Реферат
На тему:
Кільчасті черви
План
Кільчасті черви. Будова і їх життєва функція.
Багатощетинкові черви. Підклас. Рухливі і Сидячі.
Малощетинкові черви.
1. Тип кільчасті черви, або Анеліни annelides
Всього відомо близько 8000 видів анелід, з них у фауні СРСР – понад 1000
видів, на Україні – близько 300. Це найбільш високоорганізовані, в
основному вільноживучі черви. Розміри варіюють від 0,5 мм до 3 м (рис.
31). Населяють моря, прісні водойми, а також вологий грунт. Більшість
анелід, жителів гідросфери, ведуть придонний спосіб життя, трапляючись у
прибережній смузі. Проте є й такі, що опускаються на глибину 1000 м, а
деякі—до 8000 м. Бентосні кільчасті черви повзають по дну або
зариваються в мул або пісок; є серед них і сидячі форми. Порівняно
небагато видів веде вільноплаваючий спосіб життя, входячи до складу
планктону. Невелика кількість анелід (п’явки) є ектопаразитами тварин і
людини.
Тіло анелід складається з головної лопаті, сегментованого тулуба і
задньої анальної лопаті. Сегменти тулуба подібні між собою (гомономна
сегментація). Шкіряно-м’язовий мішок розвинений набагато краще, ніж
у, плоских і круглих червів. Тіло вкрите одношаровим епітелієм, що
виділяє тонку кутикулу. Під нею розташовані два шари добре розвинених
м’язів: кільцевих і поздовжніх. У рухах беруть участь і допоміжні
придатки: щетинки та параподії. Щетинки розташовані поодиноко або
пучками правильними поздовжніми рядами. Парайодії являють собою бічні
вирости тіла з добре розвиненою мускулатурою і пучками щетинок.
Розташовані по боках кожного сегмента, крім головного і заднього
відділів. Розчленованість тіла на сегменти, наявність добре розвинених
м’язів, параподій і щетинок забезпечують різноманітні рухи цих тварин у
воді, на поверхні землі та в грунті.
Рис. 32. Поперечний розріз дощового черв’яка: 1- кутикула: 2 —
епідерміс: З — кільцеві м’язи; 4 — поздовжні м’язи; 5 — целомічний
епітелій; 6— целом; 7 — щетинки; 8 — метанефридій: 9 — черевний
нервовий ланцюжок; 10 — черевна кровоносна судина; 11 —
кишка; 12 — тифлозоль; 13 — спинна кровоносна судина.
Прогресивного розвитку набуває нервова система. Вона представлена
надглотковими та підглотковими нервовими вузлами (гангліями), що,
з’єднуючись між собою, утворюють навкологлоткове нервове кільце, і
черевним нервовим ланцюжком із посегментно розташованими гангліями, від
яких відходять нерви до різних органів. В анелід як вільноживучих тварин
дю.бре розвинені органи чуття. У багатьох із них є очі, ідо знаходяться
не лише на голові, але й на тулубі та хвості. Наявні також смакові
рецептори та нюхові клітини, які приймають запахи та інші хімічні
подразники. Добре розвинені органи слуху, побудовані по тину локаторів.
У примітивних кільчаків є статоцисти.
Завдяки розвитку різноманітних органів чуття анеліди дістають
різноманітну інформацію про зміни в навколишньому середовищі та
переробляють її в головних гангліях. Це значно збільшило активність
червів і визначило складніші форми їх інстинктивної поведінки. Кільчаки
краще, ніж інші черви, можуть утворювати тимчасові зв’язки і здатні
переробляти їх по типу умовних рефлексів.
Кільчастим червам властива вторинна порожнина тіла, або цело м. Це
порожнина між стінками тіла і внутрішніми органами, яка розвивається з
мезодерми і обмежована власним целомічним епітелієм. У кільчаків целом
розділений перегородками на сегменти. Целом властивий усім іншим
тваринам, що за систематикою йдуть за анелідами. Вторинна порожнина
виповнена рідиною, за своїм хімічним складом близькою до морської води.
Целомічна рідина виконує ряд функцій: служить «гідравлічним скелетом»,
завдяки її руху переносяться поживні речовини, кисень, вуглекислий газ,
продукти обміну речовин. Внутрішні перегородки захищають організм при
пораненнях і розривах тіла. Кільчастим червам властиве явище
регенерації.
Травна система анелід також досконаліша. У них краще виражений поділ
травної системи на різні відділи, кожний із яких виконує свою функцію.
