РЕФЕРАТ
на тему:
Іспанія
ПЛАН
1. Загальні біографічні відомості
2. Положення і природні ресурси Іспанії
3. Населення і трудові ресурси Іспанії
4. Загальна характеристика господарства Іспанії
5. Регіональні відмінності Іспанії та основні міста
Список використаної літератури
1. Загальні біографічні відомості
Площа — 505 тис. км2. Населення — 39,2 млн. чоловік. Столиця — Мадрид.
Державний устрій — парламентська монархія.
Відкриття X. Колумбом Америки (1492 р.) і навколосвітня подорож Ф.
Магеллана (1519—1521 pp.) мали своїм наслідком створення однієї з
найбільших у світовій історії імперії. Крім колоній у Новому Світі до її
складу входили Філіппіни, окремі території в Африці, а згодом і значні
володіння в Європі. Проте вже в кінці XVI ст. почався занепад феодальної
Іспанії. Поступово вона втратила всі свої володіння і перетворилася на
відсталу, бідну і слабку країну, яка тільки в другій половині XX ст.
стала на шлях індустріального розвитку.
Роль Іспанії в сучасному світі визначається також тим, що іспанська мова
є державною і літературною мовою більшості країн Латинської Америки. В
значній мірі вони сприйняли іспанську культуру і традиції. Іспанія,
разом з Італією і Францією, є найбільшою середземноморською країною і
одним з лідерів світового туризму.
2. Положення і природні ресурси Іспанії
Іспанія — країна на Піренейському (Іберійському) півострові. За
територією і населенням вона належить до найбільших країн Європи. В
XV—XVI ст. Іспанія, як і Португалія, відігравала першорядну роль у
Великих географічних відкриттях і колоніальних загарбаннях.
Сучасна Іспанія займає 5/6 Піренейського півострова, їй належать
Болгарські острови в Середземному морі й Канарські острови в
Атлантичному океані. Вона є одночасно атлантичною і середземноморською
країною.
Від решти Європи її відокремлюють Піренеї — одні з найбільш
важкопрохідних гір континенту, що витягнулися в широтному напрямку на
450 км. Сучасні транспортні системи (залізниці і шосе) оминають їх
уздовж морського узбережжя. Від Африки Іспанію відокремлює Гібралтарська
протока завширшки 13 км. її легко долали вже в найдавніші часи. Тепер
Ґібралтарська протока є одним з найнапруженіших морських шляхів у світі.
В адміністративному відношенні Іспанія поділяється на 17 автономних
провінцій.
Понад 3/5 території Іспанії займає плоскогір’я Месета (іспанською мовою
— «стіл»). Середня висота його становить 700—800 м н.р.м. На півночі та
півдні Месета оточена горами, в західному напрямку вона поступово
знижується і закінчується на території Португалії.
Месета — посушливий степ з континентальним кліматом, малородючими
ґрунтами і бідною рослинністю. Умови для сільського господарства тут
складні. Літо жарке, зими прохолодні. Середня температура липня 27 °С,
січня -1 °С. Річна сума опадів коливається в межах 300—350 мм. Часто
бувають посухи. Режим місцевих річок нестійкий. Влітку вони маловодні.
Враховуючи їхнє значення для водопостачання і зокрема іригації, чимало
зроблено для регулювання їх стоку. На них багато гідроспоруд і
водосховищ.
Північні гори (Кантабрійські і Піренейські) багаті на гідроресурси, ліс
і пасовища. Для них характерна висотна зональність. М’який і вологий
клімат має вузька рівнинна смуга узбережжя Біскайської затоки.
Специфічну частину Іспанії становлять відкриті на південь і закриті з
півночі горами узбережжя Середземного моря і Андалузька рівнина (басейн
річки Твадалквівір). Це субтропіки середземноморського типу з жарким
сухим літом і м’якою вологою зимою, з родючими ґрунтами і можливостями
для штучного зрошення. Разом з Балеарськими і Канарськими островами ця
територія має найсприятливіші умови для субтропічного землеробства і
рекреації.
Іспанія має поклади високоякісних залізних руд і низької якості вугілля.
