Реферат
На тему:
Мета і завдання правового регулювання банківської системи України
ПЛАН.
Банки як основний компонент ринкової економіки.
Центральний банк і розвиток банківського сектора.
Нормативні засади банківської діяльності.
Мета і завдання правового регулювання банківської системи України.
Зміст правового регулювання та його вплив на суспільні відносини в
банківській сфері зумовлюються економічними чинниками. Право надає
економічній діяльності юридичної форми, закріплює реальні виробничі
відносини. Від успішного проведення науково обґрунтованих реформ
залежить рівень добробуту народу. Банківська система, стимулюючи перехід
до ринкових відносин усіх господарюючих суб’єктів та активно заощаджуючи
їх кошти та кошти громадян, здійснюючи розрахунки і платежі, сприяє
реформуванню економіки України. Це не тільки впливає на правову
практику, а й підпорядковує правову думку її потребам, стимулює розвиток
нових наукових галузей і відповідно формує нові правові засади
кредитно-фінансового механізму у державі.
1. Банки як основний компонент ринкової економіки
Банки як фінансово-кредитні установи є основним компонентом того
економічного ладу, який називається ринковим господарством. Банки – це
один із найважливіших інститутів ринкової економіки, тобто це установи,
що акумулюють грошові кошти й нагромадження, використовують їх як
ресурси для надання кредитів, здійснюють грошові розрахунки, емісію
грошей та цінних паперів, облік векселів, операцій із золотом, іноземною
валютою тощо і надають послуги.
Залежно від виконуваних функцій розрізняють банки емісійні та
неемісійні. Емісійними, як правило, є центральні банки, яким надається
право випускати в обіг грошові знаки.
Банки, що виконують функції центральних, торгують грошовим товаром
тільки з банками і не вступають у безпосередні кредитні відносини із
субєктами господарювання.
Головне завдання емісійних банків полягає в управлінні емісійною,
кредитною та розрахунковою діяльністю банківської системи.
Залежно від підпорядкованоситі кредитних інститутів згідно з чинним
законодавством і від ієрархічної структури кредитної системи розрізняють
два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і
дворівневий.
Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу
горизонтальних звязків між банками, універсалізацією їхніх функцій та
операцій.
Дворівневий принцип побудови банківської системи грунтується на
організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так
і по вертикалі.
Відносини по горизонталі – це відносини рівноправного партнерства між
низовими ланками (комерційними банками різних типів і видів незалежно
від форми власності);
Відносини по вертикалі – це відносини між центральним банком як керівним
і управлінським центром низовими ланками (комерційними банками).
Сучасна банківська система України побудована за дворівневим принципом:
на першому рівні – центральний банк (НБУ), на другомі – комерційні банки
різних форм власності, спеціалізації та сфери дфяльності.
У теорії банківського права поняття «банківська система» має різний
зміст. Юридичні аспекти цього поняття відображають організаційно-правову
структуру банківських та фінансово-кредитних установ, яким притаманні
внутрішня єдність, спільна мета та функції кредитування юридичних і
фізичних осіб, єдині принципи організації банківської справи та
верховенства Національного банку у регулюванні банківської справи на
підставі Конституції та законів України.
2. Центральний банк і розвиток банківського сектора
В Україні створення незалежного від Кабінету Міністрів Національного
банку, а також наміри швидкого переходу до ринкової економіки зумовлюють
прискорений розвиток банківського сектора та швидке формування нової
фінансової інфраструктури.
Цей процес розпочався одразу після утвердження в 1991р. незалежної
Української держави, що потребувало невідкладного формування власних
банківської та грошової систем, нових механізмів фінансового
обслуговування народного господарства та економіки в цілому.
Зрозуміло, що одразу перед правовою наукою постало завдання визначити
мету та обсяг правового регулювання банківських відносин.
Банківська діяльність, виконуючи самостійну роль у фінансово-кредитних
відносинах, сформувала свій реальний сектор відносин і знайшла свій
предмет правового регулювання, оскільки кредитний механізм контролюється
державою і не може обійтись без створення розгалуженої системи норм і
відповідно — правовідносин, що охоплюються поняттям банківського права.
3. Нові засади банківського права
З прийняттям у 1996 р. Конституції України банківське право формується
на нових конституційних засадах, які підтверджують наявність як власного
предмета, так і методу правового регулювання, оскільки грошово-кредитні
відносини потребують комплексного правового визначення і закріплення їх
нормами права.
Віддаючи належне фінансовому праву, яке виконало, образно висловлюючись,
“материнську роль” стосовно банківського права, наука не могла залишити
без уваги потреби у нових підходах, осмисленні перспектив розвитку
банківського права і як наукової галузі, і як галузі права у правовій
системі України. Наука банківського права створювалась поступово на
розвиток ідей теорії кредиту, теорії грошей, теорії банківської справи
та банківських інститутів, інтегруючи наукові розробки в сфері
державного управління фінансами та кредитом в Україні.
