.

Основні чинники формування українського національного характеру (на основі наукової спадщини Б. Цимбалістого) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 2408
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні чинники формування українського національного характеру (на
основі наукової спадщини Б. Цимбалістого)

Підвищений інтерес до проблем, що стосуються національного характеру,
пов’язаний зі змінами в соціально-політичній атмосфері сучасності та
ідейною кризою, що її переживає наше суспільство в економічній,
соціокультурній та інших галузях. Ще недавно всі феномени поведінки
людей зводилися до прямого відображення економічної необхідності. За
останні роки було зроблено значний поступ у цьому напрямку. Зокрема, це
стосується впорядкування визначення поняття національного характеру, але
на сьогодні не існує єдиного погляду на проблему, що стосується основ
(чинників) формування національного характеру. Вперше вивчення
особливостей окремих етнічних груп здійснювала Школа психології народів
у Німеччині в середині ХІХ ст. Це питання також досліджене у праці В.
Вундта (1832–1920) “Психологія народів”. У ХХ ст. дослідження цього
питання здійснювалося переважно в рамках неофройдизму та націонології, і
воно найбільше привертало увагу народів, котрі зазнавали національного
гноблення і для яких актуальним було виявлення всіх чинників, що
впливали на перебіг національно-визвольної боротьби. Намагаючись виявити
умови, за яких можна досягти національної незалежності і причини
попередніх поразок, українські вчені також зверталися до особливостей
формування українського менталітету і психології. Ми з’ясуємо, як цю
проблему розглядав український діаспорний філософ Богдан Цимбалістий
(1919–1991). Але спершу спробуємо коротко з’ясувати погляди інших учених
діаспори на дану проблему.

Д. Чижевський, досліджуючи національний характер українців, зазначав, що
до характеристики національного типу можна йти трьома шляхами. Перший –
дослідження народної творчості, другий – характеристика найбільш
“блискучих” представників народу. Вчений виділяє такі основні риси
психічного укладу українця: емоційність, сентименталізм, чутливість та
ліризм, з другого боку – індивідуалізм та прагнення до “свободи”, яке у
певних випадках “веде до самоізолювання, до конфлікту з усім та усіма,
до розкладу усякої життєвої форми” і, нарешті, третя риса – неспокій і
рухливість “більш психічні, ніж зовнішні” [9, с. 95], що, в свою чергу,
сприяє здатності сприймати нове, створює передумови до психічної
революції, але ця риса має і негативний вияв – тенденція до
протиборства, руйнування, з чим пов’язані криваві сторінки української
історії.

На визначальну роль емоційності в українському національному характері
вказував і В. Липинський. Ця перевага емоційності над
раціонально-вольовими компонентами є згубною, на його думку, для
політики та й взагалі для суспільного життя.

Наголошуючи на емоційно-почуттєвому характері української душі, О.
Кульчицький пропонує “генетичне пояснення” української психіки з
відповідними світосприймальними настановами [2, с. 708]. На думку
дослідника, найхарактерніший архетип українського колективного
несвідомого є тип ласкавої плодючої Землі, спертий на віковий спільний
досвід співжиття хліборобського народу з доброю Ненькою-Землею.

На жаль, О.Кульчицький замало уваги надає органічній взаємодії культури
як “живої” цілісності та душевної структури особистості. Врахування
цього постійно діючого активного зв’язку дозволяє зрозуміти механізм
передачі рис національного характеру, що визначають особливий спосіб
сприймання, мислення і поведінки народу. Саме на цьому наголошує Б.
Цимбалістий.

Вчений пропонує власний метод дослідження української ментальності – так
званий метод соціально-культурної антропології. Основним у ньому
виступає поняття культури в антропологічному сенсі, де йдеться про
спільні норми і форми реакції якоїсь етногрупи на зовнішні і внутрішні
збудники.

Культурно-антропологічний метод дозволяє, на думку філософа, охопити
весь процес формування національного характеру від самого його початку.
Завдяки йому можна з’ясувати, як передаються риси характеру із покоління
в покоління, науково дослідити національну психіку, відкрити перспективи
свідомого впливу на зміну національного характеру чи на збереження
деяких його рис.

