UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГосподарство України з IV по XVI cтоліття (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія економічних вчень, економічна історія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось8147
Скачало715
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

к, князь Ізяслав

(кінець XI ст.) подарував Києво-Печерському монастирю сусідню з ним

гору. Князь Ярополк (80-і роки XI ст.) передав у власність монастирю три

волості у Волинській землі: Небльську, Деревську, Луцьку. Багатьма

селами та містом Полонним володіла Десятинна церква. Значні земельні

володіння належали єпископам.

 

У XI — XII ст. формувалися васальні відносини. Великий київський князь

надавав князям-намісникам землі-волості з правом стягування податків для

прожиття, що надходили раніше йому як верховному правителеві.

Князі-намісники зобов'язувалися бути вірними київському князю, надавати

йому військову і фінансову допомогу. Вони не мали права передавати

волость у спадок, відчужувати її без згоди київського князя. За зраду

або непокірність васал втрачав волость.

 

Поряд з князівським складався боярський васалітет. Князі дарували боярам

міста і села як своєрідну плату за участь в управлінні суспільством. Ці

дарування, як і в князівському васалітеті, не мали земельного характеру.

Дарувалася не територія, а право стягування податків з населення.

Сеньйоріально-васальні відносини в Київській державі були нестійкими,

розвивалися повільно. Однак вони створювали можливості для поступового

привласнення князями і боярами громадських земель.

 

Важливою ознакою формування феодального господарства було утворення

різних категорій феодально залежного селянства з рабів і вільних членів

громади.

 

У документах Київської держави для визначення рабства застосовувалися

терміни "челядь" і "холопи". Раби були в спадково-особистій залежності

від свого власника, об'єктом купівлі-продажу. Більшість челяді становили

полонені. Джерелами холопства були самопродаж, одруження на рабині без

умовленості з її власником, посада туша (управителя без угоди), розтрата

чужого майна, неспроможність повернути борги. Холопам, на відміну від

челяді, дозволялося укладати різні торгові та кредитові угоди, але

відповідав за них його власник. Починаючи з X ст. більшість рабів, крім

дворових, почали використовувати в сільському господарстві, наділяючи їх

землею. За своїм становищем раби поступово наближалися до феодально

залежного селянства.

 

У найбільш ранніх джерелах сільське і міське населення в Київській Русі

мало назву "люди". З розвитком феодалізму в IX — XI ст. цей термін набув

значення "феодальне залежне селянство", яке експлуатувалося державою або

приватними феодалами.

 

У XI ст. з'явилося поняття "смерди". У Київській Русі смердами називали

все давньоруське селянство, яке було вільним і економічно самостійним.

Водночас так називали селян, які поступово потрапляли у залежність від

князя-вотчинника, платили данину, виконували примуси на його користь,

підлягали його судові. У кінці XI — XII ст. з розвитком боярського і

церковного землеволодіння смерди потрапили під владу феодалів. Смерди

вели самостійне господарство, що передавалося у спадщину. Ряд норм

обмежував їхні права як вільних людей. За вбивство смерда і холопа

визначалася однакова винагорода. При відсутності дітей чоловічої статі

-----> Page:

[0] 1 [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