.

Лізинг (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1499 17337
Скачать документ

РЕФЕРАТ

На тему:

Лізинг

ПЛАН

1. Зміст, об’єкти та види лізингу.

2. Фінансовий лізинг як джерело фінансування інвестиційних проектів,
його ознаки та організація.

3. Учасники лізингових операцій, їх взаємовідносини та регулювання.

4. Порядок визначення розміру лізингового платежу. Графік лізингових
платежів, його зміст і порядок складання.

5. Лізингові контракти, їх призначення, види та склад.

6. Лізинг в Україні: стан і перспективи розвитку.

Традиційні фінансові послуги, які банки надають підприємствам та
організаціям, не завжди допомагають останнім сповна розв’язувати свої
проблеми. Адже проблеми, частіше за все, пов’язані з оновленням чи
вдосконаленням основних фондів підприємств і потребують довгострокових
інвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. У
сучасних умовах лізинг – це альтернативна форма фінансування, в якій
поєдналися орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. З
позиції банків – це один із шляхів диверсифікації видів банківської
діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло
клієнтів та підвищити свою прибутковість.

1. Зміст, об’єкти та види лізингу.

У Законі України “Про лізинг” термін “лізинг” трактується як
“підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних чи
залучених фінансових коштів та полягає у наданні лізингодавцем у
виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є
власністю лізингодавця чи придбане їм у власність за дорученням та
узгодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за
умовою сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів”. У
новому проекті Закону “Про лізинг” передбачається більш чітке визначення
лізингу «як строкове та платне відповідно до визначених конкретною
угодою умов, користування майном (у тому числі спеціально придбаним на
замовлення), що передається лізингоотримувачу особою, яка є власником
цього майна (лізингодавцем). Тобто лізинг може виступати формою
строкового та платного користування майном.

Лізингу притаманні особливі риси, що суттєво відрізняють його від інших
форм бізнесу. Серед них:

1) наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

2) тип майна, що надається у лізинг, визначається лізингоотримувачем за
погодженням з лізингодавцем та переважно представлений об’єктами
основних фондів виробничого призначення;

3) термін лізингу майна, як правило, співвідноситься з періодом
амортизації цього майна. У класичному розумінні лізинг – довгострокова
операція;

4) періодичність виплат лізингових платежів установлена в договорі;

5) можливість викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю;

6) широке коло учасників;

7) забезпеченість лізингової угоди майном – об’єктом лізингу.

Головні об’єкти лізингу – елементи активної частини основних фондів.
Згідно із Законом України “Про лізинг” не можуть бути об’єктами лізингу
об’єкти оренди державного майна, земельні ділянки та інші природні
об’єкти.

Залежно від характеру об’єкта лізингу розрізняють лізинг рухомого майна
(машинно-технічний) та лізинг нерухомого майна. Об’єктами лізингу
рухомого майна є: транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі,
літаки, вертольоти, судна); будівельна техніка; засоби теле- та
дистанційного зв’язку; верстати; засоби обчислювальної техніки; інше
виробниче обладнання, механізми та прилади.

До об’єктів лізингу нерухомості належать будівлі та споруди виробничого
призначення.

У закордонній практиці лізинг класифікують за основними ознаками, серед
яких: склад учасників угоди, тип майна, ступінь його окупності, умови
амортизації, обсяг обслуговування, сектор ринку, характер лізингових
платежів, методи фінансування лізингу тощо.

Залежно від складу учасників угоди розрізняють прямий лізинг, за якого
власник майна (постачальник) самостійно передає об’єкт у лізинг
(двостороння угода), та опосередкований лізинг, коли передача майна
здійснюється через посередника. В останньому випадку має місце класична
тристороння операція або при складних лізингових операціях –
багатостороння операція з великою кількістю суб’єктів угоди.

Різновидом прямого лізингу можна вважати зворотній лізинг (ліз-бек), за
яким власник майна передає право власності на нього майбутньому
лізингодавцю на умовах купівлі-продажу та одночасно вступає з ним у
відносини як користувач цього майна. Це не виключає можливості
наступного викупу майна після закінчення терміну угоди та відтворення
права власності на нього постачальника-користувача.

Залежно від характеру об’єкта лізингу розрізняють лізинг рухомого майна
(машинно-технічний) та лізинг нерухомого майна.

За ступенем окупності майна виділяють:

* лізинг з повною окупністю, за якого протягом терміну дії однієї угоди
відбувається повна виплата вартості об’єкта лізингу;

лізинг з неповною окупністю має місце, коли протягом терміну дії однієї
угоди окупається лише частина вартості майна. Залежно від умов
амортизації розрізняють:

* лізинг з повною амортизацією та відповідно з повною виплатою вартості
об’єкта;

* лізинг з неповною амортизацією, отже з частковою виплатою вартості.