Йдучи за З. Фройдом, Б. Цимбалістий припускає, що вплив культури на
індивідуальний характер, на ментальність, на вдачу людини відбувається у
її ранні роки через родину, що відтворює культурне середовище етногрупи.
Те, що є спільного у способі родинного виховання, і формує певні риси
національного характеру.

Б. Цимбалістий підтримує також О. Кульчицького у тому, що на формування
національного характеру впливають такі чинники, як біологічні,
геопсихічні, історичні, культурно-моральні та глибинно-психологічні. Але
при цьому він наголошує на тому, що у такому трактуванні “всі фактори
діють як якесь фатум; одиниця є тільки пасивним рецептором їх впливання.
Одні з них незмінні (географічне положення, клімат), інші змінюються
дуже поволі і лише релятивно (історична доля, соціяльна структура та
ін). Виходило б, що вдача і ментальність народу зміняються в дуже
повільному ритмі. Але спостереження доказує, що крім порівнюючи сталих
рис у вдачі, є такі, що виступають лише в якийсь історичний період” [7,
с. 30].

З вищесказаного випливає, що основну роль у формуванні національного
характеру Б. Цимбалістий приділяє соціально-культурним факторам,
оскільки сама культура твориться на основі природних даних людини. Вона
є продуктом людини і її природних нахилів. Фактично, між людиною і
культурою існує взаємозв’язок. З одного боку, природа людини ставить
межі і визначає форми культури, а з другого – культура впливає і регулює
біологічні процеси.

Таким чином, досконало дослідити національний характер українців, за
словами Б. Цимбалістого, можливо лише докладно проаналізувавши структуру
родинного життя в народі. Такий аналіз привів дослідника до одного
важливого висновку, який полягає у тому, що однією особливістю життя
української родини є становище у ній жінки-матері. Українська жінка
відіграє в громадському житті надзвичайно важливу роль. Навіть в
українській літературі прекрасна половина превалює над сильною половиною
своїм бойовим духом (Леся Українка, О. Теліга та ін.). Український
фольклор часто змальовує ситуації, де жінка домінує над чоловіком. Такий
стан Б. Цимбалістий пояснює особливим “типом нашої суспільности і нашої
культури” [7, с. 37].

Жінка-мати відіграє особливу роль у ментальності українців. За
спостереженнями вченого, в дитинстві українцям набагато ближчою є мати,
ніж батько. Саме до жінки-матері звернена глибока любов і навіть пієтизм
її дітей упродовж усього їхнього життя. Навіть Україна найчастіше
виступає під цим символом: “Україна-мати”, “Ненька-Україна”, що виражає
характер патріотизму як відданість дітей матері. У релігійному житті
більш поширеним є культ Богоматері, ніж Христа-Боголюдини. Ці факти
пояснюються “матріархальним” характером української родини, де практично
вся ефективна влада належить матері, яка до того ж повністю бере на себе
виховання дітей. Батько не раз свідомо заявляє свою незацікавленість
вихованням дітей, і тільки залишає за собою право для покарання дитини.
Через це батько для української дитини є злим, недоступним, лише
караючим авторитетом. Щоправда, існує також і другий тип батька –
доброго, лагідного, який надмірно опікується дитиною, на кшталт
материнського. Все це, на думку вченого, має вплив на виховання і
формування характеру української людини.

Також формування ряду компонентів характеру українців, особливо
негативних, учений пов’язував із тривалим поневоленням України, із чужою
владою, що її українець інтерпретуватиме у світлі свого відношення до
влади батька в родині, тобто ставитиметься з недовірою, ворожістю. І
якщо й буде підкорятися, то лише через страх, а не через бажання. Поки
влада в Україні була чужою, до того часу виправданим був бунт проти неї.
Коли ж деспотична влада падає, тоді найчастіше в Україні настає анархія,
або, на думку Б. Цимбалістого, українці не бажають відновлювати над
собою владу, оскільки вона асоціюється у них із постійним насильством,
страхом. Через це найліпше, коли кожен сам буде собі паном і всі між
собою будуть рівними. У такій ситуації рівності не можна допустити, щоб
хтось став вище. Через це істотною рисою українців є “анархічність
української вдачі”, тобто невміння встановити свою владу і її втримати.

