.

Ознайомлення з життєписом Т.Г.Шевченка, виховання у дітей поваги до його спадщини (урок)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2546
Скачать документ

Урок

Ознайомлення з життєписом Т.Г.Шевченка, виховання у дітей поваги до його
спадщини.

Мета: Ознайомити з життєписом великого сина українського народу —
Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив
поет. Вчити дітей наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.

Святково прибраний клас: портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка
про .життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації
малюнків. Біля портрета розміщені слова, що є епіграфом усного журналу:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

1 сторінка журналу: Дитячі роки Тараса Шевченка.

Звучить пісня Т.Шевченка “Думи мої”.

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку,
ставить на столик біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері,
вона співає “Колискову”.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та
свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні,
великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А
коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини
світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила
найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с.Моринцях на Київщині в сім’ї
селяни-на-кріпака народився Т.Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди
чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по
бур’янах, за що його прозвали в сім і “малим приблудою”.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. Дивна
це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу
провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.
Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Учень: Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п’яного дяка в науку.

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти казала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на
долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Учень: Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825 р. помер і батько.

Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині! …

А ми Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську
череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у
вірші “Мені тринадцятий минало”.

Хтось з дорослих читає вірш “Мені тринадцятий минало”. Інсценізація
вірша “Мені тринадцятий минало”.

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру.
Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще
за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге
ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не
ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!
Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

Вчитель: Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї
і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і
розумним хлопчиком.

2 сторінка журналу: Т.Г.Шевченко — художник.

Ведучий: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по
закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину,
яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до
хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак
пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

1 учень: Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

2 учень: Нишком він малює.

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду…

Ведуча: Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком
-круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з
байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціано-вим, з поетом
Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили
його з неволі.

Вчитель: Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив
Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням
“вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки
минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові
картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.

Діти розглядають альбом і картини Т.Г.Шевченка.

Учень: Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

З сторінка: Т.Г.Шевченко — борець за волю народу.

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Учень: Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

Ведуча: Незважаючи на заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх
за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,… але не каюсь!..

Ведучий: Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану,
він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать
його пісні.

Дорослі співають пісні “Зоре моя вечірняя”, “Садок вишневий коло хати”,
“Думи мої, думи мої”.

Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в І його віршах.
Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

Діти і дорослі читають вірші Т.Г.Шевченка.

Вчитель: Доля України завжди хвилювала Великого Кобзаря
Т.Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

Учень: І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4 сторінка журналу: Ми тебе не забудем, Тарасе.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Тарасу Григоровичу виповнилось 47 р. Надійшло
багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий,
прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського
Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій
горі. Так заповідав великий поет.

Ведучий: Минуло 182 роки з дня народження славного сина України, але
зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником
портрет Кобзаря. Він — як член сім’ї, як найдорожча людина.

Учень: У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю — це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось — і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його
пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші,
поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Учень: Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета
художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.
Учениця: Я маленька українка,

Восьмий рочок маю,

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко —

Сонце України.

Діти (виконують пісню “Дитяча присяга”):

Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється –

Те серденько дитяче.

За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,

Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти.

Діти (хором): Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули.

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

Дорослі і діти виконують “Заповіт”.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020