здатності відображати перспективу
іншого” та вміння “самоконтролю” [8, 70].
Близьке до компетентності є поняття грамотність. Існує концепція
“емоційної грамотності”, запропоноване відомим транзактний аналітиком К.
Стайнером. Автор пов’язує цю властивість з системою здатностей і
життєвих умінь, насамперед таких, як здатність розуміти свої емоції,
слухати інших та співчувати їхнім емоціям, продуктивно виражати емоції.
Для пояснення суті поняття емоційної грамотності він використовує також
поняття “емоційний інтелект” [9, 11].
Деякі характеристики особистості, які аналізуються в психологічних
концепціях, стосуються рольової поведінки, що узгоджується з нашим
розумінням рольової компетентності. Зокрема, у теорії психодрами Я.
Морено використовується таке поняття, як “рольовий дефіцит”, тобто
недостатність функціонування ролей, яка виникає в процесі рольового
розвитку [10, 284-299]. Розглядається первинний (рольова недостатність)
та вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит. Хоча це поняття
використовувалося автором переважно в клінічному розумінні, його можна
екстраполювати на прояви здорової психіки, і в такому разі рольовий
дефіцит описує тенденції, протилежні явищу рольової компетентності.
Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що рольова компетентність
– це здатність особистості розв’язувати життєві проблеми, пов’язані з
рольовою поведінкою, із функціонуванням життєвих ролей. Вона включає
здатність оперативно володіти своїми психологічними ролями, бути
повноправним суб’єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес
власної життєдіяльності й життєтворчості, що сприяє гармонійній рольовій
самореалізації. Рольову компетентність можна розглядатися не просто як
функціональну надбудову над особистістю, а як інтегральну характеристику
самої особистості.
Структура життєвого світу і його дисгармонійність. Кожна людина створює
для себе власний просторово-часовий континуум. У когось він широкий і
багатогранний, а в когось – обмежений та одноманітний. У різних людей
потреби, пов’язані з їхнім свого життєвим світом неоднакові за
складністю. Когось задовольняє маленький “мікросвіт”, де людина
почувається затишно і комфортно, а для іншого – світ розширюється до
велетенської держави, а інколи і до безмежного Всесвіту, де хочеться
бачити себе цілковитим господарем.
Життєвий світ людини можна умовно поділити на зовнішній – частину
довкілля, яке вона вважає за своє життєве середовище, у якому здійснює
активну життєдіяльність, і внутрішній – світ власної уяви, переживань,
мрій і спогадів. Ці частини життєвого світу нерівнозначні і мають для
різних людей неоднакову цінність. Є люди, спрямовані на зовнішній світ,
на опанування дедалі нових його елементами (переважно, це екстраверти).
Яскравими представниками такого типу є мандрівники і завойовники, тобто
люди, які тамують невгамовну жадобу до розширення меж життєвого світу
шляхом експансії в навколишнє середовище. Інші люди мають домінуючу
орієнтацію на власний внутрішній світ (здебільшого, інтроверти). Серед
них багато художників і поетів, тобто людей, які потребу в розмаїтості
життєвого світу задовольняють за рахунок побудови внутрішнього світу,
який за своєю значущістю не поступається реальному.
Важливими елементами життєвого світу, з погляду драматургічно-рольової
парадигми, є життєві ролі. Користуючись цією системою понять, до
внутрішньої частини життєвого світу можна віднести репертуар життєвих
ролей особистості (а також уявні ролі, про які буде сказано нижче), а до
зовнішньої – життєві ролі значущих інших, тобто так званий “соціальний
атом” із концепції Я. Л. Морено [11].
Життєвий світ людини не завжди формується відповідно до потреб і
потенцій особистості, на реалізацію яких інколи саме життя накладає
жорсткі обмеження. У тяжко хворої людини “зовнішня” частина її життєвого
світу раптом “стискується” до чотирьох стін лікарняної палати. Якщо
людина в такій ситуації не бачить позитивних перспектив свого стану, їй
потрібно допомогти їх знайти. Є цікавий досвід роботи з онкологічними
хворими методом психодрами: ігрова побудова життєвих перспектив
допомагала їм подолати життєву кризу, а часом і смертельну хворобу [12].