Звичайно, всі ці твердження вченого мають досить тенденційний характер і
вимагають критичного ставлення і систематичних студій, але не
враховувати їх при з’ясуванні чинників формування національного
характеру неможливо.

Особливо варто прислухатися до слів Б. Цимбалістого, що стосуються ряду
негативних компонентів характеру українців. Серед них автор виокремлював
відсутність демократизму та рис, обов’язкових для державотворчого
процесу: пошани до авторитету, почуття відповідальності, моральної
відваги й справедливості, толерантності, “духу спільноти” тощо. Через
відсутність вказаних ознак українські політичні середовища не мають
взаємного світорозуміння, пошани й довіри до себе, не здатні діяти
спільно, навіть ворожість до окупантів набуває форми ненависті та
агресивності супроти своїх, навіть віра не рятує українців від цього.

Ще однією проблемою для українців є, на думку вченого, “брак єдности у
наших змаганнях, внутрішні спори й чвари, взаїмне поборювання вичерпують
національний організм, роблячи його нездібним до виконання важливих
завдань” [6, с. 59].

Із усіх негативних рис, притаманних українцям, дослідник виділяє
“параноїдне думання”, що стало для них майже панівним. Свідомість
“параноїда” завжди хитка і догматична. У нього забагато страху перед
несподіваним, його “Я” почувається заслабким, щоб дати собі раду з
тимчасовим станом непевности і дезорієнтаціїї, що їх приносить кожна
несподіванка” [5, с. 18].

“Параноїдний” тип стає небезпечним, коли його агресивність проявляється
не на словах, а на ділі. Особливо ця агресивність направлена не на
чужинців, а на внутрішні українські взаємини. Такі люди вороже
ставляться до влади і політичних лідерів, тобто не мають ніякого
відношення до влади, а завжди комусь підпорядковуються, і ніколи не
почувають себе вільно стосовно влади. Себе такі люди завжди оцінюють
дуже високо, хоча зверху виглядають скромними. Будь-яка критика їх
ображає і викликає почуття помсти. Найбільше вони бажають задоволення
своїх власних інтересів.

На думку “параноїдного” типу, все суспільство – це отара простих собі
“дурнів”, нездатних глибоко і правильно думати, а єдино правильним є
його власні погляди. На думку Б. Цимбалістого, людей “параноїдного” типу
багато є в Україні.

Іншими негативними рисами українців, на думку дослідника, є те, що
багато українців переконані про існування змови “масонів, жидів,
лібералів проти українських самостійницьких змагань” і вважають таку
змову єдиною причиною своїх політичних невдач.

Одночасно деякі українці були переконані, що оскільки Україна посідає в
світі центральне місце, то вона покликана врятувати Європу і світ від
світової загрози, що йде від Москви, вона єдина може встановити тривалий
мир у Європі. Ці українці вірили, що після тривалої неволі Україна
воскресне. Своє переконання вони ґрунтували не на об’єктивній оцінці
власних сил і міжнародній ситуації, а на вірі у те, що у світі йде
боротьба між Добром і Злом, і в кінцевому результаті остаточно переможе
Добро і тим самим воскресне Україна. На їхню думку, це обов’язково мало
відбутися з Україною, як нагорода за всі її страждання і терпіння. І це
воскресіння вони порівнювали із воскресінням Ісуса Христа.

Такі думки українців пов’язані з тим, що вони є віруючими християнами,
хоча Б. Цимбалістий писав: “для багатьох українців релігійність є радше
сентиментально настроєва, а релігійна практика це радше зберігання
різдвяних та великодних звичаїв і недільна привичка ходити до церкви,
для забезпечення себе на випадок смерти, а часом лише, щоб стрінутися зі
знайомими” [6, с. 58]. Але не можна в даному випадку зменшити роль
церкви в житті українців.

