UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГосподарство України з IV по XVI cтоліття (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія економічних вчень, економічна історія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось8181
Скачало717
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

уках

опинилося 2/5 поселень. Заможні галицькі бояри отримали ствердні грамоти

на свої володіння та поступово полонізувалися. Окремі з них, які активно

виступали проти поляків, позбулися володінь або емігрували до Литви.

Частина бояр лише частково добилися прав на шляхетство, утворивши групу

"ходачкової" шляхти. Інші стали замковими слугами, навіть селянами. Не

задовольняючись своїм становищем, галицьке боярство активно домагалося

зрівняння у правах з польською шляхтою, яка за польським законодержавним

збірником законів "Віслицький статут" (1347 р.) і Кошицьким привілеєм

(1374 р.) була звільнена від податків і примусів. Земля вважалася повною

її власністю, а селяни-кмети лише користувалися наділами землі та

підлягали юрисдикції своїх панів. У 1434 р. привілеєм короля Владислава

III галицька шляхта була зрівняна в правах з польською і звільнена від

усіх примусів. Назву "боярин" було замінено на "пан".

 

У Великому князівстві Литовському земельна власність була умовною,

тимчасовою, пов'язаною з військовою службою. Великий князь вважався

господарем усієї землі, що складалася з князівських і волосних земель,

які надавалися удільним князям. Після ліквідації уділів у кінці XIV ст.

землі отримували князівські намісники (старости), призначені в

землі-воєводства. Ті, в свою чергу, розподіляли землі між місцевими

князями і боярами, повітовими воєводами та старостами. Так

встановлювалася ієрархія васальних відносин. Ця залежність визначалася в

угодах і присяжних грамотах. Володар землі міг передавати її у спадщину

лише з дозволу уряду, якщо наступний власник продовжував служити у

війську. Таке правило поширювалося на всі види земель — спадкові,

куплені, вислужені. У 1447 р. польський король і Великий Литовський

князь Казимир IV видав привілей, що підтвердив права шляхти на землю та

поширив його на українських феодалів.

 

Протягом другої половини XIV — XV ст. на українських землях почало

складатися магнатське і шляхетське землеволодіння. Найбільшими

власниками землі були Великий Литовський князь і представники знатних

родин. Вони отримали назву магнатів.

 

Військово-службовий стан (шляхта) складався з земських бояр, військових

слуг магнатів, заможних міщан і селян, які бажали служити у війську

князя і могли утримувати себе під час походів, їхнім головним державним

примусом була військова служба.

 

Продовжувала зростати власність церковних феодалів. З появою на

українських землях католицьких митрополій і єпископств (кінець XIV —

початок XV ст.) вони отримали королівські дарчі грамоти на території,

населення яких не підлягало юрисдикції верховної влади і звільнялося від

загальнодержавних податків.

 

На Закарпатті феодальна власність почала зростати з XIII ст. У Північній

Буковині землі належали нащадкам галицьких бояр і молдавським феодалам.

 

Еволюція земельних відносин на українських землях призвела до

внутрішньої перебудови вотчин, змін у соціально-економічному становищі

та юридичному статусі селянства. Почався процес закріпачення, що

визначалося посиленням земельної, особистої, судово-адміністративної

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] 5 [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