.

Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3270
Скачать документ

Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років

Зміст

Вступ

Життєвий шлях Б.Лепкого

Творчий шлях Б.Лепкого

Характеристика творів і образів у поезіях Лепкого

Трилогія “Мазепи”

Вислів про поета М.Ільницького та Ф.Погребенника.

Вступ

В українську літературу повертається ще одне несправедливо замовчуване
ім’я – Богдана Лепкого – людини непересічного таланту, поета, прозаїка,
перекладача, літературознавця, видавця. Його постать ясною зорею світить
нам у колі його старших сучасників і ровесників, з-поміж яких назвемо
Івана Франка, Василя Стефаника, Ольга Кобилянська, Катрю Гриневичеву…

До читача, нарешті, йде письменник, без знання творчої спадщини якого
неможливо уявити цілісну картину розвитку української літератури першої
половини ХХ ст.. ІЧ належно оцінюваній як народній пісні “Чуєш, брати
мій”, створеній за віршем “Журналі”, нарешті повернути ім’я її автора.

Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною,
збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників.

Творчість Лепкого тривала майже півстоліття.

Життєвий шлях Богдана Лепкого

Батьківщина Богдана Лепкого – Поділля край благословенний, багатий,
овіяний легендами, піснями. Сам поет написав про нього в одному з ранніх
своїх віршів – “Заспів”:

Колисав мою колиску

Вітер рідного Поділля

І зливаю на сонні вії

Степового запах зілля.

А уособлювало це Поділля мальовниче село Крегулець, тут народився Богдан
Лепкий 4 листопада 1872 року в родині сільського священика Сильвестра
Лепкого.

Батько Богдана був людиною освіченою, він закінчив Львівський
університет.

Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких.

Перші роки Богдана були безхмарними, та вже п’ятирічним хлопчиком
пережив велике горе: раптом, однієї ночі померли дві його сестри і брат
від дифтерії. Це дуже вплинуло на нього і він сам мало не помер.

Перші роки освіти і виховання майбутній письменник здобув у
батьківському домі. Швидко – за одну зиму навився читати, писати й
рахувати.

Домашній учитель Богдана, Дмитро Бахталовський, знайшов його не тільки з
основами шкільної науки, а й з творами літератури, уже в дитинстві він
знав напам’ять багато віршів Т.Шевченка.

Після “Нормальної” школи Богдан Лепкий вступив у гімназію в Бережанах.
Гімназія була польською з класичним ухилом.

Серед друзів Лепкого гімназійних років треба назвати Сильвестра
Яриченського, пізніше – українського поета, прозаїка і драматурга.

Богдан Лепкий і Сильвестр Яричевський написали письму роботу з
української мови про зимовий день на селі: Лепкий – прозою, а
Яричевський – віршами.

Лепкий почав писати дуже рано. Ще в другому класі гімназії він написав
поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона пропала. Він
серйозно готувався стати художником. Богдан пізніше став відвідувати
лекції і Віденському університеті. Далі він переходить до львівського
університету.

Богдан Лепкий пише: поезії, оповідання, перекладає, виступає з
доповідями. З 1895 року, його твори починають усе частіше з’являтися на
сторінках “Діла”, “Буковини” і інші. Але в тому ж 1895 році поет
захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити.

Частим гостем у родині Лепких був письменник Андрій Чайковський.

У село Жуків Богдан Лепкий приїздив часто, тут він задумав написати цілу
низку віршів (цикл “Село”) та оповідань (“Мати, “Кара”, “Небіжчик”). Тут
молодий поет знайомиться з Іван Франком. Пізніше він написав
нарис-спогад про Франка, сповнений поваги до свого вчителя.

Після закінчення Львівського університету (1895 р.) – Богдан Лепкий,
стає вчителем в місті Бережани, викладає українську, німецьку мови та
літератури. Тут вийшла ціла низка віршів, оповідань (“Стрічка”, “Для
брата”, “В світ за очі”, “Дивак”). Написав п’єсу “За хлібом”, яку
поставив театр “Русої бесіди”.