Відповідно до двох останніх ознак виділяють фінансовий та оперативний
лізинг, які дуже пов’язані між собою.

До фінансового лізингу належать, як правило, контракти, що передбачають
сплату протягом чітко встановленого строку лізингових платежів, величина
яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця,
пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для
забезпечення йому певного прибутку.

Операції оперативного лізингу характеризуються тільки частковою
амортизацією об’єкта лізингу протягом одного строку лізингування;
здійсненням більшої частини обов’язків, пов’язаних з обслуговуванням
майна, за рахунок лізингодавця.

За обсягом обслуговування об’єкта, що передається у лізинг, вирізняють:

* чистий лізинг, коли лізингоотримувач зобов’язується здійснювати все
обслуговування лізингуючого об’єкта;

* лізинг із повним набором послуг, коли лізингодавець має надавати
повний набір послуг за об’єктом лізингу;

* лізинг із частковим набором послуг.

За характером лізингових платежів розрізняють:

* лізинг із грошовим платежем, коли всі платежі здійснюються у грошовій
формі;

* лізинг із компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у формі
постачання товарів, вироблених на даному обладнанні, або у формі надання
зустрічних послуг;

* лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються названі вище форми
оплати.

Стосовно податкових та амортизаційних пільг окремо виділяють:

• фіктивний лізинг, коли угода має спекулятивний характер та укладається
з метою отримання необґрунтованих податкових та амортизаційних пільг;

• дійсний лізинг, коли при укладанні угоди вказана вище мета не є
основною та визначною.

Відповідно до чинного Закону України «Про лізинг» в Україні можливо
реалізувати лише два види лізингу – фінансовий та оперативний і три
форми лізингу – зворотний, пайовий та міжнародний.

До міжнародного, або зовнішнього, лізингу належать угоди, в яких хоча б
одна сторона чи всі сторони одночасно є представниками різних країн. До
цієї форми лізингу можна віднести угоди, які проводить лізингодавець і
лізингоотримувач однієї країни, якщо хоча б одна сторона будує свою
діяльність та має капітал спільно із іноземною фірмою, наприклад,
виступає спільним підприємством.

2. Фінансовий лізинг як джерело фінансування інвестиційних проектів,
його ознаки та організація.

У новому законопроекті “Про лізинг” фінансовий лізинг визначається як
«договір, гідно з яким лізингоотримувачу передається у користування на
визначений договором термін майно (предмет лізингу), яке спеціально
придбане лізингодавцем відповідно до визначених у договорі з
лізингоотримувачем специфікації та умов, яке лізингоотримувач може
отримати у власність після закінчення терміну користування ним та у
випадку оплати повної визначеної договором ціни.

Особливими ознаками такого виду лізингу є:

* довгостроковий характер такої послуги;

* господарське відношення до об’єкта як до власності;

* виключне право лізингоотримувача на користування майном протягом
усього терміну дії лізингової угоди;

* можливість придбання об’єкта за залишковою вартістю після закінчення
строку лізингової угоди;

* страхування та відповідальність за майно, як правило, несе
лізингоотримувач;

* можливість реалізації опціону на купівлю лізингоотримувачем об’єкта
лізингу за залишковою вартістю після закінчення основного терміну
лізингу.

Згідно із дослідженнями американських економістів банк може брати участь
у лізинговому бізнесі прямо та опосередковано (шляхом фінансування
лізингової компанії).

Якщо з метою фінансування лізингового проекту банківська установа бере
опосередковану участь у лізинговому бізнесі, то, як правило, створюється
власна дочірня лізингова компанія і банк здійснює її кредитне
обслуговування. Відомо, що 75–80 % від загальної кількості лізингових
компаній у світі створені банками або контролюються ними. Схема
організації лізингу за опосередкованою участю банку подана на рис. 1.

Рис 1. Організація опосередкованого лізингу

Відмінністю такої схеми фінансування від прямого кредитування є
наявність фінансового посередника між банком і лізингоотримувачем, однак
загальновизнана практика кредитування тут повністю зберігається.
Безпосередньо банківський позичальник –. лізингова компанія –
розглядається як фінансовий посередник. Реальним позичальником
вважається лізингоотримувач, що використовує свої активи у виробничих
цілях для отримання грошових надходжень, щоб виплатити лізингові платежі
і тим самим забезпечити погашення боргу за позичкою лізингової фірми.

У такому випадку аналіз проекту ускладнюється, оскільки доводиться
аналізувати як лізингову компанію, так і лізингоотримувача.