Інші корисні копалини різноманітні, але невеликі за покладами. Вразливим
місцем мінеральної бази країни є слабка забезпеченість власними
енергоресурсами.
3. Населення і трудові ресурси Іспанії
Найдавнішими відомими предками сучасних іспанців вважаються племена
іберів, питання
про походження яких залишається невирішеним і досі. З II ст. до н. е. і
до V ст. н. е. вони перебували під владою Стародавнього Риму і були
романізовані. Значний вплив на формування іспанського етносу мали також
араби і бербери, які в 711—718 pp. завоювали весь Піренейський півострів
і яких місцеве населення називало маврами. Сучасний іспанський етнос
склався під час Реконкісти — відвоювання земель у арабів, яке
закінчилося тільки в 1492 р.
Офіційною мовою є іспанська (кастильська). Вона належить до романської
групи індоєвропейських мов і близька до португальської, французької та
італійської. В трьох північних областях: Каталонії, Басконії і Ґалісії,
які в свій час не були завойовані арабами, а Басконія не була завойована
навіть Стародавнім Римом, зберігаються і досі місцеві мови. Вони мають
статус других офіційних мов. У Каталонії — каталонська, споріднена з
провансальською мовою Франції; в Басконії — баскська (становить окрему
мовну сім’ю); в Ґалісії — галісійський діалект португальської мови.
Офіційною релігією Іспанії є католицизм. Регіоналізм і католицька
релігія мають великий вплив на суспільне життя країни.
В епоху Великих географічних відкриттів іспанці масово переселялися в
Новий Світ і стали важливим компонентом більшості сучасних
латиноамериканських етносів. Нині за межами країни найбільше іспанців
проживає у Франції’.
Понад 9/10 населення вважається міським і тільки 9 % — сільським. При
оцінці цього факту слід враховувати, що невеликі міста Іспанії мають
порівняно високий процент аграрного населення. Найвища густота населення
(понад 100 чоловік на 1 км2) характерна для північних вологих і
південних середземноморських територій. На внутрішній посушливій Месеті,
якщо не брати до уваги столичну агломерацію Мадрида середня густота
населення не перевищує 20— 30 чоловік на 1 км . Найбільшими містами
Іспанії є Мадрид і Барселона.
4. Загальна характеристика господарства Іспанії
Зайнятість самодіяльного населення в Іспанії характеризується такими
показниками: в третинній сфері —52 %, в сільському господарстві — 17 (у
1950 р. — 50 %) і в промисловості та будівництві — 31 %.
Промисловість
Основу енергетики Іспанії становить імпортна нафта. Нафтопереробка,
як правило, здійснюється в портових містах, її річна потужність
становить понад 60 млн т сирої нафти. Власний видобуток вугілля
(кам’яного і бурого) забезпечує лише 1/5 енергетичних потреб, частка
невеликих ГЕС і кількох АЕС дорівнює приблизно 1/6.
За обсягом продукції обробної промисловості Іспанія посідає в світі
досить вагоме місце: вона входить до групи перших 15 промислових країн.
У Західній Європі за цим показником вона поступається тільки Німеччині,
Франції, Великобританії та Італії, хоча істотно відстає від них,
особливо в розрахунку на душу населення. За структурою обробна
промисловість Іспанії досить різноманітна, але в ній різко переважають
традиційні трудомісткі галузі.
В країні виплавляють чорні і кольорові метали (виплавка сталі — 13 млн.
т). Значного розвитку набули нафтохімія, яка тісно пов’язана з
нафтопереробкою, а також промисловість будівельних матеріалів,
деревообробна і паперова. Важливу роль останнім часом стали
відігравати металообробка і машинобудування. Нове для Іспанії
виробництво — автомобілебудування — почало розвиватися з 60— 70 pp. Воно
представлене філіалами західноєвропейських та американських
автомобільних концернів. Випуск автомобілів становить 1,7 млн одиниць.
Машинобудівні заводи країни випускають також промислове обладнання,
трактори і сільськогосподарські машини, електро- і електронну техніку,
судна.
