.

Проблемний аналіз в консультативній практиці (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
185 1698
Скачать документ

Реферат

на тему:

Проблемний аналіз в консультативній практиці

Однією з характерних особливостей розвитку сучасної практичної
психології є процес автономізації консультативної психології від
психотерапії. Поняття консультативна психологія вперше почало
використовуватись на початку 50-х років в США як назва окремого
науково-практичного напрямку в психології та психотерапії. В зарубіжній
традиції підготовки психотерапевтів кваліфікація “консультант”
присвоюється на першому етапі професійного навчання. Проте не слід
думати, що консультування – це лише спрощений варіант психотерапії. Є
підстави вважати його окремим напрямком психологічної практики. Існує
багато суттєвих якісних відмінностей між консультуванням і
психотерапією, серед яких найважливішими на наш погляд є наступні:

1) Психологічне консультування і психотерапія орієнтовані на різну
проблематику людини. Якщо психотерапія займається переважно досить
складними та специфічними інтраперсональними проблемами, то
консультування зорієнтоване також на розв’язання інтерперсональних
проблеми, що пов’язані зі стосунками між людьми, міжособовими
конфліктами, соціальною адаптацією, психологічними закономірностями
росту, розвитку та виховання, профорієнтацією. Консультант часто
допомагає клієнтові справлятись з досить складними життєвими колізіями,
чого традиційно не робить психотерапевт.

2) Консультування і психотерапія необхідні на різних етапах розвитку
психологічних проблем. Психотерапія – це допомога людині у випадку, коли
проблеми вже настільки ускладнились, що потребують тривалої корекції їх
наслідків. Консультування – це насамперед превентивна, упереджувальна
робота, яка запобігає розвитку небажаних ускладнень. Тому, якщо
психотерапія робить акцент на терапевтичні техніки, а діагностиці
приділяється незначна увага (в цілому ряді випадків без неї обходяться),
то в консультуванні діагностика психологічних проблем, особливо ранніх
стадій їх розвитку, є надзвичайно важливою.

3) Специфіка консультування полягає у відмові від концепції хвороби.
Маючи немедичну парадигму, консультування, тим не менш, запозичує
прийоми і техніки майже з усіх напрямків психотерапії, але використовує
їх не для лікування, а для допомоги здоровій людині в подоланні її
труднощів, в знаходженні виходу із скрутного становища.

Специфіка консультування проявляється не лише в практичних аспектах, які
щойно викладені. Вже зараз можна говорити про свою теорію і методологію
консультативної психології. На думку американських авторів, всі
теоретичні дослідження в цій галузі можна умовно розділити на дві групи:
1) дослідження, що лежать в руслі традиційних психотерапевтичних шкіл і
напрямків (психоаналіз, біхевіоризм, когнітивна психологія тощо); 2)
роботи, що можна узагальнити під об’єднувальною назвою “дослідження з
консультативної взаємодії”, що вивчають такі специфічні консультативні
проблеми, як пошуки моделі зв’язку клієнт-консультант, вивчення впливу
парадоксальних втручань на клієнта, аналіз ефектів стилю і змісту
методики інтерпретації консультанта, залежність процесу консультування
від індивідуальних змінних клієнта і консультанта і їх відповідності
одне одному, вплив факторів тривалості консультування та інші (Gelso,
Fassinger, 1990).

На думку багатьох авторів, сучасна психотерапія переживає певну
методологічну кризу. Створюються нові види психотерапії (їх кількість
уже вимірюється сотнями), пропонуються нові методи, які суперечать, а
часом і заперечують те, на чому базуються інші підходи. Концепції
особистості, що грунтуються на різних засадах часто не мають взаємних
точок дотику. В той же час в останні десятиліття починається активний
об’єднувальний рух, що ставить за мету розробку інтегративних підходів,
які поєднували б у собі всі позитивні досягнення різних методологічних
течій психотерапії. За останні роки написано багато монографій та
статей, присвячених цій темі, створені навіть спеціалізовані журнали
(“Journal of Integrated Eclective Psychotherapy”, “Journal of
Psychotherapy Integration” та інші), що свідчить про велике значення
об’єднувальних процесів в психотерапії.