В організації лізингового процесу за умови опосередкованої участі банків
можна умовно виділити три етапи. На першому етапі здійснюється необхідна
підготовча робота для укладення юридичних договорів. Важлива роль цього
етапу обумовлена складним характером багатосторонніх відносин при
лізингу, який потребує докладного вивчення всіх умов та особливостей
кожного етапу організації операції. Лізингові процедури, які
здійснюються на цьому етапі, оформлюються у таких документах: заявці,
яку отримує лізингодавець від майбутнього лізингоотримувача; висновку
про платоспроможність лізингоотримувача та ефективність лізингового
проекту; замовленні-наряді, який направляється лізингодавцем
постачальнику; кредитному договорі, що укладається лізинговою компанією
з банком про надання позички для проведення лізингових операцій.

Значна роль у лізинговому процесі належить другому етапу, на якому в
три- та двосторонніх договорах закріплюється лізингова операція.
Лізингові відносини, що складаються на цьому етапі, оформлюються у таких
документах: договорі купівлі-продажу об’єкта лізингу; акті прийняття
об’єкта в експлуатацію; лізинговій угоді; договорі на технічне
обслуговування майна, що передається у лізинг; договорі на страхування
об’єкта лізингу.

Третій етап лізингового процесу включає період користування об’єктом
лізингу. На цьому етапі лізингові операції знаходять відображення у
бухгалтерському обліку та звітності; здійснюється виплата лізингових
платежів лізингодавцю, а після закінчення терміну лізингу оформлюються
відносини щодо подальшого використання майна.

Участь банків у створенні лізингової компанії має ряд переваг, а саме:
можливість кредитування за рахунок залучених коштів, зменшення ризиків
банку, що пов’язані із проведенням лізингових операцій. У свою чергу у
банківських лізингових компаній з’являється можливість отримання
пільгових кредитів від своїх засновників, гарантій від банку, можливість
отримання матеріально-технічної бази банку. При цьому скорочуються
витрати на функціонування офісу компанії, коли його розміщено на
території банку. Задовольняючи значні кредитні потреби лізингових
компаній, банки тим самим отримують можливість впливати на масштаби,
напрями та обсяги лізингових операцій, а отже на розвиток конкретних
видів лізингу та лізингового бізнесу в цілому.

Якщо банк виступає безпосередньо як лізингодавець, то має місце прямий
метод участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі.

Порівняно з новоствореними лізинговими компаніями банки мають ту
перевагу, що їх організаційне оформлення вже завершено; для проведення
ними лізингових операцій необхідно виділити у їх структурі спеціальне
управління, до складу якого повинні увійти працівники з необхідним
досвідом банківької роботи та вичерпними знаннями лізингового бізнесу.

Привабливість лізингової операції для комерційних банків пояснюється
наявністю реального матеріального забезпечення, оскільки кредитор
зберігає за собою право власності на об’єкт забезпечення. Посилення
права банку по процедурі стягнення забезпечення має привести до якісного
покращання кредиту та сприяти підвищенню якості інвестиційних проектів.
Крім того, безпосередня участь банківської установи як одного із
суб’єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити коло
своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів
банку, підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх
кількість, зміцнити традиційні зв’язки та встановити нові взаємовигідні
партнерські відносини з клієнтами.

Перевага лізингового бізнесу полягає також у високому ступені його
рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове
джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім того, комерційні банки
у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити кошти за рахунок
відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з кредитними
операціями довгострокового характеру.

На нашу думку, зважаючи на головні питання при опрацюванні концепції
розвитку банківської системи – максимальне сприяння у перспективі
комерційних банків вітчизняному товаровиробнику, банкам слід всебічно
поширювати пряму участь у лізинговому бізнесі.

3. Учасники лізингових операцій, їх взаємовідносини та регулювання.

Основними суб’єктами лізингової угоди є сторони які мають безпосереднє
відношення до об’єкта операції.

Зазвичай виділяють три основні суб’єкти лізингових відносин:

1) лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, який передає в
користування майно за договором лізингу;

2) лізингоотримувач – суб’єкт підприємницької діяльності, що одержує в
користування майно за лізинговою угодою;

3) продавець лізингового майна або його безпосередній виробник.

Виробником або продавцем об’єктів лізингу в Україні може виступати
будь-яка юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних
підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої
не суперечить вимогам міжнародних і національних норм, що зафіксовані у
положеннях ГАТТ, та організована на підставі Оттавської Конвенції з
міжнародного фінансового лізингу.

Тож, зосередимо увагу на особливостях кожного типу учасників лізингового
ринку в Україні.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою
ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До
них доречно віднести компанію “Лізинг-Техніка”, концерн “Електрон”.
Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське
господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт).
Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи
муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних
бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу:
ВАТ “Украгромашінвест” та ВАТ “Укртранслізинг”, що були створені
рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести
правонаступника дирекції Державного лізингового фонду – державне
лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє в Україні з квітня
1999 р. Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є
використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи
повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями.

