Реферат на тему:
Сім’я і шлюб
Етимологія російського слова «брак» указує на спорідненість із
давньоруським «брачити», тобто «відбирати». Українське слово «шлюб» бере
свій початок від давньо-слов’янського слова «сълюб», що означало
урочисту обіцянку. «Слюбитись» в ряді слов’янських мов означає
домовитися. Шлюб — це санкціонована суспільством форма взаємин між
статями та ставлення до потомства, тобто засіб регуляції статевих
стосунків і відтворення населення. Це вільна рівноправна спілка жінки та
чоловіка, укладена з дотриманням порядку та умов, установлених законом,
яка утворює сім’ю і породжує взаємні особисті й майнові права та
обов’язки між подружжям .
Наведене визначення шлюбу як соціального явища містить і очевидну
суперечність: шлюб — «вільний», але пов’язаний з «обов’язками». Однак це
й суперечність реального життя. На думку К. Маркса, «…нікого не
змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо
він узяв шлюб». Сучасний шлюб є моногамним (моногамія—міцна, стала
одношлюбність) і являє собою історично четверту форму шлюбу, яку знає
людство.
Початок формування шлюбних відносин у зароджуваному суспільстві
пов’язаний із потребою в особливих соціальних нормах для регуляції
статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного
інстинкту. Так, накладалися заборони (табу) на статеве спілкування між
чоловіками та жінками даного роду в певні періоди (підготовка до
полювання, саме полювання). Табу привели до виникнення звичаїв, котрі
згодом породили екзогамний шлюб (міжродовий, міжплемінний).
Заборони поширювалися тільки на членів свого роду, обмежували статеве
спілкування тільки між кревними родичами, однак вихідців з інших родів і
племен не стосувалися. Виникнення екзогамного шлюбу збігається з
процесом формування гомо сапієнс, що з’явився приблизно 40 тис. років
тому. Таким чином із ендогамії, тобто статевого зв’язку між
представниками тільки одного роду, через агамію, тобто тимчасову
заборону статевих зносин, виникла екзогамія — систематичні статеві
зв’язки між представниками різних родів. Виникає груповий
(дуально-родовий) шлюб, де всі мужчини одного роду є чоловіками всіх
жінок іншого роду, мужчини ж цього другого роду, відповідно,— чоловіками
жінок першого.
У рамках групового шлюбу виробничі та дітородні стосунки були відірвані
одні від одних. Груповий шлюб іще не став шлюбом персональним, тобто
скільки-небудь постійних «подружніх» пар не існувало. За таких відносин
визначити лінію батьківства було неможливо Походження дітей лічилося
тільки по матері, визнавалася тільки жіноча лінія рідства. Діти знали
тільки своїх матерів. Сестри з їхніми дітьми, кревні брати та інші
родичі й становили материнський рід. Матеріальною основою групового
шлюбу виступало головним чином домашнє господарство, оскільки мисливство
вже не завжди могло забезпечити добробут роду.
Поступово в рамках дуально-родового шлюбу на грунті взаємних потягів
почали складатися досить постійні пари. Парний шлюб не регулювався
спільнотою — його підтримувала тільки добра воля партнерів, тому він ще
не був моногамним. Чоловік міг бути зв’язаний такими парними стосунками
з кількома жінками, так само як і жінка — з кількома чоловіками. Такий
шлюб скоріше був первісно-егалітарним, тобто рівноправним. Дана форма
шлюбу виникла приблизно 25—24 тис. літ тому, що зумовлювалося переходом
до нових форм господарських, економічних відносин усередині роду,
виникненням особистої власності.
Поява останньої, надлишків продуктів у деяких членів роду поклала
початок дарообмінові як черговому крокові на шляху до усталення сім’ї,
перетворення її на господарську одиницю суспільства. Чоловік дарував
«своїй» жінці з чужого роду частину надлишку, жінка ж могла дарувати
йому свою. Й доки існував дарообмін, підтримувався зв’язок між чоловіком
і жінкою. Так виник індивідуальний парний шлюб.
