РЕФЕРАТ
На тему:
Розселення та інфраструктура в країнознавстві
Розселення в країнознавстві
Розселення можна вважати процесом господарського освоєння території і
його результат – організацію господарства у вигляді складної і
динамічної системи населених місць. Таке визначення розкриває зміст
розселення як важливої об’єднуючої ланки всього господарського
комплексу.
Розселення не претендує на повну характеристику всього господарського
комплексу країни. Розселення, представлене у вигляді сукупності поселень
і сітки відношень між ними, необхідно розглядати як один із елементів
територіальної господарської структури, якому притаманні наступні
особливості:
– розселення як елемент структури господарського комплексу
характеризується повним і багатостороннім просторовим об’єднанням
провідних підсистем господарства: населення, матеріального виробництва,
невиробничої сфери, інфраструктури і природних ресурсів;
– розселення – віддзеркалення середовища і різноманітних часових
(добових, тижневих, сезонних, річних) циклів життєдіяльності людини –
її праці, побуту, відпочинку.
Розселення визначається великою сукупністю різноманітних факторів, з
яких можна виділити три групи: історико-географічні, природні і
соціально-економічні. Відмінності в умовах господарського освоєння, у
віці формування територіальних систем; особливості природного
середовища; своєрідності способу життя, традицій населення; характерні
особливості географічного положення – все це відбивається в
різноманітних формах розселення.
Важливе значення для вивчення країни в цілому, а також її регіонів має
дослідження міст. Із розвитком НТР темпи урбанізації збільшуються і вона
має все більш важливий вплив на життя суспільства. В ході цього процесу
стрімко зростає кількість високоурбанізованих держав – це перш за все
економічно розвинені країни, а також деякі держави Латинської Америки із
середнім рівнем економічного розвитку.
У багатьох країнах світу на базі великих міст формуються великі міські
агломерації із багатомільйонним населенням. Такі агломерації, як
Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, за чисельністю населення і
економічним потенціалом переважають багато держав світу. Але ще більші
за розмірами мегаполіси – великі урбанізовані райони, які утворюються в
індустріальних країнах. Чисельність мегаполісу Токайдо (в Японії) –
більше 50 млн. осіб; Північно-Східного мегаполісу у США – більше 40 млн.
осіб і т.д.
Міські агломерації зростають і в менш урбанізованих країнах. Наприклад,
Індія кількістю великих багатомільйонних міст не поступається
урбанізованим країнам, а головні індійські міські агломерації –
Калькуттська і Бомбейська – належать до найбільших у світі.
Ріст міст і агломерацій значно посилює їх роль у розселенні,
економічному, культурному і політичному житті міст. У сільській
місцевості високоіндустріальних країн широко розповсюджується міський
спосіб життя. Сільська місцевість відчуває сильну дію міста.
У ході урбанізації суттєвому навантаженню піддається природне
середовище, особливо в індустріальних країнах, де цей процес розпочався
найскоріше і проходить стихійно.
Універсальність і зростаюче значення процесу урбанізації роблять все
більш актуальними геоурбаністичні дослідження у країнознавстві.
Вивчення системи міст країни – це одна із найбільш важливих проблем. При
вивченні цієї проблематики найбільш оптимальною є концепція
“територіально-урбаністичної структури” країни. Тут пропонується система
признаків типології країн світу за особливостями процесу урбанізації, в
тому числі з урахуванням характеру територіально-урбаністичної структури
країни.
Слід розрізняти:
а) основні особливості і типи планіровочної структури міст (виникаючих,
наприклад, під впливом мікроположення, віку міста, його розміру,
функціонального профілю);
б) характер забудови у містах (архітектурний стиль будівель, якість
житла, рівень його благоустрою, форми власності);
в) закономірності розміщення економіко-господарських функцій у містах;
г) основні типи функціональних мікрорайонів міст і найбільш
розповсюджених типів приміських поселень;
д) особливості соціально-територіальної структури міст (ступінь
соціальної диференціації їх житлових кварталів; характер їх
диференціації за етнічними ознаками, соціальною структурою етнічних
ареалів і т.д.).
Інфраструктура у країнознавстві
До поняття “інфраструктура” існує два основних підходи – вузький і
широкий. Прихильники вузького підходу вважають, що роль інфраструктури
можна обмежити однією важливою економічною функцією – відносити до неї
ті галузі і види діяльності і послуг, які сприяють прискоренню
економічного обороту в господарському комплексі країни. Згідно з цим
підходом інфраструктура виступає як одна з підсистем матеріального
виробництва, яка повинна обслуговувати зв’язки між окремими, просторово
віддаленими один від одного, економічно відокремленими один від одного,
економічно відокремленими ланками виробництва. Конкретно тут слід
відзначити переміщення у просторі матеріальних благ та інформації,
зберігання матеріальної продукції, заготовка і постачання (включаючи
електро-, газо-, водопостачання та ін.).
При ширшому підході до визначення інфраструктури обслуговування
господарського обороту розглядається лише як частина її функцій. В
даному випадку інфраструктура є основою, фундаментом для здійснення
будь-якого виду господарської діяльності регіону або країни, а не тільки
окремих підприємств, виробництв, галузей.
Таким чином, інфраструктура відіграє системоутворюючу роль у формуванні
і розвитку територіальної структури господарства країни.
Говорячи про зміст інфраструктури, слід виділити єдність структурних
підрозділів, споруд і видів діяльності. Конкретизуючи структурні
підрозділи і споруди, відзначимо: підприємства по виробництву електро- і
теплоенергіїта споруди для їх передачі; транспорт; комунальний зв’язок;
матеріально-технічне постачання; підприємства і споруди по
водозабезпеченню; пристрої для регулювання водних ресурсів (дамби,
плотини, ірригаційні системи); обчислювальні центри.
Важливо підкреслити, що “продуктом” різних галузей інфраструктури є
різноманітні види послуг. Туризм – найбільш характерний приклад
“продукту” інфраструктури.
Список літератури
Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1975.
География туризма / Под ред. Н.П.Крачило. – К.: Вища шк., 1987.
Квартальнов В.А., Романов А.А. Международньїй туризм: политика развития.
– М.: Советский спорт, 1998.
Преображенский В.С. Поиск в географии. – М., 1986.
Проблеми міжнародного туризму: Збірник наукових статей. – К.: ТОВ “ЧАС
ПІК”, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
