Реферат на тему:
Формування творчих умінь у процесі навчання диригування
План
Вступ
Методи підготовки диригента до роботи над музичним твором.
Аналіз музичного твору як важливий метод формування творчих умінь.
Анотація на музичний твір як спосіб моделювання педагогічного процесу з
виконавським колективом.
Вступ
Диригування – один із видів творчої діяльності в галузі музично-хорового
мистецтва. Тому підготовку майбутніх вчителів до хорового диригування
слід розглядати як їх підготовку до творчої діяльності. Ця підготовка
передбачає оволодіння системою музично-теоретичних знань, методологією і
методикою творчої діяльності, численними вміннями і навичками.
Диригування є загальним компонентом усіх основних напрямів професійної
діяльності вчителя музики і що ця діяльність у певній мірі сприяє
прилученню підростаючого покоління до музичної культури, дає підставу
розглядати його відносно самостійний напрям праці вчителя. Оволодіння
знаннями, вміннями і навичками у вирішенні організації диригентської
діяльності вчителя музики зводиться до найважливішого – вдосконалення
його самостійної роботи.
Не зважаючи на специфіку цієї роботи, вона повинна моделювати дійсний
процес творчої діяльності диригента. Навчити майбутнього вчителя самого
опрацьовувати пісенний шкільний репертуар, сформувати знання, уміння
самостійної роботи над ним – це означає вирішити ряд творчих завдань,
які складають серцевину його диригентської діяльності в класі, в
позакласній роботі за межами школи. Тому вдосконалення самостійної
роботи майбутніх вчителів музики доцільно здійснювати шляхом залучення
їх у творчий процес. Зміст і характер якого наближений до змісту і
характеру тих завдань, які доводиться вирішувати організаційно
вчителю-диригенту в повсякденній практичній діяльності.
Щоб створити систему навчальних творчих завдань і визначити їх
типологію, необхідно піддати ретельному психолого-педагогічному аналізу
процес творчої діяльності диригента. Психологічний аналіз будь-якої
діяльності передбачає характеристику її мети, засобів, змісту, кінцевих
результатів і взаємозв’язку між ними.
Кінцева мета диригентської діяльності, як ідеалізований кінцевий її
результат, полягає в організації хорового виконання твору і його
цілеспрямованої дії на свідомість і емоційну сферу слухача.
І. Методи підготовки студента до роботи над музичним твором.
Перш як приступити до диригування музичного твору, його необхідно
детально вивчити. Навички роботи над партитурою майбутній учитель музики
набуває поступово, спочатку під наглядом і допомозі педагога, а потім –
самостійно. Ціп важливій ділянці роботи приділяється виключна увага.
Вироблення умінь і навичок опрацьовувати партитуру є важливою умовою
виховання диригента.
Напевно тому всі дослідники диригентського мистецтва окремими розділами
розкривають цю важливу ділянку роботи диригента Так, наприклад, відомий
диригент-педагог К.О. Ольхов вказував на необхідність на заняттях з
диригування послідовно, акуратно. 3 перших кроків виховання диригента
вчити важливій справі роботи над партитурою: пояснювати, як приступати
до гри партитури, співу партій, її аналізу, диригування. Автор посібника
“Питання диригування” М. Канерштейн відзначив, що “глибоке проникнення в
характер образів твору і їх розвиток, усвідомлення загальної
драматургічної лінії твору допомагає виконавцю зрозуміти наміри автора,
зрозуміти зміст музики і знайти потрібні засоби для його вираження. Тому
робота над партитурою – одна із важливих сторін діяльності диригента.
Вона вимагає напруженої праці, великого терпіння, допитливості і
вміння”.
Отже, робота диригента над партитурою і вироблення самостійних умінь і
навичок є важливою стороною його діяльності в оволодінні диригентським
мистецтвом.
Робота над партитурою поділяється на три періоди:
– самостійне вивчення партитури;
– вивчення музичного твору з хором;
– виконання музичного твору на концерті.
Безумовно, такий поділ є умовним, тому що перший період завжди буде мати
продовження в двох інших, і вони взаємозв’язані між собою. Проте, наше
завдання розглянути перший період.
Самостійна робота вчителя музики над партитурою складається із трьох
етапів:
– попереднє ознайомлення з партитурою;
– вивчення партитури;
планування методів роботи по вивченню партитури з колективом.
Попереднє ознайомлення з партитурою – це не довготривалий процес і він
має декілька методів. Перш як прослухати партитуру з фонограми, в
концертному виконанні або на інструменті, необхідно ознайомитись з
літературним текстом, визначити темп, будову твору, позначення авторів,
вивчити діапазон хорових партій, склад хору, фактуру. Таке коротке
ознайомлення називається “застольним”. Запозичивши цей термін з
театральної практики мається на увазі, що диригент, ще до
прослуховування уважно знайомиться з літературним текстом, визначає
тему, ідею твору, збуджує асоціації, емоції. Така попередня підготовка
допоможе ще більше поглибити уяву про художні образи твору в процесі
прослуховування його.
