.

Сучасна аграрна політика української держави (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
476 7186
Скачать документ

Курсова робота

Сучасна аграрна політика української держави

Вступ.

Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування
суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є
забезпечення існування форм власності на землю та форм господарювання на
ній з метою підвищення сільськогосподарського виробництва.

Основною частиною аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється
задля підвищення ефективності використання земель та забезпечення їх
належної охорони.

На сучасному етапі здійснення реформування суспільних відносин в
аграрному секторі економіки важливим є розроблення наукових засад цього
важливого процесу.

Аграрно-правова наука покликана досліджувати проблеми правового
забезпечення аграрної реформи в Україні.

Крім того, важливим є проведення наукового дослідження історичних джерел
аграрного законодавства і встановлення їх значення для реформування
аграрних відносин в сучасний період.

Особливу увагу потрібно приділити основним напрямам розвитку
аграрно-правових досліджень з питань аграрної реформи.

Аграрно-правова наука є основою для подальшого вдосконалення нових
аграрно-правових інститутів.

На сьогодні існує багато наукових проблем щодо реформування аграрних
відносин в Україні. Чимало праць вчених-юристів присвячені цим
проблемам. Саме аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні
відносини, що виникають в аграрному секторі економіки. А, отже, це
зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових
досліджень та розробок.

В своїй кваліфікаційній роботі я постараюсь висвітлити основні
науково-правові підходи до здійснення реформування аграрних відносин в
Україні.

І Розділ

1.1

У ХІХ сторіччі відкрито закон розвитку людської історії, який до того
часу був прихований ідеологічними прикрасами. Визнана закономірність
була простою і полягала у тому, що людина в першу чергу повинна їсти,
пити, мати житло і одягатись, перед тим як бути спроможною займатися
політикою, наукою, мистецтвом, релігією, тощо (1,с.45(. Ступень
задоволення потреб людини став важливим критерієм матеріального стану
суспільства і обов’язковою умовою суспільної діяльності людини. Минуло
більше ста років з часу оприлюднення цієї закономірності об’єктивних
умов життя людини, вона не спростована і є чинною й сьогодні.

Для забезпечення перелічених об’єктивних умов необхідно мати
різноманітні ресурси. Їх подарувала людині “Земля”. Хіба це не
подарунок: потреби людини задовільняються на 99 відсотків за рахунок
“Землі”, як об’єкта людської господарської діяльності, і лише на один
відсоток – за рахунок Світового океану. Земля є головним засобом
виробництва та існування будь-якого селянина.

Тому в світлі проведення аграрної реформи в Україні потрібно дослідити
витоки правового регулювання земельних та інших пов’язаних з ними
відносин, що дають можливість виробити підходи та рекомендації щодо
найефективнішого правового забезпечення реформи аграрного сектора
економіки.

В Україні з давніх-давен розв’язувалися такі сфери діяльності як
сільське господарство, землевикористання. Як відомо, населення території
України займалося за часів ще неоліту хліборобством та скотарством. В
той період з’являються культи та вірування землеробів. На думку деяких
істориків саме в цей час починає виникати землеробство (2,с.8(. На
південному заході жили землеробсько-скотарські племена.

Слід також зазначити, що землеробство та скотарство також були дуже
розвинені і серед племен трипільської культури. Землеробство було
основним заняттям трипільців. Трипільська культура стала джерелом
виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського
господарства (3,с.236(.

За часів Київської Русі головними видами сільськогосподарської
діяльності землеробство та скотарство. Сільське господарство було двох
видів: перший – великих землевласників, князів і бояр, яким належали
великі площі землі, да працювали вільні смерди, напіввільні ??? закупи
та невільні робітники-холопи – “челядь” (3,с.298(. На такі господарства
вказують поодинокі факти: наприклад, є згадка з року 1146 про 900 стогів
збіжжя в маєтку князя Ігоря Святославовича на Чернігівщині. Про розмір
господарства свідчить також те, що на дворі Святослава Ольговича в
Путивлі було 700 чоловік робітників. Другим видом господарства було
сільське дрібне господарство смердів.

Щодо регулювання землеробських та інших відносин в Київській Русі, то
діяли довший час звичаї, які з часом утворили звичаєве право. Крім того,
існували такі джерела права як “устави” та “уроки”.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є
певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також
встановлювалося право власності на землю.

Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів,
боярських і монастирських вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася
займанщина – освоєння вільних земель холопами і залежними селянами.
Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у
сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам,
слугам. Чим пізніша редакція Київської Правди, тим більше у ній даних
про розвиток феодальної вотчини (4,с.373(.

Отже, як висновок можна сказати, що право власності набувалося внаслідок
вкладення селянином своєї праці в оброблення землі.

Як вказує у своїй праці Н. Титова, що ще за часів Київської Русі було
відмічено таку особливість землі – її не можна вкрасти і вона є
нерухомою. Саме в “Руській Правді” майно було розмежовано на рухоме і
нерухоме (5,с.10-11(.

Творці першої пам’ятки права Київської Русі, виділили з умов найму
нерухомого майна особливі відносини, які одержали назву ??? або
землеробського закупу (ст. 71 “Руської Правди”). Ці відносини проф.
Київського університету М.Ф. Владимирський – Буданов у свій час назвав
селянською орендою (5,с.12-13(. Так уперше відбулося правове
відокремлення земельної нерухомості від майнової.

Слід також зазначити, що в період Київської держави, несли тягар сплати
чималих податків та повинностей. Це в свою чергу призвело до збідніння
селян-власників, що не могло не вплинути на розвиток землеробства.