Заслуговує на увагу одна з таких інтегративних спроб, що викладена в
книзі “Проблемно-орієнтована психотерапія: Інтегративна концепція”
(Blaser et al, 1992). Істотними особливостями проблемно-орієнтованої
психотерапії (ПОТ) є: 1) прагматичний еклектизм (використання
різноманітних теоретичних підходів в залежності від показань і характеру
проблем пацієнта); 2) проблемна орієнтація (що спирається на проблемний
аналіз і ставить своєю метою максимальне прояснення проблем пацієнта);
3) орієнтація на пацієнта (включеність пацієнта в процес прийняття
рішення); 4) відносна короткочасність процесу терапії.

Хоча вказані особливості ПОТ роблять її близькою до консультативної
моделі психологічної допомоги, все ж таки вона є психотерапією і
орієнтована на клінічну практику. Ми поставили перед собою завдання
розробити проблемний підхід в межах консультативної психології (див.
Горностай, Васьковская, 1995). На нашу думку така позиція є цілком
доречною, оскільки останнім часом проблемна орієнтація консультативної
практики стає все помітнішою, а з часом може перетворитися на домінуючу
тенденцію розвитку, що видно, наприклад, по іноземним публікаціям.

За матеріалами американської літератури, відбувається диференціація і
спеціалізація надання психологічної допомоги, створюються напрямки
консультативної практики, зорієнтовані на окремі класи психологічних
проблем людини та на специфічні контингенти клієнтів. Набувають
поширення такі види психологічного консультування: допомога в
різноманітних проблемах, пов’язаних зі статевою поведінкою (сексуальне
насильство жінок, чоловіча жорстокість, специфічні проблеми сексуальних
меншин тощо); консультування з проблем соціалізації чоловіків;
консультування з проблем професійної кар’єри жінок; консультування
расових, етнічних і культурних меншин; психологічна допомога у випадках
порушення харчової поведінки тощо (N.Betz, L.Fitzgerald, 1993).

Це яскраво видно на прикладі спеціалізації американських періодичних
видань з консультативної психології. Якщо раніше були журнали загальної
орієнтації (“Journal of Counseling Psychology”, “Counseling
Psychologist”, “Journal of Counseling and Development”, “Journal of
Consulting and Clinical Psychology”, “Measurement and Evaluation in
Counseling and Development”), то в останній час виникають журнали,
присвячені специфічним проблемам етнічних і культурних меншин, жінок,
студентської молоді, сексуальних меншин тощо (“Journal of Multicultural
Counseling and Development”, “Psychology of Women Quarterly”, “Journal
of College Student Development”, “Sex Roles”, “Journal of
Homosexuality”).

Проблемна спеціалізація характерна і для вітчизняних публікацій, значна
частина з яких описує роботу з конкретними групами консультативних
проблем: сімейними, віковими, посттравматичним та іншими (див.: Алешина,
1993; Бурменская та ін., 1990; Моховиков, 1994; Семья…, 1989).

Проблемний підхід в консультуванні спирається на вихідні теоретичні
принципи і пропонує практичні техніки, які використовуються в роботі з
клієнтами. Предметом як теоретичного аналізу, так і практичного впливу є
психологічна проблема клієнта. В широкому розумінні проблема – це
надмірне загострення протиріч в житті та розвитку людини, які вона не
здатна подолати власними силами. Приклади психологічних проблем:
несприятливі психологічні стани (депресії, кризи тощо), конфлікти та
конфліктні переживання, труднощі спілкування, невдоволення своїм
Я-образом та соціально-психологічним статусом, підозра на психічний
розлад та інші. Проблеми можуть бути усвідомленими та неусвідомленими,
явними або прихованими, відповідати реаліям або бути надуманими.

Одним із принципових моментів є погляд на проблему не як на негативну
перешкоду на шляху розвитку, яку треба усунути, а як на нормальне явище,
що обов’язково супроводжує розвиток, виступаючи його рушійною силою.
Будь-які якісні зміни в психології людини є результатом розв’язання
протиріч, виходом з криз, що суб’єктивно переживаються як психологічні
проблеми. Отже – результатом психологічної допомоги ми вважаємо
розв’язання особистістю своїх психологічних проблем, які спричинили
звертання до консультанта.