Прослуховування музичного твору необхідно проводити на високому
художньому рівні, що гарантує залишити в уяві вчителя певний художній
образ. Якщо хоровий твір неможливо проілюструвати в фонограмі чи
концертному виконанні, то вчитель сам програє твір на фортепіано. Після
прослуховування музичного твору, вчитель-диригент уявляє художній образ,
що посилює його емоційний настрій, пробуджує естетичні почуття, підвищує
інтерес до музичного твору, викликає бажання опрацювати його. Єдність
емоційного і раціонального у показі твору повинна виступити в повній
мірі, коли почуттєве сприйняття художнього образу і продуманий вибір
засобів музичної виразності глибоко проникають у свідомість і
зігріваються почуттями. Тільки тоді інтерес диригента до вивчення
партитури проявляється в усій повноті.
По мірі того, як майбутній учитель засвоює професійні навички, вчиться
судити про художній образ, розширює музичний світогляд, визначається
план поступової роботи його по попередньому ознайомленню з партитурою.
Слід пам’ятати, що формування умінь і навичок попереднього ознайомлення
з музичним твором виховує у майбутнього вчителя естетичні смаки,
професійний інтерес, критерії естетичної оцінки, вміння
визначити ідейно-естетичну цінність музичного твору. Всі ці якості
вкрай необхідні вчителю-диригенту і виховання їх лежить тільки через
самостійну роботу з партитурою.
Від попереднього ознайомлення з музичним твором учитель переходить до
слідуючого етапу – вивчення хорової партитури.
Зігравши партитуру на фортепіано, ознайомившись з загальним звучанням
твору, вчитель-диригент досконало вивчає літератур. ний текст
(напам’ять), аналізуючи його тему та ідею. Вивчення мелодії поглиблює
розуміння художнього образу, а вивчення хорових партій створює загальну
картину хорової палітри.
В процесі вивчення хорових партій диригентом необхідно звернути особливу
увагу на вокальну сторону їх звучання, проспівуючи їх, по можливості, в
тій манері і регістрах, в якому звучить хорова партія. Всі партії
учитель вивчає з текстом напам’ять, як і початок та кінцівки, називаючи
ноти. Диригент постійно уявляє собі звучання хорової партії і проспівує
її, зберігаючи фразування, дикцію, розставляє дихання, добивається
точності в ритмічних тривалостях, чистоті інтонування. Всі ці елементи
хорової звучності уявно повинні перекладатись на хоровий колектив і
моделювати проведення репетиції. Без сумніву, методи репетиційності
роботи майбутній учитель спостерігає на хоровому класі та практикумі
роботи з хором і це йому допомагає уявно моделювати її, пропускати всі
елементи хорової звучності через свої почуття. Проспівуючи хорові
партії, диригент усвідомлює всі труднощі виконання, знаходячи методи для
їх подолання, що в майбутньому буде відзначено в плані роботи з хором
над партитурою, і весь арсенал методів буде застосовано в процесі
практикуму роботи з хором. Враховуючи всі труднощі, що зустрічаються в
партитурі в процесі співу хорових партій, диригент визначає рівень
складності твору, а також кваліфікацію хорового колективу для його
виконання.
Важливим елементом в процесі вивчення хорової партитури є гра її на
фортепіано, а акомпанементу – на спецінструменті (ф-но, баяні). Гру
партитури на фортепіано необхідно наблизити до хорового звучання,
внутрішньо прослуховуючи кожну хорову партію зокрема і весь хоровий твір
в цілому. З цією метою необхідно виробити найзручнішу аплікатуру, яка б
не порушувала елементи хорової звучності, зберігаючи виразне фразування,
динамічні відтінки, ритмічну структуру і т. Ін. Відчувши в процесі гри
всі елементи хорової звучно-структуру вивчивши всі хорові партії
напам’ять, диригент ще глибше проникає в стильові особливості твору,
що, в свою чергу, впливає на трактування художнього образу. Проте, щоб
глибше зрозуміти всі стильові особливості музичного твору, усвідомити
художній образ, учитель переходить до наступного елемента вивчення
партитури – її аналізу.
Методику аналізу хорової партитури розглянуто в ряді досліджень що дає
змогу вчителю зіставити різні точки зору на цей етап роботи диригента.
Аналіз хорової партитури необхідно розпочинати з конкретних
суспільно-історичних умов, в яких жили автори твору, формувались їх
естетичні погляди. Допомагає в цьому знайомство з творчістю авторів, що
дає можливість диригентові знайти невідомі риси музичного образу.
Знайомство з біографічними даними, творчим доробком, епохою, в якій
творили автори, допоможе висвітлити історію написання музичного твору,
причини, що спонукали авторів звернутися саме до таких художніх образів.
Вивчення всіх цих компонентів допоможе вчителю визначити тему та ідею
твору.
Визначення теми та ідеї твору допоможе диригенту усвідомити художній
образ, його місце в житті людини, суспільства, розкриє секрет художньої
дії на слухача.
Вивчення літературного тексту повинно бути розширене у напрямку
дослідження його першоджерела, літературної форми і того який вплив вона
мала на вибір музичної структури.
Важливим елементом аналізу хорового твору є вивчення засобів музичної
виразності, за допомогою яких розкривається художній образ, а саме:
мелодію, ритм, метр, темп, агогіку, лад. тональність, гармонію, фактуру,
музичну форму, динаміку, звукодобування, штрихи, акомпанемент і т. ін.
Всі ці та інші засоби музичної виразності допоможуть більш глибоко
зрозуміти художні образи твору, відчути його зміст, визначити його
кульмінаційні моменти. Аналіз засобів музичної виразності
вчитель-диригент здійснює в залежності від рівня музично-теоретичної
підготовленості, від актуалізації знань, умінь і навичок, набутих в
процесі вивчення музичних дисциплін.
