UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСоціально-економічний розвиток України на рубежі століть (XIX-XX ст.) (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія економічних вчень, економічна історія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось8233
Скачало886
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

шляхом за умов збереження залишків феодалізму, передусім

великого поміщицького землеволодіння. В цей період існувало чимало

поміщицьких латифундій, площа яких сягала десятків тисяч десятин землі.

Напередодні соціального вибуху 1905 р. в Україні налічувалося 35,2 тис.

поміщицьких господарств. У маєтках площею понад 500 десятин

зосереджувалося майже 9 млн. десятин землі, тобто 20% місцевого

земельного фонду. На відміну від інших регіонів Російської імперії

господарство було більш розвинутим. Як і всюди, сільськогосподарське

виробництво в Україні розвивалося нерівномірно, циклічно: періоди

піднесення змінювалися кризами, депресіями, потім знову деяким

пожвавленням. Там, де пережитки кріпаччини були найбільш поширені,

переважав прусський шлях еволюції землеробства. І навпаки, в місцевостях

із слабкими пережитками кріпаччини переважала тенденція до

американського шляху розвитку.

 

Масові виступи селян в революції 1905-1907 рр. змусили уряд переглянути

підходи до вирішення аграрного питання в Росії. Безпосереднє здійснення

аграрної реформи розпочалось згідно з указом "Про доповнення деяких

постанов діючого закону, що торкається селянського землеволодіння й

землекористування" від 9 листопада 1906 р., проект якого розробив О.А.

Столипін. Реформа передбачала здійснення трьох груп заходів: 1)

виділення селян з общини і закріплення за ними землі у приватну

власність; 2) створення хутірського та відрубного господарства; 3)

переселенська політика. Найголовніша умова - це вихід селян з общини і

закріплення за ними землі у приватну власність. Указ 9 листопада 1906 р.

вніс корективи в законодавство 1861 р. щодо общини і общинної власності.

Якщо до 1906 р. община вважалася власником надільної землі і право

користуватися нею належало всім її членам, то з 1906 р. селяни могли

виділити із общини землю, якою користувалися, не рахуючись з волею

общини. Земельний наділ ставав власністю окремого селянина - господаря.

Внаслідок цього на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне

землеволодіння майже зовсім зникло, а на Півдні і Харківщині воно

охопило близько половини селянських дворів. Характерно, що 57% селян,

котрі вийшли з общини в усій імперії і закріпили землю у приватну

власність, були українські землероби.

 

Значне місце у проведенні аграрної реформи належало Селянському

поземельному банку. У 1906-1913 рр. селяни Російської імперії одержали

за сприяння Селянського банку 8 млн. 460,4 тис. десятин землі.

 

Важливою ланкою земельного реформування було виділення селян на хутори і

відруби. На початку 1916 р. в українських селах функціонувало 440 тис.

хутірських і відрубних господарств (13% загальної кількості селянських

дворів). Більшість з них припадала на степові губернії: Таврійську,

Херсонську, Катеринославську. Чимало хуторів і відрубів було на

Правобережжі, зокрема у Волинській та Київській губерніях. Завдяки

виділенню селян з общини на хутори та відруби розширилися посівні площі

в Україні та збільшилися валові збори сільськогосподарської продукції.

Висока товарність господарювання в Україні дозволяла їй за обсягами

-----> Page:

[0] [1] 2 [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