.

Соціальні інститути (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1766 34528
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Соціальні інститути

ПЛАН

Вступ

1. Поняття соціальних інститутів

2. Структура і функції соціальних інститутів

3. Види соціальних інститутів, їх значення

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Соціальний інститут (у перекладі з латинської – усталення, установлення,
установа) є стійкою формою організації сукупних відносин людей, які
складаються шляхом стихійної еволюції або доцільних цілеспрямованих дій.

У найбільш загальному вигляді слід розрізняти економічні, політичні,
правові, етичні, культурно-ідеологічні та ін. суспільні інституції. Їм
відповідають виробничі, обмінні, розподільні, споживацькі, державні,
сімейні, дозвільні, освітні, культурні, ідеологічні, судочинні тощо
соціальні заклади та установи. Сюди ж належать наука, засоби масової
інформації, церква, неформальні релігійні конфесії,
культурно-ідеологічні об’єднання. 

Задоволення найважливіших індивідуальних і суспільних потреб
забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних
зв’язках, діях. У повсякденному житті багато явищ: безпека людини або її
освіти, здоров’я або господарська діяльність, науковий пошук або
відпочинок, дозвілля, становлять реальний щоденний сенс життя, який
набуває інституалізованого характеру, тобто гарантованого від
випадковості, спорадичності, стійкості, самовідновлення. Саме в житті
хаосу, нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять
інституалізовані соціальні явища, зв’язки, дії.

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених,
регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій,
соціальних зв’язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний
устрій суспільства і відповідно економічний, політичний устрій
суспільства, тип культури освіти та ін. Багато в чому розвиток
суспільства йде через формування і діяльність соціальних інститутів.

Чим ширше інституалізована сфера в системі соціальних зв’язків, тим
більшими можливостями володіє суспільство. Зрілість суспільства саме і
визначається багатоманітністю соціальних інститутів, їх розвинутістю,
здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні
потреби індивідів, соціальних спільностей людей.

1. Поняття соціальних інститутів

У суспільстві на розвиток соціальних процесів істотно впливають
сформовані соціальні утворення — соціальні інститути. Інституціональні
форми — соціальні утворення забезпечують в суспільстві розвиток та
переміщення соціальних спільностей, соціальних груп, надають стійкість і
певність соціальним зв’язкам.

Всякий соціальний інститут виникає тільки тоді, коли виникає соціальна
потреба і функціонує доти, поки існує потреба. Відпадає потреба, і
соціальний інститут стає непотрібним, навіть гальмом суспільного життя.
Отже, інститут, виступаючи сукупністю взаємозв’язків та систем поведінки
людей, визначається їх потребами і діє в їх інтересах. Хоча сам
соціальний інститут формує соціальні взаємозв’язки і норми поведінки,
все ж стосунки між людьми здійснюються не в межах соціального інституту,
але інституальні зв’язки і стосунки використовуються іноді практично. Це
викликає необхідність формування соціальних спільностей людей тощо.
Тим-то, кожний соціальний інститут охоплює різноманітні соціальні
спільності і визначає їх поведінку в суспільстві. Отже, соціальний
інститут — це своєрідна форма людської діяльності, заснована на чітко
розробленій системі правил і норм відповідно до соціального статусу і
ролі, а також на розвинутому соціальному контролі за їх здійсненням.
Соціальні інститути підтримують соціальні структури і порядок,
стабільність у суспільстві.

Надаючи стійкості і певності діяльності соціальних спільностей соціальні
інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісного характеру.
Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв’язків, тобто
зв’язків, що забезпечують цілісність.

Соціальні інститути — велике соціальне досягнення людини, що не тільки
забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість,
надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те,
що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається
на якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток пов’язана з
людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв’язків соціальні
інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність
системи соціальних зв’язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним
фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної
спільності є стверджуючий, відлажений і регулярний, тобто
інституціональний аспект соціального життя.