Одна за одною виходять книжки його оповідань “З села” (1898)
“Оповідання” “Щаслива година” (1901), “В глухім куті” (1903), “По дорозі
життя” (1905), “Кидаю слова” (1911), збірка віршів ”Стрічки (1901),
“Листки падуть” (1902), “Осінь”, “На чужині” (1904), “З глибини душі”
(1905), “Для ідеї” (1911), “З-над моря” (1913); літературознавчі
дослідження “Василь Стефаник” (1093), “Начерк історії української
літератури” (1904), “Маркіян Шашкевич” (1910), “Про життя великого поета
Т.Шевченка (1911), переклади польською мовою “Слово о полку Ігоревім”
(1905) та збірки оповідань М.Коцюбинського “В путах Шайтана” (1906).

Помер письменник 21 липня 1941 року, похований у Кракові на
Раковецькому, цвинтарі. В 1972 року на його могилі було встановлено
барельєф, а його ім’ям названо одну з вулиць міста.

Лепкий своє життя, свій талант присвятив рідному народові, збагаченню
його культури, літератури. Він на кожному кроці бачить соціальну
несправедливість, з болем пише про “голод – сіл, щорічний гість”, він
бачить разючі контрасти:

Там лан – як полонина,

Там стерня – як щетина,

Там скирти – наче вежі,

А тут лиш межі, межі.

Там збіжжя – як би злото,

А тут саме болото,

І кров, і поту ріки

І так навіки –віки!

В 20-30-ті рр., письменник виступає переважно в жанрі історичної прози.
До поезії звертається він лише час від часу, продовжуючи передусім
мотиви довоєнної лірики, та час від часу публікує вірші до певних дат,
ювілеїв письменників, але ці твори, за деякими винятками, не мають
самостійного художнього значення. За цей час вийшла лише одна його
збірка – “Сльота” (1926), окремі публікація з’явилися на сторінках
періодичних видань “Літературно-науковий вісник”, “Світ”, “Назустріч”,
“Дажбог” та інші.

Часи більше віддаляються у часі, тим ясніше й виразніше проступають у
спогадах дні дитинства і ранньої юності, поля, засіяні пшеницею, туга за
коханням. Ось зразок цієї пізньої, просвітленої лірики Лепкого:

Не прошу любові, ані ласки,

Бо любові випрохать не можна

Будь мені, яке королева з казки,

Що заснувала серед срібних рож.

Будь мені, як тая біла дама,

ЩО по замку в тиху північ йде

Будь мені неначе скарб Сезама.

Ключ пропав… Ніхто не віднайде.

Таким же прагненням до ідеалу сповнена й проза Богдана Лепкого, зокрема,
в його оповіданнях бачимо конфлікт між “глухим кутом” і поривом до
свободи, кохання, щастя, що його зупиняє сувора дійсність.

Прозу Б.Лепкого недарма називали ліричною. Цей ліризм виявляється не
лише в настроєності, де спосіб оповіді визначає не конфлікт і характер,
а певна емоційна тональність.

Тут йдеться про наскрізний ліричний сюжет оповіді, провідний мотив, що
об’єднує твори на різні теми, прорізні життєві історії, йдеться про
ліризм як домінанту таланту. Переважна більшість цих оповідань – із
селянського життя та добре знаного письменникові попівського середовища.

В 20-3-х рр. у Богдана Лепкого був так званий “глухий кут” в оповіданнях
Лепкого не простот глуха провінція, а своєрідний духовний мікроклімат з
певними усталеними поняттями, нормами поведінки, моральними орієнтирами.

Нові погляди, ідеї, які проникають, поступово і в ці закутини,
зустрічають переважно опір з боку старшого покоління, а якщо й старші
усвідомлюють необхідність змін, то вступають у конфлікт зі своїм
середовищем (“Медвідь”). Над персонажами Б.Лепкого, як якийсь фатум,
висить приреченість, навіть тоді, коли вони перед смертю спромагаються
виконати важливий для себе вчинок, чи то проголосувати за селянського
кандидата, як Микола Миколишин з оповідання “Дочекався”. Щоправда, є в
оповіданнях Богдана Лепкого і сильні натури: одні вибирають самогубство
як вияв протесту проти знущання над людською гідністю.

Така ж жертовність – в мініатюрі “Двоє дітей”. – На вулиці брат і
сестра, які загубили батьків: вона гарна, а він – каліка, голова всунута
в плечі.