Авторами наукових обгрунтувань правових інститутів здебільшого виступали
відомі українські банкіри В. П. Гетьман, В. А. Ющенко, В. С. Стельмах та
інші, а цьому процесові допомагали системні погляди вчених-юристів Л. К.
Воронової, 1. В. Мартем’янова, П. С. Пацурківського, Д. А. Бекерської,
В. Л. Кротюка, Н. Ю. Пришви та інших.
Роль і значення банків
Роль і значення банків та фінансово-кредитних установ у житті
суспільства такі, як і грошей у житті людини та держави. Більшою чи
меншою мірою, прямо чи опосередковано норми банківського права
стосуються інтересів кожного громадянина, кожної юридичної особи
незалежно від форм власності, а також органів державної влади і
місцевого самоврядування, об’єднань громадян.
Отже, створення розгалужених правових засад банківської справи та
банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні
принципи, — одне з першорядних завдань держави. Перед наукою постала
конкретна сфера публічних відносин, в якій держава мала забезпечити
функціонування фінансового механізму ринкового господарства країни та
створити надійну правову регламентацію у банківському секторі економіки.
Створення банківських установ і формування банківського капіталу
зумовили необхідність прийняття Законів України “Про банки і банківську
діяльність”, “Про господарські товариства” та “Про Національний банк
України”.
Державне регулювання банківської діяльності
Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється
потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав
закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин
з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками та іншими кредитними
установами, порядок їх утворення та здійснення ними банківських та
небанківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема
кредитних операцій та операцій з цінними паперами тощо.
Якого характеру набули ці суспільні відносини, якщо поряд з державними
банківськими установами ринкове господарство передбачає існування
різноманітних фінансово-кредитних організацій, спілок, банківських
посередників, що будують свої стосунки з юридичними і фізичними особами
на взаємовигідних засадах?
Банківські відносини за своїм характером є публічно-правовими, оскільки
обумовлюються об’єктивними чинниками, зокрема, наявністю правової форми
діяльності держави, яка виключно законами встановлює засади створення і
функціонування фінансового, грошового та кредитного ринків, статус
національної валюти тощо (пункт 1 частини другої ст. 92 Конституції
України).
Нормативні засади банківської діяльності
Банківська діяльність має специфічні нормативні засади, які виокремлюють
її правозастосовні відносини з юридичними та фізичними особами у
самостійні види. Норми, які встановлюють правовий порядок у банківській
діяльності, покликані всебічно регламентувати режим правозастосування,
закріплюючи коло суб’єктів, їх права і обов’язки (платіжні,
розрахункові, податкові та інші) учасників банківських відносин,
специфіку банківських операцій тощо. До цих норм належать цілі галузі,
зокрема цивільне право, фінансове право, окремі інститути, зокрема
інститут суб’єктів грошово-кредитного регулювання в конституційному
праві, норми якого можуть бути застосовані у матеріальному і
процесуальному значенні. Правовий порядок у банківській системі
встановлюється як форма здійснення внутрішньобанківських операцій,
стосунків з клієнтами або забезпечення правового режиму операцій з
готівкою та безготівковими коштами тощо.
Особливості правового порядку і відносин, які ним визначаються, в
банківській діяльності полягають у тому, що незалежно від того, яка
кредитна установа бере участь у грошово-кредитних зобов’язаннях,
правовідносини, що виникають при цьому, належать поряд з іншими видами
(цивільно-правовими, фінансовими) до розряду “владних відносин”, являючи
собою зв’язки, через які і за допомогою яких здійснюється воля кредитора
і позичальника, а також державна воля керуючих суб’єктів стосовно
керованих об’єктів. Це визначається метою розв’язання конкретних
правових ситуацій. Владний вплив на поведінку безпосередніх суб’єктів
права, які беруть і мають виконати кредитні зобов’язання, відбувається з
моменту визначення їх адміністративного та цивільно-правового статусу,
закріплення суб’єктивних прав і обов’язків, порядку реалізації функцій і
повноважень кредитних установ щодо забезпечення платежів і розрахунків,
встановлення цивільно-правової відповідальності та ін. Загальною
особливістю правозастосовних відносин у банківській діяльності є
специфіка підстав у їх виникненні (юридичних фактів), коло суб’єктів,
своєрідність змісту та об’єктивної спрямованості на досягнення
фінансового (економічного) інтересу.
Таким чином, момент виникнення, тобто природа відносин у банківській
системі, є не тільки цивільно-правовою, а й управлінською за змістом та
формою, що стосується розв’язання конкретних грошово-кредитних
зобов’язань. Вони виникають між банком та особою у визначеній державою
правовій формі і контролюються нею в межах дотримання банківською
установою та іншими суб’єктами правового порядку банківської діяльності.
