РЕФЕРАТ
На тему:
Економіко-географічне положення у країнознавстві
Країнознавча характеристика повинна показувати місце країни у
міжнародному поділі праці, її політико-географічне та
економіко-географічне положення. Сучасна інтерпретація
економіко-географічного положення стала набагато ширшою, ніж раніше.
Визначення М.М.Баранським економіко-географічного положення як
“відношення будь-якого місця, району або міста до місця, яке знаходиться
поза ним і має те чи інше економічне значення” зберігає своє значення.
Але значні успіхи у розвитку транспорту докорінно змінюють основні
положення в географії, що стосуються співвідношення понять
“простір-час”, про доступність і значення “місць, які знаходяться поза
ним”. Оскільки поняття “простір” значною мірою визначається поділом у
часі, що пов’язано із розвитком транспорту, то він стає все відноснішим
і динамічним. У результаті колосального прогресу транспорту простір
значно “звужується”.
Сьогодні набір критеріїв ЕГП стає більш різнобічним, що залежить у першу
чергу від положення на “політичній карті світу” і від основних
глобальних проблем сучасності. Зростає значення й “екологічного
положення” відносно джерел екологічної кризи. Часто проблеми такого роду
визначаються “імпортом забруднення”, як це, наприклад, має місце для
екологічно чистих скандинавських країн, які отримують його із ФРН,
Великобританії та інших індустріальних країн.
Значне збільшення переміщень різного роду визначає важливість обліку і
транзитного положення на шляхах масових потоків вантажів. Наприклад,
найбільша судноремонтна промисловість Іспанії виникла на базі положення
країни на основних шляхах супертанкерів: Близький Схід – Західна Європа,
Близький Схід – США, а також базування риболовецьких флотилій багатьох
країн. Міграційні та туристичні потоки також мають важливе значення.
Наприклад, в Австрії, з її масовим потоком туристів на курорти і
“транзитників”, це спричиняє у період піку літніх відпусток повний
транспортний хаос на автодорогах і велике екологічне навантаження.
Більш складною і багатограннішою стає і природно-ресурсна
характеристика: сьогодні це – точна кількісна і якісна оцінка ресурсного
потенціалу та екологічна ситуації, включаючи і ті види ресурсів, які
раніше не розглядалися, наприклад рекреаційні можливості.
Слід також зазначити, що ЕГП країни, регіону може бути вигідним або не
вигідним. Вигідне центральне, сусідське, приморське положення.
Наприклад, у другій половині XX ст. виробництво в багатьох країнах
Західної Європи, в Японії, частково і в США висунуте до моря. Це
пов’язане з орієнтацією на паливо і сировину, які транспортуються
морським шляхом.
Окрім того, центральність ЕГП є важливим фактором суспільного життя, що
відображається на оперативності функцій політичного та адміністративного
управління і на розміщення важливих підприємств та установ. Центральне
або аксентричне положення накладає відбиток і на спосіб життя населення,
і на його психологію. І, навпаки, глибинне, периферійне положення
(Аляска, Амазонія, центральні та північні райони Австралії), як правило,
менш вигідне.
Але для розвитку туризму цей принцип не зовсім точний, тому що
віддалені, периферійні регіони можуть приваблювати туристів своєю
екзотикою, віддаленістю від індустріальних та адміністративних центрів,
етнографічними особливостями, красою природи.
Природа у країнознавстві
Важливу роль у країнознавстві відіграє вивчення природних ресурсів та
умов, а також самого природного середовища.
Поняття “природні умови і ресурси” в даний час переживають період
суттєвих уточнень та доповнень. Між “умовами” і “ресурсами” можна
провести межу, хоча в деяких випадках це зробити нелегко (наприклад, у
сфері туризму та рекреації), умови безпосередньо не залучаються до
діяльності, але впливають на розміщення виробництва, розселення
населення і т.д.
Природні ресурси – це компоненти природи, які на даному рівні розвитку
продуктивних сил використовуються або можуть використовуватися як засоби
виробництва (предметів і засобів праці) і предмети споживання. Більш
конкретно – природні ресурси можуть використовуватися як: засоби праці
(земля, водні шляхи, вода для зрошення); джерела енергії (горючі
копалини, енергія водних потоків і вітру); сировина та матеріали
(мінеральна сировина, лісові запаси); предмети споживання (дикорослі
плоди, промислова фауна, вода для пиття); об’єкти для рекреації і
туризму (гори, ліси, моря, ріки, озера та їх узбережжя).
Вищенаведене визначення ресурсів базується на утилітарному ставленні
людини до природи, тоді як мають місце і безкорисні форми таких
взаємовідносин. У науці проходить зміна поглядів на природні ресурси.
