РЕФЕРАТ
на тему:
Види стратегії конкуренції
ПЛАН
1. Загальні конкурентні стратегії (за М. Портером)
2. Стратегія «лідирування на основі зниження витрат цін»
3. Стратегія диференціації
4. Стратегія фокусування
5. Види стратегій залежно від позицій підприємств у галузі
Список використаної літератури
1. Загальні конкурентні стратегії (за М. Портером)
Запропоновані М. Портером у книзі «Стратегія конкуренції» (1980 р.)
загальні конкурентні стратегії мають універсальний характер, оскільки,
як показав час, підприємства, котрі сприйняли ці стратегії, досягли
успіхів. Сутність стратегії можна відобразити у вигляді матриці (рис. 1)
та в графічній формі. Тут також використовується поняття лідера, але
більш ретельно досліджуються чинники, які його формують.
Рис. 1. Загальні конкурентні стратегії М. Портера
Рис. 2. Загальні переваги конкурентних стратегій М. Портера
Розглянемо зміст і механізм формування конкурентних переваг за рахунок
використання цих стратегій.
Таблиця 1
ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ КОНКУРЕНТНИХ СТРАТЕГІЙ
(ЗГІДНО З ПІДХОДОМ М. ПОРТЕРА)
Стратегія Основні ознаки Ризики
Лідирування
на основі
зниження
витрат (цін) Виробничі характеристики : «ніхто не зробить це дешевше».
Маркетингові особливості: «розрахунки ціни / низькі витрати»
Стандартизована продукція : тіль ки кілька різновидів, обмеженість
вибору
Ніяких значних змін у веденні справ: «репутація скромної та надійної
компанії».
Урахування особливостей «кривої досвіду»: зниження цін ( додатковий
доход за рахунок зростання обсягів продажу та частки ринку ( зниження
умовнопостійних витрат на одиницю продукції внаслідок ефекту масштабу.
Висока продуктивність у розрахунку на 1 робітника.
Зниження витрат на інновації.
Можливості встановлення нижньої границі ринкових цін: лідерська позиція
дає змогу використовувати ціни як наступальну чи оборонну зброю.
Допустимий низький маржинальний прибуток при великих оборотах. При
технологічному прориві (винаході, створення нової технології) — ризик
втратити перевагу
Сходження нанівець зроблених раніше інвестицій. Необхідність додаткових
витрат («витрати конверсій») на реконструкцію (ліквідацію) масового
виробництва.
Дослідження конкурентами тих самих показників внаслідок імітації та
цілеспрямованих заходів щодо зниження витрат.
Запізнення з реакцією на зміни на ринку внаслідок надзосередження на
проблемах витрат.
Інвестиційне зростання витрат, внаслідок чого неможливо звести до
мінімуму переваги диференціації.
Диференціація Виробничі характеристики: «ніхто не зробить це краще».
Маркетингові особливості: «наші продукти (послуги) — найкращі серед
інших».
Основа — різноманітність, вибір за моделями, партіями, деталями,
обслуговуванням тощо.
Створення більше однієї відмінної характеристики товару (послуги ).
Різноманітні інновації.
Індивідуальні ціни, які перевищують витрати на отримання різноманітних
ознак.
Інтенсивна рекламна та збутова діяльність. Привабливість диференціації
(тобто особливість асортименту, додаткових послуг) може стати меншою,
ніж економічні мотиватори, оскільки диференціація, як правило, дорого
коштує (порівняно з серійним і масовим виробництвом аналогічної
продукції).
Потреби у диференціації зменшаться внаслідок підвищення інформованості
споживачів про ситуацію на ринку взагалі та по окремих групах товарів.
Імітація може приховати різницю між товарами (особливо на етапі зрілості
галузі).
Стратегія Основні ознаки Ризики
Фокусування Виробничі характеристики: «виготовлене саме для тебе».
Маркетингові особливості: «ми за довольняємо твої потреби краще за
всіх».
Спеціалізація на певну нішу: сегмент покупців, географічний регіон,
кінцеве споживання .
Конкурентні переваги захищаються:
а) лідируванням на основі зниження витрат у певному сегменті ринку або
б) поглибленою диференціацією (виготовлення продукту або надання послуги
для задоволення особливих потреб споживачів цільового сегмента).
