Реферат
на тему:
Культура первісного часу, її розвиток
Культура кожної людської спільноти відображає певний ступінь розвитку
матеріальних, духовних і суспільних здобутків, які творять відповідний
ґрунт для людини, її способу життя та мислення. Первісне суспільство в
історичному розвитку охоплює величезний період — від появи людини до
виникнення перших цивілізацій. Упродовж цього часу сформувався фізичний
тип сучасної людини, яка, пристосувавшись до клімату, створила
найпростіші житла й знаряддя праці, започаткувала творення духовних
цінностей, виробила первісні форми організації громади та правила
взаємовідносин між її членами.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ
ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти.
Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак
доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства, його культура
мають узагальнювальний характер. Поєднуючи воєдино все первісне
суспільство, культура виступає як загальнолюдський здобуток, а вся
людська спільність — як носій цієї культури.
Важливими джерелами для вивчення культури первісного суспільства є
археологічні, етнографічні й антропологічні матеріали, а також
фольклорні пам’ятки, здобутки лінгвістики, геології, палеоботаніки. Саме
на їх основі розроблено періодизацію первісного суспільства, його
культури. Водночас наголосимо, що проблема періодизації історії та
культури первісного суспільства сьогодні одна з найдискусійніших, хоча
перший крок у цьому напрямі був зроблений ще в античному світі. Зокрема,
давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кар (близько 99 — 55. до н.е.) у
поемі “Про природу речей” зробив припущення про наявність в історії
культури первісного суспільства кам’яної, мідної та залізної епох.
Критерієм такої періодизації він вважав поступову заміну кам’яних
знарядь мідними, а останніх — залізними.
В “Етимології” іспанського єпископа Ісидора Севільського (570 — 636 pp.)
історія культури людського суспільства поділена на шість епох: від Адама
до Ноя; від Ноя до Аврама; від Авраама до Давида; від Давида до
Вавилонського полону євреїв; від Вавилонського полону євреїв до
народження Ісуса Христа; від народження Ісуса Христа до кінця світу.
У XVIII ст. французький філософ-просвітитель Ж.Кондорсе (1743—1794 pp.)
поділив історію людської культури на послідовно змінні форми
господарювання (полювання, рибальство, скотарство, землеробство).
Започаткована у XIX ст. класифікація первісних пам’яток матеріальної
культури спонукала створення науково обґрунтованої археологічної
періодизації, яка підтвердила правильність гіпотези Лукреція. Датський
вчений К.Томсен (1788-1865 pp.), використовуючи археологічні дані,
впровадив поняття трьох віків: кам’яного, бронзового та залізного.
Сьогодні до них інколи додають і четвертий — мідний, а кожен із віків, у
свою чергу, поділяють на окремі етапи.
Над проблемою періодизації культури працювали також інші вчені, відомі у
галузі природознавства та в розробці питань еволюції суспільства.
Наприклад, у першій половині XIX ст. свої варіанти періодизації
запропонували шведський природодослідник С.Нільсон (1787—1887 pp.) та
видатний американський історик, етнолог і археолог Л.-Г.Морґен
(1818—1881 pp.). Зокрема, С.Нільсон
виділив у процесі історичного розвитку чотири стадії: дикунство,
номадизм (кочове скотарство), землеробство і цивілізація. Натомість
Л.-Г.Морґен поділив історію культури на дикунство, варварство і
цивілізацію.
Найусталенішим поглядом вважається такий, згідно з яким археологічна
періодизація узгоджується із загальноісторичною, тобто кам’яний вік
відповідає первісному ладові, бронзовий — виникненню найдавніших держав,
ранній залізний — державам вторинного типу. За цією періодизацією
кам’яний вік на території України розпочався приблизно 800 тис. років
тому і тривав аж до неоліту (IV тис. до н.е.); епоху мідного віку
датують IV—III тис. до н.е.; епоху бронзового віку — II тис. до н.е. —
VIII ст. до н.е., а епоху раннього залізного віку — VIII ст. до н.е. —
IV ст.^ н.е. Вітчизняні вчені вважають, що на території України кам’яний
вік та епоха неоліту закінчилася близько 2800 — 2750 pp. до н.е.
Складовою частиною цієї епохи на деяких територіях був мідний вік (між
3300-2800/2750 pp. до н.е.). Епоху бронзового віку слід датувати із 2800
(2760) до 1200 pp. до н.е., а епоху раннього залізного — періодом із XII
ст. до н.е. по IV ст.н.е.
Безумовно, кожний період у розвитку людської культури має притаманні
йому властивості. Так, для першого періоду первіснообщинного ладу, який
умовно називають дикунством, характерні поступова еволюція людини,
привласнення готових продуктів природи, створення найпростіших знарядь
праці, добування вогню та виникнення виробничих відносин. Першою формою
суспільно-економічних відносин було первісне людське стадо, в межах
якого відбувалося становлення суспільної людини. Другий — родовий лад,
або варварство, був періодом повного утвердження системи виробничих
відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком
суспільства був рід, що об’єднував групу людей, зв’язаних кровним
спорідненням. У цей період виникають скотарство і землеробство.
Продукти, отримані від таких форм господарювання, поступово витісняють
залежність їжі від збиральництва. Нарешті, для нижньої фази варварства
характерне запровадження гончарства.