До цього ж типу учасників, що діють на лізинговому ринку, доцільно
віднести також регіональні організації (наприклад, Харківська
регіональна лізингова компанія, лізингова компанія “Євро-Сиваш”) чи
фонди, які створені для підтримки малого бізнесу та отримали ліцензію
на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації “Укрлізинг” на
території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів,
серед яких за ступенем активної участі у розвитку лізингового бізнесу
можна виділити Західно – Українське регіональне об’єднання “Захід
лізинг”, Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що
притаманні таким суб’єктам лізингового бізнесу, є:

1) жорстка орієнтація на здійснення лізингових операцій з певною
спеціалізованою групою клієнтів;

2) здійснення лізингових операцій на основі пільгового фінансування.

З метою підтримки розвитку лізингового бізнесу в країні створений та діє
Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за
рахунок бюджетних відрахувань.

Наступну групу основних учасників в Україні представляють такі, що
створені торгівельними компаніями, чи інші, що не мають безпосереднього
зв’язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами.
Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних
клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання.
Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ “Серго-Гамма-Лізинг”,
дочірнє підприємство “Ханса-Лізинг-Україна”.

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого
розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в
нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на
лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є
фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських
підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу.
Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України
виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft;
нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing
(Австрія).

Найпотужнійшу групу учасників, що активно функціонують на ринку лізингу
в Україні, представляють комерційні лізингові компанії, які створені
банками, чи спеціалізовані відділи комерційних банків. Вони надають
лізингові послуги широкому колу клієнтів, але не виключені й такі
випадки, коли банк надає перевагу лише власним постійним клієнтам.
Українською практикою прийнято, що комерційні банки не тільки фінансують
діяльність лізингових компаній, а й рекомендують своїх клієнтів до
обслуговування безпосередньо лізинговою компанією. Очевидно, що такого
виду лізингові компанії, які входять до структури великих комерційних
банків, мають також високий потенціал, значне коло клієнтів та займають
високу позицію на лізинговому ринку. Прикладом такого роду структур в
Україні є: ЗАТ “Фінансово-лізинговий дім”, лізингова компанія
“Аваль-лізинг”, лізингова компанія “Укрексімлізинг”, лізингове
відділення банку “Надра”.

Активними учасниками функціональної інфраструктури ринку лізингового
бізнесу крім зазначених вище є:

* страхові компанії, які забезпечують захист майнових і фінансових
інтересів лізингодавців та лізингоотримувачів, виробників;

* інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, які акумулюють грошові
кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;

* консалтингові фірми, що допомагають лізингоотримувачу отримувати
якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингового
бізнесу.

Залежно від економічних умов кількість учасників операцій може
змінюватися. У ряді випадків у лізинговому бізнесі можуть брати участь
брокерські фірми, які безпосередньо не займаються наданням лізингового
майна, а виконують роль посередників між постачальником,
лізингоотримувачем та лізингодавцем. Коли мають місце великі угоди, то
кількість учасників може збільшуватися за рахунок підключення
брокерських фірм, трастових корпорацій, фінансуючи закладів та інших
суб’єктів. Склад учасників угоди скорочується, якщо між постачальником
та лізингодавцем виступає одна й та сама особа: у таких випадках
питаннями лізингу займаються дочірні лізингові компанії, які створюються
виробниками обладнання.

4. Лізингові контракти, їх призначення, види та склад.

Після досягнення узгодженості між лізингодавцем та лізингоотримувачем,
визначення процедури організації лізингових взаємовідносин та отримання
повідомлення від постачальника про готовність виконання заявки
розпочинається важливий етап – юридичне закріплення економічних
стосунків.

Для досягнення цієї мети звичайно оформляються такі документи: кредитний
договір між лізинговою компанією та банком про позички для проведення
лізингової операції; договір купівлі-продажу об’єкта лізингу; акт
прийняття-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію; угода з технічного
обслуговування обладнання; угода зі страхування майна, переданого в
лізинг; лізингова угода. Основним юридичним документом, що закріплює
право користування об’єктом лізингу, виступає лізингова угода.

Як свідчить закордонний досвід1, лізингова угода може будуватися у
функціональному чи в умовно-правовому плані.

Перший варіант договору представлений послідовним переліком можливих
операцій, пов’язаних з його реалізацією: купівля, транспортування,
монтаж, ремонт, виплата лізингових платежів, страхування та ін. При
цьому в кожному з пунктів зазначаються права та обов’язки сторін.

У другому варіанті угода поділяється на пункти, в яких перелічуються
умови її прийняття та розірвання, окремо права та обов’язки
лізингоотримувача, лізингодавця, права та обов’язки третіх сторін, якщо
такі є, та ін.