Формування обособлено парної сім’ї передбачало неадекватний дарообмін,
тобто щоб чоловік дарував жінці більше, ніж вона йому. Таким чином,
чоловік ставав годувальником сім’ї, дружини та дітей. Подібна практика
викликала виникнення всередині дуально-родової організації такої
постійної господарської одиниці, як община, котра складалася з парних
сімей. До кожної з них входили чоловік, жінка та її діти. В такому
вигляді шлюб виглядав як спілка між чоловіком і жінкою, а одна з цілей
даної спілки — забезпечення утримання та виховання дітей жінки. Нарешті,
з виникненням парного шлюбу статеві зносини між партнерами вже
регулювалися не тільки моральними нормами, а й певними
соціально-економічними відносинами.
Виникнення та зміцнення приватної власності привело до усталення
класових відносин, що лягли підвалинами в сучасного виду шлюб —
моногамію. Своєї класичної форми моногамний шлюб і моногамна сім’я
досягають лише в зрілому класовому суспільстві.
Оскільки володіння приватною власністю на засоби виробництва стали
основою розподілу створеного в суспільстві продукту, чоловік виступає в
ролі годувальника тільки тому, що є власником засобів виробництва.
Розвиток нових економічних відносин змінив роль партнерів у сім’ї, жінка
фактично стала рабою чоловіка, материнське право було ліквідоване. За
словами Ф. Енгельса, це була всесвітньо-історична поразка жіночої статі,
в результаті якої «чоловік захопив кермо влади і в домі, а жінка була
позбавлена свого почесного становища, закабалена, перетворена в рабу
його бажань, в просте знаряддя дітородіння».
В умовах рабовласницького та феодального суспільства жінки були
позбавлені багатьох громадянських прав. У нерівному становищі вони були
й перед законом, котрий оголошував чоловіка владарем усіх членів сім’ї.
В Стародавньому Римі чоловік після року життя з дружиною міг зробити її
своєю рабою або продати у рабство. Батьківська сім’я жінки тим, що хоча
б раз на рік приймала дачку під свій дах, рятувала і її свободу, й права
громадянства. Пізніше повернення жінки в батьківську сім’ю поступилося
місцем пошануванню дружини й матері в домівці чоловіка. День цей став
сімейним святом, коли жінку звільняли від її звичайних домашніх
обов’язків, віншували, вручали подарунки. Свято припадало на березень і
з нього походить сучасна традиція відзначати 8 березня — Міжнародний
жіночий день.
Деякі норми сімейно-шлюбних відносин, що свідчать про колишню велич
материнського роду, зберігаються й досі. У племен сайїн, альхумум на
півдні Ємену жінки беруть участь у публічних церемоніях, танцюють разом
із чоловіками. Вони самостійно вибирають нареченого й зустрічаються з
ним до весілля. Шлюб укладається в оселі жінки. На її родичів молодий
працює певний час, доки не дістане дозвіл увести жінку в своє житло.
Молода, трохи поживши з чоловіком, має право піти від нього до своїх
батьків. Пояснення просте: «Я його не хочу!» — говорить вона й це
вважається вагомою підставою для розірвання шлюбу.
Хоч загальні правила віддають безумовну перевагу батьківським родичам
(або, як висловлюються етнографи, принципові патрилінійності), місцева
традиція на боці родичів з боку матері (принцип матрилінійності).
Наслідком цього є й те, що дружина відіграє незвичайну роль у
внутрішньосімейному житті. Вона доглядає дітей, пасе кіз та овець, але
вона ж приймає гостей як глава сім’ї. Чоловік захищає сім’ю та рід,
заробляє на прожиток і доїть верблюдиць, але він же готує їжу, меле
зерно, пере свій одяг, ходить по воду та за паливом. Найцікавіше, що
права жінок надійно оберігає племінне зібрання, в якому немає жодної
жінки — лише мудрі старики та дужі воїни.
В племенах аль-хумум та сайїн з гордістю говорять, що за законом кревної
помсти за вбивство однієї жінки платять своїми життями десять чоловіків.
З убивцею безоружної жінки одноплемінники не обмінюються вітаннями, не
моляться з ним поруч, не наглядають за його худобою, не вірять його
слову й відмовляють йому в тому, в чому бедуїн нікому ніколи не
відмовляє,— в ковтку води.
