UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКолективізація і голодомор 1929-1933 років (реферат)
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4581
Скачало1155
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Колективізація і голодомор 1929-1933 років

 

Колективізація і голодомор 1929-1933 років – ця чи не найжахливіша

соціальна катастрофа нашого століття призвела до більших жертв, ніж

перша світова війна. Та й була справжня війна радянського режиму проти

власного народу, відлуння якої чутно й дотепер.

 

У 1929-1932 рр. Комуністична партія під керівництвом Сталіна завдала

подвійного удару радянському селянству – розкуркулювання й

колективізація. Розкуркулювання означало, по суті, фізичне зниження або

депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами.

 

Розкуркуленню підлягали найзаможніші селяни, офіційно, але на ділі ж

його жертвами стали найвпливовіші й найнепокірніші – ті, хто не

погоджувався з політикою партії. Колективізація – її мета полягала в

цілковитій ліквідації приватного землеволодіння й концентрації решти

селянства в контрольованих більшовиками “колективних” господарствах.

Реалізація цих планів спричинилася до мільйонних жертв.

 

В 1932-1933 рр., сталося те, що можна охарактеризувати, як терор голодом

(або, як ще кажуть – голодомор) проти колективізованих селян України та

значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими регіонами

Подоння й Поволжя), здійснювання шляхом установлення для них аж надто

великих, непосильних норм хлібоздачі, винулення до останку харчів, а

також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні –

навіть з інших районів СРСР. Уявну впертість українських селян, котрі не

здавали зерна (якого вони не мали), неоднозначно розцінювали як

“Націоналізм”. Все це повністю відповідало твердженню Сталіна, що

національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож

український селянин терпів подвійно – і як селянин, і як українець.

 

В українській політиці компартії чітко простежувалися два моменти: з

одного боку, боротьба проти селянства взагалі, а з іншого проти

національної самосвідомості місцевого населення.

 

У той самий час, коли робилися перші кроки у напрямі придушення

селянство в 1929-1930 рр. Сталін відновив наступ на Україну та її

національну культуру. Представники національної культури і навіть значна

частина комуністів прийняла московське панування лише умовно. Більшість

населення України вороже ставилось до системи. З точки зору партії це

було погано не тільки саме по собі, але й таїло велику небезпеку для

режиму в майбутньому.

 

Сталін добре розумів, що рушієм національного відродження України є

інтелігенція, яка втілювала в собі самосвідомість українського народу,

але також і селянські мас, які живили її протягом сторіч. Сталін

усвідомив, що лише масовий терор супроти основної частини нації, тобто

проти селянства, та “Обезглавлювання” нації – інтелігенції, міг

примусити країн до покори.

 

Українські селяни бачили депортування куркулів: “ І ми думали, бо дурні

були, що не могло бути долі гіршої за куркульську” Тепер, двома роками

пізніше, вони зазнали нового, ще більш жахливого удару уряду. Липневу

директиву, що встановлювала норми заготівлі зерна, уряд підсилив іншого

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