Щодо скотарства, то воно було досить розвинутим. У Рафельштетєнському???
митному уставі згадується, що в ІХ ст. продавали руських коней, що мав
князь Святослав на Чернігівщині (6,с.135(.

Отже, як висновок можна сказати, що земельні відносини в Київській Русі
регулювалися як звичаєвими, так у правовими нормами. Вже тоді чітко
прослідковується певний взаємозв’язок земельних, майнових та трудових
відносин.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського та
Польщі мало значний вплив на розвиток сільського господарства і його
правового регулювання.

Правове становище селян ХІV-ХV ст. залежало від правового становища сіл.
Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий
статус селян в селах залежав від того, яке право в них було діючим.

Селянство було поділено на три категорії – смерди, невільники,
напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі (7,с.136-139(.

Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському
розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко
дотримуватися вимог актів литовських князів – “привілеїв” (наприклад,
Городельський привілей 1413 р. (п.4) чітко окреслює права
землевласників) (7,с.136-139(.

Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась
земельних відносин – “О права земские, о границах и о межах, о копах”.

У ХVІ ст. під впливом польського права відбувається еволюція права
землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або
панамшляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір
дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання
1557 р. “Устави на волоки”. Було визначено розмір волоки.

Залежно від повинностей селяни селіни поділялися на три категорії:

тяглі селяни;

ремісники і службові селяни;

чиншові селяни або данники.

“Устава на волоки” поділили усі землі на категорії, в залежності від їх
родючості.

Особливістю цього акта можна назвати те, що він регулював не тільки
земельні відносини, а й пов’язані з ними трудові (встановлюється
тривалість робочого дня та відпочинку (арт.22)).

Отже, як висновок можна підкреслити, що в період Литовської держави
сільське господарство було досить розвинутим, але все це було
результатом поневолення селянства.

В період національно-визвольної війни 1648-1654 рр., основними джерелами
права, які регулювали земельні відносини були правові звичаї, а також
продовжував діяти Статут Великого князівства Литовського 1588 р. Крім
того, значного значення набули гетьманські універсали (8,с.83(.

За Березневими статтями в Україні продовжувала діяти попередня правова
система. Велику роль виконувало звичаєве право.

В цей час було зроблено спробу кодифікації права. Внаслідок цього 1743
р. з’явився збірник “Права за якими судиться малоросійський народ”.

Згідно цього акту відбулися суттєві зміни в інституті права власності на
землю та в інших тісно пов’язаних з ними відносинах.

Збереглися способи набуття землеволодінь – спадкування, дарування,
обмін, купівля-продаж, освоєння нових земель.

З правового боку всі земельні володіння поділялися на два види – вотчина
і держання. Вотчини були у повній власності і могли вільно
відчужуватися. Держання були тимчасовими володіннями (8,с.85-89(.

У Запорізькій Січі була тільки колективна власність на землю, а остання
надавалася в користування за жеребкуванням.

Крім хліборобства, на Січі значного розвитку набуло і скотарство.

За словами І. Будзиловича та А. Юрченка, в період Запорізької Січі в
деяких випадках дозволялася оренда землі (9,с.63-67(. А з часом
починається формуватися інститут приватної власності на землю.

У ХVІІІ столітті становище селян значно погіршилося, внаслідок прийняття
таких актів: Універсал гетьмана К. Розумовського 1760 р. і указ Катерини
ІІ 1783 р., якими було остаточно закріпачено селян.

Отже, як видно з вище сказаного, правове регулювання земельних і
пов’язаних з ними відносин має значний вплив на розвиток сільського
господарства.

Сільське господарство з найдавніших часів відігравало важливу роль,
оскільки українські землі володіють великою родючістю. Тому приділялася
значна увага регулюванню цих відносин.

Потрібно також зазначити, що крім земельних відносин регулювалися також
майнові та трудові відносини (наприклад “Устава на волоки” 1557 року).
Трудові відносини селян були менш врегульованими. Зв’язок цих відносин
зображується, зокрема, у “займанщині” (10,с.141-149(.

В пам’ятках українського права з(являється врахування того, що
сільськогосподарське виробництво залежить від природно-кліматичних умов
(наприклад, в “Уставі на волоки” 1557 р.).

Отже, досвід правового регулювання в минулому є актуальним для
сьогодення. Це набуває великого значення у зв’язку з проведенням
земельної та аграрної реформи в Україні. Адже історичний досвід
правового регулювання суспільних відносин у сфері сільського
господарства дає змогу оцінити майбутню ефективність сучасних реформ
(10,с.141-149(.

Для найкращого проведення таких реформ, необхідно дослідити пам’ятки
українського права, що регулювали суспільні відносини у сфері сільського
господарства. Важливим є питання ефективності їх правового регулювання
та соціально-економічних наслідків перетворень та реформ, які
відбувалися на Україні з метою вироблення практичних рекомендацій щодо
законодавчого забезпечення аграрної реформи в Україні.

1.2

сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування
суспільних відносин в аграрному секторі економіки. Аграрна реформа – це
передбачена нормативно-правовими актами, система економічних,
організаційних, правових, соціальних та інших заходів, спрямованих на
створення множинності форм власності на землю та множинності форм
господарювання на ній, з метою підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва.

Слід також зазначити, що здійснення аграрної реформи неможливо без
належного правового забезпечення. З’ясування суті, структури та
особливостей аграрного законодавства дасть змогу виявити тенденції його
розвитку та вплив на реформування аграрних відносин.

В юридичній літературі поняття “законодавство” досліджується багатьма
авторами. Цей термін вживається поряд з іншими поняттями, такими як
“закони”, “законодавчі акти”, “акти законодавства”, причому нерідко вони
вживаються як синоніми. Це призводить до прогалин у законодавчому
регулюванні.