В умовах буржуазного суспільства сім’я починає втрачати свій
патріархальний характер і набувати рис рівноправності, егалітарної
сім’ї. В такій сім’ї чоловік і дружина працювали, обоє утримували своїх
дітей. Шлюб їхній будувався на рівноправних відносинах. Завдяки рухові
жінок за своє визволення уже з кінця XIX ст. вони стали володіти
основними економічними й політичними правами. В наш час лише в чотирьох
країнах жінки позбавлені права брати участь у виборах до парламенту
(Ліхтенштейн, Сан-Маріно, Південно-Африканська Республіка, Андорра). В
трьох країнах права жінок обмежені (Іспанія, Болівія, Гватемала).
Діючі в нашій країні Основи законодавства про шлюб і сім’ю спеціально
підкреслюють умови вступу в шлюб, визначаючи його дійсним або недійсним.
Головною передумовою є згода майбутнього подружжя на укладення шлюбу,
його реєстрацію. Інакше один із подружжя може через суд оголосити шлюб
недійсним. Необхідність включення цієї умови до числа тих, що визначають
дійсність шлюбу, викликана (хоч і нечастими) випадками викрадення
(згідно з традицією) наречених. Проте згода не є ще достатньою підставою
для визнання шлюбу дійсним.
Другою умовою вступу в шлюб є шлюбне повноліття майбутнього подружжя.
Згідно з Основами законодавства шлюбний вік установлено єдиним для
юнаків і дівчат — 18 років. Законодавчі органи деяких республік,
наприклад України, знижують шлюбний вік жінки до 17 років. У разі, коли
молоді люди вступають в інтимні зносини й чекають на дитину, місцеві
органи влади мають право реєструвати шлюб між особами, котрі не досягли
шлюбного віку (на Україні — з 16 років).
Дотримання принципу моногамії є третьою умовою вступу в шлюб, більш
того, відступ від цього принципу вважається в нас злочином і
переслідується, як це загальновідомо, відповідними статтями
кримінального кодексу.
Четвертою умовою є відсутність будь-якого рідства між майбутнім
подружжям.
Нарешті, п’ятою умовою є психічне здоров’я осіб, котрі вступають у шлюб.
Закон не допускає укладення шлюбу між особами, одна з яких визнана в
судовому порядку недієздатною з причини душевної хвороби. Поява дефектів
психіки після вступу в шлюб дає право одному з подружжя шлюб розірвати.
Регулюючи особисті та майнові відносини між подружжям, між батьками та
дітьми, визначаючи умови вступу в шлюб та його розірвання, Основи
законодавства про шлюб і сім’ю спрямовані передусім на зміцнення сім’ї,
захист інтересів дітей. Отже, держава захищає й інтереси всього
суспільства, враховуючи вплив сім’ї на відносини в ньому, на характер
соціальних процесів, що відбуваються в ньому.
Питання про сутність, ознаки, роль сім’ї в суспільстві хвилюють людську
думку з найдавніших часів. «Яка велика загадка! На осягнення її
витрачені тисячоліття, але, так само, як і смерть, загадка сім’ї не
з’ясована, не розв’язана. Династії, суспільства, імперії оберталися на
порох, якщо в них починала занепадати сім’я, якщо він і вона
перелюбствували, не знаходячи одне одного… З розпадом сім’ї
руйнувалася злагода, зло починало переважати над добром, земля
розверзалася під ногами, щоб поглинути набрід, який уже без будь-яких на
те підстав іменував себе людьми»,— так міркує герой роману В. П.
Астаф’єва «Печальний детектив».
Усвідомлення необхідності вступу в шлюб, створення сім’ї набувало часом
незвичайних форм. Так, давньогрецький мислитель Платон вважав, що
суспільство має засуджувати тих, хто не створив сім’ї до 35 років.
Нежонаті після цього віку мусять сплачувати відповідний податок. У
стародавніх Афінах і Спарті справді існував звичай під час свята весни
сікти різками тих, хто ухилявся від вступу в шлюб.
За Арістотелем, держава виростає з сім’ї, котра є першим видом
спілкування людей. І якщо Платон виходив із рівності чоловіка й жінки в
подібному спілкуванні, то Арістотель стверджував, що чоловік має
владарювати над жінкою. Це положення, дещо видозмінене в дусі часу, було
сприйняте християнством і західноєвропейською традицією. Тільки з
середини XIX ст. намітився відхід від цієї традиції. І. Кант вважав, що
спілкування статей має бути договірним відношенням, а моногамний шлюб,
заснований на пожиттєвій вірності подружжя одне одному, постає єдино
моральною й правомірною формою шлюбу.