“Ресурс” – поняття ширше, ніж “сировина – матеріали” або “засоби
існування людей”, оскільки ресурс є джерелом більшої кількості
несировинних корисностей. Такий комплексний підхід досить важливий для
країнознавства. Так, багатьом індустріальним країнам не вистачає чистого
повітря у своїх кордонах. США, наприклад, використовують до 40% повітря
із суміжних територій. Характеризуючи ресурси Півночі, слід відзначити
її важливу роль у збереженні біохімічної рівноваги Північної півкулі,
тому що ця територія виконує функції очищення забруднених потоків
повітря, які надходять із високопромислових та високоурбанізованих
країн.
До класифікації природних ресурсів існують різні підходи. Це пояснюється
двоїстістю (відношення і до природи, і до суспільства) і відносністю
складу природних ресурсів. Найбільш фундаментальний характер мають
класифікації на основі природного генезису та способу використання
природних ресурсів. За генезисом виділяють мінеральні (викопні), водні,
земельні, біологічні, кліматичні ресурси. За способом використання
природи виділяють п’ять груп галузей та видів господарської діяльності:
– галузі ресурсокористування – сільське, лісове, водне господарство і
гідроенергетика, які використовують природу як засіб виробництва;
галузі обробної промисловості, водовикористання і промисли, які
використовують природу, як джерело готових предметів праці та
споживання;
галузі обробної промисловості, інфраструктура, комунально-побутове
господарство, які використовують природу як місце розміщення свого
виробництва та складування відходів;
рекреація, туризм, різноманітні види спорту, ряд галузей охорони
здоров’я та інші галузі життєдіяльності населення, які використовують
природу, як умови проживання;
– галузі дослідно-заповідного господарства, наука, які використовують
природу як полігон для дослідження і збереження її наступним поколінням.
Характеристика природи повинна бути описово-аналітичною, включати такі
фактори, як: генезис рельєфу і процеси, які його змінюють, вплив рельєфу
на особливості атмосферних і гідрологічних процесів; формування
ґрунтового і рослинного покриву; вплив клімату на внутрішні води і
фунтово-рослинний покрив; атмосферна циркуляція та її роль у формуванні
клімату.
Вивчення ступеня і характеру освоєності природи країни
При дослідженні країни або регіону необхідно знати, наскільки
довготривалим було господарське освоєння і використання природних умов і
ресурсів. Зрозуміти та оцінити природу неможливо без правильного
уявлення про масштаби втручання у неї людини.
Для вивчення територіальної структури природних ресурсів необхідні такі
критерії, як ступінь диференціації в забезпеченості території природними
ресурсами та їх різноманітність, територіальна концентрація,
територіальне сполучення ресурсів та їх доступність,
економіко-географічне положення. Слід звернути тут увагу на наступні
аспекти:
– Територіальний розрив між ресурсами, з одного боку, виробництвом і
населенням – з іншого. Значний розрив зазвичай притаманний великим
розвинутим державам, всередині яких часто виділяються: а) економічно
активна територія, де скупчене населення та основне виробництво і
продовжують експлуатуватися агрокліматичні ресурси, але сильно вичерпані
мінерально-сировинні ресурси; б) неосвоєна територія нерідко із
несприятливими для людей фізико-географічними умовами, але з багатими
мінерально-сировинними ресурсами – ресурсний резерв країни. Це,
наприклад, США, Канада, Австралія, Бразилія та ін. Особливо складні тут
проблеми дорогої інфраструктури, необхідної для подолання відстаней між
регіонами споживання природних ресурсів і регіонами, де вони
розміщуються і добуваються.
Співвідношення територіальної концентрації основних природних ресурсів
із територіальною концентрацією виробництва і населення. У країнах з
високою територіальною концентрацією найбільш важливих
мінерально-сировинних ресурсів, які складають основу для важкої
промисловості, як правило, висока і концентрація цієї промисловості, а
також і всього виробництва і населення. Прикладом може бути Польща.
Слід оцінити, яка роль природних ресурсів у формуванні територіальної
структури господарства країни. Для малих і середніх країн із небагатим
ресурсним потенціалом географія природних ресурсів може взагалі не
відігравати важливої ролі. Зараз більш важливим стає система розселення
та інфраструктура, особливо та, що зв’язує країну з іншими державами,
які у даний момент і є джерелом ресурсів. Наприклад, в Японії, Італії,
Нідерландах, Швейцарії власні ресурси уже давно не визначають
територіальну структуру господарства.
– Із розвитком інтернаціоналізації у сфері природних ресурсів зростає
взаємодоповненість ресурсно-сировинних баз країн. Тому слід оцінювати і
те, яку роль для країни відіграє зовнішній фактор. Прикладом можуть бути
країни Східної Європи. Росія – найбільш важливий експортер практично
всіх видів корисних копалин у ці країни.
Список літератури
Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1975.
География туризма / Под ред. Н.П.Крачило. – К.: Вища шк., 1987.
Квартальнов В.А., Романов А.А. Международньїй туризм: политика развития.
– М.: Советский спорт, 1998.
Преображенский В.С. Поиск в географии. – М., 1986.
Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей. – К.: ТОВ “ЧАС
ПІК”, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