Оповідання Лепкого – своєрідне явище в українській праці в 20-3-х рр. В
прозі, як і в поезії, життя, наче скрипку, настроювало його душу
відлунювати тим, що життя дало, а життя було сумним, то сумні й історії,
які він розповідає.

Повісті Лепкого “Веселка над пустирем” “Зірка”, “Під тихий вечір”, не
здобули популярності. Ліризм тут перетворюється то в ідилію, то в
нарисовість.

Немалий успіх випав на долю історичних повістей письменника.

Серед них найбільший інтерес викликають “Вадим” (1930) та “Крутіж”, а
також трилогія “Мазепа”. Трилогією цей твір називається тому, що він за
попереднім задумом автора мав складатися з трьох частин.

Так, у повісті “Вадим”, зображено Київську Русь часів Ольги і
Святослава, але сюжетну канву, становить потаємне кохання одного з
князевих воїнів – Вадима до дружини Святослава – Малуші.

Чи не найкраща з історичних повстей Богдана Лепкого 20-30-х рр. –
“Крутіж”, яка відтворює епізоди періоди, що здобув назви руїни, найменш
висвітленою наукою, майже не відтвореного художньою літературою. В
центрі твору – “родовитий” шляхтич Валентій Босий – Босаковський.

Врятування однієї з дочок гетьмана, дружини полковника Данила Нечая, а
також любовна історія козака Бориса становить сюжетну основу повісті.

“Крутіж” і сьогодні з неабияким інтересом, міг би конкурувати з
історичними повістями А. Чайковського, Ю.Опільського.

В 20-30-ті роки Богдан Лепкий часто звертається до історичної тематики,
її уроків, прагне донести їх до нащадків своїм художнім словом.

Так, у вірші “Колнишевський у неволі” він розповідає про останнього
кошового Запорізької Січі, якому свої останні роки довелося відбути в
ув’язненні на Соловках, завдяки “благодійниці” цариці Катерині ІІ. Те
ув’язнення – яке великий урок нащадкам:

Дивіться, гей, дивіться в тую ніч!

А може, день над вами засвітає,

Кому ж зовсім байдужа наша річ,

Най відтіля собі тікає, пріч!

Рабом родивсь – нехай рабом сконає…!

Чільне місце 20-30-х років у творчій спадщині Лепкого посідають твори
“Сотниківна”, “Орди”, “Мотря” 1926, “Не вбивай”, 1926, “Батурин” 1927,
“Полтава” (1928-1929).

У циклі виведено галерею історичних повістей, Мазепа, Орлик,
Войнаровський, Кочубей, Петро І, Меншиков, Карл ХІІ і інші.

В 20-30-ті роки Лепкий зробив багато для ознайомлення зарубіжного читача
з українською літературою. Він видає книги українських письменників
І.Франка, Т.Шевченка, Ю.Федьковича, М. Коцюбинського польською та
німецькими мовами, оглядає новинки української літератури та соціально
культурні події у польській пресі виступають з численними доповідями.

В циклах “1920”, “Листи Катрусі”, “Буря”, в поемі “Ноктюрн”, що ввійшли
згодом до першого тому “Писань” Б.Лепкого багато розумів над тогочасною
дійсністю, соціальною несправедливістю, в якій “панський Дан, як
полонина, скирти на ньому наче вежі, а в хлопа межі й межі”. Поет бачить
село буденним, вкритим суцільною пеленою болю й сліз, переповнених
злиднями й безправ’ям бідних людей. Його муки зростають від думки, що
людський стогін “б’є крилами в небо” вже довгими віками, а “сьогодні” і
далі нічим не відрізняється від “учора”. Поет зумисне звертається до
подій минулого, героїчної історії Київської Русі, згадує славних
Володимира Мономаха, Святослава, Данила Галицького, керівників народних
повстань, щоб у такий спосіб примусити онуків задуматись над своєю
щербатою долею. Та ба! Його потуги даремні: обдертий, вимучений онук і
далі пре плуга на чужому полі, залишаючи на ньому хіба свої криваві
сліди.

У збірному образі онука-читача зворушують пластичність, реалізм
критицизму, який мимохід набирає глибоко символічного характеру. Глибоке
враження викликають також персоніфіковані образи сірого смутку на порозі
мужицької хати, що дивиться голод, який волочиться попід тинами з
костомахою в руках і зиркає очима довкруги.