Під розв’язанням ми в різних випадках розуміємо різні речі: одні
проблеми вимагають подолання, як хвороби; другі – відреагування,
внаслідок якого людина звільняється від їх деструктивного впливу; треті
– визрівання та завершення, в результаті чого проблема трансформується в
щось інше; нарешті, є випадки, що потребують прийняття або й зміни
ціннісних орієнтацій стосовно проблеми. Розв’язання – це така робота з
проблемою, в результаті якої людина не лише долає свої труднощі, але й
“переживає” їх (використовуючи термін Ф.Ю.Василюка), збагачує свій
досвід, гармонізує власне життя, тобто піднімається на новий рівень
світосприймання.

Іншим важливим положенням є розглядання проблеми з точки зору принципу
причинності. Як кожне явище, проблема має свої детермінанти. Завжди
існують певні умови, як об’єктивні, так і суб’єктивні, що призвели до
загострення протиріч. Ці чинники, в свою чергу, залежать від явищ, що їх
спричинили. Правильніше говорити про причинно-наслідкові ланцюжки, які
перетинаються і розгалужуються, сягаючи в раннє дитинство,
внутріутробний період розвитку, а інколи навіть в дитинство батьків.

Однак з’ясувати всю картину розвитку психологічної дисгармонії на
практиці буває важко, а інколи і неможливо, тим більше – вплинути на
них, усунувши їх причини, якщо останні знаходяться в далекому минулому.
Проте це і не потрібно. Психолог працює не з усією низкою проблем, а з
тими, що мають домінуюче значення в даній ситуації, з “проблемним ядром”
особистості.

На першому етапі бесіди консультант аналізує скаргу клієнта, з’ясовує
запит, проблему, сформульовану клієнтом, самодіагноз тощо (див.
Семья…, с. 43-45). Як правило, проблемне ядро рідко лежить “на
поверхні” і не співпадає з формулюванням проблеми клієнтом. Тому, першим
завданням консультанта є визначення, чи ідентифікація, проблем клієнта.
Вона має надзвичайно велике значення, тому що робота по ідентифікації і
формулюванню консультантом основної проблеми клієнта дозволяє, з одного
боку, структурувати не лише інформацію, одержану від нього, а і сам
процес консультування, а з іншого – здобути матеріал, що дозволяє
визначити конкретну форму психологічної допомоги.

Робота з проблемою, що поставлена в центр процесу консультування робить
його набагато технологічнішим, методично озброєним. Такий підхід
дозволяє трансформувати проблемну психологічну ситуацію в консультативну
задачу, тобто користуватися методологією і технологією розв’язання
психологічної задачі як в процесі практичної роботи, так і при аналізі і
розборі конкретної ситуації. Останнє особливо важливо при методичній
підготовці майбутніх консультантів до практики психологічної допомоги.
Це знайшло своє відображення в розробці проблемного практикуму,
побудованого як на власному досвіді проблемно-орієнтованого
консультування, так і на опублікованих в літературі прикладах
консультативної допомоги (див.: Васьковская, Горностай, 1996).

Система прийомів і технік, спрямованих на ідентифікацію основної
проблеми клієнта і розв’язання сформульованої задачі одержало назву
проблемного аналізу. Він передбачає певну стратегію роботи консультанта,
що відображається в наступній схемі основних етапів роботи: 1) аналіз
змісту скарги клієнта; 2) аналіз проблемної психологічної ситуації; 3)
аналіз проблеми та обдумування шляхів виходу з скрутної ситуації; 4)
формулювання консультативної задачі та створення робочого плану; 5)
реалізація наміченого плану, тобто розв’язання консультативної задачі
(детальніше див.: Горностай, Васьковская, 1995, с. 28-37).

Ідентифікація проблем – це чи не найскладніше в роботі психолога. Як
писав Р.Мей, найціннішою рисою консультанта є “особлива чутливість по
відношенню до людей, їх надіям, страхам та особистісним напруженням, що
дозволяє уловлювати найменші прояви характеру” (Мэй, 1984, с. 66). Ці
напруження, “проблемні зони”, тобто сукупність факторів, що оточують
джерело психічної травматизації, можна визначати, використовуючи як
вербальну інформацію, одержану від клієнта, так і невербальні прояви.

