Реферат на тему:
Районна планіровка
План
1. Районна планіровка території та її цілі.
2. Основні завдання районної планіровки.
3. Комплексна оцінка території.
1. Районна планіровка – це важливе поняття в теорії розміщення
продуктивних сил. Особливість її полягає в тому, щоб комплексно (а не
ізольовано) розглядати питання розміщення конкретних підприємств на
відносно невеликій території (в області чи окремому районі) з
урахуванням перспектив розвитку конкретних міст та селищ міського типу.
Тому районну планіровку можна вважати методом раціонального розміщення
продуктивних сил.
Районна планіровка дозволяє пов’язати два складні процеси – розміщення
продуктивних сил і містобудування. Саме в процесі районної планіровки
взаємопов’язані акти локалізації різних підприємств вписуються в ту чи
іншу територію, планіровочну структуру міст тощо. Тому районну
планіровку називають ланкою, що пов’язує розміщення продуктивних сил з
містобудівним проектуванням. При цьому враховується спільне використання
транспорту, будівельної бази, місць відпочинку, джерел енергії тощо. Це
дуже важливо, бо в Україні зараз районна планіровка здійснюється на
високо-освоєній території.
З цього випливають цілі районної планіровки. Це раціональна
територіальна організація продуктивних сил на території певного району,
яка б забезпечувала комплексне використання всіх його ресурсів,
оптимальні умови для проживання населення, функціонування господарства,
збереження природи та забезпечення суспільно ефективного розвитку.
Потрібно зазначити, що донедавна ці цілі обмежувалися економічною
ефективністю організації території (максимальні результати при
мінімальних затратах). Але зараз, щоб реалізувати обов’язкову для всіх
країн Концепцію стійкого розвитку, в першу чергу, покращити екологічну
ситуацію, умови життя населення, цього замало. Для цієї концепції
важливим є сама спрямованість розвитку країни та її регіонів на
суспільну ефективність, тобто соціоекономікоекологічну збалансованість
розвитку, найбільш узагальненою метою якої є:
– забезпечення підвищення суспільної продуктивності праці;
– покращання умов та якості життя людини (перш за все фізичного і
соціального здоров’я);
– збереження природи.
Отже, районна планіровка – це державний документ, що визначає
довгострокову стратегію розвитку та розміщення продуктивних сил на
території певного регіону, узгоджену з містобудуванням, природними та
соціально-економічними умовами району тощо.
Необхідність при розміщенні продуктивних сил прив’язки їх об’єктів до
території, забезпечення взаємопов’язаної реалізації різних підприємств
на цій території, використання її можливостей та врахування бар’єрів
росту робить районну планіровку важливою при будь-якому способі
виробництва. Виконання її цілей потребує великих зусиль.
Районна планіровка спирається на розробку численних програм, схем
розміщення продуктивних сил міст, адміністративних районів, областей
тощо. Основою для неї є прогноз розвитку національної економіки і
Генеральна схема дослідження продуктивних сил в Україні.
2. До основних завдань районної планіровки необхідно віднести:
– визначення масштабів перспективного розвитку основних галузей
господарства району, можливість і доцільність нарощування його
виробничого потенціалу;
– здійснення комплексної оцінки території;
– виявлення територій, сприятливих для будівництва і розвитку сільського
господарства;
– визначення перспектив розвитку промислових вузлів та центрів, виходячи
з розвитку відповідних міст;
– розробку програм розвитку планіровочної структури поселень з
урахуванням промислового, транспортного будівництва, росту чисельності
населення, розвитку соціальної інфраструктури тощо;
– визначення великих та приміських зон довго- і короткострокового
відпочинку, розвитку рекреаційного комплексу;
– розробку програм розвитку транспортно-шляхової мережі в районі,
створення великих транспортних споруд;
– визначення можливостей забезпечення господарства виробничою
інфраструктурою; постачання паливом, енергією, теплом; розвиток міського
транспорту;
– функціональне зонування території (тобто її районування) за
функціональними та архітектурно-плановими ознаками.
Виконання всіх цих завдань безпосередньо пов’язане з комплексною оцінкою
території.
3. Комплексна оцінка території – основний інструмент районної
планіровки. Вона виступає як самостійний розділ і як важливий метод
районної планіровки. Така оцінка спрямована на визначення інтегрального
потенціалу території району, його можливостей та обмежень щодо
подальшого розвитку продуктивних сил. Вона спрямована на аналіз усіх
видів господарської діяльності, схеми їх розміщення відповідно до
територіальних внутрішньорайонних відмінностей з урахуванням усіх
природних та соціально-економічних характеристик району. Комплексна
оцінка території необхідна для обгрунтування суспільної ефективності її
розвитку, економічного зростання, покращання життя населення та стану
природи. Тому вона виходить навіть за межі районної планіровки та є
важливим підгрунтям територіальної організації продуктивних сил та
розробки стратегії подальшого розвитку району. Така оцінка передбачає
дослідження всіх природних і соціально-економічних властивостей району
та синтез його результатів. Вона включає кілька етапів.