Соціальні інститути, що формуються в процесі складання соціальної
структури суспільства, є важливим компонентом соціальних зв’язків і
соціальних дій, цементуючим фактором соціальної структури суспільства.
На різних ступенях соціальних процесів у суспільстві відбувається
конкретне становлення і розвиток інституційних форм. Соціальна структура
— це не тільки сукупність, система соціальних спільностей, верств і
прошарків, а й інші інституційні організаційні форми, що забезпечують
розвиток соціальних спільностей, їх переміщення, надають стійкість і
певність соціальним зв’язкам і соціальним діям. Регулярний, стійкий
характер, цілеспрямованість дій і взаємодій надають саме системи
соціальних статусів і соціальних ролей, забезпечують повну
організованість у суспільстві.

Важливим компонентом соціального інституту є соціальні норми і
нормативність дій і взаємозв’язків різних ланок соціальної структури
суспільства. Широко розповсюджене визначення соціального інституту як
організованої системи зв’язків і соціальних норм, що об’єднують значущі
суспільні цінності і процедури, які задовольняють основні потреби
суспільства. Тут-то суспільні цінності — ідеї і мета, що їх ставлять
люди для задоволення своїх потреб, обираючи різні процедури для їх
реалізації, тобто вибираючи стандартизовані зразки поведінки в
суспільних процесах, а система соціальних зв’язків — сплетіння ролей і
соціальних статусів, з допомогою яких поведінка людей-реалізується і
утримується в певних суспільних нормах і межах. Візьмемо дію в
соціальній структурі суспільства соціального інституту сім’ї: по-перше,
це сукупність суспільних цінностей (любов, ставлення до дітей, сімейні
правила і обставини); по-друге, переплетіння різних соціальних статусів
і ролей (статуси і ролі чоловіка і дружини, дитини, підлітка, тещі,
свекрухи, братів, сестер та ін.), за допомогою яких здійснюється сімейне
життя.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних правил,
принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності
і організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну
систему.

Інституалізація — процес визначення і закріплення соціальних правил і
норм, ролей і статусів, приведення їх до системи, здатної діяти в
інтересах задоволення певних суспільних і соціальних потреб,
забезпечення передбачуваних, схвалюваних певним соціальним середовищем,
поведінкою людей. В будь-якому інституалізованому середовищі особа
здійснює певну соціальну роль. Соціальні інститути діють в системі
соціальних структур суспільства від імені суспільства і в інтересах
людей з метою задоволення їх потреб. Процес інституалізації включає в
себе ряд моментів:

Однією з необхідних умов появи соціальних інститутів слугує відповідна
соціальна потреба. Інститути покликані організовувати спільну діяльність
людей з метою задоволення тих чи інших соціальних потреб. Виникнення
визначених суспільних потреб, а також умови для їхнього задоволення є
першими необхідними моментами інституалізації.

Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв’язків, взаємодії
і відносин конкретних особ індивідів, соціальних груп і інших спільнот.
Але він, як і інші соціальні системи, не може бути зведений до зведення
цих особ і їхніх взаємодій. Соціальні інститути носять надіндивідуальний
характер, мають свою власну системну якість. Тобто, соціальний інститут
являє собою самостійне суспільне утворення, що має свою логіку розвитку.
З цього погляду соціальні інститути можуть бути розглянуті як
організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури,
інтегрованістю їх елементів і визначеною мінливістю функцій. Що ж це за
системи? Які їхні основні елементи? Насамперед, це система цінностей,
норм, ідеалів, а також зразків діяльності і поводження людей і інших
елементів соціокультурного процесу. Ця система гарантує подібну
поведінку людей, погоджує і направляє в русло їхні визначені прагнення,
встановлює способи задоволення їхніх потреб, вирішує конфлікти, що
виникають у процесі повсякденного життя, забезпечує стан рівноваги і
стабільності в рамках тієї чи іншої соціальної спільності і суспільства
в цілому. Сама по собі наявність цих соціокультурних елементів, ще не
забезпечує функціонування соціального інституту. Для того, щоб він
працював, необхідно, щоб вони стали надбанням внутрішнього світу
особистості, були засвоєні ними в процесі соціалізації, втілилися у
форму соціальних ролей і статусів. Засвоєння індивідами всіх
соціокультурних елементів, формування на їхній основі системи потреб
особистості, ціннісних орієнтацій і сподівань, є другим важливим
елементом інституалізації.

