РЕФЕРАТ
на тему:
Греція
ПЛАН
1. Фізико-географічна характеристика
2. Демографічні та етнічні характеристики
3. Економіка країни
Промисловість
Сільське господарство
Транспорт
4. Зовнішньоекономічні зв’язки
Список використаних джерел
Греція. Державний герб: блакитний щит з білим хрестом в обрамлені двох
оливкових гілок. Гімн Греції з 1860 р. – славетний “Гімн Свободи”,
написаний початківцем новогрецької поезії Д.Соломосом у 1825 р. Державна
мова – новогрецька. Чисельність населення – понад 10.5 млн. чоловік.
Національне свято – День незалежності Еллади – 25 березня.
1. Фізико-географічна характеристика
Грецька Республіка, незалежна держава в південно-східній Європі, що
займає південь Балканського півострова. Греції належать також численні
острови в Іонічному й Егейському морях, у тому числі Крит.
Материкова частина Греції з трьох сторін омивається морями, берегова
лінія сильно порізана і має довжину 4100 км (з урахуванням островів – 15
000 км). Площа Греції 132 тис. кв. км, у тому числі островів – 25 тис.
кв. км. На півночі країна граничить з Албанією, Македонією і Болгарією,
на сході – з Туреччиною. Південні береги омивається Середземним морем,
західні – Іонічним і східні – Егейським.
Центральна частина материкової Греції до півночі від Коринфскої затоки
зайнята масивною гірською системою Пінд. Цей гористий і порізаний район
відрізняється великою розмаїтістю ландшафтних форм. Західна частина
півострівної Греції складена вапняками, що завдяки високій пористості
усмоктують атмосферну вологу і підкреслюють своєрідний характер
місцевості. Тут широко поширені карстові форми рельєфу. До півночі більш
стійкі породи – граніти і гнейси – перемежовуються з вапняками й
утворять сильно розчленований ландшафт північного Пінду. До півночі
розташовується скелястий гірський район, увінчаний вершиною Олімп (2917
м), де, по переказу, жили грецькі боги. З боку Егейського моря
відкривається чудовий вид на цю увінчану снігами гору, що парить у
хмарах над заcеленими нижніми схилами. Сама система Пінд завершується на
півдні піднімається над Коринфскою затокою горою Парнас (2457 м). Від
цієї гори до сходу відходить невеликий гірський відріг, що відокремлює
рівнини Аттики, де знаходяться Афіни, від рівнин Беотії. Гори переважно
арідні, з тонким ґрунтовим покривом, використовуються лише під літні
пасовища для овець (зиму ті проводять на рівнинах).
Береги півострівної Греції здебільшого обриваються крутими скелями до
моря, але в деяких місцях гори відступають усередину суші, і там
утворяться невеликі рівнинні ділянки. Такі, наприклад, рівнини, на яких
розташоване місто Арта в затоці Амвракікос, рівнини навколо Месолонгіона
на західному узбережжі і біля міст Волосся і Ламія – на східному. До
недавніх пір багато з цих рівнин були заболочені і відомі як осередок
малярії, але завдяки сучасним методам меліорації були осушені і стали
самими родючими в країні.
Пелопоннес являє собою великий півострів, з’єднаний з основною частиною
країни вузьким Коринфским перешийком, через який проритий судноплавний
канал. Гори Пелопоннесу – це продовження гір Пінд до півдня від
Коринфскої затоки.
Грецька Македонія і Фракія обрамлюють північний берег Егейського моря.
Ділянки рік Альякмон, Вардар, Стримон і Нестос, що беруть початок у
глибині Балканського півострова і поточних через ці області до моря на
південь, є найбільшими рівнинами Греції, відділеними один від одного
горбкуватими грядами, що заходять на територію Греції з Республіки
Македонія і Болгарії. На північному узбережжі Егейського моря
виділяється великий півострів Халкідікі, що розділяється на півдні на
три вузьких півострови – Касандра, Ситонія й Айон-Орос. Останній
славиться знаменитою горою Афон, що круто здіймається від узбережжя до
висоти 2033 м. На схилах гори знаходяться монастирі, що зіграли велику
роль в історії православної церкви.
Острівна Греція включає Іонічні острови, розташовані в Іонічному морі
уздовж західного узбережжя, і шість окремих груп в Егейському морі.
