РЕФЕРАТ
на тему:
Імена та прізвища. Відмінювання
ПЛАН
1. Правопис імен і прізвищ у документах
2. Відмінювання прізвищ
3. Творення імен по батькові
Список використаної літератури
1. Правопис імен і прізвищ у документах
Ім’я. Наші імена – категорія змінна. Одна епоха відходила, надходила
інша, а з нею інакша система найменувань, сформована, з одного боку,
системою мови, а з іншого – юридичними нормами держави. У кожного народу
існує своя специфіка найменувань, пов’язана з його історією, культурою,
традиціями, віруваннями тощо.
Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна
мова. Сучасна українська літературна мова має можливість користуватися
значною кількістю імен, що серед них, як рівноправні офіційні імена, є й
колишні розмовні варіанти імен із церковного календаря. Так, цілком
рівноправні такі імена як Антон і Антін; Оверкій, Аверкій і Аверкіян;
Єремія, Веремій і Ярема; Олександра, Олеся і Леся; Ксенія і Оксана;
Ірина, Ярина, Орина й Орися та інші.
Наявність двох або й кількох варіантів офіційних імен може створити
враження, що ці форми імен, а також неофіційні, розмовно-побутові їх
форми начебто не розрізняються. Насправді ж це не так. Ці два типи імен
слід чітко розрізняти, а зробити це можна за допомогою словників. Можна
вибирати, наприклад, між іменами Ганна і Анна, але офіційним іменем не
може бути ні Анюта, ні Нюся, ні Нюра, ні Аня.
По батькові. Серед усіх способів творення форми по батькові
найпоширенішим на Україні був суфіксальний; серед суфіксів
найпопулярнішим був суфікс – енко. Форми з цим суфіксом стали підставою
для творення переважної більшості українських прізвищ на Наддніпрянщині.
В архівних документах можна зустріти такі тричленні найменування “ім’я,
по батькові, прізвище”: Дорош Дмитренко Горбаненко, Микита Григоренко
Мураховщенко, Матвій Іваненко Шевченко та інші.
Проте це був не єдиний суфікс, яким утворювалися форми по батькові, були
ще -ук(-юк) та -ів: Гринюк – син Гриня (Григорія), Федів – син Федора
(Федя). Такі форми теж пізніше стали прізвищами.
Коли більша частина України опинилася у складі Росії, переписуючи
кріпаків, рекрутів, укладаючи різні реєстри, царські писарі оформляли
найменування українців по батькові уніфіковано, як у російській мові із
суфіксом -вич. Старі форми на -енко ставали прізвищами.
Ім’я по батькові завжди було формою ввічливого звертання; це був
почесний привілей вищих верств суспільства.
Для України це здавна засвідчена форма офіційного найменування людини.
Так, у документі, датованому 1653 роком, згадуються гетьманські (тобто
Богдана Хмельницького) посланники Герасим Яцкович та Павло Обрамович,
Онтон Жданович та інші.
Протягом другої половини Х1Х століття формула “ім’я, по батькові,
прізвище” поступово замінює всі інші, проникаючи дедалі глибше в
середовище народу. У ХХ-ому столітті ця формула стає обов’язковою. У
сучасному писемному тексті, коли виникає проблема вибору між ініціалами
та повним ім’ям по батькові, слід пам’ятати, що повне ім’я по батькові
ввічливіше, ніж ініціали.
Ініціали. Це початкові літери імені та по батькові (рідше прізвища). У
цьому значенні на нашій території ініціали вживаються не більше трьохсот
років. А взагалі явище скорочення одного з компонентів офіційного
найменування дуже давнє: ще в Стародавньому Римі так скорочувалося перше
ім’я, бо імен було всього 18 і здогадатися, що стоїть за тією чи іншою
літерою було неважко: Л (Люцій), Г (Гай), М (Марк), П (Публій) та інші.
Серед східних слов’ян ім’я та по батькові чи не першими почали
скорочувати кияни. Найчастіше такі скорочення траплялися у виданнях
Печерської друкарні та в навчальній практиці Києво-Могилянської
академії. Розповідають, що під час відвідин Київської друкарні Петро І
звернув увагу на скорочене позначення найменувань і почав уживати їх
сам. Ініціальні написання припали до вподоби людям, безпосередньо
причетним до написання та переписування офіційних паперів, а згодом
стали загальновідомими.