Важливою вимогою до аналізу є визначення частин музичного твору та його
поєднання в єдине ціле на основі ідеї, теми та художніх образів. З цією
метою майбутній диригент вчиться розрізняти фразу, речення, період,
частини музичного твору. Проте вчитель повинен пам’ятати, що художні
образи музичного твору визначаються в комплексному співставленні всіх
засобів музичної виразності, де треба звернути велику увагу на
вокально-хоровий аналіз.
Безумовно, визначити засоби музичної виразності вокально-хорового
елементу означає визначення напрямку уваги вчителя на вирішення проблеми
хорового звучання. В першу чергу це – вокальний звук. Для виконавського
колективу вокальний звук є першоосновою роботи вчителя. З хорознавства
нам відомо, що чотири фізичні властивості вокального звуку – висота,
тривалість, сила і тембр – є важливим чинником для досягнення елементів
хорової звучності таких як ансамбль і стрій. Тому знання про особливості
звукодобування, в кожному конкретному випадку, є вкрай необхідні для
вчите-ля-диригента. Коли висотне положення звуку він може визначити на
слух і має конкретний критерій оцінки (чисте інтонування, фальшиве
інтонування), то такі властивості вокального звуку, як тривалість, сила
звучання, тембр – є наслідком копіткої попередньої роботи і цей наслідок
залежить від знання особливостей цих якостей і його творчого вирішення.
В цьому важливу роль відіграє техніка диригування. При допомозі техніки
диригування ми керуємо тривалістю звуку, силою звучання (динамічні
відтінки), а емоційна наповненість диригентського жесту, його характер,
можуть допомогти знайти вірні темброві фарби. Основні пізнання з
методики роботи над вокальним звуком та оволодіння власним голосом
майбутній учитель отримує з постановки голосу та сольного співу, проте
актуалізація цих знань, умінь і навичок відбувається на заняттях з
хорового диригування. Проте, ми ще раз підкреслюємо, що важливим
фактором у самостійній роботі над партитурою є діагноз її з точки зору
якості звуку. З цією метою майбутній учитель вивчає характеристики
людських голосів, їх регістри, тембри і фізичні можливості.
Важливими засобами музичної виразності є: стрій, ансамбль, дикція. Всі
названі засоби музичної виразності вивчаються більш детально з
хорознавства. Майбутній учитель музики знання, уміння і навички
діагностики цих засобів актуалізує в процесі самостійного опрацювання
партитури.
Аналізуючи партитуру, вчитель визначає, для якого виду і типу хору
написаний твір, якої кваліфікації потрібний колектив для його виконання.
Самостійне опрацювання хорової партитури передбачає визначення плану
диригентського управління виконавством.
Попереднє вивчення партитури вчителем допомагає знайти такі диригентські
жести, які найбільш оптимально відтворюють художній образ, цілісність
музичного твору. Майбутній диригент планує диригентські жести по таких
критеріях:
– відтворена ритмічна структура музичного твору у диригентських жестах
(видержані тривалості, особливі види ритмічного поділу, паузи, метр і
т.ін.);
– динаміка музичного твору, характер мелодії та їх відтворення в жестах
(прийоми, навички показу динамічних відтінків, амплітуда жестів, форте,
мецо форте, піано і т.д.);
– темп та його взаємозв’язок з характером та прийомами диригування;
– прийоми звуковедення, штрихи та відтворення їх в диригентських жестах
(легато, нон легато, стакато, маркато і т.ін.);
– прийоми вступу, ауфтакти (характер ауфтактів, залежність від темпу,
динаміки і т.д.) та їх виконання в жесті;
– прийоми зняття звучання хору, хорових партій та їх виконання
диригентським жестом;
– визначення всіх характеристик диригентського жесту на весь музичний
твір (графічна уява диригентського жесту, технічні прийоми виконання,
уява звучання хору, розподілення штрихів).
Самостійне опрацювання партитури вчитель музики завершує диригуванням
музичного твору у класі під фортепіано, і хоча реального звучання хору
немає, воно уявно повинно бути присутнє протягом всього періоду роботи
над партитурою. Уявний хор, уявне звучання, звернення до уявних
співаків-учнів, музикантів, наповненість диригентського жесту музикою,
ритмічною структурою твору, барвами тембрових фарб звучання хору,
емоційна передача внутрішнього стану диригента на диригентський апарат,
виразність його є важливими творчими завданнями, які вирішує
вчитель-диригент в процесі самостійної роботи над партитурою.
Отже, самостійна робота вчителя музики над партитурою є важливим етапом
в оволодінні технікою диригування та методами роботи з шкільним хором,
класом, з дорослими хорами. Без терпіння, цілеспрямованості самостійної
роботи над партитурою неможливо оволодіти всіма засобами управління
виконавським колективом у процесі репетиції та концерту.
Усвідомлення ролі вчителя музики в процесі розучування музичного твору з
хором відбувається під час самостійної роботи над партитурою. Майбутній
учитель музики з перших кроків роботи над партитурою повинен поставити
перед собою мету – підготувати даний твір для вивчення з хором або
класом. Тому, провівши велику підготовчу роботу по вивченню твору, він
приступає до наступного етапу-розучування твору з хором.