Старими галузями обробної промисловості залишаються текстильна
(переважно бавовняна), трикотажна, швейна і шкіряно-взуттєва. В харчовій
промисловості широко розвинені виноробна, олійна, плодоовочева і
рибоконсервна, продукція яких значною мірою орієнтована на експорт.
Заслужену славу здобули іспанські поліграфічні видання, ринком для яких
є, крім самої Іспанії, більша частина Латинської Америки.
Швидкий промисловий розвиток Іспанії в останній третині XX ст., і в
першу чергу розвиток машинобудування, тісно пов’язаний з великим
притоком іноземних капіталів, а також з використанням іноземних
технологій та з орієнтацією на зарубіжні ринки. В Іспанії іноземний
капітал приваблює низька вартість робочої сили, мінімальне оподаткування
та інші привілеї.
В розміщенні іспанської обробної промисловості дуже висока частка міст
Барселони, Мадрида і Більбао, а серед районів — північного і
середземноморського узбереж. Заводи чорної металургії і суднобудівні
верфі розміщені переважно в портових містах північного узбережжя. Понад
4/5 текстилю, одягу і взуття виробляється в Барселоні. Електротехнічні
та електронні заводи і поліграфічні фабрики концентруються в Мадриді і
Барселоні. Головні автозаводи знаходяться в Барселоні, Мадриді, Валенсії
та Сараґосі. Підприємства харчової промисловості експортного напрямку
тяжіють до відповідних сировинних баз.
Сільське господарство
Галузь залишається відсталим сектором іспанської економіки. Вона все ще
малопродуктивна і переважно екстенсивна. Для її потреб обробляється 2/5
території (орні землі і землі під постійними насадженнями), а 1/3
зайнята луками і пасовищами. Важливу роль відіграє штучне зрошення (3,7
млн га — перше місце в Західній Європі). Практикувати його почали ще за
часів Стародавнього Риму і, особливо, під час панування арабів.
Найбільше зрошуваних земель у Середземноморській Іспанії (басейни рік
Ебро і Гвадалквівір) і значно менше — в басейнах рік, що перетинають
Месету — Дуеро, Тахо, Гвадіана.
Головною галуззю є землеробство. Вирощують зернові (ячмінь, пшениця,
кукурудза, рис), бобові, картоплю, цукрові буряки, бавовник, тютюн, а
також овочі та фрукти помірних і субтропічних широт. Як правило, для
зернових, крім рису, використовують богарні землі, врожайність їх
низька. Під рис та інші цінні культури відводять зрошувані площі.
Врожайність рису дуже висока і його експортують у країни Європи. Іспанія
відома як експортер томатів, цибулі, мигдалю тощо.
Особливе місце в світі Іспанія посідає як виробник винограду, оливок і
цитрусових (апельсини, мандарини і лимони). Як і в інших країнах
Середземномор’я, ці культури з’явилися в Іспанії ще в часи Стародавньої
Греції і Стародавнього Риму. За збором винограду, виробництвом вина та
його експортом країна поступасться в Середземномор’ї лише Італії та
Франції, вино відіграє виняткову роль в житті і традиціях населення.
Такі марочні іспанські вина, як «Малага» та «Херес», мають світову
славу. За збором цитрусових та їх експортом Іспанія посідає перше місце
в Середземномор’ї, а за вирощуванням оливок, виробництвом і експортом
оливкової олії — перше місце в світі. Головний район цитрусових та
оливок — середземноморське узбережжя й Андалузька рівнина. Культура
винограду розповсюджена ширше, вона охоплює також південну половину
Месети і Арагонську рівнину.
Тваринництво в Іспанії розвивається в складних умовах. Тільки у
північній вологій частині природні кормові угіддя дозволяють утримувати
велику рогату худобу. Пасовища посушливої Месети придатні для розведення
овець та кіз. Саме в умовах Месети була виведена порода знаменитих
кастильських мериносів, які пізніше стали основою тонкорунного
вівчарства в посушливих степах Австралії та Південної Африки.
Інтенсифікація тваринництва здійснюється шляхом розширення свинарства і
птахівництва. Окреме місце займає вирощування спеціальних биків для
кориди.