Травна трубка, як правило, пряма і поділена на такі відділи: ротова
порожнина, глотка, стравохід, який розширюється у воло, мускульний
шлунок, середня кишка, задня кишка, що закінчується анальним отвором. У
глотку і стравохід відкриваються протоки залоз, секрет яких сприяє
переробці їжі. Стінки середньої кишки мають залозисті клітини, які
виробляють травний фермент. Інші клітини всмоктують перетравлену їжу.
Органи виділення — метанефридії (гр. meta — після, nephros — нирка) —
служать для виділення продуктів обміну речовин. Вони розпочинаються
лійкою в порожнині тіла; від лійки йде звивистий канал, який
відкривається назовні в наступному сегменті. Метанефридії розташовані
метамерно: у кожному сегменті їх по два.
У кільчаків у зв’язку з ускладненням будови та збільшенням активності
розвинулась кровоносна система. Здебільшого вона замкнена, тобто кров
рухається по судинах, не виливаючись у порожнину тіла. Основні судини —
спинна та черевна — посег-ментно з’єднані кільцевими. Серед них
виділяються своєю товщиною пульсуючі судини, які оточують стравохід і
виконують роль сердець. Кровоносна система виконує функції транспорту
поживних речовин та газів, а також захисну (фагоцити крові захоплюють
бактерій, інородні тіла тощо).
В анелід порівняно з іншими червами спостерігається інтенсифікація
обміну речовин і дихання. Обмін газів в основному відбувається через
шкіру, проте багато морських форм мають зябра.
За способом розмноження кільчасті черви або різностатеві, або ж
гермафродити. Розмноження здебільшого статеве, іноді безстатеве— шляхом
брунькування або поділом.
Розвиток прямий або з метаморфозом.
2.. КЛАС БАГАТОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ПОЛІХЕТИ,—POLYCHAETA
Це найчисленніший клас анелід (понад 5000 видів, близько
130 видів живе у водоймах України). Здебільшого поліхети — жителі
морських водойм (населяють весь Світовий океан) і лише зрідка —
солонуватих і прісних водойм. Окремі представники ведуть паразитичний
спосіб життя. І Найхарактернішою ознакою багатощетинкових є
наявність на кожному сегменті по парі параподій із пучками щетинок.
Параподії — це зачатки кінцівки, які вперше серед безхребетних з’явилися
у поліхет.
На параподіях у багатьох видів поліхет містяться розгалужені зябра. Всі
поліхети роздільностатеві, розвиток із перетворенням; личинка — вкрита
війками трохофора веде планктонний спосіб життя. Тривалість життя
поліхет —2—3 роки. Багато поліхет гине ” під час розмноження,
оскільки виведення статевих продуктів у них пов’язане із розривами
стінок тіла.
Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі і Сидячі. Перші за допомогою
параподій активно переміщуються по дну, плавають, енергійно проникають у
грунт. У них добре розвинений головний відділ з очами та іншими органами
чуття. За способом живлення вони найчастіше хижаки.
Сидячі форми живуть переважно в трубках, утворених із речовин, що
виділяються їхньою шкірою, та піщинками, уламками черепашок, грудочками
мулу. Іноді ці трубочки майже повністю занурені в грунт, з якого
вистиркається лише передня частина тіла з численними щупальцеподібними
відростками, що утворюють ловильний апарат. Головний відділ розвинений
слабко або редукований. Параподії також розвинені слабко.
До підкласу Рухливих належать нереїди, які зустрічаються у всіх морях
Радянського Союзу, в тому числі в Чорному та Азовському.
У 1939—1941 pp. під керівництвом академіка Л. О. Зенкевича (1889—1970)
були проведені роботи по переселенню нереїд із Азовського моря в
Каспійське. Акліматизація пройшла успішно і сприяла зростанню харчових
ресурсів Каспію. Живлячись детритом (рослинними рештками), нереїди
включають у харчові ланцюги мул, який раніше «мертвим капіталом» лежав
на дні Каспійського моря. Самі ж вони мають високу калорійність (1 г
сухої речовини містить до 5000 кал) і становлять основну кормову, базу
для осетрових риб. Осетер і севрюга майже повністю живляться нереїсом.
До підкласу Сидячих належать піскожили (рис. 35), що зустрічаються в
північних і далекосхідних морях, а також у Чорному морі. Усі види
піскожилів живуть на літоралі, найчастіше на піщаних мілинах,
зариваючись у грунт на глибині до 20—30 см. Вони викопують дугоподібні
нірки з двома отворами на поверхні грунту. Піскожил захоплює і проковтує
пісок разом із органічними рештками, якими він живиться. Пісок проходить
крізь кишки і викидається ззаду. Тому біля рота піскожила на поверхні
грунту утворюється лійка, а позаду його тіла — конусоподібні купки
землі. У лійку потрапляють гниючі рослинні рештки, якими він живиться.