При цьому важливо пам’ятати відому залежність — характер економічних
умов визначає зміст норми правопорядку. Це безсумнівний факт. Ніхто не в
змозі назвати таку систему права, яка була б створена абсолютно вільною
політичною волею. Це велике досягнення суспільства. Інакше система норм,
особливо у банківській сфері, яка була б створена необмеженою волею
законодавчої або виконавчої влади, настільки відрізнювалася б від
реальних життєвих умов, що в будь-який момент спричинила б кризу
фінансово-грошового ринку і зруйнувала б банківську систему. В будь-якій
країні правопорядок залежить від економічних умов, соціального
середовища, внутрішніх і зовнішніх чинників управління в державі.
До цього доречно додати вислів Ціцерона, який поміщений у його творі
“Про закони”, що “Найвищий закон-добро народу”. Тут ще можна додати, що
панування закону забезпечує людям найвищу ступень безпеки. (Історія
Європи стор.189)
4. Мета і завдання правового регулювання
Отже, мета і завдання правового регулювання банківської системи є не
абстрактними, а реальними категоріями, які обумовлені економічними
засадами життя суспільства, функціями держави та її роллю у фінансовій
сфері.
Банківська сфера підлягає нормативному регулюванню, оскільки в
грошово-кредитних відносинах виявляється сукупність можливих прав
суб’єктів. Суб’єктом банківського права може бути лише дієздатний у
правовому відношенні суб’єкт. Юридична особа повинна володіти не тільки
правосуб’єктністю, а й мати здатність бути належним позичальником,
платником, заставодавцем.
Держава (законодавець), встановлюючи через норми правопорядок у
банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється.
У фінансово-кредитних відносинах суб’єкти права (кредитор і позичальник)
мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є
правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде
здійснена. Інакше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена
для виконання система норм, а з другого — має місце постійне невиконання
норм права. Таким чином, встановлюючи правопорядок, держава передбачає,
що в банківській діяльності, у кредитних відносинах для індивідуального
виконання зобов’язань повинна бути можливість здійснення права як у
банківської установи, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і
таку важливу особливість функціонування банківської системи, коли
здатність суб’єктів грошово-кредитних правовідносин здійснювати свої
права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями
виконати свої зобов’язання, наприклад, на момент укладення угоди або
користування платіжними засобами.
Забезпечення норм права і правопорядку в банківській системі
Норма регулює поведінку учасників фінансово-кредитних правовідносин у
межах, які свідчать про їх можливості виділити кошти і скористатись ними
на певних умовах. Норма права і правопорядок у банківській системі
забезпечуються, на відміну від не врегульованих правом
фінансово-економічних відносин, державним примусом, цивільно-правовою,
адміністративною і кримінальною відповідальністю. Це вже початок
виникнення правовідносин, тобто втілення права на практиці, за якими
функціонують банківські та фінансово-кредитні установи.
Підсумовуючи розгляд питання щодо обумовленості правового регулювання у
такій важливій сфері, як банківська, слід мати на увазі такі обставини.
По-перше, це встановлення державою такого правового порядку, який
виходить із специфіки грошово-кредитних відносин, їх суб’єктів, а також
особливого порядку реалізації можливостей і зобов’язань, які узгоджують
між собою, сторони кредитних та фінансових відносин.
По-друге, це особливість суб’єктів банківського права, які мають
визначальні права та обов’язки суб’єктів відносин і наділені конкретними
правовими важелями. Вони беруть участь у правовідносинах у межах своїх
повноважень, прав та обов’язків.
Регулюючи і охороняючи заінтересованість у визначених
зобов’язаннях кожної сторони, правопорядок дає змогу за таких умов
побачити, яким чином і в яких випадках держава застосовує до учасників
цих правовідносин правовий режим і правове регулювання. А що стосується
банківської справи, то держава через закон наділяє центральний банк
повноваженнями правового регулювання щодо всіх банківських і
фінансово-кредитних установ, представляючи його як орган держави з
особливим статусом.
Цілісне уявлення про банківське право як одну із галузей системи права
України можна скласти передусім через з’ясування його предмета і методу,
які розкривають суть правового регулювання банківських відносин.
Література.
Банкiвська ециклопедiя. Пiд редакцiєю Мороза А.М., К.: Ельтон, 1993р.
Комерцiйнi банки в Українi . Довiдник. К: Вища школа, 1990—62с
Мороз А. Основи банкiвської справи, К: Лiбра, 1994р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.//
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. Закон
України “Про Національний банк України” від 27.02.2004.
Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні /
Затверджена постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001р.
Положення НБУ “Про кредитування” Затверджено постановою Правління НБУ №
246 від 28 вересня 1995 р. // Податки та бухгалтерський
облік.-2000.-№59.-с.715
Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків .
Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.-255с
Мітенко B.I. та ін. Основи лізингу: Навчальний посібник / Серія
“Бібліотечка банкіра”. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1997. – 138с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