Ще драматичніше складається доля людини, приреченої хворобою на
обмеженість до кінця життя. Важко уявити, що змушена переживати особа,
яка, наприклад, виявляється паралізованою, або втрачає зір чи слух,
ноги, чи руки. Біда, що навалюється на неї, є настільки тяжкою, що
спричиняє велику життєву кризу, із якої дуже важко вибратися самостійно,
без допомоги психолога чи психотерапевта. І навіть після успішного
подолання життєвої кризи особі доведеться вчитися жити по-новому,
відновлювати втрачену життєву компетентність.
Не менш драматично складається доля людини, обмеженої в основних
життєвих виявах із раннього дитинства, або від самого народження. Діти з
порушеннями опорно-рухового апарату, серед яких можна назвати каліцтво,
параліч кінцівок, дитячий церебральний параліч, приречені на постійну
залежність від особи, яка їх доглядає, що саме по собі є тяжким життєвим
іспитом і здатне викликати значні психологічні проблеми. Життєвий світ
такої дитини деформовано тим, що він має різко скорочену зовнішню
частину, до якої входять тільки найближчі предмети, а внутрішня частина
характеризується обмеженням репертуару життєвих ролей. Для такої дитини
звичайні, з погляду здорової людини, дії перетворюються на важкі
випробовуванням. Приміром, подорож за межі власної кімнати без
сторонньої допомоги може стати таким самим складним завданням, як
підкорення гірської вершини, або політ у космос.
Обмеження сприймання навколишнього світу (слабкий зір, слух, сліпота,
глухота тощо), також накладають відбиток на формування специфічного
життєвого світу, який крім своєї обмеженості відрізняється нестачею або
цілковитим браком важливих складових: те, чого не може сприймати дитина,
опиняється начебто за межами життєвого світу, існує майже віртуально. У
таких дітей (а також у інших, що страждають на німоту, мутизми, тяжкі
форми заїкання) різко звужено комунікація з оточуючими. Між дитиною і
навколишнім світом виростають напівпрозорі і непрозорі бар’єри, які
роблять цей світ недоступним, недосяжним, немов би віддаляють його в
просторі й часі.
Дисгармонійність життєвого світу спричиняється не лише проблемами, що
пов’язані з фізичними вадами. Безліч психологічних проблем є причиною
низької життєвої (в тому числі і рольової) компетентності, хоча це не
так помітно, як за фізичної інвалідності. “Психологічна інвалідність”
також призводить до обмеження репертуару життєвих ролей і збіднення
соціального атома (узяти хоча б проблему самотності), заважає
повноцінній самореалізації особистості, є причиною багатьох деформацій
життєвого світу, коли він сприймається як щось вороже, стає джерелом
психотравматизації. Ці та інші проблеми так чи інакше пов’язані з
особливостями рольової компетентності.
Структура рольової компетентності. Одним з компонентів рольової
компетентності є рольова варіативність, тобто різноманітність репертуару
психологічних ролей особистості, багатство її рольової поведінки. Крім
стандартного набору соціальних та міжособових ролей у референтних
групах, ролей, що визначаються становищем особи в соціумі, її статусом,
рольова компетентність передбачає існування багатьох різновидів цих
ролей. Наприклад, сімейна роль не обмежується однією, нехай і
найважливішою функцією, а виявляється в багатьох функціях залежно від
обставин (друг, співрозмовник, коханець, господар тощо). Міжособові ролі
мають також значний спектр варіантів, що дає особистості змогу бути
іншою в кожній новій ситуації спілкування.
Іншою складовою рольової компетентності є рольова гнучкість, тобто
вміння легко переходити від однієї ролі до іншої. У багатьох життєвих
ситуаціях буває необхідність відмовлятися від деяких ролей, які за
певних умов стають неконструктивними і перетворюються на джерело
психологічних проблем. Негнучка, ригідна особистість ніби “застрягає” на
окремих ролях, не може відмовитися від них, або прийняти на себе нову
роль. Така особливість стає причиною її низької адаптивності. Це надто
помітно в період соціальної кризи, коли стрімко змінюються умови життя,
перебудовується рольова структура суспільства. Багато хто не може
пристосуватися до нових соціальних ролей, не здатен засвоїти нові вимоги
до професійної діяльності та інших видів соціальної активності. На
перший погляд, така безпорадність притаманна людям старшого віку, але
насправді людей як з високим, так і з низьким показником рольової
гнучкості багато в усіх вікових групах, хоча він має тенденцію
знижуватись з віком.