У творах знаного теоретика права Б. Кістяківського зустрічаємо розуміння
законодавства як найважливішої функції, яка у правовій державі
“цілковито підпорядкована народному представництву” (11,с.250(. Але таке
трактування є недоцільним, оскільки утотожнюється процес діяльності і
безпосередній результат цього процесу.

Крім того, законодавство розуміють як сукупність усіх чинних
нормативно-правових актів у державі. Інші автори подають поняття
“законодавство” як сукупність нормативно-правових актів найвищої
юридичної сили у державі, що приймаються найвищим представницьким
органом або референдумом (12,с.173(. Також пропонується таке визначення
законодавства як сукупність нормативно-правових актів вищої юридичної
сили у державі, якими є закони як результат безпосереднього
волевиявлення народу (референдуму) або його представницького органу
(Верховної Ради), а також численні міжнародні договори, згода на
обв’язковість яких надана Верховною Радою України (13,с.3(.

Аграрне законодавство України більшість вчених визначають як комплексну,
інтегровану і спеціалізовану галузь законодавства, що є системою
взаємопов’язаних і взаємоузгоджених уніфікованих та диференційованих
нормативно-правових актів, які є джерелом і формою виразу правових норм,
спрямованих на регулювання аграрних відносин (14,с.3-5(.

Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу пройшов декілька
етапів, які повністю відображали нові тенденції розвитку та
вдосконалення суспільних відносин у сфері аграрного сектора. Слід
підкреслити, що законодавство про аграрну реформу має свої істотні
особливості, зумовлені радикальними змінами форм власності і
господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у
збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів у цій сфері,
поглибленням їх спеціалізації і компетентності.

Так ож можна відзначити особливість законодавства про аграрну реформу в
Україні: аграрні відносини регулюються здебільшого у формі законів –
актів з вищою юридичною силою. В цьому аспекті важливим є збереження
тенденції до врегулювання аграрних відносин нормативно-правовими актами
вищої юридичної сили та дотримання з цього приводу суб’єктами
правотворчості вимог Конституції України.

Ядром аграрного законодавства є нормативно-правові акти, що забезпечують
проведення аграрної реформи.

На думку Н.І. Титової, аграрне законодавство про аграрну реформу має
відповідати таким основним засадам (15,с.6-9(:

пріоритетність сільського господарства в системі всіх галузей народного
господарства;

державна підтримка сільського господарства;

державно-правова охорона земель сільськогосподарського призначення;

визначення сільськогосподарської праці як найпрестижнішої та
забезпечення її стимулювання;

рівність всіх організаційних форм ведення сільського господарства,
вільний їх вибір;

державне забезпечення соціально-економічних умов життя та праці
селянина.

Оскільки основою аграрної реформи є земельна реформа, то багато
нормативно-правових актів присвячено саме регулюванню земельних
відносин. До них можна віднести, насамперед, постанову Верховної Ради
України “Про земельну реформу” (16,с.98(, Закон України “Про форми
власності на землю” (18,с.225( та інші нормативно-правові акти
земельного законодавства.

Розвиток законодавства про земельну реформу, яка є складовою аграрної
реформи пройшов чотири етапи свого розвитку (19,с.25-46(. Перший етап
розпочався в кінці 1990 року із прийняття постанови ВРУ від 18 грудня
“Про земельну реформу”. Слід зазначити, що цим було внесено зміни до
існуючого Земельного кодексу УРСР. Другий етап земельної реформи
асоціюється з прийняттям Закону України “Про форми власності на землю”
від 30 січня 1992 р. З цією подією пов’язують нову редакцію Земельного
кодексу 1992 року.

Наступний етап розпочався 10 листопада 1994 року, у зв’язку з виданням
Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення
земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (20(. Цим
указом було визначено суть і порядок паювання земель. В подальшому
прийнято спеціальний акт, що регулював порядок паювання земель,
переданих у колективну власність.

Четвертий етап земельної реформи став кульмінацією, оскільки було
прийнято новий Земельний кодекс від 25 жовтня 2001 року.

До актів, що забезпечують проведення аграрної реформи, слід також
віднести і акти, що мають на меті реформування не лише земельних, а й
інших видів суспільних відносин у сфері сільськогосподарського
виробництва. Це, зокрема, Закони України “Про селянське (фермерське)
господарство” (21,с.186(, “Про сільськогосподарську кооперацію”
(22,с.261(, “Про особливості приватизації майна в АПК” (23,с.136(, “Про
фіксований сільськогосподарський податок” (24,с.39( та ін.

Крім перерахованих нормативно-правових актів важливе значення при
проведенні аграрної реформи мають також акти цивільного законодавства:
Закони України “Про власність” (25,с.85(, “Про підприємства в Україні”
(26,с.272(, “Про підприємництво” (27,с.249( та інші.

Окремо слід виділити такі нормативно-правові акти як Закони України “Про
колективне сільськогосподарське підприємство” (28,с.272(, “Про селянське
(фермерське) господарство” (29,с.448(, а також Указ Президента України
від 3.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування
аграрного сектора економіки” (30,с.11-13( та інші.

Отже, аграрне законодавство про аграрну реформу пройшло ряд етапів свого
розвитку, кожний з яких відзначався прийняттям нових нормативно-правових
актів. Розвиток аграрного законодавства про аграрну реформу зумовив
виникнення нових правових інститутів аграрного права, серед яких можна
виділити: інститут аграрної реформи; інститут приватної власності на
землю; інститут сільськогосподарської оренди; інститут селянського
(фермерського) господарства; сільськогосподарської кооперації; інститут
приватизації майна в АПК та інші.