Іонічний архіпелаг складається із семи великих островів, найбільший з
яких – Кефалінія (717 кв. км). Острів Керкіра (Корфу) знаходиться на
кордоні з Албанією, а південний острів Закінф – у берегів Пелопоннесу.
Рельєф Іонічних островів гористий, ґрунту малородючі, а населення
нечисленне (виключення складають благодатний острів Керкіра).
У північній частині Егейського моря розташовані три великих острови –
Тасос, Самотракі і Лемнос. Рельєф більшості островів гористий, а
прибережні низовини займають невеликі площі.
Найбільший і найважливіший із грецьких островів – Крит (площа 8,3 тис.
кв. км), що простирається на 250 км у довжину і до 58 км у ширину. Його
гори, що досягають висоти 2456 м (гора Іда), складені переважно
масивними вапняками і схожі на гори материкової Греції.
Греції нечисленні. Вони характеризуються невеликою довжиною і швидким
плином. Багато хто з них випливають з вапнякових печер як повноводні
потоки. У материковій частині Греції ріки Арахтос, Ахелоос, Альякмон,
Піньос і Сперхіос, відомі по грецьких міфах і легендах, беруть початок у
горах Пінд і стікають з них або в Іонічне, або в Егейське море. Велика
частина Пелопоннесу зрошується ріками Алфіос і Евротас. Усі ці ріки
круто спускаються з гір у вузькі долини, а потім впадають у море. У сухі
літні місяці стік різко скорочується, ріки сильно міліють, місцями
пересихають. Ріки Македонії і Фракії – Аксьос (Вардар), Стримон (Струму)
і Нестос (Місця) починаються за межами області середземноморського
клімату із сухим літнім сезоном, і хоча в них теж виражений зимовий
максимум стоку, улітку вони не пересихають.
Греції характеризується тривалим жарким і сухим літом і м’якою, вологою
зимою. У такій гірській країні, як Греція, виражені місцеві кліматичні
розходження.
У південній Греції опади майже завжди випадають у зимові місяці.
Найбільша кількість літніх опадів випадає на півночі. Середня річна сума
опадів 1220 мм, майже 3/4 з них приходиться на жовтень – лютий, однак
дощі йдуть і влітку. Більша кількість опадів, у тому числі і влітку,
випадає в горах Пінд. У грецькій Македонії і Фракії велика частина
опадів випадає узимку, але і літо далеко не посушливе. В Афінах більш
типовий середземноморський клімат. Середня річна сума опадів тут 394 мм,
з них 3/4 приходиться на жовтень – березень, а в літні місяці дощів
майже не буває.
Для низьких місцевостей по всій Греції характерна літня жара, середні
температури липня 26–27оС. Зимові температури більш різноманітні. У
Салоніках у Македонії зими прохолодні, але епізодично, коли дують вітри
з гір Стара-Планіна (Балканських), бувають періоди дуже холодної погоди.
Далі до півдня узимку на рівнинах звичайно коштує тепла погода, але вже
на невеликому віддаленні від Афін або Керкіри схили Пінд протягом
декількох місяців покриті снігом, а на вершині Олімпу сніг лежить цілий
рік.
Ґрунти Греції залежать від материнських порід і клімату. Через широке
поширення вапняків переважають малопотужні ґрунти, у багатьох місцях на
поверхню виходять вапняки. Ґрунти рівнин сформувалися переважно на
алювіальних відкладеннях і досить родючі, але сильно пересихають улітку.
Велика частина диких тварин зникла в Греції разом з лісами. Шляхетний
олень майже винищений, однак залишились такі дрібні тварини, як кролики
і зайці. Більш великі тварини усе ще зустрічаються в горах: у горах
уздовж границі з Болгарією водяться гірський козел і бурий ведмідь, у
більш віддалених лісових масивах зустрічається вовк.
2. Демографічні та етнічні характеристики
У період класичної Греції, приблизно з 1000 до н.е. до 4 в. до н.е.,
змішань між греками і їхніми племенами, що оточували, майже не
відбувалося. Після поразки від Пилипа Македонського в 338 до н.е. вони
ввійшли до складу великої імперії, що поєднувала багато різних народів.
У 6–7 ст. н.е. слов’янські народи проникнули майже в усі куточки Греції.
Ті з них, що оселилися до півдня від Македонії, були поступово поглинені
грецьким населенням. До кінця Середніх століть у родючих долинах
Фессалії обґрунтувалися албанці. Хоча Греція знаходилася під владою
османської Туреччини майже чотири сторіччя, з 1453 по 1829, турецький
вплив на состав населення було невелике.