Основні правописні правила вживання імен та по батькові:
Лише на ім’я та прізвище (без по батькові) називають письменників,
акторів, музикантів, політичних діячів у писемній формі (радіо,
телебачення, прилюдний виступ письменника та ін.). У писемному мовленні
можна вказувати ініціал імені П. Тичина, М. Рильський та ін.; а в усному
офіційному Павло Грабовський, Наталя Ужвій, Оксана Петрусенко та ін. У
приватному спілкуванні їх слід називати на ім’я та по батькові.
При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович:
Васильович, Семенович, Ігорович та інші.
При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -ївн(а), -івна:
Горді ївна, Тимофіївна, Миколаївна, Кузьмівна та інші.
У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(и),
-ївн(и): Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної,
Пилипівної).
У давальному відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(і),
ївн(і): Марії Петрівні, Ользі Пилипівні (неправильно: Петрівній,
Пилипівній).
Деякі з імен по батькові випадають із загальних правил, їх слід просто
запам’ятати: Григорій – Григорович, Григорівна; Сава – Савич (Савович),
Савівна; Лука – Лукич, Луківна; Ілля – Ілліч, Іллівна; Микита –
Микитович, Микитівна; Хома – Хомич, Хомівна; Кузьма – Кузьмич
(Кузьмович), Кузьмівна; Микола – Миколайович, Миколаївна; Яків – Якович
(Яковлевич), Яківна (Яковлівна).
Прізвище. Мовознавці вважають, що про термін “прізвище” у сучасному
розумінні на Україні можна говорити, починаючи з тридцятих років ХІХ
століття, коли на всій території, яку заселяли українці, вже діяли
відповідні правила користування особовими найменуваннями, тобто коли
вони вже певним чином усталилися.
Українські прізвища відзначаються надзвичайною строкатістю форми й
змісту тих слів, від яких вони утворені. Чи не найоригінальніші серед
них – козацькі прізвища: це складні (складені з двох частин) прізвища,
перша основа в яких – форма наказового способу дієслова, друга –
іменник: Убийвовк, Підіпригора, Деришапка та ін. Ці прізвища давало
козакам січове товариство (власно кажучи, це були прізвиська, які
пізніше ставали прізвищами).
Незалежно від того, коли виникло прізвище, від якого слова та яким
способом воно утворене (діалектне чи просторічне, пісенне чи прозаїчне),
усі вони рівні перед законом стилістично (бо всі вони на сьогодні
стилістично нейтральні), хронологічно (бо всі вони сприймаються як
сучасні, якими б давніми не були), юридично (бо всі вони вважаються
офіційними найменуваннями й записуються в документах, незалежно від
походження та значення їх основ). Слід при цьому мати на увазі, що
орфографічні й фонетичні варіанти прізвищ вважаються окремими прізвищами
й виконують свою юридично-правову функцію як окремі прізвища, а не як
варіанти того самого прізвища: наприклад, Олексієнко, Алексієнко.
Часом викликає сумніви правопис подвійних прізвищ. Сучасні подвійні
прізвища, які виникають як результат приєднання прізвища чоловіка до
дівочого прізвища жінки, дозволяються українським законодавством,
фіксуються в паспорті й стають офіційним найменуванням жінки, які не
скорочуються й не спрощуються. Відмінюються такі подвійні жіночі
прізвища за правилами, які діють стосовно кожної з його частин:
Коваль-Косинської, Токаревої-Лутак, Литвиненко-Вольгемут та інші.
Правила, яких слід дотримуватися при укладанні документів:
1. У виступах, у статтях, у листах, розмовах на першому місці завжди
ставиться ім’я або ім’я та по батькові, а вже за ним прізвище. Ім’я та
по батькові ставиться після прізвища лише в ділових паперах – у списках,
анкетах, автобіографіях, довідках та ін.
2. Серед прізвищ, жіночих і чоловічих, є такі, що не відмінюються. Це
прізвища Леле (колишній вигук), Півторадні (нетипове закінчення) та ін.,
псевдоніми Трублаїні, Вільде, Ле та ін., а також прізвища іншомовного
походження з нетиповими для української мови закінченнями (Куінджі,
Іоніді, Кодряну, Ге).