В лісовому господарстві Іспанії, як і в сусідній Португалії, важливу
роль відіграє збір кори коркового дуба. Значного розвитку набуло
рибальство у водах північної Атлантики.
Туризм
Упродовж останньої третини XX ст. найважливішим сектором іспанської
економіки став туризм. Щорічна кількість іноземних туристів уже
перевищила 50 млн (в 1960 р. — 6 млн). У країні створена сучасна
туристична інфраструктура. Розвитку туризму сприяли, з одного боку,
багата природна і культурна база, а з іншого — поява у високорозвинених
західноєвропейських країнах масового платоспроможного попиту на цей вид
послуг. Відіграли свою роль і дещо нижчі ціни на товари та послуги.
Тепле море і сонячна погода дозволили створити величезні курортні зони
світового значення: Коста-Брава на узбережжі Каталонії, Каста-Бланка —
узбережжя Аліканте, Коста-делъ-Солъ — узбережжя Малаґи, а також
Балеарські і Канарські острови. Все більше з рекреаційною метою
використовується і скелясте північне узбережжя.
Культурна спадщина Іспанії різноманітна і багата. Іспанія була однією з
головних провінцій стародавньої Римської імперії, а під час панування
арабів — найрозвинутішою країною Європи. Чимало пам’яток цих епох
збереглося донині, їх доповнюють замки, храми, палаци феодальної
Іспанії, сучасна архітектура, музеї та барвисті фестивалі.
Найбільше туристів в Іспанію приїздить з Португалії і високорозвинених
країн Західної Європи, особливо Франції, Великобританії та Німеччини.
Транспорт
У транспортній системі Іспанії передує автомобільний транспорт, як у
перевезенні вантажів, так і людей. Задовільною можна вважати мережу
автошляхів з твердим покриттям. Значення залізниць падає. Досить
розвиненими стали авіаційний і морський транспорт. Найбільші аеропорти
знаходяться в Мадриді та Барселоні, провідними морськими портами є
Барселона, Більбао і Альхесірас. Іспанія традиційно має широкі водні
зв’язки з іспаномовними країнами Латинської Америки. Зараз їх доповнили
повітряні. Через її територію здійснюються польоти в Латинську Америку з
інших країн Західної Європи. Сучасною і розгалуженою є транспортна
система, яка обслуговує рекреаційні зони. Зокрема міжнародні аеропорти є
в Малазі, на Балеарських і Канарських островах.
Баланс зовнішньої торгівлі Іспанії зводиться з дефіцитом. У значній мірі
він покривається доходами від іноземного туризму. Найбільша стаття
експорту за вартістю — автомобілі. Крім того, значне місце займають
сталь і сталеві вироби, текстиль і текстильні вироби, цитрусові, оливки
і оливкова олія, вина. В імпорті на першому місці стоять нафта і
нафтопродукти. Імпортують також кукурудзу і соєві боби, машинне
обладнання і хімікати. Головними торговими партнерами Іспанії є
Німеччина, Франція та інші країни Західної Європи, а також Мексика,
СІЛА, Саудівська Аравія та Японія.
5. Регіональні відмінності Іспанії та основні міста
Відмінності між окремими частинами Іспанії найкраще розглянути за трьома
її великими регіонами: Північним, Внутрішнім та Середземноморським.
Північна Іспанія охоплює прибережні рівнини вздовж узбережжя
Біскайської затоки та Атлантичного океану. Кантабрійські гори
відокремлюють її від внутрішніх районів. Вона включає історичні області
Ґалісію, Астурію, Басконію і Наварру. Природна ізольованість стала
причиною етнічної відокремленості і сучасної автономності Басконії та
Ґалісії.
Клімат Північної Іспанії вологий, помірний. Район багатий на
гідроресурси, ліси і пасовища, а навколишні моря — на рибу. Тут
найбільші в Іспанії поклади кам’яного вугілля та залізних руд. Займаючи
12 % площі, Північ концентрує 1/5 населення країни. В Іспанії Північ
заслужила славу району важкої промисловості. Тут зосереджені видобуток
вугілля та залізної руди, гідро- і теплові електростанції, центри чорної
металургії і важкого машинобудування. Іншими галузями місцевої економіки
є розведення великої рогатої худоби, рибальство, деревообробка,
суднобудування і портова діяльність, а тепер і курортна справа.
