Реферат
НА ТЕМУ:
Освоєння космосу. Проблеми освоєння космосу
ПЛАН
Вступ
Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Історичні особливості освоєння космосу
Основні напрями використання космосу
Проблеми освоєння космосу
5. Найважливіші етапи освоєння космічного простору
Список використаної літератури
Вступ
Освоєння космосу — надзвичайно важлива і на майбутнє актуальна проблема.
Зоряне небо — невелика частина безмежного космосу. Земляни всіх поколінь
завжди дивилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там
далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космосу — добра
чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і
зробила перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той нескінченний
простір, що оточує нашу Землю.
Космос — глобальне середовище, що є спільним для всього людства. Тому
його мирне освоєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже
сформувалися два напрями використання космосу для потреб людини:
космічне виробництво і космічне землезнавство.
Космічне виробництво — це створення нових видів матеріалів, джерел
енергії, двигунів для космічних досліджень, космічних технологій для
одержання нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових матеріалів,
медичних препаратів, вирощування кристалів, проведення зварювальних,
монтажних робіт.
Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її
сфер. Основна мета космічного землезнавства — пізнання закономірностей
космічної оболонки, вивчення природних ресурсів для їх оптимального
використання охорона навколишнього середовища, забезпечення прогнозів
погоди та дослідження інших явищ. Космічне землезнавство розвивається з
початку 60-х років після запуску перших радянських та американських
штучних супутників Землі, а потім і космічних кораблів. Перші космічні
знімки було зроблено в 1961 р. Германом Титовим. Одночасно розпочалося
візуальне спостереження земної поверхні екіпажами космічних кораблів.
Особливе значення для космічного землезнавства мають специфічні
особливості космічної зйомки. Зазвичай зйомка здійснюється з висоти 250
— 500 км і смута огляду перевищує 1 тис. км. За 5 хвилин з орбітальної
станції можна зняти на плівку територію площею близько 1 млн. км 2, це
під силу роботі літака за дворічний період. Хіба не дивно, що космонавти
в ілюмінатор бачать усю Європу: від Піренеїв до Англії, зліва —
Балтійське море, а справа — Чорне. Видно весь Дніпро — від витоку до
гирла. «Озирнувся назад — Європа уже зникла за горизонтом, і ось під
тобою вже Камчатка, Сахалін, Курили. Пролітаю над Америкою: в один
ілюмінатор видно її берег, що омивається Атлантичним океаном, а з
другого — Тихий» (з книжки Г. Берегового «Космос — землянам»).
1. Космічні дослідження на шляху освоєння космосу
Друга половина XX сторіччя стала епохою освоєння космосу. Це грандіозне
звершення сучасного людства обумовлено не тільки тим, що з’явилися
наукові, технічні й технологічні можливості створення космічних
апаратів, а й потребою людського суспільства в здійсненні цілого ряду
акцій, які на даному етапі розвитку науки і техніки можуть бути виконані
тільки за допомогою штучних супутників Землі і космічних станцій.
Ми вже відзначали, що сучасне природознавство, насамперед фізика,
потребує тієї інформації, яку можна дістати тільки в нескінченно
різноманітній лабораторії Всесвіту. Сьогодні для цього наземних
астрономічних досліджень уже недостатньо. Космічні апарати дають змогу
доставляти астрономічну апаратуру за межі щільних шарів земної атмосфери
і вести дослідження явищ, що відбуваються у Всесвіті, в усьому діапазоні
електромагнітних хвиль. Завдяки цьому астрономія за останні роки
перетворилася у всехвильову науку, що значно розширило й поглибило наші
знання про Всесвіт.
Досвід розвитку науки показує, що необхідною умовою її прогресу є
постійне розширення тієї сфери природних явищ, з якої черпається
відповідна інформація. Так, наприклад, нові покоління потужних
прискорювачів елементарних частинок дають можливість фізикам проникати в
дедалі потаємніші області мікросвіту. А всехвильова астрономія значно
розширила доступну дослідженням сферу космічних процесів.
Ми вже говорили і про те, що експериментальний метод дослідження в
принципі ефективніший, ніж спостережний. Було зазначено також, що в
рамках традиційної наземної астрономії можливі тільки спостереження
космічних об’єктів. З розвитком космонавтики, а також електроніки,
автоматики й радіотехніки стало можливим застосовувати в процесі
наукового дослідження космічних явищ проміжний метод, який є
активні-тиц, ніж суто спостережний, хоча формально і не вважається
експериментальним. Ми маємо на увазі доставку необхідної вимірювальної
апаратури безпосередньо до об’єкта, який вивчається, в райони космосу,
що цікавлять учених. Завдяки цьому було здобуто нові дуже важливі дані
про навколоземний космічний простір, міжпланетне середовище, а також про
Місяць, найближчі планети Сонячної системи і комету Галлея, виявлено
невідомі раніше факти, уточнено багато деталей, здобуто відповіді на
безліч запитань, що хвилювали астрономів.