3. Усі чоловічі прізвища, які закінчуються на приголосний, відмінюються:
Чоловічі прізвища типу Андрухів (Андрійків, Василів, Васильків,
Герасимів, Іванців, Яцьків та ін.) відмінюються за двома варіантами,
причому обидва варіанти вважаються рівноправними та нормативними:
Н. Андрухів
Р. Андрухова Андрухіва
Д. Андрухову Андрухіву
Зн. Андрухова Андрухіва
Ор. Андруховим Андрухівим
М. при Андрухову Андрухіву
Чоловічі прізвища типу Ковалишин (Стефанишин, Яцишин, Федоришин,
Якубишин та ін.) відмінюються за зразком:
Н. Ковалишин
Р. Ковалишина
Д. Ковалишину, Ковалишинові
Зн. Ковалишина
Ор. Ковалишиним
М. при Ковалишинові
Чоловічі прізвища типу Іваньо (Леньо, Павцьо, Бадзьо та ін.)
відмінюються за зразком:
Н. Іваньо
Р. Іваня
Д. Іваню, Іваневі
Зн. Іваня
Ор. Іванем
М. при Іваню, Іваневі
Якщо чоловіче прізвище збігається з назвою професії, то виникає потреба
розрізняти їх: у загальній назві при відмінюванні відбувається
перестановка голосного й приголосного (швець – шевця, жнець – женця); у
прізвищах така перестановка відсутня:
Швець – Швеця – Швецем
Жнець – Жнеця – Жнецем
У чоловічих прізвищах типу Муха, Солоха, Мишуга, Осика, Чайка, як і в
загальних назвах цього типу, обов’язковим є чергування приголосних (Муха
– Мусі, Солоха – Солосі, Осика – Осиці). Слід намагатися ставити ці
прізвища в документах у вихідній формі (доцент Муха В.П.).
Переважна більшість прізвищ зберігає типове для загальних назв
чергування –о, -е з і та нулем звука: Макогін – Макогона, Корінь –
Кореня, Бурячок – Бурячка, Канівець – Канівця, Кравець – Кравця. Проте
цілий ряд прізвищ відмінюється зі збереженням і: Кисіль – Кисіля, Куліш
– Куліша, Сокіл – Сокіла, Чіп – Чіпа та ін.
У таких випадках укладачам документів слід прислухатися до вимог носіїв
прізвищ.
Зберігається випадне о, е при відмінюванні таких прізвищ: Перець –
Переця, Шершень – Шершеня, Щиголь – Щиголя, Пестель – Пестеля, Кикоть –
Кикотя та ін.
Прізвища другої відміни (Мороз, Галас) завжди мають закінчення -а (-я),
навіть у тих випадках, коли ці самі загальні слова в родовому відмінку
мають закінчення -у(-ю): Борща (борщу), Галаса (галасу), Мороза
(морозу), Голода (голоду), Вітра (вітру) та ін.
Прізвища на -ар (-яр), утворені від назв професій, у родовому відмінку
мають ті самі закінчення, що й загальновживані слова цього кореня:
Кушнар – Кушнаря, Бондар – Бондаря, Крамар – Крамаря, Токар – Токаря,
Дігтяр – Дігтяря та ін. Виняток із цього правила – прізвище Гончар:
Гончара (назва професії – гончаря), а також прізвище Гайдар – Гайдара.
Якщо звертання складається із загального слова й прізвища, то в кличному
відмінку ставиться загальне слово, а прізвище – лише у називному
відмінку: громадянине, пане, добродію Коновалець.
4. Жіночі прізвища з кінцевим приголосним (Бондар, Волошин), з кінцевим
–й (Бабій, Купрій) та з кінцевим -о (Коваленко, Гомоляко) не
відмінюються. Жіночі прізвища на -а (-я) відмінюються або як
прикметники, або як іменники:
Н. Лесева Мажуга
Р. Лесевої Мажуги
Д. Лесевій Мажузі
Зн. Лесеву Мажугу
Ор. Лесевою Мажугою
М. при Лесевій Мажузі
5. Якщо чоловіче прізвище за написанням і звучанням повністю збігається
з назвами тварин і неживих предметів, то може так трапитися, що в
офіційному документі таке прізвище викликатиме комічний ефект ( …
погодьте з тов. Левом, …видано тов. Зайцю) і різко знизить стиль
викладу. Щоб уникнути цього, такі прізвища слід уживати обов’язково в
поєднанні з ім’ям, ім’ям по батькові, ініціалами, назвою посади, званням
тощо (повідомлення проф. І.В. Сороки, здійснено головним інженером О.П.