Зниження ефекту диференціації фокусуванням за рахунок підвищення витрат
на обслуговування вузької стратегічної цільової групи («рух ліворуч від
точки беззбитковості»).
Скорочення відмінностей у характеристиках потреб вузької стратегічної
групи та ринку взагалі (потенційна витрата споживачів).
За рахунок подальшої сегментації ринку всередині стратегічної цільової
групи, що здійснює конкурент (втрата споживачів).
2. Стратегія «лідирування на основі зниження витрат цін»
Низька собівартість продукції є основою для відповідного (нижчого за
середній рівень) рівня цін. Ідеться про відносно низьку собівартість
порівняно з конкурентами і означає орієнтацію на завоювання більшої
частки ринку, тобто наступальну стратегію .
Ця стратегія базується на оптимізації всіх частин виробничоуправлінської
системи: виробничих потужностей, які використовують технологічні
переваги великомасштабного виробництва, рівня витрат на сировину,
матеріали, енергоносії; продуктивності праці, структури систем розподілу
тощо, тобто орієнтуванні на високий рівень показників ефективності
виробництва. З іншого боку, це стратегія повинна знижувати інші
показники конкурентоспроможності: якості виготовлення окремих деталей,
швидкій доставці продукції покупцям і відповідному рівню сервісу,
надійності та технічній взаємодоповненості до раніше виготовлених частин
тощо.
Перевагами стратегії, що розглядається, є:
для конкурентів — у підприємства з найменшими витратами краща
конкурентна позиція на ринках, де домінує цінова конкуренція.
Перебуваючи в захищеній від цінових баталій позиції лідера, підприємство
має змогу розширювати свою частку ринку за рахунок низьких цін і
отримувати вищий чи рівний маржинальному по галузі прибуток;
для споживачів — відносно низькі ціни лідера спонукають до купівлі його
продукції, відшкодовуючи витрати на виробництво та забезпечуючи
маржинальний прибуток для подальшого розвитку фірми. У цьому наочно
проявляється реакція спільного інтересу покупця та виробника. При
обмеженості ринкового попиту частина найдорожчих товарів лишається
нереалізованою.
для постачальників — більша частка ринку дає змогу «перебирати на себе»
великі обсяги поставок сировини, матеріалів тощо для певної галузі. Це
допомагає справлятися (на основі переговорів і вертикальної інтеграції
різних типів) зі зростанням цін на купівлю ресурсів. В іншому випадку
вплив високих цін на матеріали може звести нанівець зусилля, спрямовані
на зниження витрат, або залишити підприємство в ізоляції від
постачальників, через рівень цін, які воно готове сплачувати за сировину
та матеріали;
для підприємств, які потенційно можуть увійти в галузь — лідерська
позиція означає лише місце підприємства в галузі й безпосередньо не
впливає на рішення про входження всіх інших підприємств у галузь. Однак
ця позиція є орієнтиром для фірм, що говорить про той рівень витрат,
якого треба досягти, щоб успішно конкурувати на даному ринку. Для лідера
можливість подальшого зниження витрат і цін є своєрідним запасом
міцності в боротьбі з новими конкурентами;
для товарівзамінників (субститутів) — лідери щодо зниження витрат (цін)
мають переваги порівняно з конкурентами при проникненні на ринок галузі
привабливих за ціною субститутів, оскільки їхні товари є найбільш
конкурентоспроможними за ціною.
Лідери на основі зниження витрат (цін) виготовляють товари еластичні за
ціною, забезпечують різний вплив на всі п’ять конкурентних сил за
Портером (відповідно до його «моделі галузевої конкуренції» розд. 2. 3)
і спроможні формувати на ринку та в галузі нижню межу цін і витрат.
Лідерство на основі зниження витрат (цін) найбільш доцільне, коли:
попит є еластичним за ціною;
у галузі є товарний тип виробництва, продукт відносно стандартизований і
піддається ефективному вдосконаленню;
є невелика кількість способів досягнення продуктивної диференціації
відповідно до вимог споживачів;
більшість покупців схильні використовувати товар звичними способами;
покупці несуть незначні додаткові витрати в разі зміни продавця;
найбільш уперті покупці роблять покупку за найкращою ціною.