Значні міграції населення після Першої світової війни, особливо в 1920-х
роках підвищили однорідність складу населення Греції. Понад 1,2 млн.
греків, що жили в різних частинах Османської імперії, були повернуті в
Грецію, велике число турків переселилося з Греції в Туреччину. Подібний
обмін відбувся між Грецією і Болгарією. У середині 20 ст. населення
країни майже цілком складалося з греків, а національні меншини складали
незначну частину населення. Найбільш численними з національних меншостей
були турки (приблизно 100 тис. чоловік), що проживають у Західній Фракії
і на Родосі. У країні проживають також македонці, болгари, цигани,
вірмени й ін. За останні роки в Грецію нелегально прибули майже 300 тис.
албанців.
Безліч греків живе за кордоном. Стародавні грецькі громади існують у
таких містах, як Стамбул і Олександрія. Населення середземноморського
острівної держави Кіпр більш ніж на 80% складається з греків.
Іммігрантів приймають грецькі громади в Північній Америці.
Майже все населення країни належить до грецької православної церкви.
Відповідно до конституції, православне християнство є державною
релігією. Воля вибору віросповідання гарантується, але місіонерська
діяльність інших релігійних груп серед православних християн заборонена.
Серед послідовників інших релігій мусульман – 230 тис. (1990), католиків
58 тис., протестантів 17 тис. і іудеїв 5 тис. (переважно в Салоніках). У
1943, до початку масового знищення євреїв, них нараховувалося в Греції
75 тис.
За переписом 2003, населення Греції складало 10 665,989 тис. чоловік (за
оцінкою 1996 – 10 475 тис.). Природний приріст населення в 1961–1971
досягав 0,5% у рік, у 1971–1981 – 1%, у 1981–1991 – 0,6%, у 1990–1996 –
0,5%, у 2003 – 0,19%. У 1960-х і початку 1970-х років відбувалася
масштабна еміграція. Багато хто залишили Грецію в пошуках роботи в більш
процвітаючих країнах Європи, особливо у ФРН і Бельгії. У 2003 коефіцієнт
народжуваності в розрахунку на 1000 чоловік складав 9,79, смертності –
9,86. Дитяча смертність за останні 50 років різко скоротилася: від майже
49 у 1951 до 6,12 у 2003.Середня тривалість життя в Греції – 76,32 у
чоловіків і 81,65 у жінок.
Після Першої світової війни відбувався сильний відтік населення із
сільських місцевостей у міста. У 1940 на урбанізованих територіях
проживало менше 1/3 населення, у 1982 частка міського населення
підвищилася до 54%, у 1996 – до 71%. Місто Афіни з пригородами,
включаючи порт Пірей, у 1991 нараховував 3,1 млн. жителів, або приблизно
1/3 населення країни, а другий по величині місто Греції Салоніки з
пригородами – 740 тис. Великі Афіни і (у меншому ступені) Салоніки є
центрами культурного, економічного і політичного життя країни. Третє по
величині місто Греції Патри (153 тис. жителів у 1991) – головний порт
Пелопоннесу і важливий центр судноплавства.
Серед інших великих міст виділяються Іракліон (116 тис. жителів),
головне місто Криту з чудовими музеями; Волос (106,1 тис., з них у
самому місті 77 тис.), головний порт Фессалії, і Лариса (113 тис.),
важливий залізничний вузол у Фессалії.
3. Економіка країни
Греція – індустріально-аграрна держава з середнім рівнем розвитку
виробництва. З більшості показників вона поступається своїм партнерам по
ЄС. Особлива увага сучасного керівництва надається адаптації
національної економіки до процесів західноєвропейської інтеграції.
Обсяг ВНП – 77,6 млрд. дол. В грецькій економіці визначені сильні
позиції американського, французького, німецького, італійського та
швейцарського капіталу. Іноземна участь складає: в обробній
промисловості – 25%, в галузі послуг – 22%, в банківській системі – 16%,
в добувних галузях-10%.
Промисловість
Відзначається з одного боку високим рівнем монополізації (200 компаній
отримують 50% усіх прибутків промисловості), з іншого боку – великою
чисельністю малих підприємств. В країні нараховується 120 тис.