Третім важливим елементом інституалізації є організаційне оформлення
соціального інституту. Зовні соціальний інститут являє собою сукупність
особ, установ, які мають визначені матеріальні засоби і виконують
визначену соціальну функцію. Отже, кожен соціальний інститут
характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями,
що забезпечують досягнення такої мети, набором соціальних позицій і
ролей, типових для даного інституту.

На основі всього вищевикладеного, можна дати наступне визначення
соціального інституту. Соціальні інститути – це організовані об’єднання
людей виконуючих визначені соціально значимі функції, що забезпечують
спільне досягнення цілей на основі виконуваного членами своїх соціальних
ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками
поведінки.

2. Структура і функції соціальних інститутів

Завдяки діяльності соціальних інститутів відбувається нормальне і
стабільне функціонування певного соціального організму. Вони
забезпечують історичне успадкування культури, її засвоєння, соціалізацію
індивідів, регулювання, координацію та ін. види впорядкування суспільних
відносин, успадкування і передачу набутого досвіду, вартісних
орієнтацій, звичаїв, традицій, моделей і норм поведінки.

Соціальні інститути розрізняються за своїм функційним призначенням. Так,
виробничі соціальні інститути (власність, обмін, товарно-грошові
інструменти, банки, господарчі об’єднання, впроваджувальні інноваційні
заклади тощо) забезпечують існування і відтворення всієї сукупності
трудових відносин, а також поєднання господарства з іншими сферами
суспільного життя.

Політичні інституції (держава, право, суд, армія, карні заклади,
політичні партії, групи тиску, інтересів, представницькі, захисні та
мобілізуючі об’єднання, громадські організації, добровільні
просвітницькі, пропагандистські та інформативні товариства та ін.)
відображають, легалізують наявні у даному суспільстві колективні
інтереси, наміри та сподівання, вирішення яких потребує владних
механізмів соціального контролю. Це ж саме стосується соціальних
інститутів, які діють у сфері культури і моралі, освіти, масових
комунікацій.

У нормальному випадку вони сприяють встановленню, розвитку, відтворенню
і продовженню соціальних зв’язків і пов’язаних з ними усталених форм
діяльності. Існує пряма залежність між стабільністю соціальних
інститутів і всієї сукупності суспільних відносин. Неузгодженість дій,
їх взаємна суперечливість, нездатність задовольнити колективні потреби
суб’єктів соціальної взаємодії веде до кризи суспільства. Соціальні
інститути можна тлумачити і як стійкий комплекс формальних і
неформальних правил, легалізованих на рівні моралі, права, традицій і
звичаїв, а також норм і установок, які регулюють різні сфери людської
діяльності, ієрархізують їх у систему статусів і ролей. 

Суттєвими ознаками соціальних інститутів є здатність до зв’язку
суспільних відносин і діяльності; визначення соціальних позицій
індивідів та груп за критеріями статусу і ролі, а допустимих норм
поведінки – на основі санкцій чи винагород. Важливою функцією соціальних
інститутів є здійснення інтеграції індивідів у групу, групи – у
соціальну структуру, різних елементів соціальної структури – у соціальну
систему, різних соціальних систем – у міждержавний або міжнародний
порядок. Чим розвиненішою є диференціація у суспільстві, тим більшого
значення набуває здатність соціальних інститутів до інтеграції,
стабілізації, впорядкування.

Отже, соціальні інститути є стійкими утвореннями, які забезпечують
відносну стабільність суспільних зв’язків, відносин і форм діяльності в
межах строгої внутрішньої (соціальна структура в широкому значенні) і
зовнішньої (міждержавний і міжнародний порядок) соціальної організації.
Соціальний інститут є сукупністю груп, установ і організацій, що
розпоряджаються певними людськими, матеріальними і духовними ресурсами
задля реалізації покладених на них функцій. Це є певний набір доцільно
орієнтованих стереотипів поведінки відповідних осіб, груп та суспільних
структур у конкретно визначеній ситуації.