Безумовно, в процесі індивідуального навчання в класі з хорового
диригування для студента неможливо забезпечити роботу з хором. Але
уявну, схематичну і методичну сторону він зобов’язаний моделювати,
використавши різні методи і прийоми роботи (сольфеджування,
прослуховування хорової партії на інструменті, спів з текстом і т.д.),
зважаючи на всі заплановані труднощі виконання, що виявлені диригентом в
процесі діагностики звучання твору.
Щоб майбутній учитель музики був готовий до роботи з шкільним хором,
йому необхідно розробити план розучування музичного твору.
Робота над музичним твором по розучуванню його з хором поділяється на
три періоди:
– ілюстрація та представлення музичного твору хоровому колективу;
– розучування твору (репетиція, елемент уроку);
– виконання твору (концерт, підсумок зробленого на уроці).
Перший період опрацювання твору з хором чи учнями класу характеризується
готовністю майбутнього диригента провести вступну бесіду про даний твір
з урахуванням вікової психології, музичної та співочої підготовки їх з
використанням унаочнення, а також включає показ (прослуховування)
музичного твору. Ця робота має збудити в учнів уяву про художній образ,
його мелодійну характеристику, асоціації. Напевно тому Б.М. Теплов
стверджував, що “відтворення голосом можливе тоді, коли виникає уявлення
про мелодію”.
Уявлення повинно бути найбільш образне, тоді учні більш повно, яскраво
пізнають художній образ, зацікавляться ним. З цією метою вчитель звертає
увагу на найбільш яскраві засоби музичної виразності, підкреслюючи їх
поетичним текстом. Цьому періоду велику увагу надавав Костянтин
Костянтинович Пігров, стверджуючи, що “піклування про те, щоб перше
знайомство з твором справило на співаків художнє враження, є наріжним
каменем музичного виховання. Всі педагогічні заходи повинні бути
спрямовані на те, щоб хористи відчули музику, сприйняли її почуттям.
Крім того треба в даному разі мати на увазі і найближчі, чисто
практичні, цілі – адже те, що подобається співакам, вони з більшою
охотою і швидше вивчають”‘. Сюди відноситься розповідь про авторів, яка
повинна бути тісно пов’язана з художніми образами музичного твору, з
епохою, стильовими особливостями твору. Така розповідь подається вчите
-лем-диригентом у межах можливого, враховуючи репетиційний час та вікові
характеристики учнів.
Отже, ілюстрація та представлення музичного твору хоровому колективу,
класу є важливим моментом музичного виховання хористів і служить для
організації їх на вивчення та розкриття музичного образу.
Наступним періодом в роботі вчителя над партитурою є розучування твору,
що реалізується різними формами і методами опрацювання його з хористами
чи з класом. Вибір форм і методів роботи? диригента над партитурою
будуть залежати від різних факторів: вікових характеристик; кваліфікації
співаків; якісного підбору партій; виконавського досвіду.
Всі якості хорового колективу, класу, загальна і часткова методика
роботи з хором над творами детально вивчається в курсі “Хорознавство”, і
тісний взаємозв’язок диригування з хорознавством не викликає сумніву.
Проте, важливість диригування переважає тому, що всі знання, уміння і
навички повинні актуалізуватися на індивідуальних заняттях та
переноситися на хоровий клас, практику роботи з хором, практику в школі.
Робота вчителя музики з хором характеризується його знаннями про
музичний твір, відпрацюванням музичного та літературного текстів,
розкриттям всіх засобів музичної виразності. “Серцевиною її є проблема
єдності художнього і технічного”.
Розкриття художнього образу та пояснення його значущості в суспільному
житті людини є важливим фактором музичного виховання учнів. “Роль
виконавця надзвичайно важка і відповідальна: він повинен на підставі
нотного запису розшифрувати задуми композитора і надати його творові
життя і емоційної виразності”. Тому розучування музичного твору повинно
супроводжуватися поясненням всіх особливостей музики, характеристикою
її, роз’ясненням поетичного тексту і в цьому аспекті роль учителя
найбільш значуща. Пізнання навколишньої дійсності, пропущення музичних
образів через почуття, схвалення чи засудження тих чи інших явищ – всі
ці фактори людського життя є полем діяльності вчителя-диригента.
Твір вивчено хоровим колективом чи класом, відпрацьовані всі елементи
хорової звучності, хористи розуміють художній образ і те, якими засобами
музичної виразності його розкрито, і тут настає найвідповідальніший
період діяльності диригента і хорового колективу – виконання музичного
твору. Воно може бути в концертній формі або як елемент підсумку
зробленого на уроці.
Концертному виконанню передує генеральна репетиція. Генеральну репетицію
вчитель музики проводить з хоровим колективом. Він проспівує з хором ті
твори, що будуть виконуватися на концерті, моделює концертне виконання.
До генеральної репетиції перед учителем музики ставляться такі вимоги:
– пояснити хоровому колективу, перед ким він буде виступати і якій даті,
події буде присвячений концерт;
– поставити завдання щодо організації колективу перед концертом (форма
одягу, місце збору колективу, час розспівки, час початку концерту,
репертуар, порядок виконання музичних творів, умови, в яких буде
виступати колектив, резонанс залу, підставки, чергування хористів тощо);
– виконання музичних творів у такому порядку і послідовності, як це буде
на концерті.