Фіхте наполягав на рівності чоловіка та жінки в шлюбі, розглядав кохання
як єдине його моральне підґрунтя. Нарешті, Гегель уперше поставив у
залежність від умов життя форми сім’ї та шлюбу. Так, сучасну йому сім’ю
він вважав зумовленою християнською мораллю та приватною власністю на
землю.
Важливою віхою на шляху до наукових уявлень про сім’ю була книга Л.
Моргана «Стародавнє суспільство» (1877). Це найудаліша на той час спроба
відтворити історію сім’ї, оперта на вивчення шлюбно-сімейних відносин
народів, що стоять в економічному та соціальному плані на низькому рівні
розвитку. Морган здійснив також порівняльний аналіз функціонування сім’ї
за різних умов. Перше марксистське дослідження про сім’ю, написане Ф.
Енгельсом у 1884 p., грунтувалося на висновках, що містилися в книзі
«Стародавнє суспільство». Праця «Походження сім’ї, приватної власності і
держави» стала основою справді наукового вчення про сім’ю.
Ключем до розуміння суті сім’ї був розгляд її як категорії історичної.
Ф. Енгельс послідовно показав зв’язок форми сім’ї (від первісної
групової до моногамної) з процесами в суспільному житті. Зміна способу
виробництва з неминучістю породжувала нові форми сім’ї. Енгельс показує
викликане розвитком продуктивних сил ослаблення впливу родинних зв’язків
на суспільний лад. Утвердившися, приватна власність сформувала й
суспільство, в якому «сімейний устрій цілком підпорядкований відносинам
власності». Піддаючи гострій критиці буржуазну сім’ю, Енгельс
протиставляє їй новий, вищий тип сім’ї, де, на його думку, умови для
утвердження цього типу забезпечать залучення жінки до суспільного
виробництва, встановлення справжньої рівноправності з чоловіками в
суспільному житті, звільнення жінки від тягаря домашнього господарства.
Під сім’єю мається на увазі мала соціальна група, члени якої пов’язані
шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною допомогою
й моральною відповідальністю. Через сім’ю відбувається зміна поколінь
людей, у ній здійснюється виховання, первинна соціалізація людини,
досягнення нею громадянської зрілості. Спрямовуючи свій потужний
потенціал на духовне становлення особистості, сім’я слугує ефективним
засобом для відновлення, підтримки духовних і фізичних сил людини,
включення її в суспільне життя. Поряд з іншими соціальними функціями
сім’я виявляє піклування про людей похилих і непрацездатних.
Історія сім’ї як такої починається з того моменту, коли розвиток
продуктивних сил досягає рівня, котрий забезпечує виокремлення
моногамної сім’ї з одного чоловіка та однієї жінки, що проживають у
тривкому шлюбі, а також їхнього потомства.
Першим різновидом сім’ї стала патріархальна, де главенство належало
чоловікові. Подібні сімейні відносини дістала назву патріархату.
Зазнаючи впливу мінливих умов життя, патріархат набуває різних форм. У
деяких країнах Сходу й досі практикується полігінія (багатоженство), за
якої чоловік водночас перебуває в кількох шлюбних спілках. У Європі та в
більшості країн світу еволюція патріархальної сім’ї ішла в бік
закріплення моногамії.
На початку свого формування патріархальна сім’я була дуже численною й
могла налічувати кілька сот чоловік. До неї входили родичі й нащадки
одного батька разом із їхніми дружинами, дітьми та родичами. До складу
сім’ї входили також раби та наложниці. Завдяки своїм внутрішнім резервам
як великої виробничої одиниці патріархальна сім’я, переживши
рабовласництво, збереглася й за феодалізму. Але розвиток
капіталістичного способу виробництва зруйнував її до решти.
Індустріалізація виробництва, розпочате раніше відокремлення праці від
сім’ї породили новий її різновид — сім’ю нуклеарну (від латинського
«нуклеус» — ядро). Вперше цей термін стосовно сім’ї ужив американський
соціолог Ж. П. Мурдок, котрий позначив таким чином сім’ю, що складалася
тільки з необхідних для її утворення членів — чоловіка та жінки. Така
сім’я може мати скільки завгодно дітей, хоча не виключає й відсутності
їх. Нуклеарна сім’я може бути повною й неповною. Остання має одного з
батьків та його дітей.
