РЕФЕРАТ
На тему:
Система соціального управління, його функції і методи
Соціальне управління є одним з основних видів управління, що полягає: в
забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем;
формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об’єкта; розробці
і застосуванні методів розв’язання проблем, що виникають; досягненні
запланованих параметрів у розвитку соціальних відносин і процесів
суспільства.
В управлінні суспільним розвитком можна виділити такі напрямки:
управління соціально-економічними процесами, що означає соціальний
контроль за виконанням соціально-економічних програм, спрямування і
мотивацію економічної діяльності людей, регулювання економічної
поведінки людини, її ролі в системі економічних відносин;
управління соціально-політичними процесами, яке полягає у відтворенні
змісту політики і способах її впровадження в життя;
управління процесами сфери духовного життя, що виявляється у формі
освіти й виховання, визначенні засобів та методів активного залучення
людей до суспільного життя.
Соціальне управління здійснюється за допомогою регулювання відносин між
окремими спільнотами людей згідно з головними завданнями розвитку
суспільства. Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів
їх розв’язання є цільовою функцією соціального управління. Вона полягає
в усуненні суперечностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів
різних соціальних груп.
Наукове управління життєдіяльністю суспільства за своєю соціальною
сутністю є процесом приведення суб’єктивної діяльності людей у
відповідність із потребами суспільного розвитку. Але таке узгодження,
досягнення єдності відбувається лише за допомогою системи управління.
Систему соціального управління становлять:
методи управління — планування, організація, контроль, облік, аналіз,
стимулювання, виховання;
засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси — управлінські
рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми,
стимули, санкції;
організаційна структура — внутрішня побудова системи, яка відбиває
особливості розподілу та кооперації праці, технічні засоби збирання,
збереження та передавання інформації, мотивацію тощо.
Ядром системи управління є люди — керівники, спеціалісти, допоміжний
персонал і робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву
соціальних процесів (суспільство, організація, особистість).
Найбільш загальна її соціальна мета — використання
організаційно-технічних, економічних і соціальних можливостей об’єкта
управління для розв’язання соціальних завдань.
Нинішня життєдіяльність будь-якої соціальної організації потребує
вдосконалення системи управління, позбавлення її бюрократизму та
формалізму. Розробка та запровадження відповідної системи управління
починається зі збирання інформації. Ця функція відкриває управлінський
цикл, і її сутність проявляється в обґрунтуванні мети управління,
завдань та засобів їх реалізації.
Сучасне управління виробництвом гостро відчуває дефіцит, зокрема,
соціальної інформації. Якщо техніко-економічній інформації приділяється
відповідна увага і керівники знають технічні можливості підприємства,
показники його економічної сфери, то в соціально-психологічному кліматі,
механізмі трудової поведінки працівників, чинниках, які її визначають,
вони орієнтуються погано. Ефективне управління виробництвом потребує
знання керівником інтересів і потреб кожного працівника, його мотивів до
праці, трендів.
Тренд — домінуючий напрямок у розвитку будь-якого явища, процесу, досить
стійка перевага певних суджень у громадській думці.
За переходу від планової економіки до ринкової, від тоталітарного
суспільства до демократичного без такої інформації управління просто
неможливе. Потрібна принципова переорієнтація управлінської діяльності,
зокрема, в напрямі задоволення соціально-гуманітарних потреб громадян
відповідно до міжнародних стандартів. Це зумовлює необхідність зміни
ціннісно-нормативної орієнтації всіх ланок управлінської сфери і
структур суспільства. Економічні критерії слід розглядати як ресурсні
можливості чи обмеження в процесі реалізації соціально орієнтованих
проектів, а не брати їх за найголовнішу мету, як це було за часів
планової економіки, коли головними була не якість і кількість спожитих
населенням товарів та продуктів, а валові обсяги продукції.
Саме на підставі такої інформації можливе успішне виконання інших
функцій: прогнозування, що має ймовірнісний характер, планування, яке
полягає у визначенні конкретних засобів для досягнення поставленої мети,
організації, спрямованої на формування керуючої і керованої систем
(об’єкта та суб’єкта управління), регулювання, що має на меті
збереження, підтримання й удосконалення системи управління, вплив на
свідомість і поведінку людей за допомогою економічних важелів
(заробітної плати, прибутку, ціни), правових та адміністративних
заходів.