Крім того, соціальний інститут є певною формою організації суспільної
діяльності, що протистоїть спонтанній, стихійній активності,
структуруючи та схематизуючи її. Відповідно до своїх особливих цілей
соціальні інститути заохочують, винагороджують чи, навпаки, пригнічують
і гальмують ті чи інші види діяльності, застосовують санкції у випадку
порушення стандартів поведінки. Отже, кожен соціальний інститут має
чітко визначену мету і легалізовані засоби її досягнення, набір певних
функцій, особливу внутрішню структуру. У його розпорядженні знаходяться
визначені ресурси і правила їх застосування.

Соціальні інститути можна аналізувати за різними ознаками, в т. ч.
розглядати як особливу соціальну групу спеціального призначення. Саме
так і роблять більшість закордонних соціологів. Скажімо, бельгійські
соціологи А. Жан і Н. Дельруель-Воссвінкель аналізують інституції як
абстрактні соціальні групи або особливі соціальні формації. Такий підхід
не викликає принципових заперечень. Направді, певні людські спільності
складають основу або субстрат соціальних інститутів. Але такий підхід
має певні обмеження, бо так чи інакше звужує аналіз, розглядаючи лише
проблеми міжлюдських стосунків у межах тієї групи, яка залучена до
виконання інституційних обов’язків. Між тим соціальний інститут є перш
за все міжгруповою структурою, спрямованою на регуляцію і координацію
міжгрупових стосунків, реалізацію суспільних функцій, задоволення
колективних потреб. Такий шлях, на нашу думку, вважається більш
продуктивним. Адже він спрямований передусім на аналіз соціальних
функцій, які реалізуються наявними соціальними інститутами.

Які це функції? Насамперед, це репродуктивна (відтворювальна) функція.
Кожне суспільство (як і соціальна група) прагне продовжити своє
існування в часі і соціальному просторі. У ньому діє відповідний
інструментарій (сукупність засобів і ресурсів) для відтворення відносин,
структур, соціального порядку в цілому.

Історичний досвід свідчить, що рівень соціальної системи залежить від
міри впорядкованості дії її суб’єктів і стосунків між ними
(організованого порядку або впорядкованої організації). З цього боку
людську історію можна розглядати як рух від хаосу до порядку та
організації. У найбільш простому вигляді це відбувається як процес
перетворення окремої позитивно спрямованої дії (продуктивної в плані
підтримання існуючого порядку) у масову, масової – в обов’язкову та
інструктивну (рух від вчинку до звички, традиції, правила і, нарешті,
регулятивного принципу). Відповідно визначаються ціннісні орієнтації,
дозволені та заборонені засоби, норми і правила, стратифікацію, санкції
і заохочення, свідомість і колективну пам’ять. Звичайно, стратифікація,
раз виникнувши, дає певні переваги у відновленні соціального порядку тим
групам, які посідають більш вигідну соціальну позицію, скажімо,
знаходяться ближче до владних засобів соціального примусу та контролю.
Тому можна з певною мірою обґрунтованості сказати, що у більшості
випадків репродукція історичного соціального порядку відбувається в
інтересах тих індивідів, які вже мають більш високий соціальний статус.
Вони безпосередньо впливають на цей процес, прагнуть якомога щільніше
контролювати дії соціальних інститутів, використовуючи їх як своєрідний
інструмент реалізації власної волі та інтересів.

Другою є некомунікативна функція, яка спрямована на певну організацію
(інституціалізацію) суспільного спілкування: між поколіннями,
соціальними групами, професіями, культурами (субкультурами), окремими
видами історичного досвіду тощо. Завдання соціальних інститутів тут
полягає в тому, щоб зробити це спілкування можливим, доступним,
ефективним щодо намірів і досвіду суб’єктів соціальної взаємодії. Можна
погодитися з прибічниками розуміючої соціології, котрі стверджують, що
проблема спілкування у кінцевому рахунку полягає у виборі сприйнятливої
для всіх системи знаків, відповідних їм значень і правил перетворення
задля узгодження (уніфікації) колективного бачення світу, ототожнення
різних образів дійсності. Інша справа, що це не суто логіко-граматичний
процес. Більш могутні у соціальному відношенні прошарки нав’язують своє
сприйняття та оцінку ситуації іншим, використовуючи цілий ряд прийомів:
приписування комунікативним знакам вигідного значення, редукції
(звуження дії) певних знаків і значень, переінтерпретації їх відповідно
до свого досвіду, витіснення невигідних для себе знаків та їх змістовних
характеристик.