підприємств, з них лише 700 мають більше 100 працюючих. В той же час, на
дуже малих підприємствах (4-6 чол.) працюють робітники дуже високої
кваліфікації. Ведучі галузі фінансуються іноземним капіталом – США, ФРН,
Франція, Швейцарія. Основні галузі промисловості:
1. текстильна;
2. нафтопереробна: щорічно добувається 1,1-1,2 млн. тон нафти;
споживається – 12-13 млн. тон; виробляється 14 млн. тон, що дає
можливість імпортувати паливо до інших країн;
3. хімічна;
4. металургійна: щорічно виплавляється 6 млн. тон сталі, 8 млн. тон
прокату;
5. автомобільна: запроваджується збірка автомобілів і виробництво
автозапчастин; щорічно збирається 6 тис. автомобілів;
6. суднобудівна і судноремонтна;
7. електротехнічна;
8. виробництво будматеріалів;
9. харчова.
Сільське господарство
За продуктивністю земель Греція знаходиться на останньому місці серед
інших країн Середземномор’я. У сільському господарстві задіяно 30%
території країни. Виробники продукції – фермери, переважають невеликі
господарства (3 – 5 га). Провідну роль у сільському господарстві
відіграє землеробство. Незважаючи на те, що врожайність багатьох культур
поступається країнам ЄС, сільське господарство повністю забезпечує
потреби країни у зерні, рослинних жирах, овочах і фруктах. Потреби м’яса
задовольняють на 75%, у вершковому маслі – на 70%. Основні показники (в
середньому): урожай пшениці – 2 млн. т.; кукурудзи – 1,7 млн.т.;
цукрового буряку -З млн.т.; тютюну – 120 тис.т.; бавовни – 690 тис.т.;
цитрусових – близько 1 млн.т.; винограду – 300 тис.т.; вино – 500
тис.т.; оливкова олія – 330 тис.т.; молоко – 514 тис.т.; м’ясо – 500
тис.т. Сільське господарство Греції зазнає значних обмежень з боку ЄС.
Греція має дуже бідні рибні запаси, щорічно виловлюється 100 тис. тон
риби.
Транспорт
Автомобільний – здійснює 60% всіх внутрішніх вантажних і пасажирських
перевезень. Загальна протяжність автошляхів – 42 тис. км, з них 25 тис.
км з твердим покриттям.
З сусідніми державами Греція пов’язана 21 автошляхом: з Албанією – 4,
Македонією – 7, Болгарією – 6, Туреччиною – 4. Загальна чисельність
автомобілів – 2230 тис., з них – 1540 тис. легкових.
Залізничний – (2577 км) – повністю фінансується державою, проте
розвинений слабо. Через територію Греції проходить залізниця у напрямку
Туреччини до Болгарії. Зараз уряд країни запроваджує заходи по
модернізації залізничного транспорту, особливо його рухомого складу.
Авіаційний. На території Греції – 40 аеропортів, з них 22 міжнародні.
Найбільший центр – Афіни, аеропорт “Еллінкон”, один з найсучасніших у
Європі. Парк літаків нараховує 38 одиниць, з них 28 типу ” Боїнг”.
Морський – здійснює 30% внутрішніх і 90% зовнішніх вантажних і
пасажирських перевезень. На материковій частині Греції нараховується 60
морських портів, 32 з яких мають важливе значення.
Чисельність суден – 2176. Головні порти – Пірей, Салоніки, Гїатри,
Волос.
4. Зовнішньоекономічні зв’язки
Головні статті імпорту Греції: машини і обладнання, нафта і
нафтопродукти, мінеральна сировина, товари широкого споживання,
продовольство. Експорт: сировина (боксити, нікель, марганець),
сільгосппродукти (тютюн, текстиль, оливкова олія, овочі, фрукти,
консервовані продукти, зернові). Основні торговельні партнери: 60%
товарообігу Греції припадає на країни ЄС; 20% – на арабські країни.
Головними торговельним партнерами є ФРН, Італія, США, Франція,
Великобританія, Нідерланди, а також Саудівська Аравія і Лівія. Значною
статтею для Греції є туризм. Щорічно близько 9 млн. чоловік з різних
країн відвідують Грецію як туристи.
Список використаних джерел
Атлас «Экономическая и социальная география мира». – М., 2002 .
Офшор Експресс. – №12. – 2003. «Страна героев и богов. От экономического
спада к стабильности и благополучию»
Курбатов Г.Л. История Византии. – М., 1984
Греция. – М., 2002.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