Третім параметром рольової компетентності є рольова глибина, тобто
розвиненість глибинної структури ролей, опора в рольовій поведінці не
лише на рольові очікування навколишніх осіб (хоча зовсім не зважати на
них неможливо – це також веде до дезадаптації), а й на такі особистісні
складові, як рольова ідентичність, рольова Я-концепція, рольове
переживання. Останнє є дуже важливим компонентом життєвої ролі, оскільки
виявляється індикатором включеності ролі в життя людини, зрештою стає
показником психологічного володіння роллю. Рольове переживання – це
сукупність своєрідних емоційних станів і процесів, що супроводжують
рольову поведінку. Потреба в рольовому переживанні (тобто в новому
чуттєвому досвіді, що набувається в процесі виконання ролей) – також
важлива складова рольової глибини особистості. Крім того – здатність до
глибоких рольових переживань – це одна з характеристик акторського
мистецтва, яке, без сумніву, має спиратись на високу рольову
компетентність.
Нарешті, четвертим компонентом рольової компетентності є здатність до
рольової децентрації та прийняття ролі інших (протилежна риса має назву
рольовий егоцентризм). Уміння приймати ролі інших розглядається як
основна мета соціалізації особистості в концепції Дж. Г. Міда [2]. Воно
вважається за досить цінну рису людини і допомагає їй адаптуватися в
соціумі, зокрема уникати рольових конфліктів.
Рольова децентрація – це складне психологічне утворення, що включає
низку умінь і здатностей: здатність до перевтілення, тобто вміння грати
ролі інших (це дуже добре видно на прикладі роботи актора, власне – це
основний компонент акторських здібностей); рольову емпатію, тобто
прийняття ролі іншої людини, здатність “приміряти” її на себе, розуміти
внутрішню логіку, вміння дивитися на світ очима цієї людини, із позиції
її рольової Я-концепції; рольову рефлексію, тобто вміння оцінити себе,
свою рольову поведінку зі сторони, із погляду інших осіб, здатність
визначати і прогнозувати рольові очікування щодо себе.
Окремо слід зупинитися на понятті “уявні ролі”, тобто ролі, які
виникають не в реальній поведінці, а в ситуаціях, створених людською
фантазією. Це відбувається під час сприйнятті художньої творчості
(літератури, театру, кіно). Рольова децентрація передбачає вміння
перевтілюватися в образи, що відповідають таким уявним ролям, та
ідентифікуватися з героями творчості. Такі психологічні процеси
притаманні різним видам активної творчості людини: літературної,
театральної, музичної, малярської тощо. У процесі рольової децентрації
зазвичай виникає рольове переживання, що має неабиякий терапевтичний
ефект. Він використовується у великій групі методів психотерапії:
психодрамі, арттерапії, бібліотерапії та ін.
Описані показники пов’язані між собою. Так, має місце негативний
статистичний зв’язок між рольовою гнучкістю і глибиною, а також між
глибиною і варіативністю. Це означає, що широка рольова варіативність та
висока рольова гнучкість часто пов’язані з поверховим характером ролей,
а значна рольова глибина (здатність до довільної зміни сили рольових
переживань від повного зникнення до почуття потрясіння й катарсису)
характерна для обмеженого репертуару психологічних ролей. Проте за
високої рольової компетентності можливим стає істотний розвиток,
здавалося б, несумісних між собою параметрів. Це свідчить про те, що ми
маємо справу з інтегральним психологічним феноменом із досить складною
структурою і що в його характеристиці мають враховуватися внески всіх
окремих компонентів.
Зв’язок рольової компетентності з особистісними дисгармоніями. Рольова
компетентність певним чином пов’язана із цілісністю особистості. Чим
багатша система життєвих ролей людини, тим багатоаспектніше її соціальне
обличчя, багатогранніша її взаємодія з різноманітними соціальними
ситуаціями, до яких вона може краще адаптуватися. Для такої особистості
явище атрофії ролей, що може спостерігатися в критичні моменти, не буде
значною мірою патологічним, адже втрачені ролі може бути заміщено
іншими, в тому числі й уявними.