Регулятивна функція соціальних інститутів полягає в їх здатності до
координації, узгодження, організації, кооперації, стратифікації
(впорядкування послідовності) соціальної взаємодії, керування та
управління. Це відбувається на основі складання соціальних сил, контролю
за ресурсами, інструментами фізичного і духовного примусу, монополізації
владних важелів. Залежно від соціальної позиції окремі групи можуть
справляти менший або більший вплив на вибір мети, визначення дозволених
і заборонених засобів її досягнення, використання наявних ресурсів,
інструментів контролю, санкцій і винагороди. Саме тому реалізація
регулятивної функції є класово-стратифікаційною за своїм змістом.

Адаптивна функція соціальних інститутів полягає у тому, щоб пристосувати
колективні та індивідуальні дії до навколишнього оточення, обраних
цілей, легалізованих засобів їх досягнення, правил стратифікації,
субординації та підпорядкування, санкцій і заохочень. На реалізацію
адаптивної функції, тут із Парсонсом можна погодитися, в першу чергу
націлені економічні інститути. У той час як політико-державні більше
слідкують за підтриманням обраних цілей, правові – контролюють визначені
правила соціальної взаємодії, освітні – відтворення вироблених зразків
поведінки тощо. Узагальнюючи, можна сказати, що міра раціональності
соціальних інститутів буде залежати від ступеня адаптованості
використаних засобів обраним цілям.

Інтегративна функція соціальних інститутів полягає в тому, що вона
сприяє: згуртуванню суб’єктів соціальної взаємодії; посиленню взаємної
відповідності окремих елементів соціальної системи; узгодженню структури
і функцій, позитивних (конструктивних) і негативних (деструктивних)
функцій; поєднанню мети і засобів, цінностей і норм, статусів, ролей і
престижу; заохоченню і покаранню; вибору нормативних і реалістичних
цілей, особи і функції, вкладу і винагороди та ін. Суспільство більш
інтегроване, якщо чіткіше визначені загальні правила поведінки і більша
частина суспільства їх дотримується. Найбільш ефективно тут діють мораль
і право, оскільки вони є дійовими чинниками людської інтеграції.

Протилежною щодо попередньої є диференційна функція. Її сутність полягає
в тому, щоб зміцнити і підтримати існуючі розбіжності. Частково це
здійснюється у загальнотехнологічному аспекті: між метою і засобами,
цінностями і нормами, винагородою і покаранням, статусом, роллю і
престижем тощо. У більш змістовному значенні – у підтримці наявних
етнічних, класових, стратифікаційних, професійних,
культурно-ідеологічних тощо відмінностей. Ототожнення і накладання їх
веде до уніфікації, одноманітності, застиглості, що в цілому зменшує
здатність суспільства до продуктивної взаємодії. Не менш загрозливою є
зворотна тенденція – абсолютизація відмінностей. Тому основним критерієм
ефективного соціального керівництва є досягнення доцільної міри між
відмінностями і тотожністю, або, у більш нормативному аспекті, між
рівністю та ефективністю.

Зміст соціалізуючої функції полягає в діях по засвоєнню індивідом або
групою обраних суспільством ціннісних орієнтацій і загальних норм
поведінки, перетворення їх у мотиви і діяльні принципи соціальної
активності. Засвоєння їх як суб’єктивних чинників дії називають
інтерналізацією. Остання виявляється у спілкуванні (повідомленні,
розумінні, сприйнятті), заохоченні і покаранні, колективному тискові,
соціальному контролі, справедливій (за вкладом) стратифікації, здатності
суспільства або груп (класи, нації, страти, професійні групи тощо)
запропонувати привабливу індивідуальну або колективну перспективу.