Завершується управлінський цикл такими функціями, як облік — отримання,
обробка, аналіз і систематизація інформації — та контроль відповідності
процесу функціонування об’єкта управління управлінським рішенням, що
приймалися.
Функції втілюються в управлінському рішенні — засобі управлінського
впливу, організованої взаємодії суб’єкта та об’єкта управління.
Управлінські рішення класифікуються за:
структурою об’єкта управління (державні, обласні, районні тощо);
структурою суб’єкта управління (суспільні та колективні, єдиноначальні
та колегіальні);
характером здійснення управлінського впливу (адміністративний,
економічний, соціально-психологічний).
Зміст процесу опрацювання й реалізації управлінських рішень зумовлюється
їхньою соціальною специфікою. Підготовка і прийняття рішень, організація
і контроль їх виконання — це елементи єдиної цілісної системи
управління, бо тільки сукупність цих дій забезпечує ефективність
соціального управління.
В основі підготовки управлінського рішення лежить пошук проблеми та
способів її розв’язання. Соціологічними методами розробки рішення є
«мозкова атака», ділова гра, дискусія тощо, а методами організації
виконання — регламент (економічний, адміністративний), самомотивація.
Регламент — це сукупність правил, що визначають діяльність державного
органу, установи, організації.
Процес соціального управління є безперервним. Після реалізації
розроблених заходів розпочинається збирання нової інформації про
соціальні параметри того самого об’єкта управління, але вже такого, що
за своїм станом якісно відрізняється від попереднього.
Значне місце в системі управління соціальним розвитком соціальної
організації належить соціально-психологічним методам, призначеним для
впливу на соціально-психологічні відносини між людьми. Специфіка цих
методів полягає в орієнтації на використання неформальних відносин,
щонайповніше врахування в процесі управління потреб та інтересів окремих
груп і осіб.
Соціально-психологічні методи включають такі процедури:
підбір членів організації з урахуванням їхніх соціально-психологічних
характеристик, їх сумісності, що створює передумови для успішного
формування і розвитку колективів;
формування і розвиток соціальних норм трудової поведінки на основі
підтримання традицій, звичаїв, звичок, що сприяє зміцненню колективу,
підвищенню свідомості його членів, розвитку в них почуття
відповідальності;
уведення системи соціального регулювання через використання договорів,
зобов’язань;
соціальне стимулювання, тобто створення умов для соціально-психологічної
заінтересованості в досягненні певних цілей, результатів у
загальноосвітньому, морально-естетичному, культурному розвитку членів
організації, підвищенні кваліфікації, ініціативному, творчому ставленні
до службових обов’язків, що позитивно впливає на ефективність діяльності
організації;
сприяння задоволенню тих потреб, які можуть бути задоволені в межах
даної організації через упорядкування сфери дозвілля, позавиробничого
часу, побуту, спортивної та різної позавиробничої діяльності.
Соціальне самопочуття працівника багато в чому визначається тим,
наскільки активно він бере участь в управлінні. Демократизація
виробничих відносин, самоврядування — обов’язкова умова ефективного
функціонування виробничої організації.
Важливою функцією самоврядування є розвиток структури, формування
складу колективу. Це виборність деяких керівників, набір працівників у
штат, їхнє звільнення, просування по службі. Тут важлива роль належить
громадським організаціям.
Функція забезпечення режиму й ритму роботи соціальної організації
передбачає участь працівників у розв’язанні питань організації праці,
технологічної дисципліни тощо.
Самоврядування, безумовно, має виконувати функцію планування, яка
характеризує участь членів організації в плануванні її життєдіяльності
на всіх стадіях розвитку.
Контрольна функція самоврядування може різною мірою реалізовуватися
через всі інші перелічені функції. Наприклад, участь колективу в
розв’язанні виробничих питань, активність у висуванні пропозицій для
вирішення інших життєво важливих питань діяльності організації.
Література
Васильєв Ю. П. Управление развитием производства: опыт США. — М., 9.
Грепсон Дж., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. — М.,
1.
Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1.
Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К., 0.
Кравченко А. И. Прикладная социология и менеджмент. — М., 5.
Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К.,
2.
Радугин А. А., Радугин К. А. Введение в менеджмент: социология
организаций и управления. — Воронеж, 5.
Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основи теории социального управления. — М,
0.
Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп.
ред. В. А. Полторак. — К., 3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