Дубиною, за розпорядженням директора заводу Криси С.М.). У практиці
укладання документів можна зустрітися з невідмінюванням таких прізвищ,
що є порушенням норми, хоч в окремих випадках таке порушення
допускається, як от: М. Ге, К. Моне, Е. Мане.
2. Відмінювання прізвищ
1. Жіночі й чоловічі прізвища на -а, -я, що належать до іменникового
типу, відмінюються, як іменники І відміни:
Н Кизима Вечеря Зизанія
Р. Кизими Вечері Зизанії
Д. Кизимі Вечері Зизанії
З. Кизиму Вечерю Зизанію
О. Кизимою Вечерею Зизанією
М. при Кизимі при Вечері при Зизанії
У прізвищах з основою на г, к, х на зразок Ремига, Панібудьласка,
Саламаха при відмінюванні відбуваються чергування, як і у відповідних
загальних назвах: порекомендувати добродієві Ремизі; надіслати
громадянинові Панібудьласці; доручити справу менеджерові Саламасі.
2. Жіночі прізвища на -а, -я та чоловічі прізвища на -ий, -ій, що
належать до прикметникового типу, відмінюються як відповідні
прикметники: Красовська, Красовської, Красовській; Щасливий, Щасливого,
Щасливому
3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються: надати
право Горицвіт Любові Володимирівні; засвідчити підпис Іваненко Світлани
Ігорівни; привітати Колодій Ларису Святославівну.
4. Чоловічі прізвища на -о та на приголосний (крім тих, що утворилися за
допомогою присвійних суфіксів) відмінюються як відповідні іменники ІІ
відміни:
Біжко, Біжка, Біжкові (-у); Сокур, Сокура, Сокурові (-у). Прізвища на
-ьо
! відмінюються, як відповідні іменники ІІ відміни: Кузьо, Кузя, Кузеві
(-ю).
5. Чоловічі прізвища, утворені за допомогою присвійних суфіксів -ов, -ів
(-їв), -ин, -ін (-їн) відмінюються, як іменники твердої групи ІІ
відміни, але в
О. відмінку вони мають прикметникове закінчення –им: Іванов, Іванова,
Іванову, Івановим; Романів, Романова (-іва), Романову (-іву), Романовим;
Гоїн, Гоїна, Гоїнові (-у), Гоїним; Рощин, Рощина, Рощинові (-у),
Рощиним.
6. Не відмінюються псевдоніми та слов’янські прізвища на е, і (Ле,
Трублаїні), а також прізвища іншомовного походження на і, е, у, о
(Ганді, Гете, Шоу, Гюго).
Примітка. Прізвища, що походять від назв тварин, предметів, загальних
назв людей за певною ознакою, в офіційних текстах рекомендується вживати
в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: привітати добродія Зайця Миколу
Андрійовича, оголосити подяку Корж Галині Петрівні.
3. Творення імен по батькові
При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс –ович, який
додається до основи слова: Назарович, В’ячеславович, Валерійович,
Геннадійович.
Деякі імена по батькові мають рівнозначні паралельні форми: Савич і
Савович, Хомич і Хомович, Кузьмич і Кузьмович, Лукич і Лукович.
Від імен Ілля, Лев – Ілліч, Львович.
При творенні жіночих імен по батькові до основи додаються суфікси
-івн(а) та -ївн(а) від імен на –й: Гнатівна, Іллівна, Ісаївна,
Віталіївна.
Імена по батькові від імен Микола та Григорій мають такі форми:
Миколайович, Миколаївна; Григорович, Григорівна.
Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається
чергування і з о: Нестір – Несторович, Несторівна, Федір – Федорович,
Федорівна.
Список використаної літератури
Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – К.: Либідь,
2000. – 432 с.
Молдованов М. І., Сідорова Г. П. Сучасний діловий документ.- К., 2002
Нелюба А. Теорія і практика ділової мови. – Х.: Акта, 1997. – 192 с.
Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наук. думка, 1966. –
216с.
Словник-довідник з української мови. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