ІІ Розділ

2.1

наука аграрного права України – це комплексна, інтегрована і
спеціалізована юридична наука, що є системою знань про аграрне право як
галузь, його предмет, структуру та методи правового регулювання,
аграрно-правові норми та інститути, ,аграрне законодавство та окремі
нормативно-правові акти, практику їх застосування, з точки зору
закономірностей виникнення, функціонування, розвитку та напрямів
вдосконалення (48(.

Комплексність науки аграрного права полягає в неоднорідному складі
суспільних відносин.

Інтегрованість означає те, що в межах одного предмета правового
регулювання об’єднуються суспільні відносини, що виникають в різних
сільськогосподарських структурах.

Спеціалізованість аграрного права полягає у відображенні в змісті
аграрно-правових норм специфіки сільськогосподарського виробництва.

Слід також зазначити, що процес виникнення аграрно-правової науки сягає
до кінця 60-х – початку 70-х років.

Основою для формування аграрно-правової науки було сільськогосподарське
законодавство.

Вперше в науці думка про існування аграрного права була висловлена в
1967 році, професором Уіквадзе та М.І. Козирем в своїх працях.

Вчені, а саме М.І. Козирь дав поняття права, визначив предмет і методи
правового регулювання.

Думки вчених поділилися: одні підтримували існування аграрного права як
комплексної галузі права (М.І. Козирь, Н.І Титова, Бичкова), а інші
виступали проти (Шелестов, Янчук).

В світлі проведення аграрної та земельної реформи, а також виникнення
нових аграрно-правових інститутів аграрного права України все більшого
значення набувають наукові дослідження.

Роль аграрно-правової науки полягає в тому, що вона завдяки своїм
дослідженням дає змогу виявити основні проблеми сучасного періоду
розвитку нових правових інститутів та з’ясувати основні завдання її по
науково-правовому забезпеченню їх удосконалення.

Аграрно-правовою наукою аналізуються різні аспекти земельної та аграрної
реформи в Україні. До авторів, які досліджують проблеми реформування
аграрних відносин можна віднести В.З. Янчука, В.І. Андрейцева, В.І.
Сямчука, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульгу, Н.І. Титову та інших вчених (10(.

Потрібно також зазначити, що аграрно-правовою наукою активно повинні
використовуватися такі методи дослідження, як метод історизму та метод
порівнювального правознавства. Це створить можливості для ефективного
виконання наукового аграрного права України своїх функцій, особливо
евристичної, пізнавальної, інтерпритаційної, методологічної,
прогностичної.

Важливим напрямом у розвитку аграрно-правової науки є також її подальший
взаємозв’язок і взаємопроникнення з іншими галузями наукових знань, але
не тільки юридичних наук, але й інших суспільних і природничих наук.
Наукою аграрного права України мають використовуватись знання, відкриті
історичною, економічною та іншими науками, для виконання евристичної
функції, тобто для відкриття нових знань з метою розробки доцільних
рекомендацій щодо подальшого розвитку правового регулювання аграрних
відносин (10(.

Аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні відносини, що
виникають в аграрному секторі економіки, розробити основні засади нових
правових інститутів. Все це має бути спрямовано на реформування аграрних
відносин в нашій державі.

Саме завдяки аграрно-правовим науковим дослідженням, мають бути
вироблені рекомендації до вдосконалення нових правових інститутів
аграрного права.

Наука аграрного права має розробити основні засади і стратегії земельної
та аграрної реформи, їх правового забезпечення. Аграрно-правові наукові
дослідження мають бути спрямовані на визначення ролі земельної реформи в
аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі.

Важливу роль відіграє наука аграрного права у з’ясуванні змісту,
стратегії та етапів розвитку аграрної реформи.

Слід також зазначити, що аграрна реформа в Україні розпочалася без
попередньої розробки довгострокової цільової програми реформування
земельних відносин. Тому метода аграрної реформи мали часто спонтанний
характер і були неефективними.

Отже, аграрно-правова наука відіграє фундаментальну роль в проведенні
аграрної та земельної реформ. Саме наука повинна розробити засади і
стратегію проведення аграрної реформи, вона має спрямувати свої
дослідження на вдосконалення правового регулювання нових правових
інститутів аграрного права України.

2.2

сучасний період розвитку аграрного законодавства, який має забезпечити
реалізацію аграрної реформи, привів до виникнення нових правових
інститутів аграрного права України. У зв’язку з цим сформувалися нові
напрями наукових досліджень.

Аналіз наукових праць вчених дає можливість визначити основні проблеми
розвитку нових правових інститутів аграрного права України і з’ясувати
основні завдання науки по науково-правовому забезпеченню їх
вдосконалення.

Науковцями розробляються наукові засади аграрно-правових інститутів
земельної та аграрної реформи, права приватної власності на землі,
паювання земель, оренди земель, сільськогосподарської майнової оренди,
селянського (фермерського) господарства та деякі інші.

Серед авторів, які досліджують правові проблеми реформування аграрних
відносин слід відзначити В.З. Янчука, В.І. Андрейцева (19(, В.І. Семчика
(14(, Н.І. Титову (15,42(, О.В. Статівку (43(, П.Ф. Кулинича та інші.

Слід зазначити, що напередодні проведення земельної та аграрної реформ
не було розроблено відповідної наукової бази. Через те, заходи
проведення реформ мали часто спонтанний характер і тому були
неефективними. Тому потрібно детально розробити основні засади і
стратегії аграрної та земельної реформ; їх правового забезпечення. Існує
чимало досліджень з цього питання. Серед авторів можна назвати В.І.
Андрейцева, В.З. Янчука, В.І. Семчика, Н.І. Титову, М.В. Шульгу та
інших. Особливо потрібно відзначити дослідження В.І. Андрейцева, який
визначив мету земельної реформи (44,с.14(.