Гедоністична функція соціальних інститутів полягає в діях по підвищенню
міри задоволення людей своїм буттям. Задля цього певні структури
ритмізують діяльність людей у просторі і часі. Соціальний час, зокрема,
є буденним і святковим, повсякденним і незвичайним, сакральним і
профанним (вульгарним). Розподіляється він також на виробничий і
позавиробничий, необхідний і вільний, примусовий і дозвіллєвий.
Соціальні інститути контролюють розподіл і використання соціального
часу. Гедоністична функція спрямована на перетворення вільного часу у
дозвілллєвий, пошук відповідних форм його позитивного насичення. З
одного боку, завдання соціальних інституцій полягає в тому, щоб
здійснити організоване використання дозвіллєвого часу, спрямувати
людську активність у нормативне русло, не допустити хаосу і розпаду
соціальних зв’язків. З іншого – використати дозвіллєвий час задля
посилення позитивно спрямованих почуттів, ідей, дій або уявлень
(консолідації, згуртування, інтеграції, колективного єднання тощо),
інтенсифікації почуттів “ми – група” та несприйнятті інших “вони –
групи”. Подібно відбувається і розмежування соціального простору,
створення, зокрема, культурних, дозвілллєвих, святкових центрів,
розподіл житлових споруджень на такі, що призначені для буденного
використання і на храмові, культові, символіко-орієнтаційні споруди.

Продуктивна функція соціальних інститутів сприяє виробництву нових
суспільних відносин, структур або самих інституцій, тобто творенню
нового соціального типу суспільства. Інколи ця діяльність обмежується
лише зусиллями по частковому перетворенню окремих елементів даного
суспільного устрою. Частіше – активізує появу принципово нового
соціального порядку. Соціальний інститут, залежно від типу, бере участь
у підтриманні, розповсюдженні, засвоєнні обраних цінностей розвитку,
виробництва потрібних ресурсів розвитку, налагодженні ефективного
економічного виробництва, суспільного накопичення та вилучення з нього
певних вартостей задля створення ресурсів розвитку: науки, культури,
освіти, технології. Частина соціальних інститутів забезпечує бажаний і
необхідний моральний і правовий порядок; здійснює соціальну мобілізацію,
ідейно-психологічне залучення до нової соціальної утопії; формує
позитивну мотивацію колективної поведінки; здійснює соціальну
стратифікацію, добровільну або насильницьку інтеграцію, координацію та
кооперацію зусиль.

Соціальні інститути розрізняють залежно від виконуваних ними функцій, їх
розташування (ієрархії) в соціальній системі та ефективності виконання
функцій. Надалі ми розглянемо державу як найбільш могутній і ефективний
інструмент соціального розвитку.

3. Види соціальних інститутів, їх значення

Соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво
необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх
обов’язковими для членів визначеного чи суспільства визначеної
соціальної групи. Це насамперед відноситься до тих соціальних відносин,
вступаючи в які, члени соціальної групи забезпечують задоволення
найбільш важливих потреб, необхідних для успішного функціонування групи
як цілісної соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних
благ змушує людей закріплювати і підтримувати виробничі відносини;
потреба соціалізувати підростаюче покоління і виховувати молодь на
зразках культури групи, змушує закріплювати і підтримувати сімейні
відносини, відносини навчання молодих людей. Системи соціальних ролей,
статусів і санкцій створюються у виді соціальних інститутів, що є
найбільш складними і важливими для суспільства видами соціальних
зв’язків.

Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів,
вирішуваних ними проблем. В соціалогії виділяють п’ять основних:
економічний, політичний, освітній, релігійний і сімейний.

Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних
зв’язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і
послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова
діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути — тобто соціальні інститути, пов’язані із
завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням
функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні
органи, політичні партії і рухи, об’єднання, армія та ін. Тут поширені
певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний з
політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і
включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її
реалізації, політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних
інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними
інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої
мети.

В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної
діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання.
Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності
людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах.
Політичні інститути — забезпечують відтворення, стабільність і
регулювання політичної спільності незважаючи на зміну її складу,
посилюють соціальні зв’язки і внутрішньо групову згуртованість,
здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.

Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані
форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури,
соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства
(сім’я, освіта, наука, художні творчі об’єднання та ін). В сучасних
розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової
вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей,
компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності і
раціональності, ефективності дії та ін. У високорозвинутих суспільствах
соціальними інститутами стають і багато видів діяльності в сфері науки,
медицини та ін.

Соціальні інститути здійснюють у суспільстві важливі функції: інтеграцію
і об’єднання суспільства, диференціації, поселення за певними
соціальними статусами і ролями, вироблення чітких норм, правил,
принципів життєдіяльності суспільних спільностей; регулювання відносин у
соціальних спільностях, залучення людей до суспільної діяльності,
здійснюють соціальний контроль.

Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою
взаємодії, є реалізація головної функції інститутів — задоволення
конкретних соціальних потреб, інтересів та ін.

Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні,
залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують.
Проте якщо сталися зміни, які в соціальних потребах не знаходять
адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального
інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції
виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних
неполадках, у неясності мети діяльності.

Одним з явних виражень дисфункції соціального інституту є персоналізація
його діяльності. Соціальний інститут, як відомо, функціонує за своїми,
об’єктивно діючими механізмами, де кожна людина, на основі норм і
зразків поведінки, у відповідності із своїм статусом, грає визначені
ролі. Персоналізація соціального інституту означає, що він перестає
діяти відповідно до об’єктивних потреб і об’єктивно встановлених цілей,
змінюючи свої функції в залежності від інтересів окремих особ, їх
персональних якостей і властивостей.

Незадоволена суспільна потреба може бути викликаною до життя стихійною
появою нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть
заповнити дисфункцію інституту, за рахунок порушення існуючих норм і
правил. У своїх крайніх формах подібна активність може виражатися в
протиправній діяльності. Так, дисфункція деяких економічних інститутів є
причиною існування так званої “тіньової економіки”, що виливається у
спекуляцію, хабарництво, крадіжки і т.д. Виправлення дисфункціи може
бути досягнуто зміною самого соціального інституту чи створенням нового
соціального інституту, який задовольняє дану суспільну потребу.

В повсякденному житті соціальні зв’язки, дії між людьми досягаються
через соціальні інститути. По-перше, особливим типом регламентації
регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів,
якими більш твердо забезпечуються регулярність, чіткість, висока
передбачливість і надійність функціонування соціальних зв’язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов’язків учасників
взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить
надійні та обгрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов’язки, то
вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального
інституту володіє великою передбачливістю, а діяльність соціальних
інститутів — регулярністю самовідновлення.

По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних
інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог до того, хто
включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола
обов’язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій
та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в
межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління
соціальними діями, зв’язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний
соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами та ін. Так
наприклад, соціальний інститут охорони здоров’я має такі установи:
лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи
управління, бо для діяльності системи охорони здоров’я потрібні ресурси
(приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і
своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

Інституалізовані соціальні зв’язки є формальні і неформальні. Формальні
соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між суб’єктами
здійснюються на основі формально застережених правил, законів,
регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють
важливу роль у зміцненні суспільства. До формальних соціальних
інститутів відносяться:

економічні інститути – банки, виробничі установи;

політичні інститути – парламент, міліція, уряд;

виховні і культурні інститути- родина, інститут, навчальні заклади,
школа, художні установи.

Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних
діях, зв’язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут
дружби: Йому властиво багато ознак соціального інституту, адже дружба —
один із елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є
обов’язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі
досить повна, чітка, часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення
дружніх зв’язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті
дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів,
админістративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір’я, симпатії, дії
знайомства та ін.), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в
тому числі від любові, взаємовідносин з колегами по службі, братніх
відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов’язків та
ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних
особистих зв’язках, взаємних симпатіях безпосередньому спілкуванні,
спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний інститут і
соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій —
моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах.
По-перше, виникають нові соціальні інститути. В сучасних умовах
формування державності України створюються такі важливі соціальні
інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти,
науки та ін., що стають важливим фактором підвищення динамізму
суспільства.