Коли піскожил викидає з нірки чергову порцію піску, його можуть схопити
риби. Проте жертвує він лише своїм хвостом, який через деякий час
регенерує.
3. КЛАС МАЛОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ОЛІГОХЕТИ,—OLIGOCHAETA
Клас об’єднує близько 2500 видів.
“Більшість олігохет живе в грунті суходолу, інші — в грунті дна прісних
водойм та морів.
Розміри цих тварин — від кількох долей міліметра до 30— 40 см; деякі
тропічні земляні черви мають довжину 2,5 м.
У зв’язку із життям у грунті в малощетинкових червів зникли параподії, а
збереглися лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На
відміну від поліхет головний відділ цих тварин розвинений слабко і
позбавлений додаткових виростів.
Дихання відбувається через шкіру.
Характерною ознакою олігохет є наявність пояска на кількох сегментах
переднього кінця тіла. Всі вони — гермафродити, запліднення перехресне,
внутрішнє. Розвиток прямий. Яйця ці тварини відкладають у кокон, що
утворюється з речовини, яку виділяє поясок.
Типовим представником класу є звичайний дощовий черв’як який належить до
родини люмбрицид. Він поширений по всій Європі від Атлантичного
узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв’яка від 15 до 30 см.
На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в грунті
сприяє видовжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло.
Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість
чіплятися за найменші нерівності грунту. Слиз, що виділяється шкірними
залозами, зменшує тертя тіла черв’яка об грунт, перешкоджає його
висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає черв’як через шкіру), дає
антибіотичні властивості.
У зв’язку з життям у грунті в дощових червів спростився рецепторний
апарат. У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі
клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подразнення.
Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний
вплив фактора навколишнього середовища зумовлює у дощового черв’яка
захисну реакцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на
поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв’як
ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (рухається до
джерела світла). Із незвичного для нього субстрату (паперу, скла)
намагається переповзти на грунт. Їжу дощові черви знаходять за
допомогою хеморецепторів. Вони можуть сприймати обриси і розташування
оточуючих їх предметів (під час повзання по землі).
В умовах експерименту дощові черви здатні до зміни природженої поведінки
на основі вироблених у них умовних рефлексів.
У грунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У
теплу і вологу погоду вони вночі виповзають із своїх нірок, відшукують
сире опале листя, напівзгнилі травинки, все це затягують у нірки. Отже,
дощові черви — типові сапрофаги. Заковтують вони і землю, яку можна
завжди побачити у їхніх кишках. Органічні речовини грунту, перегній
використовуються як їжа, піщинки сприяють подрібненню і перетиранню
рослинних часточок. Перероблений грунт черви викидають на поверню у
вигляді характерних купок — капролітів. Поява таких купок навесні
свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен
черв’як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, що дорівнює
масі його тіла. Зимують черви у нижній частині своїх ходів, нижче
глибини промерзання грунту. Відомі випадки, коли знаходили живих червів
у кусочках льоду; це вказує на їх високу життєстійкість і здатність
переносити несприятливі умови. При пересиханні грунту під час літньої
посухи черви також опускаються у глибокі його горизонти.
Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунтоутворення, на що
вперше вказав Ч. Дарвін (1881). Вони складають від 50 до 96 % всієї
біомаси ґрунтових безхребетних. На одному гектарі землі буває від 500
тис. до 2 млн. дощових червів, які переробляють і переміщують щодоби
близько чверті тонни грунту. За рік один дощовий черв’як масою 0,52 г
пропускає крізь свої органи травлення в середньому 400—500 г суміші із
рослинних решток і мінеральних часток землі. Роблячи свої ходи, дощові
черви розпушують грунт, сприяють його аерації і проникненню води.
Затягуючи в нірки листя і рослинні рештки, вони удобрюють грунт.
Капроліти цих тварин сприяють поліпшенню структури грунту. До цього ж
грунт, який пройшов крізь кишки дощових червів, змінює свій хімічний
склад: у ньому збільшується вміст магнію, кальцію, аміаку, нітратів,
фосфорної кислоти. При цьому нейтралізуються шкідливі грунтові кислоти.
Оскільки дощові черви відіграють першочергову роль у ґрунтоутворенні,
підвищенні родючості грунту, їх треба охороняти. При проведенні
зоологічної меліорації їх вносять у бідні на чорнозем грунти, а також
під ліси в тих зонах, де ці тварини у природі не зустрічаються (сухих
степах, напівпустинях).
PAGE
PAGE 3
Різні види анелід:
а – піскожил, б – нереїд; в – дощовий черв’як; г – медична п’явка.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