Ще одним напрямом аграрно-правових наукових досліджень є визначення
співвідношення аграрної та земельної реформ. Такі вчені як Н.І. Титова,
М.В. Шульга, П.Ф. Кулимич розглядають земельну реформу як ядро аграрної
рефрми.

Науково-правові засади інституту приватної власності на землі є
предметом дослідження багатьох юристів-аграрників. Серед них можна
назвати В.І. Андрейцева (44(, В.І. Сямчука (14(, , Н.І. Титову (15(,
Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульгу, В.З. Янчука. Важливими є також роботи В.В.
Носіна, В.К. Туревського, О.М. Вовк.

Ці вчені з’ясували суть, зміст поняття приватної власності на землі,
визначили правомочності власників земель, коло суб’єктів та об’єктів
права приватної власності на землі, здійснено наукове обгрунтування
механізму набуття та реалізації права приватної власності на землі.

В працях Н.І. Титової (42,с.10-15(, В.І. Андрейцева (19( визначено
поняття землі та землі сільськогосподарського призначення.

Крім того, поняття права приватної власності досліджується в роботах
В.К. Гуревського, П.Ф. Кулинича, М.В. Шульги. Професор В.І. Андрейцев
визначив ознаки приватизації земель (19,с.29-30(

Проблема паювання земель досліджувалась В.І. Андрейцевим (19,с.44-46(,
Н.І. Титовою, В.В. Носіком, М.В. Шульгою (41(, П.Ф. Кулиничем, В.І.
Федоровичем.

М.В. Шульга досліджує суть права на земельну частку. Щодо ознак
земельної частки (паю), то їх визначено В.В. Носіком та Т. Коваленком
(45(.

Інститут оренди земель було досліджено в працях О.О. Погрібного, М.В.
Шульги, П.Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка (1,с.63-67, І.А.
Войтюк, Н. Ільмицьку (46( та інші.

Цими вченими було з’ясовано поняття та ознаки оренди земель, зміст та
особливості договору оренди земель М.В. Шульга обгрунтував проблему
юридичної природи договору оренди земель.

Правовий інститут сільськогосподарської майнової оренди досліджений
недостатньо. Серед існуючих монографічних досліджень можна виділити
роботу професора О.О. Погрібного “Селянські господарства і оренда:
організаційно-правові питання” (35(. З цієї проблеми також є праці таких
вчених як В.А. Семлюк, І.А. Войтюк.

Науково-правові засади інституту сільськогосподарської кооперації
розробляються багатьма вченими-юристами. До них можна віднести праці
В.І. Семчика, Н.І. Титової Х47,с.25-27(, В.І. Федоровича, О.М. Соніма і
інших.

Особливо потрібно відзначити роботу В.І. Семчика “Кооперация и право”
(35(, де з’ясовано правові основи розвитку кооперації в Україні.

Вченими було досліджено історію сільськогосподарської кооперації,
юридичну природу, суть та ознаки сільськогосподарської кооперації.

В.І. Редорович дав визначення СГК, а також запропонував законодавчо
закріпити його юридичні ознаки.

Наукові проблеми правового регулювання членських відносин у СГК
досліджується такими вченими як Н.І. Титова В.І. Федорович.

Щодо нового інституту селянського (фермерського) господарства, то він
досліджується О.О. Погрібним, Н.І. Титовою, Т.П. Проценком, Л.В.
Логушем, М.І. Ващишин (35(.

Професор Н.І. Титова запропонувала визначення поняття СФГ, а також
визначила його як юридичну особу.

Щодо земельних відносин у СФГ, то вони досліджувались Н.І. Титовою, М.Л.
Вацишиним.

Правовий режим СФГ досліджують Н.І. Титова, В.І. Семчик, О.О. Погрібний,
Т.П. Проценко та інші вчені. Н.І. Титова бачить майбутнє у подальшому
зміцненні прав фермерів як приватних власників (35(.

Проблеми правового забезпечення соціального розвитку села досліджуються
Н.І. Титовою, Ц.В. Бичковою, В.І. Андрейцевим (19,с.21-25(, В.В. Носіком
та іншими вченими.

Н.І. Титова та Ц.В. Бичкова пропонують закріпити на конституційному
рівні принцип державної підтримки сільського господарства, принцип
державного забезпечення соціально-економічних умов життя і праці
селянина (15,с.6;49;с.38(.

Роль селянства в суспільстві було обгрунтовано професором Н.І. Титовою.

Правові питання приватизації майна в агропромисловому були грунтовно
досліджені І.В. Семчиком (35(.

Отже, виникнення нових аграрно-правових інститутів аграрного права
зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових
досліджень. Саме науково-аграрного права має сприяти процесу формування
та розвитку нових правових інститутів.

2.3

Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування
суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є
забезпечення існування множинності форм власності на землю та форм
господарювання на ній з метою підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва.

Здійснення аграрної реформи неможливе без її належного правового
забезпечення, особливого значення набуває проблема наукового
обгрунтування подальшого розвитку комплексної галузі законодавства –
аграрного законодавства.

Слід зазначити, що важливим є з’ясування структури та особливостей
аграрного законодавства, що дасть можливість виявити основні тенденції
розвитку даної галузі права та перспективи її вдосконалення
(31,с.95-102(.

Проблеми розвитку аграрного законодавства досліджувались багатьма
юристами. Потрібно відзначити, що комплексних наукових досліджень
сучасного аграрного законодавства є небагато.