Не знаходить поет місця на рідній землі, де б не було чути стогону і не
лилися сльози людей. Колись, можливо, щасливішою від хлопа була ялиця на
верхів’ях Карпат, але тепер і туди дістався ворог (“Гать пустили”). У
верхів’ях “З дзвіниці сумно дзвонять дзвони”, “Стефаникові” поет
висловлює думку, що ратай, трудівник стане господарем “недільної землі”,
глибоко вірить, що правда і добро, і наш народ – не вмре!

(“Як ранком на весну”)

В інтимній і пейзажній ліриці Б. Лепкого (а вона – основа багатьох його
поетичних збірок) домінуючими мотивами є тужливі, елегійні осінні
настрої, мінорно-меланхолійні візії. Наявні у ній часом і нотки зневіри
й відчаю. Можливо, йшли вони від розлуки з рідним краєм – поет майже
п’ятдесят років був відірваний від незабутнього Поділля. Можливо, від
теорії “мистецтво для мистецтва”, під вплив якої потрапив на початку
900-х рр. і став відтак одним із співтворців відомої “Молодої музики”.
Хоча вплив цей, як справедливо зауважив відомий літературознавець
Ф.Погребенник, і не був глибокий, та все ж вразив він багато живих
клітин його поезії. Особливо це простежується на любовній ліриці
Б.Лепкого, до якої найбільше підходить назва “поезія розлуки”. Тут і
нещасне кохання, і гіркі спомини, і сльози, і чари дитинства, яке не
повернеться ніколи, тощо. Щоправда, Лепкий не захоплювався такими
пропагованими декадентами почуттями, як безнадійний песимізм, крайній
індивідуалізм, мовна експресія. Його цікавили насамперед людина, її
життя:

Я чую радість, чую болі,

Я розумію душу хвору.

Співаю те, що в світі бачу,

Що в серце або в мозок впало,

То засміюся, то заплачу,

Сміху немного, сліз немало.

(“Моя душа, як струна тая”).

Чудова пейзажна лірика Б.Лепкого він тонко відчував живчик природи,
любив струмочки, ниви подільські, тиху місячну ніч. Любив симфонію
верховинських гір, урочистість суботнього вечора, передсвяткову трудову
тишу. Більшість віршів цієї тематики творились під враженням конкретних
народних пісень. Так, у поезії “Гори мої, гори”, чи й у відомому вірі
“Журавлі” з народної пісні перейнято і порівняння, і епітети, і
метафоричні образи. Тут поетична стилізація настільки вдала, що мало
чим відрізняється від народної поезії. Тому логічно, що до лірики
Б.Лепкого звертались і композитори: В.Барвінський, М.Гайворонський,
Ф.Колеса, Л.Лепкий, С.Людкевич, Д.Січинський, а вірш “Журавлі” про
еміграцію українців до Америки став відомою піснею “Видиш, брате мій” і
звучить як реквієм по тих. Хто загинув на чужині (музика брата поета
Левка Лепкого).

Трилогія “Мазепа”. Про Мазепу, високоосвіченого державного діяча і
воєнночальника, писали свого часу Вольтер, Байрон, Пушкін, Словацький,
Гюго, Рилєєв, Булгарін і ін. Цікавилися ним і царі і можновладці. Його
свого часу проклинали з амвонів церков як зрадника. Справді – бо Мазепа
зрадив Петра І, та не зрадив він України, якій бажав соціального й
національного оновлення. Про це писав ще Вольтер: “Мазепа вирішив
досягти незалежності, перетворивши Україну в могутню державу”.

Готуючись до написання цієї епопеї, Б.Лепкий студіював універсали
Мазепи, звіти Петра І, історичні документи. Що стосувалися походу Карла
ХІІ на Польщу і територію Російської імперії, описи батальних сцен,
листи шведського короля, тощо.

Договорові Б.Хмельницького з російським царем не судилося здійснитися.
І.Мазепа, будучи політиком, те добачив.

Російські повели себе на Україну яке завойовники, а відтак створили тут
“велику руїну”: десятками років лилася тут кров, сновигали армії, а
гетьмани або до Сибіру мандрували, або голови клали на плахи під сокири
своїх-таки земляків, які опинилися у ворожому таборі. Царські ж воєводи,
сидячи по містах, поволі підпорядковували собі козацьку старшину,
міщанство, духовенство, притягали на службу місцевих малоросів.