Вербальна інформація найчастіше проявляється у вигляді мимовільної
вербалізації неусвідомлених чи витіснених із свідомості фактів, дійсних
мотивів вчинків (що не співпадають із сформульованим мотивуванням),
оцінок і ставлень до інших людей чи подій. Про проблемну зону можуть
свідчити “лейтмотиви”, чи “рефрени” в розмові, тобто часте скочування на
певні теми, деталізація в їх описі тощо. Може відбуватися і протилежна
тенденція, тобто уникнення певних тем, небажання говорити про якісь
факти, переживання тощо. Це свідчить про те, що проблемна зона
знаходиться глибше в області несвідомого, і поведінка людини зумовлена
психоаналітичним феноменом опору.

Невербальну інформацію несуть у собі емоційні реакції клієнта: поява
сліз, тремтіння голосу, зніяковіння, хвилювання, сміх, посмішка, яку
важко приховати та інші. Особливо інформативними є випадки неспівпадіння
між вербальними і невербальними проявами, наприклад, поява сліз чи
посмішка у здавалося б недоречний для цього момент, коли зміст розповіді
свідчить про інше. Важливе діагностичне значення мають такі описані в
психоаналізі прояви несвідомого, як забування, помилки, обмовки тощо.

В проблемно-орієнтованому консультуванні особливого значення набуває
такий важливий аспект аналізу проблеми, як інтерпретація, що покликана
дати зворотній зв’язок клієнту, допомогти йому краще зрозуміти самого
себе і зробити поштовх для внутрішньої роботи над собою і своїми
проблемами. Інтерпретація завжди передбачає усвідомлення певної
інформації, яка раніше не усвідомлювалася або витіснялася клієнтом.
Проте, вона не повинна зводитись до тлумачення причин психологічних
проблем. Інтерпретація найкорисніша, коли клієнт сам підводиться до
розуміння свого психологічного стану, здійснює відповідний аналіз,
здобуває нову для нього інформацію у вигляді інсайту. Але щоб це
відбулося, необхідно, щоб перед цим ретельний аналіз проблеми здійснив
консультант.

Не зважаючи на те, що є багато позитивних надбань, про які йшлося в цій
статті, ще рано говорити про проблемний підхід як про досконалу
технологію, а тим більше – як про завершену методологію консультативної
практики. Існує ще досить багато як практичних, так і теоретичних
труднощів на шляху конкретизації предмета, удосконалення методичного
арсеналу. Одна з таких труднощів полягає у відсутності на сьогоднішній
день скільки небудь досконалої типології чи класифікації психологічних
проблем, яка б задовольняла практику психологічної допомоги, на зразок
клінічних класифікацій, викладених, наприклад, в таких відомих
посібниках, як Diagnostic and Statistical Manual (DSM-III-R) та інших.

Можна гадати, що розробка подібних неклінічних критеріїв консультативної
психологічної проблематики, як і вирішення інших нагальних проблем
консультативної психології, на які чекає практика – справа не зовсім
далекого майбутнього.

 

Література:

Алешина Ю. Е. Семейное и индивидуальное психологическое
консультирование. – М.: РИЦК “Социал. здоровье России”, 1993. – 172 с.

Бурменская Г. В., Карабанова О. А., Лидерс А. Г.
Возрастно-психологическое консультирование: Проблемы психического
развития детей. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 136 с.

Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических
ситуаций). – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 200 с.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. – К.: Вищ. шк., 1996. – 192 с.

Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. – К.: Наук. думка, 1995. – 128 с.

Моховиков А. Н. Телефонное консультирование. – К.: Академпресс, 1994. –
192 с.

Мэй Р. Искусство психологического консультирования / Пер. с англ. – М.:
Независ. фирма “Класс”, 1994. – 144 с.

Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического
консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. – М.:
Педагогика, 1989. – 208 с.

Betz N. E., Fitzgerald L. F. Individuality and diversity: Theory and
research in counseling psychology // Annual Review of Psychology. – 1993
– 44. – P. 343-381.

Blaser A., Heim E., Ringer Ch., Thommen M. Problemorientierte
Psychotherapie: Ein integratives Konzept. – Bern, etc.: Huber, 1992.-
226 s.

Gelso Ch. J., Fassinger R. E. Counseling psychology: Theory and Research
on Interventions // Annual Review of Psychology. – 1990.- 41. – P.
355-386.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020