Атрофія ролей, як і інші види рольового дефіциту, є причиною збіднення
особистісного рольового репертуару. Особистісні ролі – це форми вияву
людської індивідуальності в соціальній поведінці. Утілюючись у
соціальних ролях, вони, проте, виражають особистісні типажі, характери.
У драматургії такі ролі називають характерними. У житті людини часто
окремі особистісні ролі виявляються пригніченими, заблокованими,
відповідні сторони особистості – нерозвинутими через те, що певні сфери
життєдіяльності колись придушувалися, витіснялися, не набули належного
розвитку.
Компенсувати нерозвинені особистісні ролі, відновити втрачену
спонтанність допомагає метод психодрами, зокрема техніка “антиролі”.
Психодраматична група знаходить для кожного її учасника таку особистісну
роль, яка відповідає особливостям поведінки, щонайменше їй притаманним.
У спеціальній грі антироль дає змогу реалізувати значні раніше
заблоковані особистісні резерви, наприклад, звільнити витіснені вияви
агресивності або сексуальності, дати вихід почуттям, які досі вважалися
за неприпустимі. Підвищена таким чином рольова компетентність не тільки
сприяє самопізнанню, а й допомагає розв’язати багато психологічних
проблем.
Від рольової компетентності залежить здатність людини долати життєві
кризи, які можна трактувати як зміну життєвих ролей [13, 69-79]. Життєва
криза може розглядатись як рольовий конфлікт у сфері життєвих ролей,
суть якого полягає в труднощах формування нових ролей або в неможливості
відмови від старих, що втратили своє життєве значення і перетворилися на
гальмо особистісного розвитку. Розвинена рольова компетентність
допомагає подолати життєву кризу з меншими негативними наслідками:
висока рольова гнучкість забезпечує легкість, а отже і гармонійність
зміни життєвих ролей; рольова варіативність допомагає компенсувати
недостатньо розвинені ролі іншими ролями з багатого рольового
репертуару.
У рольовій компенсації важливе значення мають уявні ролі, які
створюються в процесі творчої діяльності людини і творчого
самовираження. Уявні ролі є важливими компонентами внутрішнього світу
людини, а зрештою – життєвого світу особистості загалом. Уявна роль може
допомогти подолати життєву кризу навіть у випадках, коли реальні життєві
ролі втрачено назавжди, або вони стають неможливими через складні чи
трагічні життєві обставини [14].
Сказане можна проілюструвати такими прикладами. Людина, яка має багатий
рольовий арсенал, зазвичай виконує багато соціальних функцій, і втрата
однієї чи декількох із них не призводить до особистісної катастрофи, бо
сенс життя може бути переорієнтовано на інші цінності. Ролі, що
залишилися, можуть компенсувати втрачені. Обмеженість рольового
репертуару (наприклад, якщо людина віддається професії, відмовившись від
створення сім’ї, або навпаки, присвятила себе вихованню дітей з
обмеженням у професійній сфері) загрожує стати причиною життєвої
катастрофи в випадку, коли через критичні чи трагічні обставини особа
втратить можливість повноцінно реалізувати свої основні рольові функції.
Люди творчих професій, талановиті особи долають життєві кризи засобами
творчої діяльності. Якщо художник або артист має високу рольову
компетентність за рахунок уявних, створених художньою творчістю образів
і ролей, то в результаті, незважаючи на те, що зовні справляє враження
зовсім не пристосованої до життя і непрактичної людини, він може
переживати критичні, а часом і драматичні й трагічні періоди життя
краще, ніж досконалий прагматик, якого може зовсім зламати невдача у
вирішенні власної справи чи кар’єри, у яких концентрується все життя
цієї людини. Творчо й особистісно самореалізований художник завжди несе
в собі багатий внутрішній світ, який є важливою складовою його життєвого
світу і допомагає не втратити особистісної ідентичності навіть якщо
зовнішній світ зазнає руйнівних деформацій. Але творчість не завжди
допомагає. Якщо рольова компетентність творчої людини недостатня, якщо
її рольове функціонування в реальному світі обмежене, то дуже вузькі
цілі творчості не здатні захистити її від негативних наслідків життєвої
кризи.