Згідно з позицією Л.-Г.Морґена, середня фаза варварства почалася у
східній півкулі з одомашнення тварин, а в західній — із догляду за
рослинами та використання у будівництві неопаленої цегли та каменю. Вища
фаза варварства започаткована обробкою заліза.
Періодизація первісного суспільства Л.-Г.Морґеном мала для свого часу
велике теоретичне значення. Вона, зокрема, виражала ідею єдності
історичного процесу і прогресивного розвитку людства у первісну епоху на
основі здобутків матеріального виробництва. В наш час ця періодизація
поглиблена, передусім внаслідок уточнення її критерію, а також зростання
місця і ролі продуктивних сил порівняно з окремими відкриттями. Деякі
вчені, наприклад, пропонують за основу періодизації вважати еволюцію
форм первісної власності (А.Й.Першиц), інші — ступінь поділу праці у
первісному суспільстві (Н.О.Бутинова) або принцип археологічної
класифікації (С.В.Кисельов).
Більшість дослідників за основу періодизації беруть розвиток форм
суспільної організації первісних людей. С.П.Толстов, скажімо,
запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну
общину (материнський рід) і військову демократію. П.П.Єфименко виділив
періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної
родової общини. За М.О.Косвеном, докласове суспільство пройшло етапи
первісного стада, родового ладу, що поділяються на епохи матріархату,
патріархату і, нарешті, період військової демократії. Автори підручника
В.П.Алексєєв і А.Й.Першиц поділяють історію первісного суспільства на
три періоди: становлення (праобщина), зрілість (родова община) та розпад
(класоутворення). Однак всі дослідники сходяться на тому, що для
первіснообщинного ладу більш-менш характерний послідовний колективізм у
виробництві та споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл.
Вважається, що нижня межа періоду — середній палеоліт (час
палеоантропів) або верхній палеоліт (час неоантропів), а верхня межа —
зазвичай неоліт.
Отже, початок праобщини припадає на час становлення людини й утворення
суспільства, в якому практикувалося усвідомлене виготовлення і
застосування знарядь праці. Дослідники, беручи до уваги вдосконалення
людиною кам’яних знарядь, еволюцію фізичного типу самої людини,
поділяють праобщину на ранню стадію та розвинутіший період
неандертальців.
У цьому контексті важливо зупинитися на еволюції знарядь праці.
Найдавнішими з-поміж них вважають камені зі слідами безсистемної обробки
— еоліти (від грец. еод — ранкова зоря). Ними користувалися впродовж
кількох сотень тисячоліть. Першими доцільно оформленими знаряддями були
гальки, оббиті кількома грубими скопами на одному кінці, та відщепи,
сколоті від таких гальок. Археологічну культуру, представлену такими
знаряддями, прийнято називати культурою оббитих гальок, або дошельською.
Універсальними знаряддями наступної культури — шельської — вважається
ручне рубило. Це велике, завдовжки 10 — 20 см, і масивні предмети
мигдалеподібної, овальної або списоподібної форми з гострим робочим
кінцем із п’яткою на верхньому широкому кінці, в який людина впиралася
долонею під час роботи. Використовували також відщепи — безформні скалки
кременю. У подальший, зокрема ашельський, етап розвитку кам’яної
індустрії, ручне рубило піддають детальнішій обробці: лезо рубила стає
прямим і гострим. Поліпшується знаряддя із відщепів, застосовують
гостроконечники скребла і так звані свердла. Під час полювання на тварин
використовували дерев’яні списи або рогатки. Нарешті, на мустьєрському
етапі почалося використання кістки з виробничою метою. Поступово людина
оволодівала способами штучного добування вогню.
Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспільствознавчій
науці часто називають “первісним людським стадом”. Інколи замість цього
поняття використовують термін “праобщина”, початок якої збігається зі
становленням людини й утворенням суспільства. Звичайно, виникнення
цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміни в ставленні людини
до природи, а також відносин між членами первісного людського колективу.
Отже, початок епохи праобщини, її культури збігається із часом свідомого
застосування знарядь праці. Кінцева межа цієї епохи — виникнення
родового ладу. Такий перехід відбувся у пізньому палеоліті.
Життя праобщини мало здебільшого осілий характер упродовж багатьох
століть. Значна роль належала полюванню. Тварин лякали шумом, вогнем,
кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там
добивали. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше
стимулювало зростання організованості праобщин, змушувало її членів
згуртовуватися в трудовому процесі. Водночас вживання м’ясної їжі, в
якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило
прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдіяльність первісної
людини. Сім’ї у цей період ще не було. Існували невпорядковані шлюбні
відносини між чоловіками і жінками — так званий проміскуїтет.
Із подальшим розвитком суспільства вдосконалювалася техніка обробки
каменю, створювалися нові знаряддя — скребачки, різці, ножі, наконечники
метальних списів. Чимало кам’яних знарядь пізнього палеоліту
використовували з дерев’яними та кістяними ручками. З костей і рогів
тварин почали виготовляти шила, голки з вушком, кайла, списометалки.
Змінювався характер житла людини. Якщо у минулому для нього
використовували переважно печери, то їх почали заміняти землянки та
наземні споруди. Об’єктивно цьому процесові сприяло похолодання.
Знахідки кістяних голок засвідчують, що людина в цей час навчилася шити.
Зшиті шкури звірів були основним одягом, ними також покривали житла.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