До тих українців, котрі вірили у воскресіння України, належав і Б.
Цимбалістий. Звичайно, він розумів, що досягти цього воскресіння, тобто
незалежності, дуже важко, вона не прийде сама собою. Її потрібно
вибороти, а для цього, по-перше, кожний громадський, політичний і
культурний діяч повинен критично поставитися до наслідків своїх рішень,
оскільки кожна дія і кожне рішення впливають на розвиток майбутніх
подій; по-друге, всім українцям потрібно перестати міряти людей та їхні
справи силою їх патріотичних почуттів; по-третє, навчитися поважати не
тільки своє, але й чуже, оскільки з нього можна почерпнути багато
корисного; по-четверте, українські політики мають налагодити взаємини зі
своїми опонентами, через те, що всіх їх об’єднують єдині національні
інтереси; по-п’яте, потрібно відкинути агресивність, взаємну ненависть,
звинувачення, підозри, образи. Особливу увагу Б. Цимбалістий приділяв
тому, що в українців виробилася риса шанувати закони, оскільки це
“важлива громадянська чеснота, без якої жодна демократична система не
може існувати. Як наслідок довговікового поневолення українці не мали
нагоди виплекати в себе таку чесноту. Бо як могли вони навчитися
шанувати закони, коли ті закони були чужі, накинені і несправедливі для
них. Вони мусіли лише бунтуватися і відкидати їх” [8, с. 11].

Таким чином, на думку вченого, тільки врахувавши всі ці факти, можна
стати політично зрілими громадянами. За словами Б. Цимбалістого,
українці повинні пройти духовне хрещення, після якого вони будуть
“старатися жити в згоді зі своєю вірою. Така самостійно здобута віра має
зобов’язуючу силу; вона стає центром думання і життя людини” [6, с. 59].
Але Б. Цимбалістий застерігає українців, щоб вони не дай Боже не пішли
за демагогами і не допустили їх до влади, оскільки це призведе народ до
катастрофи, а пішли за справжніми своїми національними лідерами. Якщо
таке відбудеться, українці зуміють вибороти незалежність і збудувати
свою власну державу. Пророцтво Б. Цимбалістого збулося. Ми справді маємо
сьогодні незалежну Україну, а українці (маючи на увазі останні події,
пов’язані з виборами) дійсно стали політично зрілою нацією. Вибори
збурили, як ніколи, все суспільство, й українці показали свій справжній
характер. Скільки гарних його рис, що таїлися десь у глибині, тепер
проявилося. Це і милосердя, доброта, взаємодопомога, благородство,
готовність стояти до кінця, захищаючи свої права. Цей непростий етап у
житті українського народу закінчився, але нехай не закінчиться в людях
запас якостей, що роблять з кожного Людину і Громадянина.

Література:

Короцький І. Богдан Ярослав Цимбалістий (1919–1991) / /Сучасність. –
1992. –№9. – С. 108–120. 2. Кульчицький О. Риси характерології
українського народу//Енциклопедія українознавства. Загальна частина.
Перевидання в Україні. – Т. 2. – Київ, 1995. – С. 708–718. 3. Огородник
І., Русин М. Українська філософія в іменах: Навч. посібник. – Київ,
1997. – 328с. 4. Українська душа.– Нью-Йорк, 1956. – 64с. 5. Цимбалістий
Б. Параноїдний стиль серед українців (Дещо про патологію українського
політичного думання) // Листи до приятелів. – Нью-Йорк, 1967. – Ч.
165–167. – С. 12–26. 6. Цимбалістий Б. Світла і тіні руху за
патріярхат//Матеріали Мирянських Конгресів та З’їздів УПСО. – Чикаго,
1981. – Ч. 1. – С. 51–70. 7. Цимбалістий Б. Родина і душа народу //
Українська душа. – Нью-Йорк, 1956. – С. 26–43. 8. Цимбалістий Б. Рух за
патріярхат і українська суспільність. – Нью-Йорк, 1978. – 16с. 9.
Чижевський Д. Українська філософія // Філософські студії.–1993.– №1. –
С. 48–157.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020