Серед авторів слід виділити В.І. Семчика (14(, Н.І. Титову (15(, В.В.
Янчука, Ц.В.Бичкову (32,с.38-42,46(, Андрейцева (19(.велике теоретичне
значення мають дослідження проблеми сільськогосподарського законодавства
Н.І. Титової (15(, І.Ф. Кузьміна, Г.Є. Бистрова та інших вчених.

Крім того, важливу роль для з’ясуавння природи аграрного законодавства
мають дослідження вчених – представників науки колгоспного права.
Особливо треба відзначити праці В.З. Янчука.

У сучасній аграрно-правовій науці поняття аграрного законодавства дають
у своїх працях Н.І. Титова (15(, В.К. Гуревський (31(.

Кожна галузь законодавства, зазначає Н.І. Титова, “є окремим самостійним
і специфічним системним утворенням, що має об’єктивно-суб’єктивну основу
і складається із закономірно послідовної сукупності нормативних актів
(15(.

Слід також зазначити, Г.Є. Бистров вперше розробив наукову класифікацію
нормативно-правових актів аграрного законодавства за специфікою
юридичного типу правового регулювання аграрних відносин (уніфіковані та
диференційовані нормативно-правові акти) (31(.

Розвиток аграрного законодавства в Україні, покликаного забезпечити
реалізацію аграрної реформи, зумовив виникнення нових правових
інститутів аграрного права: інститут аграрної реформи; інститут
приватної власності на землю; колективної власності на землю; інститут
сільськогосподарської оренди; інститут селянського (фермерського)
господарства; сільськогосподарської кооперації та інші.

Але слід підкреслити, що розвиток аграрного має пройти вирішення
декількох проблем.

Наприклад, Н.І. Титова зазначає, що конституційні засади аграрного
законодавства, що були розроблені до прийняття Конституція України, не
знайшли повного відображення в Основному Законі. Конституція не
закріпила положення про пріоритетність розвитку сільського господарства,
принцип державної допомоги сільськогосподарським виробникам, державного
забезпечення соціально-економічних умов життя селянина та ін. (15(.

Потрібно також сказати, що деякі суспільні відносини, що виникають в
процесі сільськогосподарського виробництва довго не були врегульовані.

Наприклад, із запізненням були прийняті Закони ”Про сільськогосподарську
кооперацію”, “Про фіксований сільськогосподарський податок” (31(.
Законодавчого врегулювання потребують аграрно-трудові відносини, права
селян, правове становище державних, приватних, лінійних??? підприємств в
аграрному секторі економіки тощо. Крім того, потребує детального
врегулювання фінансова, договірна та кредитна діяльність в аграрному
секторі економіки, а також зовнішньоекономічна діяльність аграрних
об’єктів.

Актуальною проблемою є вироблення механізму приватизації земель (31(.

Слід також підкреслити, що більшість аграрних нормативно-правових актів
є нестабільними. Велика кількість змін була внесена до земельного
кодексу, Законів “Про власність”, “Про пріоритетність соціального
розвитку села та АПК в народному господарстві”, “Про селянське
(фермерське) господарство” та інших.

В деяких випадках, нові нормативно-правові акти суперечать вже існуючим.

Слід також сказати, що багато нормативно-правових актів мають суто
декларативний характер, оскільки немає механізму їх реалізації.

Це стосується, насамперед, Закону України “Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві”. Багато положень цього закону не діють.

Отже, сучасний розвиток аграрного законодавства є безсистемним.
Актуальною є проблема розробки і прийняття єдиного кодифікаційного акта.
Таким чином, як вважає Н.І.Титова, мають стати основи аграрного
законодавства України (15(. Прийняття такого акту є важливим для
підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин в
аграрному секторі економіки, а також могло б полегшити правозастосовчу
діяльність в цій сфері (31(. Прийняття такого акту дало б можливість
усунути усі протиріччя і прогалини в діючих нормативно-правових актах,
забезпечить їх єдність та взаємоузгодженість. Крім того, пропонується
прийняти і Закон України “Про сільське господарство” (33,с.125-128(.

У процесі розробки і прийняття цих нормативно-правових актів аграрного
законодавства України, важливу роль має відігравати аграрно-правова
наука, шляхом здійснення науково-теоретичних досліджень та розробки
конкретних рекомендацій щодо його класифікації, розробки визначень
основних понять сільськогосподарського виробництва.

Усі згадані особливості розвитку аграрного законодавства, вимагають
подальшого розроблення теорії законодавства, принципів його розвитку,
вироблення нових підходів до поняття, характеристики змісту, перспектив
розвитку аграрного законодавства.

Саме аграрно-правова наука має дослідити нові суспільні відносини, що
виникають в аграрному секторі економіки, виявити прогалини в їх
правовому регулюванні, розробки основні засади нових правових
інститутів, виробити чіткі визначення понять сільськогосподарського
виробництва.

Нові правові інститути вже досліджуються вченими: Н.І. Титовою, Л.В.
Логуш, М.С. Долинською, Ю. Шемшучником???, П. Кужиинцем???, В.
Медведчука, В. Семчиком, І. Бузиловичем, А. Юрчинко, І.А. Войтлоком та
іншими (31(.

Отже, аграрно-правова наука має сприяти розвитку нових правових
інститутів аграрного права так ефективному правовому регулюванню
аграрних відносин.

ІІІ Розділ

Аграрно-правові наукові дослідження юристів-аграрників з питань аграрної
реформи в Україні відіграють важливу роль, оскільки саме завдяки їм
вносяться пропозиції та рекомендації щодо прийняття багатьох
нормативно-правових актів.