Кожен концерт – це свято мистецтва і диригента. Цю святковість необхідно
передати слухачам. Зустріч з мистецтвом – це завжди радість і роль
учителя-диригента в цій зустрічі виключна. Від того, як він підготує
колектив до цієї зустрічі, буде залежати успіх самого
виступу. Диригент повинен засвоїти ряд положень, які необхідні для
успішного проведення концерту:
– остання перевірка готовності колективу до виступу;
– спокійне спілкування з хористами, збереження концертного настрою,
доброзичливості;
– зовнішня і внутрішня зібраність, акуратність, впевненість;
– створення атмосфери творчого захоплення з розумним контролем над
емоціями.
Зібраність і зосередженість диригента організовує його на спільну
художню творчість, на якісне виконання музичного твору. Концертне
диригування відрізняється від репетиційного, воно більш лаконічне,
виразне, внутрішньо насичене почуттями, зібране.
Отже, в концертному виконанні музичного твору відповідальність учителя
підвищується в зв’язку з підвищенням кінцевого результату багатогранної
роботи хорового колективу в пропаганді музичного мистецтва, в
естетичному вихованні. Під час концертного виконання диригент виступає
як виконавець і його диригентська діяльність дістає якісну оцінку
слухача і власного колективу.
На сучасному етапі естетичного виховання учнівської молоді диригентська
діяльність учителя музики передбачає використання таких високохудожніх
творів, які б задовольнили зрослі естетичні смаки, естетичний досвід,
збудили б естетичні почуття. Роль учителя в цьому процесі значна, тому
він повинен визначити духовний рівень репертуару, його художню
довершеність, його естетичну цінність для учнівської молоді. Цю високу
місію перед підростаючим поколінням майбутній учитель-диригент зуміє
виконати тільки в тому разі, якщо з першого заняття з хорового
диригування в класі до першого свого виступу з колективом на концерті і
протягом всього життя буде збагачувати свої знання, уміння і навички,
вдосконалювати їх.
ІІ. Аналіз музичного твору як важливий метод формування творчих умінь
В процесі самостійного вивчення музичного твору майбутній учитель
виконує письмовий аналіз, н якому він систематизує свої знання.
Керівництво цією робочою здійснюється викладачем класу диригування і
рецензується кафедрою під час складання іспиту, заліку або контрольного
заняття. В сучасній літературі питанню написання аналізу приділяється
виключна увага. Однак, на наш погляд, аналіз музичного твору для
майбутніх учителів повинен розглядатися з точки зору педагогізації цієї
роботи.
Необхідно розчленувати, що ми розуміємо під терміном “Письмовий аналіз
музичного твору” і “Анотація музичного твору”. Як в першому, так і в
другому термінах закладений однаковий зміст, тільки різниця буде в
об’ємі викладу. Аналіз (від грецького analysis -розклад, розчленування)
– метод дослідження, що полягає в осмисленому, в усному або письмовому
поділі цілого на складові частини.
Анотація (від лат. annottation – примітка) – короткі відомості про
хоровий твір, кантату, оперу тощо. Анотація містить стислий виклад
змісту музичного твору, його тематичне спрямування, відомості про
авторів тощо.
Аналіз музичного твору – широке, повне, всеохоплююче дослідження з
великою кількістю деталей і суджень, і являє собою велику письмову
роботу. Особливої конкретизації у висвітленні всіх деталей вимагається в
“Дипломному рефераті на музичний твір”, який виноситься на державний
іспит. Тому по мірі актуалізації знань, умінь і навичок з інших
гуманітарних і музичних дисциплін письмовий аналіз музичного твору
розширюється, конкретизується в усіх деталях і педагогізується в своїй
суті. Як в “Письмовому аналізі музичного твору” та і в “Анотації
музичного твору” моделюється весь навчально-виховний процес, до якого
здійснюється підготовка майбутнього вчителя музики до диригентської
діяльності.
З огляду на те, що аналіз і анотація різні поняття, то і вимоги до їх
виконання будуть різними.
Розглянемо вимоги, які ставляться до виконання історико-стилістичного
аналізу музичного твору.
Не дивлячись на те, що в процесі вивчення музичного твору з учнями на
уроці чи з хором, оркестром, не всі відомості про нього сповіщаються
учням, учитель повинен знати про музичний твір виключно все для того,
щоб заздалегідь змоделювати весь хід навчально-виховного процесу.
Найперше, що повинно зацікавити вчителя, це загальні відомості про
музичний твір. Сюди входять короткі дані про життя композитора,
історичну епоху, в якій він жив. стиль його творчості і його творчі
доробки. Стислі відомості про автора тексту, його творчість. Необхідно
дослідити, при яких обставинах був написаний твір (музика і поетичний
текст), навести короткі хронологічні відомості, обставини написання
тощо.
Літературний текст музичного твору піддається детальному аналізу з боку
вчителя, а саме:
– художня сутність музичного твору (викласти естетичний та
художньо-образний зміст твору);
– порівняти літературний текст музичного твору з літературним
першоджерелом (повнота використання першоджерела, порівняння образів):
– відповідність музики до тексту (які художні образи, настрої
літературного тексту знайшли свое втілення в музиці, тощо).