Найбільшим містом Півночі є Більбао.
Внутрішня Іспанія займає 55 % площі, але в ній живе лише 32 % населення.
Вона охоплює історичні області: Стару Кастилію, Нову Кастилію, Леон,
Естремадуру і Араґон. Більшу частину території Внутрішньої Іспанії
займає плоскогір’я Месета і значно меншу — басейн річки Ебро,
відокремлений від Месети Іберійськими горами. Найхарактернішою рисою
Внутрішньої Іспанії є її посушливий клімат. Водночас це «типова»
Іспанія, історичне ядро країни. Саме об’єднання в 1479 р. Кастилії та
Арагону поклало початок Іспанської держави.
У сільському господарстві Внутрішньої Іспанії різко виділяються
вирощування зернових і випас овець та кіз. Це також важлива зона
виноградарства (понад 1/2 загального збору винограду). На зрошуваних
землях у басейнах рік Ебро, Дуеро, Тахо і Ґвадіани вирощують рис,
цукрові буряки, бавовник, тютюн.
В енергетиці значна роль належить ГЕС на річках Дуеро і Тахо та на
притоках Ебро, які стікають з Піренеїв. Є атомні електростанції. В
обробній промисловості переважають легка і харчова. Останнім часом їх
доповнили підприємства машинобудування. Найбільший згусток промислового
виробництва утворився навколо Мадрида.
Мадрид домінує у Внутрішній Іспанії. Він лежить на висоті 655 м н. р. м.
майже в геометричному центрі Піренейського півострова в басейні річки
Тахо. Заснували його в X ст. маври. В 1561 р. він став столицею Іспанії.
Сучасний Мадрид (3,1 млн жителів) — одне з найбільших міст Європи. Це
перш за все столиця і культурний центр світового значення, один з
найбільших центрів міжнародного туризму. В Мадриді понад 100 музеїв, у
тому числі всесвітньо відомий художній музей Прадо, багато театрів, арен
тощо. Серед його архітектурних пам’яток: ансамбль Національного
(Королівського) палацу, численні церкви і монастирі, а за 40 км на
північний захід — знаменитий монастир-палац Ескоріал.
Мадрид — найбільший адміністративно-політичний, банківський, торговий і
транспортний центр країни. До другої світової війни в ньому не було
великих промислових підприємств і його роль у промисловості країни була
незначною. Зараз за розмірами промислового виробництва він поступається
лише Барселоні. Харчова, легка, поліграфічна галузі доповнилися великими
підприємствами автомобілебудування, електротехніки і загального
машинобудування.
Внутрішня Іспанія багата на міста, які процвітали в середні віки, але
згодом у зв’язку із загальним економічним занепадом країни втратили своє
колишнє значення і немовби застигли в своєму розвитку. Але чимало з них
мають 1500—2500-літню історію і залишаються зосередженням цінних
історичних і культурних пам’яток. Сама назва «Кастилія» в перекладі
означає «Країна замків». Старовинні замки і палаци, церкви і монастирі
можна побачити в маленьких провінційних містечках і навіть у селах.
За 65 км на південь від Мадрида на берегах річки Тахо стоїть місто
Толедо. Йому понад 2000 років, воно чотири рази було столицею, в тому
числі з 1085 по 1561 pp. — столицею Іспанії. В середні віки Толедо
славився своїми металевими і текстильними виробами, особливо зброєю і
сукнами. Зараз це місто-музей і важливий центр туризму в країні. Серед
інших найвідоміших міст і Соломинка, де в 1218 р. було засновано перший
в Іспанії університет, і Сеґовія з римським акведуком завдовжки 728 м і
палацом-фортецею Алькасар.