Слід також зазначити, що виникнення нових правових інститутів у системі
аграрного права вимагають подальшого розроблення теорії законодавства,
принципів його розвитку. Потрібно також виробити нові підходи до понять,
характеристики аграрного законодавства. Крім того, потребують подальшого
дослідження нові суспільні відносини, які виникають в аграрному секторі
економіки.

Аграрно-правові наукові дослідження мають бути спрямовані на виявлення
певних прогалин чи нашарувань, які є зайвими в правовому регулюванні
нових аграрних відносин. Також потрібно розробити основні засади нових
правових інститутів. Крім того, глибшого дослідження вимагається до
визначення певних понять сільськогосподарського виробництва (31,с.102(.

Так, вже зараз нові правові інститути аграрного права досліджуються
такими вченими як Н.І. Титова, Л.В. Логуш, М.С. Долинський, П. Кулимич
та інші.

Отже, можна сказати, що основними напрямами розвитку аграрно-правових
наукових досліджень в сучасний період мають бути дослідження, спрямовані
на розробку певних рекомендацій щодо прийняття нових нормативно-правових
актів та вдосконалення діючих. Крім того, розвиток аграрно-правових
наукових досліджень має бути направлений на глибинне дослідження нових
правових інститутів аграрного права і їх ефективне правове регулювання.

Слід також зазначити, що економічні і правові проблеми аграрної реформи
були предметом дослідження спеціальної наукової конференції в Одесі
(1993 р.) та Міжнародного конгресу в Мінську (1999 р.) (34(.

До основних напрямів аграрно-правових наукових досліджень, які
потребують детального вивчення можна віднести наступні:

наукова розробка засад і стратегії земельної та аграрної реформи;

визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та
її місце в аграрній реформі;

з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи;

правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної
реформи;

радикальна зміна відносин власності на землі сільськогосподарського
призначення;

аналіз правового становища суб’єктів аграрної реформи;

роль держави у забезпеченні аграрної реформи;

охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного
реформування та деякі інші (35,с.130-131(.

Отже, важливим напрямом розвитку аграрно-правових наукових досліджень
можна вважати розробку фундаментальних засад і стратегії аграрної та
земельної реформи.

Слід також зазначити, що подальшого наукового обгрунтування та
відповідного законодавчого закріплення потребують питання щодо кола
суб’єктів права приватної власності на землі та обсягу їх
правомочностей. Крім того, потрібно визначити об’єкт права приватної
власності на землі, а також обмеження права приватної власності та інші.

Розвиток аграрного законодавства зумовив виділення як одного нового
правового інституту аграрного права – інституту оренди земель, який
регулюється Законом України “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р.
(36(.цей інститут вже досліджувався багатьма юристами-агрономами: О.О.
Погрібний, М.В. Шугога, І. Будзилович, А. Юрченко (37,с.63-67(,І. Сомлок
(38,с.35-39(, А. Берлач (39,с.15-18( та інші.

Детальнішого наукового дослідження вимагає правовий інститут
сільськогосподарської майнової оренди (35(.

Наука аграрного права повинна, шляхом розроблення відповідних
рекомендацій сприяти прийняттю спеціалізованого нормативно-правового
акта аграрного законодавства (у формі закону) з питань регулювання
оренди майна в сільському господарстві.

Ще одним важливим напрямом аграрно-правових наукових досліджень є
розвиток сільськогосподарського кооперативного законодавства.

Дискусійним в аграрно-правовій науці є питання щодо юридичної природи
сільськогосподарського кооперативу.

Наступний напрям досліджень пов’язаний як з одним новим правовим
інститутом – інститут селянського (фермерського) господарства.

Слід також сказати, що відбувається процес становлення як одного нового
правового інституту – інституту правового забезпечення соціального
розвитку села. Ця проблема є важливою і потребує детального наукового
обгрунтування, оскільки Закон УРСР “Про пріоритетність соціального
розвитку села ат агропромислового комплексу в народному господарстві”
фактично не діє, а його норми в більшості носить суто декларативний
характерному одним із напрямів розвитку аграрно-правових наукових
досліджень має бути створення ефективного механізму реалізації норм
даного нормативно-правового акту.

Ще одним напрямом аграрно-правових наукових досліджень, який потребує
подальшого розвитку є з’ясування соціальної ролі селянства та проблеми
гарантування його прав. На мою думку, це є важливо, оскільки права селян
завжди ставилися на другий план, а тому потрібно розробити чіткі
гарантії їх виконання.

Наступний напрям розвитку аграрно-правових наукових досліджень
стосується приватизації майна в агропромисловому комплексі. Це пов’язано
з тим, що досі відсутній попередньо розроблений та науково обгрунтований
план приватизації майна в агропромисловому комплексі. Потрібно створити
певну концепцію приватизації майна (40,с.57-59(.

Крім того, подальшого дослідження потребують аграрно-трудові відносини.
Ці відносини також потребують законодавчого врегулювання.

Ще одним напрямом аграрних досліджень можна назвати дослідження трудових
і економічних прав селян.

Також потребує детальнішого наукового дослідження правове становище
державних, приватних, сімейних підприємств в аграрному секторі економіки
та інших суб’єктів. Слід відзначити, що становище цих суб’єктів досі
регулюється, в основному, загальними нормативно-правовими актами
цивільного законодавства.

Ще одним напрямом аграрно-правових наукових досліджень є вироблення
механізму приватизації земель (35(.проблема розробки і прийняття єдиного
кодифікаційного акта аграрного законодавства є актуальною і потребує
наукового обгрунтування. Прийняття Основ аграрного законодавства України
мало би дуже важливе значення як для підвищення ефективності правового
регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки, так і для
полегшення правозастосовної діяльності у цій сфері. Це б дозволило
усунути протиріччя і прогалини в діючих нормативно0правових актах,
забезпечити їх єдність і взаємну узгодженість (31(.

