РЕФЕРАТ
На тему:
Сутність соціального контролю, його призначення
Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують
підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного
порядку та функціонування соціальної системи загалом.
Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім’єю,
друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями
окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам
моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які
становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних
відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається
із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій —
засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких
норм і приписів.
Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда
чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи
неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує
суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи
країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей,
суспільство, а тому й цінується.
Систему норм і приписів кожен соціальний інститут має свою. її
дотримання забезпечує порядок діяльності кожного члена інституту, а
отже, сприяє стійкості соціальної структури
суспільства.
Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена
система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання.
Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за
характером — формальні й неформальні (див. рис).
Класифікація соціальних санкцій
Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені законами,
урядовими постановами, приписами (арешт, тюремне ув’язнення, звільнення
з роботи, штраф тощо).
Неформальні негативні санкції — це покарання, що здійснюються поза
офіційними інстанціями (громадський осуд, бойкот тощо).
Формальні позитивні санкції— це схвалення з боку офіційних організацій
(державні премії, почесні звання, ордени тощо).
Неформальні позитивні санкції — це неофіційне схвалення (компліменти,
аплодисменти, повага тощо).
Кожній нормі відповідає своя санкція. Саме за допомогою санкцій норма
спроможна регулювати поведінку людини. Норма без санкцій не може стати
елементом соціального контролю.
Соціальний контроль виконує охоронну функцію, стабілізує суспільство, бо
якби такого не було, люди робили б усе, чого заманеться. За таких умов
виникали б конфлікти, у суспільстві запанував би хаос.
Будь-які вчинки чи дії, що відхиляються від соціальних норм і не
збігаються із суспільними цінностями, називаються девіантною поведінкою.
Відхилення можуть бути не лише негативними (проституція, наркоманія,
гомосексуалізм, психопатія), а й позитивними (прояви таланту, високі
творчі досягнення). На кожну з цих груп (позитивні й негативні
відхилення) припадає 10—15% населення, решта — це люди з «несуттєвими
відхиленнями». Абсолютно нормальних і законослухняних людей майже немає.
Проїзд «зайцем» у міському транспорті, куріння в заборонених місцях,
несправедливий розподіл обов’язків між подружжям — це теж приклади
девіантної поведінки.
Отже, будь-яка поведінка, що не схвалюється громадською думкою, є
девіантною, а оскільки діапазон її дуже великий, то соціологи
користуються двома термінами: «девіантна» (така, що відхиляється від
норми) та «делінквентна» (злочинна) поведінка. Алкоголізм — девіант,
бандитизм — делінквент.
Групи населення, які більше ніж інші схильні до девіантної чи
делінквентної поведінки, називаються групами ризику.
Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі
якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, звичаї, традиції,
інтералізовані в процесі соціалізації, та зовнішній, який базується на
заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.
За внутрішнього контролю людина самостійно узгоджує свою поведінку з
існуючими нормами. Це відбувається, коли індивід у процесі соціалізації
глибоко засвоює норми, а порушення таких породжує в нього відчуття
провини, те, що часто називають «тортурами сумління».
Совість і є виявом внутрішнього контролю. Приблизно 70% соціального
контролю здійснюється за рахунок внутрішнього контролю. Що більше
розвинуто внутрішній контроль, то меншою є потреба в зовнішньому
контролі.
Зовнішній контроль здійснюється сукупністю інститутів і механізмів, що
гарантують дотримання загальних норм і законів поведінки. Він
поділяється на:
· формальний (інституціональний), заснований на постановах, законах,
інструкціях державних інститутів: армії, міліції, служби безпеки, судів
тощо;
· неформальний (внутрішньогруповий), заснований на схваленні чи осуді з
боку родичів, друзів, колег, а також з боку громадської думки.
Для здійснення соціального контролю необхідна певна міра кооперації і
солідарності. Соціальний контроль неможливий у групі, в якій індивіди
діють окремо. Наприклад, неможливо контролювати поведінку людей в
безладному натовпі, що утворився біля виходу з будинку, в якому
спалахнула пожежа. Навпаки, легко контролювати діяльність трудового
колективу, бо дії його членів чітко зкоординовані. Отже, для групи, що
розвивається, необхідна солідарність, ідентифікація кожного її члена з
колективом. Тільки за таких умов формуються межі соціального контролю.
Відсутній соціальний контроль у соціальних класах, прошарках, стратах;
незначний— у натовпах, глядацьких аудиторіях; досить відчутний — у
неорганізованих групах, творчих колективах; сильний — у малих групах,
сім’ях і т. ін.
Література
1. Войтович С. О. Світ соціальних відносин в українській культурі:
Історико-соціологічне дослідження. — К., 1994.
2. Соціологія / За заг. ред. проф. В. П. Андрущенка, М. І. Горлача. —
К.;Х., 1998.
3. Смелзер Н. Социология. — М., 1994.
4. Современная западная социология: Словарь. — М, 1990.
5. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. — Львів, 1966.
6. Якуба О. Социология. — Харьков, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