В процесі дослідження хорового твору майбутній учитель визначає тему
твору, виходячи із історичної епохи, соціального розвитку суспільства,
ідейно-політичних поглядів та художніх образів твору. В творах
національного відродження визначає його зв’язок з темою дня, його
гуманістичну, соціальну та естетичну цінність.
Музично-теоретичний аналіз твору, яким диригує майбутній учитель
здійснюється поступово, з урахуванням рівня музичної підготовки
студента. Безперечно, цей рівень буде різним на перших і останніх
курсах. Актуалізація знань, умінь і навичок з інших музичних дисциплін,
врахування музичної підготовленості студента, його художніх смаків,
інтересів – основа диференціації процесу навчання диригування на
індивідуальних заняттях, практикумі роботи з хором та педагогічній
практиці. Однак, музично-теоретичний аналіз передбачає ряд елементів,
якими повинен оволодіти студент в процесі виконання “Аналізу музичного
твору”, а саме:
1. Аналіз взаємозв’язку музичної форми твору з його образно-художнім
змістом:
а) музична форма (куплетна, одно-, дво-, тричастинна,
куплетно-варіаційна, сонатна, алегро тощо). Музична форма в зв’язку з
фразою літературного тексту;
б) які особливості літературного тексту, його форми та
поетично-образного змісту, а також художній задум примусили композитора
зупинитися на обраній ним музичній формі:
в) як музична форма вплинула на виразність музичних образів.
2. Метроритм:
а) розміри твору, характер метричної пульсації та особливості ритмічної
структури твору;
б) характер ритмічного руху (рівномірний, пунктирний, наявність
синкопованих групувань, дрібних тривалостей, особливих видів ритмічного
ділення тощо);
в) лічильна одиниця в творі, її видозміни.
3. Темп:
а) основний темп та його зміни;
б) агогіка та її характеристика відносно музичних образів;
в) характеристика темпових показників всього твору і взаємозв’язок з
художнім задумом.
4. Ладотональний план музичного твору:
а) основна тональність, тональний план;
б) відхилення в іншу тональність;
в) модуляція та їх зв’язок з художнім образом твору.
5. Фактура твору: гармонічна, поліфонічна, мішана, гармонічна з
елементами поліфонії, народно-підголосочна, тощо. Відповідність обраної
композитором фактури художньому задуму твору.
6. Мелодика. Особливості мелодичного матеріалу у зв’язку із загальним
поетичним, художнім змістом твору (характер, настрій основного
мелодичного матеріалу, тощо).
7. Динаміка. Загальний динамічний розвиток. Кульмінація у зв’язку з
особливостями форми, мелодичного розвитку, драматургії твору.
Відповідність або розходження динамічних і агогічних показників.
8. Гармонічний аналіз. Інтерваліка. Голосоведения.
Музично-теоретичний аналіз твору, його структурні елементи, що
перераховані вище в письмовій роботі, в усних відповідях висвітлюються в
тому випадку, коли вони сформовані іншими музичними дисциплінами і
актуалізовані на конкретному матеріалі, на музичному творі, який диригує
студент.
Вокально-хоровий аналіз передбачає діагностику музичного твору на
предмет вивчення його з хором та моделювання процесу розучування. На
цьому етапі виконання “Аналізу музичного твору” майбутній учитель
виясняє ряд деталей, які допомагають йому моделювати процес розучування
його з хоровим колективом.
З цією метою студент досліджує:
1. Тип і вид хору. Вікова категорія шкільного хору (від цього буде
залежати методика розучування з урахуванням вікової психології школярів,
їх фізичних і співочих можливостей і т.п.);
2. Визначається вид хорового твору із супроводом чи а капела (якщо з
супроводом, то слід визначити характер супроводу – дублюючий або такий,
що збагачує звучання хору самостійною розробкою музичного матеріалу);
3. Діапазон твору і кожної хорової партії зокрема (проаналізувати кожну
партію). Роль хорових партій. Теситурні умови окремих партій. Теситурні
і динамічні співвідношення між голосами. Регістри. Розподіл основного
тематичного матеріалу між партіями хору, сольними голосами та
інструментальним супроводом.
4. Інтонаційні труднощі. Діагностика хорових партій на предмет чистоти
інтонування. Інтонування ступенів ладу. Інтонування інтервалів.
Теситурні умови і труднощі інтонування.
5. Діагностика твору з погляду ансамблю: частковий чи загальний
ансамбль. Вказати, де зустрічається штучний ансамбль, вказати причини,
що його породили. Ансамбль ритмічний, динамічний.
6. Питання культури вокалу в хоровому співі: звукодобування,
звуковедення (легато, нон легато, стаккато, маркато, тощо). Атака звуку.
Характер звуковедення і темброві фарби.
7. Стрій горизонтальний та вертикальний, його діагностика.
8. Види хорового дихання: загальне, по партіях, ланцюгове дихання.
Розміщення цезур.
9. Діагностика тексту твору з погляду дикції (вокальність тексту,
особливості дикції, вимова окремих приголосних, шиплячих, свистячих,
наголоси в словах).
Виконання вокально-хорового аналізу передбачає проектування всіх
компонентів хорової звучності на розкриття художніх образів твору.
Одночасно вчитель моделює твір на колектив, який буде вивчати його.
В процесі аналізу музичного твору вчитель визначає методи його
розучування з урахуванням вікових категорій школярів, їх знань, умінь і
навичок у хоровій підготовці.