На Середземноморську Іспанію припадає 1/3 площі і майже 1/2 населення
країни. В природному відношенні це вузькі прибережні низовини і
довколишні гори. Сюди ж входить найбільша в Іспанії Андалузька низовина
в басейні річки Ґвадалквівір, Балеарські та Канарські острови. Район
охоплює чотири історичні області — Каталонію, Валенсію, Мурсію та
Андалусію. Найхарактернішими рисами району є середземноморський клімат,
субтропічне сільське господарство і наявність тут другого за значенням
міста країни — Барселони. Окреме місце займають острівні території.
Сільське господарство Середземноморської Іспанії є типовим для всього
Середземномор’я. Це одна з найбагатших сільськогосподарських зон цього
регіону. Виробництво тут досить інтенсивне. Багато зрошуваних земель.
Богарні землі використовуються для висаджування дерев і кущів, які не
потребують поливу. Важливу роль відіграють культури цитрусових, оливок і
винограду, а також виноробна, олійна і консервна промисловість.
Вирощують також бавовник, соняшник, овочі, баштанні тощо.
Узбережжя Середземного моря Іспанії — один з найбільших у світі районів
рекреації і туризму. Головною принадною силою для приїжджих є саме
природне середовище (клімат, море, пляжі, екзотична рослинність). Разом
з тим це район історичних пам’яток світового значення. Такі міста, як
Севілья, Кордова, Ґранада у свій час були столицями могутніх
мавританських королівств, центрами науки, освіти і мистецтва. І зараз
вони зберігають історичні та архітектурні шедеври тієї епохи. Багаті
міста району і на пам’ятки римської епохи та середньовічної Іспанії
періоду Великих географічних відкриттів.
Барселона (1,7 млн жителів) — центр історичної (зараз автономної)
області Каталонії, друге місто Іспанії, а як промисловий І торговий
центр — перше. Історія Барселони налічує більш як 2000 років. У XVIII
ст. вона стала найбільшим портовим містом Іспанії, в якому процвітала
торгова буржуазія і нагромаджувались капітали. Тут уперше в країні
з’явилося фабрично-заводське
виробництво: спочатку текстильні підприємства, потім підприємства інших
галузей легкої і харчової промисловості, а в другій половині XX ст. —
хімічні та, особливо, машинобудівні. Зараз Барселона і Каталонія увійшли
до числа найбільших промислових ареалів Західної Європи. Одночасно
Барселона —великий порт, центр науки, культури і туризму. Туристів
приваблює сюди не тільки красиве середземноморське місто-курорт і його
історичні пам’ятки, а й зразки сучасної модерної архітектури та
мистецтва. В 1992 р. в Барселоні відбулися Літні Олімпійські ігри. Місто
входить до сімки євроміст «вищої ліги».
Острівна Іспанія — це лише 2 % площі і 4 % її населення. Балеарські
острови в Середземному морі знаходяться на віддалі 80 км від материка.
Канарські острови в Атлантичному океані віддалені від північно-західних
берегів Африки на 96 км. Балеарські острови — це в першу чергу район
туризму, який щорічно відвідує 3 млн чоловік. Канарські острови — також
важливий район міжнародного туризму, в тому числі і зимового, але
структура його господарства ширша. Розвинені рибальство, тропічне
землеробство і нафтопереробка. Порти Санта-Крус і Лас-Палъмас — місця
бункерування іноземних суден, які прямують з Європи в Західну Африку.
На півдні Піренейського півострова лежить невеличка (лише 6 км2), але
широковідома територія — Ґібралтар. Вона займає однойменний півострів,
витягнутий у бік Африки. Стратегічне положення півострова, який легко
обороняти з суходолу і який блокує вихід із Середземного моря і вхід у
нього, зрозуміли давно. В 1713 р. він став володінням Великобританії,
яка створила тут військово-морську базу. Зараз це єдина з шести колишніх
баз ВМС, які охороняли у минулому Британську колоніальну імперію на
водному маршруті Ґібралтар —Суец —Сінґапур, і яка все ще належить
Великобританії.
Список використаної літератури
Словник з соціально-економічної географії світу. – К., 2005.
Країни світу. Довідник. – К., 2003.
Економіка зарубіжних країн / За ред. A. С. Філіпенко. – К., 2004.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