По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних інститутів.
У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція
різноманітності, спеціалізації зв’язків, функцій, установ. Так, в
Україні з надр загальносудової системи розвивається конституційний суд,
виділяється в самостійний – правоохоронний інститут слідства, в межах
інституту охорони здоров’я має тенденцію стати самостійним соціальним
інститутом наркологічна служба та ін. Виникнення соціального інституту
робить обслуговуючий ним соціальний зв’язок незалежним, самостійним і
рівноправним з іншими зв’язками. Важливе значення має перерегуляція
інституалізації зв’язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні
учасники соціальних дій, зв’язків змінюють кардинально принципи
регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не
влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їх обов’язків і
прав, пов’язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли,
не мали власності, але одержували право на гарантований мінімум рівня
життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю,
ризикувати, мати шанс, жити заможньо і незалежно, вільно. Якщо ж
відбувається накладення основних систем соціальних інститутів
(економічних, політичних та, ін.), то проводиться і перегляд основних
систем цінностей, принципів регулювання та ін., але сам процес збою
соціальних дій, зв’язків веде до небажаних наслідків, драматичних подій
та ін. Суспільство — система соціальних інститутів, їх регулятори —
постійно перебувають в процесі оновлення.

Висновок

Отже, інститут – це своєрідна форма людської діяльності, заснованої на
чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а також розвинутому
соціальному контролі за їхнім виконанням. Інституціональна діяльність
здійснюється людьми, організованими в групи чи асоціації, де проведений
поділ на статуси і ролі, відповідно до потреб даної соціальної групи чи
суспільства в цілому. Інститути, таким чином, підтримують соціальні
структури і порядок у суспільстві.

Соціальні інститути відрізняються своїми функціональними якостями:

1) Економіко-соціальні інститути – власність, обмін, гроші, банки,
господарські об’єднання різному типу – забезпечують усю сукупність
виробництва і розподілу суспільного багатства, з’єднуючи разом з тим,
економічне життя з іншими сферами соціального життя.

2) Політичні інститути – держава, партії, профспілки й іншого роду
громадські організації, які переслідують політичні цілі, спрямовані на
встановлення і підтримку визначеної форми політичної влади. Їхня
сукупність складає політичну систему даного суспільства. Політичні
інститути забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних
цінностей, стабілізують домінуючі в суспільстві соціально-класові
структури.

3) Соціокультурні і виховні інститути ставлять метою освоєння і наступне
відтворення культурних і соціальних цінностей, включення індивідів у
визначену субкультуру, а також соціалізацію індивідів через засвоєння
стійких соціокультурних стандартів поведінки, і нарешті, захист
визначених цінностей і норм.

4) Нормативно-орієнтовані інститути морально-етичної орієнтації і
регуляції поводження індивідів. Їх ціль – додати поведінці і мотивації
моральну аргументацію, етичну основу. Ці інститути затверджують у
співтоваристві імперативні загальнолюдські цінності, спеціальні кодекси
й етику поведінки.

Нормативно-регламентовані інститути -визначають суспільно-соціальну
регуляцію поводження на основі норм, правил і розпоряджень, закріплених
у юридичних і адміністративних актах. Обов’язковість норм забезпечується
примусовою силою держави і системою відповідних санкцій.

5) Церемоніально-символічні і ситуаційно-конвенціональні інститути. Ці
інститути засновані на більш-менш тривалому прийнятті конвенціональних
(за договором) норм, їх офіційному і неофіційному закріпленні. Ці норми
регулюють повсякденні контакти, різноманітні акти групового і
межгруппового поводження. Вони визначають порядок і спосіб взаємного
поводження, регламентують методи передачі й обміну інформацією, вітання,
звертання і т.д., регламент збор, засідань, діяльність якихось
об’єднань.

Список використаної літератури

Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для вузов. — М., 2000.

Піча В.М. Соціологія: Загальний курс: Навчальний посібник. – К.: 1999.

Соціологія: Курс лекцій / За ред.В.М.Пічі. — Львів: 2001.

Соціологія / За загальною редакцією В.П.Андрущенко, М.І.Горлача. –
Київ-Харків, 2003.

Харчева В.Г. Основи соціології: Підручник.-М.: Лотос,1997

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020