На першому здійснюється оцінка основних природно-суспільних
характеристик району для визначення можливостей та бар’єрів розвитку в
ньому господарської діяльності. Цей етап вимагає дослідження структури
природних ресурсів району, демографічної та трудоресурсної ситуації,
системи поселень, територіально-галузевої структури господарства. Раніше
цим і обмежувались. Сьогодні ж виникає необхідність урахування
екологічної, зокрема, медико-екологічної ситуації, техногенного пресингу
на природу, геополітичного положення району тощо. Оцінка всіх цих
суспільно-природних характеристик потрібна для визначення можливостей
росту виробничого потенціалу району, траєкторії його економічного
розвитку: висхідної, стабілізаційної чи розвантажувальної.
Кожен район характеризується внутрішніми територіальними відмінностями.
Тому для визначення конкретної схеми розміщення нових об’єктів
виробництва, інфраструктури, розвитку існуючих виробництв та поселень
необхідно деталізувати дослідження, проводити їх відносно окремих
транспортних вузлів, поселень тощо. Таке дослідження
планіровочно-територіального каркасу території передбачає визначення
основних центрів та осей чи координат росту І, ІІ та ІІІ порядку і
проводиться на другому, третьому та четвертому етапах комплексної
оцінки.
Планіровочно-територіальний каркас відображає систему поселень, форми
територіальної зосередженості виробництва, лінійно-вузлову структуру
транспорту, енергомереж та різні типи природоохоронних територій, тобто
все, що є на нашій землі.
Усі елементи, що вивчаються та оцінюються поділяються, на три класи:
– елементи, що належать до природного середовища (гори, ліси, озера,
родовища корисних копалин, ліси тощо);
– природно-техногенні елементи, які створені людиною на основі природних
ландшафтів (водосховища, лісосмуги тощо);
– антропогенні елементи, які історично створені в результаті
господарської діяльності і є самостійними матеріально-технічними та
економічними об’єктами нашого середовища (міста, підприємства,
транспорт, комунікації тощо).
Антропогенні та природно-техногенні елементи територіально включені в
природне середовище, функціонально взаємодіють з ним, але за своїми
властивостями принципово відрізняються від природних елементів. Саме
такі антропогенні та природно-техногенні об’єкти є основними складовими
промислових вузлів та центрів росту.
Оцінка лінійних та вузлових елементів територіального каркасу (морського
узбережжя, залізничних та шосейних доріг, поселень тощо) дуже важлива
для визначення перспектив розміщення продуктивних сил. Перш за все, це
потрібно для виявлення осей та центрів росту і встановлення їх статусу.
Мається на увазі, що осі та центри росту ранжуються за їх значенням для
району та впливом на соціально-економічний розвиток оточуючих територій.
Виходячи з цього, виділяються осі і центри першого (вищого), другого й
третього порядку.
Осі і центри росту першого порядку (республіканського статусу) мають
найбільшу зону впливу на оточуючу територію. Вони представлені багатьма
“каналами”: транспорту, ліній електропередач, соціальної інфраструктури,
лінійно розміщених родовищ чи інших джерел певних ресурсів. Це,
наприклад, Чорноморське узбережжя, вісь по р. Дніпро, майбутні
транспортні коридори, меридіональна вісь Прикарпатського промислового
району та р. Дністер тощо. Усі вони є не просто стрижнями росту для
відповідних економічних районів, але й мають державний та міжнародний
статус. Центрами того ж порядку є столиця держави, її регіональні
центри, основні річкові та морські порти, міські агломерації, промислові
вузли тощо.
Осі та центри росту другого порядку (регіонального статусу) – це
міжобласні комунікації та річкова мережа, компактно та лінійно розміщені
міські поселення та джерела ресурсів регіонального значення, прикордонні
території, де інтенсивно розвивається прикордонне співробітництво з
сусідніми країнами (наприклад, кордони Рівненщини з Білорусією,
Луганщини з Росією тощо).
Розвиток осей та центрів росту третього порядку має переважно обласне
значення. Сюди належать обласні комунікації, невеликі промислові,
агропромислові та транспортні центри, локально розміщені ресурси
обласного значення. Їх ріст сприяє вирівнюванню промислового рельєфу,
покращанню умов життя, соціально-економічного розвитку сільської
місцевості.
Взяті в сукупності осі та центри росту складають просторовий каркас
розвитку продуктивних сил. Він є основою функціонального зонування
території. Зараз надзвичайно важливою його складовою стає екологічний
каркас.
Список літератури
1. Абмарян О.А. Главные морские порты Украины. – Одесса: Маяк, 1993. –
163 с.
2. Агропромислове виробництво України (1990-1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997.
– 436 с.
3. Акимов А.В. Мировое население: взгляд в будущее. – М.: Наука, 1992. –
199 с.
4. Алаев А.Б. Социально-экономическая география:
Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
5. Алампиев П.М. Экономическое районирование СССР. – М.: Госпланиздат,
1959. – 262 с.
6. Алымов А.Н. Производительные силы: проблемы развития и размещения. –
М.: Экономика, 1981. – 288 с.
7. Анализ и прогнозированное развитие экономики региона / Н.Д.
Прокопенко, Ф.Я. Поклонский / Отв. ред. Н.Г. Чумаченко. – К.: Наук.
думка, 1991. – 226 с.
8. Аналіз тенденцій розвитку регіонів Росії в 1992-1995 рр. / Програма
Європейської Ради Тасіс. – М., 1996.
9. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект
лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