Лідирування за допомогою низьких цін / витрат пов’язане водночас з
певними ризиками:
1) ризик «технологічного прориву» зводить нанівець попередні інвестиції
в удосконалення звичних виробничих процесів і виграш в ефективності;
2) ризик зменшення еластичності товару за ціною на основі зростання
вимог до якості товарів та інших нецінових факторів;
3) поява товарів з іншими, більш привабливими якостями для задоволення
тих самих потреб.
4) насичення ринку в разі зміни потреб.
3. Стратегія диференціації
За своїм змістом диференціація може бути різною за розмахом, глибиною та
формами. Наприклад, диференціація може проявлятися:
у специфічних характеристиках товару (газові плити з витяжками, з
автоматичними гасителями тощо):
різноманітні послуги, що надаються після продажу (фірменне обслуговання,
індивідуальні майстри тощо);
забезпечення запасними частинами (додаткові комплекти при продажу,
доставка необхідних запчастин в обумовлений термін і т.ін.);
інженерний дизайн і виготовлення за замовленням (автомобілі, меблі
тощо);
широкий спектр моделей, розмірів, цін тощо (годинники, алкогольні
напої);
надійність і небезпечність (залежно від вимог груп споживачів і
товарів);
технологічне лідирування в методах виготовлення, якість і екологічність
виробництва та споживання (в тому числі, відповідність стандартам ISO);
завершена товарна лінія та всі види послуг (від попереднього замовлення,
оплати, виробництва, обслуговування і т.ін.);
унікальність виробів за стилем, модою (марка, ім’я виробника, продавця
тощо).
Перевагами диференціації є:
для конкурентів — підприємство має переваги, оскільки захищене
(ізольоване) від стратегій суперників наявністю торгових знаків, марок
або відомого імені виробника;
для споживачів — зорієнтована на задоволення певних потреб продукція
високої якості підвищує лояльність покупців до конкурентного виробника,
створюючи труднощі для альтернативних продавців у боротьбі за їхню
прихильність. Якість товарів дає змогу встановлювати вищі ціни, оскільки
споживачі готові їх сприйняти;
для постачальників — високі ціни кінцевої продукції дають змогу
отримувати вигідний маржинальний прибуток і встановлювати зв’язки із
сильними постачальниками, обираючи їх за критеріями поставок високої
якості. Це посилює економічну позицію виробника, особливо в умовах
обмеженого обсягу будьяких видів сировини, матеріалів і комплектуючих;
для підприємств, які потенційно можуть увійти у галузь, — лідерство у
диференціації.
Лідерство у диференціації продукції найбільш прийнятне, якщо:
існує багато способів диференціації продукту (послуги);
різноманіття продукції (послуг) сприймається споживачами як цінність;
є можливість використання товару (послуги) різними способами і це
відбиває потребу покупців;
стратегія диференціації використовується небагатьма підприємствами
галузі;
підприємство може запропонувати дещо таке, з чим не працюють конкуренти
і що базується на: унікальних властивостях продукту;
технічних перевагах виготовлення; більшому обсязі «послуг підтримки»;
привабливості продукту чи послуги за принципом «більша вигода за ті самі
гроші тощо».
є можливість конкурувати по одному ключовому товару, здійснюючи основну
диференціацію навколо нього. Такий ключовий товар може відігравати роль
базису, на якому:
а) реалізується маркетингова політика просування продукту (в тому числі
пробні застосування);
б) здійснюється прив’язка споживача до фірмивиробника, що дає змогу
створити умови для урізноманітнення задоволення потреб поряд зі
збільшенням переваг, пов’язаного з високою вартістю переходу до
споживання іншого продукту іншого виробника (в тому числі,
товарузамінника).
