Урок
Ознайомлення з життєписом Т.Г.Шевченка, виховання у дітей поваги до його
спадщини.
Мета: Ознайомити з життєписом великого сина українського народу —
Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив
поет. Вчити дітей наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.
Святково прибраний клас: портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка
про .життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації
малюнків. Біля портрета розміщені слова, що є епіграфом усного журналу:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.
1 сторінка журналу: Дитячі роки Тараса Шевченка.
Звучить пісня Т.Шевченка “Думи мої”.
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку,
ставить на столик біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері,
вона співає “Колискову”.
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та
свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні,
великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А
коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини
світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила
найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).
Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.
Ведуча: 9 березня 1814 року в с.Моринцях на Київщині в сім’ї
селяни-на-кріпака народився Т.Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди
чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по
бур’янах, за що його прозвали в сім і “малим приблудою”.
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. Дивна
це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу
провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.
Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.
Учень: Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу одвела
До п’яного дяка в науку.
Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, — ти казала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на
долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.
Учень: Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько.
Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Учень: Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині! …
А ми Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську
череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у
вірші “Мені тринадцятий минало”.
Хтось з дорослих читає вірш “Мені тринадцятий минало”. Інсценізація
вірша “Мені тринадцятий минало”.
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру.
Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще
за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге
ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не
ледащо. Я буду-таки малярем.
Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!
Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!
Вчитель: Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї
і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і
розумним хлопчиком.
2 сторінка журналу: Т.Г.Шевченко — художник.
Ведучий: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по
закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину,
яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до
хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак
пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.
1 учень: Хоче малювати,
Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.
2 учень: Нишком він малює.
Статуї в саду,
Вночі пише вірші
Про людську біду…
Ведуча: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком
-круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з
байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціано-вим, з поетом
Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили
його з неволі.
Вчитель: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив
Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням
“вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки
минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові
картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.
Діти розглядають альбом і картини Т.Г.Шевченка.
Учень: Так в людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Викупили друзі,
Вольним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий
Був Тараса спів.
Він гострить сокири,
Кличе на панів.
З сторінка: Т.Г.Шевченко — борець за волю народу.
Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
Учень: Та малює й пише
Він таємно там.
Гнівні його вірші
Страх несли панам.
Ведуча: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх
за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся,… але не каюсь!..
Ведучий: Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану,
він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать
його пісні.
Дорослі співають пісні “Зоре моя вечірняя”, “Садок вишневий коло хати”,
“Думи мої, думи мої”.
Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в І його віршах.
Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.
Діти і дорослі читають вірші Т.Г.Шевченка.
Вчитель: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря
Т.Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.
Учень: І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
4 сторінка журналу: Ми тебе не забудем, Тарасе.
Ведуча: 9 березня 1861 р. Тарасу Григоровичу виповнилось 47 р. Надійшло
багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий,
прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського
Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.
Ведучий: Минуло 182 роки з дня народження славного сина України, але
зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником
портрет Кобзаря. Він — як член сім’ї, як найдорожча людина.
Учень: У нашій хаті на стіні
Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі.
Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі.
Я добре знаю — це Тарас,
Що мучився в неволі.
Такий ріднесенький, дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті, мов живий,
Ось-ось — і вийде з рами.
Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його
пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші,
поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.
Учень: Тарасе, наш Кобзарю, всюди
Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.
Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета
художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.
Учениця: Я маленька українка,
Восьмий рочок маю,
А про Тараса Шевченка
Вже багато знаю.
Він дитя з-під стріхи,
Він в подертій свиті,
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.
А та наша слава
Не вмре, не загине,
Наш Тарас Шевченко —
Сонце України.
Діти (виконують пісню “Дитяча присяга”):
Уклін тобі, Тарасе,
Великий наш пророче,
Для тебе вірно б’ється –
Те серденько дитяче.
За тебе вічно б’ється,
За твої заповіти,
Чого батьки не зможуть,
Те сповнять їхні діти.
Діти (хором): Спи спокійно, Тарасе!
Нащадки твої
Словом шани й любові тебе пом’янули.
І народи Вкраїни
Заповітів священних твоїх не забули.
Дорослі і діти виконують “Заповіт”.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