Питання про те, чи є майном земельна нерухомість досліджувалось І.
Будзиловичем та А. Юрченком (1,с.45-48(. На їхню думку, земельні ділянки
– це земельна нерухомість, а не нерухоме майно. Тому державна реєстрація
земельної нерухомості має регулюватися не Цивільним, а Земельним
кодексом та іншими актами законодавства, що видаються відповідно до
нього. Отже, це питання потребує наукового обгрунтування
юристами-аграрниками.

Оскільки земельна реформа є ядром аграрної реформи, то важливими
напрямками аграрно-правових наукових досліджень є проблема розвитку
кредитування під заставу землі (іпотечне кредитування). Крім того,
дослідження потребують відносини державного управління земельними
ресурсами (41(.

Отже, як висновок, потрібно зазначити, що напрямів аграрно-правових
наукових досліджень є досить багато. Це пов’язано з виникненням нових
правових інститутів: земельної та аграрної реформ, права приватної
власності на землі, паювання земель, оренди земель та інших.

Як я вже зазначала, основними напрямками розвитку аграрно-правових
наукових досліджень з питань аграрної реформи є:

визначення кола суб’єктів права приватної власності на землі, об’єкту
цього права;

дослідження природи інституту сільськогосподарської майнової оренди,
потреба прийняття спеціалізованого нормативно-правового акта з цього
питання;

з’ясування юридичної природи сільськогосподарського кооперативу;

подальше дослідження інституту правового забезпечення соціального
розвитку села;

з’ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав;

створення концепції приватизації державного майна в агропромисловому
комплексі;

дослідження іпотечного кредитування;

вивчення питання державного управління земельними ресурсами;

наукова розробка засад і стратегії земельної та аграрної реформ; їх
правового забезпечення;

визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та
її місце в аграрній реформі;

з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи;

правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної
реформи;

зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення;

аналіз правового становища суб’єктів аграрної реформи;

роль держави у забезпеченні аграрних перетворень;

проблема законодавчого забезпечення аграрної реформи;

охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного
реформування та інші (35,с.130-131(.

Отже, як висновок, слід підкреслити, що в результаті виникнення нових
правових інститутів аграрного права України з’явилася потреба в їх
науковому обгрунтуванні та дослідженні.

Потрібно також зазначити, що чисельні наукові праці юристів-аграрників
сприяють подальшому розвитку та вдосконаленню нових правових інститутів.

На жаль, існує чимало ще не вирішених проблем, які потребують наукового
обгрунтування.

Отже, наука аграрного права має сприяти процесу формування та розвитку
нових аграрно-правових інститутів і цим самим допомагаючи в реформуванні
аграрного сектора економіки України.

Висновки

З прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1998 року Основного
Закону нашої держави започаткувало якісно новий етап в розвитку
національної правової системи, що зумовлює необхідність здійснення
державно-правової реформи, одним з основних напрямів якої є аграрна
реформа. Метою останньої є створення множинності форм власності на землю
та множинності форм господарювання на ній, з метою підвищення
ефективності сільськогосподарського виробництва. Аграрна реформа
спрямована на реформування земельних, майнових, трудових та інших
відносин.

Ядром аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється з метою з
метою збільшення ефективності використання земель та забезпечення їх
належної охорони. Це процес створення організаційно-правових,
економічних, наукових та інших засад, для здійснення різних форм
господарювання на землі. Перед земельною реформою поставлено ряд
важливих завдань.

Отже, аграрна реформа охоплює і земельну реформу, яка регулює тільки
земельні відносини.

Отже, моя кваліфікаційна робота висвітлює наукові засади здійснення
аграрної реформи в Україні. Оскільки коли наука аграрного права має
розробити основні засади і стратегії здійснення аграрної реформи. Вона
повинна дослідити можливості та ефективність правового регулювання нових
правових інститутів аграрного права, з метою реформування суспільних
відносин в аграрному секторі економіки.

В своїй роботі я постаралась висвітлити історичні пам’ятки правового
регулювання аграрних відносин і їх значення для аграрної реформи. Я
звернула увагу на основні джерела права, які діяли в минулому та
регулювали аграрні відносини на протязі декількох століть, а саме
починаючи із найдавніших часів і аж до ХІХ століття. В цьому плані
важливим є їх наукове значення.

Крім того, я постаралась висвітлити розвиток законодавства про аграрну
реформу вже в незалежній Україні.

Особливу увагу я присвятила науково-правовим засадам реформування
аграрних відносин, висвітлила основні напрями аграрно-правових наукових
досліджень в сучасний період, а також напрями їх розвитку в майбутньому.

Особливу увагу я приділила проблемам правового забезпечення аграрної
реформи в Україні та ролі в цьому аграрно-правової науки.

Отже, як висновок можна сказати, що дослідження історичних джерел
аграрного законодавства дасть можливість визначити основні і тенденції
розвитку аграрного законодавства з питань аграрної реформи. Історичний
досвід правового регулювання у сфері сільського господарства дає
можливість оцінити ефективність сучасних реформ. Щодо ролі
аграрно-правової науки в реформуванні суспільних відносин, то вона має
бути основою для вдосконалення нових правових інститутів і покращення їх
правового регулювання.

Основними напрямами розвитку є вдосконалення даних правових інститутів,
з метою реформування аграрних відносин. Праці вчених-юристів відіграють
в цьому плані важливу роль.

Отже, наука аграрного права повинна розробити системні підходи до
врегулювання нових суспільних відносин в аграрному секторі економіки і
має бути спрямована на вирішення окремих проблем правового забезпечення
аграрної реформи в Україні.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020