Уже на перших сторінках першої частини “Мотря” Лепкий вводить сцену
розмови Петра І з Мазепою, де цар дорікає гетьманові, що його люди не
хочуть вчитися російської мови та вважають росіян іноземцями, і нагадує,
що один з нових пунктів накладає на гетьмана обов’язок зміцнювати
зв’язки між українським і московським народами у першу через шлюби.

Лепкий показує роздуми гетьмана над цією проблемою. Треба було діяти
обережно, щоб не викликати підозри Петра, протиставитися поведінці
царської адміністрації, а рівночасно готуватись до збройного виступу.
Сильніші мучилися в роздумах, гинули фізично в нескінченних царських
походах по “Собиранию земель”, слабші тягнулися під царську руку,
поглиблюючи руїну землі своєї. Звідти поповнюється корпус
землячків-малоросів, які стають царськими підніжками, займаються
шпіонажем, доносами, вислужуванням.

Ці роздуми письменник відтворює вже в першій епопеї, виводячи їх від
опису банкету, влаштованого в Києві на честь Петра І і його “право руки”
– Олександра Мешникова. Звідти автор веде читача у вір генерального
судді Василя Кочубея, розповідає про роман 60-літнього Мазепи з молодою
донькою Кочубея-Мотрею, внаслідок чого мати її – Любов Федорівна –
висилає дочку в монастир. Але друзі дорогою одбивають Мотрю і привозять
її до гетьмана в Бохмач.

Увесь другий том цієї частини – то барвистий опис побуту героїні в
Бахмачі. Показано тут і святкування Різдва на Україні. З кінцем другого
тому завершується романтичний сюжет: закохані розуміють, що треба
зректися особистого щастя, аби гетьман міг повністю присвятити себе
визволенню батьківщини. Як свідчать історики, любов між гетьманом і його
хрещеною була історичним фактом.

Фактом була і зрада Кочубея. Цьому присвячено третю книгу. Під впливом
дружини, яка конче хотіла бачити в руках свого чоловіка гетьманську
булаву, генеральський суддя України Василь Кочубей із полковником Іскрою
донесли цареві, що Мазепа підтримує дружні стосунки з королем
Станіславом Лещинський і збирається перейти на бік шведів. Цар не
повірив доносові, а донощики в муках зізналися, що вчинили наклеп – і
цар засудив їх на смерть, а виконання присуду доручив Мазепі. Хоч
сумління кричало “Не вбивай” (така назва третьої книжки), гетьманові все
ж довелося виконати царську волю. Перша частина завершується описом
наради старшин, яких Мазепа втаємничує в свій план з’єднання зі
шведськими військами.

Небагато було таких старшин, що вирішили боротися з царем. Виступаючи на
з’єднання зі шведами, гетьман залишає Батурин, і гетьманську столицю
здобуває відтак Меншиков, вирішуючи в ній понад 10-тисячну залогу.

“Батурин” – це книжка, в якій майстерно відтворено факт смертельної
сутички, а потім жахливої різні, до якої спричинилась зрада полковника
Носа, одного із старшин залог. Хоч Лепкий не був фаховим військовим,
проте в описі батальних сцен він впевнив високу май стерніть.

У п’ятій і шостій книжках – “Над Десною” і “Бог”, – об’єднаних спільним
заголовком “Полтава”, показано з’єднання військ Мазепи і Карла ХІІ,
важку зиму, бойові сутички об’єднаних сил проти військ Петра І, нарешті,
відтворено саму Полтавську битву.

Остання частина епопеї “Мазепа” – “З-під Полтави до Бендер” – відтворює
окремі епізоди втечі шведко-українських військових частин, життя Мазепи
на турецькій землі, його смерть і похорони.

Лейтмотив цього композиційного складного твору є показ визвольної
боротьби українського народу проти російського та іноземного
поневолення.

Епопея Б.Лепкого знайшла широкий відгомін не тільки в Україні. Її
перекладено чеською, польською, англійською мовами.