Нуклеарна сім’я стала своєрідною відповіддю на потреби сучасного
індустріального суспільства. Вона мобільніша, а суспільне виробництво,
як відомо, часто потребує пересування людей з однієї місцевості до
іншої. Даний різновид сім’ї демократичніший у тому розумінні, що не
вимагає для своїх членів єдиної професії, формує різні стилі життя,
розширює спектр форм проведення дозвілля і т. д. Система соціального
забезпечення, розвиток сфери послуг, підвищення розмірів пенсій також
стимулюють формування нуклеарної сім’ї, оскільки знімають у хворих і
похилих людей необхідність у підтримці з боку близьких родичів.
Кількість сімей, котрі включають три покоління родичів, неухильно
зменшується.
В умовах сучасного суспільного виробництва чимдалі зростаючу роль
відіграють уміння та здатності самостійно розкривати свої обдарування.
Родичі вже мало чим можуть допомогти в цьому, що в свою чергу обмежує
частоту зустрічей між ними, ослаблює їхні стосунки.
Система відносин рідства, доповнювана духовними, моральними,
психологічними відносинами, внутрішньосімейними настановленнями, а також
відносинами влади й авторитету, визначає структуру сім’ї. Домінанти у
спектрі цих відносин формують два основних типи сім’ї — авторитарну й
демократичну. Авторитарна сім’я грунтується на суворому, незаперечному
підкоренні жінки чоловікові (або чоловіка жінці), дітей — батькам. Для
демократичної сім’ї характерні рівна участь подружжя у справах сімейного
життя, спільне прийняття ними важливих рішень. Останнє є можливим за
взаємної поваги між членами сім’ї, врахування ними як особливостей
різних життєвих ситуацій, так і особистих якостей і здатностей обох для
розподілу внутрішньосімейних ролей.
На відміну від сім’ї авторитарної, де хтось із подружжя монополізує
кермо правління, в сім’ї демократичній, як правило, відсутній
«офіційний» глава. Виникаючі життєві ситуації висувають на перший план
лідера, тобто того з подружжя (а іноді й дорослих дітей), хто має
найбільший авторитет у вирішенні конкретних питань.
Соціологічні дослідження показують, що структура сучасної нуклеарної
сім’ї еволюціонізує в бік формування сім’ї егалітарної (від латинського
egalitaere — зрівняльний), у котрій усі дорослі члени мають рівну частку
прав і відповідальності, діти ж займають досить незалежне становище.
Аналіз функцій сім’ї допомагає дати відповідь на запитання, поставлене
раніше: яку роль вона відіграє в суспільстві? Звісно, самі функції
сім’ї, їхнє місце, значення та субординація відображають, з одного боку,
вплив суспільства на сім’ю, з іншого — виконання нею ряду суспільних
завдань, пов’язаних із її місцем у соціальній структурі.
В історії сім’ї прийнято виокремлювати шість її основних функцій:
економічну, репродуктивну, виховну, рекреативну, комунікативну та
регулятивну. Стосовно сучасної сім’ї існує кілька відмінних у різних
авторів типологій функцій сім’ї. Так, С. Д. Лаптенок виділяє такі з них:
господарсько-побутову, відтворення населення, виховну та організації
дозвілля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливішими для радянської
сім’ї називають функції продовження роду, виховну, господарську та
взаємодопомоги. Для Н. Г. Юркевича такими є функції духовного
спілкування, сексуальна, народження дітей, співробітництва в процесі їх
виховання, добування необхідних засобів для ведення домашнього
господарства, взаємної моральної та матеріальної підтримки. А. Г. Харчев
визначив як основні функції відтворення населення, соціалізації,
господарську, організації споживання та дозвілля.
Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім’ї значення
функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби.
Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім’ї, яка меншою
мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.
Однією з основних функцій сім’ї є економічна. Історичні форми сім’ї, що
передували нуклеарній, були тісно пов’язані з виробничою діяльністю. В
умовах докапіталістичних формацій праця не відокремлювалася від сім’ї.
Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому були зайняті, як
правило, всі члени сім’ї. Для кожної історичної форми сім’ї була
характерна й особлива організація споживання та побуту.
Відокремлення праці від сім’ї за капіталізму залишило за нею функції
накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи
перспективи відродження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм
власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім’ї, хоча
ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й
відродження виробничої функції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