Виконавський аналіз учитель поділяє на два періоди, а саме:
– репетиційний період (процес розучування твору);
– концертне виконання (завершальний етап).
Аналізуючи репетиційний період, моделюючи його на хоровий колектив,
майбутній учитель включає такі етапи:
– організаційний (необхідний підбір співаків, солістів, акомпанемент,
інструментарій, нотний матеріал, приміщення, унаочнення тощо);
– розучування твору (розгляд методів вивчення музичного твору,
поетапність роботи);
– застосування засобів диригентської виразності, прийомів;
– завершальний етап роботи над твором (підсумок, висновки).
Концертне виконання музичного твору передбачає аналіз таких компонентів:
– визначення виконавського плану на основі розкриття художнього змісту
твору;
– характер та особливості диригентського жесту в процесі виконання твору
(опис диригентських прийомів та їх зв’язок із засобами музичної
виразності – динамікою, метроритмом, темпом, гармонією, музичною формою
тощо) та його зв’язок з музичним образом;
– труднощі і шляхи їх подолання в процесі управління виконавством.
Виконавський аналіз музичного твору передбачає діагностику методів
управління хоровим колективом учителем в процесі творення ним художнього
образу. Аналіз засобів музичної виразності в поєднанні з засобами
диригентської виразності повинні створити уявну модель художнього
образу. Перш ніж приступити до реалізації моделі майбутній учитель
викладає її в письмовому аналізі, що сприяє його розвитку як диригента.
Педагогічний аналіз музичного твору передбачає дослідження його на
предмет навчання, виховання та розвитку учнівської молоді. На цьому
етапі аналізу вчитель визначає такі компоненти:
– навчальна мета реалізації музичного твору в процесі вивчення;
– виховна мета, яку переслідує вчитель, вивчаючи музичний твір;
– які індивідуальні відмінності учнів, їх інтереси, естетичні почуття,
суспільні переконання розвине вчитель в процесі вивчення твору.
Майбутній учитель визначає місце музичного твору в мистецькому потоці,
його застосування в процесі музичного виховання школярів, яким подіям,
історичним датам, суспільним явищам присвячений твір і де його можна
використати. Значимість такого використання, конкретне його застосування
в навчальному процесі визначає педагогічну спрямованість музичного
твору.
Таким чином, актуалізація знань, умінь і навичок, отриманих в процесі
вивчення гуманітарних, психолого-педагогічних, музичних дисциплін,
відбувається внаслідок вивчення, як диригувати твір, написання
аналізу та розучування і виступ з хором перед аудиторією з і метою
музично-естетичної діяльності, як важливого засобу самоосвіті ти і
самовиховання .школярів.
ІІІ. Анотація на музичний твір як спосіб моделювання педагогічного
процесу з виконавським колективом
Ми уже вияснили, що анотація передбачає стислі, короткі відомості про
музичний твір, його авторів і методи вивчення його з шкільним колективом
(хором, класом, вокальною групою, тощо). Проте, не дивлячись на
лаконічність викладу матеріалу в анотації, до її виконання ставиться ряд
вимог, які дещо різняться від структури написання аналізу твору.
Найперша різниця в об’ємі інформації. В анотацію включаються відомості
про твір в об’ємі, який можна подати за 15-20 хвилин. Цей матеріал
повинен моделювати процес роботи, який забезпечує педагогічний успіх. А
така постановка вимагає від майбутнього вчителя великої, копіткої праці
по вивченню музичного твору; Таке вивчення повинно поділятись на два
етапи:
– музикознавчий аналіз твору для вчителя;
– моделювання педагогічного процесу вивчення твору з учнями і його
виконання.
Перший етап самостійної роботи вчителя музики по музикознавчому
оволодінню твором – це невидима попередня підготовча робота, від якої
залежатиме наслідок педагогічної діяльності. Тому в структурі анотації
ми вводимо два розділи, а саме:
– музикознавча анотація музичного твору шкільного репертуару;
– педагогічна анотація музичного твору.
В розділ музикознавчої анотації включаються такі його напрями:
історико-стилістичний, музично-теоретичний, вокально-хоровий,
виконавський. В них включаються всі структурні елементи, які
розкриваються в аналізі музичного твору, тільки в стислому викладі.
Педагогічний розділ анотації музичного твору включає в себе такі
питання:
– визначення вікової категорії учнів, для яких написаний твір; т
врахування вікової психології учнів, їх фізичні, співочі дані;
– вступна бесіда до музичного твору;
– показ-ілюстрація музичного твору;
– використання унаочнення до музичного твору;
– використання засобів технічного навчання;
– моделювання процесу розучування твору (робота з текстом пісні, опис
методів розучування; вивчення музичного тексту; створення емоційного
настрою розучування, необхідно вказати основні елементи навчання,
виховання і розвитку учнів та на методи використання диригентської
техніки, тощо);
– закріплення вивченого матеріалу, його ілюстрація;
– висновки про виконану роботу учнів.
Даний розділ анотації моделює педагогічний процес, його діагностику
шкільного репертуару, який вчитель вивчає в класі або в позакласній
роботі. Педагогічна направленість музичного твору, яку визначає
майбутній учитель, дає змогу розширити анотацію в об’ємі, якщо вона
виконується з хоровим колективом (20-30 хв.) і зменшити в об’ємі для
роботи в класі (15-20 хв.).