Проте, це зовсім не означає, що вона цілісний, художньо викінчений твір.
Не скрізь і не в усьому вдалися письменнику позитивні образи. Це
передусім стосується образу самого Івана Мазепи – складної, суперечливої
постаті. Був це чоловік високоосвічений, мудрий політик і гарячий
патріот. Автор намагався показати його всебічно, тому герой багато
говорить, виголошує політичні тиради. То ховається зі своїм планом, то
вже на початку твору неодноразово натякає на це у строкатому товаристві.
Наказує боронити Батурин, а сам зі шведами марнує час, поспішає на
допомогу козакам, навіть не підтримує зв’язку з залишеним гарнізоном,
тощо.

В епопеї “Мазепа” багато персонажів. Глибоко виписаний у творі передусім
образ Петра І. Показаний цар як деспот, що замкнув у монастирі свою
сестру й жінку, закатував свого сина, не цурався найрадикальніших
засобів у боротьбі із власним народом. Розповідаючи про діяльність Петра
І на Україні, автор не ототожнює царя з російським народом. Малюючи
сцени жахливої поведінки царських солдатів у Батурині, Лепкий
підкреслює, що вони тут відіграють роль лише сліпого знаряддя.

Досконало охарактеризований в епопеї образ Олександра Меншикова.
Колишній помічник пекаря став царським улюбленцем, учасником його оргій,
а при потребі й ката заступав. Груба кровожерна натура імпонувала
Петрові.

Щодо образів Орлика, Войнаровського, Апостола, Ломиковського, то
накреслені вони пунктирно. Такі невиразні й офіцери штабу Карла ХІІ.
Мало в творі жіночих образів, зате вони глибоко виписані. Мотря, її мати
Любов Федорівна, сестра Мотрі, мати Мазепи, героїчна Одарка – всі вони
по-своєму оригінальні і займають належне місце в творі.

Інтерпретація художньої спадщини Лепкого вимагає сьогодні глибокої
обізнаності з його літературно-критичною спадщиною, спогадами та
епістолярієм. Насамперед вражає діапазон Лепкого – літературознавця.
Йому належить “Начерк історії української літератури”, він написав
розвідку про обрядові пісні українського народу.

Саме в поетичній спадщині Лепкого найбільш повно відбилась
різноманітність його творчих інтересів. Літературознавець М.Ільницький
пише: “Богдан Лепкий не належить до поетів гострого соціального бачення,
так само як і до митців концептуального філософського мислення, натура
його радше споглядально-рефлективна, звернена до душі ліричного героя.

Ліричне “Я2 тут переважає над ліричним персонажем, момент ставлення –
над моментом зображення, внутрішній світ – над оточенням. Навіть тоді,
коли поет чимось захоплюється, він щонайбільше досягне внутрішнього
умиротворення, злагоди зі світом, а найприродніший стан його – туга.
Туга – це та домінантна поета, яка визначає романтичний тип його
почування і мислення. Та “перебендівська” натура, що “Заспіває,
засміється. А на сльози зверне”. Та Лепкий своєю тугою ще ближчий до
Марка Черемшини – поета чистої туги..”.

Видиш, брате мій.

Видиш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнуром

Журавлі у вирій.

Кличуть: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу.

Крилоньки зітру.

Мерехтить в очах,

Безконечний шлях,

Гине, гине в синіх хмарах

Слід по журавлях.

Література

Жулинський М. Богдан Лепкий (1872-1941), К., 1990. – с. 81-85.

Погребенник Ф. Б.Лепкий – поет, прозаїк, вчений // “Жовтень” – 1988. –
№1.

Ільницький М. Найпопулярніша постать на галицькому грунті… // Лепкий
Б. Товри у 2-х т. – К., 1991.

Ільницький М. Настроєний життям, як скрипка // Лепкий Б. Поезії – К.,
1990.

П.П.Кононенко. Українська література. Вища школа.

М.І. Дубина. Українська література.

І.О.Ладоня. Українська література. Вища школа.

Лепкий Б.С. Поезії / Рядком: В.В. Біленко та ін., Упорд. вступ. ст. і
прим. М.М. Ільницького . – К. Рад. письменник, 1990. – 383 с.

Лепкий Б.С. Твори: в 2 т.- К.: ЖДн7іпро, 1991. – Т.1:- Поезія.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020