Отже, важливо розвивати рольову компетентність за рахунок як реальних
життєвих ролей, так і уявної, створеної творчістю частини життєвого
світу особистості. Проте слід пам’ятати, що уявна складова життєвого
світу не завжди може цілком заступити брак важливих життєвих функцій,
але вона часто має компенсаторний характер, буває досить сильним
психотерапевтичним фактором, вона сприяє підвищенню рольової
компетентності і здатна послабити руйнівний вплив життєвої кризи. Ці
закономірності використовуються в різноманітних видах психотерапії
творчістю і творчим самовираженням [15].
Творче ставлення до себе і свого життя, неодмінне для володіння
мистецтвом життєтворчості, допомагає вижити в надзвичайно складних
соціальних умовах. Чим вища рольова компетентність людини, тим
багатоаспектніше її функціонування, тим багатовимірніша її особистість,
тим більше можливостей для творчої самореалізації. Можна стверджувати,
що рольова компетентність значною мірою сприяє творчому проектуванню та
здійсненню людиною свого життєвого проекту, а отже є всі підстави
розглядати цей феномен як важливу умову життєтворчості людини (див.
[16]). Компоненти рольової компетентності можуть розглядатися як
складові методів і технологій мистецтва жити, тобто стають суттєвими
факторами життєвої компетентності.
Рольова компетентність і сенс буття. Підвищення життєвої компетентності
неможливе без віднайдення втраченого (або обмеженого чи не набутого)
сенсу буття. Якщо людина знає, для кого, або для чого жити, то це
означає, що потреби в самореалізації знайдуть русло в необхідній формі
активності і не тільки наповнять радістю існування, а й допоможуть
розвинути необхідні уміння й здібності для розв’язання інших важливих
життєвих завдань. В. Франкл – засновник логотерапії, або методу
відновлення втраченого сенсу буття, указував на три форми цінностей за
допомогою яких можна подолати екзистенціальні фрустрації, тобто
ситуації, коли життєвий сенс виявляється заблокованим: цінності
творчості, цінності переживання і цінності відношення [17].
Творчість, як спосіб подолання екзистенціальних фрустрацій, пов’язана з
терапією творчістю, артотерапією, рольовою психотерапією та
психотерапією творчим самовираженням. Те, чого не дано здійснити в
реальному житті, можна здійснити в уяві, у творчому задумі, у грі.
Розвиток внутрішньої частини життєвого світу, характерний для цих
підходів, як засіб допомоги від життєвих труднощів, відображений також в
традиціях східної філософії.
Особливістю життєвого світу дисгармонійної особистості є обмеженість її
життєвих ролей. Формування нових життєвих ролей може відбуватись в
штучно створеному середовищі, коли уявні ролі заступаються втраченими
або не розвиненими реальними. Цим середовищем може бути: а) творчість,
як активна (вироблення творів мистецтва), так і пасивна (сприймання
творів мистецтва: читання книжок, перегляд кінофільмів тощо); б) рольова
гра (розважальна, навчальна, психотерапевтична).
Нові життєві ролі сприяють відновленню рольової компетентності, що є
важливою складовою життєвої компетентності особистості. У цьому велике
значення мають цінності переживання. Процес переживання сам по собі є
засобом перепрацювання травматичного досвіду і подолання життєвих
труднощів [18]. Рольове переживання, крім терапевтичного ефекту, має
істотне значення як умова рольової компетентності.
Дуже важливим (чи не найголовнішим) завданням допомоги особистості з
дисгармонійним життєвим світом у разі чи то фізичних обмежень, чи то
психологічних дисгармоній (травма, бар’єр, інше обмеження) є відновлення
власної самоцінності, подолання комплексу неповноцінності. Відношення
(до себе і до навколишнього світу) є третьою групою цінностей.
Відношення до себе як незаперечної цінності, прийняття себе і свого
становища без зайвої драматизації – це шлях до знаходження нових
ресурсів самореалізації (а вони є навіть у найважчих випадках обмежень
життєвого світу) та основна умова підвищення життєвої компетентності.