Так, умовно-правовий договір зазвичай містить такі положення:

1) пропозиція по лізингу, в якій висвітлюються вимоги до організації
лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого така операція повинна
бути укладена;

2) умови лізингу. В цей розділ входять основні показники операції: назва
майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови постачання,
платежів, сплата податків, внесків;

3) зміст договору, де зазначається основні принципи лізингу
(використання обладнання, можливість суборенди тощо);

4) умови прийняття договору;

5) особливості відмови від договору та його розірвання. Тут
передбачаються також можливі дії сторін у випадку непогодження з
розірванням договору;

6) права та обов’язки лізингоотримувача в процесі реалізації угоди;

7) права та обов’язки лізингодавця.

Умовно-правова угода зазвичай завершується загальними положеннями по
оформленню договору, повноваженнями основних суб’єктів, умовами дії
угоди.

Угоди функціонального типу будуються за принципами послідовного опису
дій лізингодавця та лізингоотримувача з реалізації угоди. Як приклад
побудови функціональної угоди можна привести таку послідовність:

1) сутність і предмет договору;

2) порядок оформлення та прийняття договору;

3) приведення договору в дію;

4) зв’язок лізингодавця з постачальником, транспортування, монтаж майна
тощо;

5) страхування предмета лізингу;

6) оформлення зворотного зв’язку між лізингодавцем та
лізингоотримувачем, лізингоотримувачем та постачальником;

7) використання лізингового майна;

8) проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування майна;

9) підготовка спеціалістів підприємства-лізингоотримувача до роботи на
об’єкті лізингу. Надання супутньої документації;

10) пролонгація договору та купівля майна, що було в користуванні;

11) виплата лізингових платежів та інших компенсацій;

12) розірвання договору;

13) закінчення дії угоди.

Однак у більшості випадків використовують принцип комбінування угод, де
реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового
договору.

При цьому лізинговий договір включає такі положення:

1. Предмет договору.

2. Порядок постачання та прийомна майна.

3. Права та обов’язки сторін.

4. Використання майна, ремонт та модифікації.

5. Страхування.

6. Строк лізингу.

7. Лізингові платежі та штрафні санкції.

8. Відповідальність сторін.

9. Порядок вирішення спорів.

10. Умови дострокового розірвання договору.

11. Дія сторін після завершення угоди.

12. Інші умови.

13. Форс-мажорні обставини.

14. Юридичні адреси та банківські реквізити.

5. Лізинг в Україні: стан і перспективи розвитку.

Лізинг в Україні все ще перебуває на межі свого формування, незважаючи
на свідчення статистичних звітів Всеукраїнської асоціації лізингу
“Укрлізинг”, що за останні 3 роки обсяг лізингових послуг в Україні зріс
майже на 30 % та склав 50 млн. дол. США. Однак весь обсяг лізингу не
перевищує 10–12 % його попиту в промисловості України.

Для того щоб ринок лізингових послуг ставав більш дійовою та прозорою
складовою сучасного ринку капіталів необхідно створити міцне підґрунтя
для його розвитку – сприятливу законодавчо-нормативну базу, яка б у
подальшому забезпечила ефективне функціонування лізингового бізнесу.

Сприятливий законодавчо-нормативний клімат є запорукою розвитку лізингу,
тому що дійсно визнає його реальним і дієздатним, спроможним пробудити
інтерес усіх зацікавлених у такому бізнесі сторін. Адекватний
нормативний режим лізингу спроможний забезпечити йому рівне чи навіть
сприятливіше підґрунтя для розвитку порівняно з іншими методами
фінансування.

Зокрема, права та обов’язки лізингодавця як юридичного власника
обладнання і права та обов’язки лізингоотримувача як користувача повинні
бути чітко визначеними. Юридичному власникові потрібен простий та
ефективний процес повернення активу, якщо умови лізингової угоди будуть
порушені з боку лізингоотримувача, включаючи автоматичне право
повернення власності без тривалих судових процедур, право вимагати
виплати лізингового боргу та інше відшкодування збитків. Якщо повернення
власності полегшено у правовому та юридичному аспектах, лізингові
компанії можуть у такому випадку оформлювати більш ризиковані операції,
ніж в інших випадках, та встановлювати більш низькі премії за ризик в
угодах лізингу, що впливає на вартість угоди.

Лізингоотримувач повинен мати право використовувати обладнання та
отримувати повну віддачу від активу. Як правило, лізингоотримувач також
має право ставати власником при здійсненні заздалегідь узгодженого
опціону придбання при закінченні лізингової угоди. Водночас
лізингоотримувач зобов’язаний своєчасно вносити лізингову плату, а також
страхувати та обслуговувати обладнання.