В процесі написання анотації на музичний твір майбутній учитель повинен
врахувати, що на етапі моделювання процесу розучування твору необхідно
включити всі елементи хорового виконавства, розглядати “хоровий спів
як вид виконавського мистецтва, а не просто відтворення вивченого
тексту (поетичного і музичного)”. Тому майбутній учитель піддає
діагностиці всі елементи хорової звучності, моделює їх в анотації. При
цьому слід пам’ятати, що “навчаючи співу, ми не тільки турбуємося про
якість пісні, а і про якість виконання, сприяємо цим розвитку смаків
дітей. Ми розвиваємо в дітях свідомі судження не тільки про якість
твору, а і про якість виконання”. Анотація повинна моделювати
педагогічний текст, яким буде проголошувати вчитель свої вимоги,
запитання, поради, рекомендації, вказівки. Не варто писати в анотації
судження про дії вчителя, а необхідно моделювати мову вчителя, що
сприятиме розвитку культури мовлення, готуватиме його дії, його
педагогічну поведінку. Моделюванню педагогічного процесу розучування
музичного твору студент навчається на індивідуальних заняттях з хорового
диригування, піддає його апробації усно, а потім пише анотацію.
Таким чином, виконання анотації на музичний твір шкільного репертуару
сприяє моделюванню педагогічного процесу в класі, з хоровим колективом в
позакласній роботі, що, в свою чергу, готує майбутнього вчителя музики
до диригентської діяльності в школі.
Список використаної літератури
Доронюк В. Методика викладання диригування. – Івано-Франківськ, 2005. –
с. 32-42.
Доронюк В. Курс техніки диригування. – Івано-Франківськ, 2004. с. 25-36.
Ользов К. Теоретические основы дирижерськой техники. – Л. Музыка, 1984.
– С. 144-156.
Работа с хором. – М.: Профиздат, 1972.
Серганюк Ю., Серганюк Л., Їжак В. Методики аналізу хорових творів. –
Івано-Франківськ, 1992.
Канерштейн М. Вопросы дирижирования. – М: Музыка, 1972. – С. 119-142;
Розумний І. Посібник з диригування. – К.: Музична Україна. 1968. – С
55-78: Ольхой КО. Вопросы теории дережерской техники и обучения хоровых
дирижеров. – Л.: Мучыка. 1979.-С. 179-193.
Ольхой К. Теоретические основы дирижерской техники. – Л.: Музыка. 1984.
-С. 144.
Канерштейн М. Вопросы дирижирования. – М.: Музыка. 1972. – С. 120.
Ольхой К. Теоретические основы дирижерской техники. – Л.: Музыка. 1984.
– С 144.
Серганюк Ю.М., Серганюк Л.І.. їжак ВИ Методика аначізу хорових творів.
– Івано-Франківськ; Прикарпатський університет, 1992; Безбородова Л.А.
Дирижирование – М/. Просвещение. 1985. -С 88-151; Коловекий О. Анализ
чоровой партитуры / Хоровое искусство. – Л.: Музыка. 1967. – С. 29-42;
Канерштейн М. Вопросы дирижирования. – М.: Музыка. 1972. -С’. 122-142;
Живов 15.Л. Исполнительский анализ корового произволения / Работа с
хором. – М.: Профиздат. 1972. – С. 115-138; Розумний І. Посібник s
диригування. – К.: Музична Україна. 1968. – С. 55-78.
Див; Серганюк Ю.М.. Серганюк Л.І., їжак Н.Г.. Методика аналізу хорових
творів. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет, 1992. – С.
10-16.
Див.: Серганюк Ю.М.. Серганюк Л.І. Їжак ВИ. Методика аналізу хорових
творів. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет. 1492. – С.
16-51.
Див.: Сергшікж Ю.М.. Серганюк JI.1. їжак В.І-!. Методика аналізу
хорових творів -Івано-Франківськ: Прикарпатський університет. 1992.-С.
51-64.
Див.: Серганюк ІО.М. С’еріанюк Л.1.. їжак В 1-:. Методика аналізу
хорових творів. -Івано-Франківськ: Прикарпатський університет. 1992. –
С. 65-87.
Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных разниц. – М: АПН РРФСР, 1961. –
С.18.
Пігров К.К. Керування хором. – К.: Держвидав. 1962. – С. 134. ”
Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе. – М:
Просвещение. 1983.-С. 180.
Пігров К.К. Керування хором. – К.: Держвидав, 1962. -С. 126.
Див.: Серганюк Ю. Серганюк Л., Їжак В. Методика аналізу хорових творів.
– Івано-Франківськ: І Прикарпатський університет. 1992: Безбородова Л.
Дирижирование. – М.: Просвещение. 1985. – С. 88-152: Краснощеков В.
Вопросы хороведения .М.: Музыка. 1969. – С. 288-300: Соколов В. Работа с
хором М . Музыка. 1967. – С. 206-226. Хоровое искусство. Л.: Музыка.
І°67. С 29-42: Чесноков П. Хор и управление им. М.: Музыка. 1961. –
С. 236-237.
Апраксина О. Методика музыкального воспитания в школе. – М:
Просвещение, 1983.-С. 179.
Гродзенская Н. Воспитательная работа на уроках пения. – М.: Госиздат,
1953. -С. 129.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