Крім того, використання стратегії диференціації пов’язане з певними
ризиками:
1) високі ціни, які відбивають додаткові витрати на диференціацію
продукту, можуть згодом перестати ототожнюватися споживачем з
додатковими перевагами у споживанні. Покупець може відмовитися від
товару з високою ціною на користь нижчих цін менш відомих торгових марок
(реалізуючи потребу в ощадливості);
2) споживач може дійти висновку, що стандартизовані товари зручніші у
споживанні, ніж диференційовані, а надто тоді, коли стандартні
характеристики пов’язані з більш легким комплектуванням з іншими
товарами інших галузей, що споживаються одночасно;
3) конкуренти здатні імітувати продукти лідера у диференціації галузі до
такого ступеня, при якому споживач не помічає переходу від одного
виробника до іншого, до того ж імітація можлива з меншими витратами, ніж
виробництво основного продукту, що є об’єктом імітації;
4) поява продуктів, що кардинально (виходячи за можливі межі
диференціації) відрізняються від базового продукту для задоволення тих
самих потреб, створює бар’єри для нових невідомих покупцям фірм,
оскільки, як зазначалося, покупці виявляють прихильність до відомих
марок, а наявність надто обмеженої системи розподілу робить вхід у
галузь майже неможливим;
для товарівзамінників (субститутів) — виготовлені товари, які є
результатом обраної стратегії диференціації, найчастіше не є еластичними
за ціною, а сприймання споживачами якості є дуже індивідуальним. Ці
особливості ставлять підприємство у вигідну позицію, що оберігає його
від загроз з боку замінників у такій мірі, в якій проявляється
лояльність споживачів до продукції відомої якості відомих виробників.
Стратегія диференціації за умови правильного її застосування створює
сприйнятливі умови для взаємодії з усіма п’ятьма елементами середовища
організації.
4. Стратегія фокусування
Зміст такої стратегії полягає в отриманні (формуванні) конкурентних
переваг і задоволенні ринкової позиції на досить вузькому сегменті ринку
(з урахуванням продуктової або географічної ознаки). Вибір такої
стратегії залежить від можливості фірми обслужити вузький сегмент ринку
з його специфічними вимогами більш ефективно, ніж конкуренти, які
зорієнтовані на ширший спектр потреб.
Стратегія фокусування — це більш глибока диференціація продукції, що
випускається фірмою, або досягнення нижчих цін (витрат) на сегменті, що
обслуговується. Іноді обидві сторони цієї стратегії реалізуються
одночасно. Відносно окремого сегмента ринку тут діють ті самі
закономірності, що й при реалізації основних стратегій: «лідирування у
зниженні витрат (цін)» і «лідирування у диференціації продукції» щодо
ринку взагалі.
Треба розглянути графік переваг від орієнтації на задоволення
специфічних потреб або від більших обсягів виробництва при виборі
стратегії фокусування.
Рис. 3. Графічна інтерпретація переваг велико та маломасштабного
виробництва, що демонструє відносні переваги «стратегії фокусування»
У ході обирання стратегії фокусування з орієнтацією на зниження
цін/витрат складається ситуація, коли на конкурентному сегменті
підприємство досягає нижчих цін порівняно з рештою ринку, що
обслуговується галуззю, тобто виникає додаткова «крива досвіду», яка
характеризує події на сегменті ринку. Вона відрізняється від «галузевої
кривої досвіду» більш «скромними» обсягами виробництва, однак
характеризує діяльність фірм, які приділяють більшу увагу ефективності
виробництва та збуту. Такий підхід захищає невеликі підприємства
галузеві від більш потужних підприємств, для яких розміри сегмента не
дають змоги відшкодувати свої умовнопостійні витрати. Фокусування на
глибшу диференціацію потреб спонукає підприємство, котре обрало цей тип
фокусування, все більше наближуватись до майже індивідуального
виготовлення окремих продуктів, що не під силу великим підприємствам.
Підприємства, які обрали стратегію фокусування, іноді називають
«підприємствамивіолентами». Така стратегія доцільна за таких умов:
наявності чіткого розмежування різних груп покупців, котрі: мають
специфічні потреби й використовують продукт порізному;
відсутності конкурентів, що претендують на обслуговування вузького
конкретного сегмента;
неможливості використання наявних ресурсів підприємства на більш
широкому сегменті;
наявності значних відмінностей у розмірах, темпах зростання,
прибутковості інтенсивності впливу п’яти конкурентних сил (за М.
Портером), що робить одні сегменти більш привабливими, ніж інші.
Стратегія фокусування пов’язана з наявністю певних ризиків у її
застосуванні:
1) можливість у багатьох підприємств галузі, що обслуговують ринок
загалом, знайти ефективні засоби конкуренції в тому самому сегменті, на
який націлене підприємство;
2) більша залежність підприємства від прихильностей та зміни потреб
споживачів (див. коментарі до моделі конкурентної боротьби К. Омаї);
3) «пересегментація» ринку, коли підприємство може втратити свій сегмент
за рахунок появи нових конкурентів, товарів, зміни в потребах тощо.