Оскільки більшість лізингових компаній не здійснюють депозитних операцій
для фізичних осіб і не беруть участі у ринках грошових коштів, якими
оперують центральні банки, вони беззастережно відносяться до структур з
помірним ризиком діяльності та підлягають меншому регулюванню з боку
держави, ніж комерційні банки. Однак у розвинутих країнах, де регулюючі
органи спостерігають за лізингом (загалом це центральний банк чи
міністерство фінансів), останні часто здійснюють контроль за
ефективністю через фінансову звітність з метою визначення відношення
максимального боргу до акціонерного капіталу, мінімальних потреб
капіталу. Кінцевим завданням таких перевірок є визначення допустимого
ступеня свободи для лізингової компанії.

Більшість країн мають податкові режими, сприятливі для здійснення
інвестицій та розвитку малих підприємств, тому вбачається правильним
надавати фінансові пільги лізинговим компаніям, які займаються
перспективним фінансуванням і таким чином можуть сприяти розвитку малого
і середнього бізнесу країни.

Аналізуючи законодавчу базу лізингу в Україні слід зазначити, що такий
вид бізнесу розпочав визначний етап свого формування як нової форми
фінансування практично на початку 1998 р. із прийняттям Закону України
«Про лізинг». До цього періоду існування лізингу як різновиду орендних
операцій регламентувалося законами «Про оподаткування прибутку
підприємств», «Про господарські товариства», «Про підприємства в
Україні».

Уперше лізинг як новий вид послуг був згаданий в п. 9 першої частини ст.
З Закону України «Про банки та банківську діяльність», де банкам
дозволялося здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва
для передачі їх у лізинг». Оскільки головним завданням банку як
лізингодавця є фінансування угод, то у Положенні Національного банку
України “Про кредитування” № 246 від 28.09.95 р., лізинг розглядається
як форма майнового кредиту.

Зрозуміло, що термін лізингу у вищезазначених документах зазвичай
ототожнювався з поняттям, яке було широковживаним

зрозумілим у той час – орендою, а це породжувало значне коло питань та
викликало непорозуміння на законодавчому рівні.

Сьогодні Закон України “Про лізинг” слід розглядати у комплексі із
законами “Про банки та банківську діяльність”, “Про інвестиційну
діяльність”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на
додану вартість”.

У Законі України “Про лізинг” сформульовані визначення лізингу (ст. 1),
фінансового та оперативного лізингу (ст. 4), котрі заміняють неточні їх
формулювання у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно з чинним Законом “Про лізинг” (ст. 6) договір лізингу можна
укладати у формі як тристоронньої (між усіма основними суб’єктами
лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоотримувачем)
угоди.

У ст. 7–18 фактично розглядається зміст угоди лізингу. При цьому права
та обов’язки сторін у процесі роботи над Законом були розширені з
урахуванням положень нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за угодою фінансового лізингу, зараховується на баланс
лізингоотримувача, а за угодою оперативного лізингу – залишається на
балансі лізингодавця (ст. 9).

Об’єкт лізингу протягом усього терміну дії лізингової угоди є власністю
лізингодавця. Право власності на об’єкти фінансового лізингу
придбавається лізингоотримувачем лише після виплати вартості об’єкта
лізингу. При банкрутстві лізингоотримувача, арешті чи конфіскації його
майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна
лізингоотримувача та підлягає поверненню лізингодавцеві.

Закон розглядає також питання бухгалтерського обліку та звітності
відносно лізингових операцій, порядку виплати мита, податку на додану
вартість та акцизного збору при імпортуванні об’єкта лізингу, реєстрації
угоди лізингу (ст. 19–21).

Важливо, що заключними положеннями (ст. 22) визначено: раніше прийняті
закони та нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечать
цьому Закону.

У цілому Закон відповідає сучасним поглядам на визначення та регулювання
лізингового бізнесу. Він не суперечить положенням Конвенції з
міжнародного фінансового лізингу, що дозволяє українським лізинговим
компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій
інтеграції.

Разом з тим, прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд
суттєвих недоліків. Одним із них є те, що наведене в ст. 1 визначення
лізингу не пояснює, яке саме власне майно лізингодавець може віддати у
лізинг, що породжує певні ілюзії. На нашу думку слід було б
конкретизувати: “…власне майно, яке придбане для цілей лізингу
раніше”. До того, можливість передачі у лізинг лише майна, що
відноситься до основних фондів (ст. 2), обмежує перелік об’єктів лізингу
та не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об’єктами
лізингу виступають і майнові комплекси підприємств, і майнові права та
інші нематеріальні активи.

Визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльності (ст. 3)
виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на
неприбуткових основах. На жаль, у Законі нічого не сказано про основи та
особливості діяльності лізингових компаній. Недостатнім через практичні
вимоги є визначення в ст. 4 двох видів (фінансовий та оперативний) та
трьох форм (пайовий, міжнародний та лізинг з поверненням) лізингу. З
відомих близько 40 видів лізингових операцій слід було б виділити прямий
та непрямий лізинг, про які йде мова у проекті нового Цивільного кодексу
України, розповсюджений у світі розподільчий лізинг, компенсаційний та
змішаний лізинг, що відрізняються формою лізингових платежів, внутрішній
лізинг, який є доповненням до названого у Законі міжнародного лізингу,
та ін. Крім того, незадовільним є розмежування у ст. 4 понять
фінансового та оперативного лізингу. Встановлений термін контракту
фінансового лізингу (що «не повинен бути меншим за строк, за який
амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу» – ст. 4.1) штучно подовжує
термін лізингового контракту та збільшує вартість лізингу для
лізингоотримувача.

Ст. 16 п. 2.1 констатує, що лізингові платежі включають “суму, яка
відшкодовує при кожному лізинговому платежі частину вартості об’єкта
лізингу, котра амортизується за термін, за який вноситься платіж”. Тобто
мінімальний лізинговий платіж не повинен бути меншим за амортизаційні
відрахування за певний період, але це, у свою чергу, робить неможливим
графік платежів з відстрочкою платежу або пільговим періодом.

Ст. 16 визначила як одну з обов’язкових складових лізингового платежу
відшкодування вартості об’єкта лізингу в розмірі амортизаційних
відрахувань за період платежу. Така жорстка прив’язка до амортизаційних
відрахувань суперечить продекларованому в цій самій статті визначенню
розміру платежу за угодою сторін та не забезпечує гнучкості лізингових
платежів, що завжди було одним із переваг лізингу.

Із ст. 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання Закону
був вилучений конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта
прискорення амортизації – 2. У той час як у сусідніх державах
дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом 3.

Сьогодні прискорена амортизація в Україні регулюється п. 6.2 ст. 8
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” способом, що не
відповідає вимогам амортизації лізингу.

Відповідно до ст. 8 п. 6.1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” для першої групи встановлено норми амортизації 5 %, для
другої групи – 25 %, для третьої – 15% на рік. Для основних фондів
першої та другої груп прискорена амортизація не передбачається.

Слід зауважити, що згідно зі ст. 22.4 Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств» у 1997–1998 рр. норми амортизації застосовувалися
зі спадним коефіцієнтом 0,7 та 0,6 відповідно. Також не виключено, що
зниження коефіцієнта амортизації (з метою поповнення державного бюджету)
буде застосовуватися й у подальшому.

Тобто, по-перше, лізингоотримувач не має можливості самостійно визначити
найвигідніший для себе строк дії угоди і порядок сплати лізингових
платежів. По-друге, якщо у лізингоотримувача поліпшився фінансовий стан
і він бажає сплатити лізингові платежі достроково, то він згідно з
чинним законодавством не може цього зробити. Отже, не знайдено механізму
швидкого оновлення основних фондів.

Згідно зі ст. 9 лізингодавець має право вимагати повернення об’єкта
лізингу лише у випадку, якщо лізингоотримувач не повернув майно у термін
та за умовою лізингової угоди. Тобто значно ускладнюються умови
повернення лізингового майна для лізингодавця.

Законом не передбачене чітке формулювання важливого положення: чи може
лізингодавець використовувати для придбання об’єкта лізингу кредитні
кошти.

Ст. 4.2.2. декларує, що банківська установа/кредитор має право брати
участь в організації лізингу лише за умови пайового лізингу. При цьому
сума інвестованих кредиторами коштів не може становити суму більшу ніж
80 % вартості придбаного для лізингу майна. Це суттєво обмежує коло
банківських операцій при лізингу.

Попри несприятливий законодавчий клімат для проникнення банківського
капіталу у сферу лізингового бізнесу вітчизняні

банки розширюють тут свої можливості традиційно стаючи не лише
засновниками лізингових компаній, а й їх кредиторами, гарантами,
посередниками та лізингоотримувачами. При цьому вони збільшують доходи
та зменшують ризики банку, пов’язані зі здійсненням лізингових операцій.
І як наслідок, зростають можливості банків при завойовуванні лізингового
ринку в Україні через створення мережі лізингових компаній у різних
регіонах країни.

Зважаючи на те, що лізингова діяльність неможлива без залучення значних
фінансових ресурсів на тривалі строки, основними суб’єктами лізингового
бізнесу здебільшого стають фінансово-кредитні установи. Банки, крім
цього, мають отримати право здійснювати видачу суб’єктам лізингової
діяльності пільгових кредитів, безвідсоткових позичок, коротко- та
довгострокових позичок.