Розвиток ракетної і космічної техніки дозволив здійснити і деякі
експериментальні дослідження в космічних масштабах.
Один з таких експериментів — штучне сонячне затемнення — було,
наприклад, проведено з ініціативи радянських учених спільно з
американськими космонавтами під час польоту космічних кораблів «Союз» і
«Аполлон» у липні 1975 р. У наперед визначений момент кораблі
розстикувалися, розійшлися на деяку відстань і розмістилися на одній
лінії з Сонцем таким чином, що «Аполлон» перекрив сліпучий диск денного
світила. Це дало змогу з борту «Союзу-19» за допомогою спеціальної
автоматичної фотокамери зробити серію фотозйомок штучного затемнення
Сонця.
За допомогою сучасної космонавтики розв’язується також цілий ряд
наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й
економічне значення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомогою
космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна
навігація із застосуванням спе-ціалізованих штучних супутників,
супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з
космосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних
електростанцій і виробничих підприємств для проведення технологічних
процесів і опера^ цій, які неможливі в земних умовах.
Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно
важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної
науки й техніки, для розв’язання багатьох наукових, технічних і
технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і
розв’язання нових, складніших завдань, пов’язаних з освоєнням космосу,
було б неможливе. При цьому треба особливо підкреслити, що сфера
використання науково-технічних досягнень, стимульованих потребами
космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування
як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних
можливостей людини, радіотехніка, телебачення і т. д.).
Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З
одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної
діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а
якоюсь мірою і самого життя людей.
2. Історичні особливості освоєння космосу
Досить повчально простежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо
освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика
розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів
практичної діяльності людей.
З давніх-давен релігійні погляди на світ були нерозривно пов’язані з
уявленнями про божественну природу неба — «царства небесного». Захисники
релігії докладали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від
посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним
ученням, вознесения на небо — доля лише святих і праведних.
У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Петровськими ворітьми
зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних
легенд. Якийсь волхв на ім’я Симон, злетів на саморобних крилах до самої
верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже
відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол
Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був
скинутий назад на землю і розбився.
Розвиток авіації завдав відчутного удару по релігійним уявленням про
божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії
твердили, що вже туди дороги людині немає.
Але незабаром космічні польоти стали здійсненим фактом, який неможливо
було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим
послідовникам релігійного світогляду. На перших порах деякі захисники
релігії, наприклад, одна з італійських католицьких газет, виступили
навіть з протестами проти запуску радянських штучних супутників Землі.
На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні
небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині
богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині
залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом… ангелам.
Розгубленість служителів церкви в зв’язку з успішним здійсненням штурму
космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов.
«Християнська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який
Коперник завдав її уявленню про світ… А тепер загриміли, як розбиті
черепки, останні рештки тієї «світобудови», яка зводилася працею
людських поколінь протягом тисяч років… Людина не може більше з надією
позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предмети, зроблені рукою
людини. Потойбічний світ перемістився».
Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану:
«Розвиток техніки, здійснюваний людськими руками, має в собі величезну
небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене
на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не
творець: вона відкриває лише те, що доступно їй і на що вказує їй
господь бог».
Однак розгубленість служителів релігії досить швидко минулася, і церква
ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися
до різних ситуацій.
«Це божа рука,— писала італійська католицька газета «Темпо»
(«Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної
людини… Господь відвідує також і несвідомих людей, які думають, що
вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і
накреслень».
Незважаючи ні на що — зберегти віру! Такий головний девіз служителів
церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був
міланським архієпископом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що
відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного
закону свого існування — до вихваляння гучним голосом величі бога».
Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести
боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх
асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової
механіки В. Гейзенберга).
«З виходом людини в космос,— писав він,— повинна стати більш
переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає
перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну
мелодію космосу,— стверджував далі Дольх,— однієї науки недосить. Для
цього потрібен синтез науки, філософії і теології».
Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,— така
головна думка католицьких богословів,— це виконання божественного
наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної
науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незначною перед
обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям
божественної могутності.
3. Основні напрями використання космосу
Світова практика вже має численні приклади використання космосу.
Найяскравіше це проявляється у прогнозах погоди і розширенні можливостей
телебачення та зв’язку. Лише три супутники, розміщені відповідним чином,
дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з’єднатися з якою
завгодно точкою на будь-якому континенті незалежно від часового поясу.
Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню
глобалізації в сучасному світі.
Отже, космічні держави мають набагато кращі умови для свого розвитку,
зокрема для створення нових енергетичних систем на базі космічних
сонячних електростанцій (КСЕС).
Такі станції доцільно розміщувати на екваторіальній орбіті, де кутова
швидкість оберту космічного об’єкта дорівнює кутовій швидкості оберту
Землі, що дає змогу зафіксувати об’єкт над певною точкою екватора і
спостерігати за ним як за нерухомим. Висота розміщення КСЕС повинна
становити 36 тис. км, оскільки ефективність генерації сонячної енергії
на цій висоті в десять разів більша, ніж на поверхні Землі. Передавання
енергії на Землю з такої станції можливе у надвисокочастотному діапазоні
за допомогою лазерів. Для цього знадобляться сонячні панелі площею 50 км
2 і вагою майже 50 тис. тонн. Для доставки такої станції на відповідну
орбіту потрібні ракетоносії надзвичайно великої потужності. Проте
можливості космічної геліоенергетики практично невичерпні, до того ж
вона абсолютно екологічно чиста.
Країни, територія яких простягається за полярне коло, стикаються з
багатьма економічними і соціальними проблемами в період полярної ночі.
Важко жити і працювати в умовах штучного освітлення навіть удень.
Розроблено проект, реалізація якого дасть змогу спрямувати з космосу на
територію, де панує ніч, сонячне освітлення. Для цього на космічному
кораблі потрібно «підвісити» кілька гігантських дзеркал, які
«ловитимуть» сонячне світло і спрямовуватимуть його на певну територію.
4. Проблеми освоєння космосу
Глобальною проблемою є і освоєння космосу. Космічні польоти починають
давати не лише наукову, але й економічну віддачу. Разом з тим подальше
дослідження космосу стає не під силу жодній країні, зокрема, і все
більше потребує об’єднаних і скоординованих зусиль .
Безумовно, існує ще коло інших, цілком земних глобальних проблем. Серед
них проблема економічного відставання країн, що розвиваються. Саме на їх
долю в основному припадає і згадувана вже проблема голоду, криза
заборгованості тощо. Недалекоглядний підхід економічно розвинутих країн
проявляється у певному прагненні закріпити відсталість: сьогоднішнім
виробникам потрібні не конкуренти, а споживачі та джерела дешевих
ресурсів. Але подібний підхід породжує напруженість у світі та служить
каталізатором для загострення інших глобальних проблем.
Розв’язання глобальних проблем сучасності вимагає розробки і реалізації
колективних програм для забезпечення майбутнього людської цивілізації.
У процесі освоєння космічного простору людина так чи інакше його
забруднює. Ще в середині 80-х років на земних орбітах кружляли десятки
тисяч штучних об’єктів, що, за словами французького фахівця, перетворили
найближчий космос у «космічний смітник». Крім того, космос, як спільна
власність, завжди повинен лишатися мирним, відкритим для його
використання в інтересах усіх людей.
Ось чому слід дбати про те, щоб земні конфлікти ніколи не переносилися в
космос і ніколи не було різного роду «зоряних війн», які так часто
показують на екранах телевізорів.
Найважливіші етапи освоєння
космічного простору
1957 р.
4 жовтня Виведення на орбіту першого штучного супутника Землі (ШСЗ,
«Спутник-1», СРСР). Початок космічної ери.
1958 р.
15 травня Виведення на орбіту першої наукової лабораторії Для
комплексних досліджень («Спутник-3», СРСР).
1959 р.
4 січня Уперше космічний апарат розвинув другу космічну швидкість і став
першим штучним супутником Сонця («Луна-Ь, СРСР).
14 вересня Уперше космічний апарат досяг поверхні Місяця («Луна-2»,
СРСР).
7 жовтня Уперше космічним апарат облетів Місяць- і сфотографував його
з.зоротний бік («Луна-3», СРСР).
1960 р.
20 серпня Запущено перший ШСЗ з тваринами, спускну капсулу якого було
повернено на Землю («Корабль — спутник-2», СРСР).
1961 р.
12 лютого Перший запуск космічного апарата в бік Венерн («Венера-Ь,
СРСР).
12 квітня Перший політ людини в космос (Ю. О. Гагарін, корабель
«Восток», СРСР).
1962 р.
12—15 Перший одночасний політ двох космічних кораблів
серпня (А. Г. Ніколаєв, космічний корабель «Восток-3»
і П. Р. Попович, космічний корабель «Восток-4»).
1963 р.
16—19 Перший політ жінки в космос (В. В. Терешкова,червня
космічний корабель «Восток-6», СРСР).
1964 р.