4) запровадження винаходу (інновації), що дає змогу задовольнити потреби
сегмента іншим способом.
5. Види стратегій залежно від позицій підприємств у галузі
Розробка загальних та загальноконкурентних стратегій націлена на зміни в
позиції підприємства в галузі. Треба розрізняти позиції, що є в галузі
(щодо інших галузей, її характеристики) та можливості (шанси), які має
те чи інше підприємство в галузі. Галузь складається з певної кількості
підприємств, серед яких є «перші», лідери та «останні».
Кожне підприємство намагається зайняти міцну конкурентну позицію на
ринку, деякі бажають стати лідерами на ринку, а відтак мати певні
переваги над іншими підприємствами галузі.
Лідирування формується зі складного комплексу причин. Так, велике
значення для зайняття лідируючої позиції має, наприклад, час початку
стратегічних дій. «Перші» в галузі мають змогу здобути в галузі великі
переваги, коли вчасно розробляють і застосовують стратегії, що адекватно
реагують на нові шанси та загрози, які відкриває зовнішнє середовище.
Додаткові витрати на стратегічні дії у «перших» відшкодовуються за
рахунок:
покращення іміджу та репутації у споживачів як підприємства, що
піклується насамперед про їхні потреби;
абсолютної або відносної переваги над іншими фірмами щодо цін і
загальної вартості укладених раніш договорів на постачання корисних
копалин, матеріалів і сировини, нових технологій, на використання
каналів збуту та щодо якості продажу тощо, які дають змогу реалізувати
нові шанси або пом’якшити вплив загроз;
більш тривалої роботи зі споживачем, який використовує товари
фірмивиробника; за цих умов формуються лояльність і прихильність
покупців до продуктів цієї фірми, а у фірми — можливість більшої
пристосованості до споживача;
використання ліцензій та патентів, які не дають змоги (або ускладнюють)
копіювати продукцію підприємства.
Запізнення з реалізацією зазначених переваг іноді призводить до
наслідків, які неможливо подолати. Це зумовлює переваги позиції «тих,
хто йде за лідером». За таких умов дуже важливо є визначити терміни та
часові характеристики як окремих стратегій, так і всього стратегічного
набору.
Лідери мають не лише переваги від своєї позиції на ринку, а й певні
втрати, оскільки їхні стратегії та діяльність пов’язані з більшим
ризиком в умовах, коли:
технологічні зміни в галузі, що зумовлюють конкурентоспроможність
підприємства, відбуваються швидше, ніж це потрібно для повернення
інвестицій (особливо тоді, коли перевага, що зробила підприємство
лідером, має суто технологічний характер: конструкція продукту, методи
обробки, що створюють унікальні властивості продукту тощо);
галузь розвивається дуже високими темпами за умов коли «knowhow», які
використовувались на попередній фазі циклу, швидко та легко замінюються
новими розробками на наступних фазах.
Лідирування є об’єктом аналізу всіх відомих спеціалістів зі
стратегічного управління. Так, консультаційна фірма BZB, що входить до
складу групи «Скандстрат», визначає лідера на основі «аналізу
прихильності», який здійснюється за допомогою відповідної матриці.
Ринковий лідер розміщується в квадранті A, оскільки в нього поєднується
широке проникнення на ринок та велика прихильність споживачів.
Потенційний лідер — це фірма, що має «своїх» клієнтів, які хочуть
купувати більше, що створює для підприємства привабливу перспективу. На
менш привабливій позиції перебуває ведений (В), який є серйозним
конкурентом у проникненні на ринок, але в нього мало прихильників, і С —
маловідома компанія «новачок», якій треба багато працювати, щоб
покращити свою конкурентну позицію та завоювати прихильність споживачів.
Рис.4. Матриця «аналізу прихильності» (за BZB)
Залежно від конкурентної позиції підприємства обирають ту чи іншу лінію
поведінки, що знаходить вираження в орієнтації стратегічного набору,
повертаючи нас до джерел стратегії — військової практики.
Список використаної літератури
Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. – Київ: Либідь,1995р.
Мочерний С.В. – Економічна теорія. – Посібник для студентів вищих
закладів освіти, Київ “Видавничий центр “Академія””,1999р.
Портер М. – Международная конкуренція. – К., 2002.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