Для того щоб стимулювати участь банків у процесі організації лізингу,
слід надавати податкові пільги (за податком на прибуток) банківським
закладам при здійсненні ними довгострокових лізингових операцій, і тим
самим стимулювати інтереси банківських структур як повноправних
суб’єктів лізингового ринку.

Іншим шляхом мобілізації фінансових коштів може стати використання
товарних кредитів та іноземних інвестицій, які виступають альтернативою
«коротких» та «дорогих» кредитів, що їх пропонують українські банки для
кредитування лізингових угод. Проведення лізингових операцій з
використанням товарних кредитів іноземних виробників або із залученням
закордонних інвестицій виявляється набагато дешевшим і більш прийнятним
для українських споживачів ще й тому, що використання вітчизняними
лізинговими компаніями залучених коштів стикається з низкою проблем,
пов’язаних із загальним напрямком банківської політики в Україні,
коливанням позичкового відсотка, непопулярністю довгострокового
кредитування.

Значну увагу необхідно приділити перспективним для лізингового бізнесу в
Україні сферам економіки, серед яких слід виділити сільське господарство
(об’єктом лізингу виступає сільськогосподарська техніка), транспорт,
авіабудівельна промисловість (об’єктом виступає авіатехніка),
нафтогазовий комплекс, харчова промисловість (об’єкт – обладнання для
закладів громадського харчування).

Щодо сільського господарства, то перспективи лізингу тут надзвичайно
великі, оскільки тотальна перебудова агропромислового комплексу шляхом
розукрупнення і реорганізації колгоспів та створення фермерських
господарств висунула на передній план проблему технологічної їх
оснащеності. Адже платоспроможного покупця сільськогосподарської техніки
фактично не існує. При цьому переваги лізингової форми бізнесу тут
суттєві. По-перше, багато вітчизняних виробників сільськогосподарської
техніки, яка мало чим поступається західним аналогам, останнім часом
втратили канали збуту своєї продукції. По-друге, новостворені фермерські
господарства не мають коштів для придбання необхідних машин. У такому
випадку банки можуть взяти на себе функції організації-посередника,
тобто закуповувати техніку у виробника та здавати її за угодою лізингу
споживачам.

У найближчій перспективі Україна за допомогою лізингу може підняти свою
авіабудівельну промисловість, виходячи з того, що в наш час повітряні
вантажі є найприбутковішими (за опублікованими даними, обсяги повітряних
вантажних перевезень в Україні збільшилися за останній рік у 1,7 раз),
та визнаючи той факт, що наша держава володіє найкращим та найпотужнішим
у світі вантажним літаком АН-225 «Мрія» і має сприятливе геополітичне
положення, що дозволяє контролювати вантажні перевезення за напрямками:
Західна Європа – Близький Схід, Близький Схід – Північна Америка (через
Північний полюс), Західна Європа – Далекий Схід (через Байконур у
Казахстані).

Останнім часом особливої ваги та негайної реакції з боку нашого уряду
потребує екологічна ситуація в країні, а надзвичайно гостро стоїть
проблема комплексного очищення та знезараження стоків підприємств різних
галузей промисловості, водопідготовка у побутових і технологічних
циклах. Велике значення має використання сучасних технологій при
ліквідації наслідків техногенних катастроф із забрудненням водних
басейнів, а також при спалахах епідемій. У цьому випадку, на наш погляд,
на допомогу знову може прийти лізинг. Тим паче, особливої ваги набуває
екологічний лізинг у перехідний період України до ринкових відносин,
коли втрачені попередні централізовані джерела фінансування
природоохоронних заходів і робіт.

Упровадження локальних технологій очистки токсичних стічних вод
промисловості дасть змогу радикально розв’язати проблему поліпшення
екологічного стану водного басейну України та реалізувати принципи
раціонального природокористування.

Лізинг в екологічній сфері є складною проблемою, яка може бути успішно
розв’язана при залученні економічних, виробничих, соціальних та наукових
структур, тому що на відміну від звичайних схем лізинг екологічного
обладнання в даному випадку повинен мати таку схему:

Для швидкого розвитку лізингового бізнесу слід розробити та здійснити
систему організаційно-економічних заходів щодо стимулювання та державної
підтримки лізингу в Україні. Лише в цьому випадку можливе швидке
зростання такого дуже потрібного виду бізнесу, за допомогою якого
досягається подвійна мета: розширюються ринки збуту продукції,
реанімується діяльність виробників засобів виробництва, а господарюючі
суб’єкти ринку, у тому числі нові підприємницькі структури, отримають
можливість розвивати свою виробничу базу.

Банк

Виробник (постачальник)

Дочірня лізингова компанія

Лізингоотримувіач

Лізинг

Ноу-хау

Нові технології

Інвестиції

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020