12 жовтня Виведення на орбіту першого космічного корабля з екіпажем із
кількох чоловік (В. М. Комаров, К. П. Феоктистов, Б. Б. Єгоров,
космічний корабель «Восход», СРСР).
1965 р.
18 березня Перший вихід людини з космічного корабля у відкритий космос
(О. А. Леонов, космічний корабель «Восход-2», СРСР).
1966 р.
З лютого Перша м’яка посадка космічного апарата на Місяць’ і
передача на Землю телевізійного зображення панорами місячної поверхні
(«Луна-9», СРСР).
1 березня Перший міжпланетний космічний апарат досяг Ве-нери
(«Венера-3», СРСР).
З квітня Перший штучний супутник Місяця («Луна-10»,СРСР).
1967 р.
27 січня Підписання Договору про принципи, діяльності держави з
дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші
небесні тіла.
18 жовтня Перший плавний спуск космічного апарата в атмосфері іншої
планети («Венера-4», СРСР).
30 жовтня Перше автоматичне стикування двох ШСЗ («Космос-186» і
«Космос-188», СРСР).
1968 р.
22 квітня Підписання Угоди про врятування космонавтів, повернення
космонавтів та об’єктів, які запускаються .в космічний простір.
1969 р.
21 липня Перший вихід людей на поверхню Місяця (Н. Армстронг, Е. Олдрін,
космічний корабель «Аполлон-11», США).
14 жовтня Виведення на орбіту ШСЗ соціалістичних країн
(«Інтеркосмос-1»).
1970 р.
24 вересня Перша доставка на Землю місячного грунту автоматичним
космічним апаратом («Луна-16», СРСР).
17 листопада Доставка на Місяць першого самохідного апарата «Луноход-1»
(«Луна-17», СРСР).
15 грудня Перша м’яка посадка міжпланетного космічного апарата на Венеру
(«Венера-7», СРСР).
1971 р.
19 квітня Виведення на орбіту першої орбітальної станції («Салют»,
СРСР).
27 листопада Перший міжпланетний космічний апарат досяг поверхні Марса
(«Марс-2», СРСР).
2 грудня Перша м’яка посадка міжпланетного космічного апарата на Марс
(«Марс-3», СРСР).
1973 р.
4 грудня Перші дослідження Юпітера міжпланетним космічним апаратом з
пролітної траєкторії («Піонер-10», США).
1974 р.
29 березня Перші дослідження Меркурія міжпланетним космічним апаратом з
пролітної траєкторії («Марі-нер-10», США).
1975 р.
17 липня Перше стикування двох пілотованих космічних кораблів різних
країн (О. А. Леонов, В. М. Куба-сов, «Союз-19», СРСР; Т. Стаффорд, Д.
Слейтон, В. Бранд, «Аполлон», США).
22 жовтня Виведення на орбіту навколо Венери першого штучного супутника,
перша передача на Землю телевізійного зображення поверхні Венери
(«Ве-нера-9», СРСР).
1976 р.
20 липня Перші дослідження на поверхні Марса міжпланетним космічним
апаратом («Вікінг-1>, США).
1978 р.
2 березня Виведення на орбіту першого міжнародного екіпажу на космічному
кораблі «Союз-28» і перехід його на станцію «Салют-6» (О. О. Губарєв,
СРСР; В. Ремек, ЧССР).
1979 р.
1 вересня Перші дослідження Сатурна міжпланетним космічним апаратом з
пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
18 грудня Підписання Угоди про діяльність держав на Місяці та інших
небесних тілах.
1983 р.
10 і 14жовтня Виведення на орбіту навколо Венери космічних апа ратів
«Венера-15» та «Венера-16» і радіолокаційне
картографування планети (СРСР). ,
1984 р.
8 лютого— Найтриваліший політ у космосі (236 діб 22 год 2
жовтня 49 хв, Л. Д. Кизим, В. О. Соловйов, О. Ю. Атьков,космічні
кораблі «Союз Т-10», «Союз Т-11», станція «Салют-7», СРСР).
15,21 грудня Запуск міжпланетних космічних апаратів «Вега-1» і «Вега-2»
з метою дослідження Венери і комети Галлея (СРСР).
1985 р.
червень Аеростатне зондування атмосфери Венери (косміч
ні апарати «Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
1986 р.
січень Перші дослідження Урана міжпланетними космічними апаратами з
пролітної траєкторії («Піонер-11», США).
березень Дослідження комети Галлея космічними апаратами з
пролітної траєкторії («Вега-1» і «Вега-2», СРСР).
Список використаної літератури
Ковальчук М.В. Людина і космос. – К., 1997.
Космонавтика сьогодні і вчора. – К., 1999.
Словник-довідник з астрономії. – М., 2002.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