Важливим практичним доповненням описаних теоретичних міркувань є
розроблена автором система формування практичних умінь і навичок, яку
можна назвати “тренінг рольової компетентності”. Він є складовою
частиною більш широкого навчального семінару “Рольовий креативний
тренінг”, або тренінг творчого спілкування [19]. Цей вид активного
соціально-психологічного навчання має на меті розкрити творчий потенціал
людини, необхідний в різних формах роботи з людьми. Він полягає у
формуванні навичок управління власними психологічними ролями, які вже є
в рольовому репертуарі людини, у розвитку багатомірності ролей за
рахунок нових різновидів наявних ролей та володінні новими уявними
ролями, що виконують не лише компенсаторну функцію, а й стають
інструментом підвищення творчого потенціалу особистості, в умінні більш
гнучко поводитися в конфліктних ситуаціях та розв’язувати багато інших
практичних завдань.
Висновки. Засоби підвищення рольової компетентності є ефективним
фактором гармонізації життєвого світу. За допомогою психотерапевтичних
методів, що мають сприяти рольовій самореалізації, можна розв’язувати
багато завдань, пов’язаних із численними особистісними проблемами.
Тренінг рольової компетентності дає змогу активізувати творчі резерви
людини, які завжди є в достатній кількості. За його допомогою вдається
підвищити творчий потенціал за рахунок більш ефективного володіння
наявними творчими можливостями. Набуття відповідних умінь, навичок та
здібностей сприяє гармонізації життєвого світу особистості та кращій
адаптації в непростому сучасному соціальному світі.
Література:
Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами
буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.
Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального
біхевіориста: Пер. з англ. – К.: Український центр духовної культури,
2000. – 374 с.
Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Пер. с англ.
– М.: “Канон-пресс-Ц”, “Кучково поле”, 2000. – 304 с.
Life as theater: a dramaturgical sourcebook / Ed. by D. Brissett & C.
Edgley. – Chicago: Aldine, 1975.
Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический
тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 216 с.
Лєпіхова Л. А. Соціально-психологічна компетентність як передумова
успішної самореалізації особистості // Наукові студії з соціальної та
політичної психології. Зб. статей. – Вип. 6(9). – К.: Міленіум, 2002. –
С. 57-71.
Кобзарь Т. Л. К проблеме коммуникативной компетентности школьного
психолога // Журнал практического психолога. – 1999. – № 1. – С. 62-66.
Personality, roles, and social behavior / Ed. by W. Ickes & E. S.
Knowles. – N.Y., etc.: Springer, 1982. – 362 p.
Steiner C., Perry P. Achieving Emotional Literacy. – L.: Bloomsbury,
1999. – 235 p.
Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л.
Морено: Пер. с нем. – М.: Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1994. – 352 с.
Морено Я. Л. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе /
Пер. с англ. – М.: Академический проект, 2001. – 384 с.
Шутценбергер А. А. Драма смертельно больного человека. Пятнадцать лет
работы в психодраме с больными раком // Психодрама: вдохновение и
техника / Под ред. П. Холмса, М. Карп. – М.: Класс, 1997. – С. 217-243.
HYPERLINK “http://users.i.com.ua/~p_gorn/publ00.html” Психологія
життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. – К.: Агропромвидав
України, 1998. – 348 с.
Горностай П. П. HYPERLINK “http://users.i.com.ua/~p_gorn/publ23.html”
Творчество, как форма освоения и переживания времени личности //
Психология личности и время жизни человека. – Черновцы: ЧГУ, 1991. – С.
24-32.
Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. – М.: Медицина, 1989.
Жизнь как творчество / Отв. ред. Л. В. Сохань, В. А. Тихонович. – К.:
Наук. думка, 1985. – 302 с.
Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. – М.: Прогресс, 1990.
Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических
ситуаций). – М.: Изд-во МГУ, 1984.
Горностай П. П. HYPERLINK “http://users.i.com.ua/~p_gorn/publ06.html”
Формирование творческой личности педагога – основа гуманистической
педагогики // Итоги XX в.: гуманизация образования – проблемы и
перспективы. – Витебск, 1998. – С. 121-125.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
